Постанова

від 22.02.2022 по справі 755/4142/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2022 року м. Київ

Справа № 755/4142/20

Провадження: № 22-ц/824/921/2022

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,

суддів Андрієнко А.М., Борисової О.В.

секретар Івасенко І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 в інтересах Київської міської радита ОСОБА_2

на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 31 травня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Марфіної Н.В.,

у справі за позовом Київської міської ради до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки,

в с т а н о в и в :

В березні 2020 року Київська міська рада звернулася до суду із вказаним позовом, обґрунтувавши його тим, що рішенням Київської міської ради №90/1067 від 30 листопада 2000 року ОСОБА_2 передано в оренду на 10 років земельну ділянку, яка знаходиться на розі вулиць Райдужної та Марка Черемшини у Дніпровському районі міста Києва площею 0,53 га (в межах червоних ліній площею 0,13 га) (кадастровий номер 8000000000:66:148:0147) для будівництва, обслуговування та експлуатації тимчасової відкритої автомобільної стоянки. На підставі вказаного рішення між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки від 06 липня 2001 року №66-6-00018. Згідно з п. 14.4.3. протоколу постійної комісії з питань містобудування, архітектури та землекористування Київської міської ради від 10 квітня 2018 року №9/71 Договір оренди земельної ділянки поновлено строком на 10 років до 16 липня 2021 року. Листом від 30 липня 2018 року Київська місцева прокуратура №4 повідомила позивача про відчуження зазначеної земельної ділянки. Зокрема, позивачу стало відомо, що 27 лютого 2020 року приватним нотаріусом Разумовською М.А. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №51371184, яким за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку. Підставою для прийняття вказаного рішення стало свідоцтво №126 від 27 лютого 2020 року, а підставою для видачі даного свідоцтва став акт про реалізацію нерухомого майна, виданий приватним виконавцем ОСОБА_5 . Реалізація земельної ділянки відбулась в системі електронних торгів арештованого майна (СЕТАМ), за результатами проведення яких переможцем визнано відповідача ОСОБА_3 . До цього земельна ділянка була у власності відповідача ОСОБА_4 і підставою набуття права власності на цю земельну ділянку була аналогічна процедура. Торги з реалізації арештованого майна проведено в межах здійснення виконавчого провадження №56379296 з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса Швець Р.О. про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 грошових коштів у розмірі 7000000,00 грн у зв`язку з невиконанням умов договору позики. Разом з тим, право власності на земельну ділянку за ОСОБА_6 було зареєстроване на підставі неіснуючого рішення Київської міської ради №543/778 від 24 грудня 2013 року. При цьому, згідно інформації, наданої Головним територіальним управлінням юстиції Центрального відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Сімферопольського міського управління юстиції в АР Крим, до Державного реєстру актів цивільного стану громадян внесено актовий запис про смерть ОСОБА_6 10 серпня 2004 року. Отже, ОСОБА_6 не міг ані отримати будь-яке рішення Київської міської ради. У зв`язку із цим Київською міською прокуратурою №4 18 грудня 2017 року було відкрите кримінальне провадження №12017100040016793 за ст. 356 КК України за фактом протиправних дій невстановлених осіб, які самовільно зайняли земельну ділянку. Оскільки рішення Київською міською радою №543/778 від 24 грудня 2013 року не приймалось, а земельна ділянка не передавалась у власність будь-яким фізичним або юридичним особам, вважає, що земельна ділянка повинна бути повернута у власність територіальної громади міста Києва. Зазначила, що об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом. Позивачем не приймалось жодних рішень щодо передачі у власність земельної ділянки будь-яким фізичним або юридичним особам. Спірна земельна ділянка перебуває у власності відповідача ОСОБА_3 та вибула з володіння територіальної громади м. Києва не з її волі шляхом реєстрації права власності на земельну ділянку на підставі неіснуючого рішення Київської міської ради. Просила витребувати від відповідача ОСОБА_3 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку, що знаходиться за адресою: на розі АДРЕСА_1 площею 0,53 га (в межах червоних ліній площею 0,13 га) (кадастровий номер 8000000000:66:148:0147).

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 31 травня 2021 року у позов Київської міської ради залишено без задоволення.

Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 в інтересах Київської міської ради та ОСОБА_2 подали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просили скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначив, що суд першої інстанції не дослідив у повному обсязі фактичні обставини справи щодо володіння, користування та розпорядження спірною земельною ділянкою безпосередньо самим скаржником, а також не надав правову оцінку його посиланням на недобросовісність відповідачів. Також відмітив, що суд безпідставно не взяв до уваги докази, які підтверджують факт смерті ОСОБА_6 , а також те, що померлий не вступав у право власності спірною земельною ділянкою з 2013 року. Звернув увагу, що на спірній ділянці знаходиться об`єкт нерухомого майна - будівля площею 909,8 кв.м., яка належить на праві власності безпосередньо скаржнику. Даний об`єкт нерухомості ним використовується для здійснення підприємницької діяльності. Крім того зазначив, що відповідачі перед купівлею земельної ділянки її не оглядали та не вважали за необхідне перевірити інформацію з державного реєстру щодо наявності нерухомого майна на спірній ділянці. Стверджував, що суд першої інстанції формально відмовив у допиті свідка ОСОБА_7 , який був стороною договору позики від 10 квітня 2018 року, з метою уникнення необхідності встановлення того факту, що правочин є неукладеним. Також зазначив, що судом було безпідставно відхилено його клопотання про витребування матеріалів закритого кримінального провадження стосовно спірної земельної ділянки попри те, що сам скаржник постанову про закриття кримінального провадження отримати не міг. Відмітив, що визначальним для надання правильної оцінки фактичним обставинам справи та правильного застосування норм права при розгляді заяви про витребування майна з чужого незаконного володіння є дослідження правомірності саме первісного відчуження спірного майна, а не відчуження майна на електронних торгах, які є фактично різновидом правочинів в ланцюгу перепродажів спірного майна. Також вказав, що оскільки позивач не приймав рішення №543/778 від 24 грудня 2013 року про передачу спірної земельної ділянки на користь ОСОБА_6 , а сам ОСОБА_6 є померлим, тому припинена його можливість бути суб`єктом цивільних прав та обов`язків, а правочини на користь ОСОБА_6 є неукладеними. Посилався на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц, в яких зазначено, що якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, такий договір є неукладеним, тобто, таким, що не відбувся.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 в інтересах Київської міської ради зазначила, що суд першої інстанції не надав жодної правової оцінки того, що на спірній земельній ділянці було наявне нерухоме майно, яке зареєстроване в установленому законом порядку третьою особою, а тому висновок суду про те, що відповідачі є добросовісними набувачами вказаної земельної ділянки є помилковим. Посилаючись на Постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 року у справі №488/5027/14-ц, зазначила, що задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. Звернула також увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 року у справі №372/266/15-ц, згідно якої, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Вказала, що враховуючи ту обставину, що Київська міська рада не приймала рішення від 24.12.2013 року №543/778 про передачу спірної земельної ділянки на користь будь-якої фізичної або юридичної особи, в тому числі, на користь померлого ОСОБА_8 , подальші правочини слід вважати неукладеними. Зазначила, що саме таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.06.2021 року у справі №145/2047/16-ц, наголосивши, що якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, такий договір є неукладеним, тобто, таким, що не відбувся. Також зазначила, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив письмовий доказ, який поданий третьою особою на підтвердження його правової позиції та факту відсутності рішення Київської міської ради. Вважала протиправним висновок суду про те, що без актового запису про смерть ОСОБА_6 або без повного витягу з Єдиного демографічного реєстру стосовно померлого не можна спростувати той факт, що рішення Київської міської ради від 24.12.2013 року №543/778 відсутнє. Відмітила, що у разі сумніву щодо недостатніх доказів про підтвердження факту смерті ОСОБА_6 суд першої інстанції мав право зобов`язати позивача надати додаткові докази, а не відмовляти у задоволенні позову.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 06 серпня 2021 року та 28 серпня 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Відзив на апеляційні скарги не надходив.

В судовому засіданні ОСОБА_1 в інтересах Київської міської ради та ОСОБА_2 та його адвокат Денисов В.Є. підтримали подані ними апеляційні скарги з підстав, викладених у скаргах, та просили їх задовольнити.

Адвокат Міхо К.В. в інтересах ОСОБА_4 та адвокат Єлісєєв Є.О. в інтересах ОСОБА_3 заперечували проти апеляційних скарг, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Вислухавши пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню.

Як убачається із матеріалів справи,15.05.2001 року між Київською міською радою та ФОП ОСОБА_2 був укладений договір оренди земельної ділянки, площею 0,4141 га, яка розташована на розі АДРЕСА_1 , строком на 10 років (т. 1, а.с. 22-24).

Згідно витягу з протоколу №9/71 засідання постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування від 10.04.2018 року, вирішено поновити ОСОБА_2 договір оренди земельної ділянки від 06.07.2001 року №66-6-00018 на розі АДРЕСА_1 , площею 0,4141 га, на 10 років (т. 1, а.с. 25).

За змістом витягу з протоколу засідання постійної комісії з питань містобудування, архітектури та землекористування Київської міської ради №9171 від 10.04.2018 року, вирішено поновити з ОСОБА_2 договір оренди земельної ділянки на розі АДРЕСА_1 , площею 0,4141 га (кадастровий номер 8000000000:66:148:0147) на 10 років, без прийняття Київською міською радою відповідного рішення (т. 1, а.с. 26).

20.02.2018 року право власності на спірну земельну ділянку було зареєстроване за ОСОБА_6 на підставі рішення Київської міської ради від 24.12.2013 року №543/778.

10.04.2018 року між ОСОБА_7 , як позикодавцем, та ОСОБА_6 як позичальником, укладено договір позики грошей на суму 7 000 000 грн, посвідчений ПН КМНО Черниш Ю.В. за №762 (т. 2, а.с. 105).

20.04.2018 року приватний нотаріус Черниш Ю.В. вчинив виконавчий напис за № 812 про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 заборгованості у загальному розмірі 7 000 000 грн. (т. 2, а.с. 104).

В ході виконання виконавчого напису №812 від 20.04.2018 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Варавою Р.С. у ВП №56379296 16.07.2018 року був складений акт про реалізацію нерухомого майна, згідно якого переможцем електронних торгів визнано від 12.07.2018 року визнано ОСОБА_4 (т. 2, а.с. 51).

16.07.2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Р.О. видано свідоцтво про право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку на розі АДРЕСА_1 , площею 0,4141 га (кадастровий номер 8000000000:66:148:0147) на підставі акту про реалізацію нерухомого майна, виданого приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Варавою Р.С. 16.07.2018 року, яка придбана ОСОБА_4 за 7020817,00 грн. та раніше належала ОСОБА_6 на підставі рішення Київської міської ради №543/778 (т. 2, а.с. 50).

26.07.2018 року між ОСОБА_9 (позикодавцем) та ОСОБА_4 (позичальником) укладено договір позики грошових коштів на суму 500 000 грн. (т. 2, а.с. 200).

В забезпечення виконання договору позики 26.07.2018 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_4 був укладений іпотечний договір №581, посвідчений ПН КМНО Єременко Л.О., предметом якого стала земельна ділянка на розі АДРЕСА_1 , площею 0,4141 га (кадастровий номер 8000000000:66:148:0147) (т. 2 а.с. 182-184).

26.12.2019 року у зв`язку із повним виконанням ОСОБА_4 боргових зобов`язань за договором позики від 26.07.2018 року, обтяження земельної ділянки у вигляді заборони на нерухоме майно та відповідна іпотека була припинена нотаріусом (т. 2, а.с. 207-209).

Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області суду від 02.09.2019 року у справі за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_10 заборгованість у розмірі 3 000 000 грн.

На виконання вказаного судового рішення 08.11.2019 року Шосткинським міськрайонним судом Сумської області був виданий виконавчий лист №589/2266/19 (т. 2, а.с. 4).

За вказаним виконавчим листом приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Лановенко Л.О. постановою від 06.12.2019 року було відкрите виконавче провадження №60822990 (т. 2, а.с. 5-6).

06.12.2019 року приватним виконавцем Лановенко Л.О. в межах ВП №60822990 винесено постанову про арешт всього рухомого та нерухомого майна боржника ОСОБА_4 (т. 2, а.с. 7-8).

23.12.2019 року приватним виконавцем Лановенко Л.О. в межах ВП №60822990 винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника, якою накладено арешт на земельну ділянку на розі АДРЕСА_1 , площею 0,4141 га (кадастровий номер 8000000000:66:148:0147) (т. 2, а.с. 9-11).

Постановою приватного виконавця Лановенко Л.О. від 03.01.2020 року у виконавчому провадженні №60822990 (т. 2, а.с. 12-13).

Згідно висновку про вартість земельної ділянки від 03.01.2020 року, вартість об`єкта оцінки 2 552 170 грн (т. 2, а.с. 14-16).

20.01.2020 року приватним виконавцем Лановенко Л.О. подано заявку №376 до ДП «СЕТАМ» про реалізацію арештованого майна (т. 2, а.с. 2-3).

За змістом протоколу проведення електронних торгів №467135 від 21.02.2020 року, переможцем торгів з продажу земельної ділянки на розі АДРЕСА_1 , площею 0,4141 га (кадастровий номер 8000000000:66:148:0147) став учасник 14 запропонувавши ціну у розмірі 3548266,90 грн. (т. 2, а.с. 24-26).

Згідно акту про проведені у ВП №60822990 торги від 27.02.2020 року, складеного приватним виконавцем Лановенко Л.О., переможцем електронних торгів від 21.02.2020 року з продажу належної боржнику ОСОБА_4 земельної ділянки на розі АДРЕСА_1 , площею 0,4141 га (кадастровий номер 8000000000:66:148:0147) став ОСОБА_3 , який вніс грошові кошти за купівлю вказаної земельної ділянки в повному об`ємі 27.02.2020 року в розмірі 3 370 853,55 грн. (т. 2, а.с. 34).

27.02.2020 року ОСОБА_3 на підставі свідоцтва № 126 , виданого 27.02.2020 року приватним нотаріусом КМНО Разумовською М.А., зареєстрував за собою право власності на спірну земельну ділянку (т. 2, а.с. 47).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що спірна земельна ділянка придбана ОСОБА_3 на електронних торгах в межах здійснення примусового виконання рішення суду. При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які дані, які б свідчили про те, що Київською міською радою відповідні торги були оскаржені та визнані недійсними. Таких вимог Київською міською радою в даному спорі не заявлено. Крім того, недоведеною є обставина щодо неприйняття Київської міською радою рішення про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_6 . Також судом зауважено, що у даній справі ОСОБА_4 не є належним відповідачем, адже позивачем жодних вимог до цього відповідача заявлено не було, а позовні вимоги стосувались лише витребування земельної ділянки на користь територіальної громади м. Києва від останнього власника спірного майна - відповідача ОСОБА_3 .

Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України, випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі № 6-251цс15, з якою погодилася Велика Палата Верховного Суду в постановах від 05.12.2018 у справі № 522/2201/15-ц, від 05.12.2018 у справі № 522/2110/15-ц, від 05.12.2018 у справі № 522/2202/15-ц).

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 зазначено, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому, закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема, не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права.

При цьому, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно статті 650 ЦК України, особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства.

Відповідно до частини 4 статті 656 ЦК України, до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

З огляду на викладене, визначальним для надання правильної оцінки фактичним обставинам та для правильного застосування норм права у цьому випадку при розгляді заяви про витребування майна з чужого незаконного володіння у даній справі є дослідження правомірності саме первісного відчуження спірного майна (земельної ділянки), а не відчуження спірного майна на електронних торгах, яке згідно вказаних норм та висновків є різновидом правочинів в ланцюгу перепродажів спірного майна.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 квітня 2021 року у справі № 18/30.

Суд першої інстанції не враховував правові позиції Верховного Суду України викладені в постановах від 24.06.2015 у справі № 907/544/14 та від 24.06.2015 у справі № 6-251цс15, з якою погодилася Велика Палата Верховного Суду в постановах від 05.12.2018 у справі № 522/2201/15-ц, від 05.12.2018 у справі № 522/2110/15-ц, від 05.12.2018 у справі № 522/2202/15-ц, а також правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, та, як наслідок дійшов помилкового висновку щодо необхідності оскарження Київською міською радою відповідних електронних торгів.

Отже, у даному спорі встановленню підлягають обставини щодо первісного відчуження спірного майна (земельної ділянки), а саме, щодо прийняття чи не прийняття Київською міською радою рішеннявід 24.12.2013 року №543/778 про передачу у власність ОСОБА_6 спірної земельної ділянки.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними (стаття 77 ЦПК), допустимими (стаття 78 ЦПК), достовірними (стаття 79 ЦПК), а у своїй сукупності - достатніми (стаття 80 ЦПК ).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як убачається із матеріалів справи, Київська міська рада, звертаючись до суду із вказаним позовом, посилалась на те, що рішення Київською міською радою № 543/778 від 24.12.2013 року, на підставі якого ОСОБА_6 зареєстрував за собою право власності на спірну земельну ділянку, не приймалось.

Вказані обставини стали підставою для відкриття Київською місцевою прокуратурою кримінального провадження від 18.12.2017 року № 12017100040016793.

Окрім того, згідно інформації відділу державної реєстрації смерті ГТУЮ у м. Києві (лист від 20.12.2019 року № 5395/17.2-09) Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Сімферопольського міського управління юстиції в АР Крим до Державного реєстру актів цивільного стану громадян внесено актовий запис про смерть ОСОБА_6 10.08.2004 року.

На підтвердження вказаних обставин, Київська міська рада посилалась на листи Київської місцевої прокуратури №4 від 30.07.2018 року та від 22.04.2019 року, в яких повідомлялось про те, що 18.12.2017 року відкрито кримінальне провадження №12017100040016793 за ст. 365 КК України щодо факту протиправних дій невстановлених осіб, які самовільно зайняли земельну ділянку. За поданням Департаменту земельних ресурсів, Київська міська рада не приймала рішень про передачу цієї земельної ділянки у власність чи користування. У міському земельному кадастрі відсутні інформація щодо державної реєстрації зазначеної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та державної реєстрації речових прав на неї. 20.02.2018 року право власності на земельну ділянку зареєстроване за ОСОБА_6 на підставі рішення Київської міської ради №543/778 від 24.12.2013 року. Разом з тим, встановлено, що на пленарних засіданнях Київської міської ради не приймалось рішення про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_6 , тому прокуратура має намір звернутись до Дніпровського районного суду м. Києва із позовом про витребування майна в інтересах Київської міської ради, у зв`язку із чим підготовлено проект позовної заяви (т. 1, а.с. 28-30).

Вказані обставини підтримав і ОСОБА_2 , подавши до суду копію листа Виконавчого органу Київської міської ради № 006-1964 від 09.08.2018 року, згідно якого в управлінні організаційного та документального забезпечення діяльності Київської міської ради не зареєстровано рішення Київської міської ради від 24.12.2013 року № 543/778. Вказане підтверджується листом від керуючого справами Київської міської ради Хацевича І.М. від 01.08.2018 року № 225-СК-2830 (т. 1 а.с. 110).

Відхиляючи вказані докази, суд першої інстанції посилався на те, що прокурор в інтересах держави в особі Київської міської ради так і не звернувся з відповідним позовом до Дніпровського районного суду м. Києва, натомість кримінальне провадження закрите постановою прокурора Київської місцевої прокуратури №4 від 12.09.2019 року та 02.10.2019 року припинене обтяження у вигляді арешту спірної земельної ділянки, що було зареєстроване 10.08.2018 року на підставі ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 31.07.2018 року у справі №755/1974/18. При цьому, Київською міською радою не надано суду копії вказаної постанови про закриття кримінального провадження, підстави закриття кримінального провадження не відомі, а тому відсутні правові підстави для обґрунтованого висновку про те, що органами досудового слідства дійсно було встановлено факт не прийняття Київською міською радою рішення №543/778 від 24.12.2013 року. Окрім того, Київська міська рада мала право надати суду результати власної службової перевірки щодо проведення у вказану дату рішень,пленарних засідань ради тощо, однак таким правом не скористалась. На думку суду, зазначення у листі виконавчого орану КМР (КМДА) №006-1964 від 09.08.2018 року, адресованого ОСОБА_2 , про те, що відповідно до листа керуючого справами Київської міської ради Хацевича І.М. від 01.08.2018 №225-СК-2830 поінформовано, що в управлінні організаційного та документального забезпечення діяльності Київської міської ради не зареєстровано рішення Київської міської ради від 24.12.2013 року №543/778 не може бути достатнім доказом на підтвердження факту неприйняття та/або підроблення такого рішення, ураховуючи, що вказаний лист як письмовий доказ суду не надано та відповідно в матеріалах справи зазначений лист відсутній.

Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції, колегія суддів ураховує наступне.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти ли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституції та законами України.

Київрада - представницький орган місцевого самоврядування, що представляє територіальну громаду міста Києва та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, Європейською Хартією місцевого самоврядування та додатковим протоколом до неї, законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про столицю України - місто-герой Київ", "Про статус депутатів місцевих рад", Виборчим кодексом України, Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", іншими законами України та Статутом територіальної громади міста Києва.

Згідно статті 9 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», кожен проект регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань.

Про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій розробник цього проекту повідомляє у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону.

У випадках, встановлених цим Законом, може здійснюватися повторне оприлюднення проекту регуляторного акта.

Проект регуляторного акта разом із відповідним аналізом регуляторного впливу оприлюднюється у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону, не пізніше п`яти робочих днів з дня оприлюднення повідомлення про оприлюднення цього проекту регуляторного акта.

План діяльності регуляторного органу з підготовки проектів регуляторних актів та зміни до нього оприлюднюються шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації цього регуляторного органу, а у разі їх відсутності - у друкованих засобах масової інформації, визначених цим регуляторним органом, та/або шляхом розміщення плану та змін до нього на офіційній сторінці відповідного регуляторного органу в мережі Інтернет (стаття 13 вказаного Закону).

Згідно ч. 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування», рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Частиною 11 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Аналізуючи наведені правові норми, можна дійти висновку, що рішення, прийняте Київською міською радою, повинно було б бути офіційно оприлюднено у відповідних джерелах (газеті Київської міської ради «Хрещатик» або на офіційному веб-сайті Київської міської ради www.kmr.gov.ua), однак відсутність його у зазначених інформаційних джерелах спростовує факт його прийняття.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненнями чи невчиненням нею процесуальних дій.

Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.

Згідно ч. 4 ст. 81 ЦПК України, у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 7 ст. 81 ЦПК України).

Не зважаючи на відсутність спірного рішення Київської міської ради № 543/778 у відкритих джерелах інформації, а також на відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів на спростування наведених Київською міською радою в обґрунтування позовних вимог обставин, суд першої інстанції, відхилив надані Київською міською радою письмові докази, а саме: листи прокуратури, а також відповідь Виконавчого органу Київської міської ради № 006-1964 від 09.08.2018 року на запит ОСОБА_2 , та в порушення положень ЦПК України не витребував у Київської міської ради інші додаткові письмові докази.

На підтвердження своєї позиції в суді апеляційної інстанції Київська міська рада долучила до апеляційної скарги копії відповідей Київської міської ради № 225-КР-3155 від 03.06.2020 року на запит ТУ ДБР у м. Києві, а також на запит Департаменту земельних ресурсів, згідно яких у секретаріаті Київської міської ради рішення за № 543/778 не реєструвалось (т. 3 а.с.с 105,106).

Також, Київською міською радою надано копії протоколу № 13 пленарного засідання Київської міської ради, стенограми пленарного засідання від 24.12.2013 року, рішення Київської міської ради від 24.12.2013 року № 657/10145 «Про порядок денний пленарного засідання ХІІ сесії Київради VIскликання 24.12.2013 року», які також підтверджують факт відсутності (не прийняття) Київською міською радою рішення від 24.12.2013 року №543/778, на підставі якого спірна земельна ділянка була передана у власність ОСОБА_6 .

Вказані вище порушення судом першої інстанції норм процесуального підлягають виправленню на стадії апеляційного перегляду, а тому судом апеляційної інстанції долучено в якості нових доказів відповіді Київської міської ради № 225-КР-3155 від 03.06.2020 року на запити ТУ ДБР у м. Києві та Департаменту земельних ресурсів, а також копії протоколу № 13 пленарного засідання Київської міської ради, стенограми пленарного засідання від 24.12.2013 року, рішення Київської міської ради від 24.12.2013 року № 657/10145 «Про порядок денний пленарного засідання ХІІ сесії Київради VI скликання 24.12.2013 року».

Відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки рішення повноважного органу державної влади - Київської міської ради означає, що Київська міська рада як власник, волю на відчуження цієї ділянки не виявляла, а земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею - без прийняття ним відповідного рішення.

Встановивши наведені обставини, колегія суддів доходить висновку про те, що спірна земельна ділянка кадастровий номер 8000000000:66:148:0147, площею 0,53 га, що знаходиться на розі вулиць Райдужної та Марка Черемшини у Дніпровському районі міста Києва підлягає витребуванню в добросовісного набувача ОСОБА_3 на користь Київської міської ради відповідно до статті 388 ЦК України як така, що вибула з власності Київської міської ради поза волею власника.

При цьому, з огляду на встановлення факту не прийняття Київською міською радою рішення від 24.12.2013 року №543/778 про передачу спірної земельної ділянки ОСОБА_6 (тобто, вказаного рішення не існує), обставини щодо смерті останнього не мають правового значення для правильного вирішення справи.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року ( East/West Alliance Limited v. Ukraine , заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року ( Rysovskyy v. Ukraine , заява № 29979/04), Кривенький проти України від 16 лютого 2017 року ( Kryvenkyy v. Ukraine , заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Натомість, можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України).

Встановлено, що земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею, зокрема, на підставі рішення, яке Київською міською радою на користь ОСОБА_6 ніколи не приймалось.

Відтак, Київська міська рада згідно з частиною третьою статті 388 ЦК України має право на витребування від ОСОБА_3 як останнього добросовісного набувача земельної ділянки, яка вибула з володіння Київради поза її волею та була набута ОСОБА_6 на підставі рішення, якого не існує.

Повернення у комунальну власність територіальної громади земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося належним користувачем (орендарем) на підставі законного акту власника (рішення Київської міської ради № 90/1067 від 30.11.2000 року та висновку постійної комісії з питань містобудування, архітектури та землекористування № 91/71 від 10.04.2018 року.

Окрім того, матеріали справи свідчать, що ФОП ОСОБА_2 набув право власності на нежитлові приміщення загальною площею 909,8 кв.м, що розташовані на спірній земельній ділянці. Вказана інформація міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з 2017 року. Тобто, ОСОБА_3 , який у 2020 році виявив намір придбати спірну земельну ділянку з прилюдних торгів, мав можливість з`ясувати, що на цій земельній ділянці знаходяться нежитлові приміщення, право власності на які зареєстровано у законному порядку за іншою особою, і це право є непорушним та підлягає захисту.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції невірно встановлені фактичні обставини у справі, висновки суду не відповідають наданим сторонами доказам, судом неправильно застосовано норми матеріального права. Поза увагою суду першої інстанції залишилися і норми цивільного процесуального закону, відповідно до яких обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів, а також захист порушеного права особи, яка звернулася до суду.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч.1 ст.376 ЦПК України є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких підстав, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 31 травня 2021 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.

Згідно ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Як убачається із матеріалів справи, за подання до суду позовної заяви київська міська рада сплатила судовий збір у розмірі 69 409 грн., а за подання апеляційної скарги 104 113,50 грн.

Отже, з ОСОБА_3 на користь Київської міської ради підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 173 522,50 грн.

Також, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 15 765 грн, які останній поніс у зв`язку з оскарженням рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 в інтересах Київської міської радита ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 31 травня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Витребувати від ОСОБА_3 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:66:148:0147, площею 0,4141 га, що знаходиться на розі вулиць Райдужної та Марка Черемшини у Дніпровському районі міста Києва.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 15 765 (п`ятнадцять тисяч сімсот шістдесят п`ять) грн.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь Київської міської ради (ЄДРПОУ 22883141, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 36) витрати по сплаті судового збору у розмірі 173 522,50 (сто сімдесят три тисячі п`ятсот двадцять дві) грн. 50 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 27 травня 2022 року.

Головуючий Т.О. Невідома

Судді А.М. Андрієнко

О.В. Борисова