Рішення

від 15.05.2022 по справі 920/8/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16.05.2022м. СумиСправа № 920/8/22

Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. розглянувши без повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового засідання, за наявними у справі матеріалами в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи № 920/8/22

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕГАЛ ФОРС» РІ ГРУП» (вул. Лесі Українки, буд. 26, офіс 117, с. Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинський район, Київська область, 08131, ідентифікаційний код 42703986),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «БАЛАНСЕНЕРГО» (вул. Ковпака, буд. 1, м. Суми, 40003, ідентифікаційний код 43613244),

про стягнення 112 919,94 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Господарського суду Сумської області з позовною заявою до відповідача, у якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі 112 919,94 грн за договором про надання охоронних послуг від 30.04.2021; з них: 104 994,00 грн основний борг, 5 142,31 грн пеня, 917,62 грн 3 % річні, 1 866,01 грн інфляційні втрати; судові витрати покласти на відповідача; а також позивач просить суд зазначити в рішенні суду4, що органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення, нараховувати штрафні санкції відповідно до статті 625 ЦК України до моменту виконання цього рішення в частині основного бору (104 994,00 грн) і стягнути отриману суму пені, процентів та інфляційних збитків.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору про надання охоронних послуг від 30.04.2021 в частині оплати наданих послуг, внаслідок чого позивач просить стягнути з відповідача основний борг в розмірі 104 994,00 грн, пеню в розмірі 5 142,31 грн, 3 % в розмірі 917,62 грн, інфляційні збитки в розмірі 1 866,01 грн.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 05.01.2022 у справі № 920/8/22 постановлено відкрити провадження у справі та призначити розгляд справи по суті на 03.03.2022, 10:00 без повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового засідання на наявними у справі матеріалами.

23.02.2022 від представника позивача до суду електронною поштою надійшло клопотання від 23.02.2022 б/н (вх. № 660) про проведення судового засідання за допомогою власних технічних засобів.

Водночас, розгляд справи по суті 03.03.2022 не відбувся у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану з 24.02.2022 та проведенням бойових дій території Сумської області.

22.03.2022 розпорядженням голови Верховного Суду № 12/0/9-22 змінено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Сумської області. Розпорядженням голови Верховного Суду від 22.04.2022 № 25/0/9-22 відновлено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Сумської області.

Таким чином, суд ухвалою від 03.05.2022 призначив розгляд справи № 920/8/22 по суті на 16.05.2022; а також щодо клопотання представника позивача від 23.02.2022 б/н (вх. № 660) про проведення судового засідання за допомогою власних технічних засобів, суд зазначив, що ухвалою від 05.01.2022 постановлено відкрити провадження у справі № 920/8/22 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового засідання за наявними у справі матеріалами, у зв`язку з чим зазначене клопотання задоволенню не підлягає.

Копію ухвали від 05.01.2022 про відкриття провадження у справі № 920/8/22 та копію ухвали від 03.05.2022, надіслано судом відповідачеві за повідомленою позивачем адресою, а саме: вул. Ковпака, буд. 1, м. Суми, 40003, відповідно до рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення отримано уповноваженим представником відповідача Тирдановою Ю.О. 11.01.2022 та 12.05.2022.

Таким чином, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд справи Господарським судом Сумської області.

Станом на 16.05.2022 від відповідача на адресу суду не надходило відзиву на позов та письмових заперечень по суті позовних вимог.

Відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

За приписами статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно зі статті 194 Господарського процесуального кодексу України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання для розгляду даної справи по суті та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини третьої статті 222 ГПК України фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Згідно зі статтею 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.

Частиною четвертою статті 240 ГПК України визначено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

30.04.2021 між сторонами укладено договір про надання охоронних послуг (надалі - договір), за умовами пункту 2.1 якого замовник (відповідач) доручає, а охоронна фірма (позивач) зобов`язується за встановлену цим договором плату надавати послуги з цілодобової охорони об`єктів, що визначені у додатку № 1 до договору (у цьому договорі надалі разом іменуються як «об`єкти») шляхом фізичної охорони. Всі об`єкти, які передаються під охорону охоронній фірмі, зазначаються сторонами у додатках до цього договору та передаються за актами приймання-передачі.

Охорона об`єктів замовника здійснюється цілодобово протягом строку дії цього договору (пункт 2.2 договору).

Охорона об`єктів замовника здійснюється охоронною фірмою, починаючи з дати підписання сторонами акту приймання-передачі об`єктів під охорону, який має бути підписаний ними не пізніше 6 (шести) робочих днів з моменту підписання цього договору (пункт 3.1 договору).

Пунктами 4.1 4.2 договору визначено, що замовник здійснює оплату шляхом попередньої оплати за три календарних дні до початку місяці, в якому будуть надаватися послуги. Оплата вартості послуг охоронної фірми за цим договором здійснюється замовником щомісячно (перераховується на розрахунковий рахунок охоронної фірми або здійснюється готівкою). Місячна вартість послуг, які є предметом цього договору становить 34 998,00 грн (включаючи ПДВ) за 1 цілодобовий пост охорони.

Відповідно до пункту 4.3 договору перелік об`єктів замовника, щодо яких надаються послуги за даним договором, визначається сторонами у додатку № 1 до цього договору.

На підставі факту надання охоронною фірмою замовнику послуг до 5 числа місяця, наступного за розрахунковим складається відповідний акт та надається замовнику (пункт 4.6 договору).

Замовник повинен підписати наданий охоронною фірмою акт та/або рахунок-фактуру в строк, що не має перевищувати п`яти робочих днів з моменту отримання. У випадку, якщо замовник не повертає підписаний акт та/або рахунок-фактуру у вказаний строк або не надає обгрунтовані заперечення на вказані документи, вони вважаються підписаними з моменту їх отримання замовником або з моменту їх повернення виконавцю (пункт 4.7 договору).

За умовами пункту 6.1.3 договору замовник зобов`язаний повідомляти охоронну фірму негайно про всі недоліки та порушення несення служби працівниками охоронної фірми для вжиття відповідних заходів. Виклик представника охоронної фірми у випадку істотного порушення встановленого режиму охорони об`єктів або неналежного виконання службових обов`язків працівниками охоронної фірми є обов`язковим. У випадку не повідомлення про виявлені порушення претензії не приймаються.

Згідно з пунктом 10.1 договору сторони погодили, що договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками та діє протягом одного року.

Між сторонами підписано Перелік об`єктів, що передаються під охорону (додаток № 1 до договору про надання охоронних послуг від 30.04.2021) відповідно до якого місцезнаходженням об`єкта є: м. Суми, вул. Ковпака, буд. 1, 1 цілодобовий пост.

30.04.2021 між сторонами підписано акт приймання-передачі об`єкта під охорону.

На виконання умов договору позивач з 30.04.2021 надавав відповідачеві послуги з охорони об`єктів на загальну суму в розмірі 176 156,60 грн.

Відповідачем частково сплачено за надані послуги охорони в сумі 71 162,60 грн, що підтверджується випискою з банку від 14.12.2021 № 43613244.

Сторонами підписано акти надання послуг від 31.07.2021 № 177, від 31.10.2021 № 208, від 30.11.2021 № 227 на загальну суму 104 994,00 грн.

В свою чергу відповідач не виконав перед позивачем свого зобов`язання з своєчасної оплати в сумі 104 994,00 грн за надані охоронні послуги, чим порушив умови укладеного договору про надання охоронних послуг від 30.04.2021.

Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 193 ГК України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно із статтею 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Статтею 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з статей 526, 530 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 цього Кодексу).

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором у відповідача перед позивачем в розмірі 104 994,00 грн належним чином доведений, документально підтверджений та не спростований відповідачем (відзиву на позов відповідач не подав), тому позовні вимоги визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

У зв`язку з простроченням оплати позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 5 142,31 грн, 3 % річних в розмірі 917,62 грн та інфляційні втрати в розмірі 1 866,01 грн, нарахованих за загальний період з 28.06.2021 по 22.12.2021.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина перша статті 230 ГК України).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частина друга статті 551 ЦК України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що за прострочення оплати послуг понад строк, встановлений пунктом 4.1 договору, замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Суд погоджується з розрахунком пені в розмірі 5 142,31 грн наведеним позивачем у позовній заяві і вважає його обґрунтованим, а вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені у сумі 5 142,31 грн, нарахованої за загальний період з 28.06.2021 по 22.12.2021, такими, що підлягають задоволенню.

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до наведеного позивачем у позовній заяві розрахунку інфляційних втрат та річних, позивачем нараховано відповідачеві інфляційні втрати в сумі 1 866,01 грн та 3 % річних в сумі 917,62 грн за загальний період з 28.06.2021 по 22.12.2021.

Суд погоджується з розрахунком інфляційних втрат в сумі 1 866,01 грн та 3 % річних в сумі 917,62 грн наведеним позивачем у позовній заяві і вважає його обґрунтованим, а вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 1 866,01 грн та 3 % річних в сумі 917,62 грн, нарахованих за загальний період з 28.06.2021 по 22.12.2021, такими, що підлягають задоволенню.

Як встановлено судом, відповідачем прострочено виконання грошового зобов`язання перед позивачем за договором про надання охоронних послуг, права позивача щодо нарахування 15 % річних та інфляційних передбачені сторонами у договорі, і розраховані позивачем арифметично вірно, з урахуванням умов договору та строків позовної давності, оскільки вищезазначені суми не є штрафними санкціями, а мають характер компенсаційних витрат, тому суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 629,16 грн та 15 % річних в сумі 1 084,62 грн, нарахованих за період: з 26.08.2021 по 15.11.2021, є правомірними, обґрунтованими та підлягаю задоволенню в повному обсязі.

Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими та достовірними доказами, а тому підлягають задоволенню з урахуванням вищевикладеного.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в сумі 2 270,00 грн покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БАЛАНСЕНЕРГО» (вул. Ковпака, буд. 1, м. Суми, 40003, ідентифікаційний код 43613244) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕГАЛ ФОРС» РІ ГРУП» (вул. Лесі Українки, буд. 26, офіс 117, с. Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинський район, Київська область, 08131, ідентифікаційний код 42703986) заборгованість за договором про надання охоронних послуг від 30.04.2021 в сумі 104 994,00 грн (сто чотири тисячі дев`ятсот дев`яносто чотири гривні нуль копійок), пеню в сумі 5 142,31 грн (п`ять тисяч сто сорок дві гривні тридцять одна копійка), 3 % річних в сумі 917,62 грн (дев`ятсот сімнадцять гривень шістдесят дві копійки), інфляційні втрати в сумі 1 866,01 грн (одна тисяча вісімсот шістдесят шість гривень одна копійка) та відшкодування витрат по сплаті судового збору в сумі 2 270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 коп.).

3. Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду у даній справі, проводити нарахування до моменту виконання рішення суду в частині стягнення 104 994,00 грн основної заборгованості у повному обсязі у відповідності до статті 625 Цивільного кодексу України:

- інфляційних збитків від суми основної заборгованості у загальному розмірі 104 994,00 грн за формулою: сума непогашеної заборгованості х індекс інфляції / 100% - сума непогашеної заборгованості, на яку нараховуються інфляційні за відповідний місяць, починаючи з 23.12.2021 з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування;

- 3 % річних від суми основної заборгованості у загальному розмірі 104 994,00 грн за формулою: сума непогашеної заборгованості х 3 % річних х кількість днів прострочення / кількість днів у відповідному році, починаючи з 23.12.2021 з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із частинами першою, другою статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 256 та статті 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини сьомої статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повні реквізити сторін зазначені у пункті 2 резолютивної частини цього рішення.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 16.05.2022.

СуддяЮ.А. Джепа