Постанова

від 17.05.2022 по справі 487/5843/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 травня 2022 року

місто Київ

справа № 487/5843/17

провадження № 61-5308св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Екопік-Україна», державний реєстратор Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Молдованова Галина Миколаївна,

третя особа - Виконавчий комітет Миколаївської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Екопік-Україна» на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 червня 2020 року, постановлене суддею Павловою Ж. П., та постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 березня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: Царюк Л. М., Базовкіної Т. М., Яворської Ж. М., а також касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 березня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: Царюк Л. М., Базовкіної Т. М., Яворської Ж. М.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у листопаді 2017 року звернувся до суду з позовом про визнання незаконним набуття права власності на іпотечне майно, скасування рішення та запису про державну реєстрацію права власності, визнання права власності.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 15 березня 2012 року № 460312-КЮ (далі - кредитний договір), укладеним між Публічним акціонерним товариством Банк «Морський» (далі - ПАТ Банк «Морський») та Приватним підприємством «Вікі» (далі - ПП «Вікі»), директором якого був він, укладено іпотечний договір від 15 березня 2012 року (далі - іпотечний договір), предметом якого є нежитловий об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 (далі - предмет іпотеки, спірне нерухоме майно).

18 липня 2014 року ПАТ Банк «Морський» за договором № 486 відступило право вимоги за зазначеним іпотечним договором Товариству з обмеженою відповідальністю «Екопік-Україна» (далі - ТОВ «Екопік-Україна»).

05 липня 2016 року позивачу стало відомо, що 26 лютого 2015 року державний реєстратор Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Молдованова Г. М. (далі - державний реєстратор) здійснила державну реєстрацію права власності на іпотечне майно за ТОВ «Екопік-Україна».

Позивач вважав, що перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя ТОВ «Екопік-Україна» відбувся з порушенням встановленого іпотечним договором та Законом України «Про іпотеку» порядку. Так, ТОВ «Екопік-Україна» за одним і тим самим зобов`язанням двічі звернуто стягнення: спочатку в судовому порядку стягнуто заборгованість за кредитним договором, а потім - у позасудовому порядку звернуто стягнення на іпотечне майно; жодних вимог від іпотекодержателя про передачу права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов`язання він не отримував; на день прийняття рішення про реєстрацію оцінка вартості іпотечного майна, за якою відбулося зарахування вимог, реєстратору не надавалася.

Також рішенням від 30 серпня 2017 року Заводський районний суд м. Миколаєва визнав недійсним договір про відступлення права вимоги від 18 липня 2014 року № 486, тому ТОВ «Екопік-Україна» не мало підстав для звернення до державного реєстратора із заявою про реєстрацію за ним права власності на іпотечне майно.

Із урахуванням наведених обставин ОСОБА_1 просив суд:

- визнати незаконним набуття ТОВ «Екопік-Україна» права власності на предмет іпотеки;

- відновити становище, що існувало до порушення, а саме скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 19776904 від 04 березня 2015 року, а також скасувати запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 19776904 від 04 березня 2015 року;

- визнати за позивачем право власності на спірне нерухоме майно.

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

ТОВ «Екопік-Україна» та державний реєстратор заперечували проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та недоведеним належними і допустимими доказами.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 11 червня 2020 року Заводський районний суд м. Миколаєва задовольнив позов.

Визнав незаконним набуття ТОВ «Екопік-Україна» права власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнав за ОСОБА_1 право власності на зазначене нерухоме майно.

Скасував рішення та запис про державну реєстрацію прав та обтяжень від 04 березня 2015 року індексний номер 19776904.

Здійснив розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ «Екопік-Україна» порушило встановлений договором та Законом України «Про іпотеку» порядок звернення стягнення на предмет іпотеки. Письмову вимогу про усунення порушень позивач не отримував, у зв`язку з чим у ТОВ «Екопік-Україна» не виникло право на звернення стягнення на предмет іпотеки. Також на день прийняття рішення про реєстрацію права власності оцінка вартості майна не була проведена, що є перешкодою для оформлення права власності за іпотекодержателем. Крім того, договори про відступлення прав вимоги були визнані недійсними, тому ТОВ «Екопік-Україна» не мало права на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Постановою від 12 березня 2021 року Миколаївський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу ТОВ «Екопік-Україна», рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 червня 2020 року скасував, ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково.

