Постанова

від 16.05.2022 по справі 161/22557/21

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/22557/21 Головуючий у 1 інстанції: Кирилюк В. Ф. Провадження № 22-ц/802/543/22 Категорія: 76 Доповідач: Киця С. I.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 травня 2022 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Киці С. І.,

суддів Данилюк В. А., Шевчук Л. Я.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дочірньогопідприємства «БарсОБС» простягнення середньогозаробітку зачас затримкирозрахунку призвільненні заапеляційною скаргоюпозивача ОСОБА_1 на рішенняЛуцького міськрайонногосуду Волинськоїобласті від14березня 2022року,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Дочірнього підприємства «Барс ОБС» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Позов мотивовано тим, що позивач у період з 01 квітня 2019 року по 03 червня 2021 року працював у відповідача на посаді сторожа. Під час звільнення з ним не був повністю проведений розрахунок по заробітній платі, а саме не виплачені надбавки за роботу в нічний час та наднормові години. Після відповідної перевірки Управління Держпраці у Волинській області, відповідач добровільно провів з ним повний розрахунок 04 серпня 2021 року. Посилаючись на положення ст.ст. 116-117 КЗпП України, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 39741,38 грн.

Рішенням Луцького міськрайонногосуду Волинськоїобласті від14березня 2022року у задоволенні позову відмовлено. Судові витрати позивача залишено за ним. Відмовлено відповідачу у відшкодуванні судових витрат на професійну правничу допомогу.

Позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на вказане рішення суду, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду за вирішенням трудового спору, який передбачений ч. 1 ст. 233 КЗпП України, однак, позивач вважає, що відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Вказує, що під час звільнення він не міг дізнатись чи правильно проведено з ним розрахунок, і про порушення його прав він дізнався з відповіді Управління Держпраці у Волинській області від 22.09.2021 № 13/12-07. Посилається на постанову Верховного Суду від 24.04.2019 № 607/14495/16-ц в якій зроблено висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат. Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченоїстаттею 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу в якому вказує, що суд першої інстанції підставно застосував до позовних вимог строк позовної давності у цій справі за заявою відповідача, оскільки ч. 1, 2, 3 ст. 2 Закону України «Про оплату праці» визначено структуру заробітної плати, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить в структуру заробітної плати, а тому до нього не можуть бути застосовані положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України. Позивач безпідставно на свою користь трактує рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 9-рп/2013 в якому міститься офіційне тлумачення ч. 2 ст. 233 КЗпП України. Суму компенсації, яку просить стягнути позивач, розраховано неправильно та значно завищено. Так, відповідно до абз. 20 п. 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати при обчисленні середньої заробітної плати за останні два

місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються

виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток

працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків,

щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. ОСОБА_1 в травні 2021 року перед звільненням використав додаткову оплачувану відпустку як особа, яка постраждала від аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується відомістю про нарахування заробітної плати за травень 2021 року та розрахунковим листом за травень 2021 року. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції в цій справі залишити без змін.

Справа розглядається в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи як малозначна відповідно до норм ч. 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

За змістом ч. ч. 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Апеляційний суд в складі колегії суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що судом встановлена обґрунтованість позовних вимог, але позивач пропустив трьохмісячний строк звернення до суду за вирішенням трудового спору, який передбачений ч. 1 ст. 233 КЗпП України, а тому необхідно відмовити у задоволенні позову саме з цієї підстави.

З такими висновками не погоджується суд апеляційної інстанції.

З матеріалів справи встановлено, що у періодз 01квітня 2019року по03червня 2021року позивачпрацював напосаді сторожа у Дочірньому підприємстві «Барс ОБС».

Після звільнення з роботи, у червні 2021 року позивач звернувся до Управління Держпраці у Волинській області із скаргою на відповідача, в якій вказував про не проведення повного розрахунку з ним, зокрема за роботу в нічний час за наднормові години. У відповідь на це звернення, листом від 14 червня 2021 року було повідомлено позивача про внесення на адресу директора ДП «Барс ОБС» припису про усунення порушень трудового законодавства, а також про складання відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 41 КУпАП.

Як слідує з автоматизованої системи документообігу Луцького міськрайонного суду Волинської області, за результатом розгляду вищенаведеногопротоколу,постановою суддівід 01вересня 2021року усправі № 161/12077/21, ОСОБА_2 , директора ДП «Барс ОБС», визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 41 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн. Постанова судді в апеляційному порядку не оскаржувалася та набрала законної сили 14 вересня 2021 року.

Повний розрахунок з позивачем за роботу у нічний час та наднормові години був проведений з 04 серпня 2021 року, як про це зазначає позивач у позові.

Відповідно до п. 1ст. 21 Закону України «Про оплату праці»працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до частини першоїстатті 47 КЗпП Українивласник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до частини першоїстатті 117 КЗпП Українив разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За приписами частини 1статті 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року N 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 2371 цього кодексу, зроблений висновок, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 2371 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

2 квітня 2020 року набув чинностіЗакон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)». Цим Законом Кодекс законів про працю України доповнено главою ХІХ Прикінцеві положення, відповідно до частини першої якої під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначеністаттею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою КМ України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12.03.2020 до 22.05.2020 на всій території України карантин. Дія карантину неодноразово продовжувалась. Згідно з Постановою КМ України від 09.12.2020 № 1236 продовжено дію карантину з 19.12.2020 до 31.05.2022.

Отже, як на час звільнення позивача з роботи, так і на час звернення з позовом до суду, був встановлений карантин і строки, визначені ст. 233 КЗпП України продовжуються, а тому не можуть бути застосовані судом у разі їх пропуску як підстава для відмови у позові.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що він згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України має право звернутися до суду з позовом про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком не заслуговують на увагу.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не належить до структури заробітної плати, що підтверджується Постановою Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц.

Позивач був звільнений з роботи 03.06.2021, повний розрахунок з ним проведено 04.08.2021, а з позовом до суду про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач звернувся лише 16.12.2021, тобто з порушенням тримісячного строку, встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП України. Проте цей строк продовжується у зв`язку з карантином.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченогостаттею 117 КЗпП України.

Встановлений статтею 117КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Висновок щодо можливості зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 (провадження № 14-623цс18), яка відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те,

з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Така правова позиція застосована також Верховним Судом і у справі № 165/622/20 (постанова від 20 травня 2021 року).

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 8 лютого 1995 р. N 100, середня заробітна плата обчислюється (у випадку, що виник у цій справі) виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що

передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана

відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації. При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток

працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Сукупний дохід позивача за квітень 2021 року становив 6 244,00 грн, за травень 6 575,88 грн, що підтверджується довідкою відповідача № 93/11-21 від 18.11.2021. Позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 39741,38 грн, що не відповідає вимогам справедливості та пропорційності. В травні (з 18 по 31 травня, з 1 по 2 червня) позивачу було надано та оплачено в травні додаткову відпустку (ЧАЕС) та виплачено 2 463,16 грн + 351,88 грн відпускних, що підтверджується розрахунковим листком за травень 2021 року та вказується відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу. Позивачу проводилась доплата до мінімальної заробітної плати.

Заробітна плата за квітень-травень 2021 року становила 9 386,86 грн (6244,00 грн + 3142,86 грн). Середня заробітна плата позивача становила 469,34 грн (9386,86 грн : 20), що визначено з інформації, наведеної у довідках, розрахунках наданих сторонами та вказано позивачем у позовній заяві, що робочих днів за квітень-травень 2020 року у нього було 20.

На думку апеляційного суду, при вирішенні питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку необхідно врахувати, що позивач працював у відповідача у період з 01.04.2019 по 03.06.2021, у день звільнення відповідач частково провів з позивачем розрахунок при звільненні, зокрема не здійснив нарахування оплати праці за роботу у нічний час, святкові дні, надурочні роботи, остаточний розрахунок з позивачем проведено 04.08.2021, тобто період затримки становить 2 місяці.

З метою дотримання критеріїв справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця, який допустив порушення трудового законодавства та законодавства про оплату праці при виплаті належних звільненому працівникові сум, апеляційний суд в складі колегії суддів прийшов висновку, що конкретні обставини справи дають підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача до 2000,00 гривень.

Оскільки при вирішенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови відповідачу у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу не оскаржувалось.

Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 368, 369, 371, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 березня 2022 року в цій справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Барс ОБС» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Дочірнього підприємства «Барс ОБС» в користь ОСОБА_1 2000,00 грн (дві тисячі гривень 00 копійок) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді