Рішення

від 24.05.2022 по справі 308/10158/20

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/10158/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2022 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді - Данко В.Й.,

за участю:

секретаря судового засідання Павлюх Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Ужгороді в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої залиттям квартири

в с т а н о в и в:

І. Стислий виклад позицій учасників справи

до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі - позивач) до ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 (далі - відповідач), у якій позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача завдану матеріальну шкоду у розмірі 151148,10 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07.07.2019 трапилося залиття квартири позивача. Вказує на те, що відповідне залиття сталося з квартири, власником якої є відповідач та яка розташована над квартирою позивача.

Посилається на те, що актом про залиття, складеним ОСББ «Мікс» від 09.07.2019 підтверджується, що в результаті протікання водою пошкоджено гіпсокартонну конструкцію стелі у трьох кімнатах, втратили естетичний вигляд та відшарувались шпалери, частково відвалився облицювальний камінь, пошкоджено електропроводку, не працює система охоронної сигналізації, видимі відшарування штукатурки на стінах . Пошкоджено паркет.

При цьому причиною залиття визначено незадовільне утримання власних інженерних комунікацій відповідача, що обумовило розгерметизацію системи водопостачання і, як наслідок, протікання водопровідної води до квартири АДРЕСА_3 .

Вказує на те, що вартість відновлювального ремонту після залиття квартири становить 154148,10 грн., що підтверджується висновком судового будівельно-технічного експертного дослідження від 10.07.2020 №Д0014/2020.

04.06.2021 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якій він проти позову заперечив повністю. Відзив обґрунтований тим, що акт залиття квартири складено з порушенням прав відповідача, що свідчить про його недопустимість.

23.05.2022 до суду від представника відповідача надійшли додаткові пояснення, у яких вона проти позову заперечила. Доводи, викладені у додаткових поясненнях, дублюють аргументи, зазначені у позовній заяві.

Також наголошує на тому, що долучений позивачем експертний висновок не може братися до уваги, зважаючи на те, що він не підготовлений для подання його до суду, а тому є недопустимим доказом.

У судове засідання позивач не з`явилася, належним чином повідомлена про час, дату і місце його проведення, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та його представника.

У судове засідання відповідач не з`явилася належним чином повідомлена про час, дату і місце його проведення, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та його представника.

ІІ. Рух справи

Ухвалою від 16.11.2020 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.

Ухвалою від 07.06.2021 суд призначив будівельно-технічну експертизу та зупинив провадження у справі.

Ухвалою від 03.08.2021 суд поновив провадження у справі.

Ухвалою від 26.10.2021 суд відмовив у задоволенні заяви відповідача про відвід судді.

Ухвалою від 01.12.2021 суд відмовив у задоволенні клопотань представника відповідача про призначення судової будівельно-технічної експертизи, передачу справи за підсудністю, а також закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

Заходи забезпечення позову та доказів, у тому числі шляхом їх витребування, не вживались.

ІІІ. Фактичні обставини справи

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №221692586, сформованої 27.08.2020.

Зі змісту вказаної інформаційної довідки також вбачається, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 .

07.09.2019 року сталося залиття квартири позивача. Факт і дата залиття сторонами не оспорюється та не заперечується.

Відповідно до комісійно складеного акту про залиття б/н від 09.07.2019 причиною залиття визначено незадовільне утримання власних інженерних комунікацій відповідача, що обумовило розгерметизацію системи водопостачання і, як наслідок, протікання водопровідної води до квартири АДРЕСА_3 .

За змістом наведеного акту встановлено, що в результаті протікання води пошкоджено гіпсокартонну конструкцію стелі у трьох кімнатах, втратили естетичний вигляд та відшарувалися шпалери, частково відвалився облицювальний камінь, пошкоджено електропроводку, не працює система охоронної сигналізації, видимі відшарування штукатурки на стінах, пошкоджено паркет.

Згідно з висновком судового будівельно-технічного експертного дослідження від 10.07.2020 №Д0014/2020 заявлена вартість відновлювального ремонту після залиття квартири становить 154148,10 грн.

Виходячи з наявності підстав для стягнення з відповідача матеріальних збитків, позивач звернулася до суду з відповідним позовом.

ІV. Позиція суду

Вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.

У частинах першій, другій статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням. Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення, елементами якого є: шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Між тим, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України щодо відшкодування шкоди, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди.

Відповідно до правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року № 927/11207 (далі - Правила), передбачено, що у разі залиття квартири складається відповідний акт (пункт 2.3.6 Правил).

За змістом роз`яснень, наданих Міністерством з питань житлово-комунального господарства України у Листі від 29.12.2009 №12/20-11-1975 факт залиття квартири та його наслідків фіксується актом комісійного обстеження квартири за участю представників організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди є виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, представників організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди обслуговує внутрішньобудинкові системи опалення, водопостачання та водовідведення, представника (власника) будинку, будинкового комітету та затверджується начальником організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди надає послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Присутність зацікавлених осіб як від потерпілої, так і від винної сторін є обов`язковою. В акті повинно бути відображено: дата складання акта; прізвища, ініціали та займані посади членів комісії; прізвище, ім`я, по батькові власника, наймача, орендаря, квартири, що зазнала шкоди; адреса квартири, поверх, форма власності; прізвище, ім`я, по батькові власника, наймача, орендаря квартири, з вини якого сталося залиття; адреса квартири, поверх, форма власності; характер залиття та його причини; завдана матеріальна шкода, обсяги необхідного ремонту приміщень квартири, перелік пошкоджених внаслідок залиття речей та їх орієнтовна вартість; висновок комісії щодо встановлення вини особи,яка вчинила залиття. Акт обов`язково має бути підписаний всіма членами комісії. Відмова від підпису складеного акта присутніми особами від потерпілої сторони та з боку винної не впливає на його чинність: у такому випадку в акті має бути зазначено що згадані особи (прізвище ім`я по батькові) підписувати складений акт відмовилися з тих чи інших причин.

Окрім забезпечення присутності осіб, визначених у зазначених Правилах, зацікавленим особам слід домогтися належного оформлення акта (оскільки нерідко представники ОСББ, житлово-експлуатуючих організацій та інші особи, що входять до складу комісій не мають юридичної освіти, в силу чого складають акти про залиття, не вказуючи необхідної інформації). Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій визначено, що з актом про залиття повинні бути ознайомлені мешканці відповідних квартир шляхом його підписання, що дає змогу майбутньому відповідачу включити до акту свої пояснення. Окрім цього, в актах повинна бути вказана чітка причина залиття, як того вимагає Додаток 4 до п. 2.3.6 зазначених Правил: «чітко зазначити причини». Проста фіксація замокання стін та стелі не буде розцінена судом як належний доказ того, що залиття сталося з вини Відповідача.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України по справі №6-2125цс16 від 23.07.2017 року, в якій було зазначено, що позивачі не надали комісійного акта, складеного за участю представників обслуговуючої організації, яким би було зафіксовано сам факт затоплення, а також причини затоплення та завдані пошкодження, а суди попередніх інстанцій, установивши факт залиття квартири, не з`ясували причини залиття квартири позивачів та не установили особу, відповідальну за завдану шкоду.

У вимірі спірних правовідносин суд вказує на те, що акт про залиття квартири складено за участі позивача, відповідача, ОСОБА_3 (заступник голови ОСББ «МІКС»), а також власників квартир АДРЕСА_6 та АДРЕСА_7 .

Разом з тим, зі змісту акту вбачається, що останній не підписаний, зокрема, відповідачем. При цьому зазначений акт не містить будь-яких відомостей про відмову відповідача від його підписання. За таких обставин суд доходить висновку, що позивачем не доведено, що відповідач залучався до складення акту про залиття квартири позивача. За вказаних обставин, на переконання суду, відповідач був позбавлений можливості подавати заперечення на спростування висновків комісії щодо причин та наслідків залиття квартири позивача.

Також суд поділяє зауваження представника відповідача, що акт огляду складено не в день залиття.

Суд вважає підставними посилання представника відповідача на неконкретизованість акта про залиття, зважаючи на те, що зміст останнього зводиться до формулювання про те, що залиття зумовлене незадовільним утримання відповідачем власних інженерних конструкцій. Між тим, зі змісту акта неможливо встановити в чому саме полягала неналежність утримання відповідних внутрішньо будинкових систем.

На переконання суду, доцільно звернути увагу на те, що порядок доступу до житла, іншого об`єкта нерухомого майна споживача унормовано, з-поміж іншого, статтею 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року №2189-VIII (далі - Закон №2189-VIII).

За правилами частин 4 та 5 загаданої статті Закону у невідкладних випадках, пов`язаних з необхідністю рятування життя і здоров`я людей та/чи майна, в установленому цією статтею порядку може бути здійснено доступ до житла, іншого об`єкта нерухомого майна без отримання згоди його власника (користувача) (несанкціонований доступ) для проведення огляду та ліквідації або відвернення аварії.

Несанкціонований доступ до житла, іншого об`єкта нерухомого майна відбувається без отримання згоди його власника (користувача), якщо в момент виникнення невідкладного випадку такий власник (користувач) відсутній і немає можливості встановити зв`язок з ним для інформування про необхідність негайного прибуття до житла, іншого об`єкта нерухомого майна або він відмовляється допустити в належне йому житло (інший об`єкт нерухомого майна) представника виконавця, і при цьому є об`єктивні підстави вважати, що аварія, яка створює загрозу життю та/або майну, наявна саме в цьому житлі (іншому об`єкті нерухомого майна).

Під час здійснення несанкціонованого доступу і до повного завершення робіт, визначених частиною восьмою цієї статті, повинні бути присутні представник виконавця, представник органів внутрішніх справ, працівники аварійно-ремонтної бригади та власник (користувач) з будь-якої із сусідніх будівель (з будь-якого приміщення, розташованого у тому самому багатоквартирному будинку, якщо несанкціонований доступ здійснюється у багатоквартирному будинку) (частина 7 статі 29 Закону №2189-VIII).

Згідно з частиною 9 цитованої норми під час здійснення несанкціонованого доступу представник виконавця складає акт про здійснення несанкціонованого доступу та проведення ремонтних і відновлювальних робіт, який підписується всіма учасниками такого доступу.

Системний аналіз наведених приписів дозволяє суду стверджувати про те, що Закон №2189-VIII у передбачених випадках дозволяє здійснювати несанкціонований доступ до житла особи. При цьому за наслідками здійснення такого доступу складається акт про несанкціонований доступ.

У вимірі спірних правовідносин слід наголосити на тому, що позивачем не долучено ні акту огляду квартири відповідача, ні акт про здійснення несанкціонованого доступу до житла відповідача.

Тобто суд констатує, що викладені в акті про залиття від 09.07.2019 б/н висновки про протікання води до квартири АДРЕСА_3 через неналежні дії відповідача без фактичного дослідження належності здійснення останнім утримання відповідних конструкцій ґрунтується на припущеннях.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що акт про залиття квартири 09.07.2019 б/н складений з грубим порушенням аналізованого законодавства. При цьому істотність допущених порушень зумовлює його недопустимість. За таких обставин, суд вважає, що відповідний акт є недопустимим доказом.

Надаючи правову оцінку долученому висновку експертного дослідження, який міститься в матеріалах справи, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Розуміння допустимості доказів досягається крізь призму прав, що охороняються законом: допустимим є доказ, отриманий без порушення закону. Недопустимими є докази, отримані з порушенням закону.

Допустимість доказів характеризується органічним зв`язком процесуальної форми засобів доказування та законністю отримання інформації про той чи інший факт, який має значення для справи.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Таким чином, допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму.

Як роз`яснено у пункті 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» № 8 від 30 травня 1997 року, при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з`ясувати: чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; достатність поданих експертові об`єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.

Статтею 106 ЦПК України, передбачено можливість проведення експертизи на замовлення учасників справи.

Частиною 6 статті 106 ЦПК України встановлено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

Згідно з частиною 5 статті 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Суд встановив, що, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач долучив висновок експертного дослідження №Д0014/2020 від 10.07.2020. Між тим, у відповідному висновку не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а також, що висновок підготовлений для подання його до суду.

За таких обставин суд доходить до висновку про недопустимість доданого позивачем висновку експерта.

Вказане узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 по справі №522/1029/18.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

V. Судові витрати

Відповідно до статті 141 ЦПК України з огляду на відмову у задоволенні позовних вимог судові витрати між сторонами не розподіляються.

VI. Висновки за результатами розгляду

Згідно з частиною 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Підсумовуючи викладене у сукупності суд дійшов висновку про те, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити повністю.

Керуючись статтями 12, 13, 18, 81, 259, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Судові витрати між сторонами не розподіляються.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя В.Й. Данко