Постанова

від 17.05.2022 по справі 927/794/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" травня 2022 р. Справа№ 927/794/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Скрипки І.М.

розглянувши у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт"

на рішення Господарського суду Чернігівської області

від 27.09.2021

у справі № 927/673/21 (суддя Шморгун В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт"

до Фізичної особи-підприємця Колісника Дмитра Сидоровича

про стягнення 31341,74 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт" звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Колісника Дмитра Сидоровича, у якому позивач просить суд стягнути з відповідача 31 341,74 грн, з яких: 25 812,64 грн основної заборгованості зі сплати орендної плати, 2 182,86 грн інфляційних втрат, 628,62 грн - 3% річних та 2 717,27 грн пені.

Вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору суборенди земельної ділянки від 24.04.2020 в частині здійснення повної та своєчасної оплати.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 27.09.2021 у справі №927/794/21 у задоволенні позову відмовлено.

За рішенням суду присуджено до стягнення з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 2000,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав суду належних доказів, які підтверджують, що сплачених відповідачем згідно з платіжним дорученням №762 від 12.10.2020 коштів у розмірі 200000,00 грн недостатньо для погашення заборгованості за спірним договором у розмірі 25812,64 грн, а відтак і не довів суду наявності заборгованості у заявленому розмірі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, мотивуючи свої вимоги порушенням та неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, позивач посилається на ті обставини, що за 66 договорами суборенди у відповідача перед позивачем виник обов`язок щодо сплати 1 914 741,36 грн, з яких ФОП Колісник сплатив лише 960 000,00 грн. На підтвердження цих обставин, позивачем залучено до матеріалів справи акт звіряння взаємних розрахунків за період квітень 2020 - червень 2021 між позивачем та відповідачем за договорами суборенди від 24.04.2020. В зазначеному документі детально зазначено: ПІБ власника всіх земельних ділянок, які було передано позивачем відповідачу в суборенду; кадастрові номери земельної ділянки; назва поля, де розміщена земельна ділянка; площа земельної ділянки; сума, яку мав сплатити відповідач; яким чином у позивача виник борг у розмірі 1 914 741,36 грн; куди було направлено 960 000,00 грн, які позивач отримав від відповідача за договорами суборенди; всі платіжні доручення, яким відповідач заплатив позивачу 960 000,00 грн за договорами суборенди.

Як вказує апелянт, у платіжному дорученні № 762 від 12.10.2020 зазначено лише посилання на договір суборенди земельної ділянки від 24.04.2020, яких між сторонами було укладено 66, але в призначенні платежу не вказано ні кадастровий номер ділянки: 7421481200:04:000:0139, ні власника земельної ділянки: Шатило Д.А., ні номер реєстрації договору в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію цих договорів або будь-якої іншої інформації на підставі якої можливо дійти обґрунтованого висновку, що платіжним дорученням № 762 від 12.10.2020 було сплачено заборгованість за договором суборенди земельної ділянки з кадастровим номером: 7421481200:04:000:0139.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує повністю проти її задоволення, вважає, що рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.09.2021, яким відмовлено скаржнику в задоволенні позову, є повністю законним та обґрунтованим, таким, що ухвалене у відповідності з нормами чинного законодавства і без порушень норм процесуального та матеріального права. Відповідач вказує, що суд першої інстанції правомірно встановив, що станом на момент пред`явлення даного позову до суду, заборгованість ФОП Колісника Д.С. за вказаним договором щодо оплати орендної плати за використання вказаної земельної ділянки на правах суборенди, відсутня взагалі. Так, платіжним дорученням № 762 від 12 жовтня 2020 року відповідач сплатив позивачу орендну плату в загальному розмірі 200 000,00 грн в тому числі 25 812,64 грн за оренду вказаної в договорі земельної ділянки площею 4.6094 га. за кадастровим номером 7421481200:04:000:0139. Тобто, як по вказаному договору, земельній ділянці, так і по деяких інших договорах за суборенду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які були укладені між сторонами. За вказаних обставин ФОП Колісник Дмитро Сидорович просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.10.2021 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Тищенко А.І., суддів Михальської Ю.Б., Скрипки І.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.10.2021 витребувано з Господарського суду Чернігівської області матеріали справи №927/794/21.

Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт" до надходження матеріалів справи № 927/794/21 з Господарського суду Чернігівської області.

05.11.2021 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 927/794/21.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною Фізичної особи-підприємця Колісника Дмитра Сидоровича на рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.09.2021 у справі №927/794/21; ухвалено здійснювати розгляд апеляційної скарги за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання); встановлено учасникам справи строк для надання можливості скористатися наданими статтею 263 Господарського процесуального кодексу України правами протягом семи днів з дня отримання даної ухвали.

Частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За правилами пункту 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджено матеріалами справи, 24.04.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт" (орендар) та Фізичною особою-підприємцем Колісником Дмитром Сидоровичем (суборендар) було укладено договір суборенди земельної ділянки (далі - договір), відповідно до п.п. 1.1.-1.4. якого орендар зобов`язується за плату передати суборендарю земельну ділянку у строкове платне користування без зміни цільового призначення, а суборендар зобов`язується прийняти і використовувати земельну ділянку відповідно до умов цього договору та вимог земельного законодавства.

Земельна ділянка, що передається в суборенду, знаходиться у користуванні орендаря у відповідності до договору оренди від 01.01.2012 між орендарем і орендодавцем Шатило Дмитром Анатолійовичем, надалі договір оренди, в якому передбачено право суборенди (п. 3 додаткової угоди від 01.08.2019).

Зазначена земельна ділянка розташована за межами с. Бутівка, Городнянського району, Чернігівської області.

Загальна площа земельної ділянки складає 4,6094 га, у тому числі ріллі - 4,6094 га, кадастровий номер земельної ділянки 7421481200:04:000:0139.

Пунктом 2.1. договору передбачено, що земельна ділянка передається в суборенду до 30.11.2020 з дати підписання цього договору. Договір суборенди підлягає державній реєстрації.

Згідно з п. 3.1. договору суборендар сплачує орендарю орендну плату у розмірі 5600,00 грн, включно з ПДВ, за 1 гектар земельної ділянки за весь період чинності договору: до 15.05.2020 - 10 % від загальної суми договору; до 15.07.2020 - 40 % від загальної суми договору. Решту коштів, а саме 50%, суборендар сплачує орендарю не пізніше, ніж у третій день збирання врожаю з земельної ділянки, але не пізніше 15.11.2020.

Відповідно до п.п. 4.1., 5.1. договору підписанням цього договору сторони підтверджують факт передачі земельної ділянки в суборенду.

Після закінчення строку дії цього договору земельна ділянка вважається повернутою орендарю.

Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 30.11.2020 (п. 11.1. договору).

15.05.2020 державним реєстратором на підставі договору суборенди від 24.04.2020 здійснено державну реєстрацію права суборенди земельної ділянки, кадастровий номер 7421481200:04:000:0139, за ФОП Колісником Д. С., що підтверджується витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права.

Звертаючись з даним позовом до суду позивач вказує, що суборендар (відповідач) своїх зобов`язань щодо сплати орендної плати за землю за спірним договору не виконав, у зв`язку з чим відповідно до п. 3.1 договору за останнім утворилась заборгованість з суборендної плати, а саме: з 16.05.2020 - на суму 2581,64 грн (10 % від загальної суми договору); з 16.07.2020 - на суму 10325,05 грн (40 % від загальної суми договору); з 16.11.2020 - 12906,32 грн (решта суми - 50 %).

30.11.2020 ТОВ "Етнопродукт" виставлено ФОП Колісникову Д.С. рахунок на оплату №90 на суму 25812,64 грн, у якому зазначено: суборенда земельної ділянки 7421489600:04:000:0139; площа 4,6094 га.

