Ухвала

від 16.05.2022 по справі 904/3699/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

17 травня 2022 року

м. Київ

cправа № 904/3699/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.11.2020 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.10.2021 у справі

за позовом Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради

до ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Комунальне підприємство "Центральний парк культури та відпочинку ім. Т.Г.Шевченка" Дніпровської міської ради м. Дніпро

про повернення нерухомого майна та стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна від 24.04.2013 №108-ДКП/13,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Касаційного господарського суду від 07.02.2022 вперше подану касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.11.2020 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.10.2021 у справі № 904/3699/20 повернуто, оскільки скаржником у встановлений строк не усунуто її недоліки, зокрема не сплачено судовий збір у встановленому порядку, а викладені скаржником у клопотанні про відстрочення сплати судового збору обставини з огляду на положення статті 8 Закону України "Про судовий збір" судом визнано такими, що не дають підстав для задоволення поданого клопотання.

23.01.2022 до Касаційного господарського суду вдруге надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.11.2020 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.10.2021 у справі № 904/3699/20.

Подана касаційна скарга ОСОБА_1 не відповідає вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з огляду на таке.

Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Правові засади справляння судового збору, платники, об`єкти, розміри ставок судового збору, порядок сплати та звільнення від сплати судового збору встановлено Законом України "Про судовий збір".

Підпунктом 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду встановлюється у розмірі - 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Згідно з положеннями пункту 2 частини другої статті четвертої Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом частини шостої статті 6 Закону України "Про судовий збір" за подання зустрічних позовних заяв судовий збір справляється на загальних підставах.

Позовну заяву у цій справі подано у 2020 році з вимогами немайнового характеру про повернення нерухомого майна та майнового характеру - про стягнення 21 354,48 грн заборгованості з орендної плати та 1 604,57 грн пені.

За приписами статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2020 установлено у розмірі 2 102,00 грн.

За змістом частини третьої статті 6 Закону України "Про судовий збір" за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Частиною четвертою статті 6 Закону України "Про судовий збір" передбачено, якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).

Відтак, при зверненні з касаційною скаргою на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.10.2021, якою залишено без змін рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.11.2021 у цій справі про задоволення позову в частині стягнення 22 959,05 грн, скаржник повинен сплатити судовий збір з урахуванням мінімального обмеження його ставки за вимоги майнового характеру у розмірі 4 204,00 грн (2 102,00 грн х 200%).

Проте, в порушення зазначених вимог, до касаційної скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку та розмірі, або документів, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Водночас, скаржником подано клопотання про відстрочення сплати судового збору за звернення з касаційною скаргою, яке обґрунтоване неможливістю сплатити судовий збір за відсутності доходів, а також зазначено, що через перебування на стаціонарному та амбулаторному лікуванні з вересня 2020 року по січень 2021 року після перенесених п`яти хірургічних операцій, заявниця знаходиться у скрутному майновому стані.

В підтвердження викладених обставин до клопотання додано відповідні докази, зокрема відповідь Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на запит адвоката про відсутність станом на 12.11.2021 інформації щодо реєстрації ОСОБА_1 на обліку осіб, що перебувають у трудових відносинах або отримують пенсію, а також відповідь Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про взяття на облік ОСОБА_1 як суб`єкта підприємницької діяльності з 22.03.2021 та про відсутність інформації щодо отримання нею доходів у період з 01.01.2020 по жовтень 2021 року.

Частиною першою статті 8 Закону України "Про судовий збір" передбачено право суду враховуючи майновий стан сторони за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є:

а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України "Про судовий збір" суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Правовий висновок щодо застосування статті 8 Закону України "Про судовий збір" викладений у постанові Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18, згідно з яким Законом України "Про судовий збір" визначений перелік осіб, які безумовно звільнені від сплати судового збору у всіх інстанціях у силу закону, який наділяє їх певним статусом, або виходячи із чітко визначеного предмета спору. Цей перелік наведений у статті 5 зазначеного Закону та є вичерпним.

З аналізу ж статті 8 Закону України "Про судовий збір" чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов`язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.

Що ж до самих умов, визначених в статті 8 вказаного Закону, то вони диференційовані за суб`єктним та предметним застосуванням.

При цьому, умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 8, можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою, - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Щодо третьої умови, визначеної у пункті 3 частини першої статті 8, то законодавець, застосувавши слово "або", не визначив можливість її застосування за суб`єктом застосування, в той же час визначив коло предметів спору, коли така умова може застосовуватись, - лише у разі, коли предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю, тобто особистих майнових та особистих немайнових прав фізичних осіб.

Із системного аналізу змісту норм зазначеної статті вбачається, що положення пунктів 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення пункту 3 цієї ж норми можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18).

З огляду на зазначене, Верховний Суд дійшов висновку, що приписи пункту 1 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" поширюються на окремі категорії позивачів, які є фізичними особами та не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію.

Подібна за змістом позиція, викладена Верховним Судом у постановах від 25.03.2021 у справі № 912/3514/20, від 30.09.2021 у справі № 909/8/18 та ухвалах від 21.02.2022 у справі № 925/264/21, від 07.02.2022 у справі № 924/615/21, від 10.02.2022 у справі № 904/1275/20, від 31.01.2022 у справі № 910/4431/13, від 31.01.2022 у справі № 3/27/5022-316/2012.

Предметом спору у цій справі є повернення нерухомого майна та стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна, де позивачем є Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради, а ОСОБА_1 - відповідачем.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання скаржника ( ОСОБА_1 ) про відстрочення сплати судового збору, оскільки заявник не є позивачем у справі, а предметом позову не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Ухвала Верховного Суду від 25.03.2019 у справі № 904/3994/18, на яку посилається скаржник, містить висновок щодо відсутності підстав для відстрочення ФОП Оканю Ю.Г. сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення місцевого суду згідно зі статтею 8 Закону України "Про судовий збір", оскільки оскаржив до суду апеляційної інстанції рішення місцевого суду про часткове задоволення позову не як фізична особа-позивач, як це передбачено пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір", а як відповідач-1 у цій справі із статусом суб`єкта господарювання.

Отже, вказана позиція відповідає висновкам, викладеним у вищевикладених постановах та ухвалах Верховного Суду, у тому числі Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18.

Постанова Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 908/4538/15 та ухвала Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 903/182/15, на які посилається скаржник, ухвалені раніше, ніж згадана постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18, яка врахована судом, а тому наведені в них висновки, які суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду, не можуть братися до уваги.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 236 ГПК України). Отже посилання скаржника на ухвалу Верховного Суду від 11.10.2021 у справі № 906/308/20 щодо звільнення скаржника-відповідача від сплати судового збору судом не приймається до уваги при виборі та застосуванні положень статті 8 Закону України "Про судовий збір", відповідно до яких суду надано право відстрочити (розстрочити) сплату судового збору за наявності відповідних обставин (умов), визначених частиною першою цієї норми, перелік яких розширювальному тлумаченню не підлягає.

При цьому, питання про відстрочення (розстрочення) судом сплати судового збору вирішується судом у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи та обґрунтованості доводів сторони належними і допустимими доказами на підтвердження наявності передбачених законом обставин, а також на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб`єктів, узгоджується зі статті 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (див. рішення суду від 28.10.1998 року у справі "Ейрі проти Ірландії", серія А, № 32).

Обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти (див. рішення суду від 28.11.2006 у справі "Апостол проти Грузії", заява № 40765/02). При цьому, Суд в якості "законної мети" визнає, зокрема, фінансування функціонування органів судової влади та дію в якості стримуючого фактору від легковажних позовів (див. рішення суду від 12.06.2007 року у справі "Станков проти Болгарії", заява № 68490/01)

Верховний Суд відмічає, що законодавче закріплення судових витрат має на меті:

по-перше, відшкодування державі витрат, понесених на утримання судової системи і забезпечення її діяльності (саме у цьому проявляється компенсаційна функція інституту судових витрат);

по-друге: покладає певні витрати на тих, хто звертається до суду за захистом, що покликано дисциплінувати фізичних та юридичних осіб від подання до суду необґрунтованих заяв та клопотань, забезпечуючи таким чином також процесуальну економію.

Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" (заява № 24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57).

Європейський суд з прав людини в рішенні "Креуз проти Польщі" у справі 28249/95 від 19 червня 2001 року зазначив, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

З огляду на відсутність умов, визначених статтею 8 Закону України "Про судовий збір", не вбачається правових підстав відстрочення сплати судового збору.

У зв`язку з цим, з метою усунення допущених недоліків оформлення касаційної скарги скаржнику слід надати докази сплати судового збору у розмірі 4 204,00 грн, який має бути перерахований за такими реквізитами ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП) ; код банку отримувача: 899998; рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007; код класифікації доходів бюджету: 22030102 "Судовий збір (Верховний Суд, 055"); призначення платежу: *; 101;

---

(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і має відповідну відмітку у паспорті); Судовий збір, за позовом

---

(ПІБ чи назва установи, організації позивача), на рішення від

---

(Дата оскаржуваного рішення) по справі

---

(Номер справи), ВЕРХОВНИЙ СУД (Касаційний господарський суд) (назва суду, де розглядається справа).

Реквізити рахунків для зарахування судового збору за подання касаційної скарги до Верховного Суду розміщено на офіційному веб-сайті Верховного Суду.

Відповідно до частини другої статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

З огляду на викладене, касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.11.2020 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.10.2021 у справі № 904/3699/20 підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України, із наданням скаржникові строку для усунення зазначених недоліків, шляхом надання суду доказів сплати судового збору у розмірі 4 204,00 грн.

Керуючись статтями 174, 234, 287-290, 292 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги у справі № 904/3699/20.

2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.11.2020 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.10.2021 у справі № 904/3699/20 залишити без руху та надати скаржнику строк для усунення її недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення даної ухвали скаржникові.

3. Роз`яснити ОСОБА_1 , що у разі невиконання вимог цієї ухвали у встановлений строк касаційну скаргу буде повернуто.

4. Копію цієї ухвали надіслати скаржникові.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