Постанова

від 11.04.2022 по справі 551/409/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 551/409/19

провадження № 61-21444св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «ім. Довженка»,

відповідачі: ОСОБА_1 , приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночка Олександр Вікторович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «ім. Довженка» на рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 21 грудня 2020 року в складі судді Сиволапа Д. С. та постанову Полтавського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року в складі колегії суддів: Пікуля В. П., Одринської Т. В., Триголова В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «ім. Довженка» (далі - ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночки О. В. про визнання недійсними угод про дострокове розірвання договорів оренди землі та скасування рішень державного реєстратора щодо припинення іншого речового права (права оренди) земельних ділянок.

Позовна заява мотивована тим, що ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» на підставі договорів оренди землі від 12 лютого 2014 року та від 01 січня 2014 року є орендарем двох земельних ділянок площею 3,85 га кожна, з кадастровими номерами 5325781600:00:004:0484 і 5325781600:00:004:0188 відповідно, що належать ОСОБА_1 . Вказані договори належним чином зареєстровані та діють до 07 липня 2024 року і 01 січня 2024 року відповідно.

За весь час орендних відносин позивач використовує земельні ділянки за їх цільовим призначенням, своєчасно та в повному обсязі сплачує власнику орендну плату.

У березні 2019 року з інформації, яка міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, позивачу стало відомо про те, що 12 березня 2019 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночка О. В. було прийнято рішення про припинення права оренди ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» на вказані вище земельні ділянки на підставі угод про дострокове розірвання договорів оренди землі від 03 серпня 2015 року та від 13 вересня 2017 року, укладених між ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» та ОСОБА_1 .

Позивач стверджує, що угоди про розірвання договорів оренди землі між ним та ОСОБА_1 не укладалися та вважає, що вони сфальсифіковані відповідачем ОСОБА_1 у 2019 році, а в подальшому приватним нотаріусом Ганночкою О. В. були внесені відповідні реєстраційні записи про припинення у позивача права оренди на вказані земельні ділянки.

На час реєстрації угод про дострокове розірвання договорів оренди землі генеральним директором ТОВ «Агрофірма ім. Довженка» був призначений ОСОБА_2 , який спірних угод не укладав та не підписував.

Зазначені в угодах про дострокове розірвання договорів оренди землі дати їх укладення - 03 серпня 2015 року та 13 вересня 2017 року не відповідають дійсності, фактично спірні угоди були укладені у березні 2019 року всупереч волі орендаря та від його імені підписано неповноважною особою ОСОБА_5 , якого рішенням позачергових зборів учасників товариства від 27 грудня 2017 року звільнено з посади генерального директора ТОВ «Агрофірма ім. Довженка».

З урахуванням змінених позовних вимог позивач просив суд:

- визнати недійсною угоду від 03 серпня 2015 року про дострокове розірвання договору оренди землі від 12 лютого 2014 року № 723, укладену між ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» і ОСОБА_1 та скасувати рішення приватного нотаріуса Ганночки О. В., індексний номер 45901897 від 12 березня 2019 року щодо припинення іншого речового права (права оренди) ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5325781600:00:004:0484;

- визнати недійсною угоду від 13 вересня 2017 року про дострокове розірвання договору оренди землі б/н від 01 січня 2014 року, укладену між ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» і ОСОБА_1 та скасувати рішення приватного нотаріуса Ганночки О. В., індексний номер 45900503 від 12 березня 2019 року щодо припинення іншого речового права (права оренди) ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5325781600:00:004:0188.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Шишацького районного суду Полтавської області від 21 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року, в задоволенні позову ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт фальсифікації оспорюваних угод, відсутності волевиявлення орендаря на розірвання договорів оренди землі та неправомірних дій ОСОБА_5 , який діяв від імені орендаря. Крім того, позивачем не зазначено та не доведено, в чому саме полягає порушення приватним нотаріусом Ганночкою О. В. його прав у зв`язку з державною реєстрацією припинення права оренди на нерухоме майно, шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових права на нерухоме майно, з огляду на те, що спір у ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» виник саме з ОСОБА_1 з приводу порушення останнім права оренди на спірні земельні ділянки, а тому приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночка О. В. є неналежним відповідачем у цій справі.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

29 грудня 2021 року ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка», засобами поштового зв`язку, звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 21 грудня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року у вищевказаній справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, заявник посилається на те, що суди в оскаржуваних рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі № 920/330/18 та у справі № 915/1145/17 від 17 липня 2018 року.

Допустивши порушення вимог частини шостої статті 81 ЦПК України, суди ухвалили необґрунтоване рішення, адже визналивстановленою обставину, яка не підтверджена належними доказами, не усунули суперечності одних фактів зіншими, які підтверджено належними доказами, не дали оцінки зловживанням відповідачем своїми правами, та не звернули уваги на те, що незрозумілим та необґрунтованим є укладення угод 03 серпня 2015 року та 13 вересня 2017 року про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки на майбутнє - з 31 серпня 2018 року та 31 грудня 2018 року відповідно, адже сторони угоди не могли в 2015 та 2017 рокахрозуміти про те, що не матимуть жодних претензій одна до одної за строк користування земельною ділянкою у 2015-2018 роках.До весни 2019 року земельні ділянки знаходилися у користуванні позивача, який нараховував та виплачував відповідачу орендну плату.

В касаційній скарзі, посилаючись на те, що справа містить виключну правову проблему, заявник для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики просив передати справу на розгляд об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надіслано

Провадження в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У січні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що відповідачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належать дві земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Шишацького району Полтавської області площею 3,85 га кожна, яким присвоєно кадастрові номера 5325781600:00:004:0484 (дата державної реєстрації 11 лютого 2014 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 289931753257) та 5325781600:00:004:0188 (дата державної реєстрації 29 жовтня 2015 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 762861553257) ( том 1, а. с. 11-16).

01 січня 2014 року між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» в особі директора виробничого підрозділу агрофірма «Гоголеве» Легейди А. М. було укладено договір оренди землі б/н.

За умовами вказаного договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 3,85 га з кадастровим номером 5325781600:00:004:0188. Строк дії договору згідно з пунктом 9 становить 10 років (том 1, а. с.33-36).

01 січня 2014 року сторонами договору оренди складено та підписано акт приймання-передачі земельної ділянки в оренду (том 1, а. с. 37).

02 вересня 2014 року складено акт про встановлення і погодження меж вищевказаної земельної ділянки, а 29 жовтня 2015 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Кривенко Н. В. здійснено реєстрацію іншого речового права (права оренди) ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» на земельну ділянку з кадастровим номером 5325781600:00:004:0188 на підставі вищевказаного договору оренди від 01 січня 2014 року (том 1, а. с. 43-45).

12 лютого 2014 року між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем Товариством з обмеженою відповідальністю ВП Гоголеве «Агрофірма «ім. Довженка» (назва відповідно до тексу договору) в особі директора Легейди А. М. було укладено договір оренди землі № 723 (том 1, а. с. 17-20).

За умовами вказаного договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 3,85 га з кадастровим номером 5325781600:00:004:0484. Строк дії договору оренди становить 10 років.

12 лютого 2014 року між сторонами договору оренди складено акт приймання-передачі земельної ділянки в оренду, а 07 липня 2014 року реєстраційною службою Шишацького районного управління юстиції здійснено реєстрацію іншого речового права (права оренди) ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» на земельну ділянку з кадастровим номером 5325781600:00:004:0484 на підставі вищевказаного договору оренди від 12 лютого 2014 року. При цьому вказаному договору номеру не присвоєно (т.1 а. с. 21, 31-32).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29 березня 2019 року № 161648135 12 березня 2019 року о 10-34 год. приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Ганночкою О. В. до реєстру було внесено запис про припинення іншого речового права щодо належної ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 5325781600:00:004:0188, індексний номер рішення 45900503. Підставою для прийняття такого рішення зазначено угоду про розірвання договору оренди землі б/н від 13 вересня 2017 року, укладену між ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» та ОСОБА_1 (том 1 а. с. 14-16).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29 березня 2019 року № 161648176 12 березня 2019 року о 10-59 год. приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Ганночкою О. В. до реєстру внесено запис про припинення іншого речового права щодо належної ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 5325781600:00:004:0484, індексний номер рішення 45901897. Підставою для прийняття даного рішення вказано угоду про розірвання договору оренди землі б/н від 03 серпня 2015 року, укладену між ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» та ОСОБА_1 (том 1, а. с. 11-13).

Згідно з копією угоди про розірвання договору оренди землі від 03 серпня 215 року її сторони, а саме: орендодавець ОСОБА_1 та орендар ТОВ «Агрофірма ім. Довженка» в особі генерального директора ОСОБА_5, дійшли взаємної згоди про розірвання 31 серпня 2018 року договору оренди належної орендодавцю земельної ділянки з кадастровим номером 5325781600:00:004:0484, укладеного 12 лютого 2014 року. При цьому пунктом 4 угоди визначено, що обов`язок внесення відомостей про розірвання договору покладається на орендодавця та виникає у нього після 31 серпня 2018 року. Пунктом 5 угоди визначено, що вона складена у 2-х примірниках, які мають однакову юридичну силу, один з яких знаходиться в орендаря, а другий в орендодавця (том 1, а. с.109).

Відповідно до копії угоди про розірвання договору оренди землі від 13 вересня 2017 року її сторони, а саме: орендодавець ОСОБА_1 та орендар ТОВ «Агрофірма ім. Довженка» в особі генерального директора ОСОБА_5, дійшли взаємної згоди про розірвання 31 грудня 2018 року договору оренди належної орендодавцю земельної ділянки з кадастровим номером 5325781600:00:004:0188 укладеного 01 січня 2014 року. При цьому пунктом 4 угоди визначено, що обов`язок внесення відомостей про розірвання договору покладається на орендодавця та виникає у нього після 31 серпня 2019 року. В пункті 5 угоди визначено, що вона складена у 2-х примірниках, які мають однакову юридичну силу, один з яких знаходиться в орендаря, а другий в орендодавця (том 1, а. с.108).

У період з березня 2009 року по грудень 2017 року ОСОБА_5 обіймав посаду генерального директора ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка». У зв`язку з припиненням повноважень генерального директора товариства ОСОБА_5 зі звільненням із посади на посаду генерального директора ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» призначено ОСОБА_2 (том 1, а.с. 60-67).

За статутом ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка», затвердженим загальними зборами товариства (протокол № 05/18/2016 від 18 травня 2016 року) для керівництва поточною діяльністю товариства утворюється одноосібний виконавчий орган - генеральний директор (пункт 18.1 статуту). Генеральний директор без доручення діє від імені товариства, в тому числі розпоряджається майном товариства, укладає договори та інші угоди, затверджує правила, процедури та інші внутрішні документи тощо (пункт 19.5. статуту) (том 1, а.с. 111-128).

03 квітня 2019 року між ОСОБА_1 (замовник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (виконавець) укладено договір № 69/4 на виконання геодезичних робіт на території Гоголівської сільської ради Шишацького району Полтавської області (том 1, а. с.107).

05 квітня 2019 року між сторонами вказаного договору складено акт приймання-передачі, згідно з яким виконавцем виконано геодезичні роботи (схема розташування земельної ділянки яка є додатком) (том 1, а. с. 106). У додатку 1 до акту позначено місце знаходження обох належних ОСОБА_1 земельних ділянок з кадастровими номерами 5325781600:00:004:0188 5325781600:00:004:0484 відповідно, а також точки встановлення межових знаків (том 1, а. с.110).

Предметом розгляду у цій справі є вимоги ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» про визнання недійсними угод від 03 серпня 2015 року та від 13 вересня 2017 року про дострокове розірвання договорів оренди землі від 01 січня та 12 лютого 2014 року, а також скасування рішень приватного нотаріуса Ганночки О. В. від 12 березня 2019 року про припинення іншого речового права (права оренди) ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» на вказані вище земельні ділянки.

Правовими підставами для пред`явлення таких вимог є посилання позивача на положення частин першої - третьої статті 203, частину другу статті 207, частину першу статті 215, частину першу статті 216 ЦК України.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із статтею 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Разом із тим, визначення, процедура укладення, вимоги та припинення договору оренди землі врегульовано спеціальним законом, яким є Закон України «Про оренду землі».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

За статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди укладається в письмовій формі і за бажанням сторін може бути посвідчено нотаріально.

Відповідно до частин першої - третьої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частина друга статті 207 ЦК України передбачає, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За частиною першою статті 215 ЦК України недійсністю правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди на підставі належних і допустимих доказів встановили обставини у справі, які свідчать про те, що сторони добровільно, на власний розсуд, за взаємною згодою прийняли рішення про розірвання договорів оренди землі, укладених 01 січня та 12 лютого 2014 року (угоди про розірвання вказаних договорів укладені відповідно 13 вересня 2017 року та 03 серпня 2015 року). Наведені позивачем правові підстави для визнання цих договорів недійсними не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки останній не надав доказів, які б свідчили про відсутність волевиявлення сторін на укладення цих угод, їх підроблення або підписання неуповноваженою особою.

На думку колегії суддів, такий висновок судів ґрунтується на повному з`ясуванні всіх обставин у справі та належній оцінці наявних у справі доказів.

Цей висновок судів попередніх інстанцій також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 02 листопада 2020 року у справі № 551/410/19 (провадження № 61-6092св20), від 10 серпня 2021 року у справі № 551/388/19 (провадження № 61-7342св21), 10 серпня 2021 року у справі № 529/464/19 (провадження № 61-8600св21), від 12 жовтня 2021 року у справі № 551/1323/19 (провадження № 61-10436св21), від 26 листопада 2021 року у справі № 551/1320/19 (провадження № 61-8904св21).

Посилання ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» у касаційній скарзі на неврахування судами правових позицій, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі № 920/330/18 та від 17 липня 2018 року у справі 915/1145/17, є безпідставними, оскільки у наведених заявником справах та у справі, яка переглядається, фактичні обставини та застосовані до них норми права є різними.

Зокрема, у справі № 920/330/18 фермерським господарством заявлено позов до фізичної особи-підприємства про визнання недійсною додаткової угоди до договору суборенди земельних ділянок. Рішенням Господарського суду Сумської області від 11 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26 лютого 2019 року та постановою Верховного Суду від 18 червня 2019 року, позовні вимоги задоволено повністю, визнано недійсною додаткову угоду та покладено на відповідача сплату судового збору.

В обґрунтування позову позивач посилався на те, до додаткова угода ним не підписувалася, наміру укладати таку угоду в нього не було, а спірний правочин є підробленим. Беручи до уваги посилання позивача на те, що додаткову угоду він не підписував (відсутність події), суд правомірно зобов`язав відповідача, який заперечував проти позову та стверджував про існування підписаного документа, подати докази наявності події підписання додаткової угоди. Встановивши, що для проведення технічної експертизи документа необхідний його оригінал, який на вимогу суду відповідачем не наданий, місцевий суд дійшов висновку, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, про неможливість проведення експертного дослідження (за відсутністю об`єкта дослідження). Таким чином у цій справі суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідачем не спростовано твердження позивача про те, що оспорюваний правочин не було укладено 01 квітня 2018 року, як і не доведено обставин його укладення 01 квітня 2018 року.

У справі № 915/1145/17 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Вікра» до товариства з обмеженою відповідальністю «Вікра.» про визнання недійсним ліцензійного договору про передачу прав на використання торговельної марки.

У цій справі Верховний Суд вказав на те, що врахувавши розподіл обов`язків доказування, суд апеляційної інстанції, з позицією якого погодився суд касаційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачем не спростовано твердження позивача, що оспорюваний правочин не було укладено 08 червня 2011 року, як і не доведено обставин його укладення 08 червня 2011 року (або 16 серпня 2011 року, як безпосередньо зазначав відповідач). Наведене також стосується і доведення обставин щодо справжності відтиску печатки позивача на договорі, а також повноважень особи, яка підписала договір від імені позивача, на його укладення (саме на момент фактичного підписання цього правочину). Таким чином апеляційний господарський суд дійшов неспростовного висновку про наявність підстав для визнання договору недійсним з підстав, передбачених приписами частин першої, другої, третьої, п`ятої статті 203 ЦК України, частини першої статті 215 ЦК України.

Колегія суддів вважає, що у справі, яка переглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, на яку звернуто увагу у рішенні у справі «Пономарьов проти України», повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних помилок.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм процесуального права і зводяться до власної переоцінки позивачем встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги належним чином не підтверджені та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Щодо вирішення клопотання ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» про передачу справи на розгляд об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц (провадження № 14-475цс18), виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду, оскільки заявником не наведені аргументи, які б могли свідчити про наявність виключної правової проблеми і необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 403, 404, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «ім. Довженка» про передачу справи на розгляд об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «ім. Довженка» залишити без задоволення.

Рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 21 грудня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Сердюк

С. Ю. Мартєв

І. М. Фаловська