Рішення

від 26.09.2007 по справі 5/234-3536

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" вересня 2007 р.

Справа № 5/234-3536

Господарський суд Тернопільської

області

у складі   судді Андрушків

Г.З.            

Розглянув справу

За  позовом: Приватного

підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

До  відповідача: Тернопільського

державного комерційно-виробничого підприємства „Залізничник”, вул.

Б.Хмельницького, 23,  м. Тернопіль 

за

участю представники від:

позивача: ОСОБА_1 - суб'єкт

підприємницької діяльності (паспорт  

ІНФОРМАЦІЯ_1), ОСОБА_2 -представник (дов. НОМЕР_1)

відповідача: не з'явився

Суть справи: 

         Суб'єкт підприємницької діяльності -

фізична особа ОСОБА_1 звернувся в господарський суд з позовом про стягнення

з  Тернопільського державного

комерційно-виробничого підприємства „Залізничник” - 92000грн.00коп. у відшкодування

вартості здійснених покращень об'єкту оренди.

         Відповідач у відзиві на позов і його

повноважний представник в судових засіданнях проти позову заперечують,

посилаючись на його безпідставність, оскільки вимоги позивача документально не підтверджені.

Крім того відповідач посилається і на те, що відбувається процедура ліквідації

ТДКВП „Залізничник”, в газеті „Свобода” від 01.04.2003 року було опубліковано

оголошення про ліквідацію ТДКВП „Залізничник”, про ліквідацію підприємства

письмово (лист №87 від 21.05.2003р.) 

було повідомлено і позивача, однак останній не звертався з майновими

вимогами до ліквідаційної комісії, чим порушив вимоги чинного законодавства.

Відповідач також просить суд застосувати 

термін позовної давності, встановлений ст.257 ЦК України, так як позивач

пропустив цей термін в частині відшкодування будь-яких сум за період ІV квартал

2000р. і за І квартал 2001 року, а за 2004 рік на суму 5200грн., використаних

на встановлення опалення і заміну системи, то на таке встановлення і заміну

відповідач згоди позивачу не  надавав.

Крім того в доповненні до заперечення на позовну заяву (лист без номера

від 15.03.2006р.) відповідач зазначив, що заява ПП ОСОБА_1 про дачу дозволу на

проведення капітального ремонту в орендованому приміщенні в журналі вхідної

кореспонденції ТДКВП „Залізничник” зареєстрована за №263, як і вказано на

заяві, але не 2000 року а 2001 року, а лист ТДКВП „Залізничник” від 01.02.2001

року про дачу згоди на проведення ремонту зареєстрований під №33 і під таким же

номером зареєстрована довідка по оцінці товару, відправлена міліції, в зв'язку

з чим відповідач робить висновок , що наданий позивачем лист №33 від

01.02.2001р. не може бути належним доказом по справі надання згоди на ремонт

без заяви орендаря.

 Враховуючи, що відповідач не  погоджується з належністю поданих позивачем

письмових доказів і ставить під сумнів факт проведення  ремонтних робіт по орендованому позивачем

об”єкту, а також те, що згідно ст.27 Закону України „Про оренду державного та

комунального майна” компенсації підлягає лише вартість зроблених поліпшень

орендованого майна, які не можна відділити без заподіяння шкоди цьому майну,

тому судом з метою встановлення всіх обставин справи та для роз'яснень питань,

що мають значення для розгляду спору по суті у даній справі було призначено

будівельно-технічну експертизу, проведення якої було доручено Товариству з

обмеженою відповідальністю „Орієнтир-Реформа”, з врахуванням заперечень

відповідача проти того, щоб експертизу проводило Тернопільське відділення

Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. За результатами

проведення будівельно-технічної експертизи ТОВ „Орієнтир-Реформа” надало суду

висновок будівельно-технічної експертизи від 10 серпня 2007 року.

Ухвалою господарського суду від 22.08.2007р. з метою ознайомлення сторін

з висновком експерта  без поновлення

провадження у справі було призначено засідання на 29.08.2007р., в якому сторони

були ознайомлені з даним висновком експерта, і за їх клопотаннями, їм була

надана можливість зняти копії цього висновку.

Після ознайомлення з висновком будівельно-технічної експертизи від

сторін зауважень не поступило (ухвалою суду від 22.08.2007р. сторін було

зобов”язано до 03.09.2007р. надати суду результати ознайомлення з висновком

експертизи).

        Ухвалою господарського суду від

05.09.2007р. поновлено провадження у даній справі і розгляд справи призначено

на 17.09.2007р., про що сторони повідомлено в установленому процесуальним

кодексом порядку за адресами, зазначеними ними в поданих суду матеріалах

відповідно в позовній заяві, відзиву на позов, заявах, клопотаннях, в довідці

про включення відповідача до ЄДРПОУ, а відтак відповідачу процесуальні

документи, зокрема ухвала суду від 05.09.2007р., направлені за адресою

АДРЕСА_2. Однак поштова кореспонденція з даною ухвалою суду повернулася в

господарський суд з відміткою пошти: „ за зазначеною адресою адресат не

значиться”, з метою повідомлення відповідача про час та місце слухання справи

розгляд справи відкладався на 26.09.2007р. і повторно кореспонденція з ухвалою

суду від 17.09.2007р. була повернута поштою з аналогічною відміткою. Інших

адрес місцеперебування відповідача в матеріалах справи не має ( при цьому слід

зазначити, що в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового

відправлення -ухвали суду від 22.08.2007р., з якого слідує, що відповідач

зазначену ухвалу за адресою АДРЕСА_2 отримав), а тому господарський суд вважає,

що ним виконано вимоги процесуального Закону щодо повідомлення сторін належним

чином про час та місце слухання справи 

та реалізовано право даного учасника судового процесу (відповідач у

справі) на судовий захист.

Відповідно до вимог ст.75 ГПК України справа

розглядається за наявними в ній матеріалами.                    

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників

позивача, проаналізувавши подані сторонами докази в обґрунтування відповідно

своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне:         

10 серпня 1998 року між Державним комерційним виробничим підприємством

„Залізничник” (Орендодавець за договором та відповідач по справі) та суб”єктом

підприємницької діяльності ОСОБА_1 (Орендар за договором та  позивач по справі)  був укладений договір оренди приміщення №128

-надалі договір, згідно якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв  в строкове платне володіння та користування

ательє мод загальною площею 115кв.м, яке знаходиться на балансі державного

підприємства за адресою вул. Малишка,1 м. Тернопіль.  І як встановлено рішенням господарського суду

Тернопільської області від 02.09.2005р. 

у справі №4/142-2103 між тими самими сторонами, в послідуючому

орендована площа збільшена на повну площу приміщення по вул. Малишка, 1 -до

169,60 кв.м

      В пункті 6.2 договору сторони встановили,

що Орендар має право з дозволу Орендодавця вносити зміни до складу орендованого

майна, проводити його реконструкцію, технічне переозброєння, що зумовлює

підвищення його вартості.

Як слідує із матеріалів справи, а саме: припису головного інженера ТДКВП

„Залізничник” №2 від 03.09.2000 року, виданого за результатами проведеної

планової перевірки стану дотримання 

Правил охорони праці, техніки безпеки, електробезпеки, пожежбезпеки,

промсанітарії, дефектного акту від 05.01.2001 року, складеного комісією ТДКВП

„Залізничник” з участю ПП ОСОБА_1, орендоване позивачем приміщення: ательє мод

по вул.Малишка,1, м.Тернопіль, потребувало відповідного ремонту і своїм листом

№33 від 01.02.2001 року  ТДКВП

„Залізничник” відповідно до умов п.6.2 договору надало згоду орендарю на

проведення останнім капітального ремонту орендованого приміщення за власні

кошти орендаря.

          Посилання відповідача на те, що лист

№33 від 01.02.2001р. не може бути належним доказом по справі про надання згоди

на ремонт, оскільки в журналі обліку вихідної кореспонденції ТДКВП „Залізничник”

під №33 від 01.02.2001р. записано відправлення міліції довідки по оцінці

товару, а на другій стороні під цим же номером зареєстрований вищезазначений

лист, крім того заява позивача про надання йому дозволу на проведення

капітального ремонту, зареєстрована у книзі вхідної кореспонденції за №263

28.12.2001 року, а тому надання згоди на проведення капітального ремонту

(01.02.2001р.) без заяви позивача(28.12.2001р.) неможливе, судом не може бути

прийнято до уваги, оскільки такі посилання відповідача не є переконливими, так

як в матеріалах справи знаходиться лист ТДКВП „Залізничник” №33 від

01.02.2001року, підписаний начальником ОСОБА_3 про надання згоди на капітальний

ремонт орендованого позивачем на той час приміщення, а також пояснення ОСОБА_3 (арк.справи

№86), що така згода на проведення капітального ремонту дійсно позивачу

надавалась, оскільки неодноразові перевірки санітарних та пожежних служб

вимагали усунення певних недоліків, тому і головним інженером було видано

відповідний припис і комісією складено дефектний акт.

Як слідує з матеріалів справи та про що стверджує позивач ним проведений

капітальний ремонт орендованого приміщення 

і вартість проведеного ремонту становить 83758грн.12коп., що

підтверджується наявними в справі документами, а саме накладними, пл.

дорученнями та прибутковими касовими ордерами про оплату матеріалів, договором

підряду від 05.01.2001р., актом приймання-передачі виконаних робіт,  довідкою Тернопільської ОДПІ  №3417/17-130 від 14.12.2005р. про отриманий

обсяг виручки за 1-й квартал 2001р. суб'єктом господарської діяльності-фізичною

особою ОСОБА_4 згідно поданого ним звіту, поясненнями ОСОБА_4 (арк.справи 83),

які підтверджені ним в судовому засіданні 10.03.2006р., що відображено в

Формулярі (протоколі) судового засідання 10.03,2006р. у даній справі

(арк.справи 87) а також висновком будівельно-технічної експертизи від

10.08.2007р.

       Згідно ч.2 ст.35 ГПК України факти,

встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не

доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі

сторони.

      Так вищезазначеним рішенням

господарського суду від 02.09.2005р.  у

справі №4/142-2103 встановлено, що договірні відносини між сторонами припинили

своє існування відповідно до вимог ч.1 ст. 782 Цивільного кодексу України,

(далі - ЦК України).

        Згідно ч.2 ст.782 ЦК України у разі

відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним  з моменту одержання наймачем повідомлення

про відмову від договору;

Згідно умов, укладеного між сторонами договору оренди приміщення №128

від10.08.1998р. в разі розірвання договору, поліпшення орендованого майна,

здійснені Орендарем за рахунок власних коштів з дозволу Орендодавця, визнаються

власністю Орендаря (п.11.5)

        Відповідно до приписів п.3 ст.778 ЦК

України, якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право

на відшкодування вартості необхідних витрат, а якщо поліпшення можуть бути

відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення (п.2

ст.778 ЦК України);

         Згідно вимог ст.27 Закону України „Про

оренду державного та комунального майна”, надалі Закон, у разі розірвання

договору оренди ....якщо орендар за рахунок власних коштів здійснив за

згодою орендодавця поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від

майна без заподіяння йому шкоди, орендодавець зобов'язаний компенсувати йому

зазначені кошти в межах  збільшення в

результаті цих поліпшень вартості орендованого майна, визначеної в установленому

законодавством порядку, яке відбулося в результаті таких поліпшень, якщо

інше не визначено договором оренди.

Як слідує із висновку будівельно-технічної експертизи від 10 серпня 2007

року, наданого на виконання ухвали суду у даній справі від 16.03.2006р.,

позивачем за час користування взятим в оренду приміщенням ательє мод по

вул.Малишка,1 в м.Тернополі загальною площею169,6 кв.м, внаслідок проведення

ним, як встановлено вище за згодою Орендодавця, капітального ремонту

орендованого майна зроблені поліпшення даного приміщення, які неможливо

відокремити від цього майна без заподіяння шкоди на суму 74230грн., а відтак

відповідач (орендодавець за договором) відповідно до умов  п.11.5 договору оренди приміщення №128 від

10.08.1998р., вимог п.3ст.778 ЦК України та ст.27 Закону України „Про оренду

державного та комунального майна” зобов'язаний відшкодувати позивачу (орендарю

за договором) вартість зроблених останнім поліпшень орендованого майна, які

неможливо відокремити без заподіяння йому шкоди і розмір яких становить  74230грн.

         Твердження відповідача про те, що

позивач пропустив термін позовної давності в частині відшкодування будь-яких

сум за період ІV квартал 2000р. і за І квартал 2001 року і його заява про

застосування терміну позовної давності судом відхиляються за їх неспроможністю,

так як,

згідно з ст. 257 ЦК України

загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки і її перебіг

починається від дня, коли особа 

довідалася або могла довідатися про порушення свого права (ч.1ст.261 ЦК

України), а згідно п.11.5 договору оренди приміщення №128 від 10.08.1998р.  лише в разі розірвання договору

поліпшення орендованого майна, зроблені Орендарем за рахунок власних коштів

визнаються його власністю, як встановлено рішенням господарського суду

4/142-2103 від 02.09.2005р.  відповідач

листом, надісланим позивачу  згідно

квитанції органу зв”язку №697/276960 від 17.06.2005р. повідомив останнього про

припинення дії договору оренди, і поскільки згідно ч.2 ст.782 ЦК України у разі

відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним  з моменту одержання наймачем повідомлення

про відмову від договору, то відповідно і позивач взнав про порушення свого

права щодо користування зробленими ним поліпшеннями орендованого майна саме з

отримання повідомлення про припинення договору оренди, тобто з врахуванням

поштопробігу 20.06.2005р. , а з позовом про відшкодування вартості зроблених

ним поліпшень орендованого майна він звернувся до суду  21.12.2005 року.

         Не заслуговують  на увагу і твердження відповідача про те, що

після опублікування в газеті „Свобода” оголошення про проведення процедури

ліквідації ТДКВП „Залізничник” і після повідомлення про це листом №87 від

21.05.2003р. позивача, останній не звертався до 

ліквідаційної комісії з майновими вимогами, чим порушив вимоги чинного

законодавства, оскільки, по-перше, при цьому відповідачем не зазначено які саме

вимоги чинного законодавства порушено позивачем, а, як встановлено вище,

позивач взнав про порушення свого права щодо користування зробленими ним

поліпшеннями орендованого майна 20.06.2005 року 

і в грудні 2005 року, а в послідуючому в березні 2006 року звертався до

відповідача з вимогою про відшкодування вартості зроблених ним поліпшень,

по-друге, згідно ст. 174 Господарського кодексу України господарські

зобов'язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого

нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність і відповідно до

ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від

зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не

встановлено договором або законом, 

зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору

та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності

таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог,

що звичайно ставляться, відповідач не надав суду доказів виконання свого

обов”язку щодо відшкодування вартості зроблених з його дозволу позивачем

невід”ємних покращень орендованого майна, як і не надав суду доказів закінчення

процедури ліквідації його підприємства (доказів внесення до державного реєстру

запису про припинення діяльності підприємства), 

а відтак зобов”язаний виконувати взяті зобов”язання, в т.ч. за договором

оренди приміщення від 10.08.1998р. №128.

При таких обставинах позов підлягає задоволенню в частині стягнення

74230грн.00коп. відшкодувань вартості зроблених позивачем поліпшень

орендованого ним майна, які неможливо відокремити без заподіяння шкоди цьому

майну, як обґрунтовано заявлений і відповідно в частині стягнення

17770грн.00коп. відшкодувань даний позов заявлений безпідставно і задоволенню

не підлягає.            

          Державне мито і витрати на

інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, згідно ст. 49  ГПК України, покладаються  на відповідача пропорційно задоволеним

вимогам.

       Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.

33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд

В И Р І Ш И В :

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Тернопільського державного

комерційно-виробничого підприємства „Залізничник”, вул. Б.Хмельницького,

23,  м. Тернопіль  , код ЄДРПОУ 

01101393,  на користь Приватного

підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, ідент.код НОМЕР_2, 74230грн.00коп. у

відшкодування вартості здійснених покращень об'єкту оренди, 742грн.30коп.

витрат по сплаті державного мита, 95грн.21коп. витрат на інформаційно-технічне

забезпечення судового процесу.

3.          В решті позову -відмовити.

4.           Наказ видати після набрання рішенням

суду законної сили.

 На рішення господарського

суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну

скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття

(підписання) рішення”____”

через місцевий господарський суд.

Суддя                                                                                         

Г.З. Андрушків