Рішення

від 12.05.2022 по справі 910/20660/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.05.2022Справа № 910/20660/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Картавцевої Ю.В., за участю секретаря судового засідання Негоди І.А., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІОНІТІ"

до Антимонопольного комітету України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Аєпей»

про визнання недійсним рішення та зобов`язання вчинити дії

Представники:

від позивача: Бажанов В.О.

від відповідача: Пащенко М.В.

від третьої особи: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Іоніті» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Антимонопольного комітету України, у якому просить суд: визнати недійсним рішення Антимонопольного комітету України, викладене у формі листа від 06.10.2021 №128-26.13/07-14424 про відмову у розгляді справи за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Іоніті» про ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції б/н від 30.08.2020 (вх. №8-01/325-АМк від 02.09.2020) та зобов`язати Антимонопольний комітет України розглянути заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Іоніті» про ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції б/н від 30.08.2020 (вх. №8-01/325-АМк від 02.09.2020).

За змістом ст. 176 ГПК України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2021 суд ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 01.02.2022; залучити до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Аєпей».

10.01.2022 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

У підготовче засідання 01.02.2022 прибули представники позивача та відповідача, представники третьої особи у підготовче засідання не прибули.

Відповідно до ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

З метою належної підготовки справи для розгляду у підготовчому засіданні 01.02.2022 судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 22.02.2022.

10.02.2022 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

У підготовче засідання 22.02.2022 прибули представники позивача та відповідача, представники третьої особи у підготовче засідання не прибули.

У підготовчому засіданні 22.02.2022 судом з`ясовано, що в процесі підготовчого провадження у даній справі вчинені всі необхідні дії передбачені ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Відповідно до п. 18 ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті.

За наслідками підготовчого засідання судом закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті на 29.03.2022.

Разом з тим, статтею 1 Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", згідно п. 1 якого постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Відповідно до п. 1 Указу Президента України №133/2022 від 14.03.2022 постановлено продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Враховуючи викладене, засідання призначене на 29.03.2022 не відбулось.

З огляду на зазначене, з метою недопущення випадків загрози життю, здоров`ю та безпеці учасників судового процесу, суддів та працівників апарату суду, суд дійшов висновку про необхідність визначення іншої дати судового засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2022 суд ухвалив: судове засідання призначити на 13.05.2022.

У судове засідання 13.05.2022 прибули представники позивача та відповідача, представники третьої особи у судове засідання не прибули.

За змістом ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у судовому засіданні 13.05.2022, за відсутності представника третьої особи, запобігаючи при цьому безпідставному затягуванню розгляду справи.

Представник позивача підтримав позовні вимоги, представник відповідача проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 13.05.2022 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Правовідносини, пов`язані з обмеженням монополізму та захистом суб`єктів господарювання від недобросовісної конкуренції, є предметом регулювання господарського законодавства, у тому числі й Господарського кодексу України, і відтак - господарськими, а тому справи, що виникають з відповідних правовідносин, згідно з частиною третьою статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" розглядаються господарськими судами.

Положеннями ст. 7 та ст. 16 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» визначено, що Комітет має повноваження, зокрема, приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції рішення за заявами і справами. Державний уповноважений Антимонопольного комітету України має повноваження розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, про надання дозволу, надання попередніх висновків стосовно узгоджених дій, концентрації, приймати розпорядження про початок розгляду справи або надавати мотивовану відповідь про відмову в розгляді справи. Відповідно до пункту 20 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (Правила розгляду справ), затверджених розпорядженням Комітету від 19 квітня 1994 року № 5, у разі невиявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції державний уповноважений відмовляє у розгляді справи, про що письмово повідомляється заявнику.

Законом України «Про захист економічної конкуренції», який визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин, саме і встановлено інший порядок судового вирішення спорів за участю органів Комітету.

Зокрема, положеннями частини першої статті 60 цього Закону передбачено право заявника, відповідача, третьої особи оскаржити рішення органів Комітету повністю або частково саме до господарського суду.

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 39 Закону України «Про захист економічної конкуренції» заявником є особа, яка подала заяву, подання про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Виходячи із системного тлумачення положень статті 7, 16 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», статті 36 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та пункту 20 Правил розгляду справ, суд приходить до висновку, що відмова Комітету в розгляді справи є рішенням Комітету, оформленим не розпорядженням, а листом. Отже, таке рішення може бути оскаржене заявником у господарському суді.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Іоніті» звернулось до Антимонопольного комітету України із заявою б/н від 30.08.2020 (вх. №8-01/325-АМк від 02.09.2020) (Заява) про ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції які на думку позивача, містяться в діях групи суб`єктів господарювання, в тому числі ТОВ «Аєпей», що здійснюють діяльність, пов`язану із заряджанням електричних транспортних засобів.

Рішенням Комітету, яке оформлене листом від 06.10.2021 №128-26.13/07-14424 повідомлено позивача про відмову у розгляді справи.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що у рішенні Комітету, яке оформлено листом від 06.10.2021 №128-26.13/07-14424 (далі - Рішення) відсутні вичерпні, ґрунтовні та повно розкриті мотиви його ухвалення, та що Комітет надав лише формальну відповідь, не досліджуючи обставини викладені в заяві. З огляду на викладене позивач просить суд визнати недійсним рішення Антимонопольного комітету України, викладене у формі листа від 06.10.2021 №128-26.13/07-14424 про відмову у розгляді справи за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Іоніті» про ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції б/н від 30.08.2020 (вх. №8-01/325-АМк від 02.09.2020) та зобов`язати Антимонопольний комітет України розглянути заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Іоніті» про ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції б/н від 30.08.2020 (вх. №8-01/325-АМк від 02.09.2020).

Відповідач проти задоволення позову заперечує та зазначає, що відносини між ТОВ «Іоніті», власником зарядних пристроїв для електромобілів, та ТОВ «Аєпей», суб`єктом господарювання, що надає послуги доступу до програмного забезпечення «AE Charging Point», не були врегульовані жодним договором та не були товарно-грошовими, оскільки сворення профілю та внесення до нього власних пристроїв було безоплатним, а отже ТОВ «Аєпей» не зобов`язано надавати (продовжувати надавати) доступ до програмного забезпечення зарядного пристрою для електромобілів. Крім того Комітет зазначає, що інформація та матеріали, які були отримані під час розгляду Заяви, не містили ознак порушення Закону України «Про захист економічної конкуренції», з огляду на що відповідно до п.20 Правил розгляду заяв і справ Комітет відмовив у розгляді Заяви. Поряд з цим, обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки, позовна вимога, яка спрямована на те, щоб примусити суб`єкт владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту є недопустимою, що в свою чергу є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні такої вимоги.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що між ТОВ «Іоніті» та ТОВ «Аєпей» існували договірні та товарно-грошові відносини, оскільки позивач був власником великої кількості зарядних станцій Групи Автоентерпрайз, яка пов`язана відносинами контролю з ТОВ «Аєпей». Крім того позивач зазначив, що був вимушений приєднатись до договору про надання пакету послуг у сфері організації доступу зарядного пристрою для електромобілів до системи «AE Charging Point» та використовувати застосунок з метою надання послуг з заряджання електричних транспортних засобів та відповідно здійснення своєї господарської діяльності.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

У силу приписів ч. 1 ст. 3 Закону України "Про захист економічної конкуренції" законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із цього Закону, законів України "Про Антимонопольний комітет України", "Про захист від недобросовісної конкуренції", інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері публічних закупівель. Особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету України, уповноважених з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці.

Стаття 3 зазначеного Закону до основних завдань Антимонопольного комітету України відносить участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Приписами ст. 4 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах: законності; гласності; захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів.

Частиною 1 статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, в тому числі, розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; перевіряти суб`єкти господарювання, об`єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб`єктів господарювання, об`єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом тощо.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України "Про захист економічної конкуренції", "Про захист від недобросовісної конкуренції", цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Правилами розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (Правила розгляду справ), затвердженими розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 р. N 5 ( z0090-94 ) ( В редакції Розпорядження Антимонопольного комітету N 169-р ( z0471-98 ) від 29.06.98 ) встановлено, що вони визначають окремі особливості порядку розгляду заяв, справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у тому числі про захист від недобросовісної конкуренції органами Комітету відповідно до законів України «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про Антимонопольний комітет України» та встановлюють порядок перевірки та перегляду рішень органів Комітету в цих справах і діють до прийняття відповідних актів законодавства.

За змістом ч. 1 ст. 36 Закону України «Про захист економічної конкуренції» органи Антимонопольного комітету України розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема, за заявами суб`єктів господарювання, громадян, об`єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених цим Законом як порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Так, судом встановлено, що ТОВ «Іоніті» звернулось до Антимонопольного комітету України із заявою б/н від 30.08.2020 (вх. №8-01/325-АМк від 02.09.2020) про ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції які на думку позивача, містяться в діях групи суб`єктів господарювання, в тому числі ТОВ «Аєпей», що здійснюють діяльність, пов`язану із заряджанням електричних транспортних засобів, у якій просило: прийняти Заяву до розгляду; за результатами розгляду Заяви розпочати розгляд справи проти ТОВ «АЄПЕЙ» за ознаками вчинення порушення, передбаченого пп. 5,6,7 частини другої статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції»; визнати, що ТОВ «АЄПЕЙ» вчинило порушення, передбачене пп. 5,6,7 частини 2 ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку програмного забезпечення для надання послуг заряджання електричних транспортних засобів, що створило суттєві перешкоди доступу на ринок заряджання електричних транспортних засобів та суттєво обмежили конкурентоспроможність Заявника; накласти на ТОВ «АЄПЕЙ» штраф у розмірі, передбаченому ст. 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції»; зобов`язати ТОВ «АЄПЕЙ» припинити порушення, передбачене 5,6,7 частини 2 ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді блокування Заявнику доступу до програмного забезпечення для надання послуг заряджання електричних транспортних засобів, створюючи суттєві перешкоди доступу на ринок заряджання електричних транспортних засобів.

Листом від 01.10.2020 №128-26.13/07-13404 Комітет, керуючись п.18 Правил розгляду заяв і справ, повідомив позивача про залишення заяви без руху.

Листом від 28.10.2020 №28-10-2020/01 ТОВ «Іоніті» надало до Комітету інформацію.

Розпорядженням державного уповноваженого Комітету від 28.12.2020 №07/373-р було зупинено розгляд Заяви до завершення розгляду органом Комітету пов`язаних із цією заявою інших справ.

У зв`язку з тим, що Комітетом завершено розгляд справ, пов`язаних із Заявою, розпорядженням державного уповноваженого Комітету від 20.09.2021 №07/250-р було поновлено розгляд заяви ТОВ «Іоніті», про що заявника повідомлено листом Комітету від 21.09.2021 № 128-26.13/07-13747.

За наслідками розгляду Заяви, Комітетом було встановлено, що у діях ТОВ «Аєпей» відсутні ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, які можуть бути підтверджені інформацією та матеріалами, зібраними Комітетом під час розгляду Заяви. Зі змісту Заяви та Рішення вбачається, що позивач надає споживачам послуги із заряджання електромобілів, які надаються шляхом використання відповідних зарядних станцій, що були придбані у групи Автоентерпрайз (до якої входить, зокрема, ТОВ «Аєпей»). У свою чергу, група Автоентерпрайз має у власності відповідне програмне забезпечення (сервіс https://charge.autoenterprise.com.ua та мобільний додаток «AE Charging Point» (далі - Додаток), що дозволяє надавати послуги заряджання електричних транспортних засобів. ТОВ «Аєпей» здійснює адміністрування Додатку та надає третім особам доступ до Додатку, шляхом створення облікового запису (аккаунту) у Додатку.

Як зазначає позивач у позовній заяві та в Заяві поданій до Комітету, у лютому 2019 року ним було отримано доступ до Додатку та створено обліковий запис (аккаунт), що надавало зокрема, такі можливості як вказування довільної назви для всіх зарядних станцій; перегляд переліку власних зарядних пристроїв у вигляді списку та відображення їх місцезнаходження на вбудованій карті, коригування місця розташування точок підзарядки на карті тощо.

Для придбаних позивачем зарядних станцій в Додатку було використано позначення «IONITY». Однак, 15 травня 2020 року Заявником було виявлено, що вказане позначення не відображається у Додатку.

Як зазначає позивач, його аккаунт у Додатку було заблоковано адміністратором (третьою особою), що взагалі унеможливило надання позивачем послуг з використанням Додатка та створило суттєві перешкоди доступу до ринку надання послуг заряджання електромобілів.

Через технічні властивості зарядних станцій Групи Автоентерпрайз, позивач не зміг продовжувати надавати послуги з заряджання електромобілів із використанням іншого програмного забезпечення, крім Додатку. На думку позивача, зазначене свідчило про наявність в діях ТОВ «Аєпей» по відношенню до ТОВ «Іоніті» ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем, що полягає у блокуванні аккаунта ТОВ «Іоніті» у Додатку.

Разом з тим, за результатами аналізу змісту заяви та інформації отриманої від інших суб`єктів господарювання Комітетом було встановлено, що позивач не має договірних та товарно-грошових відносин з ТОВ «Аєпей», що в свою чергу не зобов`язувало останнього надавати (продовжувати надавати) доступ до програмного забезпечення зарядного пристрою для електромобілів. Плата стягувалась, як зазначає в Заяві позивач, виключно за отримання послуг із заряджання електромобілів з використанням зарядного пристрою, внесеного до системи «AE Charging Point».

Комітет зазначає, що користування програмним забезпеченням шляхом створення профілю та внесення до нього власних зарядних пристроїв для заряджання автомобілів для ТОВ «Іоніті» було безоплатним, що вказує про відсутність між ТОВ «Іоніті» та ТОВ «Аєпей» товарно- грошових відносин.

Відтак, Комітет дійшов висновку, що в діях ТОВ «Аєпей» відсутні ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, які можуть бути підтверджені інформацією та матеріалами, зібраними Комітетом під час розгляду Заяви.

Враховуючи викладене, керуючись п. 20 Правил розгляду заяв і справ, Комітет повідомив Заявника про відмову у розгляді справи. При цьому, з метою здійснення заходів контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, Комітет зазначив, що ним за власною ініціативою досліджуються дії органів влади, органів місцевого самоврядування, суб`єктів господарювання на ринку послуг із заряджання електромобілів на електрозарядних станціях. У разі виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, Комітетом будуть вжиті заходи, передбачені законодавством.

Згідно з статтею 37 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у разі виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі наслідків такого порушення, органи Антимонопольного комітету України приймають розпорядження про початок розгляду справи.

Водночас, згідно з п. 20 Правил розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України у разі невиявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції державний уповноважений, голова відділення відмовляють у розгляді справи, про що письмово повідомляється заявнику.

Суд зазначає, що встановлення наявності ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі наслідків такого порушення, що в силу приписів ч. 1 ст. 37 Закону України "Про захист економічної конкуренції" є підставою для прийняття розпорядження про початок розгляду справи, є виключною компетенцією органів Антимонопольного комітету України.

У рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі "Hasan and Chaush v. Bulgaria" № 30985/96).

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:

1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо;

2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;

3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;

4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

З наведеного слідує, що дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/6319/19.

Враховуючи зазначене вище, саме до повноважень Комітету віднесено визначення та встановлення наявності в діях Товариства з обмеженою відповідальністю «Аєпей» ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а отже суд не може втручатися в такі повноваження Комітету.

Поряд з цим, статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; не доведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; не відповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України "Про санкції"; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Суд зазначає, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Таким чином, проаналізувавши обставини справи, суд дійшов висновку, що при прийнятті оскаржуваного рішення, яке оформлено листом № 128-26.13/07-14424 від 06.10.2021, Комітет діяв у межах своїх повноважень, у порядок та спосіб, встановлений законом; висновки, викладені у рішенні, відповідають фактичним обставинам справи та є обґрунтованими.

У свою чергу, позивачем не надано доказів, які б спростовували висновки Комітету, викладені у спірному Рішенні, зокрема, щодо відсутності між позивачем та третьою особою договірних та товарно-грошових відносин, а саме доказів перерахування позивачем коштів за користування програмним забезпеченням на виконання умов відповідного договору.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що позов ТОВ «Іоніті» до Комітету про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача покладаються на позивача у зв`язку з відмовою в позові.

Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 23.05.2022

Суддя Ю.В. Картавцева