Постанова

від 16.05.2022 по справі 808/2099/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2022 року

м. Київ

справа № 808/2099/17

адміністративне провадження № К/9901/58478/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

розглянув попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу №808/2099/17 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ДІЛОВИЙ СЕРВІС ПЛЮС до Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02.03.2018 (суддя Садовий І.В.) та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.07.2018 (головуючий суддя Білак С.В., судді: Юрко І.В., Шальєва В.А.),

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ДІЛОВИЙ СЕРВІС ПЛЮС звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 02.03.2018, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.07.2018, позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду. Відповідач просить скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02.03.2018 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.07.2018, прийняти нове рішення про відмову у задоволені позову.

Крім того, Головне управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області подало клопотання про заміну сторони у справі її правонаступником.

Ухвалою Верховного Суду від 29.08.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу у справі №808/2099/17.

Ухвалою суду від 16.05.2022 розгляд справи призначено попередньому судовому засіданні на 17.05.2022.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій обставинам справи, у зв`язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема статтей 180, 185, 186, 190, 198 Податкового кодексу України, а також положенням Кодексу адміністративного судочинства України. Як вважає відповідач, наданими позивачем документами не підтверджується реальність господарських операцій з контрагентами, а тому висновки акту перевірки та прийняті на підставі цього акту податкові повідомлення-рішення відповідають вимогам податкового законодавства. Відповідач вказує, що в ході проведеної перевірки встановлено відсутність здійснення господарської діяльності позивача з його контрагентами.

Заявник касаційної скарги посилається на те, що судами попередніх інстанцій не надано належну оцінку доводам податкового орану щодо дослідження під час перевірки первинних документів та діяльності контрагентів, а також зазначає правові висновки Верховного Суду, викладені за наслідками судового розгляду у подібних спорах.

Натомість, позивач у запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про фактичне виконання договору, укладеного між позивачем та контрагентами, яке підтверджується наданими суду належними та допустимими доказами. Позивач вказує, що в цілому, в обґрунтування своєї позиції податковий орган бере за основу податкову інформацію. Відтак, позивач наполягає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням вимог чинного законодавства України, а тому підстав для їх скасування не вбачається.

З урахуванням положень статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд дійшов висновку задовольнити клопотання представника відповідача про заміну сторони у справі її правонаступником.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Головним управлінням ДФС у Запорізькій області проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "ДІЛОВИЙ СЕРВІС ПЛЮС" (код ЄДРПОУ 39599093) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 26.01.2015 по 31.12.2016, за результатами якої складено акт від 26.04.2017 №234/08-01-14-02/39599093 (а.с. 34-57, т.1).

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, як наслідок підприємством занижено податок на прибуток всього на суму 1 979 272 грн.;

п.198.3 п.198.6 ст.198, п.201., п.200.2, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за період з 01.04.2015 по 31.12.2016 на загальну суму 1 293 189 грн., та завищення суми від`ємного значення (по рядку р.21 податкових декларацій з ПДВ), на загальну суму всього на 906 003 грн.

ТОВ "ДІЛОВИЙ СЕРВІС ПЛЮС" оскаржило висновки акту документальної виїзної перевірки в адміністративному порядку (заперечення від 15.05.2017 №29) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (а.с.58-60, т.1).

Рішенням Головного управління ДФС у Запорізькій області від 23.05.2017 №5657/10/08-01-14-06-06 висновки акту перевірки від 26.04.017 залишені без змін (а.с.61-64, т.1).

На підставі акту перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення:

№0006711406 від 26.05.2017 про завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у сумі 906003грн.;

№0006721406 від 26.05.2017 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 1616486грн., у тому числі за податковими зобов`язаннями у розмірі 1293189грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 323297грн.;

№0006731406 від 26.05.2017 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 2474090грн, в тому числі за податковими зобов`язаннями у розмірі 1979272грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 494818грн. (а.с.27-32, т.1).

