Рішення

від 27.09.2021 по справі 927/794/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

27 вересня 2021 року м. Чернігів справа № 927/794/21 Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт",

код ЄДРПОУ 03798553, пр. Миру, 233, м. Чернігів, 14007

Відповідач: Фізична особа-підприємець Колісник Дмитро Сидорович,

ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1

Предмет спору: про стягнення 31 341,74 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

не викликались

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт" звернулось до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця Колісника Дмитра Сидоровича, у якому позивач просить суд стягнути з відповідача 31 341,74 грн, з яких 25 812,64 грн основної заборгованості зі сплати орендної плати, 2 182,86 грн інфляційних втрат, 628,62 грн - 3% річних та 2 717,27 грн пені.

Дії суду, пов`язані з розглядом справи.

Ухвалою суду від 28.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Також ухвалою від 28.07.2021 встановлено сторонам строки для подання заяв по суті, а саме:

- відповідачу - п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та позивачу відзиву на позов з доданими до нього документами;

- позивачу - п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання до суду та відповідачу відповіді на відзив з доданими до неї документами;

- відповідачу - п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду та позивачу заперечень з доданими до них документами.

Відповідно до поштового повідомлення про вручення ухвала суду від 28.07.2021 отримана відповідачем 12.08.2021, а отже останнім днем строку для подання відповідачем відзиву є 27.08.2021.

26.08.2021, тобто у встановлений судом строк, відповідач направив до суду та позивачу відзив на позовну заяву з доданими до нього документами.

Суд долучив до матеріалів справи поданий відповідачем відзив з доданими до нього документами, як такий, що поданий у порядку та строк, встановлені Господарським процесуальним кодексом України та судом, а тому спір вирішується з їх урахуванням.

16.09.2021 від позивача надійшли письмові пояснення, у яких він просить поновити строк на подання доказів та залучити до матеріалів справи: інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23.12.2020; акт звіряння взаємних розрахунків за період квітень 2020 року - червень 2021 року. До письмових пояснень додані докази направлення їх з доданими документами відповідачу.

У поданих поясненнях позивач повідомляє про неотримання відзиву на позов від відповідача, проте він бажає надати додаткові пояснення та докази, в яких зазначає, що в суді перебуває більше 30 справ між цими ж сторонами по аналогічним договором, у яких відповідач, на думку позивача, маніпулює частковою оплатою, надаючи одні і ті ж самі платіжні доручення. Як зазначає позивач, між ним та відповідачем укладено 66 договорів суборенди земельних ділянок на загальну суму 1 914 741,36 грн, з яких ФОП Колісник Д. С. сплатив лише 960 000,00 грн, а за спірним договором оплати взагалі не провів. На підтвердження вказаних обставин позивач надає акт звіряння взаєморозрахунків та інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які просить долучити до матеріалів справи.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

У відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. У відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення (ч. 1 ст. 165, ч. 1 ст. 166 ГПК України).

У поданому відзиві відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог, посилаючись на те, що орендна плата за спірним договором була сплачена позивачу згідно з платіжним дорученням № 762 від 12.10.2020, а тому на момент подання позову заборгованість відсутня.

Позивач у наданих ним письмових поясненнях заперечує проти факту сплати заборгованості за спірним договором на підставі платіжного доручення, у тому числі № 762 від 12.10.2020, оскільки між сторонами існують інші договірні відносини.

Отже, зі змісту вказаних пояснень вбачається, що у них позивач фактично виклав свої доводи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень, а отже суд розцінює письмові пояснення позивача як відповідь на відзив.

Згідно з ч. 4 ст. 166 Господарського процесуального кодексу України відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом.

Відповідач як докази направлення відзиву позивачу надав опис вкладень до цінного листа на ім`я ТОВ Етнопродукт за адресою: вул. Київська, 11, поверх 7 та список згрупованих відправлень, з якого вбачається, що на ім`я ТОВ Етнопродукт було направлено п`ять поштових відправлень, з них: одне (за штрихкодовим ідентифікатором 0505013822560) - на адресу Київська, 11, 7, Чернігів, 14000, а інші чотири (за штрихкодовими ідентифікаторами 0505013824651, 0505013824058, 0505013823310, 0505013822896) - до запитання .

