Постанова

від 15.04.2021 по справі 127/28535/19

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/28535/19

Провадження № 22-ц/801/630/2021

Категорія: 30

Головуючий у суді 1-ї інстанції Луценко Л. В.

Доповідач:Береговий О. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2021 рокуСправа № 127/28535/19м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Берегового О.Ю. (суддя-доповідач),

суддів: Шемети Т.М., Якименко М.М.,

за участю секретаря судового засідання Куленко О.В.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: фермерське господарство Три В+ ,

розглянув цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: фермерське господарство Три В+ про визнання недійсним договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу та стягнення коштів за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 грудня 2020 року, ухваленого місцевим судом під головуванням судді Луценко Л.В., дата складення повного тексту рішення 30 грудня 2020 року,

встановив:

В жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: фермерське господарство Три В+ про визнання недійсним договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу та стягнення коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03 березня 2017 року між фермерським господарством Три В+ в особі позивача Шкурата О.Ф. та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу фермерського господарства Три В+ за 1000 гривень.

Однак, позивач вважає, що вказаний договір слід визнати недійсним, оскільки рішення щодо продажу мають приймати члени фермерського господарства, а не засновник, договір не посвідчено нотаріально, відчужене за цим договором майно не перебувало у власності фермерського господарства, договір не містить переліку майна та порядку заміни кредитора і боржника у зобов`язаннях фермерського господарства, тобто при його укладенні не досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, також було порушено ст.632 ЦК України та продано товар за заниженою ціною.

За захистом своїх порушених прав позивач звернувся до суду із позовом, у якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 03 березня 2017 року та стягнути з відповідача кошти у сумі 10450000 гривень.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29 грудня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору фермерське господарство Три В+ про визнання недійсним договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу та стягнення коштів відмовлено.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 грудня 2020 року мотивоване тим, що фізична особа ОСОБА_1 , на відміну від представника ФГ Три В+ на підставі статуту - голови ФГ Шкурата О.Ф., не була стороною оскаржуваного договору, а право власності ОСОБА_1 при укладенні договору від 03 березня 2017 року не порушене, так як цілісний майновий комплекс на праві власності належав не йому, а самому ФГ Три В+ (третя особа без самостійних вимог у даній справі).

Не погоджуючись з таким рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що на думку заявника оскаржуваний договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу був спрямований на продаж фермерського господарства, як підприємницької одиниці в цілому, а не на продаж цим господарством свого майна. Оскільки на момент створення та продажу фермерського господарства статутний капітал (майно) останнього сформований не був, тому відбулось відчуження самого господарства. Поряд з цим вважає, що відчуження корпоративних прав (майна) відповідачу за договором купівлі-продажу є неможливим в силу закону, оскільки остання не є членом сім`ї позивача, його родичем та членом ФГ Три В+ . Крім того, на переконання заявника, суд попередньої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що його права та інтереси не були порушені, оскільки під час укладення оскаржуваного договору він одночасно був єдиним засновником, членом та керівником ФГ Три В+ , а відтак був єдиною особою - продавцем. Поряд з цим, в обґрунтування апеляційної скарги, посилався на доводи викладені в позовній заяві.

17 березня 2021 року від представника ФГ Три В+ адвоката Максимчука А.І. надійшли письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких він спростовував аргументи ОСОБА_1 викладені в апеляційній скарзі вказавши, що суд попередньої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову в задоволенні позову. Зазначає, що позивач не був стороною оскаржуваного договору та не довів будь якими доказами порушення його прав та законних інтересів. На думку представника, спір у вказаній справі виник з корпоративних відносин, оскільки він пов`язаний із діяльністю фермерського господарства та членством у ньому, та стосується дій ФГ Три В+ з розпорядження належного йому на праві власності майна, зокрема з укладення оскарженого договору та виходу із членів господарства самого позивача. Поряд з цим вказує, що саме селянське (фермерське) господарство, зареєстроване як юридична особа, є власником цілісного майнового комплексу, а не засновник або член такого господарства.

18 березня 2021 року від представника ОСОБА_2 адвоката Сковоронського І.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечив аргументи ОСОБА_1 викладені в апеляційній скарзі та повторив доводи викладені в письмових запереченнях представника ФГ Три В+ адвоката Максимчука А.І. на апеляційну скаргу.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та заперечення викладені у відзиві на апеляційну скаргу, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Судом достовірно встановлено, що у 2014 році позивач у справі ОСОБА_1 на підставі підприємницької ініціативи одноосібно вирішив створити фермерське господарство Три В+ з основним видом діяльності - вирощування сільськогосподарської продукції, поклавши обов`язки керівника на себе.

Зокрема, рішенням засновника ОСОБА_1 від 10 червня 2014 року затверджено статут фермерського господарства Три В + (том 1, а.с. 142-146), де у п.п. 1.1.1 визначено, що його керівником є ОСОБА_1 , а відповідно до п. 5.1 повновладне управління діяльністю фермерського господарства здійснює на основі єдиноначальності його керівник.

Пунктом 5.2 статуту передбачено, що керівник фермерського господарства без довіреності діє від імені фермерського господарства, представляє його інтереси перед підприємствами, установами, організаціями, а також укладає від його імені договори, підписує такі договори.

Інших органів управління фермерським господарством Три В+ статутом не передбачено.

При цьому, відповідно до п. 3.4.2 статуту фермерське господарство має право продавати, передавати іншим суб`єктам підприємницької діяльності, обмінювати, здавати в оренду, надавати в безоплатне користування, позичати належні йому споруди, будівлі, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу.

Зі змісту відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків вбачається, що у період з лютого 2014 року по березень 2017 року ОСОБА_1 нараховувалась заробітна плата фермерським господарством та утримувались відповідні суми податків із цієї суми (том 2, а.с.108).

03 березня 2017 року засновником та єдиним учасником фермерського господарства Три В+ ОСОБА_1 прийнято рішення засновника № 01/3 про передачу прав та обов`язків засновника (корпоративних прав) фермерського господарства Три В+ відповідачу у справі ОСОБА_2 . Справжність підпису ОСОБА_1 засвідчена приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Подолян О.О. та зареєстровано в реєстрі (том 2, а.с.49).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у сімейних правовідносинах не перебували, а ОСОБА_2 раніше участі у діяльності фермерського господарства не брала.

Водночас, 03 березня 2017 року ОСОБА_1 надав фермерському господарству Три В+ заяву такого змісту: Я, громадянин України, ОСОБА_1 , діючи вільно та повністю розуміючи наслідки своїх дій, припиняю моє членство та складаю з себе усі права та обов`язки засновника фермерського господарства Три В+ , та передаю їх у повному обсязі громадянці України - ОСОБА_2 . Будь-яких претензій та вимог майнового та немайнового характеру до фермерського господарства Три В+ та ОСОБА_2 у тому числі, але не виключно, щодо здійснення будь-яких виплат, компенсацій, виконання будь-яких зобов`язань або надання частки майна господарства, не маю і не буду мати в подальшому ні за яких обставин, що можуть мати місце в даний час, або в майбутньому . Справжність підпису ОСОБА_1 засвідчена приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Подолян О.О. та зареєстровано в реєстрі (том 2, а.с.50).

Також, 03 березня 2017 року між фермерським господарством Три В+ в особі громадянина ОСОБА_1 , який діє на підставі статуту господарства, вільно та повністю розуміючи наслідки своїх дій та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу (том 2, а.с.98-100).

Предметом договору за п. 1.1 визначено цілісний майновий комплекс фермерського господарства Три В+ .

Ціну договору узгоджено у п. 3.1. договору, однак за змістом вказаного пункту наявні розбіжності у відповідних сумах, зокрема цифрами вказано 10000, 00 грн., тобто десять тисяч гривень, а у розшифровці у дужках відповідних цифр словами зазначено інше - одна тисяча гривень .

Порядок оплати визначено у розділі 4 договору, де у п. 4.1. передбачено 100 % передоплати, а у наступному пункті 4.3. (пункт 4.2. у договорі відсутній) визначено, що форма розрахунків - внесення в касу підприємства; п. 4.4. вид розрахунків - готівковий розрахунок.

Зі змісту п. 8.6. договору вбачається, що його складено при повному розумінні сторонами його умов та термінології.

У п. 7.1. договору визначено, що він вважається укладеним та набуває чинності з моменту його підписання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття охоронюваний законом інтерес . Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття охоронюваний законом інтерес означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що, виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м`якого покарання від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються

З огляду на зазначені приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині згаданого Рішення Конституційного Суду України.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому обов`язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.

Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Вказаний висновок повністю узгоджується із висновком викладеним в постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року в справі № 233/3516/18-ц (провадження № 61-4805св20).

Предметом позову у даній справі є визнання недійсним договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 03 березня 2017 року, укладеного між ФГ Три В+ в особі громадянина ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та стягнення коштів.

Правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств регулюються зокрема Законом України Про фермерське господарство та статутом господарства, а питання недійсності правочину Цивільним кодексом України.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Аналіз змісту частини третьої статті 215 ЦК України свідчить про те, що договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Саме по собі порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону не може бути підставою для визнання його недійсним, якщо судом не буде встановлено, що укладеним договором порушено право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновлене шляхом визнання договору недійсним.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 522/11532/15-ц (провадження № 61-18199св18).

Таким чином, для вирішення питання про наявність підстав для визнання договору від 03 березня 2017 року недійсним, у першу чергу слід встановити, чи порушено цим договором право чи законний інтерес позивача, а також чи буде визнання договору недійсним ефективним способом захисту його порушеного права.

Так, згідно ст. 19 Закону України Про фермерське господарство до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

У частині 1 статті 20 Закону України Про фермерське господарство зазначено, що майно фермерського господарства належить йому на праві власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України Про фермерське господарство фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання.

За змістом зазначених приписів, саме селянське (фермерське) господарство, зареєстроване як юридична особа, є власником цілісного майнового комплексу, а не засновник або член такого господарства.

Аналогічний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду викладеними від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (провадження № 14-63цс20).

Також, вказані норми кореспондуються в статуті ФГ Три В+ у редакції, чинній на час укладення договору від 03 березня 2017 року, зокрема, у п. 4.1. статуту вказується, що ФГ має майно, відокремлене від особистого майна фермера та від майна інших фізичних та юридичних осіб (том 1, а.с.144).

Відтак, власником цілісного майнового комплексу як об`єкту цивільних прав, а тому і уповноваженим суб`єктом на його відчуження за цивільно-правовою угодою, у вказаній справі, є саме ФГ Три В+ .

Положеннями ч. 2, 3 ст. 4 Закону України Про фермерське господарство передбачено, що голова фермерського господарства представляє фермерське господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об`єднаннями відповідно до закону. Голова фермерського господарства укладає від імені господарства угоди та вчиняє інші юридично значимі дії відповідно до законодавства України.

Водночас, у п.п. 1.1.1 визначено, що керівником ФГ Три В+ є ОСОБА_1 - позивач по справі.

Статут фермерського господарства Три В+ не містив будь-яких обмежень щодо прав ОСОБА_1 як засновника, керівника та єдиного власника щодо відчуження майна фермерського господарства, у тому числі цілісного майнового комплексу.

Предметом оскаржуваного договору за п. 1.1 визначено цілісний майновий комплекс фермерського господарства Три В+ .

Таким чином, слушними є висновки місцевого суду про те, що права та обов`язки єдиного члена такого товариства - фізичної особи ОСОБА_1 залишилися незмінними, оскільки при укладенні договору від 03 березня 2017 року було відчужене майно, яке належало на праві власності третій особі у справі ФГ Три В+ , а не фізичній особі ОСОБА_1 , який підписав договір від 03 березня 2017 року від імені фермерського господарства Три В + , тому і права та обов`язки за цим договором набуло саме ФГ Три В+ , у тому числі і право на винагороду за продаж свого майна - цілісного майнового комплексу.

У висновках Великої Палати Верховного Суду від 08 та 15 жовтня 2019 року у справах № 916/2084/17, № 905/2559/17, від 3 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16, від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18, ухвалі від 19 грудня 2019 року у справі № 916/1731/18, з урахуванням усталеної практики Європейського Суду з прав людини, наголошено на тому, що незалежно від розміру частки у статутному капіталі учасника товариства, спір про визнання недійсним договору, укладеного товариством, може порушувати лише інтереси самого товариства, а не його учасника (члена) як власника частки у статутному капіталі.

Відтак, колегія суддів апеляційного суду погоджується з вірними висновками місцевого суду про те, що ОСОБА_1 , як фізична особа не є належним позивачем за позовними вимогами про визнання недійсним договору від 03 березня 2017 року, укладеного між ФГ Три В+ та ОСОБА_2 , адже його права як фізичної особи, у тому числі його право власності за цим договором не порушено, а визнання недійсним оспорюваного договору від 03 березня 2017 року не може вважатись ефективним способом захисту прав позивача на невиплачену за його позицією частку у статутному капіталі при виході з фермерського господарства.

З вказаних підстав, не підлягають і до задоволення позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача в порядку реституції вартості майна (цілісного майнового комплексу) у розмірі 10450000,00 грн., оскільки вони є похідними від позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі продажу цілісного майнового комплексу від 03 березня 2017 року.

Поряд з цим, частиною шостою ст. 20 Закону України Про фермерське господарство визначено, що член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються Статутом фермерського господарства.

Майнові спори між фермерським господарством та його членами вирішуються судом (ч. 7 ст. 20 Закону України Про фермерське господарство ).

З урахуванням того що спір між сторонами зумовлений не проведенням розрахунків за реалізовану позивачем частку у статутному капіталі при припиненні фермерського господарства, який у розумінні частин першої та третьої статті 167 Господарського кодексу України має характер корпоративного, ОСОБА_1 не позбавлений можливості звернутись із позовом про захист свого права в порядку господарського судочинства.

Аргументи апеляційної скарги на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції не впливають, його висновків не спростовують.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ Гірвісаарі проти Фінляндії , п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судових рішень, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О.Ю. Береговий

Судді: Т.М. Шемета

М.М. Якименко