Постанова

від 16.02.2022 по справі 911/16/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" лютого 2022 р. Справа№ 911/16/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Станіка С.Р.

Шаптали Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання Рудь Н.В.

за участю представників згідно протоколу судового засідання від 17.02.2022

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 06.05.2021 (повний текст рішення підписано 17.06.2021)

у справі №911/16/20 (суддя Рябцева О.О.)

за позовом Першого заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури

в інтересах держави

до 1) Головного управління Держгеокадастру у Київській області

2) Фермерського господарства «Романат»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1

про скасування та визнання недійсним наказу та договору оренди земельної ділянки.

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2019 року Перший заступник керівника Білоцерківської місцевої прокуратури (надалі - прокурор, позивач) звернувся до господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (надалі - Держгеокадастр, відповідач-1) та Фермерського господарства «Романат» (надалі - ФГ «Романат») про визнання недійсним та скасування наказу № КИ/3224083200:04:026/00013156 від 07.02.2014 та договору оренди земельної ділянки від 28.03.2014, зареєстрованого державним реєстратором Савченко М.А. за індексним №12014173.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням вимог земельного законодавства під час відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства ОСОБА_1 на підставі наказу Головного управління Держземагентства у Київській області за № КИ/3224083200:04:026/00013156 від 07.02.2014, та тим, що договір оренди землі укладений всупереч законодавчо встановленої процедури набуття права оренди на земельні ділянки з метою ведення фермерського господарства, при укладенні якого сторонами не було дотримано вимог ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції, місцевим господарським судом залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1

Головне управління Держгеокадастру у Київській області заперечуючи проти задоволення позову у своєму відзиві на позовну заяву вказало, що жоден з чинних (як на час виникнення спірних правовідносин, так і на даний час) нормативно-правових актів не містить заборони надавати фізичній особі в оренду земельної ділянки державної власності для ведення фермерського господарства за умови, що вона є засновником вже існуючого фермерського господарства. Так само, законодавець не надав Головному управлінню як розпоряднику земель права відмовляти особі у наданні в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства на підставі того, що така особа є засновником вже існуючого фермерського господарства. Таким чином, будь-які правові підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду, відмови у затвердженні такого проекту землеустрою та передачі земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 у Головного управління були відсутні. Крім того, подав клопотання про застосування строків позовної давності до позовних вимог у даній справі.

ФГ «Романат» у своєму відзиві на позов просив залишити позовну заяву прокурора без розгляду, оскільки прокурором в позовній заяві не обґрунтовано на підставі чого прокурор здійснює представництво інтересів держави безособово, незазначивши навіть органу в інтересах якого здійснюється таке представництво, оскільки Держгеокадастр, як правонаступник Держземагентства України, є центральним органом виконавчої влади у спірних правовідносинах. Відповідач-2 вважає, що прокурором пропущено строк позовної давності. Крім того, відповідач вважає доводи позову необґрунтованими, та такими, що не відповідають обставинам справи. На переконання відповідача-2 інтереси держави у даному випадку не порушено.

Третя особа у своїх поясненнях заперечила проти позову та просила суд позов прокурора залишити без розгляду.

Прокурор у письмових поясненнях обґрунтовує підстави представництва інтересів держави, та не погоджується з доводами щодо пропущення строків позовної давності, водночас зазначаючи, що строк позовної давності щодо вимог про визнання недійсними наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області та договору оренди пропущено з поважних причин.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.10.2020 позов Першого заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Київській області та ФГ «Романат» про визнання недійсним та скасування наказу та договору оренди земельної ділянки залишено без розгляду.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2021 ухвалу Господарського суду Київської області від 06.10.2020 у справі № 911/16/20 скасовано, матеріали справи № 911/16/20 повернуто до Господарського суду Київської області для продовження розгляду.

Рішенням Господарського суду Київської області від 06.05.2021 у задоволені позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 06.05.2021, скасувати рішення Господарського суду Київської області від 06.05.2021 у справі №911/16/20 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги, прокурор зазначив, що місцевий господарський суд, не повно та не об`єктивно з`ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, рішення суду про відмову у задоволення позову прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню. За доводами прокурора, позов підлягає задоволенню.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу у справі №911/16/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Шаптала Є.Ю., Станік С.Р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2020 апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 06.05.2021 у справі №911/16/20 залишено без руху. Надано строк для усунення недоліків.

16.08.2021 на виконання ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху через канцелярію Північного апеляційного господарського суду надійшла заява скаржника про усунення недоліків з доказами сплати судового збору.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2021 поновлено Заступнику керівника Київської обласної прокуратури пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 06.05.2021, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 06.05.2021, розгляд справи призначено на 07.10.2021.

20.09.2021 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Фермерського господарства «Романат» надійшов відзив на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач-2 заперечив проти задоволення скарги, мотивуючи тим, що доводи викладені у апеляційній скарзі не відповідають фактичним обставинам, суперечать вимогам чинного законодавства та ґрунтуються на припущеннях, а рішення місцевого господарського суду від 06.05.2021 прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з чим, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

04.10.2021 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Головного управління Держгеокадастру у Київській області надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника.

07.10.2021 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від прокурора надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2021 задоволено клопотання прокурора, розгляд справи відкладено на 18.11.2021.

Судове засідання 18.11.2021 не відбулось у зв?язку із перебуванням судді Шаптали Є.Ю. на лікарняному. Після виходу судді з лікарняного, ухвалою суду від 22.11.2021 справу призначено до розгляду на 07.12.2021.

07.12.2021 розгляд справи відкладено на 01.02.2022.

Судове засідання 01.02.2022 не відбулось у зв?язку із перебуванням судді Шаптали Є.Ю. на лікарняному. Після виходу судді з лікарняного, ухвалою суду від 07.02.2022 справу призначено до розгляду на 17.02.2022.

У судове засідання 17.02.2022 з`явилися прокурор та представник ФГ «Романат».

Представники Головного управління Держгеокадастру у Київській області та третьої особи у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, повідомлялися належним чином. Третя особа про причини неявки у судове засідання суд не повідомила.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники сторін, що не з`явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, тому розгляд справи відбувається за відсутності представників що не з`явились у судове засідання. При цьому, судом апеляційної інстанції враховано що Головне управління Держгеокадастру у Київській області у своєму клопотанні просило суд розглядати справу без участі його представника.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасників судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Прокурор у судових засіданнях надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, підтримав вимоги апеляційної скарги на підставі доводів, зазначених у ній, просив її задовольнити, рішення Господарського суду Київської області від 06.05.2021 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Судові витрати покласти на відповідачів.

Представник ФГ «Романат» у судових засіданнях також надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти доводів, викладених у апеляційній скарзі, на підставі доводів, зазначених у відзиві на скаргу та просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 29.12.2009 комісією Сквирської районної ради по проведенню професійного відбору з питань створення фермерських господарств, зважаючи на наявність у ОСОБА_1 вищої освіти за спеціальністю облік та аудит, відповідний стаж роботи, було вирішено, що громадянин ОСОБА_1 пройшов професійний відбір для ведення фермерського господарства. Вказане рішення оформлене протоколом № 5 від 29.12.2009 засідання вказаної комісії (т. 1 а.с. 155).

04.01.2010 між Сквирською РДА (Орендодавець) та ОСОБА_1 (Орендар) було укладено договір оренди землі - земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель запасу площею 35,0 га, яка знаходиться в межах Кривошиїнської сільської ради Сквирського району Київської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Вказаний договір укладено до завершення виготовлення проекту землеустрою, але на строк не більше ніж 1 рік з дати державної реєстрації договору з правом поновлення його на новий строк. Державну реєстрацію договору проведено 04.01.2010 за № 75 (т. 2, а.с. 76-79).

04.01.2010 Сквирською РДА (Орендодавець) та ОСОБА_1 (Орендар) підписано акт приймання - передачі орендованої земельної ділянки.

В березні 2010 р. гр. ОСОБА_1 звернувся до Голови Сквирської РДА Київської області з заявою про надання в оренду земельної ділянки площею 35,0 га для ведення фермерського господарства, що знаходиться в межах Кривошиїнської сільської ради Сквирського району Київської області (т. 1 а.с. 47).

11.03.2010 Розпорядженням Сквирської РДА Київської області № 245 гр. ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель запасу площею 35,0 га, що знаходиться в межах Кривошиїнської сільської ради Сквирського району Київської області для ведення фермерського господарства (т.1, а.с. 199).

Вказане розпорядження прийняте за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 про надання в оренду земельної ділянки площею 35,0 га для ведення фермерського господарства.

Розпорядженням Сквирської РДА Київської області від 12.03.2010 № 270 надано в оренду гр. ОСОБА_1 із земель запасу земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 35,0 га в межах Кривошиїнської сільської ради Сквирського району Київської області для ведення фермерського господарства до завершення виготовлення проекту землеустрою, але на строк не більше ніж на 1 рік. У п. 5 зазначено: «припинити дію договору оренди землі між Сквирською райдержадміністрацією та гр. ОСОБА_1 від 04.01.2010 № 75 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» (т.1 а.с. 200-201).

19.03.2010 проведено державну реєстрацію Фермерського господарства «Романат» (код 36912415), єдиним засновником та керівником якого на дату здійснення державної реєстрації був ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ФГ «Романат» станом на 19.03.2010 р.

Розпорядженням Сквирської РДА від 31.10.2011 № 604 Про внесення зміни до розпорядження від 11.03.2010 № 245 внесено наступні зміни: 1.1. В пункті першому після слова площею цифри « 35,0» замінено на цифри « 32,0903». Також вказаним розпорядженням вирішено внести зміни до договору оренди землі від 07.04.2011, укладеного між Сквирською РДА та ФГ «Романат», замінивши в пунктах 1 та 2 договору після слів площею цифри 35,0 на цифри 32,0903 (т. 1, а.с.202).

04.04.2012 Управлінням Держкомзему у Сквирському районі за результатом розгляду матеріалів проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду гр. ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства на підставі розпорядження Сквирської РДА № 245 від 11.03.2010 видано умови № 04-44-550 відведення земельної ділянки, якими встановлено можливість розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду гр. ОСОБА_1 в межах Кривошиїнської сільської ради Сквирського району Київської області за умов, зокрема: загальна площа земельних ділянок - 32,0903 га; мета відведення: для ведення фермерського господарства (т. 1, а.с.206).

10.04.2012 між Сквирською РДА та ФГ «Романат» укладено договір оренди землі - земельної ділянки площею 32,0903 га із земель запасу, сільськогосподарського призначення, що розташована в межах Кривошиїнської сільської ради Сквирського району Київської області.

Рішенням Сквирської районної ради Київської області від 27.02.2013 затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельної ділянки площею 32,0903, що надається в оренду гр. ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства в межах Кривошиїнської сільської ради Сквирського району Київської області (т. 1, а.с. 211).

Наказом № КИ/3224083200:04:026/00013156 Головного управління Держземагентства у Київській області Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки від 07.02.2014 затверджено Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства гр. ОСОБА_1 на території Кривошиїнської сільської ради Сквирського району Київської області та надано ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку загальною площею 32,0903 га (кадастровий номер 3224083200:04:026:0003) для ведення фермерського господарства, строком на 14 років, розташовану на території Кривошиїнської сільської ради Сквирського району Київської області.

28.03.2014 між Головним управлінням Держземагентства у Київській області (орендодавець) та громадянином ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки.

Відповідно до п. 1 договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 32,0903 га, цільове призначення - для ведення фермерського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, що розташована за адресою: Кривошиїнська сільська рада Сквирського району Київської області.

Згідно з п. 2 договору в оренду надається земельна ділянка площею 32,0903 га, в тому числі рілля - 32,0903 га, кадастровий номер 3224083200:04:026:0003 за рахунок земель державної власності.

Як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, прокурор просив суд визнати недійсним та скасувати зазначений наказ Держземагентства у Київській області та визнати недійсним договір оренди від 28.03.2014, посилаючись на те, що фермерське господарство після державної реєстрації має право на отримання додаткової земельної ділянки, але як юридична особа, а не як громадянин із метою створення фермерського господарства, тоді як ОСОБА_1 вже отримував земельну ділянку, яка передана зареєстрованому ним фермерському господарству «Романат». Отже, відповідно до вимог ст. 8 Закону України «Про фермерське господарство», за доводами прокурора, після укладення договору оренди первісної земельної ділянки, всі інші земельні ділянки мали бути отримані у користування відповідно до вимог ст.ст. 124, 134 Земельного кодексу України, ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» лише на конкурсних засадах - за результатами аукціону.

Прокурор звернувся з даним позовом в інтересах держави як позивач, а відповідачем-1 прокурором вказано Головне управління Держгеокадастру у Київській області.

Звернення прокурора з даним позовом обґрунтоване посиланням на ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до якої прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб?єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Прокурор, посилаючись на ст. 15-1, ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України та пп. 13 п. 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Київській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 р. № 308 зазначав, що на даний час розпорядником земель державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Київської області являється Головне управління Держгеокадастру у Київській області, як орган, якому делеговано державою, як власником спірних земельних ділянок, повноваження розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Київської області.

Прокурор стверджує, що саме вищевказаним уповноваженим органом допущено порушення вимог земельного законодавства при наданні в оренду земель та до теперішнього часу не вжито заходів щодо їх усунення. Крім того, Головне управління Держгеокадастру у Київській області не уповноважене скасовувати прийняті оскаржувані накази.

Також, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій форм власності. Проте, Положенням про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 15 від 14.01.2015, не передбачено повноважень Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру і її територіальних органів щодо пред?явлення позовів про визнання недійсними організаційно-розпорядчих актів органів державної влади або місцевого самоврядування.

Жоден інший орган державної влади, який наділений повноваженнями щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства при розпорядженні та користуванні земельними ділянками, на захист порушених прав держави до суду не звертався, тому у прокурора виникло право на звернення до суду у зв?язку з бездіяльністю цих органів.

Враховуючи викладене та те, що Головне управління Держгеокадастру у Київській області є відповідачем-1 та позбавлене повноважень самостійно скасувати спірні накази у зв?язку з їх реалізацією шляхом укладення спірного договору оренди землі, а Державна служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальні органи не уповноважені звертатись з позовами до суду, керуючись ст. 53 ГПК України, прокурор звернувся з даним позовом в інтересах держави як позивач.

З огляду на те, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив Головне управління Держгеокадастру у Київській області одним зі співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання недійсним його оскарженого наказу, судова колегія вважає, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та звернувся до суду як самостійний позивач.

Так, згідно з ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час винесення оспорюваного наказу) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно з ч. 2 ст. 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Частиною 2 ст. 124 Земельного кодексу України встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 134 Земельного кодексу України встановлено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Згідно правової позиції, яка викладену у постанові судової палати у цивільних та адміністративних справам Верховного суду України від 03.02.2016 (справа № 6-2902цс15) при вирішенні позовних вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягають правила надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, згідно із статтею 7 Закону № 973-ІУ як спеціального по відношенню до статті 123 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство» (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону України «Про фермерське господарство»).

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону.

Як встановлено судом та зазначалося вище, на підставі оскаржуваного наказу, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства гр. ОСОБА_1 , 28.03.2014 між Головним управлінням Держземагентства у Київській області (орендодавець) та громадянином ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки.

Відповідно до п. 1 договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 32,0903 га, цільове призначення для ведення фермерського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, що розташована за адресою: Кривошиїнська сільська рада Сквирського району Київської області.

Згідно з п. 2 договору в оренду надається земельна ділянка площею 32,0903 га, в тому числі рілля - 32,0903 га, кадастровий номер 3224083200:04:026:0003 за рахунок земель державної власності.

Пунктом 9 договору сторони погодили, що договір укладено строком на 14 років. Після закінчення терміну дії договору Орендар має переважне право поновлення його на новий строк.

Згідно з п. 15 договору земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства за рахунок сільськогосподарських земель державної власності.

28.03.2014 Головним управлінням Держземагентства у Київській області (орендодавець) та громадянином ОСОБА_1 (орендар) було підписано акт приймання-передачі земельної ділянки, з якого вбачається, що Орендодавець передав, а Орендар прийняв земельну ділянку площею 32,0903 га , кадастровий номер 3224083200:04:026:0003 за рахунок земель державної власності для ведення фермерського господарства.

28.03.2014 державним реєстратором Савченко М.А. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за індексним № 12014173 зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3224083200:04:026:0003 площею 32,0903 га.

В матеріалах справи містяться виготовлений на замовлення ОСОБА_1 кадастровий план земельної ділянки площею 32,0903 га, що знаходится в межах Кривошиївської сільської ради, та знаходиться в користуванні у ОСОБА_1 (фермерське господарство), план зон обмежень, обтяжень та сервітутів вказаної земельної ділянки.

При цьому, відповідно до довідки Кривошиївської сільської ради № 43 від 18.02.2020 у ОСОБА_1 , голови ФГ «Романат» на території Кривошиївської сільської ради Київської області в оренді перебуває тільки одна земельна ділянка з кадастровим номером 3224083200:04:026:0003 площею 32,0903 га. Інші земельні ділянки за ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Романат» не рахуються (т. 1, а.с. 150).

Оскільки прокурором, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не було надано доказів того, що у користуванні ОСОБА_1 , (третьої особи) чи ФГ «Романат» (відповідача-2), крім земельної ділянки з кадастровим номером 3224083200:04:026:0003 площею 32,0903 га, перебуває або перебувала в оренді інша земельна ділянка, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказану земельну ділянку не можна вважати додатково отриманою земельною ділянкою, і відповідно, набуття такої земельної ділянки в оренду не свідчить про збільшення за її рахунок масиву земель фермерського господарства.

Як вже зазначалося вище та встановлено судом, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення гр. ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства в межах Кривошиїнської сільської ради надано розпорядженням Сквирської районної державної адміністрації Київської області № 245 від 11.03.2010 (т.1, а.с. 199), до якого Розпорядженням Сквирської РДА від 31.10.2011 № 604 внесено зміни щодо площі земельної ділянки, а саме: цифри « 35,0» замінено на цифри «32,0903» (т. 1 а.с 202).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 8 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції станом на дату реєстрації ФГ «Романат» - 19.03.2010) передумовою державної реєстрації фермерського господарства є отримання земельної ділянки в оренду в установленому порядку (на підставі договору оренди або одержання акта на право власності на землю).

Як вже зазначалося, відповідно до ч. 2 ст. 134 ЗК України (у чинній на момент прийняття оспорюваного наказу) не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення в т.ч. фермерського господарства.

Водночас, відповідно до правового висновку, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, з урахуванням вимог ст. ст. 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство», ст. ст. 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

На переконання колегії суддів, прокурором не було обґрунтовано, яким чином укладені ОСОБА_1 у період до 2014 року договори оренди суперечили встановленому законодавством порядку відведення земельної ділянки в оренду, а також того, чому первісно укладений 04.01.2010 між Сквирською РДА (Орендодавець) та ОСОБА_1 (Орендар) на 1 рік договір не міг бути підставою для реєстрації в березні 2010 року Фермерського господарства «Романат».

Колегія суддів відхиляє доводи прокурора про те, що згідно відповіді ГУ Держпродспоживслужби у Київській області сільськогосподарська техніка за ОСОБА_1 та ФГ «Романат» не зареєстрована (т. 1, а.с. 50), оскільки, вказана обставина не впливає на вирішення даного спору по суті. При цьому, правомірність створення та реєстрації ФГ «Романат» не входить до предмету дослідження у межах даної справи.

Слід зазначити, що відсутність у користуванні фермерського господарства жодної земельної ділянки нівелює мету його створення та виключає можливість здійснення господарської діяльності.

Отже, як вірно вказав суд першої інстанції, предметом Розпорядження Сквирської районної державної адміністрації № 245 від 11.03.2010 з урахуванням змін, внесених Розпорядженням Сквирської РДА від 31.10.2011 № 604, та предметом Наказу Головного управління Держземагентства у Київській області «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки від 07.02.2014» є одна (єдина, первісна) земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 32,0903 га. Передана ОСОБА_1 за оспорюваним наказом земельна ділянка є тією самою земельною ділянкою, яка була передана йому в короткострокову оренду на 1 рік за договором від 04.01.2010, а в подальшому і за договором від 28.03.2014.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що наказ Головного територіального управління Держземагентсва у Київській області за № КИ/3224083200:04:026/00013156 від 07.02.2014 «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки» відповідає вимогам земельного законодавства, прокурором не доведено порушення у даному випадку інтересів держави, а тому підстави для визнання його недійсним відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про фермерське господарства» (у відповідній редакції) визначено, що після одержання державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації.

У відповідності до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 у справі №376/331/16-ц, за змістом статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону № 973-IV після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов?язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Враховуючи викладене, твердження прокурора про те, що договір оренди землі від 28.03.2014 укладений всупереч законодавчо встановленої процедури набуття права оренди на земельну ділянку з метою ведення фермерського господарства, при укладенні якого сторонами не було дотримано вимог ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, також не знайшло свого підтвердження під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, а отже підстави для визнання його недійсним згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України та ч. 1 ст. 215 ЦК України також відсутні.

Таким чином, прокурором не було надано суду усіх належних, допустимих, достатніх і достовірних доказів для задоволення позову. Позовні вимоги прокурора про скасування та визнання недійсним наказу та договору оренди земельної ділянки, є такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства України, а тому місцевим господарським судом правомірно відмовлено у їх задоволенні.

