Постанова
від 21.05.2024 по справі 359/9354/20
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2024 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 359/9354/20

номер провадження: 22-ц/824/6859/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,

за участю секретаря -Мазурок О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданніцивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2021 року у складі судді Муранової-Лесів І.В., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позовна заява мотивована тим, що позивачка є власником: 1/2 частини земельної ділянки площею 0,1268 га (кадастровий номер: 3220880903:02:002:0029) для ведення особистого селянського господарства в селі Мала Олександрівка, Бориспільського району; 1/2 частини земельної ділянки площею 0,2498 га (кадастровий номер: 3220880903:02:002:0128) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівельні споруд (присадибна ділянка) в селі Мала Олександрівка, Бориспільського району; 1/2 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Вказані земельні ділянки та частина будинку, яка розташована на них дісталася їй у спадок від батька ОСОБА_3

Вказувала, що відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на майно вищевказані земельні ділянки та житловий будинок належить їй та відповідачу у рівних частках кожному, тобто по 1/2 частині за кожним зі сторін.

Зазначала, що земельна ділянка, на якій розташоване домоволодіння, має площу 0,2498 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка перебуває у фактичному користування відповідача ОСОБА_1 .

Стверджує, що відповідач фактично заборонив їй заїзд до її частини земельної ділянки та будинку, поставивши гараж прямо на в`їзді на подвір`я. Наголошувала, що на неодноразові спроби домовитись з відповідачем та надати можливість вільного доступу до частини земельної ділянки та домоволодіння ніякого результату не надали, а тому вона вимушена звернутися до суду за для захисту своїх прав та інтересів.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_2 просила: зобов`язати відповідача ОСОБА_1 не чинити перешкод в користуванні земельною ділянкою та домоволодінням за адресою: АДРЕСА_1 , та зобов`язати знести встановлений гараж на спільній земельній ділянці.

Заочним рішенням Бориспільського районного суду Київської області від 20 грудня 2021 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_2 в користуванні земельною ділянкою та домоволодінням, розташованими за адресою: АДРЕСА_1 , - та знести тимчасову споруду - гараж - встановлену на спільній земельній ділянці кадастровий номер 3220880903:02:002:0029.

Стягнуто ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 840 грн 80 коп.

Рішення суду мотивоване тим, що сукупність наявних у справі доказів дає підстави для висновку, що позивачкою ОСОБА_2 в судовому засіданні доведено факт порушення її прав щодо користування земельною ділянкою та житловим будинком з боку відповідача ОСОБА_1 , а тому її порушене право підлягає захисту, зобов`язавши відповідача усунути перешкоди у користуванні нерухомим майном, що належить їм на праві спільної часткової власності та знаходиться по АДРЕСА_1 , шляхом знесення самовільно встановленого гаражу.

Ухвалою Бориспільського районного суду Київської області від 13 грудня 2023 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Не погоджуючись з заочним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повідомляв його як відповідача, ні про існування відкритого судового провадження, ні про час та дату судових засідань. Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які зворотні повідомлення про те, що він, як відповідач, сповіщений належним чином та не з`явився до суду, проте це не стало перешкодою для суду ухвалити заочне рішення. Виходячи з зазначеного вважає, що його право на справедливий суд порушено.

Вказує, що позивачкою не надано доказів того, що побудований гараж збудований без погодження з нею, враховуючи той факт що спадкове майно, яке належить їм з відповідачкою на праві спільної часткової власності та частки із вказаного нерухомого майна не виділені в натурі. Вважає твердження позивача про відсутність її згоди на побудову гаража недостатнім доказом, оскільки дане твердження не має ніяких доказів й даний доказ не дає змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Зазначає, що фотознімки, про які зазначається в заочному рішенні є лише фотофіксацією наявності збудованого гаража, а не відсутності згоди позивачки на його побудову.

Також вказує, що покази свідка ОСОБА_4 - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини (ст.90 ЦПК України). Виходячи з того, що свідком ОСОБА_5 надані покази про відсутність згоди позивачки на побудову гаража та саму наявність такої побудови на земельній ділянці. Вважає такі покази свідка недостатнім доказом оскільки вони лише є суб`єктивними твердженнями свідка ОСОБА_5 щодо предмету спору та ніяк не підтверджують і не спростовують факту існування чи відсутності згоди позивачки на побудову гаража.

ОСОБА_2 не скористалася своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційні скарги, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направила.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, врахувавши доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено із додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

У відповідності до ст.89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується наявними у справі доказами, що позивачці ОСОБА_2 та відповідачу ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності по 1/2 частині за кожним належить таке нерухоме майно:

земельна ділянка площею 0,1268 га, призначена для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3220880903;02:002:0128;

земельна ділянка площею 0,2498 га, призначена для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 3220880903:02:002:0029;

житловий будинок АДРЕСА_2 .

Такий режим права власності на це нерухоме майно підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 22 листопада 2016 року, зареєстроване в реєстрі за № 5-1276, свідоцтвом про спадщину за законом від 19 жовтня 2016 року, зареєстроване в реєстрі за № 2-1129, свідоцтвом про право на спадщину за законом від 19 жовтня 2016 року.

Вказані свідоцтва про право на спадщину за законом посвідчені державним нотаріусом Десятої київської державної нотаріальної контори Гаєвською О.О.

Також належність ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності по 1/2 частині за кожним цього нерухомого майно підтверджено Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №80943856 від 22 лютого 2017 року та інформацією з Державного реєстру речових прав №232016897 від 11 листопада 2020 року, №232002602 від 11 листопада 2020 року, №232002602 від 11 листопада 2020 року, № 232009543 від 11 листопада 2020 року (а.с. 6-19).

Вказані обставини сторонами не заперечуються, а тому не підлягають доказуванню відповідно до положень ч.1 ст.82 ЦПК України, якою передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню.

У відповідності до вимог ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із ст.355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Положеннями ч.1 ст.356 ЦК України та ч.1 ст.86 ЗК України визначено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Норми закону передбачають, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, яке він здійснює на власний розсуд і усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

У той же час ч.1 ст.358 ЦК України визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою, що також знайшло своє відображення і в ч.1 ст.88 ЗК України, відповідно до якої володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

Отже, з моменту набуття позивачем та відповідачем права спільної часткової власності на житловий будинок та земельні ділянки, сторони мають право лише за взаємною згодою володіти та користуються спільним майном, і за жодних правових підстав не мають права вчиняти дій, які б не були узгоджені обома співвласниками, в тому числі створювати перешкоди у користуванні та володінні спільною власністю.

Актами цивільного законодавства України надано право співвласникам на поділ та виділ майна в натурі.

Судом першої інстанції встановлено, що частки із вказаного вище нерухомого майна, яке належить ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності, в натурі не виділені.

Також матеріали справи не містять даних про те, що сторонами досягнуто домовленості щодо порядку фактичного користування спільним майном.

При цьому ОСОБА_2 категорично заперечувала існування такої домовленості.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, ОСОБА_2 вказувала, що відповідач ОСОБА_1 фактично заборонив їй заїзд до її частини земельної ділянки та будинку, поставивши гараж прямо на в`їзді на подвір`я по АДРЕСА_1 й в добровільному порядку не надає її можливість вільного доступу до частини її домоволодіння.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що на земельній ділянці площею 0,2498 га, по АДРЕСА_1 , що належить сторонам на праві спільної часткової власності, ОСОБА_1 без погодження з ОСОБА_2 побудував гараж, що підтверджується долученими до позовної заяви фотознімками та схемою (а.с.24-26).

Вказані обставини також підтвердила свідок ОСОБА_4 , яка була допитана у суді першої інстанції та попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і за відмову від давання показань відповідно до ст.ст.384,385 КК України (а.с.76).

При цьому, судом першої інстанції вірно встановлено, що факт будівництва відповідачем гаражу після набуття права власності на домоволодіння та земельні ділянки по АДРЕСА_1 в порядку спадкування, підтверджується описом успадкованого сторонами житлового будинку, наведеним у свідоцтві про право на спадщину за законом від 19 жовтня 2016 року, реєстровий №5-1125 (а.с.9). Сторонами було в рівних частках отримано у власність в порядку спадкування житловий будинок АДРЕСА_2 , зазначений на плані під літ.№1, житловою площею 35,40 кв.м, загальною площею 39,00 кв.м, вигрібна яма на плані під №3, погреб на плані під №4, літня кухня на плані під №5, огорожа на плані під літ. «N», хвіртка на плані під літ. «№1», ворота на плані під літ. «№3».

Доказів, які б спростовували той факт, що гараж був побудований відповідачем без згоди позивачки та створює їй перешкоди у вільному користуванні належною їй земельною ділянкою та домоволодінням, відповідач суду не надав.

Таким чином, сукупність наявних у справі доказів підтверджують доводи позивачки про те, що побудований відповідачем на їх спільній земельній ділянці гараж створює перешкоди позивачці для вільного заїзду на земельну ділянку.

У відповідності до положень ч.3 ст.103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них.

Згідно ч.2 ст.90 ЗК України, порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст.152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав.

Положеннями ст.391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника вимагати будь-яких усунень порушень його права власності від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним.

Позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об`єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача.

Зазначені висновки викладені в постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 468/129/16-ц (провадження № 61-48537св18).

Відповідно до вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено вище, матеріали справи не містять доказів того, що зазначений гараж був побудований відповідачем за згодою іншого співвласника, тобто позивачки.

Водночас збудований відповідачем гараж чинить перешкоди позивачці у користуванні власністю, а саме, земельною ділянкою для обслуговування будинку та прибудинковою територією по АДРЕСА_1 .

За таких обставин, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_2 в судовому засіданні доведено факт порушення її прав щодо користування земельною ділянкою та житловим будинком з боку відповідача ОСОБА_1 , а тому її порушене право підлягає захисту, а саме, зобов`язання відповідача усунути перешкоди у користуванні нерухомим майном, що належить їм на праві спільної часткової власності та знаходиться по АДРЕСА_1 , шляхом знесення самовільно встановленого гаражу.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не повідомляв відповідача, ні про існування відкритого судового провадження, ні про час та дату судових засідань, оскільки такі посилання не ґрунтуються на матеріалах справи.

Із витребуваної судом першої інстанції довідки слідує, що зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 є: АДРЕСА_1 (а. с. 34).

Цю адресу відповідач зазначив в заяві про перегляд заочного рішення та в апеляційній скарзі (а.с.90, 127-140).

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 грудня 2020 року відкрито провадження у даній справі та призначено підготовче судове засідання на 25 лютого 2021 року на 09 год 00 хв. (а.с.35).

10 лютого 2021 року, тобто після відкриття провадження, відповідач ОСОБА_1 під розписку особисто ознайомився з матеріалами справи та, відповідно, був повідомлений про виклик в підготовче засідання на 25 лютого 2021 на 09.00 год (а.с.39).

25 лютого 2021 року відповідач ОСОБА_1 під розписку був повідомлений про виклик в судове засідання на 24 березня 2021 на 12год 00 хв., а також 23 березня 2021 року він особисто отримав судову повістку про виклик у вказане судове засідання (а.с.51).

07 квітня 2021 року відповідач ОСОБА_1 особисто отримав судову повістку про виклик у судове засідання на 23 травня 2021 року на 14год 00 хв. (а.с.52).

10 червня 2021 року відповідач ОСОБА_1 особисто отримав судову повістку про виклик у судове засідання на 22 липня 2021 року на 11год 00 хв. (а.с.60).

Відповідач ОСОБА_1 також під розписку був повідомлений про виклик в судове засідання на 20 жовтня 2021 року на 14год 00 хв. (а.с.62).

Про виклик в судове засідання на 20 грудня 2021 на 16.30 год ОСОБА_1 був повідомлення текстовим повідомленням на свій мобільний телефон НОМЕР_1 , який він неодноразово особисто повідомляв суду, а також вказав його в апеляційній скарзі (а.с.39, 62,67-69).

Отже, всупереч доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 був належним чином повідомлений, як про існування відкритого судового провадження, так і про час та дату судових засідань.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини у справі «Каракуця проти України» зазначив, що неналежна зацікавленість у розгляді справи може бути підставою для процесуальних наслідків. ЄСПЛ наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Отже, враховуючи, що ОСОБА_1 є відповідачем у даній справі, був повідомлений про розгляд справи, то він повинен був проявляти належну зацікавленість у розгляді даної справи (надання доказів, відзиву на позов, заперечення, звернення з клопотаннями).

Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що спірний гараж збудований зі згоди позивачки, не підтверджені будь-якими доказами (письмова згода, розписка, нотаріальний договір, покази свідків зі сторони відповідача тощо).

Не надано скаржником таких доказів і при апеляційному розгляді справи, а згідно з положеннями ст.ст.12, 81 ЦПК України доказування та, відповідно, рішення суду не можуть ґрунтуватись на припущеннях.

Твердження в апеляційній скарзі про те, що саме позивачка не надала доказів відсутності її згоди на будівництво гаража, відхиляються апеляційним судом, оскільки це твердження ґрунтується на невірному тлумаченні відповідачем принципів доказування у цивільному процесі, який не допускає застосування концепції негативного доказу (див. постанову Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Інші доводи та обставини, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі також не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст.374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 10 червня 2024 року.

Головуючий

Судді:

СудКиївський апеляційний суд
Дата ухвалення рішення21.05.2024
Оприлюднено17.06.2024
Номер документу119690892
СудочинствоЦивільне
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них: щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

Судовий реєстр по справі —359/9354/20

Постанова від 21.05.2024

Цивільне

Київський апеляційний суд

Верланов Сергій Миколайович

Ухвала від 31.01.2024

Цивільне

Київський апеляційний суд

Верланов Сергій Миколайович

Ухвала від 26.01.2024

Цивільне

Київський апеляційний суд

Верланов Сергій Миколайович

Ухвала від 13.12.2023

Цивільне

Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Муранова-Лесів І. В.

Ухвала від 13.12.2023

Цивільне

Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Муранова-Лесів І. В.

Ухвала від 13.12.2023

Цивільне

Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Муранова-Лесів І. В.

Ухвала від 23.10.2023

Цивільне

Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Муранова-Лесів І. В.

Рішення від 19.12.2021

Цивільне

Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Муранова-Лесів І. В.

Рішення від 20.12.2021

Цивільне

Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Муранова-Лесів І. В.

Ухвала від 13.05.2021

Цивільне

Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Муранова-Лесів І. В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні