Постанова

від 25.05.2022 по справі 521/4895/22

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа №521/4895/22

Номер провадження 3/521/4200/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2022 року Малиновський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді Граніна В.Л.,

при секретарі Шкребтієнко Г.М.,

за участю:

представника Одеської митниці

Державної митної служби України Євдокимова Д.А.,

захисника особи адвоката Ковташа Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі справу, що надійшла з Одеської митниці ДМС України за протоколом складеним відносно громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , працюючого директором ТОВ «ДІАМАНТЕКС» (м. Одеса, пров. Віце-адмірала Жукова, 14, код ЄДРПОУ 42594048), який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , за ознаками порушення митних правил, передбачених ст. 472 МК України, -

ВСТАНОВИВ:

До Малиновського районного суду м. Одеси надійшов протокол за №6489/50000/21 від 31.12.2021 року про порушення митних правил з відповідними матеріалами у відношенні гр. ОСОБА_1 за ознаками скоєння правопорушення, передбаченого ст. 483 МК України

З протоколу про порушення митних правил вбачається, що 27.12.2021 року директором/декларантом ТОВ «ДІАМАНТЕКС» (код ЄДРПОУ 42594048), ОСОБА_1 була підготовлена та подана до Одеської митниці митна декларація типу «ІМ40ДЕ» (далі МД), яка була прийнята та зареєстрована за номером №UA500020/2021/225331.

В якості підстави для переміщення товарів через митний кордон України та їх подальшого митного оформлення гр. ОСОБА_1 митному органу були надані: коносамент MEDUJQ569660 від 03.11.2021, інвойс №NV/SC02/PEIM/2021 від 27.10.2021, контракт №01/DBI/08/2021 від 01.08.2021, вагова РК - 37587792 від 28.12.2021 та інші товаросупровідні і комерційні документи. Вантаж переміщувався в контейнері MEDU9853199.

Відповідно до товаро-супровідних документів та графи 31 МД №UA500020/2021/225331 до митного оформлення заявлено товар вугілля деревне, брикети у вигляді кубів з шкарлупи кокосового горіха для кальянів: - розмір брикетів 2,5x2,5x2,5 см., спаковане в поліетиленові пакети по 1 кг кожний. Всього: 16000 поліетиленових пакетів упакованих в 1600 картонних коробок вагою по 10 кг кожна. Розмір брикетів 2,5x2,5x2,5 см., запаковане у брендові коробки по 1 кг. кожна. Всього: 7000 брендованих коробок спакованих в 700 картонних коробок вагою по 10 кг кожна. Товар покритий пролайнером для безпечності транспортування. Торговельна марка: HJ Сосо. Виробник: «РТ DIGDAYA BERKAH INDONESIA», вагою брутто 24940 кг, вага нетто 23000 кг.

З метою перевірки відповідності кількості та опису товару, зазначеного у митній декларації, необхідних для митного оформлення, 28.12.2021 року було проведено митний огляд товарів.

Під час проведення повного митного огляду - з розкриттям до 100 відсотків пакувальних місць, встановлено, що вага нетто складає 24430 кг, що на 1430 кг більше від заявленого у МД. Під час проведення митного огляду забезпечено ідентифікацію товарів шляхом здійснення цифрової фотозйомки.

Встановлено, що товар «вугілля деревне, брикети у вигляді кубів з шкарлупи кокосового горіха для кальянів....», який переміщувався в контейнері MEDU9853199, не відповідає заявленому у товаросупровідних документах (інвойс №NV/SC02/PEIM/2021 від 27.10.2021) та митній декларації №UA500020/2021/225331 від 27.12.2021 року.

Товар «вугілля деревне, брикети у вигляді кубів з шкарлупи кокосового горіха для кальянів....» знаходилися в контейнері MEDU9853199 та переміщувався через митний кордон без ознак приховування, тобто без використання спеціально виготовлених сховищ (тайників) та інших засобів або способів, що утруднюють виявлення.

Таким чином, на думку митного органу, гр. ОСОБА_1 було порушено процедуру декларування товарів, передбачену ст. 257 МК України, та не заявлено за встановленою формою точних та достовірних відомостей (наявність, найменування або назва, кількість тощо) про товари, які підлягають обов`язковому декларуванню у разі переміщенім через митний кордон України, що призвело до порушення митних правил, передбаченого ст. 472 МК України.

На підставі вищевказаних обставин, посадовими особами митниці був складений протокол про порушення митних правил, за ознаками порушення ст. 472 МК України.

У судовому засіданні гр. ОСОБА_1 участі не приймав, однак приймав участь його захисник, який надав заперечення по суті складеного протоколу, в яких просив провадження по справі закрити у зв`язку з відсутністю у діях особи складу адміністративного правопорушення.

Представник митниці у судовому засіданні вважав, що особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, винна у вчиненні правопорушення, її вина підтверджується зібраними у справі доказами, і тому необхідно притягнути до відповідальності за ст. 472 МК України та застосувати стягнення відповідно до санкції вказаної статті.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази у їх сукупності, вислухавши думку учасників процесу, суд не знаходить достатніх підстав для визнання особи винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 472 МК України, за кваліфікуючими ознаками: недекларування товарів, що переміщуються через митний кордон України, тобто незаявлення за встановленою формою точних відомостей про товари, які підлягають обов`язковому декларуванню у разі переміщення через митний кордон України, у зв`язку з відсутністю в діях особи складу адміністративного правопорушення, виходячи з наступного.

Так, ст. 7 МК України визначено, що митну справу в Україні становлять, серед іншого, порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення, при цьому процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України визначаються Митним кодексом та іншими законами України.

Товари, що переміщуються через митний кордон України декларуються митному органу, який здійснює митне оформлення цих товарів (ч. 1 ст. 262 МК України).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 266 МК України, до обов`язків декларанта, в тому числі, входить декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до порядку, встановленому Митним кодексом України.

Відповідно до ч. 6 ст. 257 МК України, порядок заповнення митних деклараційта інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Зокрема, вказані питання врегульовані Порядком виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженим наказом Міністерства Фінансів України від 30.05.2012 № 631 (далі Порядок 631), та Порядком заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 №651 (даліПорядок 651).

Згідно з ч. 3 ст. 335 МК України, Порядку 631 та Порядку 651 - для здійснення митного оформлення товарів декларант подає до підрозділу митного оформлення митну декларацію, рахунок або інший документ, який визначає вартість товару (інвойс), а у разі поміщення товарів у митний режим імпорту в графі 31 митної декларації зазначаються відомості про найменування та кількість товару згідно з рахунком або іншим документом, що визначає вартість товару, тобто згідно з інвойсом. У графі 38 «вага нетто (кг)» зазначається в кілограмах вага товару, описаного в графі 31 МД, без будь-якої упаковки (якщо описом цієї графи не передбачено інше), згідно з товаросупровідними документами.

Отже, від декларанта, як учасника правовідносин, пов`язаних з митним оформленням та декларуванням товарів, вимагається діяти виключно з додержанням встановленого Митним кодексом та іншими нормативними актами порядку, а саме заявляти відомості щодо найменування товарів, їх кількості та ін. згідно з рахунком (інвойсом) або іншим документом, що визначає вартість товару.

Так, 27.12.2021 року ОСОБА_1 , як декларантом (що діє на підставі митно-брокерського договору від 14.07.2021 року № Д/ІМ-21) для митного оформлення в режимі імпорт (випуск у вільний обіг) товару «вугілля деревне, брикети у вигляді кубів з шкарлупи кокосового горіха для кальянів» подано до Одеської митниці електронну митну декларацію (далі - ЕМД) № UA500020/2021/225331, а також товаросупровідні та комерційні документи, зокрема: зовнішньоекономічний контракт від 01.08.2021 року № 01/DBI/08/2021, коносамент від 03.11.2021 року № MEDUJQ569660, інвойс від 27.10.2021 року №NV/SC02/PEIM/2021, пакувальний лист до інвойсу, тощо.

За умовами вищезазначеного зовнішньоекономічного контракту укладеного між ФОП « ОСОБА_2 », код НОМЕР_1 (Покупець), та «PT DIGDAYA BERKAH INDONEZIA», Індонезія (Продавець), а саме пунктів 1, 2 «Продавець продає, а Покупець купляє товар відповідно до приведеної специфікації. Вид товару: натуральне кокосове вугілля в брикетах. Розмір брикету 2,5х2,5х2,5 см; у 1х40 футовому контейнері. Упаковка: 1600 коробок (по 10 кг) та 700 коробок упакованих у пластик та коробки (по 10 кг). Загальний обсяг: 2300 кг. Ціна 0,8026/кг. Загалом сума Договору складає 18460 дол. США».

При заповненні ЕМД гр. ОСОБА_1 було відображено відомості із товаросупровідних та комерційних документів, складених компанією «PT DIGDAYA BERKAH INDONEZIA» (контрагентом), відповідно до попередньо досягнутих домовленостей між покупцем та продавцем товарів, тобто ним, як представником декларанта, під час внесення відомостей до декларації щодо найменування, вагових та кількісних характеристик товарів були виконані вимоги Митного кодексу України та Порядку 651.

Так, у графі 31 ЕМД № UA500020/2021/225331 гр. ОСОБА_1 було заявлено товар № 1 «Вугілля деревне, брикети у вигляді кубів з шкарлупи кокосового горіха для кальянів. Всього: 1600 поліетиленових пакетів упакованих в 16000 картонних коробок вагою по 10 кг кожна. Всього 7000 брендованих коробок спакованих в 700 картонних коробок вагою по 10 кг кожна. Торговельна марка: HJ Coco. Виробник: PT DIGDAYA BERKAH INDONEZIA», код згідно з УКТЗЕД 4402900000 (ставка ввізного мита 0%), вага брутто 24000 кг, нетто 23000 кг.

Автоматизованою системою аналізу та управління ризиками (АСАУР) було згенеровано форму митного контролю «повний митний огляд», який проведено 28.12.2021 року та складено Акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу від 28.12.2021 року.

За результатом проведеного огляду підтверджено відповідність місць, опису, кількості, маркування товару № 1 заявленому в електронній митній декларації. Втім, за результатом зважування частини цього товару встановлено, що вага нетто всього товару складає 24430 кг, втім в МД та товаросупровідних документах було зазначено 23000 кг.

В протоколі про порушення митних правил посадова особа митниці вказує, що проведення митного огляду здійснювалося з розкриттям до 100 відсотків пакувальних місць. У судовому засіданні представник митниці підтвердив, що під час проведення огляду було оглянуто 100 відсотків пакувальних місць, тобто, весь наявний товар.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, зокрема, графи 8.2 «Загальна кількість вантажних місць/з них відкритих» акту митного огляду, із загальної кількості коробок (місць) - 2300, розпаковано та оглянуто (зважено) лише 238 коробок, що складає 10,3 відсотки від загальної кількості вантажу.

Для з`ясування обставин проведення митного огляду, у судове засідання було викликано інспектора митниці, який проводив огляд, однак дана особа у судове засідання не з`явилася.

Враховуючи наявні протиріччя у протоколі про порушення митних правил, поясненнях представника митниці у судовому засіданні та акті митного огляду, суд приходить до висновку, що інспектором митниці, всупереч нормам митного законодавства, не виконано форму митного контролю «203-1» (проведення повного митного огляду - з розкриттям до 100 відсотків пакувальних місць), у зв`язку з чим, висновок щодо невідповідності загальної ваги нетто товару №1 відомостям заявленим у ЕМД №UA500020/2021/225331 ґрунтується лише на припущеннях.

Як вказує захисник у своїх запереченнях, з метою підтвердження відповідності ваги товару даним товаросупровідних документів, після складання протоколу, одержувач товару - ФОП « ОСОБА_2 », звернувся до контрагента для одержання пояснень (коментарів) щодо вищевказаної ситуації з товаром, яка виникла під час митного оформлення.

З листа-відповіді від 25.01.2022 року, який був досліджений у судовому засіданні, компанія «PT DIGDAYA BERKAH INDONEZIA» завантажила та відправила у контейнері MEDU9853199 - 23000 упаковок кокосового вугілля. Фактична маса брутто на момент завантаження становила 23830 кг (VGM 28430 кг - Тара 4600 кг), що підтверджується актом зважування №20210048-20210051-0000000950 від 31 жовтня 2021 року у порті відвантаження.

Крім того, судноплавна лінія MSC, яка прийняла на борт контейнер MEDU9853199, має обмеження на вагу брутто, вона неповинна перевищувати 24000 кг, перенавантажений контейнер не може бути завантажений на судно.

Також з наданих захисником доказів, вбачається, що компанія - контрагент «PT DIGDAYA BERKAH INDONEZIA», яка є виробником товару «кокосового вугілля» повідомила, що кокосове вугілля має велику здатність до поглинання вологи і збільшення через це своєї маси, а враховуючи морське перевезення (що зайняло майже два місяця) зазначеного вантажу та певні атмосферні зміни, вказане збільшення ваги є цілком можливим.

Додатково, на підтвердження властивостей вугілля до поглинання вологи, адвокатом було надано ГОСТ 7657-84 «Уголь древесный. Технические условия», яким визначено можливість збільшення ваги вугілля при транспортуванні не більше ніж на 0,8 відсотків на кожні 100 км шляху.

Також, з матеріалів справи встановлено, що гр. ОСОБА_1 при заповненні ЕМД № UA500020/2021/225331 зазначав відомості із товаросупровідних та комерційних документів (інвойс від 27.10.2021 року №NV/SC02/PEIM/2021, пакувальний лист до інвойсу) складених контрагентом (компанія «PT DIGDAYA BERKAH INDONEZIA»), а також з урахуванням експортної митної декларації країни відправлення від 30.11.2021 року №BCF3.09:190442, в якій відомості щодо товару повністю співпадають з відомостями зазначеними у товаросупровідних і комерційних документах, тому будь-яких сумнівів у правильності заповнення ЕМД у нього не було.

Суд враховує той факт, що за результатом митного огляду відповідність місць, опису, кількості, маркування товару відповідала заявленому в електронній митній декларації, а різниця у вазі товару, як заявляє посадова особа митниці, ґрунтується на припущеннях та не підтверджується належними та допустимими доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 487 МК України, провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до положень ст. 458 МК України, порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений законодавством України порядок переміщення товарів через митний кордон України і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.

Відповідно до ст. 10 КУпАП, адміністративне правопорушення визнається скоєним умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Відповідно до ст. 11 КУпАП, адміністративне правопорушення визнається скоєним з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачати.

У відповідності до вимог ст.ст. 245, 280 КУпАП, суддя зобов`язаний повно та всебічно з`ясувати усі обставини справи, зокрема, чи мало місце адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, наявність обставин, що пом`якшують та обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають суттєве значення для правильного її вирішення при цьому, встановити істину по справі необхідно з аналізу наявних доказів, які відповідно чинного законодавства, представляють собою будь які фактичні дані, які підтверджують або спростовують ті чи інші обставини і мають суттєве значення для правильного вирішення справи по суті.

Диспозицією ст. 472 МК України передбачено, що відповідальність настає через недекларування товарів, що переміщуються через митний кордон України, тобто не заявлення за встановленою формою точних та достовірних даних про товар. Тобто, відповідальність може наступати лише у випадку, коли особі відомі усі необхідні реквізити товару, що підтверджуються відповідними документами, однак особа їх не декларує за встановленою формою.

Отже, основним безпосереднім об`єктом правопорушення за даною нормою закону є встановлений порядок переміщення товарів через митний кордон України.

Об`єктивна сторона правопорушення, відповідальність за яке встановлено ст. 472 МК України, полягає у недекларуванні товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, тобто у незаявленні за встановленою формою точних та достовірних відомостей (наявність, найменування або назва, кількість тощо) про товари, транспортні засоби комерційного призначення, які підлягають обов`язковому декларуванню у разі переміщення через митний кордон України.

Суб`єктивна сторона передбачає наявність умислу чи необережності, тобто винний у скоєнні правопорушення чітко розуміє та усвідомлює, чи може та повинен передбачати обставини і характер незаконного недекларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, тобто, незаявлення за встановленою формою точних та достовірних відомостей (наявність, найменування або назва, кількість тощо) про товари, транспортні засоби комерційного призначення, які підлягають обов`язковому декларуванню у разі переміщення через митний кордон України.

Так, підставою для переміщення предметів через митний кордон є визначені нормативними актами документи, без яких неможливо одержати дозвіл митниці на пропуск предметів через митний кордон. Законодавчими актами встановлено, зокрема, що це може бути митна декларація

Зміст ст. 472 МК України вказує на те, що це правопорушення є навмисним, тобто особа, яка вчиняє такі дії, має усвідомлювати протиправний характер своїх дій, передбачити їх шкідливі наслідки й бажати настання цих наслідків, об`єктивна сторона складу даного правопорушення характеризується діями, спрямованими на незаявлення за встановленою формою точних та достовірних відомостей про товари, а суб`єктивна сторона - лише прямим умислом.

Як встановлено під час розгляду справи, при заповненні митної декларації гр. ОСОБА_1 відображав відомості із товаросупровідних та комерційних документів, які були надані компанією відправником товару, відповідно до попередньо досягнутих домовленостей. Тому, особою, як декларантом, були виконані вимоги Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого Наказом Мінфіну України від 30.05.2012 року №651, під час внесення відомостей до МД щодо найменування та кількісних характеристик товарів.

Надані стороною захисту докази, а також виконання вимог Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого Наказом Мінфіну України від 30.05.2012 року №651, в сукупності вказують на відсутність наміру (умислу) особи на вчинення дій спрямованих на порушення процедури декларування товарів, та незаявлення за встановленою формою точних та достовірних відомостей про товари, які підлягають обов`язковому декларуванню у разі переміщенім через митний кордон України, що свідчить про відсутність суб`єктивної сторони складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 472 МК України.

Статтею 495 МК України та статтями 251, 252 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність або відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Крім цього, слід зазначити, що суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод (далі Конвенція).

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права.

Частина 1 статті 6 Конвенції передбачає, що "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який … встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення". Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції, "кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку". А згідно з положеннями ч. 3 ст. 6 Конвенції, кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя, тощо.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення. Наприклад, у справі "Лучанінова проти України" (рішення від 09.06.2011 р., заява N 16347/02) провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст.51КУпАП стосовно заявниці, яка вчинила дрібну крадіжку на загальну суму 0,42 грн., ЄСПЛ розцінив як кримінальне для цілей застосування Конвенції "з огляду на загальний характер законодавчого положення, яке порушила заявниця, а також профілактичну та каральну мету стягнень, передбачених цим положенням".

У рішенні у справі "Карелін проти Росії" ("Karelin v. Russia", заява N 926/08, рішення від 20.09.2016 р.) ЄСПЛ розглянув ситуацію, коли національний суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення без участі сторони обвинувачення, що цілком відповідало нормам російського законодавства, ініціював дослідження доказів обвинувачення та за результатами дослідження доказів притягнув особу до відповідальності, уточнивши в судовому рішенні фабулу правопорушення, усунувши певні розбіжності та неточності, які мали місце в протоколі про адміністративне правопорушення. При цьому, за логікою ЄСПЛ, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі "Тейксейра де Кастор проти Португалії" від 09.06.98 року, п. 54 рішення у справі "Шабельника проти України" від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини «Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що "…адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень".

Аналогічну правову позицію визначив Постановою від 31.01.2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №760/10803/15-а (адміністративне провадження №К/9901/19074/18): один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб`єктом приватного права і суб`єктом владних повноважень, який передбачає, що останній зобов`язаний забезпечити доведення в суді правомірності свого рішення, дії або бездіяльності, оскільки, в протилежному випадку, презюмується, що вони є протиправними.

Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» від 14.02.2008 р., доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

Попри це, хотілося б звернути увагу на те, що процес про адміністративне правопорушення цілком ув`язаний з вищезазначеними презумпціями процесу кримінального, оскільки Європейський суд уже визнавав кримінально-правовий характер норм українського законодавства, якими передбачена відповідальність за адміністративні правопорушення, зокрема, і за порушення митних правил (рішення по справах «Надточій проти України» та «Гурепка проти України»).

Отже, суд, аналізуючи вищевикладені обставини, враховуючи наведені норми та керуючись конституційним принципом презумпції невинуватості, вказаним в ст. 62 Конституції України (тобто, вина особи, яка притягається до відповідальності повинна бути доведена органом який склав протокол, а доводи вини повинні ґрунтуватися на доказах, об`єктивність яких не викликала б жодних сумнівів), вважає, що вина особи у скоєні адміністративного правопорушення не доведена, а тому провадження по справі підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю у діях особи складу адміністративного правопорушення.

Згідно ч. 2 ст. 528 МК України, у справі про порушення митних правил суд (суддя) виносить одну з постанов, передбачених частиною першою статті 527 цього Кодексу.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 527 МК України, у справі про порушення митних правил суд (суддя), що розглядає справу, виносить, зокрема, постанову про закриття провадження у справі.

Суд, беручи до уваги наведені обставини та керуючись нормами закону, приходить до висновку, що у діях декларанта відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 472 МК України, що є підставою для закриття провадження по справі, відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП.

Згідно ст. 283 КУпАП України, постанова по справі повинна містити вирішення питання про вилучені речі і документи, отже, у зв`язку з закриттям провадження по справі, товар, вилучений митним органом відповідно до протоколу, підлягає поверненню його власнику або уповноваженій ним особі у встановленому законом порядку, після сплати всіх необхідних зборів, податків та платежів.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 62 Конституції України, ст.ст. 268, 460, 472, 527, 528, 529 МК України, ч.1 п.1 ст. 247, ст. ст. 283, 284 КУпАП, -

ПОСТАНОВИВ:

Провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності гр. ОСОБА_1 закрити, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 472 МК України.

Товар, вилучений за протоколом про порушення митних правил №6489/50000/21 повернути власнику або уповноваженій особі в установленому законом порядку, після сплати всіх необхідних зборів, податків та платежів.

Постанова суду (судді) у справі про порушення митних правил може бути оскаржена особою, стосовно якої вона винесена, представником такої особи або митним органом, який здійснював провадження у цій справі. Порядок оскарження постанови суду (судді) у справі про порушення митних правил визначається Кодексом України про адміністративні правопорушення та іншими законами України.

Головуючий