Постанова

від 02.05.2022 по справі 461/2136/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

03 травня 2022 року

м. Київ

справа № 461/2136/20

провадження № 61-2813св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого Білоконь О. В.

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова,

треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Львівська обласна державна адміністрація, Міністерство оборони України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 21 січня 2021 року в складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Левика Я. А., Приколоти Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом до Львівської обласної державної адміністрації (далі Львівська ОДА), квартирно - експлуатаційного відділу м. Львова (далі КЕВ м. Львова).

На обґрунтування позову зазначала, що 29 грудня 2009 року вона придбала у Міністерства оборони України через державну акціонерну компанію «Національна мережа аукціонних центрів» 92/100 частини нежитлового приміщення № 14, позначеного літ. «Б-1», загальною площею 318,1 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а саме №№ 5, 6, 7, 9, 10, 11, загальною площею 291,2 кв. м.

12 січня 2010 року вона зареєструвала своє право власності на це майно.

У попереднього власника залишилося 8/100 частин зазначеної будівлі площею 26,9 кв. м, які не використовувались для військової частини та були списані і демонтовані у звязку з непридатним станом для експлуатації.

Як на момент набуття нею права власності на цю частину будівлі, так і станом на час звернення до суду із позовом, земельна ділянка площею 0,319 га із кадастровим номером 4610136600:04:007:0022, на якій розміщена будівля, перебуває у постійному користуванні КЕВ м. Львова та належить Львівській ОДА.

Після набуття права власності на переважну частину спірної будівлі до неї мало б перейти право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташована належна їй нерухомість.

Вона звернулася до Львівської ОДА з проханням укласти договір оренди відповідної земельної ділянки, на якій розміщена придбана нею будівля, на що їй було повідомлено, що укладення такого договору є неможливим, оскільки необхідно попередньо отримати відмову КЕВ м. Львова від користування нею.

Відмова передати їй у користування земельну ділянку, на якій розмішена її нерухомість, перешкоджає нормальному господарському використанню та обслуговуванню належної їй будівлі.

За таких обставин, на підставі частин першої та другої статті 120, статті 141 ЗК України, частини першої статті 377 ЦК України позивач просила суд визнати припиненим право постійного користування КЕВ м. Львова земельною ділянкою, на якій розміщена придбана нею будівля, та визнати за нею право користування спірною земельною ділянкою; зобов`язати Львівську ОДА укласти з нею договір оренди вказаної земельної ділянки.

У квітні 2020 року ОСОБА_1 подала заяву про зміну предмета позову, у якій виключила вимогу щодо зобов`язання Львівської ОДА укласти із нею договір оренди cпірної земельної ділянки.

За клопотанням представника позивача ОСОБА_2 ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 14 травня 2020 року Львівську ОДА залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 25 червня 2020 року у складі судді Зубачик Н. Б. позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано припиненим право постійного користування КЕВ м. Львова земельною ділянкою, площею 0,319 га із кадастровим номером 4610136600:04:007:0022, на якій розміщена придбана ОСОБА_1 будівля АДРЕСА_2 .

Визнано право користування ОСОБА_1 вказаною земельною ділянкою.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у звязку з набуттям у 2010 році ОСОБА_1 права власності на будівлю № НОМЕР_1 на АДРЕСА_1 до неї в силу вимог статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України мало б перейти право власності або право користування земельною ділянкою, площею 0,319 га, кадастровий номер 4610136600:04:007:0022, на якій розміщена вказана будівля, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 21 січня 2021 року скасовано рішення Галицького районного суду м. Львова від 25 червня 2020 року та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції не повною мірою зясував обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, не надав належної уваги дослідженню юридичного статусу земельної ділянки, що призвело до неправильного визначення субєктного складу в цій справі.

Зокрема суд першої інстанції не залучив в якості співвідповідачів Львівську ОДА як власника спірної земельної ділянка та Міністерство оборони України, в оперативному управлінні якого знаходиться спірна земельна ділянка, та дійшов передчасного висновку про задоволення позову. Також суд апеляційної інстанції вважав, що відчуження спірної земельної ділянки мало б відбуватися з відома Міністерства оборони України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У лютому 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 21 січня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції статей 120, 141 ЗК України, статті 377 ЦК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 909/436/17, від 18 лютого 2020 року у справі № 907/132/19, від 25 квітня 2019 року у справі № 910/31904/15, постанові Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що у зв`язку з набуттям у 2009 році ОСОБА_1 права власності на будівлю АДРЕСА_2 до неї відповідно до вимог статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України перейшло право власності або право користування спірною земельною ділянкою, на якій розміщена вказана будівля.

КЕВ м. Львова як користувач цієї ділянки не заперечує проти передачі її в оренду позивачу, проте помилково вважає, що цій процедурі має передувати відмова Міністерства оборони України від цієї земельної ділянки. Чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди. Оскільки право попереднього землекористувача на спірну земельну ділянку є припиненим у зв`язку з купівлею розташованого на ній об`єкта нерухомості, тому не потрібна відмова попереднього землекористувача від права на земельну ділянку для оформлення такого права на власника нерухомості.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

КЕВ м. Львова, Міністерство оборони України та Львівська обласна державна адміністрація подали відзиви на касаційну скаргу, мотивовані незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваного судового рішення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

29 грудня 2009 року між державною акціонерною компанією «Національна мережа аукціонних центів» як уповноваженою організацією, що діє від свого імені та в інтересах Міністерства оборони України, та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, згідно з яким Міністерство оборони України передало, а позивач прийняла 92/100 частини нежитлового приміщення № 14, позначеного літ. «Б-1», загальною площею 318,1 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а саме №№ 5, 6, 7, 9, 10, 11, загальною площею 291,2 кв. м.

12 січня 2010 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вказане нерухоме майно (реєстраційний номер 25012258).

У власності Міністерства оборони України залишилася 8/100 частин будівлі № НОМЕР_1 площею 26,9 кв. м, які не використовувались для забезпечення завдань військової частини, були демонтовані та списані.

Зазначена будівля розташована на земельній ділянці, площею 0,319 га, кадастровий номер 4610136600:04:007:0022, яка належить Львівській ОДА (зареєстрована 28 вересня 2015 року), відноситься до земель оборони та перебуває в користуванні КЕВ м. Львова (а. с. 11).

У січня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Львівської ОДА з проханням про укладення з нею договору оренди вищезазначеної земельної ділянки та отримала відповідь, що відсутні підстави для укладення договору оренди землі без припинення права постійного користування КЕВ

м. Львова спірною земельною ділянкою (а. с. 14).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам судові рішення першої та апеляційної інстанцій відповідають не в повній мірі.

Щодо припинення права користування земельною ділянкою

За змістом пункту «е» частини першої статті 141 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

За змістом частини першої статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти.

Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі продиктований невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, тому у разі набуття права власності на об`єкт нерухомості іншою особою припиняється речове право на земельну ділянку, на якій розташований такий об`єкт нерухомості. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства. Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала саме такий підхід до застосування статті 120 ЗК України (постанова від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 та інші).

Суди попередніх інстанцій вірно встановили, що позивач за договором купівлі-продажу від 29 грудня 2009 року стала власником 92/100 частин нежитлового приміщення загальною площею 318,1 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 . Ця будівля розташована на земельній ділянці, площею 0,319 га з кадастровим номером 4610136600:04:007:0022. Окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості не укладалось.

Колегія суддів звертає увагу на те, що з метою реалізації своїх прав на спірну земельну ділянку ОСОБА_1 зверталась із заявою до її власника Львівської ОДА з проханням укласти договір оренди, проте їй було відмовлено з тих підстав, що законний користувач спірної земельної ділянки КЕВ м. Львова не відмовився від свого права.

Задовольняючи позовну вимогу щодо припинення права користування КЕВ м. Львова на спірну земельну ділянку, суд першої інстанції вірно зазначив, що сам по собі факт придбання у приватну власність позивача нерухомого майна, розташованого на цій земельній ділянці, є підставою для припинення права попереднього землекористувача.

Враховуючи, що перехід права на будівлю є однією із законних підстав виникнення прав на землю в набувача об`єкта нерухомості, то можливість реалізації ним таких прав не може залежати від того, чи додержав попередній землекористувач процедур й порядку припинення землекористування, подавши заяву про відмову від права постійного користування, позаяк юридичними підставами для такого переходу виступають закон, договір, рішення суду.

Перехід права на земельну ділянку, що має правовий режим земель оборони, до приватного власника придбаного об`єкта нерухомості, розташованого на ній, об`єктивно зумовлює зміну її цільового призначення, зокрема, на землі забудови (житлової або громадської) або землі промисловості, адже змінюється суб`єкт її використання, земельна ділянка у такому випадку використовується для експлуатації придбаного у власність об`єкта нерухомості, розташованого на цій земельній ділянці, а не є наданою длярозміщення і діяльності військової частини.

Подібне застосування норм права викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16.

Таким чином, ґрунтується на матеріалах справи і правильному застосуванні статей 120, 141 ЗК України висновок суду першої інстанції про визнання припиненим права користування КЕВ м. Львова земельною ділянкою, на якій розташований придбаний позивачем об`єкт нерухомості.

Водночас, суд апеляційної інстанції, встановивши набуття ОСОБА_3 у визначеному законом порядку права власності на будівлі, яке належало до військового майна, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для припинення права попереднього землекористувача під придбаним позивачем об`єктом нерухомості.

Вважаючи, що будівля частково належить Міністерству оборони України, а тому позивачу не може бути виділена у користування уся спірна земельна ділянка, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що належні Міністерству оборони України 8/100 частин будівлі № 14, площею 26,9 кв. м, не використовувались для забезпечення завдань військової частини, були демонтовані та списані.

Висновок суду апеляційної інстанції про неналежний суб`єктний склад як підставу для відмови у задоволенні позовної вимоги про припинення права землекористування КЕВ м. Львова не ґрунтується на вірному тлумаченні статті 51 ЦПК України, за змістом якої належним відповідачем є особа, що має відповідати за позовом.

Матеріалами справи підтверджено, що землекористувачем спірної земельної ділянки був КЕВ м. Львова, який є окремою юридичною особою, отже за вимогою про припинення права користування землею саме КЕВ м. Львова є належним відповідачем.

Водночас, власник земельної ділянки Львівська ОДА з часу відкриття провадження у справі до її залучення до участі у справі у якості третьої особи мала процесуальний статус відповідача у справі. У якості відповідача Львівська ОДА у квітні 2020 року подала відзив на позовну заяву та клопотання (а.с. 45-49, 67, 68), які судом першої інстанції бралися до уваги, отже, остання мала можливість користуватися усіма передбаченими цивільним процесуальним законодавством правами відповідача з метою захисту своїх прав та у повній мірі могла їх реалізувати.

За таких обставин визначений процесуальний статус Львівської ОДА як третьої особи не вплинув на правильність вирішення судом першої інстанції вимоги про припинення права землекористування КЕМ м. Львова, а тому суд апеляційної інстанції дійшов невірного висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про припинення права користування земельною ділянкою через неналежний суб`єктний склад.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки суд апеляційної інстанції помилково скасував з формальних міркувань законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про припинення права КЕВ м. Львова на спірну земельну ділянку, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в цій частині в силі рішення суду першої інстанції.

Щодо визнання права користування земельною ділянкою

За змістом частини другої статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до змісту частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

При відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, стаття 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою. Враховуючи означений принцип, земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

Набуття юридичними особами приватного права чи фізичними особами у визначеному законодавством порядку права приватної власності на будівлі, які належали до військового майна, створює правові підстави для переходу права на земельну ділянку до власника об`єкта нерухомості, розташованого на ній, у розмірі відповідно до положень статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України саме за правочином з придбання військового майна, а отже одночасного переходу права користування земельною ділянкою відповідно до принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди. Цим зумовлюється право власника такого об`єкта нерухомості вимагати оформлення у встановленому порядку свого права користування відповідною земельною ділянкою незалежно від отримання відмови уповноваженої особи від вказаних земель.

Схожі за змістом правові висновки у справах з подібними правовідносинами висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року ( № 910/18560/16), від 16 червня 2020 року (№ 689/26/17) та у постановах Верховного Суду України 11 лютого 2015 року (і № 6-2цс15), від 12 жовтня 2016 року ( № 6-2225цс16), від 13 квітня 2016 року ( № 6-253цс16) та інших.

Вирішуючи позовну вимогу про визнання за позивачем права користування на спірну земельну ділянку, суд першої інстанції правильно виходив з того, що ОСОБА_3 має право вимагати оформлення у встановленому порядку свого права користування земельною ділянкою, на якій розташована належна їй нерухомість, незалежно від отримання відмови уповноваженої особи від вказаної землі.

Разом з тим Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що така вимога має бути заявлена до власника земельної ділянки, оскільки лише йому належить виключне право розпоряджатись земельною ділянкою (частина перша статті 41 Конституції України, пункт а частини першої статті 90 ЗК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Тлумачення змісту статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом і яка, на думку позивача, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача.Неналежний відповідач це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі належному відповідачеві.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Виходячи з наведеного, якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, у яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі в якості співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (постанова Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі

№ 200/8461/15-ц).

У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи вказують, що спір щодо права землекористування між ОСОБА_1 як особою, що вимагає оформити її право користування спірною земельною ділянкою на підставі статті 120 ЗК України, КЕВ м. Львова, якому вказана ділянка в установленому законом порядку була передана у користування органом місцевого самоврядування на підставі відповідного рішення, а також її власником Львівською ОДА, яка відмовила позивачу в укладенні договору оренди землі.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання за позивачем права користування спірною земельною діялнкою, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що суд першої інстанції вирішив питання про права та обов`язки власника земельної ділянки Львівської ОДА, не залучивши її до участі у справі у якості відповідача, отже розглянув справу за неналежного суб`єктного складу, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні цих позовних вимог.

Верховний Суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 при зверненні до суду із позовом визначила відповідачами КЕВ м. Львова та Львівську ОДА, однак 14 травня 2020 року представник позивача заявив клопотання про залучення Львівської ОДА в якості третьої особи, яке цього ж дня судом першої інстанції задоволено протокольною ухвалою.

Скориставшись своїми процесуальними правами на власний розсуд, позивач визначила відповідачем за позовною вимогою про визнання права землекористування лише КЕВ м. Львова, яка не є власником спірної земельної ділянки і яка не може самостійно відповідати за пред`явленою вимогою. Позивач неправильно визначила процесуальний статус особи, яка повинна відповідати за позовною вимогою про визнання її права землекористування і в подальшому клопотань про залучення Львівської ОДА у якості відповідача позивач не заявляла.

За змістом частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За таких обставин, відмова у задоволенні позовних вимог про визнання за позивачем права користування спірною земельною ділянкою ґрунтується на вірному застосуванні судом апеляційної інстанції статті 51 ЦПК України, яке відповідає усталеній судовій практиці.

Оцінюючи доводи касаційної скарги про утруднення можливості оформити у законному порядку право ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку інакше, ніж у межах цієї справи, суд вважає за необхідне зазначити про таке.

Свою відмову укласти договір оренди спірної земельної ділянки із позивачем Львівська ОДА мотивувала неприпиненням права користування цієї земельною ділянкою КЕВ м. Львова (а.с. 14). Отже, у разі припинення права КЕВ користування земельною ділянкою, позивач не позбавлена можливості вимагати у власника земельної ділянки оформлення свого права землекористування.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права користування землею ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому в цій частині підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 413, 415419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 21 січня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до квартирно- експлуатаційного відділу м. Львова, треті особи: Львівська обласна державна адміністрація, Міністерство оборони України,про припинення права постійного користування земельною ділянкою скасувати і залишити

в цій частині в силі рішення Галицького районного суду м. Львова

від 25 червня 2020 року.

Постанову Львівського апеляційного суду від 21 січня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до квартирно- експлуатаційного відділу м. Львова, треті особи: Львівська обласна державна адміністрація, Міністерство оборони України, про визнання права користування земельною ділянкою залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Білоконь

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович