Постанова

від 24.05.2022 по справі 331/4027/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 25.05.2022 Справа № 331/4027/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 331/4027/20

Провадження №22-ц/807/1326/22

Головуючий в 1-й інстанції Антоненко М.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2022 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,суддів:Крилової О.В., Полякова О.З.,

розглянувши упорядку письмовогопровадження безповідомлення учасниківсправи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 грудня 2021 року, ухвалене у м. Запоріжжі у справі за позовом Комунальної установи «Обласний Фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі» Запорізької обласної ради до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів,-

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2020 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 54605, 50 гривень.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 грудня 2021 року, позовну заяву Комунальної установи «Обласний Фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі» Запорізької обласної ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Комунальної установи «Обласний Фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі» Запорізької обласної ради (місцезнаходження: м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, буд. 13, код ЄДРПОУ 25488480) заборгованість за кредитним договором № 5319 від 21 травня 2008 року в сумі 54605 (п`ятдесят чотири тисячі шістсот п`ять) гривень 50 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Комунальної установи «Обласний Фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі» Запорізької обласної ради (місцезнаходження: м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, буд. 13, код ЄДРПОУ 25488480) судовий збір у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень 00 копійок.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що відповідач у справі не є належним.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу Комунальна установа «Обласний Фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі» Запорізької обласної ради, зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2022 року це 248 100 грн. (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2022 рік» з 1 січня 2022 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 2481,00 грн. (2481,00 грн. Х 100 = 248 100 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання Указу Президента України від 27.03.1998 № 222/98 розпорядженням Голови Запорізької обласної державної адміністрації від 10.07.1998р. за № 376 у Запорізькій області створено Обласний Фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі, який виконує державну програму забезпечення сільських громадян житлом.

Комунальна установа «Обласний Фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі» Запорізької обласної ради є неприбутковою установою.

Діяльність Фонду чітко регламентована нормативними актами, згідно з якими основним джерелом формування коштів Фонду є державний бюджет.

Надання пільгових кредитів є єдиним видом діяльності Фонду.

Кредити надаються за рахунок бюджетних коштів відповідно до Правил надання кредитів індивідуальним забудовникам житла на селі, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 05.10.1998 №1597 зі змінами та доповненнями та Правил надання пільгових довгострокових кредитів мешканцям сіл, селищ, селищ міського типу та міст районного значення за Цільовою регіональною програмою «Сільське подвір`я», затвердженими Розпорядженням Голови Запорізької обласної державної адміністрації.

21 травня 2008 року між Фондом та громадянином ОСОБА_2 , відповідно до Правил та на підставі його заяви було укладено кредитний договір № 5319 на суму 50000,00 грн. для купівлі та реконструкції житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_2 терміном на десять років зі сплатою 3% річних за користування кредитом.

Сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

За умовами кредитного договору (п.2.1.) кредит надається шляхом перерахування грошових коштів на особистий рахунок продавця житлового будинку, сплатою рахунків за будівельні матеріали та обладнання, а також здійснення страхового платежу згідно договору страхування ризику неповернення кредиту.

ОСОБА_2 , згідно його заяв були перераховані кошти на рахунок продавця будинку ОСОБА_1 у сумі 34 000,00 грн. і оплачені рахунки на будівельні матеріали і металопластикові вікна, що підтверджується платіжними дорученнями: від 128.08.2008 № 85 на суму 34 000,00 грн., від 29.08.2008 № 108 на суму 9344,50 грн., від 12.09.2008 № 124 на суму 5 655,50 грн. та здійснені страхові платежі у сумі 693,88 грн., 190,70 грн. 115,42 грн.

Загальна сума наданого кредиту складає 50 000,00 грн.

Суми виданого кредиту відображені у Додатку №1 (видача кредиту), який підписано Позичальником і є невід`ємною частиною кредитного Договору.

Зобов`язання за кредитним договором Фондом були виконані у повному обсязі.

При виконанні Фондом умов кредитного договору будь-яких зауважень та заперечень від позичальника не надходило.

Згідно п.2.3. кредитного договору та Додатку № 2 (графік повернення кредиту) до нього, погашення кредиту та відсотків за користування ним здійснюється грошовими коштами щорічно, до першого вересня кожного року.

Повне погашення кредиту передбачено до 01 вересня 2017 року.

Умови повернення були узгоджені сторонами, про що свідчать підписи сторін на Додатку № 2 (графік повернення кредиту).

У заяві позичальника ОСОБА_2 від 21.05.2008 року зазначено, що з умовами надання кредиту та методикою розрахунків, щодо повернення кредиту, відсотків за користування кредитом та інших платежів, ознайомлений.

Позичальник здійснював погашення кредиту чотири роки, потім платежі припинились у зв`язку з чим виникла заборгованість по кредитному договору.

Відповідно до п.2.5. кредитного договору суми коштів, які сплачувались Позичальником зараховувались в такій послідовності: штраф (пеня); відсотки за користування кредитом; частина кредиту.

За прострочку терміну повернення кредиту, згідно п.5.2. кредитного договору, нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочки від не внесеної в строк суми платежів.

Задля уникнення подальшого зростання пені 16 серпня 2017 року була укладена додаткова угода № 1235 до кредитного договору № 5319, відповідно до якої батько позичальника ОСОБА_1 взяв на себе обов`язки по сплаті кредиту і нарахувань до нього за ОСОБА_2 .

Додатковою угодою було зафіксовано суму боргу за несплачені періоди у розмірі 17211,36 грн. та тіло кредиту у розмірі 7788,64 грн. всього 25000,00 гри., які ОСОБА_1 зобов`язався сплатити до 01.11.2017 року, також була здійснена реструктуризація боргу на три роки. Останній термін погашення передбачений «Графіком повернення кредиту» до 01.11.2019 року. Однак ОСОБА_1 порушив взяті на себе зобов`язання по погашенню кредиту.

У зв`язку з чим станом на 29.10.2020 року виникла заборгованість у розмірі 54605,50 грн., що складається з кредиту - 25000,00 грн., фіксованої суми нарахувань на дату укладання додаткової угоди - 17211,36 грн., відсотків за користування кредитом - 2245,89 грн., а також пені, яка нарахована на початок карантину (12.03.2020 р.) в сумі 10148,25 грн.

Згідно наявного в матеріалах справи повідомлення від 14.08.2021 року № 284 вимога Комунальної установи «Обласний Фонд підтримкиіндивідуальногожитлового будівництва на селі»Запорізькоїобласної ради про повернення суми заборгованості, відповідачем залишена без задоволення.

Задовольняючи вимоги позову, суд першої інстанції виходив із встановленої наявності між сторонами кредитних правовідносин, факту порушення відповідачем ОСОБА_1 зобов`язань за договором та наявність заборгованості в сумі 54605,50 гривень.

З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 520 ЦК України, боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Згідно вимог ст. 521 ЦК України, форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу, яка передбачає, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

21 травня 2008 року між Фондом та громадянином ОСОБА_2 було укладено у письмовій формі кредитний договір № 5319 на суму 50000,00 грн. для купівлі та реконструкції житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_2 терміном на десять років зі сплатою 3% річних за користування кредитом.

Згідно п. 7.3 вказаного договору, зміни та доповнення до цього договору вносяться шляхом укладання додаткових угод.

16 серпня 2017 року в письмовій формі була укладена додаткова угода № 1235 до кредитного договору № 5319, відповідно до якої відповідач ОСОБА_1 взяв на себе обов`язки по сплаті кредиту і нарахувань до нього за ОСОБА_2 . Додатковою угодою було зафіксовано суму боргу за несплачені періоди у розмірі 17211,36 грн. та тіло кредиту у розмірі 7788,64 грн. всього 25000,00 гри., які ОСОБА_1 зобов`язався сплатити до 01.11.2017 року, також була здійснена реструктуризація боргу на три роки. Останній термін погашення передбачений «Графіком повернення кредиту» до 01.11.2019 року. Однак ОСОБА_1 порушив взяті на себе зобов`язання по погашенню кредиту.

Додатковою угодою №1235 від 16.08.2017 року, укладання якої передбачено умовами кредитного договору №5319 від 21.05.2008 року та не протирічить нормам цивільного законодавства замінено боржника у зобов`язанні з ОСОБА_2 на ОСОБА_1 .

Доказів наявності будь-яких заперечень з боку первісного боржника, щодо укладання такої угоди матеріали справи не містять. Згода на заміну боржника у зобов`язанні з боку кредитора та нового боржника зафіксована безпосередньо у додатковій угоді. Ні сам кредитний договір, ні додаткова угода не визнані недійсними у передбаченому законом порядку.

Враховуючи наведене, у зобов`язанні щодо виконання умов кредитного договору замінено боржника, який повинен відповідати за належне виконання умов договору, і таким боржником є відповідач у справі. Посилання в апеляційні скарзі на неправомочне укладання договору про зміну боржника у зобов`язанні, враховуючи укладання додаткової угоди тільки між новим боржником і кредитором, є неспроможними, оскільки саме таких вимог до подібних договорів законодавством не передбачено.

Відповідно дост. 629 ЦК Українидоговір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідност. 611 ЦК Українипри порушенні зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. ст. 526, 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений договором термін.

Відповідно дост. 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1ст. 1049 ЦК Українивстановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику в строк та в порядку встановленим договором. Якщо договором не встановлено строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги , позика повинна бути повернена позичальником протягом 30 днів з дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Взявши на себе зобов`язання по виконанню умов кредитного договору відповідач допустив порушення, має заборгованість, яку просить стягнути позивач у справі. Розмір заборгованості відповідачем не оспорений, тому наявні підстави для стягнення боргу у судовому порядку.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 грудня 2021 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 25 травня 2022 року.

Судді: С. В. Кухар

О.В. Крилова

О.З. Поляков