Рішення

від 16.05.2022 по справі 754/12354/21

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/941/22

Справа №754/12354/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2022 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Лісовської О.В.

за участю секретаря - Грей О.П.

позивача ОСОБА_1

представника відповідача Шерстюк О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Радонь» про оформлення трудових відносин без укладення трудового договору та стягнення заробітної плати, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ТОВ «Радонь» про оформлення трудових відносин без укладення трудового договору та стягнення заробітної плати, мотивуючи свої вимоги тим, що він з 01.10.2020 року постійно працював водієм у ТОВ «Радонь». Для оформлення трудових відносин позивач писав заяву на ім`я директора про прийняття на роботу, надав копії своїх документів та трудову книжку. Позивач належним чином виконував свої посадові обов`язки, однак відповідач не нараховував та не виплачував заробітну плату. З 01.10.2020 року по 20.05.2021 року існує заборгованість відповідача перед позивачем по виплаті заробітної плати за фактично виконану роботу. З 20.05.2021 року позивач вимушений був розірвати трудові відносини у зв`язку із грубим порушенням відповідачем законодавства про працю. Після розірвання трудових відносин позивач дізнався про те, що відповідач належним чином не оформив трудові відносини з ним, при цьому на його вимогу відмовлявся передати трудову книжку. Відносини, що склалися між сторонами, є трудовими, оскільки позивач надав всі необхідні документи для укладення трудового договору, відповідач отримав трудову книжку позивача, сторони узгодили розмір та порядок виплати заробітної плати, фактично позивач був допущений до роботи водієм, підлягав внутрішньому трудовому розпорядку, йому був наданий для роботи автобус Богдан д/н НОМЕР_1 , на його ім`я виписувалися дорожні листи. Оскільки відповідач не бажає вирішувати спірні питання мирним шляхом, позивач звертається до суду з даним позовом, в якому просить встановити факт перебування позивача у трудових відносинах з ТОВ «Радонь» на посаді водія з 01 жовтня 2020 року по 20 травня 2021 року; зобов`язати відповідача видати наказ про прийняття на роботу та звільнення, внести відповідні записи до трудової книжки; стягнути з відповідача на користь позивача заробітну плату у розмірі 94765, 80 грн. та моральну шкоду у розмірі 20000, 00 грн.

30.08.2021 року до суду надійшов Відзив представника відповідача на позов. Заперечуючи проти позовних вимог, представник відповідач вказує про те, що позивач працював з 02.08.2018 року по 29.09.2020 року на посаді водія ПП «Універсал Транс», був звільнений з посади за згодою сторін, трудова книжка була повернута позивачу в день його звільнення. При цьому у ТОВ «Радонь» позивач ніколи не працював, подані ним документи жодним чином не підтверджують факт перебування у трудових відносинах, а тому підстав для задоволення позовних вимог немає. На підставі викладеного представник відповідача просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

08.09.2021 року від представника позивача до суду надійшла Відповідь на відзив, відповідно до якої зазначається, що твердження відповідача є надуманими та хибними, не відповідають дійсності, а тому представник вважає, що є всі підстави для задоволення позовних вимог.

У судовому засіданні позивач повністю підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у Відзиві на позов.

Вислухавши пояснення позивача, представника відповідача, допитавши свідків, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 02.08.2018 року по 29.09.2020 року працював на посаді водія ПП «Універсал Транс», що підтверджується відповідними наказами та трудовою книжкою.

У своїх позовних вимогах позивач стверджує про те, що він з 01.10.2020 року працював на посаді водія у ТОВ «Радонь», але належним чином відповідач трудові відносини з ним не оформив, у зв`язку з чим він і вимушений звертатися до суду з даним позовом.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.

За положеннями статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21 КЗпП України).

Відповідно до частини першої статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим, зокрема, при укладенні контракту; при укладенні трудового договору з фізичною особою.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи (частини друга - четверта статті 24 КЗпП України).

Таким чином, за трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною третьою статті 94 КЗпП України встановлено, що питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною першою статті 21 Закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Отже, підставою виплати заробітної плати є наявність трудових відносин між сторонами, які в свою чергу виникають шляхом укладення між сторонами трудового договору.

Суд може визнати трудовий договір укладеним за відсутності наказу чи розпорядження, лише за умови дотримання інших умов, необхідних для його укладення, зокрема виконання працівником обов`язку щодо надання паспорта або іншого документу, що посвідчує особу, трудової книжки, а у випадках, передбачених законодавством, - також документу про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інших документів, за наявності письмових чи інших доказів дотримання цих умов, окрім показань свідків.

Згідно із статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 76, 80 ЦПК України).

В п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилася за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу.

Встановлення факту наявності трудових відносин між робітником і роботодавцем можливе при встановленні виконання робітником трудових функцій, підпорядкування робітника правилам внутрішнього трудового розпорядку, забезпечення робітнику умов праці та виплати винагороди за виконану роботу.

Згідно із ч. 1 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Отже, суд може визнати трудовий договір укладеним за відсутності наказу чи розпорядження, лише за умови дотримання інших умов, необхідних для його укладення, зокрема виконання працівником обов`язку щодо надання паспорта або іншого документу, що посвідчує особу, трудової книжки, а у випадках, передбачених законодавством, - також документу про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інших документів, за наявності письмових чи інших доказів дотримання цих умов, окрім показань свідків.

Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 07.08.2019 року по справі №522/4807/15-ц (провадження №61-13454св18).

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на те, що ним було подано відповідачу заяву про прийняття на роботу із пакетом документів, а також трудова книжка для оформлення трудових відносин. Крім того, для роботи йому був наданий автобус Богдан , перед виїздом на маршрути виписувалися подорожні листи.

Але слід зазначити, що тимчасовий реєстраційний талон НОМЕР_2 на транспортний засіб Богдан А-09202 зберігається виключно на ТОВ «Радонь» та видається безпосередньо водію, який виходить на визначений маршрут.

Як встановлено при розгляді справи, автобус Богдан А-09202 ж/н НОМЕР_1 закріплений на маршруті № 530, водіями якого у період з 01.10.2020 року по даний час є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , що підтверджується наказами про прийняття їх на роботу та наказами про закріплення за транспортним засобом, а також графіком змінності водіїв КТЗ, записами у журналі щозмінного передрейсового та післярейсового медичних оглядів, журналі реєстрації операцій перевірки технічного стану КТЗ контрольно-пропускним пунктом, що були долучені стороною відповідача до матеріалів справи.

Отже законних підстав для доступу позивача до вказаного вище документи не було.

Що стосується подорожніх листів, що були долучені позивачем як докази на підтвердження позовних вимог, то слід зазначити, що видача подорожніх листів перед виїздом на маршрут у Товаристві на даний час не передбачена. Також слід зазначити, що на даних подорожніх листах відсутні прізвища механіка, лікаря, що унеможливлює встановлення осіб, які їх видавали позивачу.

Також слід зазначити, що за зверненнями позивача у ТОВ «Радонь» були проведені перевірки Головним управління держпраці у Київській області, за результатами яких порушень виявлено не було, що підтверджується Актами перевірки від 28.11.2019 року та від 05.06.2020 року.

Допитані судом свідки пояснили наступне.

Так, свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснив, що він працює механіком у ТОВ «Радонь», а також за сумісництвом у ПП «Універсал Транс» з 2018 року. ОСОБА_1 він знає, оскільки він працював у ПП «Універсал Транс» на автобусі «Рута», у подальшому був звільнений. Також свідок зазначив, що відповідно до своїх посадових обов`язків він перевіряє технічний стан автобуса перед виїздом на маршрут, зазначає про результати у журналі, будь-які інші документи перед виїздом не складаються. Крім того, свідок зазначив, що у ТОВ «Радонь» ОСОБА_1 ніколи не працював.

Свідок ОСОБА_7 у суді пояснила, що вона працює медичним працівником у ТОВ «Радонь» і за сумісництвом у ПП «Універсал Транс» більше 3 років. ОСОБА_1 вона знає, оскільки він працював у ПП «Універсал Транс» на автобусі «Рута». До її посадових обов`язків входить перевірка стану водія перед виїздом на маршрут, всі дані щодо стану водіїв нею заносяться до відповідного журналу.

Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні пояснив, що він працює у ТОВ «Радонь» і за сумісництвом у ПП «Універсал Транс» на посаді механіка. ОСОБА_1 він знає, оскільки він працював у ПП «Універсал Транс» водієм. За посадовими обов`язками він зобов`язаний перевіряти технічний стан транспортних засобів перед виїздом на маршрути, про що робить відповідні відмітки у журналі механіка.

Свідок ОСОБА_9 у суді пояснив, що він знає ОСОБА_1 приблизно 5 років, вони разом працювали у КП «Київпастранс». Він бачив ОСОБА_1 багато разів на маршруті № 530, весною 2021 року ОСОБА_1 жалівся, що не платять заробітну плату.

Свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні пояснила, що вона знає ОСОБА_1 приблизно з 2009 року, коли він працював водієм тролейбуса. ОСОБА_1 вона бачила за кермом автобуса на 530 маршруті, вони постійно разом спілкувалися. Він працював на цьому маршруті приблизно з жовтня 2020 року до травня 2021 року.

Слід зазначити, що суд критично оцінює покази свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , як доказ перебування позивача у трудових відносинах з відповідачем, оскільки той факт, що вони бачили ОСОБА_1 за кермом транспортного засобу на маршруті № 530 не є підтвердженням перебування останнього у трудових відносинах з відповідачем.

Отже докази, надані позивачем на підтвердження виконання ним своїх обов`язків як водія у ТОВ «Радонь», не свідчать про виконання ним обов`язків, передбачених посадовою інструкцією. А доказів того, що саме з розпорядження відповідача чи його відома позивача фактично було допущено до роботи за вказаною посадою, не надано.

З огляду на наведене судом не встановлено виконання ОСОБА_1 трудових функцій, його підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку відповідача, забезпечення останнім йому умов праці та виплати винагороди за виконану роботу, а також не встановлено, що за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу позивачем провадилася робота на підприємстві.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтями 10-13 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до вимог ст. 76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1 ) письмовими, речовими і електронними доказами; 2 ) висновками експертів; 3 ) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Проаналізувавши вищевказані норми діючого законодавства та встановлені у справі докази та обставини, суд вважає, що позивачем не наведено достатньо доказів на підтвердження підстав для задоволення позовних вимог, оскільки не доведено факт наявності трудових відносин позивача з відповідачем, а тому суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 про оформлення трудових відносин безпідставними та необґрунтованими, а тому такими, що не підлягають задоволенню.

Оскільки позовні вимоги про стягнення невиплаченої заробітної плати є похідними від вимоги про встановлення факту перебування у трудових відносинах, то такі також не підлягають до задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, ст. 21, 24, 117, 232, 233, 235, 237-1 КЗпП України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Радонь» про оформлення трудових відносин без укладення трудового договору та стягнення заробітної плати - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Радонь», адреса: м. Київ, вул.. Деснянська, 24Б.

Повний текст рішення виготовлений 27 травня 2022 року.

Суддя О.В.Лісовська