Ухвала

від 22.05.2022 по справі 756/15732/19

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

23.05.2022 Справа № 756/15732/19

Справа №756/15732/19

Провадження №2-п/756/38/22

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2022 року Оболонський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Тихої О.О.,

за участю секретаря судового засідання Кренджеляк А.М.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Києві заяву ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення Оболонського районного суду м. Києва від 02.03.2021 у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Профімпорт», про стягнення коштів за розпискою,

У С Т А Н О В И В:

Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 02.03.2021 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено та стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 144 300,00 грн., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 1443,00 грн.

31.01.2022 відповідач подала заяву про перегляд заочного рішення, в якій просила скасувати заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 02.03.2021 та призначити справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Зазначила, що про прийняте рішення дізналася і змогла з ним ознайомитися лише 20.11.2021 на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, 16.12.2021 відповідач подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, проте, ухвалою Київського апеляційного суду від 20.01.2022 вказану апеляційну скаргу повернуто заявнику та роз`яснений порядок перегляду заочного рішення суду.

Узв`язку з чим, просила поновити їй строк для подання заяви про перегляд заочного рішення, визнавши причину пропуску строку поважною.

В обґрунтування своїх вимог зазначила, що під час розгляду вказаної цивільної справи вона була позбавлена можливості подати відзив на позовну заяву, клопотання, заперечення чи пояснення в результаті неналежного виконання професійних обов`язків її представниками. Пояснила, що 28.02.2020 нею було укладено Договір про надання правової допомоги №28-02/2020-01 з Адвокатським об`єднанням «Олександр Перемежко та партнери», після чого, на її думку, усі процесуальні питання у суді повинні були вирішувати її представники, а її явка у судові засідання не мала бути обов`язковою. Про те, що адвокат не подавав жодної заяви по суті чи заперечення ОСОБА_4 дізналась лише ознайомившись з рішенням суду.

ОСОБА_4 зазначила, що з липня 2017 року по лютий 2019 року вона, дійсно, працювала менеджером з продажу у компанії ТОВ «Профімпорт». У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Профімпорт» з метою придбання стільців бренду Mantellassi. 31.07.2018 позивачем булла підписана специфікація на замовлення товару №6174 від 31.07.2018 на загальну суму 6198,00 євро та здійснена передплата у розмірі 6000,00 дол. США. Відповідач зазначає, що після отримання грошових коштів від позивача вона одразу віддала їх бухгалтеру ТОВ «Профімпорт», після чого остання здійснила перерахунок сплачених ОСОБА_1 грошових коштів та поставила відповідну відмітку про отримання грошових коштів. Вказала, що грошові кошти позивача вона не привласнювала, а інформація щодо виконання ТОВ «Профімпорт» замовлення ОСОБА_1 їй невідома, оскільки її трудові відносини з ТОВ «Профімпорт» на той момент були припинені. При цьому, жодних претензій від ТОВ «Профімпорт» щодо привласнення чужих коштів вона не отримувала, а позивач, в свою чергу, ввів суд в оману, вказавши, що він не отримував жодних платіжних документів, підтверджуючих внесення ним грошових коштів. Факт оформлення специфікації №6174 від 31.07.2018 свідчить про виникнення взаємовідносин позивача ОСОБА_1 з ТОВ «Профімпорт», а не з відповідачем. У той же час, доводи позивача про те, що грошові кошти були передані відповідачу під розписку не відповідають дійсності, оскільки розписка, яка представляє собою по суті договір позики, повинна відповідати певним ознакам та мати відповідні реквізити, а тому специфікація на замовлення товару №6174 від 31.07.2018 не може вважатися розпискою, оскільки не містить обов`язкових реквізитів, притаманних розписці.

З урахуванням наведеного, просить скасувати заочне рішення суду від 02.03.2021 та переглянути його.

Представник заявника - адвокат Катамай Г.М. у судовому засіданні просила скасувати заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 02.03.2021 та призначити справу до розгляду в порядку загального позовного провадження з підстав, викладених у заяві про перегляд заочного рішення. Зазначила, що під час звернення позивача із замовленням до ТОВ «Профімпорт» відповідач дійсно займала посаду менеджера з продажу у вказаній компанії. Разом з тим, до лютого 2019 року у ОСОБА_1 не було жодних претензій як до виконання замовлення, так і до відповідача. У березні 2019 року ОСОБА_4 звільнилась із займаної посади та про існування будь-яких претензій ОСОБА_1 до неї дізналась, отримавши позовну заяву у вказаній справі. Уклавши договір про надання правничої допомоги з адвокатським об`єднанням, яку їй порадили співробітники ТОВ «Профімпорт», відповідач вважала, що її інтереси у суді представляють адвокати, тому остання за перебігом цивільної справи не слідкувала, про те, що явка відповідача у судове засідання була визнана судом обов`язковою - вона не знала.

Представник позивача - адвокат Данилов Ю.В. у судовому засіданні просив залишити заяву ОСОБА_4 без задоволення з наступних підстав. Вважає, що ухвалюючи рішення у вказаній справі, суд врахував усі наявні докази та прийняв законне та обґрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Так, матеріали цивільної справи № 756/15732/19 містять докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивача до відповідача. Зазначив, що доводи відповідача щодо неможливості використання її процесуальних прав на подання відзиву, письмових заперечень у зв`язку з неналежним виконанням її представником професійних обов`язків, не підтверджується жодними об`єктивними доказами, оскільки на підтвердження вказаного факту ОСОБА_4 не надано доказів звернення з відповідними заявами про притягнення адвоката (адвокатів), які виконували представництво її інтересів у суді, до дисциплінарної відповідальності. Наявність укладеного договору про надання правничої допомоги не доводить порушення адвокатським об`єднанням її прав, оскільки невідомо, чи виконала відповідач в свою чергу обов`язки за вказаним договором. Крім того, з наданого договору про надання правничої допомоги взагалі не вбачається, що він укладений на представництво інтересів відповідача саме у справі №756/15732/19. Щодо обставин справи, то слід врахувати, що ОСОБА_4 факт отримання нею грошових коштів від позивача не заперечує. Зауважив, що прийняття готівки в касу згідно діючого законодавства проводиться на підставі прибуткового касового ордеру, який є єдиним бухгалтерським фінансовим документом, підтверджуючим таку операцію, при цьому особі, яка здійснює внесення готівки, видається квитанція, проте вказані документи відповідачем надані не були.Таким чином, на його думку відповідачем не було надано доказів, які б мали істотне значення для правильного вирішення справи та можуть бути підставою для скасування заочного рішення.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав думку свого представника, просив відмовити у задоволенні заяви відповідача про перегляд заочного рішення.

Суд, вислухавши думки представників заявника, ознайомившись з заявою про перегляд заочного рішення, матеріалами цивільної справи №756/15732/19, приходить до наступного.

Судом встановлено, що заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 02.03.2021 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено та стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 144 300,00 грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 1443,00 грн.

Відповідно до ст. 284 ЦПК України, заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

З матеріалів справи вбачається, що відомості щодо отримання ОСОБА_4 заочного рішення Оболонського районного суду м. Києва від 02.03.2021 по цивільній справі №756/15732/19 у справі відсутні.

Як зазначає у заяві про скасування заочного рішення відповідач, про ухвалення заочного рішення їй було не відомо, вказане рішення вона не отримувала, про його існування остання дізналася лише 20.11.2021, під час ознайомлення з текстом рішення на сайті Єдиного реєстру судових рішень. Не погодившись з вказаним рішенням, 16.12.2021 відповідачем було подано апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду, проте, ухвалою Київського апеляційного суду від 20.01.2022 вказану апеляційну скаргу повернуто заявнику та роз`яснений порядок перегляду заочного рішення суду. 28.01.2022 відповідач звернулась до Оболонсього районного суду м. Києва із заявою про перегляд заочного рішення, а також клопотанням про поновлення строк для подання вказаної заяви. Враховуючи викладені обставини, а також те, що вказану заяву подано з дотриманням двадцятиденного строку, визначеного ст. 284 ЦПК України, суд приходить до висновку про поновлення відповідачу строку на подання заяви про перегляд заочного рішення суду.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 285 ЦПК України, у заяві про перегляд заочного рішення повинно бути зазначено обставини, що свідчать про поважність причин неявки в судове засідання та (або) неповідомлення їх суду, а також причин неподання відзиву, і докази про це.

Так, поважними причинами неявки можуть бути хвороба, тривале відрядження, інші обставини, що об`єктивно перешкоджають явці до судового засідання, які, безумовно, повинні бути підтверджені документально відповідними доказами, тобто, повинні додаватися до заяви про перегляд заочного рішення. Крім того, відповідач має подати документи, що свідчать про неможливість повідомити суд про причини неявки у судове засідання.

Як вбачається з матеріалів цивільної справи, відповідач про час та місце розгляду справи повідомлялася у встановленому законом порядку шляхом направлення судових повісток рекомендованим листом з повідомленням про вручення. При цьому, у матеріалах справи маються клопотання відповідача про перенесення судових засідань, призначених на 10.03.2020; 23.06.2020; 07.08.2020, які свідчать про те, що ОСОБА_4 знала про наявність у провадженні Оболонського районного суд м. Києва цивільної справи №756/15732/19 та була повідомлена про дату, час та місце кожного з цих судових засідань.

З матеріалів справи також вбачається, що ухвалою суду від 07.08.2020 підготовче провадження у справі закрито та справу призначено до судового розгляду. Усі питання щодо надання відзиву, подання письмових заперечень, клопотань, згідно нормам діючого цивільно-процесуального законодавства вирішуються на підготовчому судовому засіданні, у той же час ордер серії КС № 747055 на представництво інтересів ОСОБА_4 в Оболонському районному суді м. Києва виписаний лише 01.10.2020, тобто після закриття підготовчого судового засідання.

Суд критично оцінює посилання відповідача на те, що вона не була обізнана про рух цивільної справи, у зв`язку з тим, що вважала, що представництво її інтересів у суді здійснюється її представниками, оскільки укладення договору про надання правничої допомоги не позбавляє учасників провадження користуватись правами, передбаченими ст. 43 ЦПК України. Крім того, суд враховує той факт, що ОСОБА_4 не були надані докази неналежного виконання її представниками своїх професійних обов`язків, а починаючи з жовтня 2020 року представниками відповідача регулярно заявлялися клопотання про відкладення кожного призначеного судового засідання у справі, що також підтверджує їхню обізнаність про дату, час та місце розгляду справи.

Викладене свідчить про те, що суд виконав покладений на нього обов`язок повідомити учасників про дату, час та місце розгляду справи, а відповідач, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи, не скористалась своїм правом взяти участь у судовому засіданні, не подала належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин своєї неявки, причин неподання відзиву на позов тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», українські суди при вирішенні справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі - Конвенція), встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Ратифікуючи Конвенцію, Україна взяла на себе обов`язки гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

Поняття справедливого судового розгляду передбачає можливість для особи, яка є стороною по справі, бути присутньою на засіданні. Ця можливість випливає із об`єкта і цілі ст. 6 ЄСПЛ, оскільки здійснення прав, гарантованих ст. 6 Конвенції, передбачає можливість вказаної особи бути вислуханою, а також необхідність перевірити точність її тверджень і співставити їх з матеріалами судової справи.

Разом з тим, керуючись практикою Європейського суду з прав людини, суд виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції в праві встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу прецедентним є рішення Європейського суду з прав людини у справі «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 року. У вказаному Рішенні зазначено, що право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики ЄСПЛ вбачається, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом та потребою з боку держави регулювання доступу до суду.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Принцип добросовісності передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. Добросовісність при реалізації прав і повноважень втілюється у неприпустимості зловживання правом, яку зазвичай виводять із конституційних положень, згідно з якими здійснення прав та свобод людини не повинне порушувати права та свободи інших осіб.

З урахуванням наведеного, посилання заявника на порушення принципу змагальності при ухваленні рішення суду не приймаються до уваги, адже відповідач не використала свого права на участь у судових засіданнях. А відтак, судом було прийнято рішення на підставі тих доказів, що були наявні у матеріалах цивільної справи. Обов`язок по доказуванню лежить на сторонах.

Згідно зі ст.288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Використання законодавцем в конструкції даної статті сполучника "і" дозволяє зробити висновок, що для скасування заочного рішення необхідно не лише встановити поважність причин неявки відповідача в судове засідання, в якому було ухвалене заочне рішення, а й те, щоб його аргументи щодо обставин справи впливали на правильне її вирішення. Лише за сукупності цих двох умов можна говорити про наявність підстав для скасування заочного рішення і призначення справи для розгляду в загальному порядку.

Таким чином, розглядаючи другу умову для скасування заочного рішення суд виходить з того, що відповідно до ст. 288 ЦПК України відповідач у своїй заяві про перегляд заочного судового рішення повинен зазначити такі обставини та такі докази на їх підтвердження, що якби вони були відомі суду при ухваленні заочного рішення, суд прийшов би до іншого висновку, ухвалив би принципово інше рішення.

Водночас, з`ясування причин неявки не може бути підставою для скасування заочного рішення. Для цього відповідач має вказати докази, які мають значення для справи, та можуть привести до ухвалення рішення, протилежного заочному повністю або частково, або до його зміни. Тобто, якщо б ці докази були відомі суду при розгляді справи, то у справі було б ухвалено інше рішення.

Наявність вищенаведених обставин повинна бути у їх сукупності, при відсутності хоча б однієї з них, заочне рішення скасуванню не підлягає.

Відповідно до положень ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідач у заяві про перегляд заочного рішення як на підставу для скасування рішення вказує, що жодних правовідносин з позивачем вона не вчиняла, розписка нею не складалась, а специфікація на замовлення товару №6174 від 31.07.2018, на яку посилається позивач як на підставу для стягнення грошових коштів з неї, не може вважатися розпискою, оскільки не містить обов`язкових реквізитів, притаманних розписці. Проте, вказані доводи судом не приймаються до уваги, оскільки, ухвалюючи заочне рішення, суд стягнув грошові кошти з ОСОБА_4 на підставі ст. 1212 ЦК України, а не на підставі того, що останньою була складена розписка на отримання грошових коштів.

Інші доводи заявника, які наведені у заяві про перегляд заочного рішення, та її представника, надані у судовому засіданні, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини, до заяви про перегляд заочного рішення жодного доказу в розумінні положень ст. 76 ЦПК України не додано.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Таким чином, до заяви про перегляд заочного рішення жодного доказу в розумінні положень ст. 76 ЦПК України не додано. Окрім того, у заяві про перегляд заочного рішення заявник (відповідач) фактично вдається до переоцінки доказів та обставин, які судом оцінені і встановлені при прийнятті рішення, тобто останній фактично не погоджується з прийнятим рішенням, здійсненою судом оцінкою доказів та встановленими обставинами справи.

Більше того, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду щодо наявності підстав для задоволення позову, до заяви про перегляд заочного рішення відповідачем не додано.

Сукупності обставин, визначених ст. 285 ЦПК України, судом встановлено не було, а відповідачем їх наявність не доведена.

Крім того, у відповідність до ч. 4 ст.10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Желтяков проти України» від 09 червня 2001 року, зазначено, що право на справедливий розгляд судом, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, interalia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (рішення суду у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [ВП], №28342/95, п. 61, ECHR1999-VII).

Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов`язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру (рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-Х).

Виходячи з наведеної практики ЄСПЛ, скасування рішення суду, що набрало законної сили, за відсутності факту істотності таких обставин, з мотивів неправильного застосування судом норм матеріального та/або процесуального права буде порушенням принципу юридичної визначеності, тобто п. 1 ст. 6 конвенції, а також ст. 1 Першого протоколу до неї, оскільки в позивача після задоволення його вимог були законні сподівання на те, що його інтереси є остаточно захищеними.

Так, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод наголошує, що термін «строк на оскарження рішення», що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів та позивачів, які можуть трапитись після прийняття судом рішення (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

У відповідності до ч. 3 ст. 287 ЦПК України суд може своєю ухвалою за результатами розгляду заяви про перегляд заочного рішення залишити заяву без задоволення або скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.

Таким чином, суд вважає, що пояснення та докази, на які посилається в своїй заяві представник відповідача, не мають істотного значення для правильного вирішення справи, оскільки доводи заявника зводяться лише до правової позиції відповідача та його представників щодо предмету спору та фактичної переоцінки доказів та обставин, які судом оцінені і встановлені при прийнятті рішення, тобто заявник фактично не погоджується з прийнятим рішенням, здійсненою судом оцінкою доказів та встановленими обставинами справи і відповідно застосованими судом нормами чинного законодавства України.

З урахуванням того, що заявник не надала як доказів поважності неприбуття в судові засідання, так і доказів, які б мали істотне значення для правильного вирішення справи і вплинули б на рішення суду, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви.

За таких обставин, посилання відповідача не є доказами, що мають істотне значення для правильного вирішення справи в розумінні положень ч. 1 ст. 288 ЦПК України, а є підставою для апеляційного перегляду рішення суду, оскільки суд першої інстанції не може скасувати заочне рішення суду для надання іншої правової оцінки тим самим доказам у справі.

Частиною 3 ст. 287 ЦПК України визначено, що у результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою: залишити заяву без задоволення або скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про залишення заяви про перегляд заочного рішення Оболонського районного суду м. Києва від 02.03.2021 без задоволення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 284-288 ЦПК України, cуд

ПОСТАНОВИВ:

Поновити ОСОБА_4 пропущений строк на подання заяви про перегляд заочного рішення Оболонського районного суду м. Києва від 02.03.2021 у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Профімпорт», про стягнення коштів за розпискою.

Заяву ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення Оболонського районного суду м. Києва від 02.03.2021 у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Профімпорт», про стягнення коштів за розпискою залишити без задоволення.

Роз`яснити заявнику, що відповідно до пункту 4 статті 287 ЦПК України, у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Дата виготовлення повного тексту ухвали - 23.05.2022.

Суддя О.О. Тиха