Що стосується клопотання про застосування строків позовної давності до позовних вимог у даній справі, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 цього ж кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 цього ж кодексу встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 2-5 ст. 267 цього ж кодексу заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

У пункті 45 постанови Великої палати Верховного Суду України від 21.08.2019 року у справі 911/3681/17 зазначено, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) чинники.

Порівняльний аналіз змісту термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України (ЦК України) дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Вказана правова позиція напрацьована усталеною судовою практикою, як Верховного Суду України в постановах від 17.02.2016 року у справі № 6-2407цс15, від 01.07.2015 року у справі № 6-178гс15, так і Верховного Суду в постановахі від 15.05.2018 року у справі № 911/3210/17, від 08.05.2018 року у справі № 911/2534/17.

У спірних правовідносинах суб`єктом прав є саме держава, а не її конкретний орган, тому зміна уповноваженого органу щодо розпорядження спірними земельними ділянками і здійснення контролю за нею, як і у даній справі.

Визначаючи початок перебігу позовної давності у даній справі, слід враховувати, коли про порушене право дізналася або могла дізнатися саме держава в особі уповноваженого органу, а не конкретний позивач або прокурор.

Наведе відповідає висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду у справах №3-932гс17 від 18.10.2017, №3-869гс17 від 16.08.2017, №3-455гс17 від 07.06.2017, №3-1486гс16 від 22.03.2017, №916/2122/13 від 22.04.2015, №11/163/2011/5003 від 25.03.2015 та підтримується усталеною судовою практикою Верховного Суду, зокрема у постановах від 24.01.2018 у справі № 914/801/17, від 19.06.2018 у справі №922/2756/17.

Крім того, у постанові суду касаційної інстанції від 16.09.2015 року у справі №6-68цс15 зазначено, що держава несе ризик спливу позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Так, судом встановлено, що Прокурор звернувся з позовом у даній справі до суду 23.12.2019 (відтиск поштового штемпеля на конверті (т.1 а.с. 82)). У позовній заяві прокурором зазначено, що копію оспорюваного наказу та договору оренди отримано ним у листопаді 2018 року, у той час як згаданий наказ та договір оренди датовані ще жовтнем та груднем 2014 року.

Судом встановлено, що уповноважений орган, в інтересах якого прокурором подано даний позов - Держгеокадастр є правонаступником Державного агентства земельних ресурсів, яке у свою чергу є правонаступником Державного комітету України із земельних ресурсів.

Держгеокадастр довідався про факт прийняття спірних розпоряджень принаймні в лютому 2014 року (07.02.2014) - в момент видачі наказу КИ/3224083200:04:026/00013156 Головним управлінням Держземагенства у Київській області про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки загальною площею 32,0903 га (кадастровий номер 3224083200:04:026:0003) в адміністративних межах Кривошиїнської сільської ради Сквирського району та укладення оспорюваного договіру оренди земельної ділянки, між Держземагенством у Сквирському районі Київської області з ОСОБА_1 від 28.03.2014 року.

Отже, в даному випадку вбачається пропущення строків позовної давності. Поважність причин пропуску строку позовної давності, прокурором не вказано. При цьому, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, прокурором не було надано суду належних та допустимих доказів, що б підтверджували переривання або зупинення перебігу позовної давності щодо вказаних його вимог до відповідачів.

Разом з тим, перш ніж застосовувати позовну давність, необхідно з`ясувати, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Оскільки, як суд першої інстанції так і суд апеляційної інстанції дійшли до висновку про відсутність підстав для задоволення позов (відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу) то відсутні і підстави для застосування позовної давності у даній справі. Порушення права держави (позов поданий прокурором в інтересах держави) не встановлено під час розгляду справи. Відмовляючи у задоволенні позову прокурору, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих та правомірних висновків.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23.06.1993).

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред`явлення таких роз`яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду.

Обов`язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» від 27.10.1993).

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції прокурором не було подано належних та переконливих доказів на підтвердження заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі прокурора на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Київської області від 06.05.2021, прийняте після повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв`язку з правильним застосуванням норм матеріального права, є таким що відповідає нормам закону.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Заступника керівника Київської обласної прокуратури слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду Київської області від 06.05.2021 - залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 06.05.2021 у справі №911/16/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 06.05.2021 у справі №911/16/20 залишити без змін.

3. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на Київську обласну прокуратуру.

4. Матеріали справи №911/16/20 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст підписано 30.05.2022 після виходу суддів з відпустки.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді С.Р. Станік

Є.Ю. Шаптала