Постанова

від 30.05.2022 по справі 533/983/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

31 травня 2022 року

м. Київ

справа № 533/983/20

провадження № 61-15046св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, державний кадастровий реєстратор відділу у Козельщинському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області Лашко Мирослава Михайлівна,

треті особи: ОСОБА_2 , фермерське господарство «Ямал»,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Козельщинського районного суду Полтавської області від 18 березня 2021 року у складі суді Оксенюк М. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 27 липня 2021 року у складі колегії суддів: Пікуля В. П., Одринської Т. В., Панченка О. О.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, державного кадастрового реєстратора відділу у Козельщинському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області Лашко Мирослави Михайлівни, треті особи: ОСОБА_2 , фермерське господарство «Ямал», про визнання протиправними дій та зобов`язати вчинити певні дії.

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, державного кадастрового реєстратора відділу у Козельщинському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області Лашко М. М., треті особи: ОСОБА_2 , фермерське господарство «Ямал» (далі - ФГ «Ямал»), про визнання протиправними дій та зобов`язати вчинити певні дії.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 13 лютого 1998 року вона отримала державний акт на право приватної власності на землю площею 7,15 га, яка розташована на території Пашківської сільської ради Козельщинського району Полтавської області.

У 2014 році Полтавська регіональна філія державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» виготовила технічну документацію з інвентаризації земель при здійсненні землеустрою, які перебувають у власності ОСОБА_1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Пашківської сільської ради Козельщинського району Полтавської області та 14 листопада 2014 року присвоїла земельній ділянці кадастровий номер 5322084000:00:001:0412, що підтверджується витягом із Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

11 січня 2019 року державний кадастровий реєстратор відділу у Козельщинському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області Лашко М. М. під час вчинення реєстраційних дій, не перевіривши відповідність документів вимогам законодавства, у порушення порядку ведення державного земельного кадастру на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) зареєструвала з накладкою земельну ділянку з кадастровим номером 5322084000:00:001:0995, яка належить ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 5322084000:00:001:0412, яка належить ОСОБА_1 .

Земельна ділянка з кадастровим номером 5322084000:00:001:0412, яка належить ОСОБА_1 зареєстрована у Державному земельному кадастрі України 14 листопада 2014 року, а земельна ділянка з кадастром номером 5322084000:00:001:0995, яка належить ОСОБА_2 , зареєстрована у Державному земельному кадастрі 11 січня 2019 року, тобто пізніше.

Враховуючи наведені обставини, позивач просила суд визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області щодо реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі з кадастровим номером 5322084000:00:001:0995, яка належить ОСОБА_2 ; зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5322084000:00:001:0995, яка належить ОСОБА_2 , разом із закриттям поземельної книги, з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зареєстрованих щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5322084000:00:001:0995; стягнути понесені позивачем судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Козельщинського районного суду Полтавської області від 18 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 27 липня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили із того, що позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що державним кадастровим реєстратором під час реєстрації та внесення відомостей до Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5322084000:00:001:0995, яка належить третій особі, порушено право позивача на володіння та користування належною їй земельною ділянкою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

09 вересня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.

Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано її з Козельщинського районного суду Полтавської області.

18 травня 2022 року проведено повторний автоматизований розподіл та справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Литвиненко І. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 819/2127/14-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 540/681/16-ц.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано застосував положення Земельного кодексу України від 1992 року, який втратив чинність у 2002 році. Висновок суду першої інстанції про те, що накладка земельних ділянок сталася через помилку у технічній документації позивача не відповідає дійсності та не підтверджується матеріалами справи. Суд апеляційної інстанції не врахував сталу судову практику в аналогічних справах, проігнорував факт визнання державним кадастровим реєстратором порушення чинного законодавства при внесенні даних про земельні ділянки у національну кадастрову систему із накладками одна на одну та не надав правової оцінки таким діям відповідача.

Доводи інших учасників справи

У грудні 2021 року Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить відмовити у задоволені касаційної скарги. У відзиві на касаційну скаргу Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області зазначає, що доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 819/2127/14-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі 540/681/16-ц, є необґрунтованими, оскільки у зазначених справах та у справі, яка є предметом касаційного перегляду, підстави позову, встановлені судом обставини справи не є подібними, а також справи розглядалися у порядку різних видів судочинства.

У січні 2022 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій. Відзив мотивовано тим, що при здійсненні реєстрації земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з кадастровим номером 5322084000:00:001:0995, яка належить ОСОБА_2 , права та законні інтереси ОСОБА_1 порушені не були, оскільки земельна ділянка ОСОБА_3 була зареєстрована у тій площі, конфігурації та межах, визначених ще в 1998 році, тобто в той час, коли земельна ділянка була фактично сформована, а дії кадастрового реєстратора щодо внесення відомостей до державного земельного кадастру та відповідно присвоєння кадастрового номера земельній ділянці ОСОБА_2 слід кваліфікувати не як формування нової земельної ділянки як об`єкта права, а як перенесення відомостей з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр».

У січні 2022 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшли заперечення на відзиви на касаційну скаргу, подані Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_2 , у яких ОСОБА_1 посилається на помилковість доводів відзивів на касаційну скаргу, а також зазначення обставин та їх правовою оцінкою, які викладені у відзивах.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що у 1997-1998 роках розроблений та належним чином затверджений технічний звіт встановлення в натурі меж земельної ділянки, переданої у приватну власність громадянам колективного сільськогосподарського підприємства «Пашківське» (далі - КСП «Пашківське») із земель колективної власності КСП «Пашківське» на території Козельщинської об`єднаної територіальної громади (Пашківської сільської ради) Кременчуцького (Козельщинського району) Полтавської області. Цією технічною документацією виділено в натурі земельні ділянки, зокрема, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а. с. 145 - 150, т. 1).

ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 7,15 га, що розташована на території Козельщинської об`єднаної територіальної громади (Пашківської сільської ради) Кременчуцького (Козельщинського району) Полтавської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Зазначена земельна ділянка належить ОСОБА_1 на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 13 лютого 1998 року серії ІІІ-ПЛ № 021967, який виданий на підставі розпорядження Козельщинської райдержадміністрації від 24 жовтня 1997 року № 386 (а. с. 23, т. 1).

ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 7,15 га, що розташована на території Козельщинської об`єднаної територіальної громади (Пашківської сільської ради) Кременчуцького (Козельщинського району) Полтавської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Зазначена земельна ділянка належить ОСОБА_2 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ-ПЛ № 021975, який виданий на підставі розпорядження Козельщинської райдержадміністрації від 24 жовтня 1997 року № 386 (а. с. 32, т. 1).

У 2014 році Полтавська регіональна філія державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» виготовила технічну документацію з інвентаризації земель при здійсненні землеустрою, які перебувають у власності ОСОБА_1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Пашківської сільської ради Козельщинського району Полтавської області та 14 листопада 2014 року присвоїла земельній ділянці кадастровий номер 5322084000:00:001:0412, що підтверджується витягом із Державного земельного кадастру про земельну ділянку(а. с.16 - 29, т. 1).

У 2017 році державним підприємством «Полтавський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» виготовлена технічна документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та 11 січня 2019 року державним кадастровим реєстратором відділу у Козельщинському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області Лашко М. М. зареєстровано зазначену земельну ділянку, яка належить ОСОБА_2 , та присвоєно кадастровий номер 5322084000:00:001:0995 (а. с. 30 - 39, т. 1).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною першою статті 79 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Положеннями частин першої, третьої та четвертої статті 79-1 ЗК України встановлено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж (пункт 1 частини першої статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

Згідно з пунктом 2 Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади, генерального плану населеного пункту, детального плану території за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом, або органу місцевого самоврядування, що затвердив комплексний план просторового розвитку території територіальної громади, генеральний план населеного пункту, детальний план території.

Судами встановлено, що право власності на спірні земельні ділянки у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникло у 1998 році, що підтверджується відповідними державними актами на право приватної власності на землю.

Отже, спірні земельні ділянки були сформовані (визначені їх площі та межі) у 1998 році, тобто до набрання чинності Закону України «Про Державний земельний кадастр».

За встановленими у справі обставинами спірні правовідносини виникли між учасниками справи (здебільшого між позивачем та третьою особою) щодо визначення меж спірних земельних ділянок.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки під час здійснення у 2019 роціреєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі з кадастровим номером 5322084000:00:001:0995, яка належить ОСОБА_2 , Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області не порушило права та інтереси ОСОБА_1 .

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 819/2127/14-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 540/681/16-ц, оскільки у справах, на які посилається заявник, установлено інші фактичні обставини.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але цене може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені ОСОБА_1 у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, підстав вийти за межі доводів касаційної скарги судом касаційної інстанції не встановлено.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги ОСОБА_1 висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Козельщинського районного суду Полтавської області від 18 березня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 27 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров