Постанова

від 17.05.2022 по справі 469/649/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 травня 2022 року

м. Київ

справа № 469/649/17

провадження № 61-1467св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області,

відповідачі: Коблівська сільська рада Березанського району Миколаївської області, ОСОБА_1 ,

третя особа - державне підприємство «Очаківське лісомисливське господарство»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 21 липня 2020 року у складі судді Гапоненко Н. О. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Серебрякової Т. В., Лисенка П. П., Самчишиної Н. В.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області (далі - Березанська РДА) звернувся до суду з позовом до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області та ОСОБА_1 , третя особа - державне підприємство «Очаківське лісомисливське господарство» (далі - ДП «Очаківське ЛМГ»), про визнання незаконними та скасування рішення, визнання недійсним і скасування свідоцтва про право власності, витребування земельної ділянки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що пунктом 2 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 15 листопада 2013 року № 7 у постійного користувача ДП «Очаківське ЛМГ» вилучено земельні ділянки загальною площею 46,8 га та переведено їх до земель запасу Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області в межах населеного пункту села Коблеве.

За рахунок вказаних земель загальною площею 46,8 га пунктами 1, 2 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 15 жовтня 2015 року № 19 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0809 га (забудовані землі, землі, які використовуються для відпочинку) з кадастровим номером 4820982200:12:043:0036 для рекреаційного призначення (індивідуальне дачне будівництво) за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі зазначеного рішення реєстраційною службою Березанського районного управління юстиції у Миколаївській області 03 листопада 2015 року видано свідоцтво № НОМЕР_1 про право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку площею 0,0809 га.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 07 червня 2016 року пункт 2 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 15 листопада 2013 року № 7 визнано незаконним та скасовано, а тому спірна земельна ділянка, яка передана у власність ОСОБА_1 , фактично належить до земель лісогосподарського призначення, відведення яких у приватну власність заборонено.

При цьому надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва не відповідає містобудівній документації, будівельним нормам, державним стандартам і правилам, оскільки відповідно до пункту 10.17 ДБН 360-92 та пункту 6.15 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року № 173, у трикілометровій зоні узбережжя Чорного моря будівництво об`єктів, не пов`язаних з розвитком і обслуговуванням курорту, забороняється.

Спірна земельна ділянка знаходиться у межах прибережної захисної смуги уздовж моря, оскільки за даними Національної кадастрової системи, розташована у прибережній захисній смузі Чорного моря, відстань від південної межі земельної ділянки до урізу води Чорного моря становить - 206-210 м, від північної - 236-240 м.

Відповідно до статей 85, 88 Водного кодексу України (далі - ВК України), статей 59, 84 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) землі прибережних захисних смуг перебувають виключно у державній та комунальній власності і можуть надаватися лише в користування та для спеціально визначених цілей з урахуванням законодавчих обмежень щодо ведення господарської діяльності, а землі, на яких розташована прибережна смуга не підлягають відчуженню, то надання відповідачу спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення, розташованої у межах прибережної захисної смуги Чорного моря, у власність для індивідуального дачного будівництва суперечить вимогам земельного, водного та лісового законодавства.

Зазначена земельна ділянка належить до земель державної власності, а її власником (розпорядником) відповідно до статей 122, 149 ЗК України є Березанська районна РДА, тобто вибуття спірної земельної ділянки відбулося без волі власника - держави в особі Березанської РДА.

Таким чином, прокурор просив:

- визнати незаконними та скасувати пункти 1, 2 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 15 жовтня 2015 року № 19 в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0809 га (забудовані землі, землі, які використовуються для відпочинку) з кадастровим номером 4820982200:12:043:0036 для рекреаційного призначення (індивідуальне дачне будівництво) за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 , видане 03 листопада 2015 року ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:043:0036;

- витребувати від ОСОБА_1 у власність держави в особі Березанської РДА вказану земельну ділянку;

- стягнути з відповідачів на користь прокуратури Миколаївської області сплачений судовий збір.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 21 липня 2020 року позовні вимоги задоволено повністю.

Визнано незаконними та скасовано пункти 1, 2 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 15 жовтня 2015 року № 19 в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0809 га (забудовані землі, землі, які використовуються для відпочинку) з кадастровим номером 4820982200:12:043:0036 для рекреаційного призначення (індивідуального дачного будівництва) за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 , видане 03 листопада 2015 року на ім`я ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:043:0036.

Витребувано від ОСОБА_1 у власність держави в особі Березанської РДА земельну ділянку площею 0,0809 га з кадастровим номером 4820982200:12:043:0036 нормативною грошовою оцінкою 76 363,33 грн, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнуто з Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області та ОСОБА_1 на користь прокуратури Миколаївської області судовий збір у сумі по 2 800,00 грн з кожного.

Задовольняючи позовні вимоги прокурора, суд першої інстанції виходив з того, що можливість передання земельних ділянок лісогосподарського призначення, що знаходяться у межах прибережної захисної смуги, у приватну власність для індивідуального дачного будівництва законом не передбачена, однак Коблівська сільська рада всупереч нормам законодавства передала у приватну власність земельну ділянку, що знаходиться у межах прибережної захисної смуги, для потреб, не передбачених законом. Спірна земельна ділянка на час прийняття оскаржуваного рішення сільської ради не вибула у встановленому законом порядку з державної власності та постійного користування ДП «Очаківське ЛМГ».

Оскільки суд дійшов висновку про те, що рішення сільської ради про затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки прийняте з порушенням норм чинного законодавства, тому і свідоцтво про право власності, видане відповідачу, необхідно визнати недійсним та скасувати.

Суд першої інстанції перевірив наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави та встановив, що Березанська РДА неналежним чином виконувала свої обов`язки. Спірне рішення Коблівської сільської ради Березанською РДА тривалий час не оскаржувалось; попередньо, до звернення до суду, прокурор повідомив голову Березанської РДА про таке звернення. Таким чином, суд першої інстанції встановив наявність передбачених законом підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Витребуючи земельну ділянку, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 право власності набуто внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування протизаконних рішень, тобто було порушено суспільний інтерес щодо правильного застосування законодавства та використання охоронюваних законом земель, а порядок позбавлення права власності на незаконно набуте майно передбачений законодавством, тому у цьому випадку наявна справедлива рівновага між інтересами суспільства та правами власника.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 21 липня 2020 року - залишено без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції про задоволення позову є обґрунтованими, оскільки районний суд, встановивши факти належності спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, що знаходяться у межах прибережної захисної смуги земель водного фонду, що перебувають у державній власності, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у січні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 ,посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 21 липня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову прокурора.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень відповідач зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, від 15 грудня 2020 року у справі № 904/82/19 (щодо представництва прокурором інтересів держави); від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункти 70, 71), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункти 80, 81, абзац 5 пункту 143), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункти 96, 97, 99), від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункти 45, 46), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 01 грудня 2020 року у справі № 915/1784/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили судові рішення, які стосуються прав, інтересів та обов`язків особи, яка не була залучена до участі у справі, а саме державного реєстратора прав на нерухоме майно Алієвої Ю. А. (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 8 частини другої статті 411 ЦПК України); крім того, зазначає, що документи, долучені прокурором до позовної заяви, є недопустимими доказами та отримані з порушенням порядку, встановленого законом, оскільки у вказаній справі прокурор не наділений повноваженнями на представництво органів державної влади (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

ОСОБА_1 у касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій і вказує на те, що прокурор не надав доказів того, що спірна земельна ділянка належала до земель державної власності та перебувала у постійному користуванні ДП «Очаківське ЛМГ».

Короткий зміст вимог заперечень (відзиву) на касаційну скаргу

У березні 2021 року до Верховного Суду від прокуратури Миколаївської області надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому прокурор Цвікілевич Н. В. просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Зазначає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій є обґрунтованими. Так, прокурор у цій справі пред`явив позов з метою захисту інтересів держави, що обумовлено пасивною поведінкою Березанської РДА.

Зважаючи на особливу категорію спірної земельної ділянки та її законодавчо визначену обмежену оборотоздатність, суди дійшли обґрунтованих висновків про неможливість перебування майна у приватній власності.

Прокурор вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги щодо незалучення до участі у справі державного реєстратора, оскільки належним відповідачем у справах про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2022 року справу № 469/649/17 призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що пунктами 1, 2 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 15 жовтня 2015 року № 19 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для рекреаційного призначення (індивідуального дачного будівництва), яка розташована на території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, вилучено із земель, не наданих у власність або постійне користування, та надано безкоштовно у власність ОСОБА_1 земельну ділянку в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області для рекреаційного призначення (індивідуального дачного будівництва) за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0809 га (забудовані землі, землі які використовуються для відпочинку) з кадастровим номером 4820982200:12:043:0036.

Зазначені обставини підтверджені також технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 , витягом з державного земельного кадастру, кадастровим планом зовнішніх між земельної ділянки та експлікацією земельних угідь.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що 03 листопада 2015 року ОСОБА_1 . Державним реєстратором прав на нерухоме майно реєстраційної служби Березанського РУЮ у Миколаївській області видано свідоцтво про право власності за номером НОМЕР_1 , на підставі чого проведена реєстрація права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:043:0036 за ОСОБА_1 .

За інформацією, наданою відділом Держгеокадастру у Березанському районі Миколаївської області, за даними Національної кадастрової системи спірна земельна ділянка знаходиться на відстані від урізу води Чорного моря до південної межі 206-210 метрів, до північної - 236-240 метрів, що узгоджується з даними публічної кадастрової карти України.

З повідомлення Державного агентства лісових ресурсів України Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» від 14 лютого 2017 року № 96 та фрагменту накладки земельних ділянок та картографічної бази даних публічної кадастрової карти України видно, що станом на 01 січня 2004 року спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4820982200:12:043:0036 знаходилась на території державного лісового фонду виділ 16 квартал 39 Березанського лісництва ДП «Очаківське ЛМГ». При виконанні базового лісовпорядкування 2013 року вказана земельна ділянка була вилучена із складу земель державного лісового фонду на підставі рішення Коблівської сільської ради від 15 листопада 2013 року. Дані про вилучення вказаної земельної ділянки зі складу державного лісового фонду до ВО «Укрдержліспроект» не надавались.

Пунктом 2 рішення Коблівської сільської ради від 15 листопада 2013 року № 7 (який скасовано рішенням Господарського суду Миколаївської області від 07 червня 2016 року) вилучено у ДП «Очаківський ЛМГ» земельні ділянки загальною площею 46,8 га та переведено їх до земель запасу Коблівської сільської ради.

Як убачається з указаного рішення, в якому перелічено нумерацію виділів та кварталів вилучених земельних ділянок, із земель кварталу 39 ДП «Очаківський ЛМГ» вилучено виділи 10, 18, 19; ні виділ 16, ні виділ 32 кварталу 39 рішенням Коблівської сільської ради від 15 листопада 2013 року № 7 у ДП «Очаківський ЛМГ» не вилучались.

З листа управління містобудування та архітектури Миколаївської обласної державної адміністрації від 02 березня 2017 року № 130-01-21, адресованого Миколаївській місцевій прокуратурі № 1, видно, що на час виділення спірної земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:12:043:0036 чинною містобудівною документацією був генеральний план с. Коблеве, затверджений рішенням Коблівської сільської ради від 12 грудня 2014 року № 28. Відповідно до цього плану зазначена земельна ділянка розташована на території рекреаційних закладів. Звернення від ОСОБА_1 щодо виділення зазначеної земельної ділянки до управління не зареєстровано.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо представництва прокурором інтересів держави в особі Березанської РДА

Представництво інтересів громадянина або держави прокурором у суді врегульовано статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду). Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацом першим частини другої статті 23 зазначеного Закону прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.

Відповідно до абзацу першого частини третьої статті 23 зазначеного Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

З наведених норм убачається, що прокурор наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді лише двох суб`єктів права - громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) та держави, і не наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді інших суб`єктів права.

За висновками Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (§ 35, рішення ЄСПЛ від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02).

У випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18, від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (провадження № 12-245гс18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21).

У судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган. Тому, зокрема, наявність чи відсутність у органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має.

Схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21).

При цьому міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи відповідно до статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» наділені повноваженням звернення до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень.

Отже, незалежно від того, хто саме звернувся до суду - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор.

Згідно із частиною другою статті 45 ЦПК України (в редакції, чинній на час пред`явлення позову до суду) прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Перед пред`явленням позову прокурор встановив, що незважаючи на наявність законодавчо визначеного обов`язку оскаржити рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 15 жовтня 2015 року № 19, яке порушує інтереси держави, Березанська РДА відповідних заходів самостійно не вжила.

З матеріалів справи вбачається, що до звернення до суду Миколаївською місцевою прокуратурою № 1 на ім`я голови Березанської РДА направлено лист, у якому повідомлено про виявлені порушення прав держави в особі Березанської РДА.

Проте Березанська РДА не надала відповіді прокурору на його звернення, свою позицію щодо порушення інтересів держави жодним чином не висловила, про наміри самостійно звернутися з позовом чи провести перевірку щодо виявлених прокуратурою фактів не заявила, водночас не спростувала й твердження прокурора щодо виявлених порушень законодавства. Такі дії були оцінені прокурором як бездіяльність.

Прокурор також звертався до суду із заявою про забезпечення позову. Матеріали справи містять лист Березанської РДА від 10 квітня 2017 року № 617-01-2-30-17, в якому зазначено, що Березанська РДА не заперечує проти такого скерування Миколаївською прокуратурою № 1 заяви про забезпечення позову.

Прокурор зазначено, що згідно із статтею 1 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Незаконне надання землі державної власності лісогосподарського призначення грубо порушує інтереси держави у сфері ефективного використання земельних та лісових ресурсів, оскільки надання спірної земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва законодавство взагалі не передбачає.

Отже, доводи ОСОБА_1 щодо відсутності підстав для звернення прокурора в інтересах Березанської РДА є необґрунтованими. Суд касаційної інстанції не приймає доводи касаційної скарги про те, що у листі, адресованому Березанській РДА від 11 травня 2016 року, прокурор посилається на судове рішення від 07 червня 2016 року, оскільке відповідне зазначення дати звернення може бути виправлене як описка.

Якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для залишення позову без розгляду. Аналогічні правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19). У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду уточнила свої висновки, зроблені в постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 року у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 квітня 2019 року у справі № 923/560/18, від 18 квітня 2019 року у справі № 913/299/18, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, вказавши, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Отже, суд касаційної інстанції відхиляє доводи касаційної скарги щодо неврахування судами висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 та від 15 грудня 2020 року у справі № 904/82/19, оскільки у справі, що переглядається, суди належним чином встановили обставини, які дають право на представництво прокурором інтересів держави.

Щодо незалучення до участі у справі державного реєстратора

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що оскаржувані судові рішення мають бути скасовані, в тому числі, і з підстав незалучення до участі у справі державного реєстратора.

З матеріалів справи убачається, що прокурором оскаржено саме підставу видачі спірного свідоцтва (пункти 1, 2 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 15 жовтня 2015 року № 19), а не процедуру його видачі.

Вичерпний перелік підстав для відмови в державній реєстрації, зокрема права власності, визначений у частині першій статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Повноваження державного реєстратора щодо перевірки поданих для проведення державної реєстрації документів обмежені встановленням відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами.

Отже, державний реєстратор не може вважатися таким, що порушує права третіх осіб на земельну ділянку, якщо правомірно приймає рішення про державну реєстрацію прав на неї і вносить запис про таку реєстрацію на підставі чинного та не скасованого рішення відповідного суб`єкта, який здійснює публічно-владні управлінські функції.

Оскільки на момент реєстрації оспорюване рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області про відведення ОСОБА_1 земельної ділянки, як підстава видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, було чинним, дії державного реєстратора не можуть вважатись такими, що порушили інтереси держави у спірних правовідносинах. За таких умов відсутні підстави для залучення державного реєстратора до участі у справі.

Аналогічної позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у справах № 823/2042/16 від 04 вересня 2018 року, № 361/4307/16 від 13 червня 2018 року.

Верховний Суд зазначив, що належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

Отже доводи касаційної скарги щодо незалучення до участі у справі державного реєстратора є необґрунтованими.

Щодо позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради та визнання недійсним і скасування свідоцтва про право власності

Відповідно до статей 13, 19 Конституції України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (стаття 57 ЗК України; частина 1 статті 17 ЛК України).

Відповідно до частини четвертої статті 84 ЗК України землі лісогосподарського призначення відносяться до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, за виключенням замкнених ділянок у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств (стаття 56 ЗК України).

Згідно із частиною п`ятою статті 149 ЗК України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності (крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті), які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: сільськогосподарського використання; ведення водного господарства; будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції тощо) з урахуванням вимог частини восьмої цієї статті.

Суди установили, що пунктом 2 рішення Коблівської сільської ради від 15 листопада 2013 року № 7 вилучено у ДП «Очаківський ЛМГ» земельні ділянки загальною площею 46,8 га та переведено їх до земель запасу Коблівської сільської ради. У подальшому рішенням Господарського суду Миколаївської області від 07 червня 2016 року скасовано зазначений пункт рішення.

З указаного рішення, в якому перелічено нумерацію виділів та кварталів вилучених земельних ділянок, із земель кварталу 39 ДП «Очаківський ЛМГ» вилучено виділи 10, 18, 19; ні виділ 16, ні виділ 32 кварталу 39 рішенням Коблівської сільської ради № 7 від 15 листопада 2013 року у ДП «Очаківський ЛМГ» не вилучались.

Отже, правильними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що належними і допустимими доказами у справі не підтверджено того, що спірна земельна ділянка була незаконно вилучена у ДП «Очаківський ЛМГ» рішенням від 15 листопада 2013 року № 7.

Разом із тим відповідач ОСОБА_1 не спростував ті обставини, що надана йому земельна ділянка входила до складу земель державного лісового фонду та перебувала у користуванні ДП «Очаківське ЛМГ», що підтверджується також листом ДП «Очаківське ЛМГ» від 05 грудня 2017 року № 369 та копією планшету № 7 лісовпорядкування 2003 року; крім того, відповідач не надав також належних і допустимих доказів того, що спірна земельна ділянка вибула з постійного користування ДП «Очаківське ЛМГ» та перейшла з державної у комунальну власність у законний спосіб, що вбачається також і з інформації Березанської РДА про відсутність рішень про вилучення або припинення права постійного користування ДП «Очаківське ЛМГ» спірною земельною ділянкою або ж погодження переходу права власності до Коблівської сільської ради чи інших осіб та інформації ДП «Очаківське ЛМГ» про відсутність рішень про вилучення спірної земельної ділянки і згоди з таким вилученням та заяв про відмову від права користування.

Надана ДП «Очаківське ЛМГ» у листі від 11 грудня 2017 року № 378 інформація про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 4820982200:12:043:0036 станом на 15 жовтня 2015 року не входила до складу земель Держлісфонду, а також інформація Коблівської сільської ради від 31 жовтня 2017 року № 1573 про включення земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:12:043:0036 у межі села Коблеве за рішенням від 23 вересня 2011 року № 2 Миколаївської обласної ради «Про встановлення та зміну межі населеного пункту Коблеве Березанського району Миколаївської області» не містять підстав для такого висновку та суперечить сукупності інших досліджених судом доказів.

Установлено, що рішенням Миколаївської обласної ради від 23 вересня 2011 року № 2 «Про встановлення та зміну межі населеного пункту Коблеве Березанського району Миколаївської області» включено до межі населеного пункту Коблеве земельну ділянку загальною площею 1 235,5108 га із земель державної власності, не наданих у власність або користування, та земель, наданих у власність, оренду чи постійне користування, у тому числі лісові землі 54,3414 га.

Однак зазначене рішення не містить відомостей про належність земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:12:043:0036 до земель, включених до межі населеного пункту Коблеве, а також відомостей про передачу земель державної власності до комунальної власності територіальної громади, як це мало бути відповідно до пункту «а» частини четвертої статті 83 ЗК України (у редакції, що діяла на момент прийняття рішення № 2 від 23 вересня 2011 року).

Отже, правильними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спірна земельна ділянка на час прийняття оскаржуваного рішення ради не вибула у встановленому законом порядку з державної власності та постійного користування ДП «Очаківське ЛМГ».

За таких обставин суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що пунктами 1, 2 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 15 жовтня 2015 року № 19 спірну земельну ділянку надано у приватну власність ОСОБА_1 поза волею належного власника.

Крім того, землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі водного фонду (пункт «є» частини першої статті 19 ЗК України). До земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок і навколо водойм (стаття 58 ЗК України та стаття 4 ВК України).

Відповідно до статті 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття земель водного фонду у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).

До земель державної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених ЗК України (пункти «ґ», «д» частини четвертої статті 84 цього Кодексу). А частина друга статті 59 ЗК України передбачає можливість передання земель водного фонду у приватну власність тільки у випадку безоплатного передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів). Інших випадків, за яких можна набути право приватної власності на земельні ділянки водного фонду, у ЗК України немає.

Статтею 1 ВК України прибережна захисна смуга визначена як частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.

Земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України).

Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського транспорту. Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом.

У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов`язковим централізованим водопостачанням і каналізацією (частина перша статті 90 ВК України; абзац четвертий пункту 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів). У межах таких смуг уздовж морів, морських заток і лиманів забороняється діяльність, яка може призвести до завдання шкоди підземним та відкритим джерелам водопостачання, водозабірним і водоочисним спорудам, водоводам, об`єктам оздоровчого призначення, навколо яких вони створені (частина друга статті 113 ЗК України).

Відповідно до пункту 11 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 (далі - Порядок), водоохоронна зона морів, морських заток і лиманів, як правило, збігається з прибережною захисною смугою і визначається шириною не менш як 2 кілометри від урізу води. На землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови (пункт 10).

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене статтею 88 ВК України, а тому відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність останньої, оскільки її розміри встановлені законом (такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц).

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Аналогічні правові висновки у спірних правовідносинах зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц та Верховний Суд у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 469/350/16-ц.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно вказав, що земельну ділянку, зайняту прибережною захисною смугою, не можна отримати у приватну власність для індивідуального дачного будівництва,тому Коблівською сільською радою передано у приватну власність спірну земельну ділянку ОСОБА_1 всупереч зазначеним нормам законодавства для потреб, не передбачених законом, оскільки вона знаходиться у межах прибережної захисної смуги.

При цьому ОСОБА_1 не мав перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки (розташування на відстані від урізу води Чорного моря до південної межі - 206-210 метрів, до північної - 236-240 метрів), проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що ділянка перебуває у межах прибережної захисної смуги Чорного моря, тому вибула з володіння власника з порушенням вимог закону, що ставить добросовісність відповідача під час набуття її у власність під сумнів.

Щодо позовної вимоги про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду (прибережна смуга).

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді.

Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, а також можливість їх захистити іншим способом, встановленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках, закріплені у частині другій статті 16 ЦК України. Глава 29 ЦК України передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).

Перелік способів захисту земельних прав викладений у частині третій статті 152 ЗК України. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним зазначеною частиною, або ж іншим способом, який передбачений законом.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

На негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, допоки існують правовідносини та правопорушення.

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням володіння, порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку потрібно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу, допоки триватиме порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку.

Такі висновки щодо належного способу захисту порушеного права викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17-ц (провадження № 14-317цс19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) вказала, що питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, визначившись правильно з характером спірних правовідносин, встановивши факт належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду, помилково виходив із того, що задоволення порушеного права має бути захищено у спосіб шляхом витребування спірної земельної ділянки у власність держави на підставі статей 387, 388 ЦК України, а не статті 391 цього Кодексу та частини другої статті 152 ЗК України.

У пункті 46 постанови від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19), пункті 81 постанови від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду, тобто на вказану вимогу не поширюється позовна давність.

Разом із цим, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд доходить висновку про те, що у цій справі обраний позивачем спосіб захисту порушеного права у вигляді витребування земельної ділянки є неефективним.

Тому Верховний Суд вважає за необхідне частково задовольнити вимоги касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині вимог про витребування земельної ділянки скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині визнання незаконним та скасування рішення ради і в частині визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому судові рішення в цій частині необхідно залишити без змін.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Ураховуючи те, що у справі в частині витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи в цій частині встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в цій частині підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 21 липня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про витребування земельної ділянки скасувати, прийняти у цій частині нове рішення.

У задоволенні позовних вимог заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області та ОСОБА_1 , третя особа - державне підприємство «Очаківське лісомисливське господарство», про витребування земельної ділянки відмовити.

У решті рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 21 липня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

Є. В. Петров

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук