Постанова

від 13.02.2022 по справі 440/6145/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2022 р.Справа № 440/6145/21Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бартош Н.С.,

Суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г. ,

за участю секретаря судового засідання Дуднєва М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції К.І. Клочко) від 08.11.2021 року по справі №440/6145/21

за позовом ОСОБА_1

доУправління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області в особі Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області в особі Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, в якому просив:

- визнати протиправною відмову Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області в особі Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області у проведенні службового розслідування нещасного випадку, що стався з позивачем 25 серпня 2002 року, викладений у листі Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області від 11 травня 2021 року №Б-3449 л.к.;

- зобов`язати Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області в особі Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області призначити та провести службове розслідування нещасного випадку, що стався з позивачем 25 серпня 2002 року згідно поданого рапорту вх.№Б-3449л.к. від 16 квітня 2021 року та оформити результати з урахуванням вимог Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділі системи МВС України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27 грудня 2002 року №1346.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що проходив службу в органах внутрішніх справ України на посаді міліціонера-кінолога 2-го взводу окремого батальйону патрульно-постової служби підпорядкованого Кременчуцького МУ УМВС України в Полтавській області. 25 серпня 2002 року близько 00 години 30 хвилин по вул. Гагаріна в м. Кременчуці ним та іншими працівниками здійснено складання адміністративного протоколу за ознаками адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення стосовно громадянина ОСОБА_2 , під час якого вказана особа спричинив позивачу тілесні ушкодження, у вигляді струсу головного мозку, ушибленої рани правої надбрівної дуги. Позивач звернувся до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області із заявою у якій просив комісію надати висновок службового розслідування за наслідком отриманих травм та копію актів Н-1, Н-5, а в разі відсутності провести службове розслідування. Проте, листом від 11 травня 2021 року відповідач повідомив, що матеріали розслідування нещасного випадку, який стався 25 серпня 2002 року, на архівне зберігання не надходили. Також було вказано, що у зв`язку з тим, що станом на 25 серпня 2002 року позивач працював на посаді міліціонера-кінолога 2-го взводу окремого батальйону патрульно-постової служби, підпорядкованого Кременчуцькому МУ УМВС України в Полтавській області, проведення розслідування нещасного випадку, який трапився, відносилося до компетенції Кременчуцького МУ ГУМВС України в Полтавській. Не погоджуючись із вказаною відмовою, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 08.11.2021 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправною відмову Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області в особі Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області у проведенні службового розслідування нещасного випадку, що стався з позивачем, викладену у листі Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області від 11 травня 2021 №Б-3449л.к.

Зобов`язано Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області в особі Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області призначити та провести службове розслідування нещасного випадку, що стався з позивачем 25 серпня 2002 року, згідно поданої заяви від 16 квітня 2021 року вх. №Б3449л.к. та оформити його результати з урахуванням вимог Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27 грудня 2002 року №1346.

Відповідач, не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставин, що мають значення для справи та невірно застосовані норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що УМВС не є правонаступником Кременчуцького МВ, а відтак не має повноважень проводити розслідування нещасного випадку, який стався з позивачем. Зазначає, що проведення розслідування нещасного випадку покладається на той підрозділ, в якому працював потерпілий на момент нещасного випадку. В даному випадку, станом на25 серпня 2002 року позивач працював на посаді міліціонера-кінолога 2-го взводу окремого батальйону патрульно-постової служби, підпорядкованого Кременчуцькому МУ УМВС України в Полтавській області. Наведе свідчить про те, що проведення вказаних розслідувань нещасних випадків належить виключно до компетенції Кременчуцького МУ (пізніше міський відділ) відповідно, як до самостійних відокремлених підрозділів. 20.11.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення Кременчуцького МВ УМВС України в Полтавській області (код ЄДРПОУ 08674809). При цьому, Єдиний державний реєстр не містить даних про наявність у Кременчуцького МВ УМВС України в Полтавській області правонаступника. Таким чином, ліквідаційна комісія УМВС України в Полтавській області позбавлена можливості провести розслідування нещасного випадку щодо позивача.

Позивач письмовий відзив на апеляційну скаргу не надав.

Сторони про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку.

Колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України. (далі КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що 16 квітня 2021 року позивач звернувся до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області із заявою у якій просив комісію надати висновок службового розслідування за наслідком отриманих травм та копію актів Н-1, Н-5, а в разі відсутності провести службове розслідування.

27 квітня 2021 року членом ліквідаційної комісії УМВС України в Полтавській області Вікторією Зима повідомлено Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про відсутність можливості надати матеріали службового розслідування нещасного випадку, який трапився з позивачем 25 серпня 2002 року, у зв`язку з тим, що матеріали на архівне зберігання не надходили.

11 травня 2021 року Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області листом за вих. №Б-3449 л.к. повідомило позивача про те, що матеріали розслідування нещасного випадку, який стався25 серпня 2002 року, на архівне зберігання не надходили. Окремо зазначено, що відповідно до пункту 3.5. Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, затвердженого наказом МВС України від 27 грудня 2002 №1346, керівник підрозділу, одержавши повідомлення про нещасний випадок (у тому числі поранення), наказом або розпорядженням організовує його розслідування комісією не менше ніж три особи. У зв`язку з тим, що станом на 25 серпня 2002 року позивач працював на посаді міліціонера-кінолога 2-го взводу окремого батальйону патрульно-постової служби, підпорядкованого Кременчуцькому МУ УМВС України в Полтавській області, проведення розслідування нещасного випадку, який трапився, відносилося до компетенції Кременчуцького МУ ГУМВС України в Полтавській.

Не погоджуючись із вказаною відмовою, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відмовляючи позивачу в проведенні розслідування нещасного випадку, відповідач діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені законодавством України. В зв`язку з чим, суд дійшов висновку про наявність у відповідача обов`язку призначити та провести службове розслідування нещасного випадку.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до частини другоїстатті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров`я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні врегульованіЗаконом України "Про охорону праці" від 14.10.1992, № 2694-ХІІ(надалі - Закон № 2694).

Статтею 1 Закону № 2694-ХІІвизначено поняття охорони праці як систему правових, соціально-економічних,організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичнихзаходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров`я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Застаттею 14 вказаного Законупрацівник зобов`язаний: дбати про особисту безпеку і здоров`я, а також про безпеку і здоров`я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства; знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту; проходити у встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди. Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Приписами статті 22Закону № 2694встановлено, що роботодавець повинен організовувати розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням з всеукраїнськими об`єднаннями профспілок.

Із метою врегулювання питань, пов`язаних з розслідуванням та веденням обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах внутрішніх справ України розроблено Порядок розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, затверджений Наказом Міністерства внутрішніх справ України 27 грудня 2002 року за № 1346.

Згідно із пунктом 2.1 Порядку № 1346 розслідуванню підлягають раптові погіршення стану здоров`я, поранення, травми, у тому числі отримані внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострі професійні захворювання і гострі професійні та інші отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, інші ушкодження, отримані внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха (землетруси, зсуви, повені, урагани та інші надзвичайні події), контакту з тваринами, комахами та іншими представниками фауни і флори, що призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності переведення потерпілого на іншу (легшу) роботу терміном не менш як на один робочий день, а також випадки смерті в підрозділі (далі - нещасні випадки).

Пунктом 2.2 Порядку № 1346 встановлено, що за результатами розслідування складаються акти за формою Н-1* (додаток 1) і беруться на облік нещасні випадки (у тому числі поранення), які сталися з працівниками в період проходження служби при виконанні службових обов`язків.

Відповідно до пункту 2.4 Порядку № 1346 якщо за висновками роботи комісії з розслідування прийнято рішення, що про нещасний випадок не повинен складатися акт за формою Н-1*, тобто нещасний випадок не пов`язаний з виконанням службових обов`язків, про такий нещасний випадок складається акт за формою НТ* (додаток 2).

Пунктом 3.1 Порядку № 1346 передбачено, що про кожний нещасний випадок (у тому числі поранення) працівник, який його виявив, або сам потерпілий повинні негайно повідомити безпосередньо керівника робіт чи іншу посадову особу підрозділу і вжити заходів до надання необхідної допомоги.

Пунктом 3.4 Порядку № 1346 передбачено, що лікувально-профілактичний заклад системи МВС про кожне звернення потерпілого з посиланням на нещасний випадок (у тому числі поранення) повинен протягом доби повідомити керівника підрозділу, де працює потерпілий, а в разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння) - відповідну СЕС системи МВС, терміново надсилаючи відповідне повідомлення про кожного потерпілого за встановленою формою.

Згідно до пункту 3.5 Порядку № 1346, керівник підрозділу, одержавши повідомлення про нещасний випадок (у тому числі поранення), крім випадків зі смертельним наслідком та групових випадків травматизму, наказом або розпорядженням організовує його розслідування комісією не менше ніж три особи, до складу якої включаються: керівник (спеціаліст) служби охорони праці підрозділу (голова комісії), керівник (безпосередній або прямий начальник) структурного підрозділу, де працює потерпілий, інші посадові особи, а в разі гострих професійних захворювань (отруєнь) - також спеціаліст СЕС. До складу комісії не може входити керівник, що безпосередньо керував проведенням робіт, при виконанні яких стався нещасний випадок (у тому числі поранення).

Відповідно до пункту 3.19 Порядку № 1346 нещасний випадок (у тому числі поранення), про який безпосереднього керівника потерпілого чи керівника підрозділу своєчасно не повідомили, або якщо втрата працездатності від нещасного випадку настала не одразу, незалежно від терміну, коли він стався, розслідується згідно з цим Порядком протягом місяця після одержання заяви потерпілого чи особи, яка представляє його інтереси. Питання про складання акта за формою Н-1* (НТ*) вирішується комісією з розслідування, а в разі незгоди потерпілого чи особи, яка представляє його інтереси, з рішенням комісії - в порядку, передбаченому чинним законодавством.

З аналізу викладеного слідує, що нещаснийвипадок, який стався з позивачем 25 серпня 2002 року має розслідуватися згідно із Порядком № 1346.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач звертався до відповідача з рапортом про розслідування нещасного випадку, який стався з ним при виконанні службових обов`язків у період проходження служби.

З листа Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області від 11 травня 2021 року за вих.№Б-3449 л.к. вбачається, що матеріали розслідування нещасного випадку, який стався 25 серпня 2002 року з позивачем, на архівне зберігання не надходили. Відповідач у листі вказує про те, що станом на 20 листопада 2019 року закінчено ліквідаційну процедуру та внесено запис про припинення Кременчуцького МУ УМВС України в Полтавській області як юридичної особи публічного права, що унеможливлює направлення заяви позивача за належністю.

Водночас, положеннями пункту 3.24 Порядку № 1346 врегульовано, що нещасні випадки (у тому числі поранення) з працівниками, які виконували завдання (роботи) у складі зведених загонів (груп, бригад, транспортної колони), сформованих певним підрозділом, розслідуються цим підрозділом за участю представника підрозділу, що направив працівника. Такі випадки беруться на облік підрозділами, працівниками яких є потерпілі.

Позивач вказував, що під час проходження служби в органах внутрішніх справ при виконанні службових обов`язків, пов`язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки, у боротьбі зі злочинністю, отримав відповідні тілесні ушкодження.

На підтвердження факту отримання травми позивачем надано копію довідки №6231 від 25 серпня 2002 року, складеної о 00 годині 45 хвилин 25 серпня 2002 року та виданої черговим лікарем Цілодобового травматичного пункту міста Кременчука Третьої міської лікарні.

Також, позивачем надано постанову Крюківського районного суду м.Кременука Полтавської області від 27 серпня 2002 року у справі№7-1802/2002 р. зі змісту якої встановлено, що 25 серпня 2002 року о 00 годині 30 хвилин ОСОБА_2 в м. Кременчуці по вул. Гагаріна виявив злісну непокору працівникам міліціївиривався, хватався за одежу та намагався втекти.

При цьому, аналіз змісту наведених вище положень Порядку № 1346 дає підстави для висновку, що єдиною підставою організації розслідування нещасного випадку є одержання керівником повідомлення про нещасний випадок.

Пунктом 3.5 Порядку № 1346 прямо передбачено, що керівник підрозділу, одержавши повідомлення про нещасний випадок (у тому числі поранення), наказом або розпорядженням організовує його розслідування комісією.

Із наведеного випливає, що саме рішення (відмова) є формою виконання повноважень, покладених на даний орган.

Таким чином, при зверненні позивача із заявою про проведення розслідування нещасного випадку, який з ним стався, відповідачу необхідно було створити комісію з розслідування нещасного випадку.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.11.2019 у справі № 823/346/17, від 14.04.2020 у справі № 580/1768/19, від 14.07.2020 у справі № 823/1605/17.

Відповідно до частини п`ятоїстатті 242 КАС України,при виборі і застосування норми до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на те, що УМВС не є правонаступником Кременчуцького МВ, а відтак не має повноважень проводити розслідування нещасного випадку, який стався з позивачем, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першоїстатті 104 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Частиною п`ятоюстатті 104 ЦК Українипередбачено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно з частиною третьоюстатті 105 ЦК Україниучасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цьогоКодексупризначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

Відповідно до частини четвертоїстатті 105 ЦК України, до комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 за № 730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ за переліком згідно з додатком 2 (у тому числі УМВС України в Полтавській області).

На момент розгляду цієї справи судом першої інстанції до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис про перебування юридичної особи - УМВС України в Полтавській області в стані припинення.

В апеляційній скарзі відповідачем підтверджено, щоКременчуцький МУ УМВС України в Полтавській області було реорганізовано в Кременчуцький міський відділ. Згодом, Кременчуцький міський відділ УМВС України в Полтавській області припинено 20 листопада 2019 року, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис 15851110018004697. Отже, Кременчуцький МУ був підрозділомУМВС України в Полтавській області.

Проте, з приписів чинного законодавства не убачається застережень щодо неможливості проведення розслідування нещасного випадку головою Ліквідаційної комісії органу Міністерства внутрішніх справ України.

Вказане відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 14.07.2020 у справі № 823/1605/17.

Враховуючи викладене та з огляду на те, що юридична особа УМВС України в Полтавській області перебуває у стані припинення, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що розслідуванням нещасного випадку, який стався з позивачем, як колишнім працівником міліції, повинна займатися саме Ліквідаційна комісія УМВС України в Полтавській області.

Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відмовляючи позивачу в проведенні розслідувань нещасних випадків, відповідач діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені законодавством України.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Також, як наголошується ЄСПЛ у рішенні по справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Згідно Рішення ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

На підставі вищевикладеного, з урахуванням визначеного статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та встановлених статтею 2 КАС України завдань суду як державної правозахисної інституції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача призначити та провести службове розслідування нещасного випадку, що стався з позивачем 25 серпня 2002 року, згідно поданої заяви від 16 квітня 2021 року вх. №Б3449л.к. та оформити його результати з урахуванням вимог Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27 грудня 2002 року №1346.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують з наведених вище підстав.

Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (№ 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (№ 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.11.2021 року по справі №440/6145/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя Н.С. БартошСудді А.М. Григоров З.Г. Подобайло Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 з 24 лютого 2022 року був введений воєнний стан на території України, у зв`язку з бойовими діями на території Харківської області повний текст постанови складено 19.05.2022 року