Постанова

від 27.10.2022 по справі 606/1427/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

27 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 606/1427/19

провадження № 61-5315св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з додатковою відповідальністю «Микулинецьке», ОСОБА_2 ,

треті особи: Теребовлянська районна державна адміністрація, Микулинецька селищна рада, Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 18 жовтня 2021 рокуу складі судді Марціцка І. Б. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 09 травня 2022 року у складі колегії суддів: Храпак Н. М., Костіва О. З., Парандюк Т. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Микулинецьке» (далі - ТзДВ «Микулинецьке»), ОСОБА_2 , треті особи: Теребовлянська районна державна адміністрація, Микулинецька селищна рада, Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області, про усунення перешкод у користуванні майном та земельною ділянкою.

На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 23 червня 2004 року він є власником нежитлової будівлі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що розташована на земельній ділянці площею 0,16 га, кадастровий номер: 6125055400:04:001:0748, яка передана йому у користування Теребовлянською районною адміністрацією на підставі договору оренди від 25 травня 2009 року.

Суміжним користувачем є ТзДВ «Микулинецьке», яке на підставі договору оренди, укладеного на 49 років, володіє земельною ділянкою для сільськогосподарського використання, площею 5,6160 га.

У квітні 2019 року працівниками ТзДВ «Микулинецьке» на підставі усної вказівки директора товариства ОСОБА_2 було споруджено огорожу у вигляді бетонних конструкцій вздовж земельної ділянки позивача, що унеможливило доступ до будівлі та земельної ділянки, чим створено перешкоди в користуванні належним йому майном.

У добровільному порядку відповідачі відмовились усунути перешкоди в користуванні належним ОСОБА_3 майном.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив суд усунути перешкоди у користуванні майном та земельною ділянкою шляхом зобов`язання ТзДВ «Микулинецьке» та керівника товариства ОСОБА_2 надання можливості в`їзду позивача через ворота, розібрання самовільно встановленої бетонної огорожі та скасування заборони в`їжджати та доїжджати до його земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 18 жовтня 2021 рокуу задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що земельні ділянки, які передані в оренду позивачеві та відповідачу є об`єктами цивільних прав, оскільки мають визначену площу, закріплені межі та присвоєні кадастрові номери.

Суд, зокрема, зазначив, що звернувшись з вимогами встановити право ОСОБА_1 на користування чужим майном шляхом проїзду через чужу земельну ділянку на транспортному засобі по наявному шляху, позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що задоволення його потреб неможливо здійснити будь-яким іншим способом, окрім як встановити проїзд через чужу земельну ділянку.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 09 травня 2022 року рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 18 жовтня 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

16 червня 2022 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшла касаційна скарга на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 18 жовтня 2021 рокута постанову Тернопільського апеляційного суду від 09 травня 2022 року.

В касаційній скарзі заявник просить оскаржені судові рішення скасувати на направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

18 липня 2022 року від ТзДВ «Микулинецьке» доВерховного Суду через засоби поштового зв`язку надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

05 липня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 23 червня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Мешковою Н. Ф., СВАТ «Микулинецьке» продало, а ОСОБА_1 купив нежитлову будівлю (склад), що знаходиться в АДРЕСА_1 .

Згідно з договором оренди землі від 25 травня 2009 року, укладеним між Теребовлянською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 , останньому передано в оренду строком на 25 років земельну площею 0,16 га, кадастровий номер: 6125055400:04:001:0748.

Суміжним користувачем є ТзДВ «Микулинецьке», яке на підставі договору оренди, укладеного на 49 років та зареєстрованого 09 грудня 2019 року державним реєстратором Брусь О. С., володіє земельною ділянкою площею 5,6160 га для сільськогосподарського використання, кадастровий номер 6125055400:04:001:0060. Зазначений договір оренди укладений на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру в Тернопільській області від 12 листопада 2019 року № 19-5250/14-19-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки оренду без змін цільового призначення».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з положеннями статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом

чи судом у визначених законом випадках.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України) право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

За змістом статей 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

У справі, що переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив усунути перешкоди у користуванні майном та земельною ділянкою шляхом зобов`язання ТзДВ «Микулинецьке» та керівника товариства ОСОБА_2 надання можливості в`їзду через ворота, розібрання самовільно встановленої бетонної огорожі та скасування заборони в`їжджати та доїжджати до його земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже, дана вимога фактично свідчить про встановлення права позивача на користування чужим майном (сервітут) шляхом проїзду через чужу земельну ділянку на транспортному засобі по наявному шляху.

Статтею 98 ЗК України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення,

та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно (стаття 100 ЗК України).

Відповідно до статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Згідно з частинами першою, третьою статті 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Статтею 404 ЦК України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності -

від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Тлумачення цих норм свідчить про те, що умовою встановлення сервітуту є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб. Отже, передумовою звернення до суду за встановленням сервітуту повинен бути доказ вчинення дій зацікавленою особою щодо встановлення сервітуту та недосягнення про це згоди із власником ділянки, щодо якої планується встановити сервітут. Якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), то у суду немає підстав для задоволення відповідних вимог у зв`язку з відсутністю у позивача права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду.

Аналогічний за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/4106/14-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 925/603/18, від 17 жовтня 2019 року у справі № 484/690/16-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 751/8865/15-ц, від 08 грудня 2021 року у справі № 686/18456/18.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що задоволення його потреб неможливо здійснити будь-яким іншим способом, окрім як шляхом проїзду через суміжну земельну ділянку.

Зокрема, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що право ОСОБА_1 порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, якими зазвичай у справах з аналогічним предметом позову можуть бути висновки експерта чи спеціаліста. Такі висновки в матеріалах справи відсутні.

Також судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем не надано доказів вчинення ним дій щодо встановлення сервітуту та недосягнення про це згоди із власником (володільцем) ділянки, щодо якої планується встановити сервітут, зокрема, звернення до відповідача з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітутуна конкретно визначених умовах.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

При таких обставинах суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 18 жовтня 2021 рокута постанову Тернопільського апеляційного суду від 09 травня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов