Постанова

від 23.05.2022 по справі 460/245/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2022 рокуЛьвівСправа № 460/245/22 пров. № А/857/6144/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-суддіКузьмича С. М.,

суддівМатковської З.М., Улицького В.З.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Відділу архітектури та містобудування Виконавчого комітету Вараської міської ради на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 березня 2022 року (ухвалене головуючим суддею Дуляницька С.М. у м. Рівне) у справі № 460/245/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу архітектури та містобудування Виконавчого комітету Вараської міської ради про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинення певних дій,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив:

визнати протиправною відмову щодо видачі будівельного паспорта для забудови земельної ділянки: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5620889300:01:001:0509, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;

зобов`язати відповідача видати будівельний паспорт для забудови земельної ділянки: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5620889300:01:001:0509.

В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що така відмова є протиправною, оскільки порушує право позивача на вільне розпорядження земельною ділянкою в межах її цільового призначення.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 03.03.2022 адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною відмову Відділу архітектури та містобудування виконавчого комітету Вараської міської ради від 08.12.2021 у видачі ОСОБА_1 будівельного паспорта для забудови земельної ділянки: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5620889300:01:001:0509, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Зобов`язано Відділ архітектури та містобудування виконавчого комітету Вараської міської ради видати ОСОБА_1 будівельний паспорт для забудови земельної ділянки: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5620889300:01:001:0509.

Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що наведене у повідомленні про відмову в наданні будівельного паспорта обґрунтування невідповідності намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні є незаконним, а відмова на цій підставі у видачі будівельного паспорта, є протиправною.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Позивач скористався своїм правом та подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що позивач є власником земельної ділянки ( АДРЕСА_1 ) кадастровий номер 5620889300:01:001:0509; цільове призначення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,1238 га, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20.11.2014 (а.с. 10).

Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с.12) земельна ділянка кадастровий номер 5620889300:01:001:0509 відноситься до категорії земель Землі житлової та громадської забудови; вид використання - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянки); документи, на підставі яких здійснена державна реєстрація земельної ділянки - Технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

На виконання рішення суду у справі № 460/10496/21 позивач звернувся до Відділу архітектури та містобудування виконавчого комітету Вараської міської ради із заявою та пакетом документів щодо видачі будівельного паспорта для забудови земельної ділянки: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5620889300:01:001:0509, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

За результатами розгляду звернення від 06.12.2021 №1221-АП відповідач 08.12.2021 відмовив в наданні будівельного паспорта забудови земельної ділянки відповідно до пункту 2.4 Порядку видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки, затв. Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та жатлово-комунального господарства України № 103 від 05.07.2011, а саме: невідповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, детальним планам територій, планувальним рішенням проєктів садівницьких та дачних товариств, державним будівельним нормам, стандартам і правилам. Обґрунтування: невідповідність зонінгу - зона Ж-1с - підзона садибної забудови одноквартирних житлових будинків до трьох поверхів із земельними ділянками та зблокованих одноквартирних житлових будинків на сусідніх земельних ділянках в межах санітарно-захисної зони. Територія підлягає реконструкції для організації санітарно-захисної зони (СЗЗ). Розміщення нових житлових будинків, дитячих закладів, лікарень не допустимо. Реконструкція існуючих житлових будинків обмежена (а.с.16).

Позивач, вважаючи таку повторну відмову відповідача протиправною, звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, згідно статей 316 - 319 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та вправі вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Згідно зі ст. 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що аналіз наведених норм права свідчить про те, що обов`язковими ознаками права власності на землю є володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою відповідно до закону і використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Право власника на забудову на своїй земельній ділянці здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів встановлює Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI (далі - Закон № 3038-VI).

Частиною 1 ст. 2 Закону № 3038-VI визначено, що планування і забудова територій - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону № 3038-VI, вимоги містобудівної документації є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами містобудування.

У ст. 25 Закону № 3038-VI зазначено, що режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у комплексних планах, генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій.

Режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, обов`язковий для врахування під час розроблення землевпорядної документації.

Узгодження питань щодо забудови визначених для містобудівних потреб територій суміжних територіальних громад здійснюється на підставі відповідних угод, відображається у схемах планування зазначених територій та генеральних планах населених пунктів.

Встановлення режиму забудови територій, визначених для містобудівних потреб, не тягне за собою припинення права власності або права користування земельними ділянками, зміни адміністративно-територіальних меж до моменту вилучення (викупу) земельних ділянок.

Відповідно до частин 1, 6 ст. 26 Закону № 3038-VI, забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Статтею 27 Закону № 3038-VI визначено, що забудова присадибних, дачних і садових земельних ділянок може здійснюватися на підставі будівельного паспорта забудови земельної ділянки (далі - будівельний паспорт).

За наявності плану зонування території розроблення будівельного паспорта здійснюється на його підставі.

Проектування на підставі будівельного паспорта здійснюється без отримання містобудівних умов та обмежень. Для об`єктів, зазначених у частині першій цієї статті, розроблення проекту будівництва здійснюється виключно за бажанням замовника.

Надання будівельного паспорта здійснюється уповноваженим органом містобудування та архітектури на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня надходження відповідної заяви та пакета документів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Порядок видачі будівельного паспорта визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Відповідно до ст. 27 Закону № 3038-VI розроблений Порядок видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 05.07.2011 № 103, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22.07.2011 за № 902/19640 (далі - Порядок № 103), який призначений для використання уповноваженими органами містобудування та архітектури та іншими суб`єктами містобудування при вирішенні питань забудови присадибних, дачних і садових земельних ділянок.

Пунктами 1.2 та 1.3 Порядку № 103 визначено, що будівельний паспорт забудови земельної ділянки (далі - будівельний паспорт) визначає комплекс містобудівних та архітектурних вимог до розміщення і будівництва індивідуального (садибного) житлового, садового, дачного будинку не вище двох поверхів (без урахування мансардного) з площею до 300 квадратних метрів, господарських будівель, споруд, гаражів, елементів інженерного захисту, благоустрою та озеленення на земельній ділянці.

Параметри забудови визначаються з урахуванням державних будівельних норм ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення», ДБН Б.2.2-12:2018 «Планування і забудова територій».

Відповідно до п. 2.1 Порядку № 103 видача будівельного паспорта здійснюється уповноваженим органом містобудування та архітектури безпосередньо, через центри надання адміністративних послуг та/або через Єдиний державний портал адміністративних послуг. Будівельний паспорт надається уповноваженим органом містобудування та архітектури на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня надходження пакета документів, до якого входять: заява на видачу будівельного паспорта зі згодою замовника на обробку персональних даних за формою, наведеною у додатку 1 до цього Порядку; засвідчена в установленому порядку копія документа, що засвідчує право власності або користування земельною ділянкою, або договір суперфіцію; ескізні наміри забудови (місце розташування будівель та споруд на земельній ділянці, відстані до меж сусідніх земельних ділянок та розташованих на них об`єктів, інженерних мереж і споруд, фасади та плани поверхів об`єктів із зазначенням габаритних розмірів, перелік систем інженерного забезпечення, у тому числі автономного, що плануються до застосування, тощо); проект будівництва (за наявності); засвідчена в установленому порядку згода співвласників земельної ділянки (житлового будинку) на забудову.

Згідно з п. 2.3 Порядку № 103 уповноважений орган містобудування та архітектури на підставі отриманих документів визначає відповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам чинної містобудівної документації на місцевому рівні, планувальним рішенням проектів садівницьких та дачних товариств, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.

Пунктом 2.4 Порядку № 103 визначено, що пакет документів для видачі будівельного паспорта або внесення змін до нього повертається уповноваженим органом містобудування та архітектури замовнику з таких підстав: неподання повного пакета документів, визначених пунктом 2.1 або 2.2 цього розділу; невідповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, детальним планам територій, планувальним рішенням проектів садівницьких та дачних товариств, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.

Відповідно до п. 2.5 Порядку № 103 повернення пакета документів для видачі будівельного паспорта або внесення змін до нього здійснюється з відповідним обґрунтуванням уповноваженим органом містобудування та архітектури у строк, який не перевищує строк його надання.

Як встановлено з матеріалів справи позивач звернувся до відповідача із заявою про видачу будівельного паспорта та додав до неї необхідний пакет документів.

Зі змісту повідомлення про відмову у наданні будівельного паспорта (а.с. 16), відзиву на позовну заяву, вбачається, що підставою для повернення документів щодо видачі позивачу будівельного паспорта стала невідповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, а саме Плану зонування території села Стара Рафалівка, затвердженого рішенням № 488 від 25.06.2013.

Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Старорафалівської сільської ради від 25.06.2013 року № 488 затверджено містобудівну документацію «План зонування території населених пунктів Стара Рафалівка та Бабка Старорафалівської сільської ради» .

Відповідач вказує, що повернення документів відбулося через потрапляння земельної ділянки кадастровий номер 5620889300:01:001:0509 в зону Ж-1с.

Відповідно до Плану зонування Зона Ж-1с підзона садибної забудови одноквартирних житлових будинків до трьох поверхів із земельними ділянками та зблокованих одно-двоквартирних житлових будинків на сусідніх земельних ділянках в межах санітарно-захисної зони.

За висновками відповідача, оскільки належна позивачу земельна ділянка кадастровий номер 5620889300:01:001:0509, на якій він має намір здійснити будівництво житлового будинку, згідно з Планом зонування розташована у територіальній підзоні Ж1-с (підзона садибної житлової забудови в межах санітарно-захисної зони), тому розміщення і будівництво індивідуального житлового будинку на ній неможливо.

Згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 за № 1011/18306, землі, які за категорією відносяться до земель житлової та громадської забудови, за цільовим призначенням можуть використовуватися для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (код 02.01).

Саме за такою категорією та за таким цільовим призначенням земельна ділянка кадастровий номер 5620889300:01:001:0509 зареєстрована у Державному земельному кадастрі, про що свідчить відповідний витяг.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про Державний земельний кадастр» обмеження у використанні земель є об`єктом Державного земельного кадастру.

Згідно зі статтями 14, 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про обмеження у використанні земель: вид; опис меж; площа; зміст обмеження; опис режимоутворюючого об`єкта - контури, назви та характеристики, що обумовлюють встановлення обмежень (за наявності такого об`єкта); інформація про документи, на підставі яких встановлено обмеження у використанні земель.

До Державного земельного кадастру включаються зокрема відомості про обмеження у використанні земельних ділянок.

Як свідчить витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку за кадастровим номером 5620889300:01:001:0509, у ньому не зареєстровані відомості про обмеження у використанні цієї земельної ділянки, зокрема поширення на неї режиму санітарно-захисної зони, який би забороняв будівництво житлових об`єктів.

Суд встановив, що позивач на законних підставах набув у приватну власність земельну ділянку за кадастровим номером 5620889300:01:001:0509 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

З огляду на зазначене вище, колегія суддів поділяє висновок суду першої інстанції, що повернення позивачу пакета документів щодо видачі будівельного паспорта мотивована встановленням органом місцевого самоврядування фактично нового (іншого) функціонального призначення території, яке унеможливлює використання земельної ділянки за її цільовим призначенням - для будівництва житлового будинку, що суперечить статтям 24, 25 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», статтям 373, 375 ЦК України, та свідчить про нерозсудливість відповідача у спірних правовідносинах та про порушення принципу пропорційності, який вимагає від суб`єкта владних повноважень приймати рішення з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод і інтересів особи та цілей, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Тому позивач, як власник присадибної земельної ділянки, за умови використання ним цієї земельної ділянки в межах її цільового призначення, установленого відповідно до законодавства, а саме для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, не може бути обмежений у праві володіти, користуватися та розпоряджатися цією земельною ділянкою, у тому числі у праві на її забудову, через встановлення органом місцевого самоврядування нового (іншого) функціонального призначення території, на якій ця земельна ділянка розташована, зокрема поширення на цю земельну ділянку санітарно-захисної зони.

Відтак, наведене у повідомленні про відмову в наданні будівельного паспорта обґрунтування невідповідності намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні є незаконним, а відмова на цій підставі у видачі будівельного паспорта, є протиправною.

Щодо твердження в апеляційній скарзі про втручання у дискрецію суб`єкта владних повноважень, то колегія суддів зазначає наступне.

Предметом даної адміністративної справи є відмова відповідача, оформлена листом. Вказана відмова прийнята за результатами розгляду поданої позивачем заяви щодо видачі будівельного паспорта на забудову земельної ділянки. Разом з тим, як було встановлено вище, відповідачем було відмовлено у видачі будівельного паспорта з підстав, не передбачених діючим законодавством. При цьому, відповідач наголошує на тому, що повноваження щодо видачі будівельних паспортів є його дискреційними повноваженнями.

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». При цьому дискреційні повноваження, в тому числі органів місцевого самоврядування, завжди мають межі, встановлені законом.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а та від 29.03.2018 у справі № 816/303/16.

Таким чином, вирішуючи питання про правомірність відмови відповідача у видачі позивачу будівельного паспорта на забудову земельної ділянки, необхідно виходити з меж повноважень органів місцевого самоврядування в сфері розпорядження землями комунальної власності, визначених законом.

Натомість, у цій справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач є власником земельної ділянки, на забудову якої позивач звернувся щодо видачі будівельного паспорта. У наданій позивачу відмові відповідачем не наведено причин, які б були перешкодою для видачі такого будівельного паспорта.

Колегія суддів зазначає, що для прийняття відповідачем на користь позивача рішення конкретного змісту (виконання конкретних дій) виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «належного урядування».

Принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків.

Крім цього, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» №. 30985/96).

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі №21-1465а15.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що порушеному праву позивача кореспондує обов`язок відповідача прийняти законне рішення, єдиним правильним, за даних обставин, способом захисту порушеного права позивача, буде зобов`язати Відділ архітектури та містобудування виконавчого комітету Вараської міської ради видати ОСОБА_1 будівельний паспорт для забудови земельної ділянки: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5620889300:01:001:0509.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Відділу архітектури та містобудування Виконавчого комітету Вараської міської ради залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 березня 2022 року у справі № 460/245/22 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді З. М. Матковська В. З. Улицький