Ухвала

від 18.05.2022 по справі 640/21717/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

19 травня 2022 року

м. Київ

справа № 640/21717/20

адміністративне провадження № К/990/6099/22

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Губської О.А., перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року в справі №640/21717/20 за позовом ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення та наказу, поновлення на посаді та стягнення середньої заробітної плати за весь час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в :

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями судів попередніх інстанцій Офіс Генерального прокурора звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України Про запобігання корупції , займають відповідальне та особливо відповідальне становище.

Зі змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій убачається, що позивач перебував на посаді прокурора місцевої прокуратури області.

Отже, ця справа є адміністративною справою щодо проходження публічної служби позивачем, посада якого входить до переліку осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, у розумінні примітки до статті 50 Закону України Про запобігання корупції (у редакції чинній на момент звернення позивача до суду).

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.

Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Так, у касаційній скарзі заявником зазначено про неврахування висновку Верховного Суду, викладеного у постановах у справах №200/5038/20-а, №160/6596/20, №140/3790/19, №280/4314/20, №420/4196/20, №440/2700/20, №640/25298/19, №280/3705/20, №240/7852/20, №160/6204/20, які частково процитовані скаржником стосовно застосування п.9 ч.1 ст.51 Закону №1697-VІІ. При цьому, скаржник окремо виділив справи №200/5038/20-а та №160/6204/20, як такі, що є подібними до справи, що розглядається.

Також Суд зауважує, що у справах №200/5038/20-а та №160/6204/20 предметом позовних вимог був наказ про звільнення позивача з посади та з органів прокуратури через те, що позивачі не набрали прохідного балу для успішного складання іспиту у формі анонімного тестування.

У справі, що розглядається, предметом позову є наказ про звільнення позивача з посади та з органів прокуратури через неуспішне проходження атестації за результатами співбесіди.

Отже, зважаючи на предмет правового регулювання, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судами фактичні обставини колегія суддів уважає, що правова позиція, викладена в постановах Верховного Суду у справах №200/5038/20-а та №160/6204/20, до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки правовідносини в цих справах не є подібними.

Крім того, скаржник вказує на неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 826/26007/15 стосовно того, що повноваження кадрових комісій є дискреційними, а також щодо відсутності повноважень у судів на перевірку оцінки якостей, здібностей та характеристик прокурорів під час атестації та зауважує, що саме з цих питань правовідносини у цій справі та у справі, що розглядається є подібними.

Суд зазначає, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Також, скаржник вказав, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у справах №9901/66/19, №9901/88/19, де зазначено, що в умовах, коли законодавець не визначив критеріїв оцінювання, оцінювання має суб`єктивний характер.

Суд вказує, що рішення у справах №9901/66/19, №9901/88/19 були прийняті Великою Палатою Верховного Суду за зовсім іншими фактичними обставинами та за іншим складом учасників справи.

Варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин.

Так, обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов`язковим є взаємозв`язок усіх чотирьох умов між собою.

Суд зазначає, що формальне посилання на постанову Верховного Суду не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки заявником не обґрунтовано подібності правовідносин у справах, на які він посилається, та конкретно не зазначено норму щодо застосування якої не враховано висновок Верховного Суду.

З огляду на викладене, заявником належним чином не обґрунтовано посилання на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Також у касаційній скарзі скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: пункту 19 (у тому числі підпункту 2 пункту 19 щодо звільнення прокурорів та слідчих прокуратур з посади на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації), пунктів 9, 13, 15, 17 розділу ІІ Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ, пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України Про прокуратуру № 1697-VIII від 14 жовтня 2014 року у взаємозв`язку з підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ; пункту 7 розділу ІІ Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХщодо можливості переведення прокурорів до регіональних прокуратур лише у разі успішного проходження атестації, а також пункту 9, на підставі якого затверджено Порядок № 221 та визначено, що атестація прокурорів проводиться згідно з цим Порядком, пункту 13 щодо визначення переліку етапів атестації прокурорів, пункту 17 щодо повноважень кадрових комісій на прийняття рішення за результатами проходження прокурорами атестації.

Суд критично оцінює вказані доводи скаржника, оскільки у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Втім наведені скаржником у касаційній скарзі норми є загальними, а касаційна скарга не містить об`єктивних мотивів щодо їхнього неправильного застосування судами попередніх інстанцій та необхідність висновку Верховного Суду у цій справі щодо вказаних норм.

Суд не приймає до уваги посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 7, підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури від 19.09.2019 № 113-IX (далі - Закон України № 113-IX), пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України Про прокуратуру , пункту 6 розділу V Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року №221 (далі - Порядок №221), оскільки скаржник самостійно цитує висновки Верховного Суду, викладені в ухвалі від 16 листопада 2021 року у цій справі, де Судом вже надавалась правова оцінка відповідним доводам скаржника.

Разом з тим, оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.

Решта доводів касаційної скарги щодо наявності підстав касаційного оскарження наведено без взаємозв`язку із підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині четвертій статті 328 КАС України.

Подана вдруге касаційна скарга позивача містить цитування нормативно-правових актів, виклад обставини справи, незгоду з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій з підстав неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Інші доводи та аргументи заявника зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з`ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість його перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.

Подаючи касаційну скаргу вруге, скаржник так і не виклав підстав для касаційного оскарження судових рішень, у зв`язку з чим така касаційна скарга підлягає поверненню.

Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права.

Таким чином, межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, викладеними скаржником, та зазначеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження.

Пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, зокрема якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Враховуючи приписи пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України та не викладення з належним обґрунтуванням представником позивача у касаційній скарзі підстав для касаційного оскарження судових рішень у цій справі, визначених статтею 328 КАС України, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.

Враховуючи викладене та керуючись статтею 248, статтею 332 КАС України, Суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року в справі №640/21717/20 повернути скаржнику.

Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.

Суддя О. А. Губська