Постанова

від 10.05.2022 по справі 305/1967/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 травня 2022 року

м. Київ

справа № 305/1967/16-ц

провадження № 61-12805св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Прокуратура Закарпатської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Карпатського біосферного заповідника,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа - Державна екологічна інспекція в Закарпатській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тричинець Наталії Павлівни на постановуЗакарпатського апеляційного суду від 14 червня 2021 року у складі колегії суддів: Готри Т. Ю., Собослоя Г. Г., Мацунича М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року прокуратура Закарпатської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Карпатського біосферного заповідника звернулася до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Державна екологічна інспекція в Закарпатській області, про визнання недійсним та скасування наказу про передачу у власність земельної ділянки та її витребування із чужого незаконного володіння.

Позов обґрунтовано тим, що прокуратурою Закарпатської області вивчено стан дотримання вимог законодавства при передачі земельних ділянок у власність та встановлено, що земельна ділянка державної форми власності у протиправний спосіб передана у власність ОСОБА_2 .

Так, наказом Головного управління Держземагентства у Закарпатській області (далі - Головне управління) від 09 вересня 2014 року № 1212-сг ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність загальною орієнтовною площею 0,9556 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення, розташованих за межами населеного пункту в урочищі Жолоб на території Костилівської сільської ради Рахівського району Закарпатської області. У подальшому наказом Головного управління від 11 листопада 2014 року № 2028-сг затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_2 у приватну власність земельну ділянку із кадастровим номером 2123684000:02:001:0020, площею 0,9313 га, та земельну ділянку із кадастровим номером 2123684000:02:001:0021, площею 0,0243 га. Згідно з висновком Приватного підприємства «Експерт-Центр» ринкова вартість спірної земельної ділянки, площею 0,9313 га, складає 1 617 854,00 грн.

Проте, зазначений наказ у частині надання ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки з кадастровим номером 2123684000:02:001:0020, площею 0,9313 га, суперечить та порушує вимоги чинного законодавства, оскільки ця земельна ділянка є земельною ділянкою лісового фонду, входила до території кварталу 9 виділу 5 колишнього Костилівського лісництва Великобичківського державного лісомисливського підприємства та 16 вересня 1997 року, на виконання Указу Президента України «Про розширення території Карпатського біосферного заповідника» від 11 квітня 1997 року № 325/97, передана Карпатському біосферному заповіднику. Зазначеним Указом передбачено розширення Карпатського біосферного заповідника за рахунок земель землекористувачів Виноградівського та Рахівського районів Закарпатської області на 24315 га, з яких 12006 га передаються заповіднику у постійне користування, а 12309 га - включаються до його складу без вилучення у землекористувачів. Згідно з переліком землекористувачів, землі яких мають бути надані у постійне користування Карпатському біосферному заповіднику (Додаток 1 до згаданого Указу) із земель, які перебували в користуванні Великобичківського державного лісомисливського підприємства, на території Костилівської сільської ради планувалось до передачі 467 га. Площі земель, рекомендовані до включення в склад Карпатського біосферного заповідника, були погоджені Великобичківським ДЛП, Костилівською сільською радою та Рахівською районною державною адміністрацією. Спірна земельна ділянка, яка розташована у кварталі 9 виділу 5 колишнього Костилівського лісництва Великобичківського державного лісомисливського господарства, також входила до переліку цих земель. Наведене підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, матеріалами таксаційного опису, актом прийому-передачі, листами колишнього держлісгоспу тощо.

Факт передачі спірної земельної ділянки, розташованої у кварталі 9 виділу 5 Костилівського лісництва Великобичківського державного лісомисливського господарства, до складу Карпатського біосферного заповідника підтверджено також і рядом судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (далі Закон) - заповідні зони біосферних заповідників є власністю Українського народу. Біосферні заповідники належать до природно-заповідного фонду України.

За положеннями статті 54 Закону зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об`єктів природно-заповідного фонду проводиться, відповідно до статей 51-53 цього Закону, за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на підставі відповідного експертного висновку.

Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 20 Земельного кодексу України).

Землі природно-заповідного фонду віднесено до категорії особливо цінних земель (частина перша статті 150 Земельного кодексу України).

Порядок вилучення земельних ділянок цієї категорії врегульовано частиною дев`ятою статті 149 ЗК України та віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України. Припинення права постійного користування земельних ділянок особливо цінних земель шляхом їх вилучення здійснюється за погодженням з Верховною Радою України (частина друга статті 150 Земельного кодексу України).

Однак, земельна ділянка з постійного користування Карпатського біосферного заповідника не вилучалась, її цільове призначення не змінювалось та погодження проекту землеустрою з природоохоронним органом не здійснювалось. До прийняття оскаржуваного наказу, спірна земельна ділянка перебувала у державній власності у постійному користуванні Карпатського біосферного заповідника. Головне управління Держземагенства у Закарпатській області не наділено повноваженнями щодо розпорядження вказаною земельною ділянкою, а тому спірний наказ, відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України, підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

Також прокурор вказував на те, що на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 25 лютого 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , остання набула право власності на спірну земельну ділянку, площею 0,9313 га, з кадастровим номером 2123684000:02:001:0020, що підтверджується інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно. ОСОБА_1 є добросовісним набувачем.

Посилаючись на те, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника (держави) поза його волею, оскільки спірний наказ Головним управлінням Держземагенства у Закарпатській області був прийнятий з перевищенням повноважень, так як земельна ділянка належить до категорії земель лісового та природно-заповідного фондів і дозвіл на її вилучення не надавався, тому прокурор просив: визнати недійсним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Закарпатській області «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельних ділянки» від 11 листопада 2014 року № 2028-сг у частині надання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки загальною площею 0,9313 га з кадастровим номером 2123684000:02:001:0020; витребувати вказану земельну ділянку від ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 19 лютого 2020 року у задоволенні позову Прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Карпатського біосферного заповідника відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що спірна земельна ділянка не відноситься до земель лісогосподарського призначення та не перебувала в постійному користуванні Карпатського біосферного заповідника.

Не погодившись з таким судовим рішенням, Прокуратура Закарпатської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Карпатського біосферного заповідника подала апеляційну скаргу на нього.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 14 червня 2021 року апеляційну скаргу задоволено.

Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 19 лютого 2020 року скасовано.

Позов Прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Карпатського біосферного заповідника задоволено.

Визнано недійсним і скасовано наказ Головного управління Держземагентства у Закарпатській області «Про затвердження проекту землеустрою і передачу у власність земельних ділянок» від 11 листопада 2004 року № 2028-сг у частині надання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки загальною площею 0,9313 га, кадастровий номер 2123684000:02:001:0020, вартістю 1 617 854 грн, розташованої за межами населеного пункту в урочищі «Жолоб» на території Костилівської сільської ради Рахівського району Закарпатської області, та витребувано її із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника (держави) поза його волею, оскільки спірний наказ ГУ Держземагенства у Закарпатській області був прийнятий з перевищенням повноважень, ця земельна ділянка належить до категорії земель лісового та природно-заповідного фондів і дозвіл на її вилучення власником не надавався.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

26 липня 2021 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Тричинець Н. П.подала до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку касаційну скаргу на постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 червня 2021 року.

В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

27 жовтня 2021 року на адресу Верховного Суду через засоби поштового зв`язку від Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області просить суд вказану касаційну скаргу задовольнити, скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

01 листопада 2021 року на адресу Верховного Суду через засоби поштового зв`язку від Закарпатської обласної прокуратури надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому заявник просить суд вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

09 листопада 2021 року на адресу Верховного Суду через засоби поштового зв`язку від Кабінету Міністрів України надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому заявник просить суд зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

26 жовтня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Встановлено, що наказом Головного управління Держземагенства у Закарпатській області від 09 вересня 2014 року № 1212-сг «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність» ОСОБА_2 , мешканцю АДРЕСА_1 , надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність загальною орієнтовною площею 0,9556 га із земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, розташованих за межами населеного пункту в урочище «Жолоб» на території Костилівської сільської ради Рахівського району Закарпатської області.

На замовлення ОСОБА_2 фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

Наказом Головного управління від 11 листопада 2014 року № 2028-сг «Про затвердження проекту землеустрою та передачі у власність земельної ділянки» затверджено вказаний проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_2 земельні ділянки площею 0,9556 га (кадастровий номер 2123684000:02:001:0020 та 2123684000:02:001:0021), розташовані за межами населеного пункту на території Костилівської сільської ради Рахівського району Закарпатської області, із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до висновку Приватного підприємства «Експерт-Центр» ринкова вартість спірної земельної ділянки площею 0,9313 га складає 1 617 854,00 грн.

Згідно з інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 10 жовтня 2016 року, земельна ділянка з кадастровим номером 2123684000:02:001:0020, площею 0,9313 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: Закарпатська область, Рахівський район, Костилівська сільська рада, на праві приватної власності належить ОСОБА_1 на підставі договору дарування, серія та номер 334, виданого 25 лютого 2015 року приватним нотаріусом Рахівського районного нотаріального округу Небогою М. П.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 21 грудня 2011 року у справі № 2-38/11, залишеною без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2012 року, встановлено належність спірної земельної ділянки до земель Карпатського біосферного заповідника.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає не у повному обсязі.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Карпатського біосферного заповідника

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

В абзаці третьому частини третьої цієї статті міститься заборона здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 липня 2021 року у справі

№ 911/2169/20 дійшла висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону, має застосовуватись з урахуванням абзацу першого частини третьої цієї статті, який визначає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті зазначеного відсутність у Законі інших визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

Цим висновком Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування частини третьої статті 23 Закону в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 363/4656/16-ц, який зводиться до необхідності визначення організаційно-правової форми суб`єкта, в особі якого звертається прокурор, з метою підтвердження підстав для представництва інтересів держави в суді в особі державного підприємства.

У постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі

№ 204/6292/18 та від 17 червня 2020 року у справі № 204/7119/18 викладено правовий висновок, згідно з яким саме наявність державно-владних повноважень відокремлює органи державної влади від інших державних установ, які також утворюються державою для здійснення завдань і функцій держави, але, на відміну від органів державної влади, не наділяються владними повноваженнями. Органи державної влади є складовою частиною державного апарату - системи органів та осіб, які наділяються певними правами та обов`язками щодо реалізації державної влади. Водночас державні організації (установи, заклади), на відміну від державного органу, не мають державно-владних повноважень, не виступають від імені держави та є частиною механізму, а не апарату держави. Державна організація - це створений державою колектив працівників чи службовців, що характеризується організаційною єдністю, а також наявністю нормативно визначених повноважень в одній зі сфер суспільних відносин. При цьому така організація має власний кошторис.

Позов у цій справі прокурор подав в інтересах держави, зокрема, в особі

Карпатського біосферного заповідника.

Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи (пункт 2 частини першої статті 257 ЦПК України).

Оскільки Карпатський біосферний заповідникне є органом державної влади і не є суб`єктом владних повноважень, то звернення прокурора до суду у цій справі в інтересах держави в особі Карпатського біосферного заповідника є безпідставним, а тому позовна заява, подана в інтересах зазначеної організації, підлягає залишенню без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України. Такий висновок узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2 цс 21).

Щодо позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України

Відповідно до статті 1 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (частина перша-друга статті 3 ЗК України).

Відповідно до пункту «е» частини першої статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, зокрема на землі лісогосподарського призначення.

За положеннями статті 20 ЗК України (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 20 ЗК України).

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України).

Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Частиною першою статті 56 ЗК України встановлено, що землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (частина перша статті 57 ЗК України).

За положеннями частини першої, пункту «г» частини четвертої статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Тлумачення положень статей 19, 57, 84 Земельного кодексу України та статті 5 ЛК України дозволяє дійти висновку, що спірна земельна ділянка до фактичної передачі з лісгоспу до Карпатського біосферного заповідника вже відносилась до земель лісогосподарського призначення та використовувалась для ведення лісового господарства у порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

Цільове призначення вказаної земельної ділянки (лісогосподарське призначення) не змінювалось.

Разом із тим, відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (далі Закон) - заповідні зони біосферних заповідників є власністю Українського народу. Біосферні заповідники належать до природно-заповідного фонду України.

Згідно з частиною першою статті 53 Закону рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України.

Частиною четвертою статті 7 Закону визначено, що межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

За положеннями статті 54 Закону зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об`єктів природно-заповідного фонду проводиться, відповідно до статей 51-53 цього Закону, за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на підставі відповідного експертного висновку.

Частиною восьмою статті 122 ЗК України встановлено, що Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря.

Землі природно-заповідного фонду віднесено до категорії особливо цінних земель (пункт «г» частини першої статті 150 ЗК України).

Порядок вилучення земельних ділянок цієї категорії врегульовано частиною дев`ятою статті 149 ЗК України та віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України. Припинення права постійного користування земельних ділянок особливо цінних земель шляхом їх вилучення здійснюється за погодженням з Верховною Радою України (частина друга статті 150 ЗК України).

Встановлено, що спірна земельна ділянка в установленому законом порядку з постійного користування Карпатського біосферного заповідника не вилучалась, її цільове призначення не змінювалось.

До прийняття оскарженого наказу від 11 листопада 2014 року ця земельна ділянка перебувала у державній власності та у постійному користуванні Карпатського біосферного заповідника.

Також встановлено, що на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 25 лютого 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , остання безвідплатно набула право власності на спірну земельну ділянку, площею 0,9313 га, з кадастровим номером 2123684000:02:001:0020.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України).

Ураховуючи, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про витребування її із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України, оскільки ця земельна ділянка належить до категорії земель лісового та природно-заповідного фондів і дозвіл на її вилучення власником не надавався.

При цьому колегія суддів Верховного Суду вважає, що віндикація майна, його витребування в особи, яка незаконно порушила чуже володіння, має легітимну мету, яка полягає в забезпеченні права інших осіб мирно володіти своїм майном. Така мета у цьому разі відповідає загальним інтересам суспільства.

Водночас суд апеляційної інстанції помилково задовольнив позовні вимоги про визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держземагентства у Закарпатській області «Про затвердження проекту землеустрою і передачу у власність земельних ділянок» від 11 листопада 2004 року № 2028-сг у частині надання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки загальною площею 0,9313 га, кадастровий номер 2123684000:02:001:0020, вартістю 1 617 854 грн, розташованої за межами населеного пункту в урочищі «Жолоб» на території Костилівської сільської ради Рахівського району Закарпатської області.

Так, відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

У справі, яка переглядається, позов пред`явлено прокурором в інтересах держави у зв`язку з незаконним, на думку позивача, заволодінням земельною ділянкою державної власності фізичною особою. Посилаючись на те, що при виділенні земельної ділянки порушено норми ЗК України та ЛК України, прокурор просив, зокрема, визнати недійсним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Закарпатській області «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельних ділянки» від 11 листопада 2014 року № 2028-сг у частині надання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки, загальною площею 0,9313 га, з кадастровим номером 2123684000:02:001:0020, витребувати вказану земельну ділянку від ОСОБА_1 .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.

Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування також не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19)).

Враховуючи викладене, заявлена в цій справі прокурором вимога про визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держземагентства у Закарпатській області «Про затвердження проекту землеустрою і передачу у власність земельних ділянок» від 11 листопада 2004 року № 2028-сг у частині надання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки загальною площею 0,9313 га, кадастровий номер 2123684000:02:001:0020, вартістю 1 617 854 грн, розташованої за межами населеного пункту в урочищі «Жолоб» на території Костилівської сільської ради Рахівського району Закарпатської області, не є ефективним способом захисту у спірних правовідносинах, а тому в задоволенні зазначеної вимоги слід відмовити із цих підстав.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Зважаючи на те що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова апеляційного суду в частині вирішення позову прокурора, пред`явленого в інтересах держави в особі Карпатського біосферного заповідника, підлягає скасуванню із залишенням позову без розгляду в цій частині.

Постанова суду апеляційної інстанції в частині визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держземагентства у Закарпатській області від 11 листопада 2004 року № 2028-сг у частині надання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки загальною площею 0,9313 га, кадастровий номер 2123684000:02:001:0020, вартістю 1 617 854 грн, розташованої за межами населеного пункту в урочищі «Жолоб» на території Костилівської сільської ради Рахівського району Закарпатської області, підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні зазначених вимог.

В іншій частині постанову суду апеляційної інстанції необхідно залишити без змін.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки дія постанови Закарпатського апеляційного суду від 14 червня 2021 року була зупинена ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року, тому необхідно поновити її дію у нескасованій частині.

Керуючись статтями 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Тричинець Наталією Павлівною, задовольнити частково.

ПостановуЗакарпатського апеляційного суду від 14 червня 2021 року в частині вирішення позову прокурора, пред`явленого в інтересах держави в особі Карпатського біосферного заповідника, скасувати, позов у цій частині залишити без розгляду.

ПостановуЗакарпатського апеляційного суду від 14 червня 2021 року в частині визнання недійсним, скасування наказу Головного управління Держземагентства у Закарпатській області «Про затвердження проекту землеустрою і передачу у власність земельних ділянок» від 11 листопада 2004 року № 2028-сг у частині надання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки, загальною площею 0,9313 га, кадастровий номер 2123684000:02:001:0020, вартістю 1 617 854 грн, розташованої за межами населеного пункту в урочищі «Жолоб» на території Костилівської сільської ради Рахівського району Закарпатської області, скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні зазначених вимог.

В іншій частині постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 червня 2021 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Закарпатського апеляційного суду від 14 червня 2021 року у нескасованій частині.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов