Постанова

від 08.05.2022 по справі 606/1427/19

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 606/1427/19 Головуючий у 1-й інстанції Марціцка І.Б. Провадження № 22-ц/817/134/22 Суддя - доповідач - Храпак Н.М.Категорія - 302070000

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 травня 2022 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Храпак Н.М.

суддів - Костів О. З., Парандюк Т. С.,

за участю секретаря - Дідух М.Є.

та сторін: позивача ОСОБА_1 , його представника - адвоката Кузьменко І.О., представника відповідачів ТзДВ Микулинецьке, ОСОБА_2 - адвоката БудзаТ.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №606/1427/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 18 жовтня 2021 року, ухваленого суддею Марціцкою І.Б., повний текст якого складений 27 жовтня 2021 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю Микулинецьке, ОСОБА_2 , треті особи: Теребовлянська районна державна адміністрація, Микулинецька селищна рада, Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області про усунення перешкод у користуванні майном та земельною ділянкою, -

В С Т А Н О В И В:

у червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Товариства з додатковою відповідальністю Микулинецьке, ОСОБА_2 , треті особи: Теребовлянська районна державна адміністрація, Микулинецька селищна рада, Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області про зобов`язання ТзДВ Микулинецьке, керівника товариства Трояна Степана Матвійовича шляхом надання можливості в`їзду через ворота, розібрання самовільно встановленої бетонної огорожі та скасування заборони йому в`їжджати та доїжджати до його земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , а також стягнення судових витрат (том 1, а.с. 2-4).

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що є власником нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , яка розташована на земельній ділянці площею 0,16 га, кадастровий номер: 6125055400:04:001:0748, яка передана позивачу в користування Теребовлянською районною адміністрацією на підставі договору оренди від 25 травня 2009 року. В квітні 2019 року працівниками ТзДВ Микулинецьке на підставі усної вказівки директора товариства- ОСОБА_2 споруджено бетонну огорожу вздовж земельної ділянки позивача, що унеможливило доступ до будівлі та земельної ділянки, тим самим створено перешкоди в користуванні належним позивачу майном. В добровільному порядку відповідачі відмовилися усунути перешкоди в користування належним відповідачу майном, тому ОСОБА_3 звернувся до Микулинецької селищної ради із заявами з метою врегулювання питання доїзду до будівлі та земельної ділянки. Микулинецькою селищною радою обстежені земельні ділянки, прийнято відповідні акти та рішення, при цьому відповідачем не було допущено комісію для обстеження земельної ділянки на, якій розміщено нерухоме майно ТзДВ Микулинецьке. Покликаючись на ст.ст.91, 96 Земельного кодексу України, ст.391 Цивільного кодексу України, позивач просив задоволити його вимоги в спосіб вказаний у позові.

Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 18 жовтня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю Микулинецьке, ОСОБА_2 , треті особи: Теребовлянська районна державна адміністрація, Микулинецька селищна рада, Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області про усунення перешкод у користуванні майном та земельною ділянкою шляхом зобов`язання Товариства з додатковою відповідальністю Микулинецьке, керівника товариства Трояна Степана Матвійовича шляхом надання можливості в`їзду через ворота, розібрання самовільно встановленої бетонної огорожі та скасування заборони на в`їзд до земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 відмовлено (том 4, а.с. 21-30).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 18 жовтня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким його вимоги задовольнити повністю, стягнути судові витрати, посилаючись на те, що воно є незаконним, підлягає скасуванню з підстав неправильності установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок неправильної оцінки доказів та неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин (том 4, а.с. 49-62).

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначив, що він не звертався із вимогою про встановлення його права на проїзд, а звернувся із вимогою про усунення перешкод у доїзді до його майна по раніше встановленому шляху. Зазначає, що є власником нежитлової будівлі внаслідок купівлі її у СВАТ Микулинецьке 23 червня 2004 року, а ТзДВ Микулинецьке стало власником іншої частини будівель внаслідок правонаступництва у 2013 році. З 2004 року по 2019 рік заявник користувався належною ТзДВ Микулинецьке земельною ділянкою для проїзду до нежитлової будівлі, яку він придбав у 2004 році у СВАТ Микулинецьке. Проте в квітні 2019 року працівниками ТзДВ ОСОБА_4 було споруджено бетонну огорожу, що унеможливило доступ до належної йому нежитлової будівлі. Судом не взято до уваги попередні домовленості між СВАТ Микулинецьке та ним з приводу користування спірною земельною ділянкою щодо проїзду. Зокрема судом не надана оцінка сервітуту. Крім того, визначення судом у рішенні власника спірної земельної ділянки не має правового підґрунтя та значення, оскільки предметом спору є створення перешкоди відповідачем доступу до його майна, однак, не має значення, до якої форми власності відноситься земельна ділянка, адже, захисту належить порушене право позивача. Посилається на те, що власником спірної земельної ділянки ТзДВ Микулинецьке не є, а лише орендує її у третьої особи ГУ Держкомзему у Тернопільській області. Будівництво автомобільної дороги у місці, на яке вказує відповідач не передбачається. Розглядати таке питання неможливо по причині відсутності коштів, а вчинення відповідачем робіт по облаштуванню проїзду через земельну ділянку територіальної громади без дотримання необхідних умов є самочинним та незаконним.

Від представника Товариства з додатковою відповідальністю Микулинецьке, ОСОБА_2 адвоката Будза Тараса Васильовича надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , залишити без змін оскаржуване рішення суду, посилаючись на те, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними, оскільки, земельні ділянки, які орендують сторони належать до державної форми власності, а тому, судом не можуть бути взяті до уваги будь-які рішення Микулинецької селищної ради щодо розпорядження вказаними об`єктами нерухомого майна. Також те, що жодним документальним доказом по справі не підтверджено відсутність альтернативної можливості доступу ОСОБА_1 до орендованої ним земельної ділянки та належного йому нерухомого майна, інакше, як через земельну ділянку на якій знаходяться належні ТзДВ Микулинецьке об`єкти нерухомого майна. Аналогічно, позивачем не наведено жодної правової підстави та не представлено жодного документу, яким би обумовлювався обов`язок ТзДВ Микулинецьке надавати право проїзду стороннім особам через земельну ділянку, площею 5,6160 га, кадастровий номер: 6125055400:04:001:0060. Крім того, позивач не довів те, що встановлення огорожі на земельній ділянці, яку орендує відповідач порушує законні права та інтереси ОСОБА_1 , як суміжного землекористувача.

Треті особи: Теребовлянська районна державна адміністрація, Микулинецька селищна рада, Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області своїм правом на відзив не скористалися.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник - адвокат Кузьменко І.О. апеляційну скаргу підтримали, зіславшись на доводи викладеній в ній.

Представник ТзДВ Микулинецьке, ОСОБА_2 адвокат Будз Т.В. апеляційної скарги не визнав, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Треті особи: Теребовлянська районна державна адміністрація, Микулинецька селищна рада, Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, а також, від Микулинецької селищної ради надійшла заява про розгляд справи без їхньої участі.

У відповідності до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України - неявка у судове засідання будь-якого учасника процесу за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутності учасників процесу.

Заслухавши пояснення сторін, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з таких мотивів.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржене судове рішення відповідає, з огляду на таке.

Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 23 червня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Мешковою Н.Ф., СВАТ Микулинецьке продало, а ОСОБА_1 купив нежитлову будівлю (склад), що знаходиться в АДРЕСА_1 . Право власності ОСОБА_1 на вказану будівлю зареєстровано у встановлено порядку, про що свідчить витяг про реєстрацію права власності №4045334 від 05 липня 2004 року, виданий Теребовлянським бюро технічної інвентаризації (том 1, а.с. 11, 24).

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки СПД ОСОБА_1 був розроблений у 2007 році, затверджено розпорядженням голови Теребовлянської районної адміністрації від 03 лютого 2009 року №53 (том 2, а.с. 15-24).

Згідно з договором оренди землі від 25 травня 2009 року, укладеного між Теребовлянською районною державною адміністрацією та СПД ФО ОСОБА_1 , останньому передано в оренду строком на 25 років земельну площею 0,16 га, кадастровий номер: 6125055400:04:001:0748 (том 1, а.с. 12-14).

Розпорядженням голови Теребовлянської районної державної адміністрації від 01 березня 2011 року №106 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою СВАТ Микулинецьке щодо відведення земельних ділянок для сільськогосподарського використання площею 5,6160 га в АДРЕСА_1 , для надання в оренду на 49 років за межами населеного пункту (том 1, а.с. 55).

Як слідує із витягу з статуту та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, Товариство з додатковою відповідальністю Микулинецьке є правонаступником сільського господарського відкритого акціонерного товариства Микулинецьке (том 1, а.с. 152-188).

12 квітня 2019 року постійною комісією Микулинецької селищної ради прийнято акт виїзного засідання, відповідно до якого, комісія вирішила суміжним землекористувачам дотримуватись правил добросусідства, рекомендувати підготовити висновок щодо можливості поділу земельної ділянки, на якій розміщено майно ТзДВ Микулинецьке із забезпеченням права проїзду на транспортних засобах, керівництву ТзДВ Микулинецьке подати на сесію Микулинецької селищної ради документи для оформлення правовстановлюючих документів на користування земельною ділянкою для обслуговування комплексу нежитлових будівель (том 1, а.с. 18-19).

Микулинецькою селищною радою прийнято рішення №1715 від 19 квітня 2019 року Про надання згоди на поділ земельної ділянки комунальної власності за адресою: АДРЕСА_1 , для забезпечення заїзду між суміжними землекористувачами (том 3, а.с. 156).

24 квітня 2019 року селищний голова ОСОБА_5 своїм розпорядженням зупинив дію вказаного рішення. Дане розпорядження скасоване рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 липня 2019 року, справа №500/1023/19 (том 3, а.с. 159-170).

Згідно з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 16 квітня 2019 року №НВ-618596112019, земельна ділянка 6125055400:04:001:0060, площею 5,6160 га, належить до комунальної форми власності, дата реєстрації 17 жовтня 2013 року (том 1, а.с. 64).

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 15 травня 2019 року №НВ-6110025852019 та витягу від 12 серпня 2019 року №НВ-6111162212019 земельна ділянка 6125055400:04:001:0060 площею 5,6160 га, належить до державної форми власності, дата реєстрації 17 жовтня 2013 року (том 1, а.с. 49-50, том 2, а.с. 88).

Судом встановлено, що на час розгляду спору в суді земельна ділянка 6125055400:04:001:0060 площею 5,6160 га, належить до державної форми власності, вказану обставину не оспорював селищний голова Микулинецької селищної ради, при цьому вказав, що з жодними позовами про повернення вказаної земельної ділянки у комунальну власність з підстав її незаконного переходу в державну власність рада не зверталася.

Наказом Головного управління Держгеокадастру в Тернопільській області від 01 жовтня 2019 року №19-3876/14-19-СГ Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою управлінням надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення, відновлення меж земельної ділянки в натурі площею 5,6160 га кадастровий номер: 6125055400:04:001:0060, в оренду для ведення сільськогосподарського виробництва за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населеного пункту на території Микулинецької селищної ради Теребовлянського району Тернопільської області (том 1, а.с. 219, 235).

Наказом Головного управління Держгеокадастру в Тернопільській області від 12 листопада 2019 року №19-5250/14-19-СГ Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки оренду без змін цільового призначення затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки та надано ТзДВ Микулинецьке в оренду на строк 7 років, земельну ділянку площею 5,6160 га, кадастровий номер: 6125055400:04:001:0060, в оренду для ведення сільськогосподарського виробництва за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населеного пункту на території Микулинецької селищної ради Теребовлянського району Тернопільської області.

На підставі вказаних наказів укладено договір оренди землі, який зареєстрований 09 грудня 2019 року державним реєстратором Брусь О.С., що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (том 1, а.с. 221-222, 237, том 2 а.с. 96).

Як встановлено рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 липня 2019 року, межі земельної ділянки площею 5,6160 га згідно з актом встановлення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі, закріплення її межовими знаками та передання їх на зберігання від 26 березня 2013 року, закріплені довгостроковим межовими знаками, вказані в натурі та передані на зберігання землекористувачеві, що підтверджують акти прийомки-передачі.

Згідно з актом встановлення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі та акта здачі-приймання межових знаків, закріплення її межовими знаками та передання на зберігання від 2008 року, який міститься в матеріалах землеустрою, межі земельної ділянки СПД ОСОБА_1 закріплені довгостроковими межовим знаками в кількості 6 шт. та передані на зберігання землекористувачеві земельної ділянки.

Представник відповідача визнав ту обставину, що на початку квітня 2019 року працівниками ТзДВ Микулинецьке за розпорядженням посадових осіб підприємства встановлено огорожу вздовж межі належної товариству ділянки. Вказану обставину підтвердили допитані в судовому засіданні свідки: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Крім того, дана обставина підтверджується дослідженими в судовому засіданні фото та відеоматеріалами. Сторони не заперечували, що у зв`язку з встановленням огорожі, ОСОБА_1 не може заїхати до своєї земельної ділянки з території ТзДВ Микулинецьке. Свідок ОСОБА_8 вказав, що перед встановлення огорожі ТОВ Галицькі землі надавали послуги щодо відповідності поворотних точок.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив із того, що земельні ділянки, які передані в оренду позивачеві та відповідачу є об`єктами цивільних прав, оскільки мають визначену площу, закріплені межі та присвоєні кадастрові номери. Проте, звернувшись із вимогами встановити право ОСОБА_1 на користування чужим майном шляхом проїзду через чужу земельну ділянку на транспортному засобі по наявному шляху, позивач не надав належних та допустимих доказів того, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом, окрім як проїзду через чужу земельну ділянку, крім того суд не зміг чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном, зокрема, ширину проїзду через суміжну земельну ділянку з урахуванням вимог державних будівельних норм і правил, технічну можливість, геометричні межі, площі та інші параметри (умови) необхідного проїзду, через відсутність таких даних.

Колегія суддів, з даними висновками суду першої інстанції повністю погоджується, виходячи з такого.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Порушення права полягає у позбавленні його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання права користування особи на земельну ділянку є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною п`ятою статті 11 ЦК України передбачено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Згідно зі статтями 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф.

Як вбачається з позовної заяви, що ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Товариства з додатковою відповідальністю Микулинецьке, ОСОБА_2 , треті особи: Теребовлянська районна державна адміністрація, Микулинецька селищна рада, Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області про зобов`язання ТзДВ Микулинецьке, керівника товариства Трояна Степана Матвійовича шляхом надання можливості в`їзду через ворота, розібрання самовільно встановленої бетонної огорожі та скасування заборони йому в`їжджати та доїжджати до його земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 через територію відповідача, яку орендує ТзДВ Микулинецьке.

Тому не заслуговують на увагу доводи заявника, що він звернувся в суд лише на підставі ст.391 ЦК України та ч.2 ст.152 ЗК України із вимогою про усунення перешкод у доїзді до його майна по раніше встановленому шляху, тобто через орендовану відповідачем земельну ділянку, оскільки дана вимога свідчить про встановлення права на користування чужим майном шляхом проїзду через чужу земельну ділянку на транспортному засобі по наявному шляху.

У частині першій статті 402 ЦК України передбачено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Згідно з частиною третьою статті 402 ЦК України у разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року в справі №686/18456/18 (провадження №61-18819св20) вказано, що умовою встановлення сервітуту є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб. Отже, передумовою звернення до суду за встановленням сервітуту повинен бути доказ вчинення дій зацікавленою особою щодо встановлення сервітуту та недосягнення про це згоди із власником ділянки, щодо якої планується встановити сервітут. Якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), то у суду немає підстав для задоволення відповідних вимог у зв`язку з відсутністю у позивача права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 не надав доказів того, що використання своєї власності у визначений спосіб є неможливим без обтяження сервітутом земельної ділянки відповідача.

Крім цього, в матеріалах справи відсутні докази, які б встановлювали чи всю огорожу слід демонтувати через неможливість заїзду, чи якусь її частину, і чи демонтаж всієї огорожі буде співмірним заходом в інтересах обох сторін.

Також, позивачем суду не надано доказів вчинення дій зацікавленою особою щодо встановлення сервітуту та недосягнення про це згоди із власником ділянки, щодо якої планується встановити сервітут, зокрема, звернення до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи заявника, про те, що продаючи частину нерухомого майна СВАТ Микулинецьке за домовленістю з ОСОБА_1 взяло на себе зобов`язання забезпечити позивачу доїзд до майна через вхідні ворота та по дорозі через територію підприємства, оскільки як слідує з відповіді ФОП ОСОБА_10 , який розроблявся проект землеустрою, при виготовлення проекту землеустрою в 2013 році для СВАТ Микулинецьке договір про встановлення сервітуту з ОСОБА_1 не надавався.

Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 18 жовтня 2021 року залишити без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Судові витрати за розгляд в апеляційній інстанції покласти на сторони в межах ними понесених.

Керуючись ст.ст.35, 259, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 18 жовтня 2021 року залишити без змін.

Судові витрати за розгляд в апеляційній інстанції покласти на сторони в межах ними понесених.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлений 16 травня 2022 року.

Головуючий

Судді