Згідно з витягами з офіційного веб-сайту Укрпошти про відстеження поштового відправлення за штрихкодовими ідентифікаторами 0505013824651, 0505013824058, 0505013823310, 0505013822896, такі відправлення не були вручені адресату під час доставки та повернуті за зворотною адресою: за закінченням встановленого терміну зберігання; поштове відправлення за штрихкодовим ідентифікатором 0505013822560 вручено адресату 31.08.2021.

Відповідно до п. 61 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв`язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв`язку повинен зазначити номер поштового відправлення. За бажанням відправника на примірнику опису, що вкладається до поштового відправлення, вартість предметів може не зазначатися.

Проте наданий відповідачем опис вкладення не містить номеру поштового відправлення. Саме зазначення такого номеру є обов`язковим для виконання вимог ГПК України про належне надсилання позовної заяви та інших заяв по суті другій стороні.

Зважаючи на те, що згрупований реєстр містить відомості про направлення на ім`я позивача п`яти поштових відправлень, чотири з яких не було вкручено під час доставки та за відсутності в описі вкладення номеру поштового відправлення неможливо достеменно встановити, чи було вручено позивачу відзив на позов з доданими до нього документами та дату такого вручення.

Доказів отримання позивачем відзиву матеріали справи не містять, а сам позивач заперечує проти факту його отримання, а отже у суду відсутні докази пропущення позивачем строку на подання відповіді на відзив.

Щодо доданих до відповіді на відзив доказів суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідно до ч. 3 ст. 166 Господарського процесуального кодексу України до відповіді на відзив застосовуються правила, встановлені частинами третьою - шостою статті 165 цього Кодексу.

За змістом ч. 6 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України до відзиву, зокрема, додаються докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем.

Як вбачається з відповіді на відзив, додані до неї докази безпосередньо стосуються заперечень відповідача про відсутність заборгованості за спірним договором, а тому суд вважає об`єктивною причиною неподання разом з позовом копії цих доказів, оскільки вони подані саме на спростування доводів відповідача, наведених у відзиві, що підпадає під розуміння ст. 166 ГПК України.

За наведених обставин, суд прийняв до розгляду відповідь на відзив з доданими до неї документами, а спір вирішується з їх урахуванням.

24.09.2021 від представника позивача до суду електронною поштою надійшов детальний перелік робіт, виконаних адвокатом, згідно з яким загальний розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу становить 11 000,00 грн.

Суд долучив вказаний перелік робіт до матеріалів справи.

Частиною 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором суборенди земельної ділянки від 24.04.2020 щодо сплати орендної плати, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 25 812,64 грн на яку позивачем нараховано 2 182,86 грн інфляційних втрат, 628,62 грн - 3% річних та 2 717,27 грн пені. У позовній заяві позивач навів попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, розмір яких становить 10 000,00 грн.

Відповідач заперечує проти позовних вимог та у відзиві на позов просить відмовити у їх задоволенні з таких підстав:

- заборгованість за спірним Договором відсутня, оскільки орендна плата була перерахована позивачу згідно з платіжним дорученням №762 від 12.10.2020 на суму 200 000,00 грн, у тому числі за оренду спірної земельної ділянки. У зв`язку з цим відсутні підстави і для здійснення нарахувань на суму заборгованості;

- надані позивачем докази: рахунок на оплату №90 від 30.11.2020 та податкова накладна №52 від 31.12.2020 є неналежними та недопустимими доказами, оскільки містять розбіжності в сумі, яка підлягає сплаті, а саме: у рахунку вказано - 25 812,64 грн, у податковій накладній - 25 810,42 грн;

- відповідач заперечує проти суми витрат на професійну правничу допомогу позивача у розмірі 10 000,00 грн.

Крім того, у відзиві відповідач просить суд стягнути з позивача 3 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Позивач у відповіді на відзив заперечує проти сплати відповідачем заборгованості за спірним договором, оскільки між позивачем та відповідачем укладено 66 договорів суборенди земельних ділянок на загальну суму 1 914 741,36 грн, з яких ФОП Колісник Д. С. сплатив лише 960 000,00 грн, а за спірним договором оплати взагалі не провів.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Отже, останнім днем для розгляду справи по суті є 27.09.2021.

Заперечень у встановлений для розгляду справи по суті строк та до ухвалення рішення до суду не надходило.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

24.04.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт" (далі - орендар) та Фізичною особою-підприємцем Колісником Дмитром Сидоровичем (далі - суборендар) було укладено Договір суборенди земельної ділянки (далі- Договір) (а.с. 12-14).

Відповідно до п. 1.1.-1.4. Договору орендар зобов`язується за плату передати суборендарю земельну ділянку у строкове платне користування без зміни цільового призначення, а суборендар зобов`язується прийняти і використовувати земельну ділянку відповідно до умов цього Договору та вимог земельного законодавства.

Земельна ділянка, що передається в суборенду, знаходиться у користуванні орендаря у відповідності до договору оренди від 01.01.2012 між орендарем і орендодавцем Шатило Дмитром Анатолійовичем, надалі договір оренди, в якому передбачено право суборенди (п. 3 додаткової угоди від 01.08.2019).

Зазначена земельна ділянка розташована за межами с. Бутівка, Городнянського району, Чернігівської області.

Загальна площа земельної ділянки складає 4,6094 га, у тому числі ріллі - 4,6094 га, кадастровий номер земельної ділянки 7421481200:04:000:0139.

Пунктом 2.1. Договору передбачено, що земельна ділянка передається в суборенду до 30.11.2020 з дати підписання цього Договору. Договір суборенди підлягає державній реєстрації.

Згідно з п. 3.1. Договору, суборендар сплачує орендарю орендну плату у розмірі 5600,00 грн, включно з ПДВ, за 1 гектар земельної ділянки за весь період чинності договору: до 15.05.2020 - 10 % від загальної суми договору; до 15.07.2020 - 40 % від загальної суми договору. Решту коштів, а саме 50%, суборендар сплачує орендарю не пізніше, ніж у третій день збирання врожаю з земельної ділянки, але не пізніше 15.11.2020.

Відповідно до п. 4.1., 5.1. Договору підписанням цього Договору сторони підтверджують факт передачі земельної ділянки в суборенду.

Після закінчення строку дії цього Договору земельна ділянка вважається повернутою орендарю.

Пунктом 9.1. Договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання зобов`язань, передбачених Договором, сторони несуть відповідальність на умовах і в порядку, передбачених чинним законодавством та цим Договором.

У разі прострочення сплати орендної плати суборендарем відповідно до п. 3.1. останній зобов`язаний сплатити орендарю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої вчасно суми за кожен день прострочення платежу (п. 9.2. Договору).

За приписами п. 11.1. Договору цей Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 30.11.2020.

15.05.2020 державним реєстратором на підставі договору суборенди від 24.04.2020 здійснено державну реєстрацію права суборенди земельної ділянки, кадастровий номер 7421481200:04:000:0139, за ФОП Колісником Д. С., що підтверджується витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (а.с. 15-16).

Позивач у позовній заяві зазначає, що відповідно до п. 3.1 Договору відповідач повинен був сплачувати йому орендну плату у такі строки та розмірах: до 15.05.2020 - 2 581,64 грн; до 15.07.2020 - 10 325,05 грн; не пізніше 15.11.2020 - 12 906,32 грн, проте своїх зобов`язань взагалі не виконав.

Позивач виставив відповідачу рахунок від 30.11.2020 № 90 на оплату за суборенду земельної ділянки з кадастровим номером 7421489600:04:000:0139 на загальну суму 25 812,64 грн (а.с. 17).

31.12.2020 ТОВ "Етнопродукт" склало податкову накладну № 52 від 31.12.2020 на суму 25 810,42 грн (суборенда земельної ділянки), яка була прийнята та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних за № 9372721757 25.02.2021 (а.с. 18-19).

Відповідач вказує про відсутність у нього заборгованості за спірним договором у розмірі 25 812,64 грн та як докази цього надав копію платіжного доручення № 762 від 12.10.2020 на суму 200 000,00 грн з призначенням платежу "за суборенду земельної ділянки згідно договору від 24.04.2020".

Позивач заперечує проти сплати відповідачем заборгованості за спірним договором у розмірі 25 812,64 грн та надав суду акт звіряння взаємних розрахунків за період квітень 2020 року - червень 2021 року, у якому міститься інформація про наявність між сторонами 66-ти договорів суборенди земельних ділянок, укладених 24.04.2020; усього нараховано відповідачу орендної плати - 1 914 741,36 грн, а сплачено останнім - 960 000,00 грн; за оренду земельної ділянки з кадастровим номером 7421489600:04:000:0139 зазначена заборгованість відповідача у розмірі 25 812,64 грн. Вказаний акт звіряння не підписаний відповідачем.

Як докази існування між сторонами інших договірних відносин, пов`язаних з суборендою земельних ділянок, позивач надав суду Відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Оцінка суду.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 ст. 792 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 93 Земельного кодексу України, ст. 1 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Частинами 1-3 та 5 ст. 8 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом). Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду.

Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому.

Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі.

Право суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Щодо заявленої до стягнення суми основної заборгованості.

Як встановив суд, позивач відповідно до Договору передав відповідачу в суборенду земельну ділянку загальною площею 4,6094 га, у тому числі ріллі - 4,6094 га, кадастровий номер земельної ділянки 7421481200:04:000:0139, за оренду якої відповідач повинен був сплатити орендну плату у загальному розмірі 25 812,64 грн трьома платежами, останній з яких повинен був сплачений не пізніше 15.11.2020.

Позивач зазначив про невиконання відповідачем свого обов`язку зі сплати орендної плати, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 25 812,64 грн.

Натомість відповідач заперечив про існування заборгованості та як доказ її відсутності заборгованості надав копію платіжного доручення № 762 від 12.10.2020 на суму 200 000,00 грн з призначенням платежу "за суборенду земельної ділянки згідно договору від 24.04.2020".

Зі свого боку позивач вказує про те, що кошти, сплачені на підставі платіжного доручення № 762 від 12.10.2020, були зараховані в рахунок оплати орендної плати за іншими договорами суборенди від 24.04.2020, а порядок та черговість такого зарахування вказані в акті звіряння взаєморозрахунків.

Отже, між сторонами існують суперечності в частині зарахування коштів (їх порядку), сплачених згідно з вказаним платіжним дорученням, що має наслідком наявність або відсутність у відповідача заборгованості за спірним договором.

Частиною 1 ст. 1089 Цивільного кодексу України визначено, що за платіжним дорученням банк зобов`язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувач) у цьому чи іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором.

Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України визначаються Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".

Пунктом 32.3 ст. 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що банки зобов`язані виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів та з урахуванням положень, встановлених пунктом 22.6 статті 22 цього Закону.

Загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків встановлені Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного Банку України №22 від 21.01.2004 року (далі - Інструкція).

Згідно з п. 1.3 Інструкції вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів та обов`язкові для виконання ними.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" ініціювання переказу здійснюється за таким видом розрахункового документу, як платіжне доручення.

Згідно з п. 1.30 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та п. 1.4 Інструкції платіжним дорученням є розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Відповідно до положень пунктів 3.1 та п.3.7 Інструкції платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 3 до Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 9 до Інструкції, та подається до банку, що обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків.

Реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу.

У пункті 2.9 Інструкції зазначено, що банк не має права робити виправлення в розрахунковому документі клієнта, за винятком випадків, обумовлених пунктом 2.26 цієї глави та іншими нормативно-правовими актами Національного банку.

Платник має право в будь-який час до списання платежу з рахунку відкликати з банку, що його обслуговує, платіжні доручення в порядку, визначеному внутрішніми правилами цього банку. Платіжні доручення відкликаються лише в повній сумі (п.2.29 Інструкції).

З правового аналізу вказаних приписів чинного законодавства слідує, що заповнення реквізиту призначення платежу платіжного доручення належить виключно платнику.

Тобто платник може змінити реквізит призначення платежу до списання коштів з його рахунку, оформивши нове платіжне доручення; відповідно, отримувач коштів, в свою чергу, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу.

Спрямування коштів на погашення інших заборгованостей, ніж ті, що визначені в призначенні платежу може мати місце лише у випадку відсутності чіткого зазначення призначення платежу.

У такому випадку застосуванню підлягає застосуванню стаття 534 Цивільного кодексу України, у якій визначено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

З наведених правових норм можна дійти висновку, що можливість застосування ст. 534 ЦК України ставиться в залежність від змісту реквізиту "Призначення платежу" платіжного доручення, яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов`язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів з чітким призначення платежу щодо погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена ст. 534 ЦПК України застосовуватися не може.

З приводу наведеного слід також зауважити, що у випадку, коли в графі платіжного доручення "призначення платежу" відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно якого здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то у разі наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

Така правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 904/12527/16, від 26.09.2019 у справі № 910/12934/18, від 26.12.2019 у справі 911/2630/18.

У свою чергу, якщо заборгованість виникла у боржника за кількома зобов`язаннями одночасно, здійснені платежі, з огляду на викладені вище правила, мають відноситись на погашення заборгованості в пропорційному порядку: порівну щодо кожного із зобов`язань.

Такий порядок зарахування коштів відповідає принципам цивільного законодавства, наведеним у ст. 3 Цивільного кодексу України, та звичаям ділового обороту (ст. 7 цього Кодексу).

Як вбачається з наданої відповідачем копії платіжного доручення №762 від 12.10.2020 про сплату 200 000,00 грн, у ньому вказано призначення платежу - "за суборенду земельної ділянки згідно договору від 24.04.2020", тобто вказані кошти сплачені за договором тієї ж дати, що і спірний, та за тим самим предметом - суборенда земельної ділянки.

Позивач надав акт звіряння взаємних розрахунків за період квітень 2020 року - червень 2021 року, у якому, окрім спірного договору, вказані ще 65 договорів від 24.04.2020, а загальна сума нарахованої орендної плати становить 1 914 741,36 грн, з яких за даними ТОВ Етнопродукт відповідачем сплачено 960 000,00 грн. Відповідно до вказаного акту кошти, сплачені згідно з платіжним дорученням № 762 від 12.10.2020 у сумі 200 000,00 грн, зараховані позивачем за іншими договорами від 24.04.2020.

Проте вказаний акт не підписаний відповідачем.

Позивач не надав доказів існування між сторонами будь-яких домовленостей щодо зарахування коштів у порядку, що вказаний в акті, натомість відповідач заперечує проти такого порядку, що свідчить про відсутність вільного волевиявлення обох сторін на застосування відповідних умов взаємовідносин.

Підсумовуючи викладене, слід дійти висновку, що у разі недостатності сплачених коштів, якщо в усіх договорах від 24.04.2020 сторонами визначений різний строк виконання відповідачем зобов`язань зі сплати орендної плати, перераховані відповідачем кошти з призначенням платежу за договором суборенди від 24.04.2020 , повинні зараховуватись позивачем у хронологічному порядку, починаючи з тієї дати, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

Проте у разі настання строку виконання зобов`язань за усіма договорами від 24.04.2020 в один і той же час зарахування позивачем коштів повинно було здійснюватися пропорційно до суми зобов`язань за кожним з договорів.

На підтвердження укладення 24.04.2020 між сторонами інших договорів суборенди позивач надав суду Відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про здійснення державної реєстрації права суборенди за відповідачем, проте такі відомості надані щодо 64 земельних ділянок, відомості щодо виникнення у відповідача права суборенди земельних ділянок з кадастровими номерами 7421481200:04:000:0592, 7421481200:04:000:0591 суду не надано.

Крім того, такі відомості містять лише кадастрові номери земельних ділянок, їх площу, строк дії договору суборенди, проте розміру орендної плати, а також строку виконання зобов`язань щодо її сплати у них не вказано.

Договорів суборенди від 24.04.2020, укладених між сторонами, окрім спірного, а також інших платіжних доручень про сплату відповідачем решти вказаної в акті суми у розмірі 760 000,00 грн суду не надано.

Таким чином, позивач не надав суду належних доказів, які підтверджують загальну суму зобов`язань відповідача перед позивачем за усіма договорами суборенди від 24.04.2020, строку їх виконання та загальної суми їх погашення, що унеможливлює як з`ясування належного порядку розподілу сплачених коштів за усіма правочинами, так і встановлення та доведення розміру заборгованості за спірним.

Не може бути прийнятий судом як належний доказ наданий позивачем акт звіряння.

Так, відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.

Таким чином, суд вважає, що акт звірки взаєморозрахунків, непідписаний уповноваженою особою відповідача (боржника), за відсутності усіх договорів суборенди від 24.04.2020, внесених до нього, а також первинних документів щодо виникнення у відповідача обов`язку зі сплати орендної плати та проведення розрахунків за такими договорами не свідчить про фактичне визнання відповідачем наявності у нього перед позивачем боргу за спірним договором у розмірі 25 812,64 грн.

Відповідно до приписів ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Водночас, згідно з ч. 4 ст. 13 названого Кодексу, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Передбачивши право учасникам спору на подання своїх доводів та підтверджуючих певні обставини доказів, законодавець встановлює й процесуальні обов`язки таких учасників шляхом визначення певного процесуального порядку реалізації відповідних прав, у разі недотримання яких без поважних причин настають відповідні негативні наслідки для такого учасника у вигляді неприйняття судом його аргументів, оскільки неподання відповідних доказів найчастіше пояснюється неналежною підготовкою сторони до розгляду справи.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 14 ГПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України). Вичерпний перелік підстав звільнення від доказування закріплює ст. 75 ГПК України.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

За наведених обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивач не надав суду належних доказів, які підтверджують, що сплачених відповідачем згідно з платіжним дорученням №762 від 12.10.2020 коштів у розмірі 200 000,00 грн недостатньо для погашення заборгованості за спірним договором у розмірі 25 812,64 грн, а відтак і не довів суду наявності заборгованості у заявленому розмірі.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати у розмірі 25 812,64 грн є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Щодо заявлених до стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені.

Позивач також просить стягнути з відповідача 2182,86 грн інфляційних втрат, 628,62 грн - 3% річних та 2717,27 грн пені.

У зв`язку з тим, що суд відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача основної заборгованості, не підлягають задоволенню і похідні вимоги про стягнення з відповідача 2182,86 грн інфляційних втрат, 628,62 грн - 3% річних та 2717,27 грн пені, нарахованих на таку заборгованість.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Оцінивши усі наявні докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що надані відповідачем докази на підтвердження викладених ним обставин є більш вірогідними , ніж докази, надані позивачем.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясовано усі питання, винесені на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо судових витрат.

За приписами ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у позові відмовлено, судові витрати, понесені позивачем, стягненню з відповідача не підлягають.

Щодо судових витрат відповідача.

Частиною 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, у розумінні положень ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні ЄСПЛ "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідач у відзиві на позов навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, у якому зазначив, що попередній розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката становить 3 000,00 грн.

Як докази витрат на професійну правничу допомогу позивач надав: копію договору № 54 про надання професійної правничої допомоги та представництво інтересів в господарському суді від 20.08.2021, укладений з Адвокатським бюро "Дефініція Кушніра" та відповідачем (далі - Договір); копію акту прийому-передачі виконаних робіт № 1 (опис робіт (наданих послуг) від 26.08.2021; копію рахунку на оплату правничих послуг адвокатського бюро № 54 від 26.08.2021; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 345 від 19.10.2009, виданого Кушніру С.В.; ордер на надання правничої (правової) допомоги від 20.08.2021 серія СА № 1013853 на ім`я адвоката Кушніра С.В.

Згідно з п. 1.1 Договору виконавець в особі адвоката Кушніра С. В. зобов`язується надати професійну правничу допомогу, представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, складення всіх необхідних процесуальних документів, заяв по суті справи, заяв з процесуальних питань, збір доказів тощо, а замовник зобов`язується виплатити виконавцю винагороду (гонорар), винагороду за результат та оплатити всі витрати виконавця, пов`язані з виконанням завдання замовника відповідно до цього договору.

Виконавець приймає на себе обов`язки представляти права і законні інтереси замовника в місцевому господарському суді першої інстанції, апеляційному господарському суді, згідно з умовами цього Договору з усіма правами представника, які передбачені Господарським процесуальним кодексом України, у зв`язку зі зверненням ТОВ "Етнопродукт" до Господарського суду Чернігівської області з позовом до замовника про стягнення заборгованості та штрафних санкцій у справі № 927/794/21 за договором суборенди земельної ділянки від 24.04.2020 (п. 1.2 Договору).

У п. 3.2 Договору сторони погодили найменування та вартість послуг, які надаються Адвокатом, загальна вартість яких становить 3000,00 грн. Оплата винагороди (гонорару) виконавцю за цим договором здійснюється замовником шляхом безготівкового розрахунку на банківський рахунок виконавця. Оплата винагороди здійснюється замовником до 30 вересня 2021 року.

26.08.2021 Адвокат та позивач підписали акт прийому-передачі виконаних робіт № 1, у якому зазначено про надання Адвокатом Клієнту послуг правничої допомоги, визначених у Договорі, на загальну суму 3000,00 грн, а саме:

1. Складено відзив на позовну заяву за предметом позову з проведення аналізу та застосування відповідних правових норм (їх вивчення та можливість застосування) - вартість послуг 2000,00 грн.

2. Направлення поштою матеріалів та відзиву на позовну заяву від імені замовника до Господарського суду та позивача (включено витрати адвоката на відправку поштою) - вартість послуг невизначена.

3. Складення заперечення на відповідь на відзив - вартість послуг 1000,00 грн.

Вивчивши надані відповідачем докази понесених ним судових витрат на правничу допомогу, зазначені у акті наданої правничої допомоги, з урахуванням матеріалів справи, її категорії та складності (малозначність спору, що не потребує вивчення великого обсягу фактичних обставин справи та аналізу значного обсягу судової практики); характер та обсяг наданих адвокатом послуг, з огляду на те, що розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи з урахування ціни заявленого позову (31341,74 грн); заперечення на відповідь на відзив адвокатом не складалися; виходячи з принципу розумності, справедливості та пропорційності, суд, керуючись частиною 4 статті 129 Господарського кодексу України, дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню та вирішив покласти на позивача відшкодування фактично понесених відповідачем судових витрат на професійну правничу допомогу в межах наявного спору у розмірі 2000,00 грн за складання відзиву на позовну заяву.

Отже, розмір витрат відповідача на професійну правничу допомогу адвоката, який підтверджений належними доказами, становить 2000,00 грн.

Заяви про неспівмірність або клопотання про зменшення витрат відповідача на професійну правничу допомогу від позивача не надходило.

Оскільки в позові відмовлено повністю, стягненню з позивача підлягають витрати відповідача на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 2000,00 грн.

Керуючись ст. 14, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт" (код ЄДРПОУ 03798553, пр. Миру, 233, м. Чернігів, 14007) на користь Фізичної особи - підприємця Колісника Дмитра Сидоровича (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 2000,00 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду, з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, у строки, визначені ст. 256 цього Кодексу.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В. В. Шморгун