Рішення

від 17.05.2022 по справі 466/1358/21

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 466/1358/21

Провадження № 2/466/299/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2022 року м. Львів

Шевченківський районний суд м.Львова

в складі: головуючого судді Ковальчука О.І.

з участю секретаря Окілка В.М.

справа №466/1358/21

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові цивільну справу за позовом ТзОВ «Інвестиційно-фінансова компанія» до ОСОБА_1 про стягнення коштів

в с т а н о в и в:

24.02.2021 року позивач ТзОВ «Інвестиційно-фінансова компанія» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів, в якому просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 нам користь ТзОВ «Інвестиційно-фінансова компанія» 16842, 87 грн. та судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 18 жовтня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-фінансова компанія» та ОСОБА_1 укладено договір ЖБ-04 № 75-18/10/2016 про участь у фонді фінансування будівництва, згідно якого (п.2 договору) довіритель ОСОБА_1 приймає на себе зобов`язання виконувати правила фонду та передати управителю в обсягах та на умовах цього договору кошти в управління з метою отримання у власність об`єкта інвестування, визначеного в пункті 6 цього договору.

Відповідно до п. 25 Договору, довіритель сплачує винагороду управителю за надання послуг із: 1) здійснення управління коштами у розмірі, вказаному нижче, але не більш як 1 відсоток (у т.ч. ПДВ) від суми таких коштів у наступному порядку: - при закріпленні об`єкта інвестування за довірителем згідно абзацу 3 пункту 15 цього договору довіритель сплачує управителю винагороду у розмірі 0,5 відсотки ( у т.ч. ПДВ) від вартості об`єкта інвестування на момент укладення цього договору, що зазначена у абзаці 2 пункту 15 цього договору; - при підписанні акта прийняття-передачі закріпленого за довірителем об`єкта інвестування довіритель сплачує управителю винагороду у розмірі 0,5 відсотки ( у т.ч. ПДВ) від вартості об`єкта інвестування на момент укладення цього договору, що зазначена у абзаці 2 пункту 15 цього договору.

Згідно з абз. 2 п. 15 Договору, вартість об`єкта інвестування на момент укладення цього договору становить 1 234 435, 00 (один мільйон двісті тридцять чотири тисячі чотириста тридцять п`ять грн. 00 коп.) гривень.

12 квітня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Житлово-будівельна компанія «Ваш дім» (Забудовник) та ОСОБА_1 укладено Акт приймання-передачі Об`єкта інвестування до договору ЖБ-04 № 75-18/10/2016 про участь у фонді фінансування будівництва від 18.10.2016 року, що є підставою для сплати винагороди управителю.

Відповідно до абз. 4 ст. 21 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» за здійснення управління коштами, переданими управителю в управління, довіритель сплачує управителю винагороду у розмірі, строки та в порядку, визначені у договорі про участь у ФФБ, але не більше п`яти відсотків від суми коштів, переданих в управління.

Відтак, відповідно до пп. 1 п. 25 Договору, враховуючи положення абз. 3 п. 15 Договору, довіритель протягом 5 (п`яти) банківських днів з дня підписання цього договору зобов`язувався сплатити Управителю винагороду у розмірі 6 172, 18 (шість тисяч сто сімдесят дві гривні 18 коп.) грн, що становить 0,5 відсотки (у т.ч. ПДВ) вартості об`єкта інвестування на момент укладення Договору та 12 квітня 2018 року відповідач зобов`язувався сплатити Управителю винагороду у розмірі 6 172, 18 (шість тисяч сто сімдесят дві гривні 18 коп.) грн, проте зазначені грошові кошти відповідачем сплачено не було. З огляду на зазначене, позивач просить стягнути з відповідача борг у розмірі 12 344, 36 грн. Крім цього, посилаючись на ст. 625 Цивільного кодексу України, просить стягнути з відповідача 1332, 18 (одну тисячу триста тридцять дві гривні 18 коп.) грн 3 % річних та 3166, 33 (три тисячі сто шістдесят шість гривень 33 коп.) грн інфляційних втрат. Враховуючи вищевикладене, вимушений звернутися з позовом до суду.

Представник позивача Килівник А.О. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю, покликаючись на вказані в заяві обставини. Просила позов задовольнити. В останнє судове засідання не з`явилася, однак подала до суду заяву, в якій підтримує позовні вимоги в повному обсязі та просить суд розглядати справу у їх відсутності, а тому суд вважає за можливе заслухати справу на підставі наявних доказів.

Представники відповідача, адвокат Мотрук М.Ю. в судове засідання не з`явився, однак подав до суду письмові пояснення на позовну заяву та клопотання про застосування строку позовної давності, долучені до матеріалів справи. Просив у задоволенні позову відмовити та розглядати справу без його участі.

У відповідності до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд вважає за можливе розглянути дану справу у відсутності сторін без фіксування судового засідання технічними засобами.

З`ясувавши дійсні обставини справи, права та обов`язки сторін, перевіривши зібрані по справі матеріали, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно з положеннями ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. При цьому дані докази повинні бути належними та достовірними, як це передбачено ст. ст. 77-79 ЦПК України.

Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами наступне.

18 жовтня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-фінансова компанія» та ОСОБА_1 укладено Договір ЖБ-04 № 75-18/10/2016 про участь у фонді фінансування будівництва, згідно якого ТОВ «Інвестиційно-фінансова компанія» є управителем, а ОСОБА_1 - довірителем. Відповідно до п. 1 Договору, за цим договором довіритель на підставі повного визнання ним Правил Фонду фінансування будівництва виду А «Комплекс багатоквартирних житлових будинків (на ділянці №3 за генпланом) на АДРЕСА_1 », що затверджені рішенням Загальних зборів учасників управителя 06.05.2015р., Протокол (рішення) № 05-1/15 (далі - правила фонду), надає свою згоду на участь у Фонді фінансування будівництва виду А «Комплекс багатоквартирних житлових будинків (на ділянці №3 за генпланом) на вул. Пасічній, 133 у м. Львові. ІІІ Пусковий комплекс. Житловий будинок ЖБ-04» (а.с.3-14).

Згідно з п. 2 вказаного Договору, за цим договором довіритель приймає на себе зобов`язання виконувати правила фонду та передати управителю в обсягах та на умовах цього договору кошти в управління з метою отримання у власність об`єкта інвестування, визначеного в пункті 6 цього договору.

Відповідно до п.п 3 п. 8 договору, управитель має право отримувати винагороду за надання послуг довірителю у розмірі встановленому цим договором та правилами фонду, а п.п. 6 п. 9 договору встановлено, що довіритель зобов`язаний сплатити винагороду управителю, передбачену цим договором.

Згідно з абз. 4 ст. 21 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» за здійснення управління коштами, переданими управителю в управління, довіритель сплачує управителю винагороду у розмірі, строки та в порядку, визначені у договорі про участь у ФФБ, але не більше п`яти відсотків від суми коштів, переданих в управління. Відповідно до ст. 2 вказаного закону, винагорода управителя ФФБ - грошові кошти, які відповідно до цього Закону установники управління (довірителі ФФБ) сплачують управителю для відшкодування необхідних витрат, зроблених управителем у зв`язку з управлінням майном (коштами), переданим йому в управління за договорами про управління майном (договорами про участь у ФФБ), а також для забезпечення його діяльності з управління майном. Довірителі ФФБ сплачують управителю таку винагороду у строки, розмірі та в порядку, визначені договором про участь у ФФБ.

Відповідно до п. 25 Договору ЖБ-04 № 75-18/10/2016, довіритель сплачує винагороду управителю за надання послуг із: 1) здійснення управління коштами у розмірі, вказаному нижче, але не більш як 1 відсоток (у т.ч. ПДВ) від суми таких коштів у наступному порядку: - при закріпленні об`єкта інвестування за довірителем згідно абзацу 3 пункту 15 цього договору довіритель сплачує управителю винагороду у розмірі 0,5 відсотки ( у т.ч. ПДВ) від вартості об`єкта інвестування на момент укладення цього договору, що зазначена у абзаці 2 пункту 15 цього договору; - при підписанні акта прийняття-передачі закріпленого за довірителем об`єкта інвестування довіритель сплачує управителю винагороду у розмірі 0,5 відсотки ( у т.ч. ПДВ) від вартості об`єкта інвестування на момент укладення цього договору, що зазначена у абзаці 2 пункту 15 цього договору.

Згідно з абз. 2 п. 15 вищевказаного договору, вартість об`єкта інвестування на момент укладення цього договору становить 1 234435, 00 (один мільйон двісті тридцять чотири тисячі чотириста тридцять п`ять грн. 00 коп.) гривень.

Відповідно до п. 28 договору, довіритель вносить винагороду управителю протягом 3 (трьох) банківських днів від дня надання управителем послуг, зазначених у пункті 25 цього договору.

Відповідно до п. 29 договору, управління майном за цим договором припиняється у разі повного виконання управителем зобов`язань перед довірителем.

Отже, договором встановлено граничний строк виконання зобов`язання зі сплати винагороди управителеві тривалістю у 3 банківські дні з моменту припинення управління коштами, разом з тим договором передбачено виконання зобов`язання довірителя частинами.

З Акту приймання-передачі Об`єкта інвестування до договору ЖБ-04 № 75-18/10/2016 про участь у фонді фінансування будівництва від 18.10.2016 року, укладеного 12.04.2018 року вбачається, що Забудовник передав, а Довіритель прийняв об`єкт інвестування квартиру у 10-ти поверховому багатоквартирному житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.24-25).

Так, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, підставою для державної реєстрації права власності на об`єкт інвестування, серед іншого, слугували: Акт приймання-передачі об`єкта інвестування, серія та номер: б/н , виданий 12.04.2018, видавник: ТзОВ «Житлово-Будівельна компанія «ВАШ ДІМ», ОСОБА_1 , Довідка, серія на номер: б/н, виданий 11.04.2018, видавник: ТзОВ «Інвестиційно-фінансова компанія», Договір про участь у фонді фінансування будівництва, серія та номер: ЖБ-04 № 75-18/10/2016, виданий 18.10.2016, видавник: ТзОВ «Інвестиційно-фінансова компанія», ОСОБА_1 (а.с.78-79).

Згідно з ст. 19 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», на підставі даних щодо фактичної загальної площі об`єктів інвестування довіритель за поточною ціною вимірної одиниці об`єкта інвестування здійснює остаточні розрахунки з управителем ФФБ та отримує в управителя ФФБ в обмін на свідоцтво про участь у ФФБ довідку за встановленою формою. Ця довідка є документом, що підтверджує право довірителя на набуття у власність закріпленого за ним об`єкта інвестування. Отриману від управителя ФФБ довідку про право довірителя на набуття у власність об`єкта інвестування довіритель надає забудовнику для подальшої державної реєстрації за довірителем права власності на закріплений за ним об`єкт інвестування. Органи, що здійснюють державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводять державну реєстрацію права власності довірителя на об`єкт інвестування на підставі довідки про право довірителя на набуття у власність об`єкта інвестування, при цьому такі органи не мають права вимагати будь-яких інших документів щодо участі довірителя у ФФБ.

Отже, суд доходить висновку, що об`єкт інвестування був закріплений за відповідачем, що підтверджується довідкою про участь у ФФБ від 11.04.2018, як однією з підстав виникнення у відповідача права власності на об`єкт інвестування.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для його виконання сторонами.

Згідно з п. 43 договору ЖБ-04 № 75-18/10/2016 про участь у фонді фінансування будівництва, цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Отже, з врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-фінансова компанія» коштів в розмірі 12344,36 гривень підлягають до задоволення.

У відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 1332,18грн. та інфляційні втрати в розмірі 3166,33грн., представивши відповідні розрахунки.

З огляду на наведені положення ч.2 ст.625 ЦК України, суд погоджується з такими розрахунками, оскільки вони є коректними, і вважає, що вимоги позивача в частині стягнення трьох відсотків річних від простроченої суми та інфляційних втрат є підставними і підлягають задоволенню.

Щодо заяви представника відповідача ОСОБА_2 від 05.08.2021 року про застосування строку позовної давності суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

ЄСПЛ, практика якого є обов`язковою для застосування національними судами, зауважує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу" (див. mutatis mutandis рішення у справах "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії" від 20 вересня 2011 року ("OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia", заява N 14902/04, § 570), "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" від 22 жовтня 1996 року ("Stubbings and Others v. the United Kingdom", заяви N 22083/93 і N 22095/93, § 51)).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Приписами ч. 1 ст. 258 ЦК України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Частиною 1 ст. 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Висновок про правильне застосування норм матеріального права щодо позовної давності міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року в справі № 6-116цс13.

Відповідно до цього висновку для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

Так, як вже встановлено в судовому засіданні, 12 квітня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Житлово-будівельна компанія «Ваш дім» (Забудовник) та ОСОБА_1 укладено Акт приймання-передачі Об`єкта інвестування до договору ЖБ-04 № 75-18/10/2016 про участь у фонді фінансування будівництва від 18.10.2016 року.

Відповідачем зазначалось, що пункт 25 договору вказує, що обов`язок відповідача сплатити кошти позивачу настає при підписанні Акту приймання-передачі закріпленого об`єкта інвестування, а в матеріалах справи відсутні документи, які б давали підстави вважати, що такий об`єкт був закріплений саме за відповідачем, проте наведене не приймається судом до уваги, оскільки здійснена державна реєстрація права власності відповідача на об`єкт інвестування, а реєстрація права власності може бути здійснена лише на закріплений за довірителем об`єкт інвестування. Крім того, в матеріалах справи знаходиться інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка містить відомості про довідку серія на номер: б/н, виданий 11.04.2018, видавник: ТзОВ «Інвестиційно-фінансова компанія». Отже, об`єкт інвестування був закріплений за відповідачем ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою про участь у ФФБ від 11.04.2018, як однією з підстав виникнення у відповідача права власності на об`єкт інвестування.

Частиною 3 статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесенням ним рішення.

Згідно з приписами ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Верховний Суд України у постанові від 22.04.2015 року у справі № 6-48цс15 дійшов висновку, що відповідно до частини 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Разом з тим, відповідно до п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Отже, з врахуванням того, що позивач Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-фінансова компанія» дізнався про порушення свого права 12.04.2018, з позовом до суду за захистом своїх прав звернувся 24.02.2021 року, то суд дійшов до висновку, що позивач не пропустив трирічний строк звернення до суду (позовну давність), визначений статтею 257 ЦК України.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приписами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У п.26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п.23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обв`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа "Серявін та інші проти України" № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Крім того, в силу дії ст. 141 ЦПК України до стягнення з відповідача в користь позивача підлягає розмір судових витрат.

У зв`язку з наведеним, з відповідача підлягають стягненню в користь позивача 2270,00 гривень судового збору.

Керуючись ст.ст.13,76,81,82,83,89,95,141,263,265,267, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

позов задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-фінансова компанія» грошові кошти в розмірі 16842,87 грн.(шістнадцять тисяч вісімсот сорок дві гривні вісімдесят сім копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-фінансова компанія» 2270,00 гривень (дві тисячі двісті сімдесят гривень) сплаченого судового збору.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-фінансова компанія», ЄДРПОУ 34462360, місцезнаходження: 79015, м. Львів, вул. Героїв УПА, буд. 72.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 .

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів до Львівського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Львова з дня його проголошення.

Текст рішення складено та підписано 18.05.2022 року.

Суддя О. І. Ковальчук