Постанова

від 24.05.2022 по справі 363/1769/17-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

25 травня 2022 року

м. Київ

справа № 363/1769/17

провадження № 61-18316св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Перший заступник прокурора Київської області в інтересах Кабінету Міністрів України,

відповідачі: Вишгородська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 ,

треті особи: Державне підприємство «Димерське лісове господарство», ОСОБА_27 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року в складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Ратнікової В. М., Борисової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України з позовом, у якому просив:

визнати недійсним розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 24 травня 2013 року № 189 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельних ділянок 27-ми громадянам України (згідно з додатком) для індивідуального дачного будівництва у власність на території Глібівської сільської ради Вишгородського району Київської області»;

витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельні ділянки: з незаконного володінняОСОБА_24 площею 0, 095 га, кадастровий номер 3221882200:21:025:0301; ОСОБА_21 площею 0, 1 га, кадастровий номер 3221882200:21:025:0302; ОСОБА_22 площею по 0, 1 га, кадастрові номери 3221882200:21:025:0303, 3221882200:21:025:0310; ОСОБА_20 площею 0, 1 га, кадастровий номер 3221882200:21:025:0304; ОСОБА_15 площею 0, 1 га, кадастровий номер 3221882200:21:025:0305; ОСОБА_18 площею 0, 1 га, кадастровий номер 3221882200:21:025:0306; ОСОБА_23 площею 0, 1 га, кадастровий номер 3221882200:21:025:0307; ОСОБА_16 площею 0, 1 га, кадастровий номер 3221882200:21:025:0308; ОСОБА_17 площею 0, 1 га, кадастровий номер 3221882200:21:025:0309; ОСОБА_13 площею 0, 1 га, кадастровий номер 3221882200:21:025:0311; ОСОБА_26 площею 0, 1 га, кадастровий номер 3221882200:21:025:0312; ОСОБА_12 площею 0, 1 га, кадастровий номер 3221882200:21:025:0313; ОСОБА_25 площею 0, 1 га, кадастровий номер 3221882200:21:025:0314; ОСОБА_19 площею 0, 095 га, кадастровий номер 3221882200:21:025:0315; ОСОБА_1 площею 0, 1 га, кадастровий номер 3221882200:21:025:0316; ОСОБА_11 площею 0, 1 га, кадастровий номер 3221882200:21:025:0317; ОСОБА_10 площею 0, 1 га, кадастровий номер 3221882200:21:025:0318; ОСОБА_28 -площею 0, 1 га, кадастровий номер 3221882200:21:025:0319; ОСОБА_2 площею 0, 1 га, кадастровий номер 3221882200:21:025:0320; ОСОБА_3 площею 0, 1 га, кадастровий номер 3221882200:21:025:0321; ОСОБА_9 площею 0, 1 га, кадастровий номер 3221882200:21:025:0322; ОСОБА_4 площею 0, 1 га, кадастровий номер 3221882200:21:025:0323; ОСОБА_6 площею 0, 1 га, кадастровий номер 3221882200:21:025:0324; ОСОБА_5 площею 0, 1 га, кадастровий номер 3221882200:21:025:0325; ОСОБА_8 площею 0, 1 га, кадастровий номер 3221882200:21:025:0326; та ОСОБА_7 площею 0, 1 га з кадастровий номер 3221882200:21:025:0327, загальною вартістю 86 000 грн, які розташовані на території Глібівської сільської ради Вишгородського району Київської області.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 24 травня 2013 року № 189 затверджено проект землеустрою та передано 27-ми громадянам безоплатно у власність земельні ділянки загальною площею 2, 6900 га для індивідуального дачного будівництва на території Глібівської сільської ради Вишгородського району.

На підставі зазначеного розпорядження відповідачі та ОСОБА_27 отримали в приватну власність земельні ділянки. 08 листопада 2013 року ОСОБА_27 на підставі договору купівлі-продажу відчужив належну йому земельну ділянку відповідачу ОСОБА_22 .

Вважав, що спірне розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації прийнято з порушенням вимог закону, а також договір купівлі-продажу земельної ділянки укладено без додержання законодавства, оскільки виділені відповідачам земельні ділянки загальною площею 2, 6900 га для індивідуального дачного будівництва належали на праві користування Кам`янському лісництву ДП «Димерське лісове господарства», відносилися до земель лісогосподарського призначення і вилучення цих земельних лісових ділянок відноситься до виключної компетенції Кабінету Міністрів України. Крім того, для вилучення лісових ділянок та зміни цільового призначення обов`язковою підставою є погодження Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, що також не дотримано.

Посилаючись на викладене, оскільки спірні земельні ділянки вибули з володіння держави поза її волею, про що йому стало відомо лише у 2016-2017 роках, за результатами системного аналізу інформацій різних органів державної влади, просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 23 листопада 2017 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що прокурором не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що спірні земельні ділянки належали до земель лісогосподарського призначення та перебували в постійному користуванні лісового господарства, а також не встановлено порушення відповідачами принципу законності при передачі та набутті у власність спірної земельної ділянки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 листопада 2017 року скасовано та ухвалено нове про задоволення позову.

Визнано недійсним розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 24 травня 2013 року № 189 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельних ділянок 27-ми громадянам України (згідно з додатком) для індивідуального дачного будівництва у власність на території Глібівської сільської ради Вишгородського району Київської області».

Витребувано на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельні ділянки з незаконного володіння: ОСОБА_24 - площею 0, 095 га з кадастровим номером 3221882200:21:025:0301; ОСОБА_21 - площею 0, 1 га з кадастровим номером 3221882200:21:025:0302; ОСОБА_22 -площею по 0, 1 га з кадастровими номерами 3221882200:21:025:0303 та 3221882200:21:025:0310; ОСОБА_20 - площею 0, 1 га з кадастровим номером 3221882200:21:025:0304; ОСОБА_15 - площею 0, 1 га з кадастровим номером 3221882200:21:025:0305; ОСОБА_18 - площею 0, 1 га з кадастровим номером 3221882200:21:025:0306; ОСОБА_23 - площею 0, 1 га з кадастровим номером 3221882200:21:025:0307; ОСОБА_16 - площею 0, 1 га з кадастровим номером 3221882200:21:025:0308; ОСОБА_17 - площею 0, 1 га з кадастровим номером 3221882200:21:025:0309; ОСОБА_13 - площею 0, 1 га з кадастровим номером 3221882200:21:025:0311; ОСОБА_26 - площею 0, 1 га з кадастровим номером 3221882200:21:025:0312; ОСОБА_12 - площею 0, 1 га з кадастровим номером 3221882200:21:025:0313; ОСОБА_25 - площею 0, 1 га з кадастровим номером 3221882200:21:025:0314; ОСОБА_19 - площею 0, 095 га з кадастровим номером 3221882200:21:025:0315; ОСОБА_1 - площею 0, 1 га з кадастровим номером 3221882200:21:025:0316; ОСОБА_11 -площею 0, 1 га з кадастровим номером 3221882200:21:025:0317; ОСОБА_10 - площею 0, 1 га з кадастровим номером 3221882200:21:025:0318; ОСОБА_28 - площею 0, 1 га з кадастровим номером 3221882200:21:025:0319; ОСОБА_2 - площею 0, 1 га з кадастровим номером 3221882200:21:025:0320; ОСОБА_3 - площею 0, 1 га з кадастровим номером 3221882200:21:025:0321; ОСОБА_9 - площею 0, 1 га з кадастровим номером 3221882200:21:025:0322; ОСОБА_4 - площею 0, 1 га з кадастровим номером 3221882200:21:025:0323; ОСОБА_6 - площею 0, 1 га з кадастровим номером 3221882200:21:025:0324; ОСОБА_5 - площею 0, 1 га з кадастровим номером 3221882200:21:025:0325; ОСОБА_8 - площею 0, 1 га з кадастровим номером 3221882200:21:025:0326; ОСОБА_7 - площею 0, 1 га з кадастровим номером 3221882200:21:025:0327, загальною вартістю 86 000 грн, які розташовані на території Глібівської сільської ради Вишгородського району.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що право розпорядження спірною земельною ділянкою державної власності було прийняте районною державною адміністрацією з перевищенням повноважень, жодних дій щодо розпорядження цією земельною ділянкою відповідним органом виконавчої влади, яким є Кабінет Міністрів України, не вчинялося, тобто спірна земельна ділянка вибула з володіння власника - держави України поза його волею, а тому наявні правові підстави для витребування вказаної земельної ділянки від добросовісних набувачів.

