Рішення

від 16.05.2022 по справі 260/723/21

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

17 травня 2022 року м. Ужгород№ 260/723/21 15:14 год

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Скраль Т.В.,

з участю секретаря судового засідання Шестак Н.В.,

учасники справи :

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач 1: Управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області представник Ковач О. Й.,

відповідач 2: Управління соціального захисту населення Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області - представник Костик В. С.,

третя особа: Ужгородська районна державна адміністрація Закарпатської області - Дупин К.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області (89200, Закарпатська область, Перечинський район, м. Перечин, вул. Ужанська, 19, код ЄДРПОУ 03192862), Управління соціального захисту населення Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області (89452, Закарпатська область, Ужгородський район, смт. Середнє, вул. Лінська,9, код ЄДРПОУ 03192951), Ужгородська районна державна адміністрація Закарпатської області як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача (п.і. 88017, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Загорська, 10, ЄДРПОУ 04053849) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до статті 243 частини 3 КАС України 17 травня 2022 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення у повному обсязі складено 27 травня 2022 року.

02 березня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області, Управління соціального захисту населення Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області, якою просить: 1) визнати протиправним та скасувати наказ в.о. начальника Управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації № 21-к від 04.02.2021 року Про звільнення ОСОБА_2 ; 2) визнати протиправним та скасувати рішення комісії з реорганізації управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області № 2 від 11.02.2021 року Про звільнення ОСОБА_1 ; 3) поновити ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста відділу персоніфікованого обліку пільгових категорій населення управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області (правонаступник управління соціального захисту населення Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області); 4) стягнути з управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області (правонаступник управління соціального захисту населення Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення з посади, а саме з 12.02.2021 року по день винесення рішення судом.

11 березня 2021 року ухвалою суду відкрито провадження в даній адміністративній справі.

08 липня 2021 року ухвалою суду зупинено провадження у справі та надано сторонам по справі час для примирення до 30 серпня 2021 року.

09 вересня 2021 року ухвалою суду поновлено провадження.

28 вересня 2021 року ухвалою суду залучено до участі в справі орган державної влади - Ужгородську районну державну адміністрацію Закарпатської області як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача.

05 листопада 2021 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

1. Позиції сторін.

Позивачка свої позовні вимоги аргументувала тим, що Перечинська районна державна адміністрація була реорганізована шляхом приєднання до Ужгородської районної державної адміністрації. Відповідно, управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації було також, реорганізовано та приєднано до управління соціального захисту населення Ужгородської районної державної адміністрації. Звільняючи її із займаної посади, відповідач вважав, що при скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, пропонування їй, як державному службовцю, вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком. Як вбачається попередження про заплановане вивільнення №26/01.1-01 від 05 січня 2021 року, при звільненні їй не була запропонована жодна рівнозначна чи будь-яка інша посада в управлінні, хоча такі посади були наявні. Жодної відмови від запропонованої посади чи проходження конкурсу вона не надавала. Більше того, відповідач ніяким чином не пояснив причин неможливості її подальшого працевлаштування на наявних вакантних посадах реорганізованого управління соціального захисту населення Ужгородської районної державної адміністрації. Однак, з усних розмов членів ліквідаційної комісії їй стало відомо, що на посаду, функціонально рівну тій, яку колись обіймала вона, є інші претенденти. Крім того, просила членів ліквідаційної комісії врахувати не лише її професійний рівень та кваліфікацію, а й зважити на її переважне право на залишенні на роботі як багатодітній матері та єдиній годувальниці у сім`ї. Однак, усі ці факти не були враховані при її звільненні.

05 квітня 2021 року відповідачем 2 до суду подано відзив на позовну заяву, (т. 1 а.с. 45-49). В обґрунтування якого вказано, що зобов`язання запропонувати усі вакантні посади законодавчо було скасовано внесенням змін у Закон України "Про державну службу" Законом України "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи" від 14.01.2020 №440-ІХ та встановлено право суб`єкта призначення або керівника державної служби пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). Враховуючи положення вищезазначених норм права, вважають, що після внесення змін в ч. 3 ст. 87 Закону України "Про державну службу", законодавцем врегульовано процедуру припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, у тому числі скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури, а тому дія норм законодавства про працю не поширюється на державних службовців у цій частині відносин. Таким чином, виходячи з аналізу положень ст.ст. 5, 22, 87 Закону України "Про державну службу" вбачається, що при звільненні державного службовця позивача, Управлінням соціального захисту населення Ужгородської районної державної адміністрації дотримано приписи законодавства, що регулюють питання звільнення державних службовців з державної служби. Крім того, вважають помилковим посилання позивача на те, що йому не було запропоновано іншу посаду і звертають увагу, що статтею 42 КЗпП України на яку покликається позивач обґрунтовуючи свій позов, врегульовано питання залишення на роботі або працевлаштування працівників при скороченні чисельності чи штату. Водночас, у даній правовій ситуації мала місце реорганізація (шляхом приєднання), зміна структури управління соціального захисту населення Ужгородської райдержадміністрації.

05 квітня 2021 року відповідачем 1 до суду подано відзив на позовну заяву, (т. 1 а.с. 57-68). В обґрунтування якого вказано, що внаслідок реорганізації управління соціального захисту населення Перечинської РДА у спосіб приєднання до іншої особи (що було ухвалено відповідним компетентним органом) відповідач (Управління) вправі був ініціювати припинення державної служби з підпорядкованими службовцями, в тому числі й позивачем . Таким чином, визначену відповідачем підставу для звільнення слід пов`язувати саме з реорганізацією відповідного органу, що відповідає п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу». Більш того, у попередженні про наступне вивільнення, яке було надане позивачу, чітко й конкретно окреслено, що воно надається власне у зв`язку з реорганізацією управління соціального захисту населення Перечинської РДА. Питання залишення на посаді державної служби за даних обставин обумовлювалося виключно можливим переведенням позивача до новоствореного органу (до якого приєднувалося управління соціального захисту населення Перечинської райдержадміністрації). Таким чином, залишення позивача на державній службі в спосіб переведення до іншого органу не залежало повністю від волі управління Перечинської РДА, де проходив службу позивач, а пов`язане також із затвердженою структурою новоствореного управління соціального захисту Ужгородської райдержадміністрації. Відповідно до структури управління соціального захисту населення Ужгородської районної державної адміністрації, затвердженої розпорядженням в.о.голови Ужгородської РДА від 19.01.2021 року посади провідного спеціаліста взагалі відсутні, отже відношення про можливість звільнення у зв`язку з переведенням позивача неможливе. Крім того, під час звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема відповідно до пункту 1 чи пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», положення статті 49-2 Кодексу законів про працю України та статті 38 Закону України «Про професійні спілки. їх права та гарантії діяльності» не застосовуються. Відтак, не заслуговують на увагу доводи позивача щодо порушення під час її звільнення суб`єктом призначення вимог ст. 49-2 КЗпП України. Разом з тим, пропонування вакантної посади державному службовцю при звільненні є правом, а не обов`язком суб`єкта призначення.

05 листопада 2021 року третьої особою подано письмові пояснення, (т.1 а.с. 194-201), в яких зазначають, що Закарпатська обласна державна адміністрація та Управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області згідно чинного законодавства зобов`язані були виконати Постанову КМУ №1345 від 28.12.2020 року «Про внесення змін у додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2014 р. № 91». На підтвердження своїх доводів позивачка посилається на статті КЗпП України, але відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України «Про Державну службу» дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин не врегульованих цим Законом. Таким чином, у відповідності до статті 87 Закону України «Про Державну службу», обов`язку пропонувати іншу посаду та врахування переважного права залишення на роботі в Управлінні соціального захисту населення Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області не було. Доводи позивача ґрунтуються на припущеннях, не доводять порушення роботодавцем законодавства під час її звільнення. Звільнення позивачки із займаної посади та повний розрахунок проведено правомірно на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Під час розгляду справи по суті позивачка позов підтримала повністю, просила суд його задовольнити з мотивів, що у ньому наведені.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні, проти задоволення позову заперечила та просила суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Представник відповідача 2 в судовому засіданні, проти задоволення позову заперечив та просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Представник третьої особи в судовому засіданні, проти задоволення позову заперечила та просила суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

2. Обставини, встановлені судом

14 травня 2018 року наказом Управління соціального захисту населення Перечинської районної держадміністрації № 42-к від 10 травня 2018 року ОСОБА_1 прийнято на посаду провідного спеціаліста відділу персоніфікованого обліку пільгових категорій населення, відповідно до запису № 1 у трудовій книжці НОМЕР_2 від 14 травня 2018 року, (т.1 а.с. 13).

05 січня 2021 року наказом Управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області № 2 «Про реорганізацію шляхом приєднання структурного підрозділу управління соціального захисту населення районної державної адміністрації із статусом юридичної особи публічного права», відповідно до статей 104 - 107 Цивільного кодексу України, статті 51 Бюджетного кодексу України, законів України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців громадських формувань», «Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування і районних державних адміністрацій», «Про державну службу», постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року № 1321 «Про затвердження Порядку здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов`язків районних державних адміністрацій, що припиняються», розпорядження Кабінету Міністрів України 16.12.2020 року № 1635-р «Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій», розпорядження голови районної державної адміністрації 05.01.2021 року № 05 «Про реорганізацію шляхом приєднання структурного підрозділу управління соціального захисту населення районної державної адміністрації із статусом юридичної особи публічного права», наказано головному спеціалісту з питань кадрової роботи та державної служби забезпечити організацію заходів, пов`язаних із звільненням працівників управління соціального захисту населення райдержадміністрації, у порядку, встановленому законодавством, (т.1 а.с. 54).

05 січня 2021 року Управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області попередило про заплановане вивільнення ОСОБА_1 не раніше ніж за 30 календарних днів з дня ознайомлення з попередженням.

У вказаному попередженні зазначено, що у зв`язку із реорганізацією Перечинської районної державної адміністрації відповідно до постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 № 807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів», роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20.02.2020 року № 86р/з „Щодо процедури вивільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 Закону України „Про державну службу" не має можливості запропонувати рівнозначну чи будь яку іншу посаду в даному органі.

04 лютого 2021 року наказом Управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області № 21-к «Про звільнення ОСОБА_1 », звільнено ОСОБА_1 з посади провідного спеціаліста відділу персоніфікованого обліку пільгових категорій населення у зв`язку з реорганізацією управління, на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України „Про державну службу", датою, яка є першим робочим днем наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, (т.1 а.с. 56).

11 лютого 2021 року рішенням комісії з реорганізації управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації «Про звільнення ОСОБА_1 », відповідно до розпоряджень голови райдержадміністрації від 05.01.2021 року № 05 «Про реорганізацію шляхом приєднання структурного підрозділу управління соціального захисту населення районної державної адміністрації із статусом юридичної особи публічного права", від 13.01.2021 року №9 «Про внесення змін до складу комісії з реорганізації управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області», наказу начальника управління соціального захисту населення райдержадміністрації від 05.01.2021 року №2 «Про реорганізацію шляхом приєднання структурного підрозділу управління соціального захисту населення районної державної адміністрації із статусом юридичної особи публічного права», наказу в.о. начальника управління соціального захисту населення райдержадміністрації від 04.02.2021 року № 21- к «Про звільнення ОСОБА_1 », у зв`язку з реорганізацією шляхом приєднання управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації до управління соціального захисту населення Ужгородської районної державної адміністрації та у зв`язку з тимчасовою непрацездатні на на день звільнення, звільнено ОСОБА_1 11 лютого 2021 року з посади провідного спеціаліста відділу персоніфікованого обліку пільгових категорій населення, у зв`язку з реорганізацією управління, на підставі пункту 1 частини статті 87 Закону України «Про державну службу», (т.1 а.с. 52).

31 серпня 2021 року ОСОБА_1 призначено на посаду вчителя історії НВУ "Гармонія" з неповним тижневим педагогічним навантаженням (0,5 ставки) з 06.09.2021 року по 07.06.2022 року.

Вважаючи своє звільненням незаконним, позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом.

3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом

Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Громадянам згідно зі статті 43 Конституції України гарантується захист від незаконного звільнення.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, врегульовані Законом України Про державну службу № 889-VIII (далі Закон № 889-VIII).

Пункт 4 статті 83 Закону № 889-VIII серед підстав для припинення державної служби виділяє її припинення за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87), в редакції Закону № 117-IX від 19.09.2019.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону № 889-VIII в редакції Закону № 117-IX від 19.09.2019 (набрав чинності 25.09.2019), чинного на час звільнення позивача, підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення було визначено скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Частина 3 статті 87 Закону № 889-VIII на час звільнення позивачки діяла у редакції Закону від 14.01.2020 № 440-IX (набрав чинності 13.02.2020), яким було доповнено ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII новим абзацом першим. Він передбачав, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України Про державну службу (у редакції, чинній до 25.09.2019) підставою припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення визначалось скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

У частині 3 статті 87 Закону України Про державну службу (у редакції, чинній до 25.09.2019) зазначалось, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускалось лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення. Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

Законом України Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади № 117-IX від 19.09.2019, що набрав чинності з 25.09.2019, з частини 3 статті 87 Закону № 889-VIII, виключені положення, які стосувалися застосування законодавства про працю та допускали звільнення з підстави реорганізації або ліквідації державного органу лише в разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду чи його відмови від такого переведення.

В силу приписів частини 3 статті 5 Закону України Про державну службу (у редакції, чинній на момент спірних правовідносин) дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

У частині процедури звільнення з підстав пункту 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII ця стаття у редакції Закону № 117-IX не визначала особливостей процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 11 частини першої цієї статті, які би мали перевагу у застосуванні порівняно із загальним порядком вивільнення працівників, установленим КЗпП України. Натомість, зміст наведених положень статті 87 Закону №889-VIII свідчив про відсутність будь-якого правового регулювання правовідносин, пов`язаних із звільненням державних службовців у випадку реорганізації або ліквідації державного органу.

При цьому, виключення зі статті 87 Закону № 889-VIII бланкетної (відсилочної) норми щодо застосування законодавства про працю при визначенні процедури вивільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 11 частини 1 цієї статті не вказує на заборону щодо його застосування, враховуючи приписи частини 3 статті 5 Закону № 889-VIII та свідчить про неврегульованість цією редакцією Закону відповідних правовідносин.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постановах від 17.06.2021 у справі № 240/455/20, від 26.05.2021 у справі № 260/261/20.

Верховним Судом у цих рішеннях також вказано, що аналіз ст. 87 Закону № 889-VIII в реакції Закону № 117-IX давав підстав для висновку про відсутність будь-яких інших застережень стосовно процедури припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, в тому числі і у разі ліквідації державного органу. Отже, відповідні питання щодо особливостей вивільнення працівників у разі реорганізації, ліквідації державного органу нормами спеціального закону були не врегульовані, що свідчить про необхідність застосування положень законодавства про працю.

Додатковим підтвердженням аргументованості застосування законодавства про працю до спірних правовідносин, що виникли у період дії статті 87 Закону №889-VIII у редакції Закону №117-IX, Верховний Суд вбачає наступні зміни до цієї статті, внесені згідно із Законами України від 14.01.2020 №440-IX та від 23.02.2021 №1285-IX, якими законодавець урегулював особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 11 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, зокрема, в частині строку попередження про наступне звільнення, визначення обов`язку пропонувати працівнику посад державної служби та визначення випадків застосування законодавства про працю.

Так, частиною 3 статті 87 Закону № 889-VIII у редакції Закону України від 23.02.2021 № 1285-IX передбачено, що одночасно з попередженням про звільнення за 30 календарних днів на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Стосовно того, що частина 3 статті 87 Закону № 889-VIII безпосередньо у редакції Закону України від 14.01.2020 № 440-IX, чинній на час звільнення позивачки ОСОБА_1 (редакція діяла з 13.02.2020 по 04.03.2021), визначала право, а не обов`язок відповідача після повідомлення позивача про звільнення запропонувати йому будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності), суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у статті 6 КАС України.

Конституційний Суд України в рішенні від 11.10.2018 у справі № 1-123/2018(4892/17) вказав, що принцип юридичної визначеності як один із елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.

Згідно з юридичною позицією Конституційного Суду України "цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність в особи можливості передбачати дії цих органів" (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 08.06.2016 № 3-рп/2016).

У Доповіді "Верховенство права", схваленій Європейською Комісією "За демократію через право" на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року) (CDL-AD(2011)003rev) (далі - Доповідь), до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (пункт 41).

Щодо заборони свавілля у пункті 52 Доповіді вказано таке: хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним із поняттям верховенства права.

Отже, наведені юридичні позиції Конституційного Суду України, відповідні положення Доповіді дають підстави стверджувати, що конституційний принцип верховенства права вимагає законодавчого закріплення механізму запобігання свавільному втручанню органів публічної влади у права і свободи особи.

У пункті 45 Доповіді зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.

Принцип юридичної визначеності, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття якість закону означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 24.04.2008 у справі C. G. та інші проти Болгарії (C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07, § 39), від 9.01.2013 у справі Олександр Волков проти України (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170)).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 11.11.1996 у справі Кантоні проти Франції (Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31, 32) та від 11.04.2013 у справі Вєренцов проти України (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, § 65)).

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частина 3 статті 87 Закону № 889-VIII у редакції Закону України від 14.01.2020 № 440-IX, що діяла з 13.02.2020 по 04.03.2021 (на час звільнення позивача), не визначала будь-яких критеріїв, за яких відповідач мав реалізувати право запропонувати особі, яку попереджено про майбутнє звільнення, вакантну посаду державної служби, тобто не містить чіткого регулювання порядку звільнення працівника на підставі п. 1 ч. 1 цієї статті.

Таким чином, у даному випадку слід застосовувати законодавство про працю - КЗпП України.

Згідно з частиною 4 статті 36 КЗпП України у редакції, чинній на час звільнення позивачки, у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Процедура вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників) регламентована положеннями частини другої статті 40, статей 42, 49-2 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 49-2 КЗпП України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:

про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;

не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

При цьому, відповідно до частини 3 цієї статті одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Також згідно з частиною 1 статті 42 цього Кодексу при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається особам, визначеним у частині 2 зазначеної статті.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 42-1 КЗпП України працівник, з яким розірвано трудовий договір з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 цього Кодексу (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), протягом одного року має право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, якщо власник або уповноважений ним орган проводить прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації.

Переважне право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу надається особам, зазначеним у статті 42 цього Кодексу, та в інших випадках, передбачених колективним договором.

Обов`язок при попередженні про звільнення запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади неодноразово підтверджувався у висновках Верховного Суду при розгляді подібних спорів, зокрема, в постанові від 11.02.2021 у справі № 420/7705/19.

Слід зауважити, що в даному випадку Управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації у відповідності до розпорядження КМУ від 16 грудня 2020 р. № 1635-р було реорганізовано шляхом приєднання до Ужгородської райдержадміністрації.

Згідно з частиною 1 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Тобто, Ужгородською райдержадміністрацією набуто всіх, у тому числі, обов`язків Управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації.

Слід вказати, що ОСОБА_1 проходила державну службу в Управлінні соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації на посаді провідного спеціаліста відділу персоніфікованого обліку пільгових категорій населення (зі статусом юридичної особи), повноваження попереджати її про наступне вивільнення, а також приймати рішення про її звільнення мав керівник цього структурного підрозділу, що визначено вимогами ст. 17 Закону № 889-VIII .

05 січня 2021 року ОСОБА_1 попередила про наступне вивільнення начальник управління. Наказ про звільнення від 04 лютого 2021 року № 21 к прийняла в.о. начальника управління Маряна Горіна, яка виконувала повноваження на підставі наказу № 1-р від 01.02.2021 року ( т.1. а.с.101)

З метою забезпечення державних органів достовірною інформацією створено Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр, Реєстр) (частина перша статті 7 Закону №755-IV).

Обов`язковому відображенню (реєстрації) в Єдиному державному реєстрі, серед інших перелічених у цій статті відомостей, належать: дані про перебування юридичної особи у процесі припинення, у тому числі дані про рішення щодо припинення юридичної особи, відомості про комісію з припинення (ліквідатора, ліквідаційну комісію тощо) та про строк, визначений органом, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, для заявлення кредиторами своїх вимог (частина третя статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).

Статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру, закріплений статтею 10 вказаного Закону, яка, зокрема, визначає, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Отже, відсутність відповідного запису у реєстрі є належним і достатнім (достовірним) підтвердженням відсутності таких відомостей (інформації) для будь-якого державного органу.

З системного аналізу даних норм можна стверджувати, що реорганізація Управління соціального захисту населення Перечинської райдержадміністрації розпочата, комісія з реорганізації приступила до виконання обов`язків з дати внесення запису про реорганізацію до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, тобто з 11 січня 2021 року.

Як наслідок, жодних правових підстав для видання та вручення 05 січня 2021 року попередження про наступне вивільнення ОСОБА_1 у зв`язку з реорганізацією відповідача 1 не було, а відповідно таке не може вважатись належним доказом попередження про наступне вивільнення, що вказує на відсутність правових підстав для звільнення позивачки 04 лютого 2021 року.

Враховуючи наведене суд дійшов висновку про те, що відповідачем 1 не доведено дотримання ним визначених КЗпП України гарантій працівнику при звільненні, відтак наказ в.о. начальника Управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації № 21-к від 04.02.2021 року «Про звільнення ОСОБА_2 » та рішення комісії з реорганізації управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області № 2 від 11.02.2021 року «Про звільнення ОСОБА_1 » є протиправними та підлягають скасуванню.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу своїх дій на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та, відповідно, наявність правових підстав для задоволення позову з мотивів, що вищезазначені.

Відповідно до положень частини 1 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Позовна вимога про поновлення позивачки на посаді, з якої її було незаконно звільнено, є похідною від вимоги про оскарження наказу в.о. начальника Управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації № 21-к від 04.02.2021 року «Про звільнення ОСОБА_2 » та рішення комісії з реорганізації управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області № 2 від 11.02.2021 року «Про звільнення ОСОБА_1 », а відтак позивачка підлягає поновленню на тій посаді та у тому органі, з якого її було звільнено.

Отже, в.о. начальника Управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації № 21-к від 04.02.2021 року «Про звільнення ОСОБА_2 » та рішення комісії з реорганізації управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області № 2 від 11.02.2021 року «Про звільнення ОСОБА_1 » підлягають визнанню протиправними та скасуванню, а ОСОБА_1 слід поновити на посаді провідного спеціаліста відділу персоніфікованого обліку пільгових категорій населення управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області з 12 лютого 2021 року із стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Положеннями частини 2 статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з пунктом 10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати, період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення.

Частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" №108/95-ВР від 24 березня 1995 року порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, підпунктом "з" пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року (далі Порядок №100), встановлено, що вказаний Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадку вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду.

Пунктом 2 вказаного Порядку визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Відповідно до пункту 5 цього Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 цього ж Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки голови ліквідаційної комісії Управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації заробітна плата позивачки за грудень 2020 року складала 7 158,30 грн., за січень 2021 року складала 6 000,00 грн. Середньоденна заробітна плата становить 320,93 грн., (т.1 а.с. 244).

Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 12 серпня 2020 року № 3501-06/219 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2021 рік" кількість робочих днів у лютому 20 днів, у березні 22 дні, у квітні 22 дні, у травні 18 днів, у червені 20 днів, у липні 22 днів, у серпні 21 день, у вересні 22 дні, у жовтні 21 день, у листопаді 22 дні, у грудні 22 дні.

Відповідно до розрахунку норм тривалості робочого часу на 2022 рік кількість робочих днів у січні 19 днів, у лютому 20 днів, у березні 22 дні, у квітні 20 днів, у травні 20 днів.

Таким чином, загальна кількість робочих днів за період вимушеного прогулу з 12 лютого 2021 року по 17 травня 2022 року становить 317 днів, а середня заробітна плата за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню з відповідача 1 складає 101 734,81 грн (317 днів х 320,93 грн.) із утриманням із цієї суми належних податків та зборів.

Пунктами 2 та 3 частини першої статті 371 КАС України встановлено, що негайно виконуються рішення суду присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Згідно з абзацом 5 пункту 6 Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Тому відповідач, як податковий агент згідно норм Податкового Кодексу України та як страхувальник згідно Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", зобов`язаний виплатити позивачеві суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, утримавши із нього при виплаті податки та інші обов`язкові платежі.

Отже, рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста відділу персоніфікованого обліку пільгових категорій населення управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області з 12 лютого 2021 року та стягнення із Управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 6 579, 15 із утриманням із цієї суми обов`язкових податків та зборів - підлягає до негайного виконання.

Відповідно до положень частини 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Беручи до уваги викладене, на думку суду, позивачкою у повному обсязі доведено правомірність заявлених вимог, що є підставою для задоволення позову.

Відповідно до статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 90, 139, 242-246, 255 КАС України, суд-

У Х В А Л И В:

1. Позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області, Управління соціального захисту населення Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області, Ужгородська районна державна адміністрація Закарпатської області як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ в.о. начальника Управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації № 21-к від 04.02.2021 року «Про звільнення ОСОБА_2 ».

3. Визнати протиправним та скасувати рішення комісії з реорганізації управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області № 2 від 11.02.2021 року «Про звільнення ОСОБА_1 ».

4. Поновити ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста відділу персоніфікованого обліку пільгових категорій населення управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області з 12 лютого 2021 року.

5. Стягнути з Управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення з посади, а саме з 12 лютого 2021 року по 17 травня 2022 року.

4. Стягнути з Управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області (89200, Закарпатська область, Перечинський район, м. Перечин, вул. Ужанська, 19, код ЄДРПОУ 03192862) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 лютого 2021 року по 17 травня 2022 року в розмірі 101 734,81 грн (сто одну тисячу сімсот тридцять чотири гривні, 81 коп) із утриманням із цієї суми обов`язкових податків та зборів.

5. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста відділу персоніфікованого обліку пільгових категорій населення управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області з 12 лютого 2021 року та стягнення із Управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області (89200, Закарпатська область, Перечинський район, м. Перечин, вул. Ужанська, 19, код ЄДРПОУ 03192862) користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 6 579, 15 (шість тисяч п`ятсот сімдесят дев`ять гривень, 15 коп.) із утриманням із цієї суми обов`язкових податків та зборів - підлягає до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяТ.В.Скраль