Рішення

від 19.12.2021 по справі 359/9354/20

БОРИСПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 359/9354/20

Провадження № 2/359/1247/2021

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2021 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Муранової-Лесів І.В.

при секретарі - Шляхетко Ю.В.,

за участі позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Борисполі Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користування земельною ділянкою

В С Т А Н О В И В :

25.11.2020 до Бориспільського міськрайонного суду Київської області надійшла вище зазначена позовна заява, в якій ОСОБА_1 просить : зобов`язати відповідача ОСОБА_3 не чинити перешкод в користуванні земельною ділянкою та домоволодінням за адресою: АДРЕСА_1 , та зобов`язати знести встановлений гараж на спільній земельній ділянці.

Свої вимогипозивач обґрунтовуєтим,що вонає власником1/2частини земельноїділянки площею0,1268га.(кадастровийномер:3220880903:02:002:0029)для веденняособистого селянськогогосподарства в АДРЕСА_2 частини земельної ділянки площею 0,2498га. (кадастровий номер: 3220880903:02:002:0128) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівельні споруд (присадибна ділянка) в с. Мала Олександрівка, Бориспільського району та 1/2 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Вказані земельні ділянки та частина будинку, яка розташована на них дісталося їй у спадок від батька ОСОБА_4 .

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на майно вищевказані земельні ділянки та житловий будинок належить їй та відповідачу у рівних частках кожному.

Крім тогопозивач зазначає,що земельнаділянка,на якійрозташоване домоволодіння,що належитьсторонам,має розмір0,2498га тацільове призначеннядля будівництваі обслуговуванняжитлового будинку,господарських будівельі споруд(присадибнаділянка),яка перебуваєу фактичномукористування відповідача.Як стверджуєпозивач,відповідач фактичнозаборонив їйзаїзд доїї частиниземельної ділянкита будинку,поставивши гаражпрямо нав`їзді наподвір`я.Неодноразові спробидомовитись звідповідачем надатиможливість вільногодоступу дочастини земельноїділянки тадомоволодіння ніякогорезультату ненадали,а томувона вимушеназвернутися досуду задля захистусвоїх правта інтересів.

Ухвалою від 21 грудня 2020 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження (а.с. 35).

Ухвалою від 13 травня 2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено до судового розгляду (а.с. 59).

У судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги та просили задовольнити.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явився, про дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причину неявки суд не повідомив, письмових заяв та відзиву на позов від відповідача не надійшло.

Відповідно до вимог ст. ст. 223, 280, 281 Цивільного процесуального кодексу України, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи, проти такого вирішення справи представник позивача не заперечує.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, покази свідка ОСОБА_5 , дослідивши матеріали цивільної справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, зокрема у ст.82 цього Кодексу.

Суд також звертає увагу, що відповідно до вимог ч. 2 та 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а також, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У судовому засіданні встановлено, що позивачу ОСОБА_1 та відповідачу ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності по Ѕ частині належить нерухоме майно : земельна ділянка площею 0,1268 га., призначена для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3220880903;02:002:0128; земельна ділянка площею 0,2498 га, призначена для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 3220880903:02:002:0029; житловий будинок АДРЕСА_3 .

Зазначене підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 22.11.2016 зареєстроване в реєстрі за № 5-1276, свідоцтвом про спадщину за законом від 19.10.2016 зареєстроване в реєстрі за № 2-1129, свідоцтвом про право на спадщину за законом від 19.10.2016 посвідчені державним нотаріусом Десятої київської державної нотаріальної контори Гаєвською О.О., а також Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 80943856 від 22.02.2017 та інформаціями з Державного реєстру речових прав № 232016897 від 11.11.2020, №232002602 від 11.11.2020, № 232002602 від 11.11.2020, № 232009543 від 11.11.2020 ( а.с. 6-19).

Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ст. 355 Цивільного кодексу України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

За змістом ч. 1 ст. 356 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 86 Земельного кодексу України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Норми закону передбачають, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, яке він здійснює на власний розсуд і усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Однак в ч. 1 ст. 358 Цивільного кодексу України зазначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою, що також знайшло своє відображення і в ч. 1 ст. 88 Земельного кодексу України, відповідно до якої володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

Таким чином, з моменту набуття позивачем та відповідачем права спільної часткової власності на житловий будинок та земельні ділянки, сторони мають право лише за взаємною згодою володіти та користуються спільним майном, і за жодних правових підстав не мають права вчиняти дій, які б не були узгоджені обома співвласниками, в тому числі створювати перешкоди у користуванні та володінні спільною власністю.

Тому, актами цивільного законодавства України надано право співвласникам на поділ та виділ майна в натурі.

Як встановлено частки із вказаного нерухомого майна, яке належить сторонам на праві спільної часткової власності в натурі не виділені.

Крім того матеріали справи свідчать про те, що домовленості про порядок володіння та користування спірною земельною ділянкою сторонами не досягнуто.

Як встановлено у судовому засіданні на земельній ділянці площею 0,2498 га, яка належить сторонам на праві спільної часткової власності, відповідачем без погодження з позивачем побудовано гараж, що підтверджується в тому числі показами свідка ОСОБА_5 , а також долученими до позовної заяви фотознімками та схемою (а.с.24-26).

Досліджені в судовому засіданні докази підтверджують доводи позивача, що побудований відповідачем на спільній земельній ділянці гараж створює перешкоди позивачу для вільного заїзду на земельну ділянку.

Крім того, суд звертає увагу, що факт будівництва відповідачем гаражу після набуття права власності на домоволодіння та земельні ділянки в порядку спадкування, підтверджується описом успадкованого сторонами житлового будинку, наведеним у Свідоцтві про право на спадщину за законом від 19 жовтня 2016 року, реєстровий №5-1125 (а.с.9).

Так, сторонами було в рівних частках отримано у власність в порядку спадкування житловий будинок АДРЕСА_3 , зазначений на плані під літ.№1, житловою площею 35,40 км.м., загальною площею 39,00кв.м., вигрібна яма на плані під №3, погреб на плані під №4, літня кухня на плані під №5, огорожа на плані під літ. «N», хвіртка на плані під літ. «N1», ворота на плані під літ. «N3»

Суд звертає увагу, що відповідач ОСОБА_3 вищенаведені встановлені судом фактичні обставини справи не оспорює, хоча обізнаний про предмет і підстави позову, оскільки отримав в суді 11.02.2021 копію позовної заяви (про що свідчить його власноручно виконана розписка (довідковий лист до справи обкладинка до справи). Доказів, які б спростовували той факт, що гараж був побудований відповідачем без згоди позивача та створює перешкоди позивачу у вільному користування належною їй земельною ділянкою та домоволодінням, відповідач суду не надав.

Положеннями ч. 3 ст. 103 Земельного кодексу України визначено що власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них.

Згідно ч. 2 ст. 90 Земельного кодексу України, порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав.

Згідно з положеннями статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника вимагати будь-яких усунень порушень його права власності від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п.33 Постанови № 5 від 30.03.2012року із відповідними змінами «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз`яснив, що позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об`єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача.

Матеріали справи не містять доказів того, що зазначений гараж був побудований відповідачем за згодою іншого співвласника, тобто позивача.

Натомість збудований відповідачем гараж чинить перешкоди позивачу у користуванні власністю, а саме: земельною ділянкою для обслуговування будинку та прибудинкової території.

Враховуючи вище викладене, оцінивши в сукупності зібрані по справі наведені докази, суд вважає, що позивачем ОСОБА_1 в судовому засіданні доведено факт порушення її прав щодо користування земельною ділянкою та житловим будинком з боку відповідача ОСОБА_3 , а тому її порушене право підлягає захисту у вигляді зобов`язання відповідача усунути перешкоди у користуванні нерухомим майном, що належить їм на праві спільної часткової власності та знаходиться в АДРЕСА_1 , шляхом знесення самовільно встановленого гаражу.

Відповідно дост.141ЦПК України понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 840 гривень 80 копійок (а. с. 1) підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 12, 13, 81, 82, 89, 141, 223, 258, 259, 263-265, 266, 273, 280-282 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Зобов`язати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) не чинити перешкоди ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (реєстраційний номероблікової карткиплатника податків НОМЕР_2 ,зареєстроване місцепроживання: АДРЕСА_4 ) в користуванні земельною ділянкою та домоволодінням, розташованими за адресою: АДРЕСА_1 , - та знести тимчасову споруду гараж - встановлену на спільній земельній ділянці кадастровий номер 3220880903:02:002:0029.

Стягнути ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 840 гривень 80 копійок (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Заочне рішенняможе бутипереглянуте Бориспільськимміськрайонним судомКиївської областіза письмовоюзаявою відповідача,поданою протягомтридцяти днівз дняйого проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

На рішення суду позивачем може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів,який обчислюється з дня складення повного судового рішення. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення суду виготовлено 30.12.2021.

Суддя: І. В. Муранова-Лесів