При цьому підстав для застосування позовної давності апеляційний суд не вбачав, оскільки жодних доказів, що до травня 2017 року Кабінет Міністрів України був обізнаний з оспорюваним розпорядженням відповідачі суду не надали.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг

У жовтні 2019 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року й направити справу на новий розгляд до апеляційного суду.

В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував, що прокурор не надав належних та допустимих доказів того, що спірні земельні ділянки знаходяться в межах земель лісового фонду, та звернувся з цим позовом до суду з пропуском позовної давності.

Також у жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в зв`язку з пропуском позовної давності.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що про порушення своїх прав Кабінету Міністрів України було відомо ще в грудні 2012 року, а тому безпідставно не застосував до спірних правовідносин позовну давність.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 з касаційними скаргами до суду касаційної інстанції не зверталися, а тому постанова апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог до них в касаційному порядку не переглядається.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

20 листопада 2019 року справа № 363/1769/17-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За вказаних обставин тут і надалі положення ЦПК України застосовуються у редакції, яка діяла до 08 лютого 2020 року.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

Установлено, що розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації Київської області від 24 травня 2013 року № 189 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельних ділянок 27-ми громадянам України (згідно з додатком) для індивідуального дачного будівництва у власність на території Глібівської сільської ради Вишгородського району Київської області» передано 27-ми громадянам України (у тому числі відповідачам ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ) безоплатно у власність земельні ділянки загальною площею 2, 6900 га для індивідуального дачного будівництва на території Глібівської сільської ради Вишгородського району Київської області (за межами населеного пункту).

25 червня 2013 року відповідач ОСОБА_1 зареєструвала право приватної власності на земельну ділянку площею 0, 1 га, кадастровий номер 3221882200:21:025:0316, а 26 червня 2013 року відповідач ОСОБА_4 зареєстрував право власності на земельну ділянку площею 0, 1 га, кадастровий номер 3221882200:21:025:0323.

Листом від 06 лютого 2017 року № 04-36/211 Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства повідомило, що передані відповідачам у власність земельні ділянки розташовуються на землях лісогосподарського призначення, які знаходяться у постійному користуванні ДП «Димерський лісгосп» (Кам`янське лісництво квартал 86 виділ 2, 3, 4, 16, 17 загальною площею 4, 6 га) відповідно до матеріалів лісовпорядкування ВО «Укрдержліспроект» 2014 року.

Згідно з фрагментом кадастрової карти України з нанесеними межами кварталів Кам`янського лісництва ДП «Димерський лісгосп», наданим ВО «Укрдержліспроект» за матеріалами лісовпорядкування 2014 року, спірні земельні ділянки (зокрема, з кадастровими номерами 3221882200:21:025:0316, 3221882200:21:025:0323) розташовані на території ДП «Димерський лісгосп», квартал 86.

08 лютого 2017 року прокуратурою Київської області отримано лист-відповідь від ДП «Димерське лісове господарство», у якому державне підприємство повідомило, що є постійним користувачем земельної ділянки Кам`янського лісництва у кварталі 86 виділ 2, 3, 4, 16, 17, площею 4, 6 га, яка знаходиться у власності держави, на підтвердження чого надало проект організації та розвитку лісового господарства ДП «Димерський лісгосп» Київської області (Кам`янське лісництво), розроблений Українською лісовпорядною експедицією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання у 2007 році.

Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства та постійний лісокористувач ДП «Димерський лісгосп» не надавали погодження на вилучення і зміну цільового призначення спірних земельних ділянок.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частин першої та другої статті 116 ЗК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з частиною п`ятою статті 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

Відповідно до пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Установлено, що спірні земельні ділянки перебували в державній власності, мали лісогосподарське призначення та перебували в постійному користуванні ДП «Димерське лісове господарство», що підтверджується матеріалами лісовпорядкування й не спростовано відповідачами.

На підставі оспорюваного розпорядження земельні ділянки були передані у власність відповідачам з метою індивідуального дачного будівництва.

Частиною першою стаття 20 ЗК України передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Відповідно до частини п`ятої статті 149 ЗК України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності (крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті), які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції тощо) з урахуванням вимог частини восьмої цієї статті.

Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» (4442-17), крім випадків, визначених частинами п`ятою-восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Отже, враховуючи наведені вище норми права, Вишгородська районна державна адміністрація не мала повноважень вилучення для індивідуального дачного будівництваспірних земельних ділянок державної власності, які належали до земель лісогосподарського призначення та перебували в постійному користуванні ДП «Димерське лісове господарство», і переданні їх у власність відповідачам.

Установивши, що спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення в постійного землекористувача в установленому порядку повноважним органом не вилучались, зміна їх цільового призначення у передбаченому законом порядку не здійснювалась, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що такі вибули з володіння держави поза її волею.

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органу місцевого самоврядування чи державного акта не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння (пункти 150-151 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц).

З огляду на викладене, оскільки визнання недійсним розпорядження органу місцевого самоврядуванняє неналежним способом захисту та не призведе до відновлення порушених прав у судовому порядку, висновок апеляційного суду про наявність підстав для задоволення позову в цій частині є помилковим.

У той же час, враховуючи, що спірні земельні ділянки вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог у частині витребування цих земельних ділянок з незаконного володіння ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про сплив позовної давності не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач ОСОБА_4 заявив про застосування наслідків спливу позовної давності.

Згідно з частиною другою статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Одним з таких органів є прокуратура, на яку статтею 131-1 Конституції України, покладено представництво інтересів держави в суді у виключнихвипадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Виходячи зі змісту статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Такі висновки викладені в постановах Великою Палатою Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року в справі № 362/44/17 та від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц.

Звернувшись у квітні 2018 року з цим позовом до суду, прокурор зазначав, що про порушення інтересів держави внаслідок прийняття Вишгородською районною державною адміністрацією Київської областірозпорядження № 189 від 24 травня 2013 року йому стало відомо лише в 2016-2017 роках за результатами системного аналізу інформацій різних органів державної влади, установ та організацій, на підтвердження чого долучив до позовної заяви листи Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 06 лютого 2017 року, ДП «Димерське лісове господарство» від 07 лютого 2017 року та ВО «Укрдержліспроект» від 10 лютого 2017 року.

Суди встановили, що Кабінет Міністрів України довідався про порушення інтересів держави 27 червня 2017 року, після отримання позовної заяви прокурора.

Будь-яких доказів, які б свідчили про те, що про порушення інтересів держави прокурор чи Кабінет Міністрів України довідалися раніше, ніж у лютому 2017 року, матеріали справи не містять, а тому доводи ОСОБА_4 безпідставні.

Водночас доводи ОСОБА_1 про пропуск позовної давності колегія суддів не бере до уваги, оскільки з заявою про застосування позовної давності щодо вимог, які заявлені до неї, ОСОБА_1 до суду першої інстанції не зверталася, а солідарного обов`язку відповідачі в цьому спорі не мають.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги задовольнити частково, постанову апеляційного суду в частині вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання недійсним розпорядження районної державної адміністрації скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові, а в частині вимог про витребування земельних ділянок з незаконного володіння ОСОБА_4 та ОСОБА_1 залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року в частині позовних вимог Першого заступника прокурора Київської області в інтересах Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання недійсним розпорядження районної державної адміністраціїскасувати.

У задоволенні позову в частині позовних вимог Першого заступника прокурора Київської області в інтересах Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання недійсним розпорядження районної державної адміністрації відмовити.

Постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року в частині позовних вимог Першого заступника прокурора Київської області в інтересах Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про витребування земельних ділянок залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. ЧервинськаСудді:С. Ю. Бурлаков Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов