Рішення

від 15.05.2022 по справі 904/599/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.05.2022м. ДніпроСправа № 904/599/22

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БДО" (м. Дніпро)

до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат (м. Жовті Води, Дніпропетровська область)

про стягнення заборгованості за договором про закупівлю послуг № 939/12/503В/01/20А/1027 від 11.01.2021 в загальному розмірі 799 048 грн. 80 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "БДО" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - відповідач) заборгованість за договором про закупівлю послуг № 939/12/503В/01/20А/1027 від 11.01.2021 в загальному розмірі 799 048 грн. 80 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 649 000 грн. 00 коп. - основний борг;

- 89 562 грн. 00 коп. - пеня;

- 45 430 грн. 00 коп. - штраф;

- 15 056 грн. 80 коп. - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором про закупівлю послуг № 939/12/503В/01/20А/1027 від 11.01.2021 в частині повної та своєчасної оплати наданих позивачем послуг (бухгалтерські та аудиторські послуги, код ДК 021:2015 7921 (аудиторська перевірка річної фінансової звітності ДП "СхідГЗК" за 2020 рік, складеної відповідно до Міжнародних стандартів фінансової звітності), внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 649 000 грн. 00 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 6.3. договору та статті 231 Господарського кодексу України, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 23.09.2021 по 07.02.2022 в сумі 89 562 грн. 00 коп., а також, штраф у розмірі 7% вартості неоплачених послуг в сумі 45 430 грн. 00 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з жовтня по грудень 2021 року у сумі 15 056 грн. 80 коп.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь судовий збір у розмірі 11 985 грн. 73 коп.

Ухвалою суду від 21.02.2022 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 21.02.2022, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 52210, Дніпропетровська область, м. Жовті Води, вулиця Горького, будинок 2, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с. 48).

Слід відзначити, що у зв`язку з відсутністю фінансування потреб Господарського суду Дніпропетровської області на відправку поштової кореспонденції суду, зокрема, в період з 21.02.2022 по теперішній час (16.05.2022), ухвала суду від 21.02.2022 не була відправлена учасникам даної справи засобами поштового зв`язку.

В той же час, відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до пункту 17 розділу ІІІ Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - Положення) особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Відповідно до пункту 42 вказаного Положення засобами Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в автоматичному режимі здійснюється перевірка наявності в особи зареєстрованого Електронного кабінету. У разі наявності в особи Електронного кабінету засобами ЄСІТС забезпечується надсилання до автоматизованої системи діловодства підтвердження доставлення до Електронного кабінету користувача документа у справі. В іншому випадку до автоматизованої системи діловодства надходить повідомлення про відсутність в особи зареєстрованого Електронного кабінету.

У відповідності до вказаних положень, господарським судом було долучено до матеріалів справи Довідку про доставку електронного листа, якою підтверджується, що ухвала суду від 21.02.2022 була доставлена до електронної скриньки відповідача - vostgok@email.dp.ua - 21.02.2022 (а.с.50).

За змістом частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Враховуючи вказане, відповідач 21.02.2022 отримав ухвалу суду від 21.02.2022, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа на офіційну електронну адресу особи в модулі "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, вказану відповідачем під час реєстрації.

Так, ухвалою суду від 21.02.2022, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Враховуючи встановлену вище дату вручення ухвали суду відповідачу (21.02.2022), граничним строком для надання відзиву на позовну заяву є 09.03.2022.

Слід наголосити, що у зв`язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання відзиву на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час з 10.03.2022 по 13.05.2022 для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції щодо позовних вимог позивача. У даному випадку додатково надані два місяці з 10.03.2022 по 13.05.2022 господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Дніпропетровській області (місцезнаходження відповідача та суду), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.

Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій внесено не внесено.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Однак, станом на 16.05.2022 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов`язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У даному випадку справа розглянута в межах розумного строку, з урахуванням, обставин того, що станом на 22.04.2022 (закінчення шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі) в матеріалах справи був відсутній відзив на позовну заяву, а також з 24.02.2022 було запроваджено воєнний стан, у зв`язку з чим, судом було надано додаткових час для висловлення сторонами своїх правових позицій, зокрема, заперечень відповідача, який суд вважає достатнім та розумним за існуючих обставин.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, а також доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору про надання послуг, строку його дії, порядок та строки надання послуг, факт надання та передачі послуг замовнику, загальна вартість наданих послуг, настання строку їх оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати, наявність підстав для стягнення пені, штрафу та інфляційних втрат у заявлених сумах.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 11.01.2021 між Державним підприємством "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БДО" (далі - виконавець, позивач) укладено договір про закупівлю послуг №939/12/503В/01/20А/1027 (далі - договір, а.с.10-18), відповідно до умов якого виконавець бере на себе обов`язки надати Бухгалтерські та аудиторські послуги, код ДК 021:2015 7921 (аудиторська перевірка річної фінансової звітності ДП "СхідГЗК" за 2020 рік, складеної відповідно до Міжнародних стандартів фінансової звітності (далі - послуги), а замовник зобов`язується сплатити надані послуги (пункт 1.1. договору).

У пункті 8.1. договору сторони визначили, що договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 30.06.2021, але в будь - якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п`ятої Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 статті 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно зі статтею 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Згідно з частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Так, у розділі 3 договору сторони погодили вартість послуг та порядок розрахунків.

Так, відповідно до умов пункту 3.1. договору вартість послуг визначається на підставі "Протоколу погодження договірної ціни" (додаток 1, який є невід`ємною частиною договору) та складає: 540 833 грн. 00 коп., крім того ПДВ 20% - 108 166 грн. 67 коп., загальна сума з ПДВ складає: 649 000 грн. 00 коп.

До договору сторонами було підписано:

- Додаток № 1 - Протокол погодження договірної ціни, в якому вказано, що вартість послуг складає 540 833 грн. 00 коп., крім того ПДВ 20% - 108 166 грн. 67 коп., загальна сума з ПДВ складає: 649 000 грн. 00 коп. (а.с.19);

- Додаток № 2 - Календарний план (а.с.20).

Відповідно до пункту 1.2. договору термін та зміст надання послуг визначається календарним планом (додаток 2, що становить невід`ємну частину договору).

Пунктом 1.3. договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 29.04.2021, а.с. 21) передбачено, що період надання послуг за договором лютий 2021 року - 10.06.2021. Вказаною додатковою угодую також були внесені відповідні зміни до Додатку № 2 до договору - Календарного плану.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем були надані відповідачу аудиторські послуги суму 649 000 грн. 00 коп., що підтверджується наявним в матеріалах справи Актом виконаних робіт від 30.06.2021 (а.с.22).

Вказаний Акт виконаних робіт підписаний позивачем та відповідачем без будь-яких зауважень; скріплений печатками обох сторін; в акті сторони засвідчили, що претензій одна до одної не мають.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, підписання замовником акту наданих послуг (виконаних робіт), який є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за надані послуги (виконані роботи).

В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності заперечень відповідача стосовно обсягів, строку, вартості та якості наданих послуг.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу прийняття послуг за зазначеним Актом виконаних робіт від 30.06.2021 відповідачем також не заявлено.

Отже, суд приходить до висновку, що позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов`язань за ним.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку виконавця за договором надати послугу відповідає обов`язок замовника оплатити вартість цієї послуги.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Так, у пункті 3.2. договору сторони погодили, що замовник здійснює розрахунок за фактом надання послуг, з відстрочкою платежу 60 банківських днів, за наявності оформленого та підписаного акту здачі-приймання наданих послуг та отримання аудиторського звіту.

При цьому, відповідач факт отримання аудиторського звіту за спірний період під час розгляду справи в суді не заперечував.

Враховуючи вказані вище умови договору, приймаючи до уваги факт підписання Акту виконаних робіт від 30.06.2021 буз будь-яких зауважень, суд встановив, що строк оплати наданих позивачем аудиторських послуг на суму 649 000 грн. 00 коп. є таким, що настав 24.09.2021.

Як зазначає позивач, ним взяті на себе зобов`язання щодо надання послуг були виконані у повному обсязі та належним чином, претензій щодо якості та обсягу наданих послуг відповідач з моменту їх надання і до теперішнього часу не висловлював, в свою чергу відповідачем взяті на себе зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати наданих позивачем аудиторських послуг були порушені - надані послуги у встановлені договором порядку та строки оплачені не були, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 649 000 грн. 40 коп. Крім того, за прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 6.3. договору та статті 231 Господарського кодексу України, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 23.09.2021 по 07.02.2022 в сумі 89 562 грн. 00 коп., а також, штраф у розмірі 7% вартості неоплачених послуг в сумі 45 430 грн. 00 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з жовтня по грудень 2021 року у сумі 15 056 грн. 80 коп. Вказане і є причиною звернення позивача із позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Враховуючи визначені контрагентами у підпункті 3.2. договору порядок розрахунків за надані послуги, приймаючи до уваги їх прийняття відповідачем, строк оплати наданих позивачем аудиторських послуг на суму 649 000 грн. 00 коп. є таким, що настав 24.09.2021.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження оплати наданих позивачем аудиторських послуг на суму 649 000 грн. 00 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи зазначені вище норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та у встановлені строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 649 000 грн. 00 коп.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до пункту 6.3. договору за порушення строків оплати за надані послуги, передбачені договором, замовник сплачує виконавця штрафні санкції у розмірі, передбаченому статтею 231 Господарського кодексу України.

Так, за прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 6.3. договору та статті 231 Господарського кодексу України, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 23.09.2021 по 07.02.2022 в сумі 89 562 грн. 00 коп., а також, штраф у розмірі 7% вартості неоплачених послуг в сумі 45 430 грн. 00 коп.

З приводу вимог позивача про стягнення пені в сумі 89 562 грн. 00 коп. та штрафу в сумі 45 430 грн. 00 коп. суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з положеннями статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшеним у договорі.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статті 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією.

Господарський суд відзначає, що чинне законодавство поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого неустойка стягується і конкретний її розмір.

У пункті 6.1. договору сторони визначили, що у випадку порушення своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язань.

Як було вказано вище, відповідно до пункту 6.3. договору, за порушення строків оплати за надані послуги, передбачені договором, замовник сплачує виконавця штрафні санкції у розмірі, передбаченому статтею 231 Господарського кодексу України

Позивач нарахував відповідачеві пеню та штраф на підставі пункту 6.3. договору, застосувавши під час розрахунку положення частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, тобто застосував договірну неустойку, передбачену пунктом 6.3. договору.

Однак, слід відзначити, що у пункті 6.3. договору сторони не визначили, яка саме частина статті 231 Господарського кодексу України є підставою для сплати відповідачем штрафних санкцій та не встановили конкретного розміру (відсотку) штрафної санкції (пені, штрафу), яка в силу частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України та частини 4 статті 231 Господарського кодексу України підлягає обчисленню саме у відсотках.

Суд приходить до висновку, що договір, який і є підставою для застосування договірної неустойки, містить не її розмір, а лише відсилання до норми законодавства, якою передбачені різні підстави стягнення та обчислення штрафних санкцій, зокрема частини 2, 4, 6 статті 231 Господарського кодексу України.

За приписом же статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Господарський суд констатує, що в тому випадку, коли правочин не містить у собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №904/5922/17, в якій спірними були подібні умови договору, а також у постанові Великої Палати Верховного суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.

Отже, договір, який і є підставою для застосування договірної неустойки, містить не її розмір, а лише відсилання до норми законодавства, якою передбачені різні підстави стягнення та обчислення штрафних санкцій, зокрема частини 2, 4, 6 статті 231 Господарського кодексу України.

Крім того, слід зазначити, що укладаючи договір, сторони у пункті 6.2. договору чітко обумовили розмір пені (0,5% від вартості ненаданих (несвоєчасно наданих) послуг за кожен день прострочення), а також розмір штрафу (20% від суми ненаданих (несвоєчасно наданих) послуг). Водночас, передбачаючи (за помилковими доводами позивача) відповідальність за порушення строків оплати за надані послуги пунктом 6.3. цього ж договору, сторони не встановили конкретного розміру (відсотку) пені та штрафу.

Щодо застосування позивачем саме частини 2 статті 231 Господарського кодексу України слід відзначити, що положення частини 2 статті 231 Господарського кодексу України стосуються випадків порушення негрошового зобов`язання, натомість у наведеному випадку йдеться про порушення зобов`язання з оплати наданих послуг, яке за своєю правовою природою є грошовим зобов`язанням.

Згідно з договором стягнення штрафу у розмірі 7% за порушення виконання зобов`язання, як і пені у розмірі 0,1% вартості неоплачених послуг, не передбачено, тому правові підстави для стягнення пені в сумі 89 562 грн. 00 коп. та штрафу в сумі 45 430 грн. 00 коп. відсутні.

Аналогічну правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 905/2466/16 та від 14.02.2018 у справі № 904/1858/16.

Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог позивача в частині стягнення пені в сумі 89 562 грн. 00 коп. та штрафу в сумі 45 430 грн. 00 коп.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з жовтня по грудень 2021 року у сумі 15 056 грн. 80 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем (а.с. 4), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суму заборгованості та період нарахування інфляційних втрат, але арифметично розрахунок проведено невірно.

Отже, розрахунок інфляційних втрат, долучений до позовної заяви (а.с.3-4), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Крім того, під час здійснення власного розрахунку інфляційних втрат, судом враховано таке:

- Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 зазначив, що у кредитора згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення;

- згідно із правовою позицією Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 905/600/18, викладеною у постанові від 05.07.2019, нарахування інфляційних втрат за наступний період має здійснюватися з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання;

- зазначена позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 905/306/18 від 30.07.2019, а також у постановах Верховного Суду у справах № 905/306/18, № 908/1928/18, № 904/4565/18, №904/4083/18, № 904/10242/17, № 913/63/18.

Враховуючи вказане, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат, з урахуванням вказаних вище положень, суд встановив, що інфляційні втрати в заявленому позивачем періоді з жовтня по грудень 2021 року щодо заборгованості в сумі 649 000 грн. 00 коп. складають 15 040 грн. 21 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 15 040 грн. 21 коп.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає частина витрат по сплаті судового збору в сумі 9 960 грн. 60 коп.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "БДО" до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат про стягнення заборгованості за договором про стягнення заборгованості за договором про закупівлю послуг №939/12/503В/01/20А/1027 від 11.01.2021 в загальному розмірі 799 048 грн. 80 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (52210, Дніпропетровська область, м. Жовті Води, вулиця Горького, будинок 2; ідентифікаційний код 14309787) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БДО" (49000, м. Дніпро, вулиця Андрія Фабра, будинок 4; ідентифікаційний код 20197074) 649 000 грн. 00 коп. - основного боргу, 15 040 грн. 21 коп. - інфляційних втрат та 9 960 грн. 60 коп. - частина витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 16.05.2022.

Суддя Ю.В. Фещенко