Рішення

від 30.05.2022 по справі 903/162/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

31 травня 2022 року Справа № 903/162/22

Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняка А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі

за позовом Фізичної особи - підприємця Кухарука Мілетія Івановича

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроенерготорф-Інвест"

про стягнення 188264,25 грн,

за участю представників-учасників справи:

від позивача: Зубашенко Ю. В., адвокат, ордер серія ВЛ № 000,014646 від 11.05.2022;

від відповідача: н/з.

Права та обов`язки учаснику судового процесу роз`яснені відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України.

Відводу складу суду не заявлено.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Діловодство суду".

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Встановив:

позивач - Фізична особа - підприємець Кухарук Мілетій Іванович звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроенерготорф-Інвест" про стягнення 188264,25 грн, з них 674494,16 грн основного боргу (46316,28 грн орендної плати + 21177,88 грн вартість отриманих комунальних послуг), 5000,35 грн пені, 113249,96 грн - 1 % річних за користування грошовими коштами, 2519,78 грн інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору оренди нежитлового приміщення № 67 від 01.12.2019 в частині повної та своєчасної оплати орендних платежів та комунальних послуг.

Ухвалою суду від 28.02.2022 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначено на 29.03.2022, запропоновано відповідачу надати відзив на позов, позивачу - відповідь на відзив.

Ухвалу суду від 28.02.2022 надіслано судом позивачу на електронну адресу, що зазначена ним у позовній заяві.

Ухвалу суду від 28.02.2022 надіслано судом на зазначену позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження відповідача, яка відповідає відомостям із ЄДРПОУ: вул.Ковельська,22, м.Луцьк, Волинська область, 43016.

15.03.2022 поштовий конверт за ідентифікатором №4301040323770, що направлявся відповідачу повернувся до суду із довідкою відділення поштового зв`язку ф.20 "адресат відсутній за вказаною адресою".

Сторони в судове засідання 29.03.2022 не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою суду від 29.03.2022 повідомлено сторони про те, що розгляд справи по суті відбудеться 11.05.2022.

Ухвалу суду від 29.03.2022 надіслано судом на зазначену позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження відповідача, яка відповідає відомостям із ЄДРПОУ: вул.Ковельська,22, м.Луцьк, Волинська область, 43016 та на адресу директора товариства Гребенчака С. В..

08.04.2022 поштовий конверт за ідентифікатором №4301040346125, що направлявся на юридичну адресу відповідача повернувся до суду із довідкою відділення поштового зв`язку ф.20 "адресат відсутній за вказаною адресою".

11.04.2022 поштовий конверт за ідентифікатором №4301040346133, що направлявся адресу директора товариства Гребенчака С. В. повернувся до суду із відміткою про вручення 06.04.2022.

10.05.2022 відповідач через відділ документального забезпечення та контролю подав клопотання в якому просить визнати поважними причини неявки відповідача в судове засідання, відкласти розгляд справи, продовжити йому процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву та надіслати на зазначену в клопотанні електронну пошту копію позовної заяви з додатками. При обґрунтуванні клопотання вказує, що у зв`язку із запровадження в Україні 24.02.2022 воєнного стану відповідач не зміг отримати позовну заяву з додатками, оскільки поштові відправлення не забиралися, через страх пересування по Луцьку. Також зазначає, що у зв`язку із запровадженням в Україні воєнного стану у відповідача ускладнилася ефективна комунікація із фахівцем у галузі права.

В судовому засіданні 11.05.2022 представник позивача поклався на розсуд суду щодо задоволення клопотання відповідача.

Ухвалою суду від 11.05.2022 продовжено пропущений процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву по 26.05.2022; запропоновано відповідачу подати суду відзив на позов у строк по 26.05.2022, копію якого надіслати позивачу, докази надіслання надати суду; запропоновано позивачу подати суду: відповідь на відзив - в строк 5 днів з дня його отримання, копію відповіді на відзив надіслати відповідачу, докази надіслання надати суду; повідомлено сторін про те, що розгляд справи по суті відбудеться 31.05.2022.

Працівниками відділу документального забезпечення та контролю 12.05.20222 на електронну пошту відповідача (aet-invest@i.ua), яку він заначив у своєму клопотанні від 07.05.2022 направлено копію позовної заяви з додатками та копію ухвали суду від 11.05.2022, про що зроблено відмітку на клопотанні (а.с.82 зворотня сторона).

24.05.2022 на адресу суду повернулась без вручення адресату - відповідачу ухвала суду від 11.05.2022, що направлялась на юридичну адресу відповідача з відміткою пошти про причини невручення «адресат відсутній».

Представник позивача в судовому засідання 31.05.2022 позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача в судове засідання 31.05.2022 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча вчасно та належно був повідомлений 25.05.2022 про час та місце судового засідання, що підтверджується повернутим на адресу суду рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 4301040379341 та трекінгом відстеження поштового відправлення.

Відповідно до ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

З огляду на викладене суд розглядає справу за відсутності відзиву відповідача за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тобто, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про дату, час та місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Застосовуючи згідно з ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" від 07.07.1989р.).

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Папазова та інші проти України" (заяви №№ 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07) від 15.03.2012р. (п.29) суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006р. у справі "Красношапка проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення сторін про дату, час та місце розгляду спору по суті, повторної неявки відповідача, який був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності відповідача.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

встановив:

01.12.2019 між Фізичною особою - підприємцем Кухаруком Мілетієм Івановичем (далі - орендодавець, позивач, ФОП Кухарук М. І.) та ТзОВ «Агроенерготорф-Інвест» (далі - орендар, відповідач) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 67 (а.с. 27-30) (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець зобов`язався передати в тимчасове платне користування (оренду), а орендар зобов`язався прийняти згідно умов цього договору нежитлове приміщення, своєчасно сплачувати орендну плату та після припинення цього договору повернути приміщення орендодавцю відповідно до умов цього договору в тому ж стані, в якому він його отримав, з урахуванням нормального зносу. Приміщення загальною площею 25,00 м.кв., що є предметом цього договору є частиною першого поверху та знаходиться за адресою: вул.Ковельська,22, м.Луцьк (п.1.2 договору).

Згідно п. 2.1 договору передача приміщення, що орендується, здійснюється за актом прийому-передачі, підписання якого свідчить про фактичну передачу приміщення в оренду.

Пунктом 3.1. договору сторони погодили, що розмір щомісячної орендної плати за користування приміщення становить 3000,00 грн в т.ч. ПДВ. Орендна плата не включає в себе сплату за такі послуги: телефон, сигналізацію, охорону, вивіз сміття з приміщення, які орендар сплачує самостійно. Орендна плата починає нараховуватися з дня підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення в орендне користування і нараховується до підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення з орендного користування (п. 3.2. договору). Орендар зобов`язаний вносити орендну плату та інші платежі, передбачені договором у безготівковій або, за згодою сторін, в іншій формі на розрахунковий рахунок орендодавця, вказаний у договорі в гривнях України.

Орендна плата вноситься до 10-го числа місяця наступного за розрахунковим (п. 3.3 договору).

Відповідно до п. 9.1 договору сторони дійшли згоди, що цей договір діє з 01.12.2019 по 30.11.2020 включно. Якщо орендар продовжує користуватися приміщенням після закінчення строку дії договору, то за відсутності заперечень орендодавця протягом одного місяця із дня закінчення дії договору, договір вважається поновленим кожен раз на 1 рік (п.9.10 договору).

Даний договір підписаний повноважними представниками сторін без будь-яких зауважень.

В подальшому (01.12.2020 та 01.12.2021), на підставі п.9.10 договору, дія договору двічі пролонговувалась на 1 рік, оскільки орендар продовжував користуватися приміщенням після закінчення строку його дії, акт приймання-передачі приміщення з орендного користування не підписувався, а орендодавець не заперечував і не заперечує проти продовження строку дії договору.

На виконання умов п.2.1 договору сторони 01.12.2019 підписали акт прийому-передачі приміщення в оренду (а.с.31).

Відповідач умови договору в частині сплати орендної плати за період з вересня 2020 року по грудень 2021 року не виконував, в результаті чого утворилась заборгованість у сумі 46316,28 грн.

20.08.2021 позивач направив на адресу відповідача претензію від 18.08.2021 з вимогою погасити заборгованість в сумі 41120,88 грн до 25.08.2021, однак дана залишена відповідачем без реагування (а.с.32-34).

14.01.2022 позивач повторно звернувся до відповідача з претензією від 13.01.2022 в якій просив протягом 3-х робочих днів погасити заборгованість в сумі 67494,16 грн, однак дана залишена відповідачем без реагування (а.с.35-39).

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі-ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ст. 144 Господарського кодексу України(далі - ГК України), майнові права та майнові обов`язки суб`єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Згідно ст .173 ГК України та ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 193 ГК України, статей 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із Договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (ст. 760 ЦК України).

Згідно ст. 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Судом встановлено, що відповідачем не виконав взятих на себе зобов`язань згідно договору оренди за період з вересня 2020 по грудень 2021, в зв`язку з чим наявна заборгованість в розмір 46316,28 грн за заявлений позивачем період.

Даний факт відповідачем не спростовано, підтверджено матеріалами справи, а отже позовні вимоги про стягнення із відповідача 46316,28 грн орендної плати підлягають до задоволення в повному розмірі.

Щодо вимоги про стягнення 21177,88 грн заборгованості за отримані комунальні послуги суд зазначає таке.

Відповідно до п.3.5 договору відшкодування спожитих орендарем комунальних послуг (газ на опалення, електро-водопостачання та водовідведення, вивезення сміття, плата за землю, тощо), а також плата за утримання площ спільного використання, компенсуються орендарем орендодавцю протягом 3-х робочих днів з часу пред`явлення відповідного рахунку орендодавцем за реквізитами, які зазначені у відповідному рахунку. Орендар зобов`язується сплачувати вартість як фактично спожитих послуг, вартість яких входить до структури комунальних послуг, так і авансовані платежі згідно з умовами договорів із надавачами цих послуг протягом строку, зазначеного в п. 3.5 договору (п.3.6 договору).

Пунктом 3.9 договору визначено, що вартість комунальних послуг, які спожиті орендарем визначаються згідно показників відповідних лічильників, які встановлені в приміщенні(за наявності) або/та (у випадку відсутності лічильників на відповідну послугу) у пропорції площі приміщення до загальної площі приміщень в будівлі, які здані в оренду.

На підтвердження понесених витрат на комунальні платежі позивачем долучено до матеріалів справи рахунки-фактури (з жовтня 2020 по грудень 2021), дослідивши які вбачається відсутність в них показників та номерів лічильників на електроенергію, газопостачання, водопостачання, чи пропорції площі приміщення до загальної площі приміщень в будівлі, які здані в оренду(у випадку відсутності лічильників) саме на підставі яких вони виписувалися позивачем.

Враховуючи вищевикладене, позивачем не доведено належними доказами заборгованість по сплаті комунальних послуг в сумі 21177,88 грн, а у суду відсутня можливість та методологія перевірки розрахунку позивача, тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити через необґрунтованість.

Щодо вимоги про стягнення пені, суд зазначає таке.

Згідно з п. 8.4 договору у випадку несвоєчасного внесення орендарем орендної плати у строки, встановлені цим договором, орендар зобов`язаний сплачувати орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, що підлягає сплаті за кожен день прострочення.

В силу ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 ЦК України).

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафними санкціями у відповідності з ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до статей 1 і 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст.4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань або за затримку грошових надходжень на рахунок клієнта банку - одержувача грошових коштів, яку нараховано та не сплачено на день набрання чинності цим Законом, розмір її не повинен перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.

Отже, підставами для нарахування пені є, по-перше, прострочення у виконанні грошового зобов`язання, яке допустив боржник, по-друге встановлення конкретного розміру відповідної санкції договором або чинним законодавством.

Суд провів власний перерахунок пені за заявлений період прострочення оплати, а також перевірив методику та правильність інших періодів наведених в розрахунку позивача (а.с.9) та встановив, що позивачем допущено помилку при визначені початку періоду прострочки, оскільки 11.10.2020, 11.04.2021, 11.07.2021 є вихідними днями, останнім днем строку на оплату є перший після них робочий день, тобто 13.10.2020, 13.04.2021, 13.07.2021 відповідно.

З огляду на вищенаведене, суд прийшов висновку, що пеня підставна в загальній суму 4993,25 грн, в решті частини стягнення пені в сумі 327,17 грн слід відмовити через безпідставність.

Щодо вимоги про стягнення інфляційних втрат, суд зазначає таке.

Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Так, частиною першою вказаної статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Частиною другою встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз частини другої статті 625 ЦК України вказує на те, що нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, в даному випадку, за порушення виконання грошового зобов`язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до несвоєчасно виконаного обов`язку, нового додаткового обов`язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення.

Суд провів власний перерахунок інфляційних втрат за заявлений період прострочення оплати, а також перевірив методику та правильність інших періодів наведених в розрахунку позивача (а.с.10-13) та прийшов висновку, що останні підставні на суму 2519,34 грн, в решті частини стягнення інфляційних втрат в сумі 0,44 грн слід відмовити через безпідставність.

Щодо стягнення з відповідача 1 % річних за користування грошовими коштами, суд зазначає таке.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Пунктом 8.7 договору сторони визначили, що у випадку прострочення виконання орендарем грошових зобов`язань за договором, орендар згідно ст. 625 ЦК України сплачує за час прострочення один відсоток за кожен день прострочення грошового зобов`язання.

Водночас судом, на підставі ст. ч. 4 ст. 236 ГПК України враховується правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.06.2020 р. у справі № 922/3578/18, згідно з яким Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що системний аналіз частини другої статті 536, частини другої статті 625 та статті 627 ЦК України дозволяє дійти висновку, що законодавцем не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Однак, диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням частини другої статті 625 ЦК України, яка зазначає про стягнення трьох процентів річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом обчислення процентів за умовами договору.

Отже, законодавцем передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення (зокрема, в розмірі певного проценту за кожний день прострочення)ю

За таких обставин, господарський суд вважає, що розрахунок відсотків за користування грошовими коштами у період з жовтня 2020 по лютий 2022, який здійснений позивачем у розмірі 1 % за кожен день прострочення грошового зобов`язання, не відповідає правовому висновку, який міститься у Постанові Верховного Суду Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.06.2020 р. у справі № 922/3578/18, правових підстав для відступу від зазначеної позиції у суду не має.

Тому, господарським судом самостійно, з урахуванням конкретних обставин справи, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого мало місце невиконання зобов`язання, здійснено розрахунок 1 % річних з урахуванням боргу та встановлено, що за період з 13.12.2020 по 03.02.2022 розмір 1 % річних за користування грошовими коштами становить 309,75 грн.

З огляду на вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 1 % відсотка за користування грошовими коштами у розмірі 309,75 грн.

В силу положень ст. ст. 73 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, а саме з відповідача слід стягнути 53818,55 грн, з них 46316,28 грн орендної плати, 4673,18 грн пені, 309,75 грн - 1 % річних, 2519,34 грн інфляційних втрат, в іншій частині позовних вимог на суму 134445,70 грн, з них 21177,88 грн комунальних платежів, 327,17 грн пені, 0,44 грн - інфляційних втрат, 112940,21 грн - 1 % річних відмовити через безпідставність та необґрунтованість.

Оскільки спір до розгляду доведено з вини відповідача, сплачений позивачем судовий збір в силу ст.129 ГПК України, слід покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 807,28 грн, в іншій частині залишити за позивачем.

Керуючись ст.73-79, 86, 129, 232, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроенерготорф-Інвест" (вул.Ковельська,22, м.Луцьк, Волинська область, 43001, код ЄДРПОУ 38009759) на користь Фізичної особи - підприємця Кухарука Мілетія Івановича (с.Смолигів, Луцький район, Волинська область, 45614, ІПН НОМЕР_1 ) 53818,55 грн (п`ятдесят три тисячі вісімсот вісімнадцять гривень 55 коп.), з них 46316,28 грн орендної плати, 4673,18 грн пені, 309,75 грн - 1 % річних, 2519,34 грн інфляційних втрат та 807,28 грн (вісімсот сім гривень 28 коп.) судового збору.

3. У задоволенні позовних вимог на суму 134445,70 грн, з них 21177,88 грн комунальних платежів, 327,17 грн пені, 0,44 грн - інфляційних втрат, 112940,21 грн - 1 % річних - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Дата складення повного

судового рішення

01.06.2022.

Суддя А. С. Вороняк