Рішення

від 22.05.2022 по справі 127/17026/21

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/17026/21

Провадження № 2/127/2876/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2022 рокумісто Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Волошина С.В.,

за участі секретаря судового засідання Волхової М.А.,

представника позивача ОСОБА_1 адвоката Бевз О.І.,

представника відповідача Комунального підприємства «Вінницький обласний молодіжний центр праці» - адвоката Грушко Ж.В.,

представника відповідача Вінницької обласної Ради Сеніва А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Вінницький обласний молодіжний центр праці», Вінницької обласної Ради про стягнення заборгованості по заробітній платі і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі позивач) від імені та в інтересах якого діє представник адвокат Бевз О.І., звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом до КП «Вінницький обласний молодіжний центр праці» (надалі відповідач 1), Вінницької обласної Ради (надалі відповідач 2) про стягнення заборгованості по заробітній платі і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Позов мотивовано тим, що позивача 03.07.2017 прийнято на роботу на посаду заступника директора КП «Вінницький обласний молодіжний центр праці». З 15.06.2018 позивача призначено на посаду директора КП «Вінницький обласний молодіжний центр праці» (рішення 33 сесії 7 скликання Вінницької обласної Ради № 641 від 15.06.2018). З ОСОБА_1 , як з керівником підприємства, та Вінницькою обласною Радою, як органом управління майном, укладено відповідний контракт. Згідно доводів позовної заяви, з листопада 2019 заробітна плата позивачу не виплачувалась. 05.03.2020 ОСОБА_1 звільнено з посади директора КП «Вінницький обласний молодіжний центр праці» за угодою сторін, згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України (розпорядження від 05.03.2020 № 51). У день звільнення позивача, остаточний розрахунок з ним не проведено, заборгованість із заробітної плати за попередній період не погашена, внаслідок відсутності на підприємстві грошових коштів. Згідно розрахунків позивача відповідачі мають заборгованість перед ним: 1) із заробітної плати за період з 01.11.2019 по 05.03.2020 в сумі 52460, 56 грн.; 2) по компенсації за невикористану щорічну відпустку за період з 01.03.2019 по 26.02.2020 в сумі 36880,89 грн. Посилаючись, як на підставу своїх вимог на норми статей 43 Конституції України, ст.ст. 21, 24 Закону України «Про оплату праці», ст.ст. 115, 116, 117, 233 КЗпП України позивач просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість по заробітній платі в сумі 52460,56 грн., компенсацію за невикористану щорічну відпустку у сумі 36880,89 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 186868,08 грн. без урахування податків та інших обов`язкових платежів. Просив також стягнути солідарно з відповідачів витрати на професійну правничу допомогу в сумі 31620,95 грн. та судовий збір в сумі 1868,68 грн.

Ухвалою Вінницького міського суду від 16.07.2021 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження. Роз`яснено учасникам справи право на подання, у визначені цією ухвалою суду процесуальні строки, заяв по суті справи. Задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів. (а.с. 41).

12.08.2021 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву представника відповідача Вінницької обласної Ради Сеніва А.М., в якому останній в задоволенні позову про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості з заробітної плати, компенсації за невикористану щорічну відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні просив відмовити. Свою позицію мотивував тим, що відповідно до п. 1 рішення 33 сесії Вінницької обласної ради 7 скликання «Про директора комунального підприємства «Вінницький обласний молодіжний центр» від 15.06.2018 року № 641 позивача призначено на посаду директора КП «Вінницький обласний молодіжний центр праці» шляхом укладення з ним контракту терміном на 3 роки. Відповідно до п. 14.1.222 Податкового кодексу України «роботодавець» - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво) або само зайнята особа, яка використовує найману працю фізичних осіб на підставі укладених трудових договорів (контрактів) та несе обов`язки із сплати їм заробітної плати, а також нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці, інші обов`язки, передбачені законами. Пунктом 6.2. Статуту підприємства визначені повноваження обласної Ради (органу управління майном), щодо управління підприємством, а саме: призначення на посаду та звільнення з посади керівника підприємства; затвердження Статуту підприємства та змін до нього, здійснення контролю за додержанням вимог Статуту та прийняття рішення у зв`язку з їх порушенням; здійснення контролю за ефективністю використання майна, що знаходиться в оперативному управлінні підприємства. В аспекті вказаної норми статуту підприємства та ст.ст. 20, 23 ГК України Вінницька обласна Рада не наділена чинним законодавством повноваженнями та необхідною компетенцією щодо виплати заробітної плати керівникам комунальних підприємств, установ, організацій, здійснення з ними розрахунку при звільненні, сплати податків та обов`язкових платежів замість комунальних підприємств, та не є роботодавцем позивача, як помилково вважає позивач. При цьому, згідно з розділами 3,4 Статуту підприємства, воно є юридичною особою, здійснює діяльність відповідно до чинного законодавства та Статуту, має самостійний баланс, банківські рахунки, печатку, майно, доходи від фінансово господарської діяльності, несе відповідальність за своїми зобов`язаннями, має право укладати угоди, набуває майнові та особисті немайнові права, несе обов`язки, може бути відповідачем та позивачем у суді. Згідно п. 6.2. Контракту з керівником підприємства від 15.06.2018 року: про умови контракту інформуються працівники підприємства, у зв`язку з необхідністю виконання контракту, ознайомлення бухгалтера, що займається визначенням розміру заробітної плати та винагороди керівника. Обласною Радою, як органом управління майном, відповідно до компетенції, визначеної Статутом підприємства та чинного законодавства вжито всі необхідні дії для звільнення позивача враховано його заяву та заяву ОСОБА_2 , клопотання Департаменту соціальної та молодіжної політики Вінницької обласної державної адміністрації та Управління спільної комунальної власності територіальних громад Вінницької області і видано розпорядження «Про директора комунального підприємства «ВОМЦП» від 05.03.2020 № 51, яким звільнено позивача з посади директора підприємства і це розпорядження є підставою для здійснення бухгалтерією підприємства розрахункових виплат. Представник вказаного відповідача вважає, що обласною Радою права позивача не порушувались, а тому вимоги до вказаного відповідача задоволені бути не можуть. Аналогічно і судові витрати у справі не можуть бути покладені на вказаного відповідача, вони (витрати) є необґрунтованими та належним чином не підтвердженими.

19.08.2021на адресусуду надійшоввідзив напозову заявупредставника відповідача КП«Вінницький обласниймолодіжний центрпраці» -адвоката ГрушкоЖ.В.,яка позовнівимоги визналачастково.Свою позиціюмотивувала тим,що вонане погоджуєтьсяіз визначенимпозивачем розміромзаборгованості позаробітній платів сумі52460,56грн.та компенсаціїза невикористанущорічну відпусткув сумі36868,08грн.Так,представником позивача,адвокатом БевзО.І.в обґрунтуванняпозовних вимогнадано розрахуноксум,що заявленідо стягнення.Однак,у вказаномурозрахунку адвокатБевз О.І.оперує розмірамисум заборгованостіпо заробітнійплаті такомпенсації заневикористану щорічнувідпустку,які непідтверджені жоднимиписьмовими доказами.З оглядуна викладенепредставнику відповідачанезрозуміло,виходячи зчого позивачемвизначено самевказану сумузаборгованості.В своючергу відповіднодо довідки№ 00000000003від 16.08.2021КП «ВОМЦП»,згідно данихбухгалтерського облікузаборгованість перед ОСОБА_1 по заробітнійплаті такомпенсації заневикористану щорічнувідпустку,станом на16.08.2021складає 50933,23грн.,в т.ч.:за жовтень2019року 945,04грн.,за листопад2019року 10077,79грн.,за грудень2019року 3461,50грн.,за січень2020року 9660,00грн.,за лютий2020 9660,00грн.,за березень2020року 17128,90грн.(в т.ч.15299,90грн.компенсація заневикористану щорічнувідпустку).На підставівикладеного відповідачемчастково визнаютьсяпозовні вимогипозивача вцій частині,а самена сумузаборгованості поневиплаченій заробітнійплаті 35663,33грн.,та сумукомпенсації заневикористану щорічнувідпустку всумі 15299,90грн.Відповідач непогоджується ізпорядком обчисленняпозивачем середньомісячногозаробітку зачас затримкирозрахунку призвільненні усумі 186868,08грн.оскільки позивачне прагнувсвоєчасно відновитисвоє порушенеправо таотримати справедливусатисфакцію затаке порушення.Позивач використовуєправові механізмине длязахисту,а длянаступу,залишаючись dejureу статусіупослідженої жертви«свавілля роботодавця»,коли невиплаченасума остаточногорозрахунку фактичнобула незначною,а внаслідоктривалого,навмисного зволіканняпозивача іззверненням зазахистом свогоправа,сума заст.117КЗпП Українистала утри разиперевищувати реальнузаборгованість.Посилаючись напозицію ВеликоїПалати ВерховногоСуду висловленуу Постановівід 26.02.2020у справі№ 821/1083/17,вказала,що зогляду накомпенсаційний характерзаходів відповідальності,виходячи зпринципів розумності,справедливості тапропорційності,суд виходячиз фактичнихобставин справиможе зменшитирозмір відшкодування,передбаченого ст.117КЗпП України.Як вбачаєтьсяз позовноїзаяви часзатримки розрахункупри звільненнівключає періодз 05.03.2020по 31.05.2021,що становить306робочих днів.Проводячи власнийрозрахунок середньогозаробітку зачас затримкирозрахунку призвільненні,посилаючись наПостанову КМУ№ 100від 08.02.1995представник відповідачазазначає,що розмірзаробітної платипозивача безвідрахування податківі зборівв січніта лютому2020року склав24000грн.(січень2020 12000грн.та лютий2020 також12000грн.),у вказанихмісяцях буловідповідно 21та 20робочих днів відповідно.А отжесередньоденний заробітокпозивача безвідрахування податківта зборівсклав:24000грн.(заробітокза останнідва місяці):41робочий день(21день січень 2020року та20днів улютому 2020року)=585,37середньоденний заробітокпозивача,виходячи знарахувань заостанні двакалендарні місяціроботи.Відповідно середнійзаробіток зачас затримкирозрахунку призвільненні становить179123,22грн.(585,37грн.х 306робочих дні),що призаборгованості позаробітній платіта компенсаціїза невикористанідні щорічноївідпустки взагальній сумі50933,23грн.,істотно,у понадтри рази,перевищує розмірневиплачених сум.Посилаючись наПостанову ВерховногоСуду від18.07.2018у справі№825/325/16представник відповідачазвернув увагуна те,що привизначенні розмірукомпенсації зазатримку розрахункупри звільненнінеобхідно враховуватирозмір середньогозаробітку позивача,суму заборгованості,істотності цієїчастки порівняноіз середнімзаробітком працівника.Також послаласьна позиціюВерховного Суду,висловлену упостанові від30.10.2019у справі806/2473/18 в якій Верховний Суд сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку. Згідно розрахунку представника відповідача істотність частки невиплаченої суми грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки (15299,90 грн.) та невиплаченої при звільненні заробітної плати (35633,33 грн. ) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 05.03.2020 по 31.05.2021 становить 28,4% (50933,23/179 123,22 х 100 %). Отже, на переконання представника позивача, сума що підлягає до відшкодування, з урахуванням істотності частки 28,4 % слід розраховувати наступним чином: 585, 37 грн. (середньоденний заробіток) х 28,4% = 166,25 грн. середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки. 166, 25 грн. х 306 (кількість днів затримки розрахунку) = 50872, 5 грн. Таким чином з урахуванням принципу розумності, справедливості та співмірності, відповідач вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні має бути виплачений позивачу в сумі 50872, 5 грн.

Інших заяв по суті спору матеріали справи не містять.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 24.11.2021 задоволено клопотання представника позивача адвоката Бевз О.І. та витребувано у відповідача 1 додаткові докази. (а.с. 167)

08.12.2021 від відповідача 1 на адресу суду надійшла заява про неможливість подання доказів у встановлений судом строк. (а.с. 169).

Протокольною ухвалою від 08.12.2021 з занесенням до протоколу судового засідання (без винесення окремого процесуального документу) судом встановлено додатковий строк для виконання вимог ухвали суду від 24.11.2021 про витребування доказів до 17.01.2022 (а.с. 170).

31.01.2022 на адресу суду на виконання вимог ухвали суду від 24.11.2021 частково надійшли докази, які були затребувані судом (а.с. 175 185).

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 09.02.2022, підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до розгляду по суті на 14 год. 30 хв. 03 березня 2022 року.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Бевз О.І. позовні вимоги підтримала, просила їх задоволити з тих же підстав, що наведено у позовній заяві.

Представник відповідача 1 Грушко Ж.В. позовні вимоги позивача визнала частково, а саме в частині, що наведено у її відзиві на позовну заяву. Представила суду клопотання про зменшення витрат на правову допомогу з урахуванням того, що на її переконання такі витрати є значно завищеними та перед судом не доведеними.

Представник відповідача 2 Сенів А.М. в задоволенні позову до відповідача, якого він представляє, просив відмовити, вказав, що Вінницька обласна Рада не є належним відповідачем у цій справі та не повинна відповідати за позовом. Інші доводи зводяться до позиції, що наведена у його відзиві на позовну заяву.

Заслухавши представників учасників справи, вивчивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності та взаємозв`язку надавши оцінку фактичним обставинам справи суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, що врегульовані нормами трудового законодавства.

Відповідно до Рішення Вінницької обласної ради № 641 від 15.06.2018, 33 сесії 7 скликання «Про директора комунального підприємства «Вінницький обласний молодіжний центр праці» Гордійчука П.П. призначено на посаду директор Комунального підприємства «Вінницький обласний молодіжний центр праці», шляхом укладення з ним контракту терміном на 3 роки. (а.с. 6).

Як встановлено судом з затвердженого рішенням від 29.12.2006 № 185, 7 ї сесії, 5 го скликання обласної Ради Статуту КП «Вінницький обласний молодіжний центр праці», підприємство є об`єктом права спільної власності територіальних громад області, управління яким здійснюється Вінницькою обласною Радою (п.1.1 Статуту).

Пунктом 6.2. Статуту підприємства визначені повноваження обласної Ради (органу управління майном), щодо управління підприємством, а саме: призначення на посаду та звільнення з посади керівника підприємства; затвердження Статуту підприємства та змін до нього, здійснення контролю за додержанням вимог Статуту та прийняття рішення у зв`язку з їх порушенням; здійснення контролю за ефективністю використання майна, що знаходиться в оперативному управлінні Центру.

Відповідно до п. 6.3. Статуту безпосереднє управління Центом здійснює його керівник, який призначається та звільняється з посади Органом управління майном, або уповноваженим органом шляхом укладення з ним контракту.

15.06.2018 між Вінницької обласною Радою, як Органом управління майном, в особі голови обласної ради Олійника А.Д., з однієї сторони та позивачем ОСОБА_1 , як керівником підприємства, з другої сторони, на підставі наведеного вище рішення сесії Вінницької обласної Ради, укладено контракт з керівником підприємства об`єкту спільної власності територіальних громад Вінницької області. (а.с. 8 12).

Згідно п. 6.2. Контракту з керівником підприємства від 15.06.2018 року: про умови контракту інформуються працівники підприємства, у зв`язку з необхідністю виконання контракту, ознайомлення бухгалтера, що займається визначенням розміру заробітної плати та винагороди керівника.

Свої повноваження керівника підприємства позивач ОСОБА_1 виконував по 05.03.2020, включно, аж поки Розпорядженням Вінницької обласної Ради від 05.03.2020 № 51 «Про директора комунального підприємства «Вінницький обласний молодіжний центр праці» його не звільнено з займаної посади з 05.03.2020, за угодою сторін, на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України. (а.с. 7).

Позивач вказує, що у день звільнення (05.03.2020), з ним на виконання ст. 116 КЗпП України не проведено остаточний розрахунок по заробітній платі, при тому, що заборгованість мала місце з листопада 2019 року, також вказував про невиплату йому компенсації за невикористану відпустку, суми яких позивач, провівши відповідні розрахунки, просив стягнути з відповідачів солідарно на свою користь. Також просив на підставі ст. 117 КЗпП України покласти на відповідачів відповідальність зі сплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.03.2020 по 31.05.2021 рік.

Позивач, будучи достовірно обізнаним про порушення свого права на отримання всіх сум, що належать йому при звільненні, у день звільнення (05.03.2020) відповідні вимоги до суду пред`явив лише 05.07.2021 (а.с. 1).

Відповідно до ст.6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною 1 ст. 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, ст. 15ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені устатті 116цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Як встановленоч.1ст.83КЗпП Україниу разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювань ним суму.

Як визначено ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з винивласника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст.117КЗпП України відповідальність . Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога, тощо).

У цьому зв`язку судом встановлено, що відповідачами, факт не проведення з позивачем по справі в день звільнення (05.03.2020) остаточного розрахунку по заробітній платі та по компенсації за невикористані дні щорічної відпустки не оспорюється (визнається), разом з тим відповідач 1 не погоджується з розрахунком позивача по вказаним сумам, а відповідач 2 заперечує юридичну підставу для покладання на нього відповідальності за таку не виплату, оскільки він в розумінні матеріального закону, не є особою, яка допустила порушення вимог ст.ст. 47, 116 КЗпП України.

З огляду на викладене фактична обставина невиконання підприємством КП «Вінницький обласний молодіжний центр праці», при звільненні позивача вимог ст.ст. 47, 116 КЗпП України, в частині обов`язку виплатити всі суми, які належать працівнику при звільненні, не підлягає доказуванню.

Таким чином, суми, які належали позивачу ОСОБА_1 при звільненні (заробітна плата та компенсація за невикористані дні відпустки) мають бути стягнуті на його користь.

Вирішуючи питання щодо розрахунку сум, які не отримані позивачем при звільненні, суд виходить з наступного.

Відповідно до довідки № 00000000003 від 16.08.2021 КП «ВОМЦП» згідно даних бухгалтерського обліку заборгованість перед ОСОБА_1 по заробітній платі та компенсації за невикористану щорічну відпустку, станом на 16.08.2021 складає 50933,23 грн., в т.ч.: за жовтень 2019 року 945,04 грн., за листопад 2019 року 10077,79 грн., за грудень 2019 року 3461, 50 грн., за січень 2020 року 9660, 00 грн., за лютий 2020 9660,00 грн., за березень 2020 року 17128,90 грн. ( в т.ч. 15299,90 грн. компенсація за невикористану щорічну відпустку). (а.с. 136)

З відомостей наведених у вказаній довідці судом встановлено, що станом на день звільнення (05.03.2020) перед позивачем існувала заборгованість позаробітній платі в розмірі 35633,33 грн., яка складалась з заборгованості по заробітній платі за наступні місяці: за жовтень 2019 року 945,04 грн., за листопад 2019 року 10077,79 грн., за грудень 2019 року 3461, 50 грн., за січень 2020 року 9660, 00 грн., за лютий 2020 9660,00 грн., за березень 2020 року 1829 грн.. (17128,90 грн. - загальна сума за березень 2020 - 15299,90 грн. розрахована відповідачем 1 компенсація за невикористану щорічну відпустку).

Вказана сума заборгованості по заробітній платі в сумі 35633,33 грн. підлягає до стягнення на користь позивача, оскільки не виплачена при його звільненні 05.03.2020. (З цієї суми не підлягають відрахування податки і збори, оскільки розрахунок проведено по сумам, які підлягають виплаті «на руки»)

Разом з тим суд не погоджується з розрахунками розміру компенсації за невикористану щорічну відпустку позивача, як розрахованими стороною позивача так і розрахованими відповідачем 1, оскільки вони є невірними, а тому суд проводить власний розрахунок такої компенсації.

Відповідно до довідок № 00000000005 від 16.08.2021 та № 00000000006 від 28.01.2022 КП «ВОМЦП», кількість днів невикористаної щорічної відпустки позивача становить 48 днів. (а.с. 135, 177).

Як встановлено п. 2 Розділу II та п. 7 Розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 8.02.1995 N 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки. {Абзац перший пункту 7 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 185( 185-97-п ) від 24.02.97; в редакції Постанови КМ N 1213 ( 1213-2020-п ) від 09.12.2020 }

Як вбачається судом з довідки № 00000000006 від 28.01.2022 КП «ВОМЦП» сума виплат за останні 12 календарних місяців роботи позивача становить 140971,00 грн.; кількість календарних днів в цьому період становить 355 днів. (а.с. 177).

Застосовуючи методикувизначену п.2Розділу IIта п.7Розділу ІІІПорядку обчисленнясередньої заробітноїплати,затвердженого ПостановоюКМУ від8.02.1995N100суд розраховуєсуму компенсаціїпозивачу заневикористані дніщорічної відпусткинаступним чином:140971/355=397,10грн.(середньоденназаробітна платапо календарнимдням длярозрахунку сумикомпенсації)х 48(дніневикористаної щорічноївідпустки)=19060,80грн.З цієїсуми підлягаютьвідрахування податкиі збори,оскільки розрахунокпроведено посумам,які нарахованібез урахуванняподатків ізборів).Провівши відповіднийрозрахунок звідрахування передбаченихзаконодавством Україниподатків тазборів судвстановив,що довиплати позивачу«на руки»підлягає сумакомпенсації заневикористані днівідпустки врозмірі 15355,38грн.

Таким чином загальна сума заборгованості роботодавця перед позивачем на день його звільнення 05.03.2020 становила 50988,71 грн. (з яких 35633,33 грн. заборгованість по заробітній платі та 15355,38 грн. компенсація за невикористані 48 днів щорічної відпустки, які підлягали виплаті при звільненні).

Доводи позивача щодо більшого розміру сум невиплаченої йому при звільненні заробітної плати ніж розраховано судом, розміру заробітної плати, яка взята за основу в проведених представником позивача розрахунках, а так само доводи щодо кількості днів невикористаної щорічної відпустки (а саме 60 днів), які неоплачені відповідною компенсацією при звільненні судом до уваги не приймаються, оскільки наведені позивачем розрахунки з констатованими у ньому сумами (величинами) перед судом не доведені жодними доказами.

Суд вжив всіх заходів з метою перевірки доводів представника позивача щодо розміру заробітної плати позивача за період перебування на посаді директора, кількості днів невикористаної щорічної відпустки та інших відомостей, з метою правильного вирішення справи та ухвалою від 24.11.2021 витребовував:

належним чином завірену копію штатного розпису КП «Вінницький обласний молодіжний центр праці» за посадою директор за період з лютого 2019 року по березень 2020 року включно із зазначенням посадового окладу за посадою директор;

- належним чином завірені копії наказів, на підставі яких вносилися зміни до штатного розпису про зміну посадового окладу керівника за наведений період;

- належним чином завірену копію наказу № 7 КП від 05.03.2020 року про звільнення ОСОБА_1 з займаної у відповідача посади;

- належним чином завірені копії наказів про надання відпусток ОСОБА_1 за весь період його роботи в КП «Вінницький обласний молодіжний центр праці»;

- інформацію щодо періодів роботи ОСОБА_1 у КП «Вінницький обласний молодіжний центр праці» в які ним набуто право на відпустку, кількості днів відпустки на які позивач набув право за ці періоди, кількості днів фактично відбутої відпустки за ці періоди в розрізі:

1) період роботи (як правило календарний рік з дня початку роботи);

2) кількість днів відпустки за наведений річний (окрім останнього) період на які позивач набув право;

3) кількість днів відбутої відпустки за наведений річний (окрім останнього) період;

4) залишок кількості днів відпустки, які не відбуті позивачем за наведений річний (окрім останнього) період (і так по кожному періоду роботи позивача на підприємстві в які позивач набував право на певну кількість днів відпустки по день звільнення). (а.с. 167)

Разом зтим,затребувану інформаціюотримати невдалось.З метоюпідтвердження неможливостінадати судув повномуобсязі затребувануінформацію,відповідачем 2надано судуаудиторський звітвід 29.06.2021№ 7аудиту КП«ВОМЦП»,згідно висновківякого вході перевіркивиявлено ряднедоліків тапорушень ворганізації фінансово господарськоїдіяльності тадопущення втрат,зокрема,з поміжіншого зачас перебування ОСОБА_1 на посаді:створено заборгованістьпо заробітнійплаті;ведення бухгалтерськогообліку здійснювалосьіз порушеннямвстановленого порядку,внаслідок чогонеможливо підтвердитиокремі взаєморозрахункиіз суб`єктамигосподарювання,не забезпеченняповернення коштівколишнім директоромотриманих підзвіт,допущено зайвівитрати наоплату праці,неефективне використаннякоштів. Всупереч умов Контракту (п.п. 2.1., 2.2., 2.3., 2.4., 2.5.) колишній керівник Центру ОСОБА_1 не забезпечив складання наказів про затвердження облікової політики, ведення належним чином бухгалтерського обліку та інше (а.с. 11 12, 28, 29, 34 - 35 аудиторського звіту).

Таким чином розрахунки позивача щодо належних до стягнення сум є перед судом недоведеними, причому така недоведеність зумовлена саме не забезпечення позивачем ОСОБА_1 , за час перебування на посаді директора, ведення належного бухгалтерського обліку.

Вирішуючи питання щодо стягнення з роботодавця на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд зважає на наступне.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви (та власне позовних вимог) час затримки розрахунку при звільненні включає період з 05.03.2020 по 31.05.2021, що становить 306 робочих днів.

Проводячи власний розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, на підставі п. 2 Розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постанову КМУ № 100 від 08.02.1995, суд виходить з наступного: розмір заробітної плати позивача без відрахування податків і зборів в січні та лютому 2020 року склав 24000 грн. (січень 2020 12000 грн. та лютий 2020 також 12000 грн.), у вказаних місяцях було відповідно 21 та 20 робочих днів відповідно. (а.с. 177)

Отже, середньоденний заробіток позивача без відрахування податків та зборів склав: 24000 грн. (заробіток за останні два місяці) : 41 робочий день ( 21 день січень 2020 року та 20 днів у лютому 2020 року) = 585,37 середньоденний заробіток позивача, виходячи з нарахувань за останні два календарні місяці роботи.

Відповідно, застосовуючи формальний підхід, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 179123,22 грн. (585,37 грн. х 306 робочих дні), що при заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористані дні щорічної відпустки в загальній сумі 50988,71 грн., істотно, у понад три рази, перевищує розмір невиплачених сум.

Посилаючись наПостанову ВерховногоСуду від18.07.2018у справі825/325/16представник відповідача1звернула увагуна те,що привизначенні розмірукомпенсації зазатримку розрахункупри звільненнінеобхідно враховуватирозмір середньогозаробітку позивача,суму заборгованості,істотності цієїчастки порівняноіз середнімзаробітком працівника.Також послаласьна позиціюВерховного Суду,висловлену упостанові від30.10.2019у справі806/2473/18 в якій Верховний Суд сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, визнавши позовні вимоги в цій частині в сумі 50872, 50 грн., провівши в цій частині власний розрахунок.

У цьому зв`язку суд зазначає наступне.

Встановлений ст.117КЗпП Українимеханізм компенсаціїроботодавцем працівникусереднього заробіткуза часзатримки розрахункупри звільненніне передбачаєчітких критеріївоцінки пропорційностіщодо врахуваннясправедливого тарозумного балансуміж інтересамипрацівника іроботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник у вказаних відносинах має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Певні намагання віднайти такий баланс простежуються у судових рішеннях Верховного Суду України (зокрема, у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням N 6-113цс16).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі N 234/7936/14-ц (провадження N 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі N 759/7662/15-ц (провадження N 6-1185цс16).

Відповідно до п.6 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство Українине передбачаєобов`язокпрацівника звернутисьдо роботодавцяз вимогоюпро виплатуйому належнихплатежів призвільненні.Водночас утрудових правовідносинахпрацівник маєдіяти добросовісно,реалізуючи йогоправа,що,зокрема,вимагає ч.3ст.13ЦК України,не допускаючидії особи,що вчиняютьсяз наміромзавдати шкодиіншій особі,а такожзловживання правомв іншихформах. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків, тим паче під час перебування України з 24.02.2022 в стані Війни.

Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.

Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду при вирішенні справи № 761/9584/15-ц, (постанова від 26.06.2019) зазначила наступне: відшкодування,передбачене ст.117КЗпП України,спрямоване накомпенсацію працівникумайнових втрат,яких вінзазнає внаслідокнесвоєчасного здійсненняз нимрозрахунку збоку роботодавця. Загальноюознакою цивільно-правовоївідповідальності єїї компенсаторнийхарактер.Заходи цивільно-правовоївідповідальності спрямованіне напокарання боржника,а навідновлення майновоїсфери потерпілоговід правопорушення.Відповідно доч.1ст.9ЦК Українитака спрямованістьпритаманна ізаходу відповідальностіроботодавця,передбаченому ст.117КЗпП України. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків . Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України).Аби неустойкане набулаознак каральноїсанкції дієправило ч.3ст.551ЦК Українипро те,що судвправі зменшитирозмір неустойки,якщо вінє завеликимпорівняно зізбитками,які розумноможна булоб передбачити.Якщо неустойкастягується понадзбитки (ч.1ст.624ЦК України),то вонатакож неє каральноюсанкцією,а носитьсаме компенсаційнийхарактер.По-перше,вона стягуєтьсяне понаддійсні збитки,а лишепонад збиткиу доведеномурозмірі,які,як правило,є меншимиза дійснізбитки.По-друге,для запобіганняперетворенню неустойкина каральнусанкцію судмає застосовуватиправо наїї зменшення.Право судуна зменшеннянеустойки єпроявом принципупропорційності уцивільному праві. Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду, під час розгляду наведеної справи дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду відступаючи від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі за провадженням N 6-113цс16, зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати: Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; Ймовірний розмірпов`язанихіз затримкоюрозрахунку призвільненні майновихвтрат працівника; Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Застосовуючи до обставин справи визначені вище Верховним Судом критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України суд виходить з наступного: позивач звернувся до суду з цим позовом у липні 2021 року, тобто зі спливом більш ніж 1 року та 4 місяців після звільнення з роботи, яке мало місце 05.03.2020 ; позивач не представив суду доказів обставин, що він звертався до відповідачів з вимогою про проведення відповідних виплат. Суд однозначно встановив, що позивачу було відомо про заборгованість по заробітній платі, однак він безпідставно понад рік зволікав зі зверненням до суду.

У цьому зв`язку суд також зазначає, що сума компенсації (середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 179123,22 грн.), яку встановив суд, провівши власний розрахунок, є більш ніж у три рази більшою, ніж визначена судом сума заборгованості перед позивачем, яка мала бути йому виплачена при звільненні (50988,71 грн.).

З огляду на очевидну неспівмірність суми середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, застосовуючи формулу наведену у Постанові Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18, провести розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з урахуванням істотності цієї частки (невиплаченої суми), порівняно із середнім заробітком працівника.

Істотність частки невиплаченої суми грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки (15355, 38 грн.) та невиплаченої при звільненні заробітної плати (35633,33 грн. ) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 05.03.2020 по 31.05.2021 становить 28,47% (50988, 71/179 123,22 х 100 %). Отже, сума що підлягає до відшкодування, з урахуванням істотності частки в 28,47 %, становить: 585, 37 грн. (середньоденний заробіток) х 28,47% = 166,65 грн. середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки. 166, 65 грн. х 306 (кількість днів затримки розрахунку) = 50994,9 грн. Таким чином з урахуванням принципу розумності, справедливості та співмірності, роботодавець зобов`язаний сплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 50994,9грн. (сума зазначена без вирахування визначених законодавством України податків та зборів).

Вирішуючи питання щодо суб`єкта відповідальності, який має відповідати за позовом суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 14.1.222 Податкового кодексу України «роботодавець» - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво) або само зайнята особа, яка використовує найману працю фізичних осіб на підставі укладених трудових договорів (контрактів) та несе обов`язки із сплати їм заробітної плати, а також нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці, інші обов`язки, передбачені законами.

Пунктом 6.2. Статуту підприємства визначені повноваження обласної Ради (органу управління майном), щодо управління підприємством, а саме: призначення на посаду та звільнення з посади керівника підприємства; затвердження Статуту підприємства та змін до нього, здійснення контролю за додержанням вимог Статуту та прийняття рішення у зв`язку з їх порушенням; здійснення контролю за ефективністю використання майна, що знаходиться в оперативному управлінні підприємства.

Згідно з розділами 3 та 4 Статуту КП «ВОМЦП», воно є юридичною особою, здійснює діяльність відповідно до чинного законодавства та Статуту, має самостійний баланс, банківські рахунки, печатку, майно, доходи від фінансово господарської діяльності, несе відповідальність за своїми зобов`язаннями, має право укладати угоди, набуває майнові та особисті немайнові права, несе обов`язки, може бути відповідачем та позивачем у суді.

Згідно п. 6.2. Контракту підприємства з ОСОБА_1 від 15.06.2018 року: про умови контракту інформуються працівники підприємства, у зв`язку з необхідністю виконання контракту, ознайомлення бухгалтера, що займається визначенням розміру заробітної плати та винагороди керівника.

Таким чином суд приходить до висновку, що обласною Радою, як органом управління майном, відповідно до компетенції, визначеної Статутом підприємства та чинного законодавства вжито всі необхідні для звільнення позивача заходи враховано його заяву та заяву ОСОБА_2 , клопотання Департаменту соціальної та молодіжної політики Вінницької обласної державної адміністрації та Управління спільної комунальної власності територіальних громад Вінницької області і видано розпорядження «Про директора комунального підприємства «ВОМЦП» від 05.03.2020 № 51, яким звільнено позивача з посади директора підприємства і це розпорядження було підставою для здійснення бухгалтерією підприємства розрахункових виплат, разом з тим бухгалтерія КП «ВОМЦП» не провела з позивачем остаточний розрахунок внаслідок відсутності на підприємстві коштів.

З огляду на викладене Вінницька обласна Рада, на переконання суду, не є в розумінні закону роботодавцем відповідача, оскільки наділена обмеженою компетенцією по управлінню спільним комунальним майном, та не є зобов`язаною перед позивачем особою з виплати заробітної плати, якою (особою) є сама, відокремлена юридична особа КП «ВОМЦП», а отже Вінницька обласна Рада є неналежним відповідачем по справі, а тому в задоволенні позову до цього відповідача суд відмовляє.

Розраховані судом суми заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, які невиплачені позивачу при звільненні, а так само розрахована судом сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає до стягнення з відповідача 1, яким є КП «Вінницький обласний молодіжний центр праці».

Вимога позивача щодо солідарного стягнення сум з обох відповідачів не ґрунтується на вимог закону, оскільки в досліджуваних правовідносинах солідарний обов`язок заявлених позивачем двох відповідачів не виникає.

За правилами статей 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст.89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивачем перед судом свої позовні вимоги доведено лише частково, оскільки доводи позивача наведені у позовній заяві в частині розміру заробітної плати та проведення відповідних розрахунків або не знайшли свого підтвердження, або частково спростовані доказами відповідача 1. За таких обставин позов підлягає до часткового задоволення, відповідно до розрахунків, які проведені судом на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

При зверненні до суду з позовом позивач, в силу закону, був звільнений від сплати судового збору за позовну вимогу про стягнення невиплаченої при звільненні заробітної плати та компенсації за невикористані дні щорічної відпустки. Разом з тим, за позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивачем, відповідно до квитанції від 02.07.2021 № 0.0.2182539793.1 було сплачено 1868,69 грн. (1 % від заявлених 186868,08 грн.).

Позовні вимоги позивача в цій частині задоволено на 27,4 %, а тому з відповідача КП «Вінницький обласний молодіжний центр праці» на користь позивача ОСОБА_1 підлягає до стягнення судовий збір, пропорційно до розміру задоволення, в сумі 512 грн. 02 коп. (27,4 % від 1868,69 грн.).

Вирішуючи питання щодо стягнення витрат на правову допомогу, суд враховує вимоги п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, та вважає, що розраховуючи відсоток пропорційності стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід застосувати наступну формулу.

Загальна сума, що заявлена позивачем до стягнення становить 276209, 53 грн. (заробітна плата - 52460,56 грн. + компенсація за відпустку 36880,89 грн. + 186868,08 грн. середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні). Судом задоволено позовні вимоги позивача на загальну суму 101983,61 грн. (з яких 35633,33 грн. заборгованість по заробітній платі + 15355,38 грн. компенсація за невикористані 48 днів щорічної відпустки + 50994,9 грн. середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні). Загальний відсоток задоволення всіх позовних вимог становить 36,92 %.

Представник позивача в прохальній частині позовної заяви та в судовому засіданні просила стягнути з відповідачів солідарно 31620, 95 грн., посилаючись на домовленість щодо оплати витрат на правову допомогу, досягнуту між позивачем та його представником в п. 1 Додатку № 1 до Договору про надання правової допомоги № 06 від 29.03.2021.

Згідно п. 1 наведеного Додатку № 1 до Договору № 06 від 29.03.2021 клієнт зобов`язався сплатити 4000 грн. + 10% від задоволеної судом до стягнення суми, яка сплачується на момент стягнення грошових коштів. (а.с. 26)

З урахуванням наведених, досягнутих між позивачем та його представником домовленостей, з огляду на те, що суд задовольняє вимоги лише на 36,92% (тобто з урахуванням вимог пропорційності п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України), та лише щодо одного відповідача (оскільки судом констатовано відсутність за досліджуваних обставин солідарного обов`язку заявлених позивачем відповідачів), а також з урахуванням клопотання представника відповідача КП «Вінницький обласний молодіжний центр праці» Грушко Ж.В. про зменшення витрат на правову допомогу, з відповідача КП «Вінницький обласний молодіжний центр праці» на користь позивача підлягають до стягнення витрати на правову допомогу в сумі 2621,01 грн.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, рішення суду в частині присудження з відповідача 1 на користь позивача невиплаченої заробітної плати, в частині суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 47, 83, 116, 117 КЗпП України, ст. ст. 13, 81, 141, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Вінницький обласний молодіжний центр праці» та Вінницької обласної Ради про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за дні невикористаної щорічної відпустки і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства «Вінницький обласний молодіжний центр праці» на користь ОСОБА_1 50 988,71 грн. (п`ятдесят тисяч дев`ятсот вісімдесят вісім гривень 71 коп.), з яких 35633,33 грн. заборгованість по заробітній платі та 15355,38 грн. компенсація за невикористані 48 днів щорічної відпустки (сума зазначена з проведеним вирахуванням визначених законодавством України податків та зборів).

Стягнути з Комунального підприємства «Вінницький обласний молодіжний центр праці» на користь ОСОБА_1 50994,9 грн. (п`ятдесят тисяч дев`ятсот дев`яносто чотири гривні 90 коп.) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (сума зазначена без вирахування визначених законодавством України податків та зборів).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Комунального підприємства «Вінницький обласний молодіжний центр праці» на користь ОСОБА_1 в рахунок компенсації витрат зі сплати судового збору, пропорційно до розміру задоволення, в сумі 512 грн. 02 коп.

Стягнути зКомунального підприємства«Вінницький обласниймолодіжний центрпраці» накористь ОСОБА_1 в рахуноккомпенсації витратна правовудопомогу 2621,01 грн.

Рішення суду в частині присудження з Комунального підприємства «Вінницький обласний молодіжний центр праці» на користь ОСОБА_1 невиплаченої при звільненні заробітної плати, в частині суми платежу за один місяць, підлягає негайному виконанню.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач 1: Комунальне підприємство «Вінницький обласний молодіжний центр праці» ЄДРПОУ 34886970, адреса місцезнаходження згідно Єдиного державного реєстру: Вінницька область, м. Вінниця, вул. 50 річчя Перемоги буд. 7, офіс 230, адреса фактичного місцезнаходження м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе буд. 53А;

Відповідач 2: Вінницька обласна Рада, ЄДРПОУ 00022438, м. Вінниця, вул. Соборна 70.

Повний текст рішення суду складено 24 травня 2022 року.

Суддя: