Постанова

від 14.02.2022 по справі 922/2618/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2022 року м. Харків Справа № 922/2618/21

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Гетьман Р.А., суддя Крестьянінов О.О.

за участю секретаря судового засідання Ярітенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Харківської міської ради (вх.№3337Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 29.09.2021 у справі №922/2618/21, ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Шатерніковим М.І., повний текст складено 11.10.2021,

за позовом Харківської міської ради, м. Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Експерт-сервіс", м. Харків,

про стягнення 728370,53грн,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2021 року Харківська міська рада звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Експерт-сервіс" безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 728370,53грн за використання земельної ділянки комунальної власності у період з 01.04.2020 по 31.05.2021 (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, яка прийнята протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.08.2021).

Рішенням Господарського суду Харківської області від 29.09.2021 у справі №922/2618/21 відмовлено у задоволенні позову Харківської міської ради повністю.

Не погодившись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, Харківська міська рада звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 29.09.2021 у справі №922/2618/21 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.11.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Харківської міської ради (вх.№3337Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 29.09.2021 у справі №922/2618/21 та призначено її до розгляду на 16 грудня 2021 року, про що повідомлено учасників справи в порядку статей 120, 268 ГПК України.

19.11.2021 до Східного апеляційного господарського суду від представника ТОВ "Експерт-сервіс" надійшов відзив на апеляційну скаргу (№13449), в якому відповідач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення місцевого господарського суду залишити без змін, посилаючись на те, що відповідач використовує частину земельної ділянки площею 0,2050 га під будівлею та в обсязі необхідному для обслуговування будівлі. Також відповідач просить поновити строк на подання доказів на підтвердження звернення відповідача до Харківської міської ради з листом від 24.06.2020 щодо укладення договору оренди землі та долучити до матеріалів справи копії документів, а саме: листа від 27.07.2020 №5912/0/225-20, листа від 08.10.2020 №810201 (а.с.194-200) .

Судове засідання Східного апеляційного господарського суду з розгляду апеляційної скарги призначене на 16.12.2021 не відбулось у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді-доповідача Фоміної В.О., ухвалою суду від 21.12.2021 повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 05.01.2022.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.01.2022 у зв`язку із відпусткою судді Пуль О.А. для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Фоміна В.О., суддя Гетьман Р.А., суддя Крестьянінов О.О.

05.01.2022 до суду апеляційної інстанції від представника Харківської міської ради надійшла заява про розгляд справи за відсутністю представника апелянта, в якій зазначено, що апеляційну скаргу заявник підтримує в повному обсязі та просить суд її задовольнити (а.с. 212).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.01.2022, у зв`язку зі зміною складу суду та необхідністю з`ясування питань, які обговорювались у судовому засіданні, вирішено оголосити перерву в судовому засіданні до 15 лютого 2022 року.

У судове засідання Східного апеляційного господарського суду 15.02.2022 представник позивача не з`явився. Натомість, засобами електронного зв`язку до суду апеляційної інстанції від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтовано обставинами організаційного та кадрового забезпечення новоутвореного Департаменту земельних відносин Харківської міської ради, якому доручено представляти інтереси Харківської міської ради в даній справі, а також зайнятістю працівників позивача в інших судових засіданнях.

Розглянувши клопотання апелянта про відкладення розгляду справи, апеляційний господарський суд вважає його таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Частинами 11, 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Верховний Суд у постанові від 29.04.2020 у справі №910/6097/17 зазначив, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні за їх відсутності.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що явка представників учасників у судове засідання обов`язковою не визнавалась, усі доводи і вимоги учасники справи можуть викласти і подати суду письмово,тоді як у клопотанні про відкладення розгляду справи заявник не навів суду доводів, що унеможливлюють розглянути судом апеляційної інстанції апеляційну скаргу за відсутності його представника.

Отже,під час розгляду даної справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до приписів пункту 4 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого частиною 1 статті 273 цього Кодексу.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України).

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що участь в засіданні суду(як і інші права, передбачені частиною першою статтею 42 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов`язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача.

В судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 15.02.2022 представник відповідача заперечував проти доводів апелянта з підстав, зазначених у відзиві на апеляційну скарги, зазначивши про законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, а тому просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - без змін.

Розглянувши клопотання відповідача, викладене у відзиві на апеляційну скаргу, про поновлення строку на подання доказів та долучення їх до матеріалів справи (вх. № 13449), колегія суддів дійшла висновку про відмову в його задоволенні, виходячи з такого.

Відповідно до частини 2, 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви; відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. (ч.ч. 4, 5 ст. 80 ГПК України).

Відповідно до частини 1, 2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та (одночасно) перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно із частиною 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази про неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Таким чином, надання судом апеляційної інстанції оцінки доказам, які були подані стороною у справі лише до суду апеляційної інстанції, без дослідження причин неподання цих доказів до суду першої інстанції, буде вважатися порушенням положень статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України.

Наведені положення Господарського процесуального кодексу України пов`язують вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів з одночасним виконанням критеріїв: "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи". При цьому тягар доведення зазначених обставин покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) про долучення доказів.

Подібна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 01.07.2021 у справі № 46/603.

Відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - відповідача). Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

При цьому, за імперативним приписом частини четвертої статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Так, відповідач подав до суду апеляційної інстанції копії листів Харківської міської ради надіслані у відповідь на його звернення щодо укладення договору оренди, мотивуючи це тим, що позивач не заперечував ці обставини.

Суд апеляційної інстанції вважає, що посилання апелянта на те, що він не міг припустити доцільність подання цього документу під час розгляду справи в першій інстанції, не є об`єктивною причиною його неподання у розумінні приписів частини 3 статті 269 ГПК України. Водночас, прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених статтею 269 ГПК України підстав для їх прийняття фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Зі змісту відзиву на апеляційну скаргу вбачається, що заявником не наведено жодної причини неможливості подання вказаного доказу до суду першої інстанції та норми, яка б забороняла йому вчиняти такі дії, що виключає процесуальні підстави для дослідження його апеляційним судом у сукупності з іншими доказами, наявними в матеріалах справи.

В судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 15.02.2022 представник відповідача заперечував проти доводів апелянта з підстав, зазначених у відзиві на апеляційну скарги, зазначивши про законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, а тому просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - без змін.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у відповідності до вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України зазначає про такі обставини.

З матеріалів справи вбачається, що 08.11.2017 між Фізичною особою-підприємцем Ануфренко Іриною Миколаївною (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Експерт-сервіс" (покупець) було укладено договір купівлі-продажі нежитлової будівлі, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Коссе Л.М., зареєстровано в реєстрі за №2080 (а.с.68-70).

Відповідно до умов пункту 1 цього договору продавець передав у власність, а покупець прийняв у власність нежитлову будівлю літ. "Ф-3", загальною площею 1420,6 кв.м, що знаходиться за адресою: місто Харків, вулиця Тахіатська, 3 (далі - нерухоме майно). Вказане нерухоме майно розташоване на земельній ділянці площею 0,5400 га, кадастровий номер 6310136600:04:007:0010, згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, наданим Головним Управлінням Держгеокадастру у Харківській області 03.11.2017 за № НВ-6305184962017 - відомості про обмеження у використанні земельної ділянки - вид обмеження: інше обмеження, площею 0,5400 га, строк дії обмеження - безстроково.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 08.11.2017 № 103093105 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Експерт-сервіс" зареєстровано право власності на нежитлову будівлю літ. "Ф-3", загальною площею 1420,6 кв.м, за адресою: місто Харків, вулиця Тахіатська, 3, на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 08.11.2017 №2080 (а.с. 71).

Як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами, нежитлова будівля літ. "Ф-3", загальною площею 1420,6 кв.м, розташована за адресою: м. Харків, вул. Тахіатаська, 3, на момент її придбання відповідачем знаходилась на земельній ділянці з кадастровим номером 6310136600:04:007:0010, яка перебувала в тимчасовому користуванні на умовах оренди у ФОП Ануфренко І.М на підставі договору оренди землі від 22.11.2005 №66306/05 (а.с.29, 41).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 29.06.2021 № 263500973 земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:04:007:0010, площею 0,54 га, розташована за адресою: місто Харків, вулиця Тахіатська, 3, перебуває у комунальній власності Харківської міської ради; датою державної реєстрації права власності на вказану земельну ділянку зазначено 22.12.2016 (а.с.27-28).

19.03.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Експерт-сервіс" звернулось до Харківської міської ради з листом про надання дозволу на розробку технічної документації щодо поділу вказаної земельної ділянки для подальшого оформлення на земельну ділянку права користування на умовах оренди (а.с. 98).

У відповідь Харківською міською радою листом від 19.04.2018 №2559/0/225-18 повідомлено ТОВ "Експерт-сервіс" про те, що рішенням 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 20.09.2017 № 739/17 фізичній особі-підприємцю Ануфренко Ірині Миколаївні, що є користувачем земельної ділянки (кадастровий номер 6310136600:04:007:0010) по вул. Тахіатаській, 3, згідно договору оренди землі від 22.11.2005 №66306, надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу вказаної земельної ділянки (а.с. 99).

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Господарського суду Харківської області від 12.12.2018 у справі №922/2380/18 розірвано договір оренди землі від 22.11.2005 №66306/05, укладений між Харківською міською радою та Фізичною особою-підприємцем Ануфренко Іриною Миколаївною.

Вказане рішення суду мотивоване тим, що у відповідності до вимог земельного законодавства підставою припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, а у відповідності до Інформаційної довідки з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно по вул. Тахіатаській, 3, нежитлова будівля літ. "Ф-3", загальною площею 1420,6 кв.м, належить на праві приватної власності ТОВ "Експерт-сервіс" (ЄДРПОУ 32949808) на підставі договору купівлі-продажу від 08.11.2017 №2080, нежитлова будівля літ. "Ц-3", загальною площею 1007,5 кв.м, належить на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі дублікату договору купівлі-продажу, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про розірвання спірного договору в судовому порядку.

Актом приймання земельної ділянки до земель запасу (кадастровий номер 6310136600:04:007:0010) від 24.04.2019 реєстр. №104/19 прийнято земельну ділянку площею 0,5400 га, яка була у користуванні ФОП Ануфренко І.М. згідно договором оренди землі від 22.11.2005 №66306/05, до земель запису міста. Цей акт складено в односторонньому порядку у зв`язку з рішенням Господарського суду Харківської області від 12.12.2018 у справі №922/2380/18 (а.с.41).

20.03.2019 інформацію про припинення права оренди земельної ділянки площею 0,5400 га, кадастровий номер 6310136600:04:007:0010, для будівництва та подальшої експлуатації швацького цеху, ділянки по обробці природного каменю та СТО Ануфренко І.М. на підставі вищезазначеного рішення суду внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с.29).

10.09.2019 ТОВ "Експерт-сервіс" подано заяву до Харківської міської ради про надання згоди на поділ земельної ділянки промислового призначення, яка знаходить в комунальній власності, за адресою: м. Харків, вул. Тахіатаська, 3, кадастровий номер 6310136600:04:007:0010, на якій знаходиться будівля, що належить ТОВ "Експерт-сервіс" на праві приватної власності (а.с. 100).

10.10.2019 Харківською міською радою надано відповідь №7581/0/225-19 на звернення ТОВ "Експерт-сервіс" щодо поділу земельної ділянки (кадастровий номер 6310136600:04:007:0010), в якій зазначено, що інформація вказана у вищезазначеному листі буде врахована при розгляді питання про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 0,5400 га (кадастровий номер 6310136600:04:007:0010) для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель по вул. Тахіатаській, 3 (а.с.101).

В подальшому, рішенням 33 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26 02.2020 №2017/20 (пункт 12 додатку 3) погоджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 0,5400 га (кадастровий номер 6310136600:04:007:0010) на земельну ділянку № 1 площею 0,3350 га та земельну ділянку № 2 площею 0,2050 га для обслуговування нежитлових будівель по вул. Тахіатаській, 3 (Київський район) (а.с. 102).

Отже, в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:04:007:0010 утворилося дві земельні ділянки:

- земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:04:007:0120 площею 0,3350 га по вул. Тахіатаській, 3;

- земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:04:007:0121 площею 0,2050 га по вул. Тахіатаській, 3.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 29.12.2020 №НВ-0006223242020 земельна ділянка площею 0,2050 га з кадастровим номером 6310136600:04:007:0121 по вул. Тахіатаській, 3 у м. Харкові має цільове призначення - 1.11.6 для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель; категорію земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення; вид використання - для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель; форма власності - комунальна власність. Датою державної реєстрації вказаної земельної ділянки зазначено 01.04.2020 (а.с.30).

Як зазначено позивачем у позовній заяві, враховуючи відсутність зареєстрованих за будь-якими юридичними або фізичними особами прав на земельну ділянку по вул. Тахіатаській, 3 у м. Харкові з кадастровим номером 6310136600:04:007:0121, та з урахуванням ст. ст. 12, 80, 83 Земельного кодексу України, земельна ділянка площею 0,2050 га по вул. Тахіатаській, 3 у м. Харкові перебуває у власності територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради.

14.05.2021 Департаментом територіального контролю та земельних відносин Харківської міської ради здійснено обстеження земельних ділянок за адресою: м. Харків, вул. Тахіатаська, 3 (кадастровий номер 6310136600:04:007:0010) (кадастровий номер 6310136600:04:007:0120) (кадастровий номер 6310136600:04:007:0121) з урахуванням витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 01.11.2013 №НВ-6300612892013, від 29.12.2020 № НВ-0006224082020, від 29.12.2020 № НВ-00062232422020, про що головним спеціалістом сектору інспекційної роботи Інспекції з контролю за використанням та охороною земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради Соколовим С.С. складено відповідний акт (а.с.35-36).

В акті обстеження земельної ділянки від 14.05.2021 встановлено, що згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 01.11.2013 №НВ-6300612892013 земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:04:007:0010 зареєстрована 01.12.2005, її площа складає 0,5400 га, яка відповідно до даних публічної кадастрової карти України перенесена в архів 01.04.2020; згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 29.12.2020 №НВ-0006224082020 земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:04:007:0120 зареєстрована 01.04.2020, її площа складає 0,3350 га; згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 28.09.2020 №НВ-0005708772020 земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:04:007:0121 зареєстрована 01.04.2020, її площа складає 0,2050 га.

Також, відповідно до акта обстеження було встановлено, що з 20.03.2019 по 01.04.2020 земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:04:007:0010 площею 0,5400 га по вул. Тахіатаській, 3, використовувалась ТОВ "Експерт-сервіс" та ОСОБА_1 без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України; з 01.04.2020 по теперішній час земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:04:007:0120 площею 0,3350 га по вул. Тахіатаській, 3, використовується ОСОБА_1 без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст.ст.125, 126 Земельного кодексу України; з 01.04.2020 по теперішній час земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:04:007:0121 площею 0,2050 га по вул. Тахіатаській, 3 використовується ТОВ "Експерт-сервіс" без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст.ст.125, 126 Земельного кодексу України.

Як стверджує позивач, відповідач у період з 01.04.2020 по 31.05.2021 використовував земельну ділянку комунальної форми власності по вул. Тахіатаській, 3 у м. Харкові, кадастровий номер 6310136600:04:007:0121, та всупереч положенням ст.206 Земельного кодексу України не сплачував за користування вказаною земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберіг за рахунок Харківської міської ради як власника земельної ділянки за вказаною адресою майно, а саме грошові кошти у розмірі орендної плати. Встановлені позивачем обставини стали підставою для звернення до суду з даним позовом з посиланням на приписи ст.ст.1212-1214 ЦК України.

Харківською міською радою на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки площею 2050 кв.м (кадастровий номер 6310136600:04:007:0121) по вул. Тахіатаській, 3 у м. Харкові від 17.12.2020 № 6289, виданого Відділом у м. Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області, здійснено розрахунок розміру безпідставно збережених ТОВ "Експерт-сервіс" коштів у розмірі орендної плати за період з 01.04.2020 по 31.05.2021 у сумі 845363,68 грн (а.с. 33-34).

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач стверджував, що на земельній ділянці з кадастровим номером 6310136600:04:007:0121 площею 0,2050 га також знаходиться пустир, яким ТОВ "Експерт-сервіс" не користується, а також будівля, що відповідно до технічного паспорту складає 569,3 кв.м, а тому вказана земельна ділянка використовується для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "Ф-3", площею 1420,6 кв.м, тоді як площа земельної ділянки під основною будівлею складає 569,3 кв.м. На підтвердження цих обставин відповідач надав копію технічного паспорта та відповідні фотознімки (а.с.61-67).

Крім того, зазначив про те, що ТОВ "Експерт-сервіс" протягом 01.04.2020-31.05.2021 сплачено земельний податок за період з 01.04.2020 по 31.12.2020 за користування земельною ділянкою у сумі 60384,00 грн та за січень-травень 2021 року у сумі 56609,15 грн.

28.07.2021 до місцевого господарського суду від позивача надійшла заява (вх. № 17578) про зменшення розміру позовних вимог, згідно з якою позивач просив суд стягнути з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 728370,53 грн за використання у період з 01.04.2020 по 31.05.2021 земельної ділянки комунальної власності м. Харкова з кадастровим номером 6310136600:04:007:0121 площею 0,2050 га по вул. Тахіатаській, 3 у м. Харкові. Зменшення розміру позовних вимог обґрунтовані тим, що позивачем при зверненні з позовом не було враховано суму сплаченого ТОВ "Експерт-Сервіс" за спірний період земельного податку у розмірі 116993,15 грн (а.с.108-110).

29.09.2021 місцевим господарським судом ухвалене оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог (а.с. 150-158).

Вказане рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що факт формування земельної ділянки з відповідними розмірами не свідчить про фактичне користування відповідачем саме такою площею земельної ділянки у період, коли право на користування всією сформованою земельною ділянкою у землекористувача не виникло на законних підставах (укладення відповідного правочину); позивачем не доведено факт користування відповідачем всією сформованою земельною ділянкою площею 0,2050га протягом спірного періоду як об`єкту цивільних прав у зазначеній площі, а отже суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість заявленого до стягнення розміру безпідставно збережених коштів.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також не застосована практика Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Зокрема, апелянт з посиланням на практику Верховного Суду звертає увагу на те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою міська рада просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові. За твердженням апелянта, обставини правомірного володіння і використання відповідачем належного йому нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці, свідчить про фактичне використання ним у період з 01.04.2020 по 31.05.2021 цієї земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав, тоді як відповідачем не доведено формування за зазначеною адресою земельної ділянки меншої площі для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає наступне.

Предметом позову у даній справі є вимога про стягнення з відповідача, як власника об`єкта нерухомого майна, безпідставно збережених коштів на підставі статей 1212-1214 ЦК України за фактичне користування за період з 01.04.2020 по 31.05.2021 без належних правових підстав земельною ділянкою комунальної власності (кадастровий номер 6310136600:04:007:0121), на якій цей об`єкт розміщений.

Статтею 80 Земельного кодексу України передбачено, що суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Згідно положень статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким згідно з частиною першою статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до частин 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час набуття права власності на нерухоме майно) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Водночас за змістом статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

За змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди (користування) земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди (користування) земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору (тощо) з моменту державної реєстрації цього права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до статті 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом положень глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

За змістом глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України та положень статті 1212 Цивільного кодексу України, до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 922/207/15 і № 922/5468/14, від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.

Відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, на якій розміщено зареєстровані за ним об`єкти нерухомості, у спірний період без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування земельною ділянкою як орендну плату, тому зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України (аналогічні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, у постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 922/3524/19 тощо).

Для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати згідно із статтями 1212- 1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований, необхідно, насамперед, з`ясувати: а) чи наявні правові підстави для використання земельної ділянки; б) яка площа земельної ділянки та чи є вона сформованою відповідно до вимог земельного законодавства; в) в якому розмірі підлягають відшкодуванню доходи, пов`язані із безпідставним збереженням майна, розраховані відповідно до вимог земельного законодавства, а саме на підставі нормативної грошової оцінки землі. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 922/981/18, від 09 лютого 2021 року по справі № 922/3617/19.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач з 08.11.2017 є власником нерухомого майна (нежитлової будівлі), розміщеного на земельній ділянці з кадастровим номером 6310136600:04:007:0121, площею 0,2050 га, за адресою: м. Харків, вул. Тахіатська, 3. Матеріали справи не містять доказів належного оформлення відповідачем права користування вказаною земельною ділянкою, зокрема укладення відповідних договорів оренди з позивачем та державної реєстрації такого права на відповідній земельній ділянці.

Позов у цій справі подано з підстав фактичного користування відповідачем спірною земельною ділянкою у період з 20.04.2020 по 31.05.2021 без достатніх правових підстав та несплати ним коштів у розмірі орендної плати за її використання, що призвело до безпідставного збереження коштів за рахунок позивача, які відповідач зобов`язаний повернути на підставі статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України.

З урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах, зокрема від 11.06.2019 у справі № 922/551/18, від 01.10.2019 у справі № 922/2082/18, від 17.03.2020 у справі № 917/353/19 для вирішення спору про стягнення безпідставно збережених коштів у виді орендної плати за земельну ділянку, необхідно з`ясувати, чи є земельна ділянка об`єктом цивільних прав, а також установити обґрунтованість порядку та підстав нарахування орендної плати за користування земельною ділянкою.

Зазначені обставини, з урахуванням вимог статті 77 Господарського процесуального кодексу України, повинні бути підтверджені певними засобами доказування відповідно до земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з частинами 1-4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); за затвердженими комплексними планами просторового розвитку території територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, детальними планами території. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі (такий висновок викладений у постановах Верховного Суду 04.03.2021 у справі № 922/3436/19, від 16.06.2021 у справі №922/1646/20).

Про необхідність застосування статті 79-1 Земельного кодексу України та положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" при розгляді позову про стягнення безпідставно збережених коштів у виді недоотриманої орендної плати неодноразово зазначалося Верховним Судом, зокрема у постановах від 29.01.2019 у справах № 922/3780/17 та № 922/536/18, від 11.02.2019 у справі № 922/391/18, від 12.04.2019 у справі № 922/981/18 та від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, в яких міститься висновок про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові. У випадку відсутності сформованості спірної земельної ділянки , як об`єкту цивільних прав вказане свідчить про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Матеріалами справи підтверджується, що 01.04.2020 спірна земельна ділянка площею 0,2050 га з кадастровим номером 6310136600:04:007:0121 є сформованою.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.03.2020 у справі № 922/926/19 та від 09.03.2021 у справі № 922/1453/20 зазначено, що застосовуючи положення статті 79-1 Земельного кодексу України до правовідносин, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням земельної ділянки, помилковим буде врахування лише положень щодо сформованості земельної ділянки після реєстрації її у Державному земельному кадастрі. Так, частина 1 цієї статті чітко зауважує, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Згідно з частиною 9 статті 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Тобто під час розгляду спору про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати зазначені положення статті 79-1 Земельного кодексу України не можуть застосовуватися окремо, тільки в частині її формування із присвоєнням кадастрового номеру, оскільки лише після державної реєстрації права власності, така земельна ділянка набуває статусу об`єкта, щодо якого можуть виникнути будь-які цивільні права.

Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 25.03.2021 у справі № 367/2979/16-а, аналізуючи положення частин 1, 9, 10 статті 79-1 Земельного кодексу України зауважив, що земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Отже, з урахуванням вказаних висновків Верховного Суду, підтвердженням формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав є наявність таких складових, а саме: кадастровий номер земельної ділянки; реєстрація її у Державному земельному кадастрі; державна реєстрація права власності на земельну ділянку за відповідною юридичною чи фізичною особою.

Таким чином, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав на те, що стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати можливе виключно з моменту формування земельних ділянок як об`єктів цивільного права, а саме після проведення державної реєстрації права власності.

Тобто, сформована земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:04:007:0121, може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту державної реєстрації права власності на неї за Харківською міською радою.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 263291426 від 25.06.2021, що надана позивачем в обґрунтування позовних вимог, відсутні відомості щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:04:007:0121, у тому числі щодо реєстрації за Харківською міською радою майнових прав на вказану земельну ділянку (а.с. 27-28).

Натомість згідно з вищезазначеною Інформацією у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно земельна ділянка (кадастровий номер 6310136600:04:007:0010) площею 0,5400 га по вул. Тахіатаській, 3 у м. Харкові належить до комунальної власності, власник: Харківська міська рада. Дата та час реєстрації об`єкта нерухомого майна - 22.12.2016. Підстава державної реєстрації: Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», серія та номер: 5245-VI, виданий 06.09.2012, видавник: Верховна Рада України.

Відтак, апеляційний господарський суд установив, що Харківською міською радою не надано доказів існування протягом заявленого у позові періоду: з 01.04.2020 по 31.05.2021 земельної ділянки, площею 0,2050 га по вул. Тахіатаській, 3 у м. Харкові з кадастровим номером 6310136600:04:007:0121 як об`єкта цивільних прав у розумінні статті 79-1 Земельного кодексу України.

Зазначена обставина виключає можливість обчислювати розмір безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю, оскільки об`єктом оренди може бути тільки земельна ділянка як сформований у встановленому законодавством порядку об`єкт цивільних прав (п. 5.18 постанови Верховного Суду від від 05.03.2020 у справі № 922/926/19).

Водночас колегія суддів враховує, що земельна ділянка із кадастровим номером 6310136600:04:007:0121 дійсно є комунальної власністю і належить територіальній громаді м. Харкова, але об`єктом права ця ділянка може стати тільки після реєстрації цього права за позивачем.

Отже, відсутність спірної земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у період з 01.04.2020 по 31.05.2021 виключає існування у будь-якого суб`єкта, в тому числі Харківської міської ради, права вимоги за кондикційним зобов`язанням, оскільки така вимога, що обґрунтована безоплатним користуванням відповідачем земельною ділянкою, не може виникнути раніше виникнення зареєстрованого права власності на цю земельну ділянку за відповідною юридичною особою.

Враховуючи зазначене вище, беручи до уваги встановлені обставини, зважаючи на ненадання позивачем будь-яких доказів наявності у Харківської міської ради речових прав на земельну ділянку у заявлений до стягнення період, що виключає можливість обчислення розміру безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість позовних вимог позивача.

Під час ухвалення оскаржуваного рішення суд першої інстанції не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 05.03.2020 у справі № 922/926/19 та від 09.03.2021 у справі № 922/1453/20. Проте, наведене не призвело до неправильного вирішення даної справи, а відтак колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову з підстав його необґрунтованості.

Щодо інших аргументів заявника апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у постанові, оскільки не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною у залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", рішення від 10.02.2010).

Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому відсутні підстави для його скасування в оскарженій частині.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги Харківської міської ради без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 29.09.2021 у справі №922/2618/21 - без змін.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Харківської області від 29.09.2021 у справі №922/2618/21 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст.ст.286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 01.06.2022.

Головуючий суддя В.О. Фоміна

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя О.О. Крестьянінов