31.12.2020 ТОВ "Етнопродукт" складено податкову накладну №52 від 31.12.2020 на суму 25812,64 грн (суборенда земельної ділянки), яка була прийнята та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних 26.02.2021 за № 9372721757 25.02.2021.

Разом з тим, заборгованість з суборендної плати у розмірі 25812,64 грн відповідачем оплачена не була, у зв`язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт" звернулось до суду.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та надані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частиною 1 статті 173, абз. 4 частини 1 статті 174, частини 1 статті 175, частин 1, 7 статті 179 Господарського кодексу України цивільно-правові зобов`язання, що виникли між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності на підставі господарського договору, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарсько-договірним зобов`язаннями та регулюються Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, а господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди землі.

Статтею 2 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земель :і ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Використання землі в Україні є платним (статті 206 Земельного кодексу України).

Згідно з пунктом "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Згідно з частиною 1 статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Стаття 24 Закону України "Про оренду землі" визначає права та обов`язки орендодавця, зокрема, орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Як встановлено судом першої інстанції, позивачем передано відповідачу в суборенду земельну ділянку 7421481200:04:000:0139, площа 4,6094 га, за оренду якої відповідач відповідно до п. 3.1 договору повинен сплачувати орендну плату у розмірі 5600,00 грн з ПДВ, за 1 гектар земельної ділянки за весь період чинності договору, а саме: до 15.05.2020 - 10 % від загальної суми; до 15.07.2020 - 40 % від загальної суми договору; решту коштів, а саме 50% не пізніше, ніж у третій день збирання врожаю з земельної ділянки, але не пізніше 15.11.2020.

За доводами позивача відповідачем не виконано свого обов`язку зі сплати суборендної плати, внаслідок чого утворилась заборгованість на суму 25812,64 грн.

Відповідач заперечує існування заборгованості, у підтвердження чого надав копію платіжного доручення №762 від 12.10.2020 на суму 200 000,00 грн з призначенням платежу "за суборенду земельної ділянки згідно договору від 24.04.2020".

Отже, між сторонами існують суперечності в частині зарахування коштів (їх порядку), сплачених згідно з вказаним платіжним дорученням, що має наслідком наявність або відсутність у відповідача заборгованості за спірним договором.

Проаналізувавши подану відповідачем копію платіжного доручення №762 від 12.10.2020 на суму 200 000,00 грн з призначенням платежу "за суборенду земельної ділянки згідно договору від 24.04.2020", суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб`єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами визначено законом "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".

Відповідно до пункту 1.30 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" платіжне доручення -розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Згідно з пунктом 1.35 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" розрахунковий документ - документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача.

Пунктом 1.7. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, передбачено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 3.8. вказаної Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті реквізит: "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення: "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Отже, право визначати призначення платежу в платіжних документах згідно вказаних норм належить виключно платнику.

З приводу наведеного слід зауважити, що у випадку, коли в графі платіжного доручення "призначення платежу" відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно якого здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то у разі наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

Наведений вище алгоритм розподілу коштів врегульований в статті 534 Цивільного кодексу України, яка визначає правила виконання грошового зобов`язання, якщо наявна сума грошей є меншою за суму боргу, і вимоги кредитора в повному обсязі не можуть бути задоволені. У такому випадку вимоги кредитора погашаються у встановленій черговості: - у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання. В даному випадку мова йдеться про судові витрати, витрати на сплату держмита та інших обов`язкових платежів, витрати на юридичну допомогу тощо. Такі витрати мають бути підтверджені кредитором (наприклад, підлягатиме стягненню за рішенням суду тощо); - у другу чергу підлягають сплаті проценти та неустойка, в разі їх нарахування на підставі договору або закону; - і лише в третю чергу сплачується основна сума боргу. Інший порядок погашення вимог кредитора може бути встановлений договором. Сторони можуть передбачити, наприклад, першочергове погашення основної суми боргу або інші правила тощо. Можливість застосування положень статті 534 Цивільного кодексу України безпосередньо залежить від змісту реквізиту "призначення платежу" платіжного доручення, згідно з яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов`язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів, чітко зазначаючи призначення платежу - погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена статтею 534 цього Кодексу застосовуватися не може.

Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до статті 534 Цивільного кодексу України у випадку, коли стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження, або платіж буде отримано без реквізиту "Призначення платежу" чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості тощо. Відповідний порядок наведено у пункті 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку Україні від 21.01.2004 № 22 та пункті 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, згідно з якими отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платник чітко визначив призначення платежу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.12.2019 у справі № 911/2630/18.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з частиною 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (стаття 79 Господарського процесуального кодексу України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Такі висновки Верховного Суду містяться у постановах від 29.10.2020 у справі 905/1630/19, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

З урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності саме на Фізичну особу-підприємця Колісник Дмитро Сидорович, як відповідача, який стверджує обставину належного виконання обов`язку із здійснення оплати за договором, мав довести зазначене належними та допустимими доказами.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

В якості доказів, підтверджуючих заборгованість відповідача саме за спірним договором, позивачем подано акти звіряння за договором суборенди земельної ділянки Колісник Д.С. за період квітень 2020 - червень 2021, та загальний акт звіряння взаємних розрахунків між позивачем та відповідачем за квітень 2020 - червень 2021 за 66 договорами суборенди. Вказані акти відповідачем не підписано, однак у вказаних актах міститься перелік всіх договорів суборенди, у тому числі договорів із відповідачем б/н від 24.04.2020 та сумою в 200 000,00 грн, вказаною відповідачем у платіжному дорученні №762 від 12.10.2020, яка самостійно розподілена позивачем в рахунок оплати по іншим договорам в календарній черговості погашення зобов`язання з оплати.

На підтвердження укладення 24.04.2021 між сторонами загальної 66 договорів суборенди земельної ділянки, за яким ФОП Колісник отримав у суборенду від ТОВ «Етнопродукт» 66 земельних ділянок з різними кадастровими номерами, позивачем подано копії договорів суборенди та Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23.12.2020.

Разом з тим, суд першої інстанції зазначив, що на підтвердження укладення 24.04.2020 між сторонами інших договорів суборенди позивач надав суду відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про здійснення державної реєстрації права суборенди за відповідачем, проте такі відомості надані щодо 64 земельних ділянок, відомості щодо виникнення у відповідача права суборенди земельних ділянок з кадастровими номерами 7421481200:04:000:0592, 7421481200:04:000:0591 суду не надано.

Таким чином, за висновком суду першої інстанції позивач не надав суду належних доказів, які підтверджують загальну суму зобов`язань відповідача перед позивачем за усіма договорами суборенди від 24.04.2020, строку їх виконання та загальної суми їх погашення, що унеможливлює як з`ясування належного порядку розподілу сплачених коштів за усіма правочинами, так і встановлення та доведення розміру заборгованості за спірним договором.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на ту обставину, що відповідач не скористався правом звернення до банківської установи (до моменту зарахування коштів) або ж до позивача (після зарахування коштів на рахунок позивача) з листом щодо уточнення, зміни реквізитів призначення платежу за платіжним дорученням №762 від 12.10.2020, жодним чином не ініціював зі своєї сторони пропозиції позивачеві щодо проведення звірки взаєморозрахунків з цього питання.

Крім того, відповідачем не надано суду заперечень щодо визначення позивачем черговості зарахування оплати по договорам, визначених у актах, виписки з банківського рахунку, платіжних доручень про перерахування коштів за іншими договорами від 24.04.2020, мотивованих заперечень щодо підпису наданих позивачем актів звіряння тощо.

З огляду на те, що право визначати призначення платежу в платіжних документах згідно вказаних норм належить виключно платнику, а обраний платником спосіб зазначення у платіжному дорученні не дає змоги позивачу ідентифікувати конкретний договір, за який здійснюється платіж, оскільки в ньому не зазначено ні первісного орендодавця, ні кадастровий номер земельної ділянки, а ні площі такої ділянки, тощо, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що оплата за спірним договором, скоріше не була здійснена відповідачем (не мала місце), аніж була, тобто з точки зору процесуальної вірогідності доказів позивачем правомірно враховано оплату за платіжним дорученням, на яке посилається відповідач по іншим договорам суборенди від 24.04.2020, що відображено в акті звіряння розрахунків.

Судом апеляційної інстанції також враховано, що на розгляді колегії суддів перебувають справи, між тими ж сторонами, які виникли з аналогічних підстав.

Викладеним спростовуються доводи відповідача щодо здійснення ним оплати заборгованості у сумі 25812,64 грн за спірним договором за суборенду земельної ділянки з кадастровим номером 7421481200:04:000:0139, загальною площею 4,6094 га.

З огляду на викладене, позов в частині стягнення з відповідача заборгованості за суборенду земельної ділянки у розмірі 25812,64 грн є обґрунтованим та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 2 717,27 грн пені нарахованої за період прострочення плати суборендних платежів з 16.05.2020 по 22.06.2021, 3 % річних за період прострочення плати суборендних платежів з 16.05.2020 по 22.06.2021 на суму 628,62 грн та інфляційних нарахувань за період з 16.05.2020 по 22.06.2021 на суму 2 182,86 грн.

Відповідно до статті 610, частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 216, статтею 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбаченим цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коди зобов`язання мало бути виконане.

Статтею1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але згідно із статтею З зазначеного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 9.1. договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання зобов`язань, передбачених Договором, сторони несуть відповідальність на умовах і в порядку, передбачених чинним законодавством та цим Договором.

Відповідно до пункту 9.2 договору у разі прострочення сплати орендної плати суборендарем відповідно до п. 3.1, останній зобов`язаний сплатити орендарю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої вчасно суми за кожен день прострочення платежу.

З посиланням на пункту 9.2 договору позивачем за період прострочення плати суборендних платежів з 16.05.2020 по 22.06.2021 нараховано пеню у розмірі 2 717,27 грн.

Оскільки судом встановлено прострочення відповідача зі сплати орендних платежів, вимоги позивача про стягнення пені є обґрунтованими. Водночас, наведений позивачем у позовній заяві розрахунок пені не відповідає вищенаведеним вимогам чинного законодавства, а саме частині 6 статті 232 Господарського кодексу України, а тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1600,55 грн пені, у стягненні решти пені слід відмовити.

Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, вимоги про стягнення 3% річних в розмірі 628,62 грн та 2 182,86 грн інфляційних нарахувань за період з 16.05.2020 по 22.06.2021 є обґрунтованими та підлягають задоволенню за розрахунком позивача, перевіреним судом.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи та викладені вище висновки, колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 25812,64 грн основної заборгованості, 1600,55 грн пені, 628,62 грн та 2182,86 грн інфляційних нарахувань.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення

Пунктами 1, 4 частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є не з`ясування обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010 р.).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.09.2021 у справі №927/794/21 прийнято з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, та неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права, внаслідок чого оскаржуване рішення підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Крім того, оскільки рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено частково, судові витрати відповідача на професійну правничу допомогу адвоката, присуджені до стягнення оскаржуваним рішення, покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 2 частини 1 статті 275, статтями 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.09.2021 у справі №927/794/21 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.09.2021 у справі №927/794/21 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця Колісника Дмитра Сидоровича (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт" (код ЄДРПОУ 03798553, пр. Миру, 233, м. Чернігів, 14007) 25 812,64 грн основної заборгованості зі сплати орендної плати, 1600,55 грн пені, 2 182,86 грн інфляційних нарахувань, 628,62 грн - 3% річних, та 2179,20 грн судового збору.

Видати наказ.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця Колісника Дмитра Сидоровича (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт" (код ЄДРПОУ 03798553, пр. Миру, 233, м. Чернігів, 14007) 3268,80 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Видати наказ.

Видачу наказу доручити Господарському суду Чернігівської області.

Матеріали справи №927/794/21 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України та у строки, встановлені статтею 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

І.М. Скрипка