Не погодившись із висновками контролюючого органу, ТОВ "ДІЛОВИЙ СЕРВІС ПЛЮС" звернулось з позовом до суду про їх скасування.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень. Суди посилались на те, що матеріалами справи підтверджено виконання сторонами правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, контролюючим органом не обгрунтовано, що господарські зобов`язання не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених сторонами, не доведено у відповідності до норм статті 70 КАС України правомірності підстав формування оскаржуваних позивачем податкових повідомлень-рішень.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Положеннями пункту 14.1.36 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через відокремлені підрозділи, а також через будь - яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, яких відбувається формах, здійснених для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталі (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 135.4 статті 135 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат, платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності. Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як вказано судами, порушення виявлені при перевірці відображення в податковому обліку господарських відносин ТОВ "ДІЛОВИЙ СЕРВІС ПЛЮС" з ТОВ Аверс Буд Груп (код ЄДРПОУ 40625655), ТОВ Інта Буд Трейдінг (код ЄДРПОУ 40626397), ТОВ Техпроммонтаж (код ЄДРПОУ 13605791), ТОВ Ондіонс (код ЄДРПОУ 40393049) та ТОВ Ліагро Сервіс Груп (код ЄДРПОУ 40331223).

В акті перевірки, податковий орган посилається на обставини по взаємовідносинах з контрагентами ТОВ Аверс Буд Груп , ТОВ Інта Буд Трейдінг, ТОВ Техпроммонтаж, ТОВ Ондіонс та ТОВ Ліагро Сервіс Груп, висновки побудовані на твердженнях контролюючого органу про:

юридичну дефектність наданих первинних документів, про неможливість підтвердити господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, відсутності трудових ресурсів, та віддаленості контрагентів один від одного;

відсутність у контрагентів власних основних фондів, не подання фінансової звітності, декларацій з податку на прибуток, розрахунків за формою 1-ДФ;

неможливість встановлення придбання контрагентами товарів і неможливість відслідкувати ланцюг постачання ідентифікованих товарів, які були реалізовані позивачу згідно Єдиного реєстру податкових накладних;

ненадання під час перевірки паспортів якості, сертифікатів відповідності або інших документів, які б підтверджували походження товару;

відсутність у контрагентів позивача достатньої наявності трудових ресурсів (кількості працівників), виробничих активів, складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання таких постачань.

На підставі матеріалів справи суди констатували, що фактичне виконання господарських відносин із вказаними контрагентами оформлено первинними документам які наявні в матеріалах справи. Первинні документи, якими оформлені господарські операції складені у відповідності до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , тобто відповідають вимогам чинного законодавства щодо надання документу юридичної сили і доказовості.

Зазначені документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

При цьому, недотримання вимог інших галузей законодавства при укладенні правочинів, якими опосередковані спірні господарські операції, не свідчить про спрямованість відповідних правочинів на ухилення від оподаткування.

Крім того, посилання податкового органу на податкову інформацію є не коректним доказом, в силу того що автоматизоване співставлення, або перевірка податкової звітності не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення податкових зобов`язань, а тому добуті таким чином докази не можуть визнаватись належними відповідно до норм адміністративного судочинства.

Для даних податкового обліку преюдиційне значення має не те, про що сторони домовилися, а те, що вони вчинили, тобто не зміст зобов`язання, а його фактичне виконання.

Саме з факту виконання (не виконання) правочину повинна визначатися база оподаткування господарських операцій суб`єкта господарювання.

Розглянувши посилання відповідача на відсутність у контрагентів основних фондів, виробничих потужностей, трудових ресурсів, транспортних засобів, що виключає, можливість виконання ними своїх договірних зобов`язань, Суд зазначає наступне.

При дослідженні факту здійснення господарських операцій, що були підставою для формування податкового кредиту платника податків, оцінювати слід відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх ланок постачання товарів не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між конкретними контрагентами.

Обов`язок ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Платник податку на додану вартість (покупець товару/послуг) на час здійснення господарської операції з придбання товару/послуг не має обов`язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об`єктивної зміни складу активів платника податків-покупця, будь-які порушення постачальниками товару/послуг правил ведення господарської діяльності чи податкового обліку не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Якщо контрагент не виконав свого зобов`язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту або відшкодування податку на додану вартість/податку на прибуток у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документально підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Слід зауважити, що законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб`єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов`язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

При цьому необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відсутність в ЄДР видів діяльності ТОВ ДІЛОВИЙ СЕРВІС ПЛЮС не забороняє підприємству займатися такими видами діяльності, тим більше, якщо право на зайняття такими видами діяльності не потребує додаткової легалізації шляхом отримання відповідних ліцензій, дозволів тощо.

Як вбачається з оскаржуваних судових рішень, судами досліджено посилається відповідача у акті перевірки на наявне кримінальне провадження щодо контрагентів позивача, зокрема, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань №42017080000000086 від 15.02.2017 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212. ч.5 ст. 27, ч.3 ст. 12, ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України службовими особами ТОВ Снабавіапром (код ЄДРПОУ 38664831).

Судами констатовано, що ТОВ ДІЛОВИЙ СЕРВІС ПЛЮС не мало взаємовідносин з зазначеним підприємством.

Як відзначено судами, акт перевірки не містить посилань ані інформації про направлення запитів на адресу прокуратури, ані на інформацію щодо наявних кримінальних проваджень, ані на інформацію про наявність вироків за кримінальними провадженнями щодо контрагентів позивача, тобто дана інформація не була покладена в основу висновків перевірки та як наслідок, в основу - податкових-повідомлень рішень.

Суд першої інстанції вказав, що висновки, які зазначені контролюючим органом, не відповідають дійсним обставинам справи, зроблені без належного дослідження усіх наявних доказів у справі, що було виявлено під час судової стадії дослідження доказів, та безпідставність яких підтверджується відповідними первинними документами, копії яких містяться в матеріалах справи.

Разом з тим, необхідно враховувати, що за правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до статтей 10, 11 КАС України усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом, а розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом частин четвертої, п`ятої статті 11 КАС України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (стаття 70 КАС України).

Відповідно до частини першої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно статті 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, вказав, що викладаючи висновки в акті перевірки, відповідач жодними належними доказами в розумінні статті 70 КАС України не довів в судовому засіданні обставин, що мали наслідком виникнення зазначених припущень у відповідача та потягли за собою винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідачем.

Судами констатовано, що контролюючий орган не підтвердив своєї позиції про безтоварність господарських операцій, як і висновок про наявність протиправної мети при вчиненні правочинів належними доказами чи відповідними судовими рішеннями. Отже висновки відповідача, викладені в акті перевірки, щодо безтоварності господарських операцій між позивачем та його контрагентами не підтверджуються належними та допустимими доказами і спростовуються фактичними обставинами встановленими судами та наданими доказами під час розгляду справи.

При цьому, обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, адже саме він виступає суб`єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об`єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Усталеною є практика Верховного Суду, яка, якщо її систематизувати, полягає в тому, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Ні податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання, ні помилки в оформленні первинних документів самі по собі не є самостійними підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Суд касаційної інстанції з урахуванням вказаного, дійшов висновку, що контролюючим органом не наведено доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені належними документами, а також не представлено доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі. Також, не подано відповідачем доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальника, як-от: судових рішень, вироків, не наведено доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Відтак, доводи касаційної скарги не підтверджують обставин неправильного застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи. Касаційний суд вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а також надали належну правову та обґрунтовану оцінку заявленим вимогам на підставі норм закону. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 52, 343, 349, 350, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання податкового органу про заміну сторони її правонаступником задовольнити. Замінити Головне управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області правонаступником - Головним управлінням Державної податкової служби у Запорізькій області (код ЄДРПОУ 43143945).

Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02.03.2018 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.07.2018 у справі №808/2099/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Р.Ф. Ханова

Судді Верховного Суду