Постанова

від 28.09.2022 по справі 260/723/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2022 рокуЛьвівСправа № 260/723/21 пров. № А/857/9884/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого суддіОбрізко І.М.,

суддівІщук Л.П., Онишкевича Т.В.,

за участю секретаря судового засіданняХабазні Ю.Є.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

за участю представників відповідачівКовач О.Й., Костик В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 травня 2022 року, прийняте суддею Скраль Т.В. о 15 годині 15 хвилині у місті Ужгороді, повний текст складено 27.05.2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації, Управління соціального захисту населення Ужгородської районної державної адміністрації, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову - Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області про зобов`язання вчинити певні дії,-

встановив:

ОСОБА_1 (надалі позивач) звернулася з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації, Управління соціального захисту населення Ужгородської районної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу в.о. начальника УСЗН Перечинської районної державної адміністрації № 21-к від 04.02.2021 року«Про звільнення ОСОБА_1 »; визнання протиправним та скасування рішення комісії з реорганізації УСЗН Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області № 2 від 11.02.2021 року«Про звільнення ОСОБА_1 »; поновлення ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста відділу персоніфікованого обліку пільгових категорій населення УСЗН Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області (правонаступник управління соціального захисту населення Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області); стягнення з УСЗН Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області (правонаступник УСЗН Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області) на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення з посади, а саме з 12.02.2021 року по день винесення рішення судом.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 травня 2022 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ в.о. начальника Управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації № 21-к від 04.02.2021 року «Про звільнення ОСОБА_1 »; визнано протиправним та скасовано рішення комісії з реорганізації управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області № 2 від 11.02.2021 року «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста відділу персоніфікованого обліку пільгових категорій населення управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області з 12 лютого 2021 року; стягнуто з УСЗН Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення з посади, а саме з 12 лютого 2021 року по 17 травня 2022 року в розмірі 101 734,81 грн. із утриманням із цієї суми обов`язкових податків та зборів. Рішення в частині поновлення на посаді тастягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць звернуто до негайного виконання.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що Законом України«Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади»№ 117-IX від 19.09.2019 року, що набрав чинності з 25.09.2019 року, з частини 3 статті 87 Закону № 889-VIII, виключені положення, які стосувалися застосування законодавства про працю та допускали звільнення з підстави реорганізації або ліквідації державного органу лише в разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду чи його відмови від такого переведення.

Стосовно того, що частина 3 статті 87 Закону № 889-VIII безпосередньо у редакції Закону України від 14.01.2020 року № 440-IX, чинній на час звільнення позивачки визначала право, а не обов`язок відповідача після повідомлення позивача про звільнення запропонувати йому будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності), суд зазначив, що дана норма не визначала будь-яких критеріїв, за яких відповідач мав реалізувати право запропонувати особі, яку попереджено про майбутнє звільнення, вакантну посаду державної служби, тобто не містила чіткого регулювання порядку звільнення працівника на підставі п. 1 ч. 1 цієї статті. Таким чином, у даному випадку слід застосовувати законодавство про працю - КЗпП України.

Обов`язок при попередженні про звільнення запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади неодноразово підтверджувався у висновках Верховного Суду при розгляді подібних спорів, зокрема, в постанові від 11.02.2021 року у справі № 420/7705/19.

Суд звернув увагу на те, що 05 січня 2021 року ОСОБА_1 попередила про наступне вивільнення начальник управління. Наказ про звільнення від 04.02.2021 року № 21к прийняла в.о. начальника управління Маряна Горіна, яка виконувала повноваження на підставі наказу № 1-р від 01.02.2021 року.

Реорганізація УСЗН Перечинськоїрайдержадміністрації розпочата, комісія з реорганізації приступила до виконання обов`язків з дативнесення запису про реорганізацію до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, тобто з 11.01.2021 року. Як наслідок, жодних правових підстав для видання та вручення 05.01.2021 року попередження про наступне вивільнення позивачкиу зв`язку з реорганізацією відповідача не було, а відповідно таке не може вважатись належним доказом попередження про наступне вивільнення, що вказує на відсутність правових підстав для звільнення.

Суд, прийшовши до висновку про наявність підстав для поновлення позивачки на посаді, відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України здійснив обрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, УСЗН Перечинської районної державної адміністрації подало апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що відповідно до затвердженої структури Ужгородської РА посади провідних спеціалістів відсутні, тобто на вищу посаду лише після обов`язкового проведення конкурсу. Таким чином, залишення ОСОБА_1 на державній службі в спосіб переведення до іншого органу на вищу посаду неможливо без конкурсу. УСЗН Ужгородської РДА саме для позивача оголосило конкурс на посаду головного спеціаліста, який позивач двічі проігнорувала.

Під час реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби було правом суб`єкта призначення, а не обов`язком.

Звертає увагу суду на відсутність підстав для застосування ст. 42 та ст.49-2 КЗпП України, оскільки дані правовідносини врегульовані спеціальними законом Законом України «Про державну службу».

Судом при присудженні позивачу суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу не враховано, що остання отримала з 11 лютого за 2 місяці від держави дві середні місячні зарплати та не враховано виплату з центру зайнятості, а також те, що з 31.08.2021 року ОСОБА_1 призначено на посаду вчителя історії.

Просить скасувати рішення суду та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд не в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 14 травня 2018 року наказом Управління соціального захисту населення Перечинської районної держадміністрації № 42-к від 10 травня 2018 року ОСОБА_1 прийнято на посаду провідного спеціаліста відділу персоніфікованого обліку пільгових категорій населення, відповідно до запису № 1 у трудовій книжці НОМЕР_1 від 14 травня 2018 року, (т.1 а.с. 13).

05 січня 2021 року наказом УСЗН Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області № 2 «Про реорганізацію шляхом приєднання структурного підрозділу управління соціального захисту населення районної державної адміністрації із статусом юридичної особи публічного права», відповідно до статей 104 - 107 Цивільного кодексу України, статті 51 Бюджетного кодексу України, Законів України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців громадських формувань», «Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування і районних державних адміністрацій», «Про державну службу», постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року № 1321 «Про затвердження Порядку здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов`язків районних державних адміністрацій, що припиняються», розпорядження Кабінету Міністрів України 16.12.2020 року № 1635-р «Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій», розпорядження голови районної державної адміністрації 05.01.2021 року № 05 «Про реорганізацію шляхом приєднання структурного підрозділу управління соціального захисту населення районної державної адміністрації із статусом юридичної особи публічного права», наказано головному спеціалісту з питань кадрової роботи та державної служби забезпечити організацію заходів, пов`язаних із звільненням працівників управління соціального захисту населення райдержадміністрації, у порядку, встановленому законодавством, (т.1 а.с. 54).

05 січня 2021 року УСЗН Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області попередило про заплановане вивільнення ОСОБА_1 не раніше ніж за 30 календарних днів з дня ознайомлення з попередженням.

У вказаному попередженні зазначено, що у зв`язку із реорганізацією Перечинської районної державної адміністрації відповідно до постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 року № 807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів», роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20.02.2020 року № 86р/з (Щодо процедури вивільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 Закону України «Про державну службу» не має можливості запропонувати рівнозначну чи будь яку іншу посаду в даному органі).

04 лютого 2021 року наказом Управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області № 21-к «Про звільнення ОСОБА_1 », звільнено останню з посади провідного спеціаліста відділу персоніфікованого обліку пільгових категорій населення у зв`язку зреорганізацією управління, на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», датою, яка є першим робочим днем наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, (т.1 а.с. 56).

11 лютого 2021 року рішенням комісії з реорганізації управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації «Про звільнення ОСОБА_1 », відповідно до розпоряджень голови райдержадміністрації від 05.01.2021 року № 05 «Про реорганізацію шляхом приєднання структурного підрозділу управління соціального захисту населення районної державної адміністрації із статусом юридичної особи публічного права», від 13.01.2021 року №9 «Про внесення змін до складу комісії з реорганізації управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області», наказу начальника управління соціального захисту населення райдержадміністрації від 05.01.2021 року №2 «Про реорганізацію шляхом приєднання структурного підрозділу управління соціального захисту населення районної державної адміністрації із статусом юридичної особи публічного права», наказу в.о. начальника управління соціального захисту населення райдержадміністрації від 04.02.2021 року № 21- к «Про звільнення ОСОБА_1 », у зв`язку з реорганізацією шляхом приєднання управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації до управління соціального захисту населення Ужгородської районної державної адміністрації та у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю на день звільнення, звільнено ОСОБА_1 11 лютого 2021 року з посади провідного спеціаліста відділу персоніфікованого обліку пільгових категорій населення, у зв`язку з реорганізацією управління, на підставі пункту 1 частини статті 87 Закону України «Про державну службу».

31 серпня 2021 року ОСОБА_1 призначено на посаду вчителя історії НВУ «Гармонія» з неповним тижневим педагогічним навантаженням (0,5 ставки) з 06.09.2021 року по 07.06.2022 року.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу» №889-VІІІ (надалі також Закон №889-VІІІ).

Пунктом 1 ст.1 цього Закону визначено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про державну службу» цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Частинами першою - третьою статті 5 Закону № 889-VIIІ встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Частиною п`ятою статті 22 Закону № 889-VIII передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Згідно із статтею 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Частиною 3 вказаної статті (в редакції згідно із Законом України від 14.01.2020 року № 440-IX) встановлено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 11 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Статтею 40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у визначених випадках.

Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42 1, частин першої, другої і третьої статті 49 2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Пунктом 4 частини першоїстатті 83 Закону №889-VIIIвизначено, що державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення. Підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення наведені устатті 87 Закону №889-VIII.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Колегія суддів звертає увагу на те, що вирішальним для правильного вирішення цього спору є момент виникнення спірних правовідносин, враховуючи неодноразове внесення змін доЗакону №889-VIII.

Правовідносини щодо звільнення між роботодавцем та працівником, зокрема, у разі реорганізації підприємства виникають не з дати початку реорганізації, а з дати попередження працівника про зміну в майбутньому його становища, тобто можливого звільнення. Дане твердження підтверджується і тим, що трудове законодавство саме з цього моменту покладає обов`язок на роботодавця пропонувати працівнику вакантні посади. Припиняються ці відносини з моменту звільнення працівника.

Отже, спірні правовідносини виникли 05.01.2021 року і тривали до 04.02. 2021 року.

Слід зазначити, що стаття 87Закону № 889-VІІІ декілька разів зазнавала змін.

Верховний Суд, зокрема у постановах від 30 листопада 2021 року у справі № 480/4055/20 та від 09 червня 2022 року у справі № 400/1781/21, роблячи ретроспективний аналіз положеньЗакону №889-VІІІ, зазначав, щостаття 87 цього Законудо набрання чинностіЗаконом № 117-IX(тобто до 25 вересня 2019 року) визначала як підставу для звільнення державного службовця (скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу), так і особливості її застосування (у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі) поряд із прямою вказівкою на застосування загальної процедури вивільнення працівників, установленої законодавством про працю.

Після внесенихЗаконом № 117-IXзмін до статті 87Закону № 889-VIII підстава звільнення державних службовців, раніше визначена пунктом 1 частини першої цієї статті, була розділена окремо на випадки скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу (пункт 1 частини першої) та ліквідації державного органу (пункт 1-1 частини першої). У частині процедури звільнення з цих підстав стаття 87Закону № 889-VIII містила єдину норму про можливість видання наказу про звільнення в період тимчасової непрацездатності або відпустки державного службовця із зазначенням датою звільнення першого робочого дня останнього (частина п`ята).

Наступні зміни до статті 87Закону № 889-VIII внесені згідно ізЗаконом України від 14 січня 2020 року № 440-IX, якими законодавець урегулював особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87Закону № 889-VIII, зокрема, в частині строку попередження про наступне звільнення, пропозиції посад державної служби та визначення випадків застосування законодавства про працю.

На момент виникнення спірних правовідносин діявЗакон №889-VIIIв редакціїЗакону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-IX, який набрав чинності 13 лютого 2020 року.

Законом №440- IXбули внесені зміни, зокрема, достатті 87 Закону №889-VIII, зокрема, частину третюстатті 87 Закону №889-VIIIдоповнено новим абзацом наступного змісту: «Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення».

При цьому, вжите у частині третій статті 87Закону № 889-VIII слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

За змістом роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20 лютого 2020 року № 86р/з при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком.

Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент виникнення спірних правовідносин врегульована положеннямиЗакону №889-VIII, що виключає застосуванняКЗпП Українидо спірних правовідносин.

У рішеннях Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 червня 2021 року (справа №240/455/20), від 25 червня 2021 року (справа №260/261/20), від 20 вересня 2021 року (справа №340/221/20) суд касаційної інстанції наголошував, що особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першоїстатті 87 Закону №889-VІІІбули визначені шляхом внесення змін до статті 87Закону № 889-VІІІ, зокрема,Законом №440-ІХ.

Колегія суддів зазначає, що за змістом частини першої статті 87Закону № 889-VIIІ, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, реорганізація державного органу є підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, а строк попередження про наступне вивільнення становить не менше 30 календарних днів перед звільненням.

Також колегія суддів зазначає, що аналіз положеньЗакону №889-VIII, яким визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент прийняття оспорюваних наказів, свідчить, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.

Аналогічні правові висновки щодо застосування статті 87Закону № 889-VIII в редакціїЗакону №440-IX, викладені в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі №380/3646/20, від 16 лютого 2022 року у справі №380/3435/20, від 22 лютого 2022 року у справі №380/3547/20.

При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин в цій частині положеньКЗпП України, оскільки це питання було врегульовано законодавцем, який вніс зміни до профільногоЗакону №889-VIII, шляхом виключення з попередньої редакції положень, які передбачали наявність обов`язку суб`єкта призначення виконати обов`язок пропонування посад.

Зазначене відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 03 серпня 2022 року у справі №380/3572/20.

Колегія суддів вважає помилковим покликання суду першої інстанції на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11.02.2021 року у справі №420/7705/19, де мова йде про обов`язок роботодавця при попередженні про звільнення запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, враховуючи наступне.

Велика Палата Верховного Суду у судових рішеннях виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/7, пункт 40 постанови від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 910/8956/15 та від 13 вересня 2017 року у справі № 923/682/16.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин

Колегія суддів наголошує, що висновки, викладені упостановах Верховного Судуперебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені упостановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.

Правовідносини, які виникли у справі № 420/7705/19 не є подібними до спірних правовідносин.

Так, у справі №420/7705/19 державного службовця було звільнено до 13 лютого 2020 року, що виключає застосування у цих випадкахЗакону № 889-VIII із врахуванням змін, які внесеніЗаконом № 440-IX.

Не підлягає врахуванню при вирішенні спірних у цій справі правовідносин іпостанова Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», оскільки: по-перше, нормамиКАС Українине передбачено урахування судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин висновку щодо застосування норми права, викладеного упостанові Пленуму Верховного Суду України, і неврахування такого висновку не визначено серед підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертоїстатті 238 КАС України; по-друге, викладені в наведенійпостанові Пленуму Верховного Суду Українироз`яснення були зроблені з урахуванням вимог чинного на той час законодавства, однак на час виникнення спірних правовідносин правове регулювання припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення змінилося.

У цій справі апеляційний суд також ураховує, що редакція статті 87Закону № 889-VIIІ (зі змінами, внесеними згідно ізЗаконом № 117-IX, які набули чинності з 25 вересня 2019 року, та ізЗаконом №440-IX, які набули чинності з 13 лютого 2020 року) були чинними як на момент попередження позивача про наступне звільнення (05 січня 2021 року), так і на момент прийняття спірного наказу про звільнення позивача (04 лютого 2021 року) та підлягали застосуванню.

З огляду на наведене, апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового про відмову у задоволенні позову.

Апеляційний суд не здійснює розподілу судових витрат в силу вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації задовольнити.

Скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 травня 2022 року, у справі №260/723/21 та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Л. П. Іщук Т. В. Онишкевич Повне судове рішення складено 06.10.2022 року.