Постанова

від 15.05.2022 по справі 560/9494/21

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/9494/21

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Петричкович А.І.

Суддя-доповідач - Біла Л.М.

16 травня 2022 рокум. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Матохнюка Д.Б. Гонтарука В. М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Староостропільської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Староостропільської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

В серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Староостропільської сільської ради Хмельницької області, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Староостропільської сільської ради №8 від 27.05.2021 в частині відмови у затвердженнітехнічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 1,9297 га із кадастровим номером 6824284700:03:015:0014 для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населених пунктів Коржівської сільської ради, Старокостянтинівського району Хмельницької області та надання її безоплатно у приватну власність;

- зобов`язати Староостропільську сільську раду Старокостянтинівського району Хмельницької області затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 1,9297 га із кадастровим номером 6824284700:03:015:0014 для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населених пунктів Коржівської сільської ради, Старокостянтинівського району Хмельницької області та надати її безоплатно у приватну власність .

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2021 року позовні вимоги задоволено частково.

А саме:

- визнано протиправним та скасовано рішення 6-ї сесії Староостропільської сільської ради №8 від 27.05.2021 щодо ОСОБА_1 ;

- зобов`язано Староостропільську сільську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,9297 га, кадастровий номер 6824284700:03:015:0014 з урахуваннями встановлених обставин та висновків суду у цій адміністративній справі.

В решті вимог позову судом першої інстанції відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними в справі матеріалами, рішенням позачергової 37-ї сесії Коржівської сільської ради №2 від 13.11.2020 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо земельної ділянки у власність в межах категорії земель за основним цільовим призначенням - землі сільськогосподарського призначення комунальної власності (землі запасу) зі зміною виду використання за основним цільовим призначенням

На виконання вказаного рішення ліцензійною землевпорядною організацією виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Згідно з Висновку про розгляд документації із землеустрою №6419/82-21 від 26.03.2021 погоджено Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність зі зміною виду використання в межах категорії земель сільськогосподарського призначення (із виду - землі запасу (16.00), у вид - для ведення особистого селянського господарства (01.03), зокрема, гр. ОСОБА_1 , який є замовником документації із землеустрою, що розташовані за межами населених пунктів Коржівської сільської ради, Старокостянтинівського району, Хмельницької області, розробник документації - ТОВ "Геолабс" (арк. спр. 13).

На підставі виготовленого проекту землеустрою внесені відомості до Державного земельного кадастру та земельній ділянці площею 1,9297 га. присвоєно кадастровий номер 6824284700:03:015:0014.

Позивач звернувся до Староостропільської сільської ради (як правонаступника Коржівської сільської ради) із заявою про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки з кадастровим номером 6824284700:03:015:0014 у власність.

Рішенням 6-ї сесії Староостропільської сільської ради №8 від 27.05.2021, зокрема, відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,9297 га, кадастровий номер 6824284700:03:015:0014 у зв`язку із перебуванням цієї земельної ділянки в оренді.

Вважаючи протиправним рішення відповідача щодо розгляду його заяви, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не дотримався вимог ЗК України та безпідставно відмовив у затвердженні проекту землеустрою з підстави, що не передбачена ч.6 ст.186-1 ЗК України.

При цьому, судом першої інстанції відзначено, що відповідачем доказів перебування в оренді бажаної позивачем земельної ділянки з кадастровим №6824284700:03:015:0014 не надано, як і і не надано доказів належності вказаної землі до земель колективної власності колективного сільськогосподарського підприємства "Дружба" с. Коржівка Стаорокостянтинівського району Хмельницької області, яка призначена для випасання худоби мешканців села.

Надаючи оцінку законності та обґрунтованості висновкам суду першої інстанції, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 року №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР).

Відповідно до положень ст.4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах законності.

Згідно з частиною 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до змісту п.34 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до ч.1 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Згідно з ч.2 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до положень статті 25 Закону України "Про землеустрій" документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Види документації із землеустрою: а) схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць; б) проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць; в) проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів; г) проекти землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; ґ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; д) проекти землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб; е) проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь; є) проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів; ж) проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); з) робочі проекти землеустрою; и) технічна документація із землеустрою щодо визначення та встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України; і) технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); ї) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту; й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок; к) технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель.

Види документації із землеустрою та їх склад встановлюються виключно цим Законом.

Відповідність документації із землеустрою положенням нормативно-технічних документів, державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою засвідчується: у паперовій формі - підписом та особистою печаткою сертифікованого інженера-землевпорядника, який відповідає за якість робіт із землеустрою; в електронній формі - електронним цифровим підписом сертифікованого інженера-землевпорядника, який відповідає за якість робіт із землеустрою, згідно із законодавством про використання електронного цифрового підпису.

Положеннями ст.30 Закону України "Про землеустрій" встановлено, що погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.

Згідно з нормами частини 9 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Аналіз зазначених положень дозволяє дійти висновку, що Земельний кодекс України визначає чіткий алгоритм розгляду заяв громадян для передачі земельної ділянки у власність, особа звертається до відповідних органів із заявами для погодження проекту землеустрою, отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені в статті 122 органи приймають одне з відповідних рішень. При цьому, Земельний кодекс України зобов`язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого погодження чи дозволу, належним чином мотивувати причини такої відмови у відповідності до закону.

Так, з матеріалів справи встановлено, що позивач звернувся до відповідача з заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер земельної ділянки 6824284700:03:015:0014, площею 1,9297 га з метою подальшої безоплатної передачі у власність для ведення особистого селянського господарства.

Відповідачем прийнято рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою, без зазначення причин такої відмови.

Колегія суддів зауважує, що за наслідками розгляду заяви про затвердження проекту землеустрою відповідно до ст.118 Земельного кодексу України та ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" відповідач на пленарному засіданні приймає рішення про затвердження проекту землеустрою чи рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою.

Відповідно до положень частин 8-9 статті 118 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Згідно з нормами частини 6 статті 186-1 Земельного кодексу України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Таким чином слідує, що підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджений в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках.

Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України норми статті 118 Земельного кодексу України не містять.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.10.2018 №820/4852/17.

Водночас, відповідачем не надано суду доказів відсутності у позивача погодження проекту землеустрою в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а така підстава для відмови як перебування земельної ділянки в оренді, не передбачена в ст.186-1 ЗК України.

Положеннями статті 26 Закону України "Про самоврядування в Україні" від 21.05.1997 № 280/97-ВР визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин відповідно до закону (п. 34 ч. 1).

Земельний кодекс у статті 12 передбачає повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчій органів у галузі земельних відносин. До повноважень міських рад належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад (п. "а"), передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодекс (п. "б"); вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону (п. "к").

В той же час, Земельний кодекс України не передбачає регулювання земельних відносин щодо надання земельних ділянок громадян у власність актами органів місцевого самоврядування.

Стаття 118, яка регулює ці правовідносини, є імперативною і забезпечує однакове правове регулювання цих відносин в Україні.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у справі №638/20447/14-а (постанова від 06.02.2019 року).

Вирішуючи питання про затвердження проекту землеустрою, відповідач, як орган місцевого самоврядування, зобов`язаний керуватись чинними нормами та може відмовити у затвердженні проекту землеустрою тільки з підстав, визначених законодавством.

Таким чином, відмовляючи позивачеві у затвердженні проекту землеустрою відповідач не дотримався вимог ЗК України та невмотивовано відмовив у затвердженні проекту землеустрою.

Підстави відмови позивачу в затвердженні технічної документації із землеустрою, наведені відповідачем в тексті апеляційної скарги, судом не приймаються до уваги та не розглядаються, як такі, що не наведені в тексті оскарженого рішення сільської ради.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність визнання протиправним та скасування рішення Староостропільської сільської ради Хмельницької області від 27.05.2021 №8 в частині відмови ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Щодо зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, судова колегія зазначає наступне.

У постанові від 28.05.2020 у справі №819/654/17 Верховний Суд зазначив, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

За загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні. З іншого боку, відсутні підстави для зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою (прийняти рішення такого змісту), якщо уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом і немає обґрунтованих сумнівів вважати, що він не надасть дозвіл, розглянувши заяву повторно.

Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Суд першої інстанції доцільно звернув увагу на відсутність доказів перебування в оренді земельної ділянки з кадастровим №6824284700:03:015:0014 та належність останньої до земель колективної власності колективного сільськогосподарського підприємства "Дружба" с. Коржівка Стаорокостянтинівського району Хмельницької області, яка призначена для випасання худоби мешканців села.

Суд, під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності свого рішення.

Як відзначено вище, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність в оскаржуваному рішенні повного аналізу обставин, з`ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про затвердження проекту земелустрою щодо відведення земельної ділянки, що, окрім іншого, вказує і на наявність перешкод у оцінці дотримання відповідачем усіх умов, передбачених нормами статті 118 ЗК України, для прийняття відповідно рішення.

До того ж, судова колегія відзначає про певні суперечності у доводах відповідача, який в апеляційній скарзі відзначає, що на час ухвалення оскаржуваного судового рішення Староостропільською сільською радою проводилась інвентаризація земель об`єднаної територіальної громади і були відсутні відомості про перебування бажаної позивачем земельної ділянки в оренді. При цьому, підставою для відмови позивачу в затвердженні технічної документації із землеустрою відповідачем було відзначено саме факт перебування земельної ділянки в оренді.

Отже, слід погодитись з судом першої інстанції про наявність у відповідача обов`язку здійснити перевірку відповідності місця розташування бажаної земельної ділянки з урахуванням дотримання замовником вимог законів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, після чого прийняти рішення.

З урахуванням викладеного, судом першої інстанції обгрунтовано належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, обрано саме зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про затвердження проекту земелустрою щодо відведення земельної ділянки та за результатами розгляду прийняти рішення відповідно до норм Земельного кодексу України.

При цьому, суд апеляційної інстанції не надає оцінку висновкам суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат у справі, оскільки останні не є предметом оскарження в межах даного апеляційного провадження.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржників.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

В даному випадку, доводи відповідача - апелянта по справі, не спростовують висновків суду першої інстанції, як такі, що є необгрунтуваними та безпідставними.

Зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

За приписами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Староостропільської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2021 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Біла Л.М. Судді Матохнюк Д.Б. Гонтарук В. М.