Постанова

від 17.05.2022 по справі 2-243/10

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 травня 2022 року

м. Київ

справа № 2-243/10

провадження № 61-15973св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

суб?єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Михайловський Сергій Володимирович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , на постанову Львівського апеляційного суду від 25 серпня 2021 рокуу складі колегії суддів: Мельничук О. Я.,

Ванівського О. М., Крайник Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із скаргою на дії державного виконавця виконавчого округу Львівської області

Михайловського С. В.

Скарга мотивована тим, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Михайловського С. В. перебуває зведене виконавче провадження № 62547994 до складу якого входять виконавче провадження

№ 62543761 з примусового виконання виконавчого листа № 2-243/10, виданого 09 лютого 2011 року Жовківським районним судом Львівської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 боргу в сумі 199 980,42 грн та 1 700,00 грн держмита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі 30,00 грн, та виконавче провадження № 62543467 з примусового виконання виконавчого листа № 444/919/18, виданого 15 квітня 2019 року Жовківським районним судом Львівської області про стягнення з

ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 129 847, 29 грн боргу та 1 298,57 грн судового збору.

У межах виконання даного зведеного виконавчого провадження, приватним виконавцем 17 вересня 2020 року постановою призначено суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні з метою визначення вартості описаного та арештованого майна боржника, а саме: будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , залучено ПП «Оціночна компанія «Апекс», яка провела оцінку вище згаданого будинку та визначила, що станом на 05 жовтня 2020 року вартість зазначеного майна становить 994 430,00 грн.

ОСОБА_1 не погоджується з такою оцінкою нерухомого майна, вважала що дана оцінка нерухомого майна є не об`єктивною, суттєво заниженою та такою, що здійснена в супереч нормам чинного законодавства.

ОСОБА_1 просила визнати недійсним висновок про вартість майна складений 05 жовтня 2020 року ПП «Оціночна компанія «Апекс» про оцінку майна, а саме: будинку та земельної ділянки розташованих за адресою:

АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Жовківського районного суду Львівської області від 24 листопада

2020 року скаргу задоволено.

Висновок про вартість майна складений 05 жовтня 2020 року ПП «Оціночна компанія «Апекс» у зведеному виконавчому провадженні № 62547994, що перебуває на виконанні приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Михайловського С. В., про оцінку майна, а саме будинку та земельної ділянки розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 визнано недійсним.

Стягнуто з приватного виконавця Михайловського С. В. на користь

ОСОБА_1 5 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Постановляючи ухвалу про задоволення вимог скарги, суд виходив з тих обставин, що наявність трьох істотно різних висновків, якими визначено вартість арештованого майна, порушує права ОСОБА_1 , як сторони у виконавчому провадженні.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року апеляційні скарги приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Михайловського С. В. та ОСОБА_4 , представника ОСОБА_3 - задоволено.

Ухвалу Жовківського районного суду Львівської області від 24 листопада

2020 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні скарги відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Михайловського С. В. судові витрати в розмірі

2 270,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі

420,40 грн.

Відмовляючи у задоволенні скарги, апеляційний суд виходив із відсутності підстав для задоволення вимог скарги, оскільки звіт про оцінку майна

від 15 жовтня 2019 року, який судом першої інстанції був взятий до уваги, на момент розгляду справи судом, був недійсним та таким, що не створював жодних правових наслідків. Крім того, апеляційний суд вказав, що рецензування звіту з оцінки є єдиним законодавчо встановленим способом спростування результатів оцінки.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

27 вересня 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року та залишити в силі ухвалу Жовківського районного суду Львівської області.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновок про вартість майна від 05 листопада 2020 року, який на час подання скарги був чинний. Заявник також зазначає, що поняття «рецензування звіту про оцінку майна» в чинній редакції Закону України «Про виконавче провадження» відсутнє, а тому висновок суду в цій частині не ґрунтується на нормах матеріального права.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2021 року поновлено представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , строк на касаційне оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Жовківського районного суду Львівської області.

У квітні 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи

Апеляційним судом встановлено, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Михайловського С. В. перебуває зведене виконавче провадження № 62547994 до складу якого входять виконавче провадження № 62543761 з примусового виконання виконавчого листа

№ 2-243/10 виданого 09 лютого 2011 року року Жовківським районним судом Львівської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 боргу в сумі 199 980,42 грн та 1 700,00 грн держмита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі 30,00 грн, та виконавче провадження № 62543467 з примусового виконання виконавчого листа № 444/919/18 виданого 15 квітня 2019 року Жовківським районним судом Львівської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 129 847,29 грн боргу та 1 298,57 грн судового збору.

Згідно повідомлення № 1697 від 23 жовтня 2020 року приватний виконавець повідомив учасників виконавчого провадження, а саме ОСОБА_1 та

ОСОБА_3 про оцінку майна. Зі змісту даного листа вбачається, що 23 жовтня 2020 року на адресу приватного виконавця надійшов звіт про оцінку житлового будинку та земельної ділянки в складі садиби, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно висновку ПП «Оціночна компанія «Апекс» від 05 жовтня 2020 року про вартість майна - житловий будинок та земельна ділянка в складі садиби за адресою: АДРЕСА_1 на дату оцінки без податку на додану вартість складає 994 430,00 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У відповідності до частини 1 статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право, серед іншого, ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, таких засад, як забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

За змістом частин першої - третьої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання.

За приписами частини п`ятої цієї статті виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення.

Відповідно до частин першої, другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Згідно з частиною 1 статті 20 Закону України «Про виконавче провадження», для з`ясування та роз`яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець виносить постанову про залучення експерта або спеціаліста (кількох експертів або спеціалістів), а для проведення оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання.

У відповідності до частини 3 статті 20 Закону України Про виконавче провадження» експерт або спеціаліст зобов`язаний надати письмовий висновок, а суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання - письмовий звіт з питань, що містяться в постанові, протягом 15 робочих днів з дня ознайомлення з постановою виконавця. Цей строк може бути продовжений до 30 робочих днів за погодженням з виконавцем.

Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб`єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначені Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в України» від 12 липня 2001 року №2658-ІІІ (далі - Закон №2658-ІІІ)

Оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в України» від 12 липня 2001 року №2658-ІІІ незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання.

Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону.

Підставою проведення оцінки майна є, зокрема, договір між суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання та замовником оцінки, який укладається в письмовій формі та може бути двостороннім або багатостороннім (частина 1 статті 10, частина 1 статті 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в України» № 2658-III).

Частиною другою статті 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в України» передбачено, що замовниками оцінки майна можуть бути особи, яким зазначене майно належить на законних підставах або у яких майно перебуває на законних підставах, а також ті, які замовляють оцінку майна за дорученням зазначених осіб. Замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб`єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення його оцінки.

Статтею 32 Закону України від 12 липня 2001 року № 2658-III передбачена відповідальність оцінювачів та суб`єктів оціночної діяльності, частиною другою якої визначено, що оцінювачі та суб`єкти оціночної діяльності - суб`єкти господарювання несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, зокрема, за недостовірність чи необ`єктивність оцінки майна, відповідно до умов договору та закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440 затверджено Національний стандарт № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» (далі - Національний стандарт № 1, Стандарт).

Відповідно до пункту 1 Національний стандарт № 1 є обов`язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав (далі - майно) суб`єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна.

Відповідно до пункту 11 Національного стандарту № 1 оцінка проводиться із застосуванням бази, що відповідає ринковій вартості або неринковим видам вартості. Вибір бази оцінки передує укладанню договору на проведення оцінки майна.

Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.

Згідно з пунктами 35, 38 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», оцінка майна проводиться із застосуванням методичних підходів, методів оцінки, які є складовими частинами методичних підходів або є результатом комбінування кількох методичних підходів, а також оціночних процедур.

Для проведення оцінки майна застосовуються такі основні методичні підходи: - витратний (майновий - для оцінки об`єктів у формі цілісного майнового комплексу та у формі фінансових інтересів); - дохідний; - порівняльний.

Порівняльний підхід ґрунтується на врахуванні принципів заміщення та попиту і пропонування. Порівняльний підхід передбачає аналіз цін продажу та пропонування подібного майна з відповідним коригуванням відмінностей між об`єктами порівняння та об`єктом оцінки.

Пункти 16, 47 даного Національного стандарту № 1 визначають, що визначення ринкової вартості об`єкта оцінки за допомогою порівняльного підходу ґрунтується на інформації про ціни продажу (пропонування) подібного майна, достовірність якої не викликає сумнівів у оцінювача.

Згідно з пунктом 56 Національного стандарту №1, звіт про оцінку майна, що складається у повній формі, повинен містити: опис об`єкта оцінки, який дає змогу його ідентифікувати; дату оцінки та дату завершення складення звіту, а у разі потреби - строк дії звіту та висновку про вартість майна відповідно до вимог законодавства; мету проведення оцінки та обґрунтування вибору відповідної бази оцінки; перелік нормативно-правових актів, відповідно до яких проводиться оцінка; перелік обмежень щодо застосування результатів оцінки; виклад усіх припущень, у межах яких проводилася оцінка; опис та аналіз зібраних і використаних вихідних даних та іншої інформації під час проведення оцінки; висновки щодо аналізу існуючого використання та найбільш ефективного використання об`єкта оцінки; виклад змісту застосованих методичних підходів, методів та оціночних процедур, а також відповідних розрахунків, за допомогою яких підготовлено висновок про вартість майна; письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об`єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду - відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення, інші заяви, що є важливими для підтвердження достовірності та об`єктивності оцінки майна і висновку про його вартість; висновок про вартість майна; додатки з копіями всіх вихідних даних, а також у разі потреби - інші інформаційні джерела, які роз`яснюють і підтверджують припущення та розрахунки.

Визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам державний виконавець чи залучений ним суб`єкт оціночної діяльності, здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання на підставі виконавчих документів. Отже, оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців.

За правилами статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а рішення, дії чи бездіяльність виконавця щодо виконання рішень інших органів можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду.

Відмовляючи у задоволені скарги, суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що державний виконавець при вчиненні виконавчих дій щодо визначення вартості описаного та арештованого майна, зокрема, під час визначення суб`єкта оціночної діяльності, доручення йому подати звіт про оцінку майна та повідомлення сторін виконавчого провадження про вартість майна, діяв в межах наданих йому повноважень, в порядок та спосіб, визначені діючим законодавством України.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», рецензування звіту про оцінку майна здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб`єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна.

Відповідно до пункту 57 Національного стандарту № 1 рецензування звіту про оцінку майна здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та осіб, які заінтересовані у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб`єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна.

Відтак, у разі незгоди із результатами оцінки майна заявник мав право звернутись з клопотанням про призначення рецензування звіту про оцінку майна, однак заявниця - ОСОБА_1 із вимогами про рецензування звіту про оцінку майна у спосіб визначеним законом не зверталася

Зважаючи на встановлені у цій справі обставини, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про дотримання державним виконавцем вимог статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» щодо проведення оцінки майна.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня

2006 року у справі «Проніна проти України»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову Львівського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун