Постанова

від 11.05.2022 по справі 756/13167/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 травня 2022 року

м. Київ

справа № 756/13167/16-ц

провадження № 61-10921св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Національний науково-природничий музей Національної академії наук України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 17 березня 2021 року, ухваленого у складі судді Андрейчука Т. В., та постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Іванової І. В., Левенця Б. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Національного науково-природничого музею Національної академії наук України (далі - ННПМ НАН України) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, визнання незаконними додаткових угод до трудового договору, визнання трудового договору укладеним на невизначений строк, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовну заяву мотивувала тим, що вона працювала старшим науковим співробітником ННПМ НАН України за контрактом від 19 січня 2011 року № 1.

Наказом ННПМ НАН України від 21 грудня 2015 року № 250-к її звільнено з роботи за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 14 вересня 2016 року

у справі № 22-ц/796/10299/2016 визнано незаконним наказ відповідача

від 21 грудня 2015 року № 250-к про її звільнення.

15 вересня 2016 року наказом ННПМ НАН України № 145-к її звільнено з роботи з 31 грудня 2015 року у зв`язку із закінченням строку дії контракту за пунктом частини першої статті 36 КЗпП України.

Своє звільнення позивач вважає незаконним та вказує, що строк дії контракту, укладеного з нею, продовжувався додатковими угодами

від 30 жовтня 2012 року № 31, від 31 січня 2013 року № 2, від 23 жовтня

2013 року № 20, від 23 жовтня 2014 року № 6, від 29 квітня 2015 року № 15, від 30 жовтня 2015 року № 7, тому відповідно до положень статті 39-1 КЗпП України контракт від 19 січня 2011 року № 1 вважається укладеним на невизначений строк. Окрім того, вона була головою первинної профспілкової організації ННПМ НАН України, відтак відповідно до приписів частини третьої статті 252 КЗпП України, статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», розділу 2.6 пункту 2.6.1 Галузевої угоди між НАН України та профспілкою працівників НАН України, пункту 2.7.10 Колективного договору, укладеного між трудовим колективом та адміністрацією ННПМ НАН України, не допускається звільнення з ініціативи роботодавця без погодження з керівним органом профспілки працівників, які обирались до складу профспілкових органів підприємства.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ ННПМ НАН України

від 15 вересня 2016 року № 145-к у частині припинення її роботи за контрактом з 31 грудня 2015 року у зв`язку з закінченням строку його дії;

- поновити її на попередній займаній посаді в ННПМ НАН України;

- визнати незаконними додаткові угоди від 23 жовтня 2014 року № 6,

від 29 квітня 2015 року № 15 до контракту;

- визнати трудові відносини між ОСОБА_1 та ННПМ НАН України на підставі контракту, що укладений на невизначений термін;

- стягнути з ННПМ НАН України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 17 березня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Змінено дату звільнення ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строку контракту на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України на 31 березня 2016 року.

Стягнуто з ННПМ НАН України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 14 479,44 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ННПМ НАН судовий збір у сумі 1 102, 40 грн у дохід держави.

Постановою Київського апеляційного суду від 02 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Оболонського районного суду міста Києва від 17 березня 2021 року залишено без змін.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що законодавством України не передбачено право сторони договору в односторонньому порядку його скасовувати, а розірвання договору з ініціативи однієї із сторін допускається виключно з підстав, зазначених у самому договорі, чи з підстав, прямо передбачених чинним законодавством, а тому позивач не могла бути звільнена з роботи 31 грудня 2015 року у зв`язку із скасуванням роботодавцем в односторонньому порядку додаткової угоди від 30 жовтня 2015 року № 7, якою строк контракту було продовжено до 31 березня

2016 року. Отже, суд вважав, що датою звільнення ОСОБА_1 повинно бути 31 березня 2016 року, а не 31 грудня 2015 року.

Оскільки позивача звільнено 31 грудня 2015 року незаконно, вона має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу за означений період, який з урахуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, складає 14 479,44 грн.

Відмовляючи у визнанні трудових відносин між ОСОБА_1 та відповідачем на підставі контракту, що укладений на невизначений строк, та у визнанні незаконними додаткових угод від 23 жовтня 2014 року № 6, від 29 квітня 2015 року № 15 до контракту, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що оскільки укладення контракту на певний строк, з урахуванням частини третьої статті 21 КЗпП України, регулюється пунктом 2 статті 23 КЗпП України, то це виключає при переукладанні контракту чи продовженні строку його дії застосування частини другої статті 39-1 КЗпП України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 17 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 червня

2021 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

07 липня 2021 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху, надано час на усунення недоліків.

28 липня 2021 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Оболонського районного суду міста Києва та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У серпні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення.

Суди попередніх інстанцій неправильно встановили характер спірних правовідносин, невірно застосували положення пунктів 2-3 частини першої статті 23 КЗпП України. Натомість у цій справі строковий трудовий договір укладався на час виконання певної роботи, що підпадає під дію пункту 3 частини першої статті 23 КЗпП України. Заявник пояснює це тим, що згідно з пунктом 4 контракту № 1 працівник зобов`язався у повному обсязі та згідно з науковим планом виконати певний підрозділ цього плану, відповідну тему. У грудні 2014 року виконання теми завершено і цей контракт виконано, підтвердженням чого є Науковий звіт за 2010-2014 роки. Отже, з 31 грудня 2014 року цей контракт втратив чинність. Однак заявник вказує, що

01 січня 2015 року її прийнято співвиконавцем нової теми, затвердженої на 2015-2019 роки.

Таким чином, суд мав перевірити, чи були виконані нею обов`язки, визначені контрактом від 19 січня 2011 року № 1, який укладався з нею для виконання одного завдання, і після його виконання працівник продовжував працювати (вже над іншою темою) і роботодавець не укладав новий контракт і не заявив про звільнення, отже, контракт № 1 вважається таким, що укладений на невизначений термін.

Свою вимогу про зміну умов працевлаштування, тобто переходу зі строкової форми контракту на безстроковий трудовий договір, заявник пояснює внесенням змін у статтю 37 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність», до якої Законом України від 03 жовтня 2017 року № 1058 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» внесено зміни та якими скасована контрактна форма працевлаштування і працевлаштування наукових пенсіонерів повинно здійснюватися у відповідності до Закону № 1058, тобто за безстроковим трудовим договором.

Укладення трудового договору на визначений строк при відсутності умов, зазначених у частині другій статті 23 КЗпП України, є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку. Тобто такі договори вважатимуться укладеними на невизначений строк від часу їх укладення.

Крім того, змінюючи дату її звільнення, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що вона при укладенні строкового контракту зобов`язувалась виконати певну роботу, фінансування якої здійснювалось НАН України з державного бюджету. На час припинення дії додаткової угоди від 30 жовтня 2015 року № 7 (продовження трудових відносин з 01 січня по 31 березня 2016 року) роботу вона ще не виконала та не здала офіційний звіт. Отже, зміна дати звільнення є безпідставною, оскільки в цьому випадку сторони повинні керуватися не певним строком, а виконаною роботою.

Суди не надали правової оцінки факту закінчення строкового трудового договору (контракт № 1) та його фінансуванню з 31 грудня 2014 року, не звернули увагу на те, що відповідач, порушуючи законодавство, з 01 січня 2015 року продовжив цей контракт додатковою угодою № 7, використовуючи фінансування вже нової теми на 2015-2019 роки. У цьому випадку відповідач повинен був укласти новий контракт на новий термін або наказом продовжити контракт № 1 на невизначений термін, що узгоджується з положенням пунктів 2, 3 статті 23 КЗпП України.

Суди попередніх інстанцій не дослідили питання дотримання порядку звільнення працівника, який являється Головою профспілки. Якщо порушено порядок розірвання трудового договору (контракту), це свідчить про те, що працівник підлягає поновленню на роботі без розгляду спору по суті, тобто без з`ясування питання, чи були у власника або уповноваженого ним органу підстави для звільнення працівника з роботи (тим більше в односторонньому порядку). Навіть за наявності підстав для звільнення власник або уповноважений ним орган зобов`язаний дотримуватись визначеного законом порядку розірвання трудового договору (контракту).

Заявник не погоджується із розрахунком середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Відповідач двічі незаконно її звільнив, фактично

з 31 грудня 2015 року вона постійно добивається поновлення своїх прав у судовому порядку. Протягом всього часу вона позбавлена можливості працевлаштуватись, оскільки у неї був обов`язок виконати наукову тему і період роботи якої 2015 - 2019 роки. Частково, наскільки дозволяли домашні умови, вона весь цей час працювала над оформленням раніше отриманих результатів досліджень, але для закінчення роботи повністю потрібні лабораторні умови. Про це вона заявляла раніше, на судових засіданнях в Оболонському районному суді міста Києва.

Крім того, суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 415/1578/17 (провадження № 61-34683св19), від 10 квітня 2019 року у справі № 522/9763/17 (провадження № 61-3212св19).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2021 року ННПМ НАН України подав до Верховного Суду відзив,

в якому просив касаційну скаргу залишити без розгляду, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 17 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 року - без змін.

Звертає увагу на те, що відповідно до вимог чинного законодавства України та відповідно до постанов НАН України контракт з науковими працівниками укладався на виконання посадових обов`язків із заміщенням посади у штатному розписі, а не для виконання певної теми чи одного завдання. Кожен контракт закінчується за строком його дії, або продовжується додатковими угодами на визначений термін у залежності від фінансування музею державою у поточному році. Вказав, що держава не фінансує конкретно в позивача гроші для виконання наукової роботи чи теми, оскільки наукова тема не належить конкретно позивачу, чи якійсь іншій особі, а є науковою розробкою всієї установи - ННПМ. Науковою темою може займатися будь-який науковий співробітник, який відповідає встановленим кваліфікаційним вимогам.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

19 січня 2011 року між ННПМ НАН України та ОСОБА_1 укладений контракт № 1, відповідно до якого ОСОБА_1 призначена на посаду старшого наукового співробітника ННПМ НАН України на строк з 20 січня 2011 року до 31 грудня 2012 року.

Додатковою угодою від 30 жовтня 2012 року № 31 строк дії контракту продовжено до 31 березня 2013 року, додатковою угодою від 31 січня

2013 року № 2 - до 31 грудня 2013 року, додатковою угодою від 23 жовтня 2013 року № 20 - до 31 грудня 2014 року, додатковою угодою від 23 жовтня 2014 року № 6 - до 30 червня 2015 року, додатковою угодою від 29 квітня 2015 року № 15 - до 31 грудня 2015 року, додатковою угодою від 30 жовтня 2015 року № 7 - до 31 березня 2016 року.

Наказом ННПМ НАН України від 21 грудня 2015 року № 250-к ОСОБА_1 звільнена з роботи за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 14 вересня 2016 року у справі № 22-ц/796/10299/2016 визнано незаконним та скасовано наказ

від 21 грудня 2015 року № 250-к про припинення роботи за контрактом

з 31 грудня 2015 року за угодою сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України) ОСОБА_1 , старшого наукового співробітника відділу зоології (контракт від 19 січня 2011 року № 1).

Наказом ННПМ НАН України від 15 вересня 2016 року № 145-к визнано недійсним та скасовано наказ від 21 грудня 2015 року № 250-к про припинення роботи за контрактом ОСОБА_1 за угодою сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України); припинено роботу за контрактом у зв`язку з закінченням терміну його дії з 31 грудня 2015 року (пункт 2 статті 36 КЗпП України).

16 вересня 2016 року ННПМ НАН України видано наказ № 146-к про скасування укладеної з ОСОБА_1 додаткової угоди до контракту від 30 жовтня 2015 року за № 7 про продовження дії контракту від 19 січня 2011 року № 1.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають.

Згідно частини третьої статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Строковий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений термін з урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання, або інтересів працівника, та в інших випадках, передбачених законодавством. Підставою для укладення строкового трудового договору на вимогу працівника є його заява про прийняття на роботу, в якій вказуються обставини або причини, що спонукають працівника найматися на роботу за строковим трудовим договором, а також строк, протягом якого він працюватиме. При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події або виконанням певного обсягу робіт. Строк, на який працівник наймається на роботу, обов`язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором.

Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункт 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення. На цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до закону. Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договору. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частиною першою статті 36 КЗпП України.

Суди встановили, що між ОСОБА_1 та роботодавцем ННПМ НАН України укладено контракт, який згодом неодноразово був продовжений, при цьому строкові контракти укладались за заявами ОСОБА_1 . Її підписи на додаткових угодах свідчать про погодження працівника з їх умовами.

Відповідно до підпункту «а» пункту 15 контракту від 19 січня 2011 року однією із підстав його припинення є закінчення строку дії (пункт 2 статті 36 КЗпП України).

Переукладання строкового трудового договору (контракту) чи продовження строку його чинності у випадках, що підпадають під пункт 2 частини першої статті 23 КЗпП України, не передбачає набуття трудовим договором характеру безстрокового, укладеного на невизначений строк.

Згідно з частиною другою статті 39-1 КЗпП України трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Ураховуючи викладене, суди попередньої інстанції дійшли правильного висновку про те, що укладення контракту на певний строк, з урахуванням частини третьої статті 21 КЗпП України, регулюється пунктом 2 частини першої статті 23 КЗпП України, що виключає при переукладанні контракту чи продовженні строку його дії застосування частини другої статті 39-1 КЗпП України та узгоджується з висновками, викладеним у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі № 274/6853/18 (провадження

№ 61-12067св20).

При цьому встановивши, що у відповідача не було законних підстав для скасування в односторонньому порядку додаткової угоди від 30 жовтня 2015 року № 7 до контракту, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з закінченням строку контракту 31 грудня 2015 року відбулось з порушенням норм трудового законодавства, і у зв`язку з таким порушенням, негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Отже, висновки судів попередніх інстанцій щодо зміни дати звільнення ОСОБА_1 з 31 грудня 2015 року на 31 березня 2016 року є правильним.

З урахуванням викладених висновків, не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про застосування до правовідносин, що виникли між сторонами положень статті 39-1 КЗпП України.

Доводи касаційної скарги про те, що статтею 37 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність», після внесення змін згідно із Законом України від 03 жовтня 2017 року № 1058, скасована контрактна форма працевлаштування, і працевлаштування наукових пенсіонерів повинно здійснювались за безстроковим трудовим договором, колегія суддів спростовує, оскільки вони не ґрунтуються на нормі закону.

Норма закону, на яку посилається заявник, дійсно зазнала змін, і згідно із Законом України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII стаття 37 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність» з 11 жовтня 2017 року визначає порядок пенсійного забезпечення наукових (науково-педагогічних) працівників, а не порядок укладення з ними трудових договорів (контрактів).

Заявник не погодилась із розрахунком середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який розрахований судом першої інстанції та з яким погодився суд апеляційної інстанції, однак касаційна скарга не містить жодних доводів щодо його оскарження та спростування, тому колегія суддів не вбачає підстав для перегляду у касаційному порядку рішення Оболонського районного суду міста Києва 17 березня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 02 червня 2021 року у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, висловленим у постановах від 22 серпня 2019 року у справі № 415/1578/17 (провадження № 61-34683св19), від 10 квітня 2019 року у справі № 522/9763/17 (провадження № 61-3212св19), на які посилалася заявник у касаційній скарзі, а фактичні обставини цієї справи не є тотожними обставинам, встановленим у зазначених справах.

Інші доводи касаційної скарги, зокрема щодо фінансування наукових тем, звільнення голови профспілкового органу аналогічні доводам апеляційної скарги, на які суд апеляційної інстанції надав вичерпні відповіді та фактично зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Отже, суди попередніх інстанцій виконали вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідили і оцінили докази та встановили обставини у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 17 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Д. Д. Луспеник Ю. В. Черняк