Постанова

від 22.02.2022 по справі 922/3873/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2022 року м. Харків Справа № 922/3873/21

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В. , суддя Геза Т.Д.

при секретарі Пархоменко О.В.

за участю:

позивача - не з`явився;

відповідача - Стецун Р.С. - керівник;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агенція Роялті з захисту інтелектуальної власності" (вх. №3941Х/1-18)

на рішення господарського суду Харківської області від 29.11.2021 року у справі №922/3873/21, ухвалене в приміщенні господарського суду Харківської області (суддя Ємельянова О.О.), повний текст якого складено 29.11.2021 року

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Навчально - консалтинговий центр "Інтелект", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агенція Роялті з захисту інтелектуальної власності", м. Харків простягнення 34 629,59 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Харківської області від 29.11.2021 року у справі №922/3873/21 у задоволенні позову відмовлено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агенція Роялті з захисту інтелектуальної власності" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Навчально - консалтинговий центр "Інтелект" суму заборгованості у розмірі у розмірі 30 000, 00 грн., інфляційні втрати у розмірі 3 233,68 грн., 3% річних у розмірі 1 329,59 грн. та судовий збір у розмірі 2 265,65 грн.; в частині стягнення суми інфляційних втрат у розмірі 66,32 грн. - у позові відмовлено.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агенція Роялті з захисту інтелектуальної власності" з рішенням господарського суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 29.11.2021 року у справі та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на таке.

Про наявність рішення апелянту стало відомо з відкритих джерел лише 30.11.2021 року, коли судом рішення було оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Господарський суд першої інстанції порушив принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та принцип змагальності сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані нібито невиконанням умов договору відповідно до чого виникла заборгованість у відповідача у розмірі 36 000,00 грн., однак договір не спрямовано на настання дійсних правових наслідків, він є недійсним та фіктивним.

Між одноосібним засновником ТОВ "Агенція Роялті з захисту інтелектуальної власності" ОСОБА_1 та колишнім директором ОСОБА_2 мав місце конфлікт, який почався, окрім іншого, з ненадання звітності від директора та продовжився звільненням його з посади.

При звільненні ОСОБА_2 з посади директора ТОВ "Агенція Роялті з захисту інтелектуальної власності" ним не було здано печатку підприємства.

Після звільнення, ОСОБА_2 діючи умисно, за попередньою змовою з групою осіб та змовою з директором позивача ОСОБА_3 , з метою створення неіснуючих боргових зобов`язань, уклали фіктивний договір та акт, маючи на мету заволодіти майном/коштами товариства, шляхом обману, а за допомогою судового рішення надати вказаним фіктивним, неіснуючим відносинам законності.

Директор ОСОБА_3 , як особа від імені якої діє позивач у справі, є директором та помічником адвоката ОСОБА_2., що підтверджується записом у Єдиному реєстрі Адвокатів України.

Правочин, на який посилається позивач в обґрунтування порушення його прав, вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною.

Вказані договір, акт та лист, на які посилається позивач, при зверненні до суду не є та не можуть бути належними та допустимими доказами у справі, оскільки підписані саме ОСОБА_2 , як директором товариства, станом на 2020 рік та директором ОСОБА_3 за домовленістю не в 2020 році, а вже після звільнення ОСОБА_2 з посади директора товариства, тобто, після 29.04.2021 року, однак вказані обставини не досліджувались господарським судом першої інстанції.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року за №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" через спалах у світі коронавірусу з 12.03.2020 року до 03.04.2020 року в Україні введений карантин; постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 року № 239, від 22.04.2020 року №291, від 11.05.2020 року №349, від 20.05.2020 року №392, від 17.06.2020 року №500, від 22.07.2020 року №641, від 26.08.2020 року №760, від 13.10.2020 року №956, від 09.12.2020 року №1236, від 17.02.2021 року № 104, від 21.04.2021 року №405, від 16.06.2021 року №611, від 11.08.2021 року №855, від 22.09.2021 року №981, від 15.12.2021 року №1336 до постанови від 11.03.2020 року № 211 внесено зміни, якими дію карантину продовжено до 31.03.2022 року.

Рада суддів України на офіційному сайті 11.03.2020 року звернулася до громадян, які є учасниками судових процесів, з проханням утриматися від участі у судових засіданнях, якщо слухання не передбачають обов`язкової присутності учасників сторін та листом №9рс-186/20 від 16.03.2020 року до Верховного Суду, Вищого антикорупційного суду, місцевих та апеляційних судів з рекомендацією встановити особливий режим роботи судів України, в тому числі роз`яснити громадянам можливість відкладення розгляду справ у зв`язку із карантинними заходами.

Для запобігання розповсюдженню особливо небезпечного вірусного захворювання серед працівників суду на період з 13.03.2020 року по 03.04.2020 року наказом голови Східного апеляційного господарського суду від 13.03.2020 року за № 04-а встановлено особливий режим роботи суду в умовах карантину; наказами голови суду від 26.03.2020 року № 05-а, від 23.04.2020 року №07-а, від 08.05.2020 року №08-а, від 22.05.2020 року №10-а, від 22.06.2020 року №12-а, від 28.07.2020 року №14-а, від 31.08.2020 року №15-а, від 22.10.2020 року №21-а, від 18.12.2020 року №24-а, від 23.06.2021 року №10-а, від 16.08.2021 року №12-а на період дії карантину суд продовжує працювати в умовах встановленого раніше особливого режиму.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.12.2021 року, суддею - доповідачем у справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В., суддя Геза Т.Д.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.12.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агенція Роялті з захисту інтелектуальної власності" на рішення господарського суду Харківської області від 29.11.2021 року у справі; позивачу встановлено строк до 24.01.2022 року, на протязі якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу, який повинен відповідати вимогам частини 2 статті 263 ГПК України; призначено справу до розгляду на "31" січня 2022 року об 11:30 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі судових засідань № 115; явка сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась; роз`яснено учасникам справи, що вони мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon"; витребувано у господарського суду Харківської області матеріали справи №922/3873/21.

31.12.2021 року на адресу суду з господарського суду Харківської області надійшла справа №922/3873/21 на 100 арк. (вх.№210).

26.01.2022 року на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№969), в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, який долучено до матеріалів справи.

31.01.2022 року на адресу суду від позивача надійшла заява про проведення судового засідання без участі сторони позивача (вх.№420, вх.№1107), яку долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 31.01.2022 року представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв`язку з необхідністю ознайомитись з відзивом на апеляційну скаргу, поданим позивачем.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 31.01.2022 року, з урахуванням ухвали від 01.02.2022 року, для забезпечення прав учасників справи на справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спору у справі, дотримання основних засад господарського судочинства, зокрема, змагальності сторін, повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, оголошено перерву у розгляді справи №922/3873/21 до 14.02.2022 року о 12:45 год., явка сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась; роз`яснено учасникам справи, що вони мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon".

У судовому засіданні 23.02.2022 року представник відповідача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити.

Представник позивача в судове засідання 23.02.2022 року не з`явився, копії ухвал суду апеляційної інстанції від 31.01.2022 року та від 01.02.2022 року було надіслано позивачу, що слідує зі штампу ухвал суду від 31.01.2022 року та від 01.02.2022 року.

Крім того, позивач просив провести судове засідання без його участі (заява від 31.01.2022 року вх.№420, вх.№1107).

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Ухвали суду від 31.01.2022 року та від 01.02.2022 року було у встановленому порядку внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень та інформація у справі, що розглядається була розміщена за веб-адресою https://court.gov.ua/fair/ та www.hra.arbitr.gov.ua/sud5039.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 року у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 року у справі "Красношапка проти України").

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України та беручи до уваги відсутність клопотань від учасників справи щодо відкладення розгляду апеляційної скарги у зв`язку з карантинними заходами, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника апелянта, перевіривши повноту встановлення господарським судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Позивач посилається на таке.

02.01.2020 року між ТОВ "Навчально - консалтинговий центр "Інтелект" (виконавець) та ТОВ "Агенція Роялті з захисту інтелектуальної власності" (замовник) укладено договір на виконання робіт № 01/01/2020.

Відповідно до п. 3.1. договору, останній вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.03.2020 року.

Строк виконання робіт, визначений у п. 1.2. договору, встановлюється до 31.03.2020 року (п. 3.2. договору).

Згідно п. 1.1. договору, в порядку та на умовах, визначених договором, замовник доручає виконавцеві, а виконавець зобов`язується виконати роботи, які замовник зобов`язується прийняти та оплатити.

У відповідності до п. 1.2. договору, предметом договору є виконання робіт щодо: 1.2.1. пошуку публічних закладів, які використовують у господарській діяльності об`єкти авторського права і суміжних прав м. Харкова та Харківської області; 1.2.2. моніторинг відкриття нових публічних закладів в м. Харкові та Харківській області, які потенційно використовують об`єкти авторського права і суміжних прав; 1.2.3. створення інформаційної бази даних публічних закладів, які використовують у своїй діяльності об`єкти авторського права і суміжних прав; 1.2.4. проведення роз`яснювальних робіт із суб`єктами господарської діяльності щодо недопущення порушення майнових прав суб`єктів авторського права і суміжних прав; 1.2.5. пошук та збір інформації щодо порушення суб`єктами господарювання майнових прав суб`єктів авторського права і суміжних прав.

Пунктом 2.1. договору сторони погодили, що за виконання робіт, обумовлених договором, замовник сплачує виконавцю винагороду у розмірі 12 000,00 грн. за кожен календарний місяць (без ПДВ).

По виконанню робіт сторони підписують акт здачі - приймання виконаних робіт, Акт здачі - приймання виконаних робіт є підтвердженням належного та своєчасного виконання виконавцем робіт відповідно до умов договору. Дата акту здачі - приймання виконаних робіт є датою остаточного виконання робіт виконавцем відповідно до умов договору (п. 2.2., п.2.3.).

Згідно п. 2.4. договору, актом здачі - приймання виконаних робіт, визначається остаточна вартість винагороди, яка підлягає сплаті замовником на користь виконавця.

Оплата замовником здійснюється протягом 5 робочих днів з дня підписання акту здачі - приймання виконаних робіт (п. 2.6. договору).

15.03.2020 року між сторонами було підписано додаткову угоду № 1 до договору.

Відповідно до п. 1 додаткової угоди, у зв`язку із введенням на всій території України карантину на підставі ст. 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" Постановою Кабінету Міністрів України " № 211 від 11.03.2020 року "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" з 12.03.2020 року по 03.04.2020 року, сторони вирішили за взаємною згодою припинити дію договору з 15.03.2020 року.

Пунктом 2 додаткової угоди, сторони встановили винагороду виконавця за виконання робіт у період з 01.03.2020 року по 15.03.2020 року у розмірі 6 000,00 грн.

15.03.2020 року між сторонами було підписано акт, з якого слідує, що загальна вартість винагороди виконавця становить суму у розмірі 30 000,00 грн.

Позивач вказує на те, що відповідач, в порушення умов договору не сплатив суму у розмірі 30 000,00 грн.

У листі відповідача від 12.05.2020 року останній засвідчує, що не має жодних претензій щодо повноти та якості виконаних робіт з боку позивача, проте грошові кошти сплатити не має можливості, у зв`язку із скрутним для підприємства станом та зазначає, що як тільки ситуація в країні покращиться, відповідач вийде із скрутного матеріального стану, ним одразу ж буде погашено заборгованість.

Вказані вище обставини стали підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Харківської області, в якому останній просив стягнути з відповідача на його користь суми заборгованості у розмірі 30 000, 00 грн., інфляційних втрат у розмірі 3 300,00 грн., 3 % річних у розмірі 1 329,59 грн.

29.11.2021 року господарським судом Харківської області ухвалено оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.

Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення господарського суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод справи про цивільні права та обов`язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (ст. 11 ЦК України).

Місцевим господарським судом вірно враховано правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2020 року у справі №917/1739/17, де, зокрема, вказано на те, що правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, як помилково вважали суди попередніх інстанцій у цій справі; від 25.06.2019 року у справі №924/1473/15, де, зокрема, вказано на те, що суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального та процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини; у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 року у справі №761/6144/15-ц, де, між іншим, вказано на те, що зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Так, підставою позовних вимог, тобто обставинами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги про стягнення коштів, є стягнення суми боргу за договором на виконання робіт № 01/01/2020 від 02.01.2020 року.

Господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовна заява містить не вірне застосування позивачем норми матеріального права, вірно врахувавши правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у справі від 13.02.2020 року № 904/349/19, де, зокрема, вказано на те, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Отже, спірні правовідносини що склалися між сторонами у справі, що випливають з договору на виконання робіт № 01/01/2020 від 02.01.2020 року за своєю правовою природою, є договором про надання послуг, а не як помилково зазначає позивач у позовній заяві, договором підряду.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За матеріалами справи, між сторонами 15.03.2020 року було підписано акт здачі - приймання виконаних робіт на загальну суму 30 000, 00 грн.

Згідно п. 2.6. договору, оплата замовником здійснюється протягом 5 робочих днів з дня підписання акту здачі - приймання виконаних робіт.

Позивач, вказуючи на наявність заборгованості за спірним договором зазначає, що відповідачем в порушення умов договору не виконано своїх зобов`язань за договором та не здійснено у строки, визначені договором оплату, у зв`язку із чим, просить стягнути з відповідача суму боргу у розмірі 30 000, 00 грн.

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що сума боргу у розмірі 30 000, 00 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення.

Разом з тим, позивачем, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором, нараховано інфляційні втрати у розмірі 3 300,00 грн. та 3 % річних у розмірі 1 329,59 грн.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних у розмірі 1 329,59 грн. за період з 23.03.2020 року по 13.09.2021 року за допомогою калькулятору ЛІГА.ЗАКОН, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд вірно встановив, що такі нарахування здійснено арифметично вірно та правомірно задовольнив їх.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат у розмірі 3 300,00 грн. за період з 23.03.2020 року по 13.09.2021 року, за допомогою калькулятору ЛІГА.ЗАКОН, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд вірно встановив, що такі нарахування здійснено не вірно.

Судом апеляційної інстанції здійснено власний розрахунок інфляційних втрат за період з 23.03.2020 року по 13.09.2021 року за допомогою калькулятору ЛІГА.ЗАКОН та встановлено, що сума яка підлягає до стягнення з відповідача становить 3 233,68 грн.

А отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума інфляційних втрат у розмірі 3 233,68 грн., в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 66,32 грн. слід відмовити.

Таким чином, господарським судом першої інстанції вірно вказано на те, що відповідач будь-яких доказів сплати суми боргу позивачу не надав, наявності заборгованості перед позивачем не спростував.

А отже, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково, а саме в частині стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 30 000, 00 грн., 3% річних у розмірі 1 329,59 грн., та інфляційних втрат у розмірі 3 233,68 грн. та правомірно відмовив в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 66,32 грн.

Посилання апелянта на те, що між одноосібним засновником ТОВ "Агенція Роялті з захисту інтелектуальної власності" ОСОБА_1 та колишнім директором ОСОБА_2 мав місце конфлікт, який почався, окрім іншого, з ненадання звітності від директора та продовжився звільненням його з посади, що при звільненні ОСОБА_2 з посади директора ТОВ "Агенція Роялті з захисту інтелектуальної власності" ним не було здано печатку підприємства, а після звільнення, ОСОБА_2 діючи умисно, за попередньою змовою з групою осіб, змовою з директором позивача ОСОБА_3 та з метою створення неіснуючих боргових зобов`язань, уклали фіктивний договір та акт, маючи на мету заволодіти майном/коштами товариства, шляхом обману, а також за допомогою судового рішення надати вказаним фіктивним, неіснуючим відносинам законності; директор Вороний К.В., як особа від імені якої діє позивач у справі, є директором та помічником адвоката ОСОБА_2., що підтверджується записом у Єдиному реєстрі Адвокатів України; правочин на який посилається позивач в обґрунтування порушення його прав, вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, не приймаються, з огляду на те, що апелянтом не надано належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст. 77-79 ГПК України, на підтвердження викладених обставин.

Також, колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі №129/1033/13-ц та у постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі №902/761/18, від 04.12.2019 року у справі №917/2101/17, де, зокрема, вказано на таке.

"17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний."

Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Усталеною є практика Європейського суду з прав людини, в якій суд посилається на balance of probabilities (баланс ймовірностей) для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 року, суд застосовує баланс ймовірностей. У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 року суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам."

Отже, висновок місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову частково відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року).

Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків господарського суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 269, 270, ч.1 ст. 275, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агенція Роялті з захисту інтелектуальної власності" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 29.11.2021 року у справі №922/3873/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків визначених ч. 3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 30.05.2022 року.

Головуюча суддя О.І. Терещенко

Суддя П.В. Тихий

Суддя Т.Д. Геза