Постанова

від 17.05.2022 по справі 465/6009/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 травня 2022 року

м. Київ

справа № 465/6009/18

провадження № 61-1316св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - Безвенюк Віктор Володимирович ,

відповідач - Львівська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Безвенюк Віктор Володимирович, на постанову Львівського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Ванівського О. М., Крайник Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Львівської міської ради про визнання договору поновленим на той самий строк і на тих самих умовах.

Позовну заяву мотивовано тим, що згідно з пунктом 8 договору оренди земельної ділянки від 15 квітня 2009 року, його укладено на 5 (п`ять) років, до 05 березня 2014 року. Після закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк.

Зазначала, що 02 жовтня 2013 року, тобто за п`ять місяців до закінчення строку дії вказаного договору, вона звернулася до орендодавця

з письмовим повідомленням про намір продовжити його дію, однак відповіді про прийняте орендодавцем рішення, як і відмови від продовження дії договору, вона не отримала.

Згодом вона отримала відповідь від начальника Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин Департаменту містобудування Львівської міської ради, який у листі від 18 жовтня 2016 року № 2403-5250 зазначив, що за результатами розгляду її повідомлення від 02 жовтня

2013 року, було підготовлено проект ухвали «Про продовження

гр. ОСОБА_1 терміну оренди земельної ділянки на

АДРЕСА_1 », однак, у зв`язку з проблемною ситуацією на ринку «Привокзальний» та закінченням повноважень депутатів 6-го скликання, питання щодо забезпечення дотримання прав осіб, що здійснюють торговельну діяльність на ринку, залишається відкритим.

Вказувала, що вона і надалі безперервно продовжує користуватися земельною ділянкою та належно виконує свої обов`язки за договором оренди земельної ділянки від 15 квітня 2009 року, тому вважала, що вона набула право на поновлення договору оренди земельної ділянки

від 15 квітня 2009 року на той же строк та на тих самих умовах на підставі частини 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі».

Ураховуючи зазначене та уточнені позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати таким, що поновлений на той самий строк (з 05 березня 2019 року до 05 березня 2024 року) і на тих самих умовах договір оренди земельної ділянки від 15 квітня 2009 року, зареєстрований у Львівській міській раді

15 квітня 2009 року за № Ф-1238 та у Львівському міському відділі Львівської регіональної філії Центру ДЗК 10 серпня 2009 року за

№ 04:09:438:00038 кн. 04-2;

- визнати укладеною додаткову угоду від 18 лютого 2020 року до договору оренди земельної ділянки від 15 квітня 2009 року (зареєстровано

у Львівській міській раді 15 квітня 2009 року за № Ф-1238 та у Львівському міському відділі Львівської регіональної філії Центру ДЗК 10 серпня

2009 року за № 04:09:438:00038 кн. 04-2) про поновлення договору оренди земельної ділянки від 15 квітня 2009 року на той самий строк і на тих самих умовах двічі, а саме: з 05 березня 2014 року до 05 березня 2019 року та

з 05 березня 2019 року до 05 березня 2024 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 16 лютого 2021 року у складі судді Марків Ю. С. позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано таким, що поновлений на той самий строк (з 05 березня 2014 року до 05 березня 2019 року) і на тих самих умовах договір оренди земельної ділянки від 15 квітня 2009 року, зареєстрований у Львівській міській раді 15 квітня 2009 року за № Ф-1238 та у Львівському міському відділі Львівської регіональної філії центру ДЗК 10 серпня 2009 року за № 04:09:438:00038 кн. 04-2.

Визнано таким, що поновлений на той самий строк (з 05 березня 2019 року до 05 березня 2024 року) і на тих самих умовах договір оренди земельної ділянки від 15 квітня 2009 року, зареєстрований у Львівській міській раді 15 квітня 2009 року за № Ф-1238 та у Львівському міському відділі Львівської регіональної філії центру ДЗК 10 серпня 2009 року за № 04:09:438:00038 кн. 04-2.

Визнано укладеною додаткову угоду від 18 лютого 2020 року до договору оренди земельної ділянки від 15 квітня 2009 року (зареєстровано у Львівській міській раді 15 квітня 2009 за № Ф-1238 та у Львівському міському відділі Львівської регіональної філії центру ДЗК 10 серпня 2009 року за № 04:09:438:00038, кн. 04-2) про поновлення договору оренди земельної ділянки від 15 квітня 2009 року на той самий строк і на тих самих умовах двічі, а саме: з 05 березня 2014 року до 05 березня 2019 року та з 05 березня 2019 року до 05 березня 2024 року.

Вирішено про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка здійснила всі необхідні дії, передбачені частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», спрямовані на поновлення договору оренди земельної ділянки від 15 квітня 2009 року на той самий строк і на тих самих умовах,

а на час звернення до суду з цим позовом договір оренди земельної ділянки від 15 квітня 2009 року вже вдруге вважається автоматично поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором оренди земельної ділянки від 15 квітня 2009 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року апеляційну скаргу Львівської міської ради задоволено.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 16 лютого

2021 року скасовано та ухвалено нову постанову.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Львівської міської ради про визнання договору поновленим на той самий строк і на тих самих умовах відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що позивачка своїм переважним правом на продовження спірного договору оренди землі не скористалася, не надіслала Львівській міській раді лист-повідомлення

з проектом додаткової угоди, договір оренди землі на новий строк укладено не було, тому, відповідно до пункту 37 договору оренди землі від 15 квітня 2009 року № Ф-1238, дія договору припинилась з закінченням строку, на який його було укладено, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору поновленим на той самий строк.

Щодо позовної вимоги про визнання укладеною додаткову угоду

від 18 лютого 2020 року до договору оренди землі від 15 квітня 2009 року, то апеляційний суд зазначив, що така вимога є похідною від іншої вимоги,

у задоволенні якої судом відмовлено, у зв`язку з чим ця вимога задоволенню не підлягає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2022 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Безвенюк В. В., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати, справу передати на розгляд до апеляційного суду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

У лютому 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2022 року справу призначено

до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував вимог частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» та того, що вона, маючи намір продовжити договір оренди землі на новий строк,

02 жовтня 2013 року (за 5 місяців до закінчення строку дії договору), звернулася до відповідача (орендодавця) з відповідним повідомленням. Відповідь на повідомлення від 02 жовтня 2013 року орендодавець направив позивачу лише 18 жовтня 2016 року. Зміст відповіді не був відмовним,

тобто пропозиція фактично була прийнята. У відповіді повідомлялося

про підготовлений орендодавцем проект ухвали «Про продовження

гр. ОСОБА_1 терміну оренди земельної ділянки на

АДРЕСА_1 », яка не може бути ухвалена через закінчення повноважень депутатів шостого скликання та проблемну ситуацію на ринку «Південний».

Зазначає, що вона як орендар продовжила користуватися земельною ділянкою, орендодавець приймав орендну плату і не вимагав звільнення земельної ділянки, яка була предметом оренди.

Також апеляційний суд розглядаючи скаргу не звернув уваги на те, що вона 21 лютого 2020 року направляла орендодавцю оферту додаткової угоди, оригінал якої був долучений до заяви про збільшення позовних вимог в ході тривалого розгляду справи судом першої інстанції (перше засідання відбулося 30 січня 2020 року) Відповіді на названу пропозицію отримано не було.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення, заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку, викладеного

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року

у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18), від 22 вересня

2020 року у справі № 159/5756/18 (провадження № 14-99цс20), у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18), від 11 серпня 2021 року у справі

№ 454/2147/18 (провадження № 61-7244св20).

Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

05 березня 2009 року Львівською міською радою прийнято ухвалу № 2502 «Про користування гр. ОСОБА_1 земельною ділянкою на

АДРЕСА_1 ».

15 квітня 2009 року між ОСОБА_1 та Львівською міською радою укладено договір оренди земельної ділянки, зареєстрований у Львівській міській раді 15 квітня 2009 року за № Ф-1238 та у Львівському міському відділі Львівської регіональної філії Центру ДЗК 10 серпня 2009 року

за № 04:09:438:00038 кн.04-2, за умовами якого орендодавець на підставі ухвали Львівської міської ради від 05 травня 2009 року № 2502 «Про користування гр. ОСОБА_1 земельною ділянкою на АДРЕСА_1 » надав, а позивач прийняла в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,0090 га, кадастровий номер 4610136900:06:002:0020, яка знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 , для обслуговування будівлі магазину.

Відповідно до пункту 8 договору оренди землі від 15 квітня 2009 року договір укладено на 5 (п`ять) років до 05 березня 2014 року. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Пунктом 37 договору оренди землі від 15 квітня 2009 року передбачено умови припинення дії договору внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи-орендаря.

Договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

02 жовтня 2013 року ОСОБА_1 звернулася до Львівської міської ради з письмовим повідомленням про намір продовжити дію договору оренди землі від 15 квітня 2009 року.

Строк дії вказаного договору закінчився 05 травня 2014 року та переукладений не був.

26 вересня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Львівської міської ради з проханням надати інформацію щодо розгляду її повідомлення

від 02 жовтня 2013 року про продовження дії договору оренди землі.

Листом Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин Департаменту містобудування Львівської міської ради від 18 жовтня

2016 року № 2403-5250 ОСОБА_1 надано відповідь про те, що

за результатами розгляду повідомлення позивачки від 02 жовтня 2013 року, відповідачем підготовлено проект ухвали «Про продовження

гр. ОСОБА_1 терміну оренди земельної ділянки на

А. Горської, 2», однак, у зв`язку з проблемною ситуацією на ринку «Привокзальний» та закінченням повноважень депутатів 6-го скликання, питання щодо забезпечення дотримання прав осіб, що здійснюють торговельну діяльність на ринку, станом на 18 жовтня 2016 року залишається відкритим.

Згідно з листом Залізничної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області від 18 липня 2018 року; листом Франківської ДПІ Залізничного управління ГУ ДПС у Львівській області від 14 лютого 2020 року № 7432/13-01-54-10; квитанціями про сплату позивачем орендних платежів з фізичних осіб за такі періоди: березень-грудень 2014 року у кількості 10 шт., січень-грудень 2015 року у кількості

12 шт., січень-грудень 2016 року у кількості 12 шт., січень-грудень

2017 року у кількості 12 шт, січень-травень 2018 року у кількості 5 шт, червень 2018 рік - грудень 2018 рік у кількості 7 шт., січень 2019 рік - лютий 2019 рік у кількості 15 шт., та квитанції від 03 лютого 2020 року № 16 про сплату позивачем орендних платежів з фізичних осіб, позивач продовжує користуватися земельною ділянкою, що є об`єктом договору оренди земельної ділянки від 15 квітня 2009 року, після спливу строку дії договору та належно виконує свої обов`язки за договором, зокрема, сплачує орендну плату тощо.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно

у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою

статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат

Безвенюк В. В., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Правовідносини сторін за договором оренди землі регулюються спеціальним Законом України «Про оренду землі», ЗК України та загальними нормами ЦК України.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства щодо договору найму, регулюються актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

Згідно зі статтею 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Статтею 1 Закону України «Про оренду землі» визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк,

а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У частині першій статті 777 ЦК України закріплено переважне право наймача, який належно виконує свої обов`язки за договором, на укладення договору на новий строк та передбачено певну процедуру здійснення цього права.

Правові підстави переважного права орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк визначені статтею 33 Закону України «Про оренду землі», якою фактично передбачено два способи пролонгації договору оренди землі.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує

з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Згідно з частинами шостою-восьмою статті 33 Закону України «Про оренду землі», у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності). Керівник органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який уповноважений підписувати додаткову угоду до договору оренди землі щодо земельної ділянки державної або комунальної власності, визначається рішенням цього органу. Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 10 квітня 2018 року

у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18) дійшла висновку, що для застосування частини першої статті 33 Закону України «Про оренду землі» та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно з частинами другою-п`ятою цього Закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення. Для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року

у справі № 159/5756/18 (провадження № 14-99цс20) зазначено, що дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. Маючи такий намір, він (орендар) зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені частиною другою статті 33 вказаного Закону) повідомити про це орендодавця та надіслати проект додаткової угоди. Мета такого повідомлення - запобігати укладенню орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв`язку з відсутністю

в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини. При цьому таке завчасне повідомлення

з надсиланням проекту додаткової угоди є передумовою для зміни сторонами умов договору оренди під час його поновлення (укладення на новий строк). Орендодавець, розглянувши у місячний термін таке повідомлення і проект додаткової угоди, за необхідності узгодивши

з орендарем істотні умови, зобов`язаний або укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, або повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень щодо поновлення договору оренди землі шляхом надсилання листа-повідомлення про прийняте рішення (частини перша-п`ята статті 33 Закону України Про оренду землі ).

У разі, якщо орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві такого листа-повідомлення про наявність заперечень щодо поновлення договору, про яке йшлося вище, а орендар продовжував користуватися земельною ділянкою після його закінчення, то такий договір вважатиметься поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, без можливості внесення змін до умов договору оренди (частина шоста статті 33 Закону України Про оренду землі).

При цьому додаткова угода про поновлення договору оренди землі має бути укладена в обов`язковому порядку, а за наявності відмови чи ухилення орендодавця від її укладення після дотримання усіх перелічених вище

умов - орендар може оскаржити такі дії орендодавця в судовому порядку.

Тобто виникненню в орендодавця обов`язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини, до якого має бути додано проект додаткової угоди. Факт порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі»). І саме у такому випадку відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як мовчазну згоду орендодавця на поновлення договору та той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Аналогічний за змістом висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18), від 21 листопада 2018 року у справі

№ 530/212/17 (провадження № 14-330цс18).

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 34-38.2 постанови від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (провадження № 12-4гс21) фактично підтримала свої висновки, викладені у постановах від 22 вересня 2020 року у справі № 159/5756/18 (провадження № 14-99цс20), від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18), від 22 вересня

2020 року у справі № 159/5756/18 (провадження № 14-99цс20) щодо обов`язку орендаря у строки, визначені законом, повідомити про поновлення договору оренди, щодо загального та спеціального правила продовження оренди землі (частини п`ята, шоста статті 33 Закону України «Про оренду землі»), щодо мовчазної згоди з обов`язковим оформленням договірних відносин шляхом підписання сторонами додаткової угоди,

а у разі відмови орендодавця від цього - у судовому порядку.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 38.2 постанови від 31 серпня

2021 року у справі № 903/1030/19 (провадження № 12-4гс21) дійшла висновку про те, що у разі відсутності листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як його мовчазну згоду на поновлення цього договору на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені у ньому раніше. Але таке поновлення обов`язково оформляється шляхом підписання сторонами додаткової угоди, а у разі якщо орендодавець цього не робить, - у судовому порядку за вимогою про визнання укладеною додаткової угоди та з фіксацією її повного тексту у резолютивній частині рішення суду.

Судом встановлено, що 02 жовтня 2013 року ОСОБА_1 звернулася до Львівської міської ради з письмовим повідомленням про намір продовжити дію договору оренди землі від 15 квітня 2009 року.

26 вересня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Львівської міської ради з проханням надати інформацію щодо розгляду її повідомлення

від 02 жовтня 2013 року про продовження дії договору оренди землі

від 15 квітня 2009 року.

На вказане звернення позивачки листом Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин Департаменту містобудування Львівської міської ради від 18 жовтня 2016 року № 2403-5250 надано відповідь про те, що за результатами розгляду повідомлення позивачки від 02 жовтня

2013 року відповідачем підготовлено проект ухвали «Про продовження

гр. ОСОБА_1 терміну оренди земельної ділянки на

АДРЕСА_1 », однак, у зв`язку з проблемною ситуацією на ринку «Привокзальний» та закінченням повноважень депутатів 6-го скликання, питання щодо забезпечення дотримання прав осіб, що здійснюють торговельну діяльність на ринку, станом на 18 жовтня 2016 року досі залишається відкритим.

Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання регулювання земельних відносин (у тому числі надання земельної ділянки в оренду та поновлення договору оренди земельної ділянки) вирішується на пленарному засіданні ради - сесії.

Згідно з частиною першою статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної в місті (у разі її створення) ради, прийняті

в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, встановив, що звернення позивачки щодо поновлення договору оренди землі

від 15 квітня 2009 року не відповідає вимогам частин другої-п`ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі», оскільки позивачка не надіслала Львівській міській раді лист-повідомлення з проектом додаткової угоди,

а отже, вона не скористалася своїм переважним правом на поновлення договору та відповідно до пункту 37 договору оренди землі від 15 квітня

2009 року № Ф-1238 дія договору припинилась з закінченням строку, на який його було укладено,дійшов правильного висновку про відсутні підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору таким, що є поновленим на той самий строк.

Ураховуючи зазначене, доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував вимог частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» та того, що вона, маючи намір продовжити договір оренди землі на новий строк, 02 жовтня 2013 року (за 5 місяців до закінчення строку дії договору), звернулася до відповідача (орендодавця)

з відповідним повідомленням, не заслуговують на увагу.

Оскільки питання регулювання земельних відносин (у тому числі надання земельної ділянки в оренду та поновлення договору оренди земельної ділянки) вирішується на пленарному засіданні ради - сесії, то за відсутності такого рішення неможливо зобов`язати Львівську міську раду в судовому порядку укласти договір або поновити його, оскільки таке зобов`язання суперечитиме вимогам законодавства та відноситься до дискреційних повноважень ради.

Щодо позовної вимоги про визнання укладеною додаткову угоду

від 18 лютого 2020 року до договору оренди землі від 15 квітня 2009 року, апеляційний суд правильно зазначив, що така вимога є похідною від іншої вимоги, в задоволенні якої судом відмовлено, тому ця вимога теж задоволення не підлягає.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд розглядаючи скаргу не звернув уваги на те, що вона 21 лютого 2020 року направляла орендодавцю оферту додаткової угоди, оригінал якої був долучений до заяви про збільшення позовних вимог в ході тривалого розгляду справи судом першої інстанції є безпідставними, оскільки відповідно до пункту 37 договору оренди землі від 15 квітня 2009 року № Ф-1238 дія договору припинилась

з закінченням строку, на який його було укладено, тобто 05 травня 2014 року та переукладений не був.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною

в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE,

№ 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального

і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Безвенюк Віктор Володимирович, залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк