Постанова

від 27.04.2022 по справі 127/28535/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

28 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 127/28535/19

провадження № 61-8687св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Фермерське господарство «ТРИ В+»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 грудня 2020 року в складі судді Луценко Л. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 15 квітня 2021 року в складі колегії суддів: Берегового О. Ю., Шемети Т. М., Якименко М. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Фермерське господарство «ТРИ В+», про визнання недійсним договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

17 жовтня 2019 рокуОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу та стягнення коштів.

Позов мотивований тим, що 03 березня 2017 року між Фермерським господарством «ТРИ В+» (далі - ФГ «ТРИ В+») в особі позивача ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу ФГ «ТРИ В+» за 1 000,00 грн.

Відповідно до вищезазначеного договору продавець(ФГ «ТРИ В+» в особі громадянина України ОСОБА_1 ) зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати покупцеві ( ОСОБА_2 ) цілісний майновий комплекс ФГ «ТРИ В+», а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити названий цілісний майновий комплекс відповідно до статті 22 Закону України «Про фермерське господарство» (пункт 1.1 договору).

Пунктом 1.3.1 договору визначено, що ОСОБА_1 припиняє своє членство та складає з себе усі права та обов`язки засновника та керівника ФГ «ТРИ В+» та передав їх у повному обсязі громадянці України ОСОБА_2 .

Позивач вважав, що під час укладення зазначеного договору було порушено

норми статті 22 Закону України «Про фермерське господарство» та статті 657 ЦК України, оскільки спірний договір нотаріально не посвідчувався, тому є нікчемним з моменту його укладення.

Зазначав, що ФГ «ТРИ В+» не мало права на відчуження майна підприємства як цілісного майнового комплексу, оскільки не було зареєстроване

у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно, запис щодо реєстрації прав за ФГ «ТРИ В+» відсутній.

Крім того, спірний договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 03 березня 2017 року не містив переліку майна. При цьому покупцем не проведено оплату за майно та не проведено оподаткування отриманого доходу відповідно до статті 632 ЦК України, майно придбано за заниженою ціною, оскільки був прихований злочин щодо протиправного заволодіння майном.

ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 03 березня 2017 року та стягнути з відповідача кошти у сумі 10 450 000,00 грн.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 30 жовтня

2019 року, залишеною без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 09 січня 2020 року у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що спір між сторонами виник з корпоративних правовідносин, а саме з договору купівлі-продажу корпоративних прав ФГ «ТРИ В+», а тому підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Постановою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року касаційну скаргу

ОСОБА_1 задоволено.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 30 жовтня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 09 січня 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що висновки судів щодо віднесення цієї справи до господарської юрисдикції є неправильним, оскільки договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу є угодою купівлі-продажу майна, а не корпоративних прав. При цьому предмет спору безпосередньо стосуються прав та обов`язків фізичних осіб, він не пов`язаний з діяльністю фермерського господарства та членством у ньому, а тому підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Верховний Суд вказав, що порушення порядку укладення договору купівлі-продажу майна не можна ототожнювати з корпоративними правами.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 28 квітня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі

№ 127/28535/19. Призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 22 травня 2020 року заяву ОСОБА_1 задоволено.

Накладено арешт на:

- квартиру, загальною площею 30,1 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку, площею 0,2 га, кадастровий номер 0520655900:07:001:0136, що розташована за адресою: Вінницька область, Вінницький район, смт Стрижавка;

- нежитлову будівлю, загальною площею 497,5 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

- 1/2 частку квартири, загальною площею 65,3 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , що належать на праві приватної власності ОСОБА_2 .

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від22 липня 2020 року залучено до участі у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу та стягнення коштів, як третю особу без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ФГ «Три В+».

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 08 жовтня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 15 квітня

2021 року, у задоволенні позову відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 22 травня 2020 року, а саме: арешт на квартиру, загальною площею 30,1 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, площею 0,2 га, кадастровий номер 0520655900:07:001:0136, що розташована за адресою: Вінницька область, Вінницький район, смт Стрижавка; нежитлову будівлю, загальною площею

497,5 кв. м, що розташована за адресою:

АДРЕСА_2 ; 1/2 частку квартири, загальною площею 65,3 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , що належать на праві приватної власності ОСОБА_2 .

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, мотивоване тим, що фізична особа ОСОБА_1 , на відміну від представника

ФГ «ТРИ В+» на підставі статуту - голови ФГ ОСОБА_1, не був стороною оскаржуваного договору, а право власності ОСОБА_1 при укладенні договору від 03 березня 2017 року не порушене, оскільки цілісний майновий комплекс на праві власності належав не йому, а самому ФГ «ТРИ В+» (третя особа без самостійних вимог у цій справі), яке не є позивачем у справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій вказує, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати вказані рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2021 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження судових рішень. Відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу з Вінницького міського суду Вінницької області.

06 серпня 2021 року до Верховного Суду надійшла витребувана справа.

Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що спірний договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 03 березня 2017 року порушує права та інтереси заявника як єдиного власника та члена фермерського господарства у зв?язку з тим, що на підставі спірного правочину він втратив як фермерське господарство, так і належне господарству майно, оскільки, як вказує ОСОБА_1 , засновком фермерського господарства рішення про відчуження не приймалося, а отже, його (ФГ «ТРИ В+») волевиявлення на укладення договору не було. Спірний правочин укладався позивачем як громадянином України, який поєднував в собі єдиного члена та єдиного власника ФГ «ТРИ В+» та мав на меті саме відчуження фермерського господарства в цілому. Крім того, заявник вказує на недотримання процедури нотаріального посвідчення спірного правочину.

Зі змісту наведених заявником доводів вбачається, що касаційна скарга подана на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

05 серпня 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та представник ФГ «ТРИ В+» - Максимчук А. І. через засоби поштового зв?язку подали до Верховного Суду відзиви, у яких просять касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 грудня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 15 квітня 2021 року - без змін.

Аргументи, наведені у відзивах на касаційну скаргу ОСОБА_4 , зводяться до того, що суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про відмову в задоволенні позову, оскільки позивач не був стороною оскаржуваного договору та не довів будь-якими доказами порушення його прав та законних інтересів. Спір у вказаній справі виник з корпоративних відносин, оскільки він пов`язаний із діяльністю фермерського господарства та членством у ньому, та стосується дій ФГ «ТРИ В+» з розпорядження належного йому на праві власності майна, зокрема з укладення оскарженого договору та виходу із членів господарства самого позивача. Разом з цим вказує, що саме селянське (фермерське) господарство, зареєстроване як юридична особа, є власником цілісного майнового комплексу, а не засновник або член такого господарства.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що у 2014 році ОСОБА_1 на підставі підприємницької ініціативи одноосібно вирішив створити ФГ «ТРИ В+» з основним видом діяльності - вирощування сільськогосподарської продукції, поклавши обов`язки керівника на себе.

Зокрема, рішенням засновника ОСОБА_1 від 10 червня 2014 року затверджено статут ФГ «ТРИ В+», де у пункті 1.1.1 визначено, що його керівником є ОСОБА_1 , а відповідно до пункту 5.1 повновладне управління діяльністю фермерського господарства здійснює на основі єдиноначальності його керівник.

Пунктом 5.2 статуту передбачено, що керівник фермерського господарства без довіреності діє від імені фермерського господарства, представляє його інтереси перед підприємствами, установами, організаціями, а також укладає від його імені договори, підписує такі договори.

Інших органів управління ФГ «ТРИ В+» статутом не передбачено.

При цьому, відповідно до пункту 3.4.2 статуту фермерське господарство має право продавати, передавати іншим суб`єктам підприємницької діяльності, обмінювати, здавати в оренду, надавати в безоплатне користування, позичати належні йому споруди, будівлі, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу.

Зі змісту відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків встановлено, що у період з лютого 2014 року до березня 2017 року фермерським господарством ОСОБА_1 нараховувалась заробітна плата та утримувались відповідні суми податків.

03 березня 2017 року засновником та єдиним учасником ФГ «ТРИ В+» ОСОБА_1 прийнято рішення засновника № 01/3 про передачу прав та обов`язків засновника (корпоративних прав) ФГ «ТРИ В+» відповідачу у справі ОСОБА_2 . Справжність підпису ОСОБА_1 засвідчена приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Подолян О. О. та зареєстровано в реєстрі.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у сімейних відносинах не перебували, а ОСОБА_2 раніше участі у діяльності фермерського господарства не брала.

Водночас 03 березня 2017 року ОСОБА_1 надав ФГ «ТРИ В+» заяву такого змісту: «Я, громадянин України, ОСОБА_1 , діючи вільно та повністю розуміючи наслідки своїх дій, припиняю моє членство та складаю з себе усі права та обов`язки засновника ФГ «ТРИ В+», та передаю їх у повному обсязі громадянці України - ОСОБА_2 . Будь-яких претензій та вимог майнового та немайнового характеру до ФГ «ТРИ В+» та ОСОБА_2 у тому числі, але не виключно, щодо здійснення будь-яких виплат, компенсацій, виконання будь-яких зобов`язань або надання частки майна господарства, не маю і не буду мати в подальшому ні за яких обставин, що можуть мати місце в даний час, або в майбутньому». Справжність підпису ОСОБА_1 засвідчена приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Подолян О. О. та зареєстровано в реєстрі.

Також 03 березня 2017 року між ФГ «ТРИ В+» в особі громадянина ОСОБА_1 , який діє на підставі статуту господарства, вільно та повністю розуміючи наслідки своїх дій, та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу.

Предметом договору за пунктом 1.1 визначено цілісний майновий комплекс ФГ «ТРИ В+».

Ціну договору узгоджено у пункті 3.1 договору, однак за змістом вказаного пункту наявні розбіжності у відповідних сумах, зокрема цифрами вказано 10 000,00 грн, тобто десять тисяч гривень, а у розшифровці у дужках відповідних цифр словами зазначено інше - «одна тисяча гривень».

Порядок оплати визначено у розділі 4 договору, де у пункті 4.1 передбачено 100 % передоплати, а у наступному пункті 4.3 (пункт 4.2 у договорі відсутній) визначено, що форма розрахунків - внесення в касу підприємства; пункт 4.4 вид розрахунків - готівковий розрахунок.

Зі змісту пункту 8.6 договору вбачається, що його складено при повному розумінні сторонами його умов та термінології.

У пункті 7.1 договору визначено, що він вважається укладеним та набуває чинності з моменту його підписання сторонами.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзивах на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Усталеним у судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

З матеріалів справи відомо, що фізична особа ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до фізичної особи ОСОБА_2 , у якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 03 березня 2017 року та стягнути з відповідача на свою користь кошти у сумі 10 450 000,00 грн.

Договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 03 березня 2017 року нотаріально не посвідчений.

Відповідно до частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За правилами частини першої статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Стаття 203 ЦК України визначає загальні вимоги чинності правочину.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

При цьому частиною першою статті 220 ЦК України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно зі статтею 236 ЦК України моментом недійсності нікчемного правочину є момент його вчинення.

Відповідно до статті 216 ЦК України нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, які пов`язані з його недійсністю.

Із системного аналізу наведених норм можна дійти висновку, що законодавством чітко встановлено правило нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу єдиного майнового комплексу. Недотримання вказаної вимоги щодо нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу єдиного майнового комплексу, відповідно до частини першої статті 220 ЦК України має наслідком нікчемності такого договору купівлі-продажу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року в справі № 759/2328/16-ц (провадження № 61-5800зпв18) зроблено висновок, що «нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року в справі

№ 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) вказано, що: «визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року в справі № 740/3852/19 (провадження № 61-7745св21) зазначено, що «відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред`явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв`язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

Оскільки ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 03 березня 2017 року, який в силу закону є нікчемним, тобто заявив вимогу, яка є неналежним способом захисту прав та інтересів, то у задоволенні цієї вимоги належить відмовити саме з цих підстав - обрання позивачем неналежного способу захисту права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини друга та третя статті 412 ЦПК України).

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 грудня 2020 року та постанова Вінницького апеляційного суду від 15 квітня 2021 року підлягають зміні в мотивувальних їх частинах з підстав, зазначених у цій постанові.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 грудня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 15 квітня 2021 року змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 грудня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 15 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

В. В. Сердюк