Постанова

від 27.09.2022 по справі 756/15732/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2022 року місто Київ

Єдиний унікальний номер справи 756/15732/19

Номер провадження 22-ц/824/8358/2022

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Вербової І.М., суддів Невідомої Т.О., Нежури В.А.,

за участю секретаря судового засідання - Орел П.Ю.

вивчивши апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 02 березня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Диби О.В., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Профімпорт», про стягнення коштів за розпискою,

в с т а н о в и в :

У листопаді 2019 року ОСОБА_3 звернувся до Оболонського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Профімпорт», про стягнення коштів за розпискою.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 31 липня 2018 року позивач звернувся до ТОВ «Профімпорт» з метою придбання шести стільців бренду Mantelassi «MARINE», у відповідь на, що, менеджером з продажу ОСОБА_4 , було надано специфікацію, згідно якої загальна вартість замовлення склала 6 198 Євро, термін поставки 113 днів. На виконання вказаної домовленості позивач передав відповідачу 6 000 доларів США в якості передоплати за товар, на підтвердження чого відповідач надала позивачу розписку з особистим підписом про отримання коштів у вигляді специфікації. Проте в обумовлений термін замовлений товар поставлений не був, переписка з відповідачем результатів не дала, а з січня 2019 року відповідач перестала виходити на зв`язок з позивачем. Пізніше, позивач дізнався, що відповідач у ТОВ «Профімпорт» більше не працює, про передані відповідачу грошові кошти товариству нічого невідомо, жодних зобов`язань перед позивачем товариство не має. Враховуючи наведене, позивач вважає, що його вимоги підлягають задоволенню.

Заочним рішення Оболонського районного суду міста Києва від 02 березня 2021 року (т. І а.с. 117-118) позовні вимоги ОСОБА_3 , задоволено, стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 144 300 грн. та судовий збір в розмірі 1 443 грн.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 17 травня 2022 року (т. І а.с. 205-207) поновлено ОСОБА_5 пропущений строк на подання заяви про перегляд заочного рішення Оболонського районного суду міста Києва від 02 березня 2021 року; заяву ОСОБА_5 про перегляд заочного рішення Оболонського районного суду міста Києва від 02 березня 2021 року, залишено без задоволення.

Не погоджуючись з вищевказаним заочним рішенням суду, 15 червня 2022 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 направлено апеляційну скаргу у якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 17 травня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову, відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що з липня 2017 року по лютий 2019 року відповідач фактично виконувала обов`язки менеджера з продажу у компанії ТОВ «Профімпорт». 31 липня 2018 року позивач прибув до офісу вищевказаної компанії та підписав специфікацію на замовлення стільців бренду Mantelassi загальною вартістю 6 198 Євро та здійснив передоплату зазначеного товару у сумі 6 000 долари США. Отримані кошти відповідач передала бухгалтеру компанії ОСОБА_6 , яка здійснила перерахунок вартості товару з Євро на долари США та поставила на специфікації від 31 липня 2018 року № 6174 штамп «сплачено», яку в подальшому було передано позивачу. Відповідно до вищевказаної специфікації, поставка товару для позивача було визначено у 113 днів. У лютому 2019 року відповідач припинила трудові відносини з ТОВ «Профімпорт», а тому, їй не відомо чи було здійснено поставку товару позивачу. Тобто, жодних коштів відповідач не привласнювала, жодних претензій від ТОВ «Профімпорт» щодо привласнення чужих коштів, не отримувала. Крім того, чинним законодавством України не передбачено можливість стягнення замовником з працівника підприємства коштів в судовому порядку, які підприємство отримало від замовника.

На думку скаржника, судом першої інстанції помилково застосовано норми статті 1212 ЦК України до спірних правовідносин, оскільки позивачем не доведено факт набуття або збереження відповідачем коштів позивача, чи факт збагачення відповідача за рахунок таких коштів. Також, скаржник вважає, що специфікація від 31 липня 2018 року № 6174 не може вважатися розпискою, оскільки не містить обов`язкових реквізитів, притаманних розписці. Крім того, скаржник надаючи позивачу специфікацію підготовлену працівниками ТОВ «Профімпорт» не мала на меті укладати з позивачем договір позики.

Скаржник зазначає, що 28 лютого 2020 року між нею та АО «Олександр Перемежко» укладено договір про надання правової допомоги. Послугами зазначеного адвокатського агентства скаржник скористалася за порадою директора ТОВ «Профімпорт», що підтверджуються аудіо записом розмови та скріншотами переписки. При цьому, зі змісту оскаржуваного рішення скаржнику стало відомо про те, що її явку судом першої інстанції було визнано обов`язково. Разом з тим, такої інформації скаржник від адвокатів не отримувала. Також зазначеним адвокатським об`єднанням не було подано жодних заперечень по даній справі. Таким чином, скаржнику не було надано належним чином правову допомогу, у зв`язку з чим, остання просить під час перегляду оскаржуваного рішення суду враховувати письмові пояснення надані ОСОБА_7 , яка працювала у товаристві, долучені скаржником до апеляційної скарги.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 липня 2022 року, відкрито апеляційне провадження за поданою апеляційною скаргою, надано строк для подачі відзиву.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 липня 2022 року закінчено проведення підготовчих дій, справу призначено до розгляду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

06 вересня 2022 року від позивача на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу з відповідними підтвердженнями про направлення його усім учасникам справи.

З вказаного відзиву вбачається, що позивач не погоджується з доводами апеляційної скарги та просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду, без змін.

Позивач зазначає, що 31 липня 2018 року він звернувся до ТОВ «Профімпорт» з метою придбання шести стільців. Відповідач, яка представилась менеджером з продажу, отримала від позивача 6 000 доларів США в якості передоплати за товар, на підтвердження чого, видала специфікацію. Будь-яких документів про отримання вищевказаним товариством коштів, відповідач не оформляла та позивачу не надавала. Письмовий договір між позивачем та товариством, не укладався. У визначений термін, товар поставлений не був та не були повернуті кошти. Відповідач визнає, що з липня 2017 року по лютий 2019 року виконувала обов`язки менеджера з продажу ТОВ «Профімпорт», що знайома з позивачем, що виготовила специфікацію від 31 липня 2018 року № 6174 та отримала від позивача кошти у сумі 6 000 доларів США. Доказів на підтвердження передачі відповідачем отриманих від позивача коштів, матеріали справи н містять. Посилання відповідача на те, що бухгалтер товариства повинна була оприбуткувати отримані кошти та внести їх до каси підприємства, але не зробила цього, не підтверджується належними доказами. Доказів на підтвердження того, що товариство отримало кошти у сумі 6 000 доларів США, матеріали справи не місять. Наведені відповідачем обставини та відомості, не мають істотного значення для правильного вирішення справи.

У судовому засіданні скаржник та її представник - адвокат Катамай Г.М. підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити з підстав, зазначених у ній.

Позивач та його представник - адвокат Данилов Ю.В. - заперечували проти доводів апеляційної скарги та просили залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду, без змін.

Третя особа до суду апеляційної інстанції не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, шляхом направлення судової повістки-повідомлення на її поштову адресу, у зв`язку з чим, колегія суддів вважала за можливе розглядати справу у відсутність останньої.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши доводи та заперечення учасників справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було отримано грошові кошти в розмірі 6 000 доларів США без достатньої на те правової підстави, у зв`язку з чим, вони підлягають поверненню.

Колегія суддів погоджується з вищевказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Судом встановлено, що згідно специфікації № 6174 від 31 липня 2018 року, загальна вартість товару, а саме, 6 стільців складає 6 198 євро, термін поставки 113 днів. ОСОБА_2 отримала 6 000 доларів США (т. І а.с. 05).

До апеляційної скарги скаржником долучені додаткові докази, що не були подані до суду першої інстанції.

Так, відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Як на підставу для неможливості подання зазначених доказів до суду першої інстанції, скаржник посилається на те, що в суді першої інстанції остання користувалася послугами АО «Олександр Перемежко» порадою директора ТОВ «Профімпорт», яка не надала скаржнику належну правову допомогу.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що зазначені скаржником причини неподання доказів до суду першої інстанції, не є такими, що об`єктивно не залежали від відповідача, адже відповідач не була позбавлена можливості скористатися правовою допомогою іншого адвокатського об`єднання чи надати такі докази до суду першої інстанції самостійно. Таким чином, колегія суддів, під час перегляду оскаржуваного рішення, не бере до уваги докази, долучені скаржником до апеляційної скарги.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Верховний Суд у постанові від 24 листопада 2021 року у справі № 658/2337/20 (провадження № 61-14339св21) зазначив, що відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Відповідно до статті 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Для застосування зазначеної норми необхідно, по-перше, щоб одна особа набула (зберегла) майно за рахунок іншої. Збільшення або збереження в попередньому розмірі майна однієї сторони є результатом відповідного зменшення майна у іншої сторони. По-друге, необхідно, щоб набуття майна однією особою за рахунок іншої відбулося без достатньої правової підстави, передбаченої законом або угодою. Безпідставно набуте майно повертається тому, за рахунок кого було набуте.

Вирішуючи питання про застосування/незастосування статей 1212, 1213 ЦК України, суд має встановити, зокрема, наявність/відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за результатами дослідження на підставі належних та допустимих доказів у справі, та встановити безпосередньо сам факт набуття або збереження майна відповідачем за рахунок позивача.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня.

Верховний Суд у постанові від 01 липня 2020 року у справі № 289/832/16-ц (провадження № 61-10710св18) зазначив, що положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. З урахуванням змісту зазначеної норми права можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широку сферу застосування: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею або всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: а) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); б) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності достатньої правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Узагальнюючи викладе, можна дійти висновку про те, що кондикція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно.

Частинами 1-4 ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях ( ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Під час апеляційного перегляду колегією суддів встановлено, що 31 липня 2018 року, ОСОБА_3 , з метою придбання шести стільців бренду Mantelassi загальною вартістю 6 198 Євро, звернувся до ТОВ «Профімпорт». Прибувши до офісу товариства, позивач передав відповідачу, яка представилась менеджером з продажу, кошти у сумі 6 000 доларів США в якості передоплати за вищевказані стільці. На підтвердження отримання зазначених коштів, відповідач надала останньому специфікацію № 6174 від 31 липня 2018 року, у якій власноручно зазначила про отримання нею коштів у сумі 6 000 доларів США. На вказаній специфікації відповідач власноручно проставила підпис. Будь-яких інших документів, відповідач позивачу не надавала. Зазначені обставини визнаються сторонами, сумніви щодо їх достовірності у суду апеляційної інстанції вищевказані обставини не викликають, а тому, виходячи з вимог ч. 1 ст. 82 ЦПК України, не підлягають доказуванню.

Згідно п. 5 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, суб`єкти господарювання здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами через касу як коштами, одержаними як готівкова виручка, так і коштами, одержаними із банків. Зазначені розрахунки проводяться також шляхом переказу готівки для сплати відповідних платежів. Суб`єкти господарювання здійснюють облік операцій з готівкою у відповідних книгах обліку.

Згідно п. 23 вказаного Положення, касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, електронними розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівки.

Приймання готівки в касу проводиться за прибутковим касовим ордером (додаток 2), підписаним головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником установи/підприємства. До прибуткових касових ордерів можуть додаватися документи, які є підставою для їх складання. Про приймання установами/підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера), підписана головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником, підпис яких може бути засвідчений відбитком печатки цієї/цього установи/підприємства. Використання печатки установою/підприємством не є обов`язковим. Касири (особи, які виконують їх функції) під час роботи з готівкою керуються правилами визначення платіжних ознак та обміну банкнот, розмінних та обігових монет національної валюти України (п. 25 зазначеного Положення).

Із вказаного Положення, з урахуванням обставин даної справи, вбачається, що після отримання від позивача коштів у якості передоплати за товар у сумі 6 000 доларів США, відповідач мала передати їх до каси бухгалтерії ТОВ «Профімпорт» та отримати квитанцію до прибуткового касового ордеру, яку передати позивачу. Вказаний касовий ордер був би належним доказом підтвердження внесення коштів в касу підприємства.

Натомість, як вбачається із копії специфікації № 6174 від 31 липня 2018 року та підтверджується поясненнями сторін, відповідач отримала від позивача кошти у сумі 6 000 доларів США. При цьому, доказів на підтвердження того, що відповідач передала отримані нею кошти бухгалтеру товариства, матеріали справи не містять. Крім того, матеріали справи не містять й доказів того, що відповідач у період отримання нею коштів від позивача, дійсно працювала у ТОВ «Профімпорт» менеджером з продажу. Таким чином, відсутні підстави вважати, що між позивачем та товариством виникли договірні зобов`язання.

Отже, враховуючи, наведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що кошти у сумі 6 000 доларів США були отримані відповідачем від позивача, без достатньої на те правової підстави, у зв`язку з чим, вони підлягають поверненню.

Посилання скаржника на те, що отримані нею кошти у сумі 6 000 доларів США, були передані бухгалтеру товариства, не підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Проставлений на специфікації штамп «сплачено», на який посилається відповідач, не свідчить про те, що кошти отримані відповідачем, були передані нею бухгалтеру товариства.

Посилання скаржника та те, що судом першої інстанції помилково застосовано норми статті 1212 ЦК України до спірних правовідносин, а також, що чинним законодавством України не передбачено можливість стягнення замовником з працівника підприємства коштів в судовому порядку, є безпідставним, оскільки доказів на підтвердження того, що отримані відповідачем кошти були передані нею бухгалтеру ТОВ «Профімпорт», а також на підтвердження того, що відповідач дійсно працювала менеджером з продажу у ТОВ «Профімпорт» у період передачі коштів, матеріали справи не містять.

Посилання скаржника на те, що специфікація від 31 липня 2018 року № 6174 не може вважатися розпискою, а також, що відповідач не мала на меті укладати з позивачем договір позики, є безпідставним, оскільки в даному випадку підставою для повернення отриманих коштів є не договір позики, а є позадоговірні відносини що стосуються повернення безпідставно отриманих коштів.

Посилання скаржника на наявність між позивачем та ТОВ «Профімпорт» договірних зобов`язань, є безпідставним, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що відповідач була наділена правом діяти від імені товариства, зокрема, укладати будь-які договори чи отримати кошти. Крім того, надана відповідачем позивачу специфікація, не свідчить про укладення між позивачем та товариством договору.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не впливають на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення.

Колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення суду, як і не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін, як таке, що ухвалене з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 02 березня 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 28 вересня 2022 року.

Суддя-доповідач: І.М. Вербова

Судді: Т.О. Невідома

В.А. Нежура