Постанова

від 09.05.2022 по справі 495/2183/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 травня 2022 року

м. Київ

справа № 495/2183/16-ц

провадження № 61-20641св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - приватне акціонерне товариство «Шахта «Надія»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Первинна профспілкова організація публічного акціонерного товариства «Шахта «Надія», Міністерство енергетики України, Затоківська селищна рада Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, Білгород-Дністровська місцева прокуратура, Червоноградська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби України у Львівській області,

представник Міністерства енергетики України - Скороход Вікторія Станіславівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника

ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Одеського апеляційного суду у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Погорєлової С. О.,

Князюка О. В., від 05 жовтня 2021 року.

Зміст позовної заяви та її обґрунтування

У березні 2016 року ПАТ «Шахта «Надія» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ППО ПАТ «Шахта «Надія», Міністерство енергетики України, Затоківська селищна рада Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, Білгород-Дністровська місцева прокуратура, Червоноградська об`єднана державна податкова інспекція ГУ ДФС України у Львівській області, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння, зобов`язання не чинити перешкод в частині передачі нерухомого майна на відповідальне зберігання третій особі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ПАТ «Шахта «Надія» на підставі договору оренди земельної ділянки, укладеного із Затоківською селищною радою Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, на праві користування належать земельні ділянки, кадастрові номери: 5110300000:02:019:0128, 5110300000:01:019:0129, загальною площею

0,3528 га, розташовані по АДРЕСА_1 . Позивач вказував, що у 1971 році ПАТ «Шахта «Надія» збудувала базу відпочинку оздоровчого типу «Шахтар», яка складається із щитових будинків.Зазначав, що ОСОБА_2 , перебуваючи у трудових відносинах з ПАТ «Шахта «Надія» та виконуючи обов`язки керівника відокремленого підрозділу бази відпочинку «Шахтар» з 10 грудня 2000 року по 22 червня 2016 року, незаконним шляхом заволодів його майном та чинить перешкоди у користуванні ним. З метою уникнення відповідальності ОСОБА_2 відчужив спірні об`єкти нерухомого майна бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та спірну земельну ділянку своїй доньці ОСОБА_1 . На думку позивача, дії відповідачів є протиправними та порушують його право на вільне користування та розпорядження власним майном.

Посилаючись на зазначені обставини, уточнивши позовні вимоги,

ПАТ «Шахта «Надія» просило суд:

визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений 11 березня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ганчук Ю. Я., та скасувати його державну реєстрацію;

визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений 11 березня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ганчук Ю. Я., та скасувати його державну реєстрацію;

витребувати об`єкти нерухомого майна, комплексу будівель та споруд, об`єкти житлової нерухомості, згідно з переліком: адміністративний корпус (літера А), площею 186,0 кв. м; їдальня (літера «Л»), площею

281,6 кв. м, туалети-душові (літера «Б»), площею 21,3 кв. м; побутова будівля (літера «В»), площею 30,4 кв. м; будівля дозвілля (літера «О»), площею

41,8 кв. м; господарсько-побутова будівля (літера «И»), площею 45,6 кв. м, будинок відпочинку (літера «Г»), площею 25,8 кв. м, будинок відпочинку (літера «Д»), площею 30,0 кв. м, будинок відпочинку (літера «Є»), площею 34,0 кв. м, будинок відпочинку (літера «Ж»), площею 25,9 кв. м, будинок відпочинку (літера «З»), площею 49,7 кв. м, будинок відпочинку (літера «І»), площею 50,1 кв. м, будинок відпочинку (літера «Ї»), площею 25,3 кв. м, будинок відпочинку (літера «Й»), площею 32,9 кв. м, будинок відпочинку (літера «К»), площею 87,8 кв. м, будинок відпочинку (літера «Х»), загальною площею 78,7 кв. м, житловою площею 67,4 кв. м, з балконом літ. «х» та літ «х1», що розташовані по АДРЕСА_1 , з користування та володіння останнього набувача;

відновити порушене право користування земельною ділянкою на правах оренди, площею 0,3228 га, для експлуатації та обслуговування бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » відокремленого підрозділу ПАТ «Шахта «Надія» відповідно до умов договору від 29 березня 2002 року, дію якого на підставі рішення Затоківської селищної ради Одеської області № 522 від 30 вересня 2011 року продовжено на 15 років, тобто до 2028 року, про що між сторонами укладено відповідний договір про зміни до основного договору оренди земельної ділянки від 13 березня 2013 року;

витребувати із чужого незаконного володіння в останнього набувача товарно-матеріальні цінності згідно переліку, що розташовані по АДРЕСА_1 , які рахуються на балансі

ПАТ «Шахта «Надія», згідно опису;

зобов`язати ОСОБА_1 не чинити ПАТ «Шахта «Надія» перешкоди в користуванні та розпорядженні рухомим та нерухомим майном, що розташоване по АДРЕСА_1 , шляхом допуску працівників позивача до роботи на базі відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області

у складі судді Шевчук Ю. В. від 26 грудня 2019 року у задоволенні позову ПАТ «Шахта «Надія» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження зареєстрованого права власності (іншого речового права) на спірні об`єкти нерухомого майна, які належать на праві власності ОСОБА_1 . Міськрайонний суд зазначив, що оспорюваним договором купівлі-продажу спірної земельної ділянки

від 11 березня 2016 року не порушуються права та охоронювані законом інтереси позивача, який на момент укладення вказаного договору не мав жодних майнових прав на спірну земельну ділянку та внаслідок визнання вказаного договору купівлі-продажу зазначені права та майнові інтереси позивача не будуть відновлені.

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ПрАТ «Шахта «Надія» задоволено частково, рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області

від 26 грудня 2019 року скасовано. Позов ПрАТ «Шахта Надія» задоволено частково.

Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Шахта «Надія» об`єкти нерухомого майна, комплексу будівель та споруд, об`єкти житлової нерухомості, згідно з переліком, у складі: адміністративний корпус (літера А) площею 186,0 кв. м; їдальня (літера «Л») площею 281,6 кв. м; туалети-душові (літера «Б») площею 21,3 кв. м; побутова будівля (літера «В») площею 30,4 кв. м; будівля дозвілля (літера «О») площею 41,8 кв. м; господарсько-побутова будівля (літера «И») площею 45,6 кв. м; будинок відпочинку (літера «Г») площею 25,8 кв. м; будинок відпочинку (літера «Д») площею 30,0 кв. м; будинок відпочинку (літера «Є») площею 34,0 кв. м; будинок відпочинку (літера «Ж») площею 25,9 кв. м; будинок відпочинку (літера «З») площею 49,7 кв. м; будинок відпочинку (літера «І») площею 50,1 кв. м; будинок відпочинку (літера «Ї») площею 25,3 кв. м; будинок відпочинку (літера «Й») площею 32,9 кв. м; будинок відпочинку (літера «К») площею 87,8 кв. м; будинок відпочинку (літера «Х») загальною площею 78,7 кв. м, житлова площа 67,4 кв. м, з балконом літ. «х» та літ «х1», розташовані по АДРЕСА_1 .

Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Шахта «Надія» товарно-матеріальні цінності згідно переліку, що розташовані по АДРЕСА_1 , які рахуються на балансі ПрАТ «Шахта «Надія», згідно опису, із зазначенням відповідного майна.

Зобов`язано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не чинити ПрАТ «Шахта «Надія» перешкоди в користуванні та розпорядженні рухомим та нерухомим майном, що розташоване по АДРЕСА_1 , шляхом допуску працівників позивача до роботи на базі відпочинку «Шахтар».

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірне майно вибуло з власності держави та з управління позивача поза їх волею на підставі заочного рішення суду, ухваленого на користь ОСОБА_2 , у подальшому скасованого. Позов ОСОБА_2 було залишено без розгляду. Враховуючи, що ОСОБА_2 на час звернення позивача до суду з цим позовом передав спірне майно у власність ОСОБА_1 за відплатним договором і в матеріалах справи міститься не спростована відповідачами інформація, що ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_2 , ОСОБА_1 не може вважатися добросовісним набувачем майна, отже належним ефективним способом захисту прав позивача є витребування майна з чужого незаконного володіння в останнього власника - ОСОБА_1 . Апеляційний суд вказав, що задоволення вимог про витребування майна призведе до відновлення порушених прав позивача щодо користування земельною ділянкою на правах оренди і не потребує додаткового захисту.Задовольняючи позовні вимоги про усунення перешкод, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачем доведено створення йому перешкод з боку відповідачів у користуванні та розпорядженні рухомим та нерухомим майном.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2021 року, представник

ОСОБА_1 - ОСОБА_3 просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року і залишити в силі рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області

від 26 грудня 2019 року.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 920/1771/14, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц,

у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 924/872/16, від 14 серпня 2018 року у справі № 910/23369/17, від 14 червня 2019 року

у справі № 910/6642/18, від 23 жовтня 2018 року у справі № 923/1107/17,

від 04 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також ухвалив рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, та неналежним чином дослідив докази у справі (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що судом апеляційної інстанції визнано недійсними договори, посвідчені нотаріусом, проте останній до участі у справі не залучався. Заявник стверджує, що судом апеляційної інстанції не перевірено підстав набуття права власності на спірне майно, не враховано, що рішенням суду, яке у подальшому скасовано, було визнано право власності лише на частину нерухомого майна. На думку заявника, позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження виникнення у позивача права власності на спірне майно, зокрема на рухомі речі. Також зазначає, що сама по собі наявність родинних відносин між сторонами договору не свідчить про те, що останній набувач не є добросовісним набувачем спірного майна.

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 03 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Судові рішення оскаржуються лише у частині задоволення позовних вимог, тому в іншій частині касаційному перегляду не підлягають в силу вимог статті 400 ЦПК України.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу Міністерство енергетики України просить залишити касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 без задоволення, а оскаржену постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі наказу Міністерства палива та енергетики України від 02 лютого

2001 року № 50 «Про перейменування державної холдингової компанії «Укрзахідвугілля» та державних відкритих акціонерних товариств (шахт), що входять до його складу», державне відкрите акціонерне товариство

шахта № 9 «Великомостівська» було перейменовано в державне відкрите акціонерне товариство «Шахта «Надія».

Відповідно до наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 14 травня 2013 року № 241 публічне акціонерне товариство «Шахта «Надія» стало новим найменуванням державного відкритого акціонерного товариства «Шахта «Надія».

ПрАТ «Шахта «Надія» є новим найменуванням ПАТ «Шахта «Надія», тип якого змінено на підставі наказу Міністерства енергетики та довкілля України від 23 грудня 2019 року № 535.

ПрАТ «Шахта «Надія» є правонаступником майна державного підприємства шахта № 9 «Великомостівська», яке було перетворене у державне відкрите акціонерне товариство «Шахта № 9 «Великомостівська» відповідно до Указу Президента України «Про корпоратизацію підприємств» від 15 червня

1993 року № 210 та наказу Міністерства вугільної промисловості України «Про створення державного відкритого акціонерного товариства шляхом перетворення державних підприємств виробничих об`єднань «Укрзахідвугілля» від 24 червня 1997 року № 269.

Пунктом 32 статуту ПрАТ «Шахта «Надія» передбачено, що засновником товариства є держава в особі Міністерства вугільної промисловості України, правонаступником якого є Міністерство енергетики та захисту довкілля України. Єдиним акціонером товариства є держава в особі Міністерства енергетики та захисту довкілля України.

Згідно з актом оцінки вартості цілісного майнового комплексу ДП шахта № 9 «Великомостівська» від 25 червня 1997 року за інвентаризаційними відомостями станом на 01 квітня 1997 року з передаточним балансом, що проводилися відповідно до положення про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються, а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня

1993 року № 158, до складу єдиного майнового комплексу ДП шахти № 9 «Великомостівська» увійшла база відпочинку «Шахтар» по вулиці Лазурній, 39 у смт Затока Одеської області.

База відпочинку «Шахтар» перебуває у державній власності, увійшла до статутного фонду ПрАТ «Шахта «Надія» на праві господарського відання та обліковується на балансі позивача.

На підставі рішення Затоківської селищної ради Одеської області

від 31 січня 2002 року № 1041 для експлуатації та обслуговування бази відпочинку «Шахтар» між Затоківською селищною радою Одеської області та державним відкритим акціонерним товариством «Шахта «Надія»

29 березня 2002 року було укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Старченко В. Ф., договір зареєстровано в реєстрі

№ 942. Відповідно до умов вказаного договору Затоківська селищна рада Одеської області передала в строкове платне користування державного відкритого акціонерного товариства «Шахта «Надія» строком на 10 років земельні ділянки, площею 0,353 га, забудованих земель, розташованих у Сонячному курортному районі смт Затока Одеської області.

На підставі рішення Затоківської селищної ради Одеської області

від 30 вересня 2011 року № 522 XV-а з державним відкритим акціонерним товариством «Шахта «Надія» укладено договір від 14 березня 2013 року про зміни по договору оренди земельної ділянки від 29 березня 2002 року, якими визначено новий строк користування земельними ділянками строком 15 років з моменту державної реєстрації додаткової угоди.

Рішенням Затоківської селищної ради Одеської області № 2671

від 03 грудня 2014 року вирішено припинити дію договору оренди земельної ділянки площею 0,3228 (кадастровий номер 5110300000:02:019:0129) для обслуговування та експлуатації бази відпочинку «Шахтар» по вулиці Лазурній, 39 у смт Затока Одеської області, укладеного між Затоківською селищною радою Одеської області та ПАТ «Шахта «Надія», посвідченого приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Старченко В. Ф., зареєстрованого в реєстрі за № 942. Також припинено дію договору, укладеного 14 березня 2013 року про зміни до договору оренди земельної ділянки між Затоківською селищною радою Одеської області та державним відкритим акціонерним товариством «Шахта «Надія», посвідченого приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Чухрай Т. Ю., зареєстрованого в реєстрі за

№ 423.

Згідно з рішенням Затоківської селищної ради Одеської області

від 29 вересня 2015 року № 3636 між Затоківською селищною радою Одеської області та ОСОБА_2 16 жовтня 2015 року укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки. Предметом цього договору є земельна ділянка, загальною площею 0,3228 га, кадастровий номер 5110300000:02:019:0129, яка розташована по АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17 жовтня 2014 року у справі № 495/7232/14-ц з урахуванням ухвал Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області

від 27 жовтня 2014 року та від 19 січня 2015 року про виправлення описки, визнано за ОСОБА_2 право власності на будівлі та споруди, загальною площею 570,40 кв.м., що в цілому складаються з: адміністративний корпус літ. «А», площею 188,8 кв. м; туалети-душові

літ. «Б», площею 21,3 кв. м; їдальня літ. «Л», площею 281,6 кв. м; будинок відпочинку літ. «Х», площею 78,7 кв. м, які розташовані по АДРЕСА_1 .

11 березня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, загальною площею 0,3228 га, кадастровий номер 5110300000:02:019:0129, яка розташована по АДРЕСА_1 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу

Ганчук Ю. Я., зареєстрований в реєстрі за № 417.

11 березня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме будівель та споруд, загальною площею 570,40 кв. м, що в цілому складаються з: адміністративний корпус літ. «А», площею 188,8 кв. м; туалети-душові

літ. «Б», площею 21,3 кв. м; їдальні літ. «Л», площею 281,6 кв. м; будинок відпочинку літ. «Х», площею 78,7 кв. м, які розташовані по АДРЕСА_1 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ганчук Ю. Я., зареєстрований в реєстрі за № 416.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області

від 14 квітня 2016 року по справі № 495/1724/16-ц заочне рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17 жовтня

2014 року у справі № 495/7232/14-ц скасовано.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області

від 06 вересня 2016 року по справі № 495/7232/14-ц позов залишено без розгляду за заявою ОСОБА_2 .

Відповідно до службової записки на ім`я директора ПАТ «Шахта «Надія»

від 23 жовтня 2018 року від представника підприємства Баранського Л. С. слідує, що на його номер телефону від абонента НОМЕР_1

20 жовтня 2018 року надійшов дзвінок від особи, яка назвалася ОСОБА_1 і повідомила, що не допустить комісію ПАТ «Шахта «Надія» на територію бази відпочинку «Шахтар». Після цього представник позивача мав телефону розмову з ОСОБА_2 , який повідомив йому, що особисто він рішень не приймає, але повністю підтримує свою дочку ОСОБА_1 щодо не допуску комісії на територію бази відпочинку.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку та якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Положеннями статей 15, 16 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у відповідний спосіб.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

За положеннями статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Разом з тим відповідно до положень статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно зі статтею 388 цього кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з положеннями статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності і у володінні якої знаходиться майно.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності, визнання недійним договору чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Подібний за змістом правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі

№ 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 21 серпня 2019 року

у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 22 січня 2020 року

у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), від 22 червня

2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що відбулось поза його волею.

Схожий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, який у подальшому підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» управління об`єктами державної власності - це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Пунктом 6 Порядку відчуження об`єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 червня 2007 року № 803, передбачено, що відчуження майна здійснюється безпосередньо суб`єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб`єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законами.

Статутом ПАТ «Шахта «Надія» у редакції від 14 травня 2013 року передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів товариства належить прийняття рішення про розпорядження нерухомим майном (пункт 9.3).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову про витребування нерухомого та рухомого майна на користь власника з незаконного володіння ОСОБА_1 , оскільки держава в особі уповноважених нею суб`єктів не вчиняла дій щодо розпорядження спірним майном у спосіб, передбачений законом (шляхом прийняття відповідного рішення), а судове рішення у справі 495/7232/14-ц, на виконання якого було проведено державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 (колишній керівник бази відпочинку) на нерухоме майно бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » по АДРЕСА_1 , скасовано, а позов залишено без розгляду.

При вирішенні спору судом апеляційної інстанції враховано, що ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 11 березня 2016 року майно, яке за відсутності волі власника вибуло із його володіння, відчужив на користь своєї доньки ОСОБА_1 .

З огляду на те, що державна реєстрація права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_2 проведена на виконання судового рішення у справі 495/7232/14-ц, то вирішення питання про правомірність такої реєстрації безпосередньо залежить від законності судового рішення, на підставі якого проведена така реєстрація, і від дотримання вимог, передбачених законодавством, при вибутті майна з володіння власника.

Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про витребування спірного майна у кінцевого його набувача ОСОБА_1 , оскільки за змістом статті 388 ЦК України, майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

До того ж суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки ОСОБА_2 здійснив відчуження нерухомого майна на користь своєї доньки ОСОБА_1 , то остання не може вважатися добросовісним набувачем цього майна.

Аргументи касаційної скарги про те, що матеріали справи не містять доказів належності спірного нерухомого майна державі та перебування на балансі ПрАТ «Шахта «Надія» на праві господарського відання, є безпідставними і спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Те, що право власності на спірне майно не зареєстровано у Державному реєстрі речових прав за державою в особі компетентного органу не спростовує факту набуття державою такого права на спірне майно до початку функціонування вказаного реєстру.

У відповідності до частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними, зокрема, якщо на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

У постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 911/1603/19 висловлено правову позицію про те, що речові права на нерухоме майно, які виникли до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не підлягали обов`язковій реєстрації. Таким чином, відсутність державної реєстрації не свідчить про відсутність права.

Незалучення судом в якості третьої особи приватного нотаріуса, який посвідчував відповідні договори, не впливає на правильністьвисновків суду апеляційної інстанції, оскільки судом апеляційної інстанції у задоволенні вимог про визнання недійсними договорів відмовлено, оскільки цей спосіб захисту визнано неефективним.

Також колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду у частині вирішення позовних вимог щодо усунення перешкод у користуванні спірним майном, оскільки позивачем доведено належними та допустимими доказами створення перешкод з боку відповідачів у користуванні та розпорядженні позивачем рухомим та нерухомим майном.

Посилання касаційної скарги на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду, є необґрунтованими, оскільки висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у зазначених заявником постановах.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, у значній мірі зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Підстави для скасування оскарженого судового рішення відсутні.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, судом апеляційної інстанції зроблена належна правова оцінка доказів.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржена постанова суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович