Ухвала

від 16.05.2022 по справі 345/1811/18

КАЛУСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №345/1811/18

Провадження № 1-кс/345/241/2022

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.05.2022 року м. Калуш

Слідчий суддя Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , володільця майна - підозрюваного ОСОБА_4 , його захисника адвоката ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області №6 клопотання слідчого СВ Калуського РВП ГУНП в Івано-Франківській області ОСОБА_6 , погодженого прокурором Калуської окружної прокуратури ОСОБА_3 поданому у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12017090170001387 від 13.10.2017 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 191, ч.2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України,про арешт майна,

ВСТАНОВИВ:

Слідчий за погодженням з прокурором звернулась до слідчого судді із клопотанням про накладення арешту на майно, яке обґрунтовує тим, що слідчим відділом Калуського РВП ГУНП проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні за №12017090170001387 від 13.10.2017 року за ч. 3 ст. 191, ч.2 ст. 28, ч.1 ст. 366 КК України.

В ході досудового розслідування встановлено, що внаслідок умисних протиправних дій ОСОБА_4 , вчинених за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_7 , шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, які виразились у невиконанні в повному обсязі робіт по об`єкту «Капітальний ремонт покрівлі та заміна віконних блоків Ріп`янської ЗОШ І-ІІІ ст. Калуського району» інтересам держави в особі відділу освіти Калуської РДА спричинено майнову шкоду на загальну суму 112464 грн.

На даний час у вказаному кримінальному провадженні виникла необхідність у накладенні арешту на майно підозрюваного ОСОБА_4 з метою подальшого забезпечення цивільного позову, оскільки внаслідок злочинних дій останнього державним інтересам завдано матеріальної шкоди на вищевказану суму.

Згідно наданої інформації з Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА) на підозрюваного ОСОБА_4 , індивідуальний ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , останній є власником 1/1 земельної ділянки, кадастровий номер 2610193001:15:007:0097, площею 0, 1331 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, за адресою с. Микитинці, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківської області, також він є власником трактора колісного марки «Т-40М», 1987 року випуску, свідоцтво АК 416254, номерний знак НОМЕР_2 , дата реєстрації 17.01.2001 року та міні екскаватора гусеничного марки «VOLVO EC25», 2006 року випуску, свідоцтво НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_4 , дата реєстрації 27.04.2022, окрім цього ОСОБА_4 є власником вантажного самоскиду-С, марки і моделі «SCANIA P94 GA4», 2004 року випуску, номерні знаки НОМЕР_5 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 , VIN НОМЕР_7 , № шасі (рами) НОМЕР_8 та легкового автомобіля марки і моделі «HONDA CR-V», 2008 року випуску, номерні знаки НОМЕР_9 , свідоцтво про реєстраціюСХВО95298, VIN НОМЕР_10 .

У зв`язку із вищенаведеним слідчий просить слідчого суддю накласти арешт з метою подальшого забезпечення цивільного позову на зазначене вище майно.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 клопотання про арешт майна підтримав, просив його задоволити.

ОСОБА_4 та його захисник адвокат ОСОБА_5 у судовому засіданні заперечили щодо задоволення клопотання про накладення арешту. Надали суду письмові заперечення, в яких вказано, що слідством не надано доказів подання в рамках даного кримінального провадження цивільного позову; слідчим жодним чином не обґрунтовано наявність ризиків, передбачених абзацом 2 частини 1 статті 170 КПК України; накладення арешту на транспортні засоби буде надмірним обмеженням господарської діяльності ОСОБА_4 ; вартість майна, яке вказане у клопотанні, не є спів мірною із розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Слідчий суддя, заслухавши доводи учасників процесу, дослідивши матеріали клопотання, приходить до наступного висновку.

Згідно зі ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Положеннями ч. 2 ст. 170 КПК України визначено, арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

При цьому також потрібно враховувати положення ч. 3 ст. 132 КПК про те, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:

1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;

2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора;

3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Відповідно до ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу.

Слідчий, звертаючись до слідчого судді з даним клопотанням, в його обґрунтування посилається на необхідністьзабезпечення цивільного позову про відшкодування шкоди, що на її думку є підставою у накладенні арешту на належне підозрюваному ОСОБА_4 майно, розмір вартості якого є розумним та співрозмірним тим збиткам, що завдані неправомірними діями підозрюваного.

Однак, із матеріалів клопотання вбачається, що у кримінальному провадженні на даній стадії досудового розслідування, цивільний позов щодо підозрюваного ОСОБА_4 не заявлявся.

Відповідно до ч.6 ст. 170 КПК України …. арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження,за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

Згідно з ч. 8ст. 170 КПК Українивартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову або стягнення отриманої неправомірної вигоди, повинна бути співмірною розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або зазначеної у цивільному позові.

Однак, у своєму клопотанні слідча ОСОБА_6 не зазначає відомостей щодо вартості майна, а саме транспортних засобів та земельної ділянки.

Тому з огляду на це, суд з об`єктивних причин позбавлений можливості встановити, що вартість майна, яке належить арештувати, з метою забезпечення цивільного позову, є співмірною розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони цивільному відповідачу здійснювати певні дії.

Варто зазначити, що у даному кримінальному провадженні підозру за ч. 3 ст. 191, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України пред`явлено двом особам ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , їм обом інкримінується вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб. Проте, арешт на майно пропонується накласти лише на майно ОСОБА_4 . Знову ж таки, відсутність цивільного позову унеможливлює переконатись слідчого суддю у тому, хто закладений позивачем як відповідач чи відповідачі.

Відповідно до ч. 5ст. 173 КПК Україниу разі задоволення клопотання, суд постановляє ухвалу, в якій зазначає перелік майна, на яке накладено арешт; заборону обмеження розпоряджатися або користуватися майном у разі її передбачення та вказівку на таке майно.

Проте у клопотанні слідча не навела та не довела наявності будь-яких ризиків із передбачених абзацом другим частини першоїстатті 170 КПК України, які б свідчили, що належне підозрюваному майно, може бути ним приховано, пошкоджено, зіпсовано, знищено, перетворено або ж відчужено.

Крім того, як стверджує підозрюваний ОСОБА_4 , він займається господарською діяльністю із використанням техніки, на яку слідчий просить накласти арешт, а відповідно до ч. 4 ст. 173 КПК України, слідчий суддя немає права застосовувати такий спосіб арешту майна, який призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності.

Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, кожна фізична або юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.

Відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі "АГОСІ" проти Сполученого Королівства" (AGOSI v. the United Kingdom від 24 жовтня 1986 року, серія А, № 108, п. 52). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

У рішеннях ЄСПЛ у справах «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Малама проти Греції», «Україна-Тюмень проти України», «Спорронг та Льонрот проти Швеції» констатовано, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу доЄвропейської конвенції з прав людиниполягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном через введення в дію «законів». Крім того, верховенство права, один із фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей Конвенції. Також суд нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти через вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.

Отже, зважаючи на вищевикладене, слідчий суддя приходить до висновку, що накладення арешту на вказане слідчим майно, жодним чином не сприяє швидкому, повному та неупередженому розслідуванню у кримінальному провадженні.

А тому, приймаючи до уваги викладене та враховуючи правову кваліфікацію кримінального правопорушення, за фактом вчинення якого розслідується кримінальне провадження та в рамках якого подано дане клопотання, а також необґрунтованість і недоведеність необхідності застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження, слідчий суддя не знаходить правових підстав для задоволення вказаного клопотання.

Враховуючи наведене та керуючись вимогами ст.ст. 131, 132, 170-173, 309, 376, 395, 532 КПК України, слідчий суддя,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотання слідчого СВ Калуського РВП ГУНП в Івано-Франківській області ОСОБА_6 , погодженого прокурором Калуської окружної прокуратури ОСОБА_3 поданому у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12017090170001387 від 13.10.2017 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 191, ч.2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України,про арешт майна - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя