Рішення

від 11.05.2022 по справі 344/20809/21

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 344/20809/21

Провадження № 2/344/1506/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2022 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Польської М.В.,

секретаря Федоришин М.З.,

за участю:

представника відповідача Борзих А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ВР-БІЗНЕС-ГРУП» про поновлення строку звернення до суду, зміну наказу про звільнення, внесення змін до звітності, стягнення судових витрат, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася 22 грудня 2021 р. в суд з позовом до ТОВ «ВР-БІЗНЕС-ГРУП» про поновлення строку звернення до суду, зміну наказу №7 від 19.09.2021р. про скорочення з посади, шляхом зміни дати звільнення з 19.09.2021р. на 10.06.2021р. і формулювання причини звільнення зі скорочення на звільнення за згодою сторін; внесення змін до звітності за 2021 рік поданої ГУНФ в Івано-Франківській області шляхом виключення відомостей про отримання заробітної плати за липень, серпень та вересень 2021 року, стягнення судового збору в сумі 992.40грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з квітня 2020р. по 10.06.2021р. ОСОБА_1 працювала у ТОВ «ВР-БІЗНЕС-ГРУП», була звільнена за п.1 ст.36 КЗпП України за згодою сторін, після чого стала на облік до МЦЗ та отримувала допомогу по безробіттю. Однак, в кінці липня 2021р отримала від відповідача попередження про скорочення чисельності штату працівників, а згодом наказ №7-к від 19.09.2021р. про звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України у звязку зі скороченням чисельності штатних працівників. Отже, звільнення з роботи 19.09.2021р. було проведено після звільнення позивача за згодою сторін, що суперечить чинному законодавству, про що нею подано заяву про проведення перевірки органом держпраці. Як наслідок, подані відомості відповідачем до ГУПФ за 2021р. про отримання позивачем заробітної плати з липня 2021р. по дату звільнення 19.09.2021р. є такими, що не відповідають дійсності. Врегулювати спір з відповідачем не вдалося, так як він не надає письмових відповідей на звернення позивача. Строк пропущено з поважних причин, так як у вересні 2021р. був поданий позов до суду, однак 20.12.2021р. позивач залишила була свій позов без розгляду. Просила розгляд справи здійснювати за її відсутності.

09.02.2022р. відповідач надав візив на позов, в якому заперечив позовні вимоги, просив в позові відмовити та стягнути з позивача понесені витрати на правову допомогу. Так, у відзиві зазначено, що позивач грубо зловживає процесуальними правами, оскільки нею ж поданий був позов у справі №344/14080/21 з абсолютно протилежними вимогами до цього ж відповідача, а саме змінити формулювання причини звільнення зі звільнення за згодою сторін за ч.1 ст.36 КЗпП України та визнати недійсним запис від 10.06.2021р. на звільнення її за інших підстав - п.1 ст.40 КЗпП України, провести з нею розрахунок та відшкодувати 100 000 грн. моральної шкоди. Під час розгляду тієї справи відповідач в позасудовому порядку пішов на зустріч позивача, яка вимагала провести попередження за процедурою скорочення, виплатити їй до часу звільнення заробітну плату за період попередження, а тому й було скасовано наказ на звільнення позивача за ч.1 ст.36 КЗпП України, видано наказ №7 про попередження про скорочення, проведено нарахування заробітної плати за весь період та здійснено звільнення на підставі її ж вимог - за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України. Попри це, вона запис в центрі зайнятості не анулювала та проведений з нею розрахунок по безробіттю не повернула, окрім того вона ще отримує соціальну допомогу, що сама вказувала у попередній справі. У справі №344/14080/21 позивач ОСОБА_1 зрозуміла про безперспективність розгляду спору, про що в ухвалі суду від 29.11.2021р. про необхідність подачі уточненої заяви з чіткими вимогами та необхідності сплати в повному обсязі судового збору про це зазначалось, тому як наслідок позивач й залишила позов без розгляду у цивільній справі №344/14080/21.

Ухвалою суду від 28.12.2021р. явку позивача було визнано обов`язковою (при відкритті провадження) на судове засідання призначене на 09.02.2022р. (конверт адресований позивачу повернуто за закінченням зберігання) та ухвалою від 09.02.2022р. явку позивача було визнано обов`язковою на судове засідання призначене на 14.03.2022р. (конверт не повернувся, однак додатково було і оголошення на сайті судової влади про виклик позивача), однак позивач в вищевказані судові засідання, а також призначене на 31.03.2022р. не з`явилась, зазначений нею ж у позові мобільний номер для контакту не обслуговується. 28.04.2022р. позивач подала вдруге заяву про розгляд справи без її участі в зв`язку з перебуванням за кордоном (воєнні дії), хоча за місцезнаходженням суду та проживання позивача жодних воєнних дій не відбувається. Тому, з врахуванням строків розгляду справи, суд прийшов до переконання про розгляд даної справи за поданою заявою позивача без її участі та за наявними матеріалами справи, а також оглянутою в судовому засіданні цивільною справою №344/14080/21, провадження 2/344/3746/21.

В судовому засіданні представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити повністю з підстав зазначених у відзиві на позов та наданих пояснень, а також вирішити питання витрат відповідача на правову допомогу у даній цивільній справі на суму 6000грн. В подальшому на судове засідання не з`явився.

Заслухавши пояснення сторони відповідача, дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Так, згідно трудової книжки (яка знята позивачем до матеріалів справи не в повному обсязі, тому визнавалась і з цих також підстав її явка обов`язковою) ОСОБА_1 була прийнята 08.04.2020р. на посаду продавця продтоварів ТОВ «ВР-БІЗНЕС-ГРУП», а 10.06.2021р. була звільнена за п.1 ст.36 КЗпП України за згодою сторін (запис №10) згідно наказу №6/2 (а.с.7-9).

Після звільнення стала на облік до МЦЗ та з 24.06.2021р. позивач розпочала отримувала допомогу по безробіттю - запис №11, який розпочато на аркуші 9 трудової книжки та повинен бути продовжений на наступному аркуші 10 трудової книжки, які нею не надано суду, тому завершення цього запису й можливість інших записів в її доказі судом не вдалось встановити.

Інші аркуші копії трудової книжки в тому числі щодо запису про звільнення її з посади 19.09.2021р. про що вона доводила у данному спорі, позивач не надала до матеріалів справи, на вимогу суду про обов`язкову явку не з`явилася, однак в змісті позову вона зазначає про подальше її звільнення відповідачем (ні дату, ні номер наказу вона не зазначала, а з даних трудової книжки не знято відповідні аркуші) за іншою статтею п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, що не заперечує і такі дії відповідач у відзиві на позов, а саме факт прийняття наказу №7 від 19.07.2021р..

Також, з долученого позивачем доказу, з 01.08.2021 року їй було розпочато і виплату державної соціальної допомоги як малозабезпеченій сім`ї (а.с.10).

Однак, в кінці липня 2021р, як нею зазначено в позові, ОСОБА_1 отримала від відповідача попередження про скорочення чисельності штату працівників, а згодом наказ №7-к від 19.09.2021р. (хоча такий наказ датовано 19.07.2021р., ймовірно по тексту всього позову й прохальної частини є описка місяця такого наказу (вересень замість липня), але таке не вдалось у позивача з`ясувати) про звільнення її за п.1 ст.40 КЗпП України з 19.09.2021р., у зв`язку зі скороченням чисельності штатних працівників (дату отримання нею такого наказу позивач теж не зазначила, в судові засідання для надання і цього доказу чи з`ясування цієї обставини не з`явилася). Отже, на її переконання звільнення з роботи 19.09.2021р. у зв`язку з скороченням було проведено відповідачем з незрозумілих причин повторно, після звільнення вперше позивача за згодою сторін, що грубо суперечить чинному законодавству, про що нею також подано 24.09.2021р. звернення про проведення перевірки до Управління Держпраці в Івано-Франківській області (а.с.13).

Заперечуючи позовні вимоги у відзиві зазначено, що позивач грубо зловживає процесуальними правами, оскільки нею ж поданий був позов 17.06.2021р. у справі №344/14080/21 з абсолютно протилежними вимогами до цього ж відповідача, а саме змінити формулювання причини звільнення зі звільнення за згодою сторін за ч.1 ст.36 КЗпП України та визнати недійсним запис від 10.06.2021р., на звільнення її за п.1 ст.40 КЗпП України, провести з нею розрахунок та відшкодувати 100 000 грн. моральної шкоди. Під час розгляду тієї справи відповідач в позасудовому порядку пішов у липні місяці на зустріч позивача, яка вимагала провести попередження за процедурою саме скорочення чисельності чи штату, виплатити їй до часу звільнення заробітну плату за період попередження, а тому було скасовано роботодавцем попередній наказ на звільнення №6/2 за наказом за №6/3, видано наказ №7-к від 19.07.2021р. про виключення з 19.09.2021р. з штатного розпису посаду продавця продтоварів, попередження її про скорочення та звільнення з 19.09.2021р., проведено донарахування заробітної плати за весь період та здійснено звільнення на підставі її ж вимог за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Для з`ясування даних обставин, судом витребувано для огляду цивільну справу №344/14080/21, провадження 2/344/3746/21 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ВР-БІЗНЕС-ГРУП» (головуюча суддя Татарінова О.А.).

З матеріалів даної справи встановлено, що 07.09.2021р. ОСОБА_1 подала позов з вимогами змінити вимоги формулювання причини звільнення шляхом внесення змін про незаконне звільнення від 10.06.2021р., визнати недійсним запис про звільнення, провести розрахунок за невикористані відпустки і інші виплати, відшкодування 100000 моральної шкоди (а.с.39-41). В змісті того позову вказується про те, що її мали попередити і звільнити за п.1 ст.40 КЗпП України, однак такої вимоги в прохальній частині позову про зміну формулювання підстав звільнення не міститься. Також, матеріали надані неї до позову містять скаргу поданою нею 11.06.2021р. до Управління Держпраці в Івано-Форанківській області, в якій зазначено, що при закритті магазину її мали попередити за 2 місяці, та провести всі необхідні виплати при звільненні. При цьому, в повному обсязі трудову книжку позивач також не надавала (копії долучені нею до 9 сторінки тільки), а також до матеріалів позову ОСОБА_1 надала була лист попередження про скорочення штату працівників відповідача від 19.07.2021р. та наказ №7-к від 19.07.2021р. про виключення посади продаця продтоварів, яку займала ОСОБА_1 із штатного розпису підприємтва з 19.09.2021р. та попередження про наступне її звільнення з 19.09.2021р. В справі №344/14080/21 було проведено ряд судових засідань, під час яких стороною відповідача подано докази до справи про повідомлення позивача 21.10.2021р. про необхідність її з`явитися до відповідача для внесення запису в трудову книжку за звільненням по іншій статті, отримання депонованої зарплати 8928.18грн., компенсації за невикористану відпустку та розрахунок у зв`язку зі звільненням на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, подано доказ подачі нової звітності до ГУПФ за 2021р. (зокрема нарахування ОСОБА_1 заробітної плати страхувальником за червень-вересень 2021 року). Під час розгляду справи судом було встановлено, що позов ОСОБА_1 не відповідає вимогам ЦПК, а саме не зазначено підстави та зміни формулювання звільнення, не визначені позивачем суми компенсаційних виплат та інше, а тому 29.11.2021р. було постановлено ухвалу про залишення без руху позовну заяву та надано їй строк для усунення порушень. 10.12.2021р. представником ТОВ «ВР-БІЗНЕС-ГРУП» було подано заяву про залишення позову без розгляду, оскільки не усунуто недоліки зазначені ухвалою суду, та неявкою позивача у засідання призначене на 07.12.2021р. На призначення судове засідання 20.12.2021р. позивач подала також заяву про залишення позову без розгляду та підтримала її у судовому засіданні, про що постановлена відповідна ухвала суду від 20.12.2021р. Дана ухвала отримана позивачем того ж дня, про що свідчить її розписка в матеріалах справи.

Отже, з початку вересня місяця 2021р. по 20.12.2021р. розглядалась справа за її позовом щодо непогодження зі звільненням за згодою сторін, при цьому наказ №7-к від 19.07.2021р. (який не був у тій цивільній справі предметом оскарження) вона надала до матеріалів позову, як доказ підстав подачі такого до суду, отже станом на 07.09.2021р. їй було відомо про такий наказ №7-к від 19.07.2021р., і в результаті розгляду тієї цивільної справи саме позивач скористалась своїм процесуальним правом залишити позов без розгляду чи використати можливість усунути недоліки позову за ухвалою, яка була винесена судом після відкриття провадження на підставі п.11 ст.187 ЦПК України.

Позивач подаючи заяву про поновлення пропущенного строку звернення до суду з новим позовом вказала, що такий пропущено з поважних причин через те, що позивач 20.12.2021р. у іншій цивільній справі залишила була свій позов без розгляду.

За ст.120,124 ЦПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом. Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, строк закінчується в останній день цього місяця. Останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу.

Аналогічно і за ст.251 ЦК України строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

За вимогами ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

За ст.241-1 КЗпП України строки виникнення і припинення трудових прав та обов`язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього місяця.

Наслідки пропущення процесуальних строків та їх поновлення передбачені ст.126,127 ЦПК України, ст.234 КЗпП України, які вказують, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.

У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 КЗпП України, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Отже, пропуск строків звернення позивача до суду який визначений КЗпП України має бути з поважних причин.

Водночас, за ст. 265 ЦК України залишення позову без розгляду, не зупиняє перебігу позовної давності.

Разом з тим, як встановлено судом, про оспорюваний наказ №7-к від 19.07.2021р. (вимога №1 позову) вона дізналась ще до 07.09.2021р., так як сама ж долучила його як доказ у іншій цивільній справі №344/14080/21, позовні вимоги у тій справі щодо оскарження цього наказу не заявляла та не збільшувала, а тому 3-х місячний строк передбачений ст.233 КЗпП України є пропущений позивачем можливо й без поважних причин, однак зважаючи на те, що позивач не з`явилася для надання пояснень в цій частині, зокрема коли саме позивач отримала спірний наказ суду не вдалося з`ясувати, відповідач щодо пропущених строків заяв не заявляв, то суд вважає за можливе поновити строк звернення до суду.

За вимогами ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Як вбачається з доказів наданих відповідачем, з врахуванням залишення 20.12.2021р. позову ОСОБА_1 без розгляду в іншій справі, і як наслідок постановленої ухвали суду від 20.12.2021р., відповідач ТОВ «ВР-БІЗНЕС-ГРУП» цього ж дня 20.12.2021р. знову видав наказ №2120 від 20.12.2021р. (а.с.42), яким: скасував наказ №6/3 від 10.06.2021р. про скасування наказу №6/2 від 10.06.2021р. про звільнення ОСОБА_1 з посади продавця за згодою сторін, відновивши таким чином дію та дійсність наказу №6/2 від 10.06.2021р. про звільнення її з 10.06.2021р. за згодою сторін за п.1 ст.36 КЗпП України, визнав недійсним наказ №7-к від 19.07.2021р. (про виключення посади продавця продтоварів з штатного розпису та попередження ОСОБА_1 про наступне звільнення з 19.09.2021р.), визнав недійсним повідомлення від 21.10.2021р. про депонування ОСОБА_1 заробітної плати, компенсацію та розрахунок при звільненні за п.1 ст.40 КЗпП України.

Отже, в матеріалах цивільної справи №344/20809/21 що розглядається, відповідач надав доказ повернення з 20.12.2021р. (видавши наказ №2120) в попередній стан Наказу відповідача №6/2 від 10.06.2021р. про звільнення позивача за згодою сторін за п.1 ст.36 КЗпП України, а отже позивач є звільненою з 10.06.2021р. за згодою сторін і іншого позивачем не доведено. При цьому, представник відповідача суду зазначив, що записи будь які з 10.06.2021р. ОСОБА_1 в трудову книжку не вносились, так як вона не з`явилася для внесення таких, як і не з`явилась для виплати (до 20.12.2021р.) депонованих коштів пов`язаних з прийнятими наказами. При цьому, на з`ясування судом питання дати ознайомлення відповідачем ОСОБА_1 з наказом №7-к від 19.07.2021р. представник відповідача обмежився відповіддю, що оскільки вона його додавала у попередній справі, то значить вона його отримала. Також, оскільки такий наказ є предметом оскарження в суді, а ні сторона позивача (за неявки), а ні сторона відповідача (представник всі пояснення та відповіді надавав незрозуміло та некоректно) на запитання суду також не вказав дату ознайомлення позивача з наказом №7, що просить позивач змінити, суд не встановив чітку дату ознайомлення позивача зі спірним наказом, однак такий їй дійсно був відомий, про що вказано вище.

Чи видавався будь який наказ 19.09.2021р. відповідачем переддень чи на день звільнення позивача 19.09.2021р., та чи був тільки наказ від 19.07.2021р. №7 про звільнення її з 19.09.2021р., судом також не вдалось з`ясувати у представника відповідача, а оскільки іншого до матеріалів справи не додано, то слід прийти до висновку що окрім наказу що є предметом оспорення інший не приймався стороною відповідача.

Щодо того, що наказом №2120 від 20.12.2021р. про який згадано вище, анульовано всі попередні накази та дії відповідача вчинені ним з 10.06.2021р., то оскільки представник відповідача не надавав доказ направлення такого наказу ОСОБА_1 , представник відповідача не надав відповіді на неодноразові запитання суду щодо цього, суд ухвалою від 11.04.2022р. витребовував таку інформацію у ТОВ «ВР-БІЗНЕС-ГРУП». 12.05.2022р. отримано на виконання ухвали суду відповідь за підписом керівника відповідача в якій вказується, що такий доказ є у справі оскільки долучався до відзиву, не зважаючи на те, що до відзиву який підписано та подано адвокатом Борзих А.В. такий не долучено (при цьому квитанція про направлення позивачу відзиву від 07.02.2022р. на а.с.47, не є квитанцією направлення їй роботодавцем наказу від 20.12.2021р. до відома (а.с.35-47), а отже такий наказ відповідачем їй з часу прийняття не відправлявся, а нею отримано під час розгляду справи в суді разом з відзивом поданому відповідачем в суд 09.02.2022р. та направленому ним позивачу за вимогами ЦПК України.

Представник відповідача, у відзиві на позов окрім недоведеності позовних вимог та зловживання процесуальними правами позивачем, як колишнім працівником, зазначив також щодо безпідставності позову за відсутністю предмета спору.

Суд зазначає, що у разі відсутності предмета спору, є підстави для закриття провадження у справі, а не ухвалюється рішення щодо відмови у позові. Так, за п.2 ч.1,2, ст. 255, ч.5 с.142 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Представник відповідача наполягав на розгляді спору по суті та як наслідок відмови в ньому, а не закриття провадження за відсутності предмета спору.

Зважаючи на те, що позивач не підтвердила чи відомо їй факт скасування відповідачем самостійно наказу №7 який вона просить змінити, суд прийшов до переконання що справу слід завершувати розглядом по суті та за недоведеності нею позовних вимог відмовити у задоволенні вимоги №1 про зміну наказу №7 від 19.09.2021р. про скорочення з посади, шляхом зміни дати звільнення з 19.09.2021р. на 10.06.2021р. і формулювання причини звільнення зі скорочення на звільнення за згодою сторін.

Позовною вимогою (№2) було й те, що подані відомості відповідачем до ГУПФ за 2021р. про отримання позивачем заробітної плати з липня 2021р. по дату звільнення 19.09.2021р. є такими, що не відповідають дійсності, а тому необхідно внести зміни відповідачу до таких даних.

Відповідач доводив, що відомості відповідають факту неперебування позивача у трудових відносинах з відповідачем з 10.06.2021р., та надав до матеріалів справи 12.05.2022р. докази, які підтверджують те, що з липня 2021 року дані до ГУПФ щодо ОСОБА_1 подані по червень 2022р., а тому ці доводи позову є недоведеними перед судом і до задоволення не підлягають.

Щодо доводів відповідача про те, що позивач запис в центрі зайнятості не анулювала та проведений з нею розрахунок по безробіттю не повернула, то такі доводи судом не беруться до уваги так як вони не є предметом даного спору.

Врегулювати спір як зазначено в позові, позивачу з відповідачем не вдалося, так як він не надає письмових відповідей на звернення позивача (коли такі подавались позивачем у позові не зазначено, докази щодо звернень нею не надані, отримати від неї такі докази суду не вдалося під час розгляду справи за її неявки), а тому такі доводи є безпідставними та не заслуговують на увагу суду.

Представник відповідача у відзиві на позов просив стягнути з позивача витрати на правову допомогу в розмірі 6000грн. (а.с.43-46,36).

Згідно положень ч. 1, 2 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 3 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України)

Відповідно до частин 4-6 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, розмір витрат на оплату правничої допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правничу допомогу.

Витрати на правничу допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій тощо).

Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Представником відповідача долучено до матеріалів справи квитанцію за правничу допомогу у справі 344/20809/21 на суму 6000 грн. (а.с.36), довіреність (а.с.38), договір про надання правничої допомоги від 17.01.2022 (а.с.43), додаток №1 Попередній (орієнтований) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу (а.с.44), акт виконаних ровіт від 20.01.2022 року (а.с.45).

Згідно акту виконаних робіт від 20.01.2022 року за договором про надання правничої допомоги від 17.01.2022 року адвокатом загалом було витрачено 4 год.30 хв. на з`ясування обставин справи, доказів у ній та проведення консультацій з клієнтом, вивчення доказів у справі, підготовку та складання відзиву на позов у справі, участі в судовому засіданні та інше.

Так, в наданому акті виконаних робіт адвокатом не деталізовано чим відрізняється з`ясування обставин справи, доказів у ній від вивчення доказів у справі, оскільки на переконання суду дані послуги є тотожними.

Окрім того, в акті міститься поняття «та ін.», що є неконкретизованим та не можливо встановити які інші послуги надавались адвокатом, які оцінюються ним у євро в порушення вимог ст.192 ЦК України.

Вищенаведені обставини свідчать про те, що заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн. є неспівмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг відповідачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), а також поведінкою адвоката в суді, а тому враховуючи визначені ч.4-6 ст. 137 ЦПК України критерії, суд вважає за доцільне стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 2000,00 грн., оскільки саме такий розмір витрат на правничу допомогу, на думку суду, відповідає вищезазначеним критеріям.

На підставі вищевикладеного, ст. 40, 43, 49-2, КЗпП України, ст.ст. 4, 5, 12, 76 -81, 258 , 261-265, 273, 274, 352 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «ВР-БІЗНЕС-ГРУП» про зміну наказу про звільнення, внесення змін до звітності, стягнення судових витрат відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВР-БІЗНЕС-ГРУП», код ЄДРПОУ 42828028, юридична адреса: вул.Південний бульвар, 35/86, м.Івано-Франківськ, витрати на правову допомогу у розмірі 2000 грн. (дві тисячі гривень).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення виготовлено 17.05.2022р.

Суддя Мирослава ПОЛЬСЬКА