Скасував рішення державного реєстратора від 04 березня 2015 року про проведення державної реєстрації права власності на нежитловий об`єкт, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за ТОВ «Екопік-Україна», індексний номер 19776904, на підставі якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Реєстр) запис про державну реєстрацію права власності на це нерухоме майно за ТОВ «Екопік-Україна».

Скасував у Реєстрі запис про реєстрацію права власності № 8947440 на нежитловий об`єкт, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 12337548101), на підставі іпотечного договору від 15 березня 2012 року зі змінами до нього за ТОВ «Екопік-Україна» та поновив запис про право власності на зазначене майно за ОСОБА_1 .

Також суд здійснив розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції про неотримання позивачем вимоги іпотекодержателя про усунення порушень основного зобов`язання та звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки у матеріалах справи є повідомлення про вручення поштових відправлень ПП «Вікі», директором якого є позивач, та ОСОБА_1 . Суд зазначив, що державному реєстратору було подано договір про іпотечний кредит, вимогу про порушення основного зобов`язання та звернення стягнення на предмет іпотеки, повідомлення про вручення поштового відправлення.

Водночас суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність в реєстраційній справі відомостей про вартість нерухомого майна, за якою відбулося зарахування вимог, оскільки ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна, що узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19). Також апеляційний суд зазначив, що відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17 (провадження № 14-546цс19), наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.

Крім того, рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2019 року у справі № 487/6361/17, яким, зокрема, визнано недійсним договір відступлення прав вимоги за іпотечним договором, не набрало законної сили на час ухвалення судом першої інстанції рішення у цій справі. Постановою від 22 лютого 2021 року Миколаївський апеляційний суд скасував зазначене рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову у справі № 487/6361/17.

Отже, враховуючи, що перехід права власності до ТОВ «Екопік-Україна» на спірне нерухоме майно був здійснений без проведення його оцінки на момент переходу такого права власності, тому суд апеляційної інстанції зробив висновок про задоволення вимог позову в частині скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно. У задоволенні вимог про визнання незаконним набуття ТОВ «Екопік-Україна» права власності на іпотечне майно та визнання за позивачем права власності на спірне майно апеляційний суд відмовив з тих підстав, що ці способи захисту не приведуть до ефективного відновлення порушеного права позивача.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційних скарг

ТОВ «Екопік-Україна» 31 березня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просило скасувати рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 червня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 березня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

ОСОБА_1 12 квітня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просив постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 березня 2021 року змінити, виключивши з мотивувальної частини висновок суду про направлення ТОВ «Екопік-Україна» та отримання ОСОБА_1 , ПП «Вікі» вимог іпотекодержателя про погашення заборгованості за договором кредиту та попередження, що у разі несплати буде звернуто стягнення на іпотечне майно. В іншій частині постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 березня 2021 року залишити без змін.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

ТОВ «Екопік-Україна» як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначило, що:

- оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права;

- безпідставним є висновок суду апеляційної інстанції про відсутність оцінки нерухомого майна на момент його відчуження, оскільки звіт про оцінку майна від 02 березня 2015 року долучено апеляційним судом до матеріалів справи;

- рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають правовим висновкам, викладеним, зокрема у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 490/3505/17 (провадження № 61-5426св19), від 15 жовтня 2020 року у справі № 754/10648/18 (провадження

№ 61-4331св20), щодо відсутності обов`язку подання заявником відомостей про вартість предмета іпотеки та порушення приписів статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

(далі - Конвенція);

- всупереч правовим висновкам, викладеним, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18), судами вирішено спір до державного реєстратора, який є неналежним відповідачем;

- суд апеляційної інстанції всупереч частині першій статті 13, частині другій статті 264, частинам першій та шостій статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) вирішив питання щодо вимог, які позивачем не заявлялися та судом першої інстанції не розглядалися, а саме щодо вимог про скасування запису про реєстрацію права власності номер 8947440 та поновлення запису про право власності за позивачем. Крім того, такий спосіб захисту суперечить правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19;

- суд апеляційної інстанції здійснив неправильний розподіл судових витрат, оскільки за наявності у справі двох відповідачів судовий збір стягнуто лише із заявника. Крім того, мотивувальна частина постанови в частині розподілу судових витрат протирічить резолютивній частині постанови.

ОСОБА_1 як підставу касаційного оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції визначив те, що:

- рішення суду апеляційної інстанції не відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 11 квітня 2017 року у справі № 822/864/15 та від 12 квітня 2017 року у справі № 822/862/15, щодо повідомлення про вручення поштового відправлення, яке має бути вручене та оформлене відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, та Порядку пересилання поштових відправлень, затвердженого наказом Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» від 12 травня 2006 року № 211.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ТОВ «Екопік-Україна» у травні 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направило до Верховного Суду відзив, у якому просило касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 березня 2021 року - без змін або закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1

ОСОБА_1 у травні 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу ТОВ «Екопік-Україна» відхилити.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалами від 19 квітня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційними скаргами ТОВ «Екопік-Україна» та ОСОБА_1 , а ухвалою від 10 травня 2022 року справу призначив до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційних скарг та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 15 березня 2012 року ПАТ Банк «Морський» та ПП «Вікі» уклали кредитний договір № 460312 КЮ.

Згідно з умовами пункту 1.1 кредитного договору банк зобов`язався надати, а боржник прийняти, використовувати та повернути банку грошові кошти, видані у формі відновлювальної кредитної лінії для ведення фінансової, господарської та іншої статутної діяльності, в тому числі на поповнення оборотних коштів, з кредитним лімітом в розмірі 10 000 000, 00 грн та сплатити відсотки за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Кредитні кошти надавалися ПАТ Банк «Морський» строком на 36 місяців, з кінцевим строком повернення не пізніше 15 березня 2015 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 15 березня 2012 року ПАТ Банк «Морський» та ОСОБА_1 уклали іпотечний договір.

Предметом іпотеки за цим договором є нежитловий об`єкт, який належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 10 листопада 2011 року серії САЕ № 112994 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Нежитловий об`єкт складається із: літера Б-2 - цех, площею 5 313, 5 кв. м; літера Г - адміністративна будівля, площею 317, 8 кв. м; літера О - адміністративна будівля, площею 135, 6 кв. м; літера Ж - магазин-прохідна, площею 95, 6 кв. м; літера Ш - майстерня; літера Щ1 - сарай; літера Щ2 - сарай; літера Ш1 - сарай; літера Ц - вагова; літера Ц1 - навіс; літера Ч - вбиральня; літера Ю - майстерня; літера Щ - трансформаторна підстанція; літера Т - сарай; літера Є - гараж-літня кухня; літера Р - альтанка; літера Я - торговий павільйон, площею 59, 3 кв. м; літера Я1 - навіс; літери 1а, 1, 3 - 7 - огорожі; літери 8, 10, 1, 11 - споруди. Предмет іпотеки розташований на земельній ділянці, розміром 25 001 кв. м, кадастровий номер 4810136300:02:004:0010, що передана іпотекодавцю в оренду на 15 років відповідно до договору оренди, посвідченого 03 липня 2003 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу, за номером у реєстрі 2224, та зареєстрованого в Книзі державної реєстрації договорів оренди землі 07 липня 2003 року за № 1805.

18 липня 2014 року ПАТ Банк «Морський» та ТОВ «Екопік-Україна» уклали договір № 486 про відступлення права вимоги за іпотечним договором, на підставі якого до ТОВ «Екопік-Україна» перейшло право в обсязі та на умовах, визначених іпотечним договором.

04 березня 2015 року державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, номер 19776904, відповідно до якого право власності на спірний нежитловий об`єкт зареєстровано за

ТОВ «Екопік-Україна» та внесено запис про державну реєстрацію права власності номер 8947470.

Заочним рішенням від 30 лютого 2016 року у справі № 487/6307/14-ц Заводський районний суд м. Миколаєва стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Екопік-Україна» заборгованість за кредитним договором в сумі 16 178 117, 07 грн. Це рішення набрало законної сили та перебувало на примусовому виконанні.

Рішенням від 30 серпня 2017 року у справі № 487/5704/16-ц Заводський районний суд м. Миколаєва визнав недійсними договір від 16 червня 2014 року про відступлення права вимоги за кредитним договором, договір від 18 липня 2014 року про відступлення права вимоги за іпотечним договором, договір від 01 вересня 2014 року про відступлення прав за договором застави рухомого майна від 15 березня 2012 року № 460312/3/1, укладеним між ПАТ Банк «Морський» і ТОВ «Екопік-Україна».

Між тим, рішенням від 30 листопада 2017 року Апеляційний суд Миколаївської області скасував це рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволені позову ОСОБА_1 про визнання договорів недійсними.

Рішенням від 17 грудня 2019 року у справі № 487/6361/17 Заводський районний суд м. Миколаєва визнав недійсними договір від 16 червня 2014 року про відступлення права вимоги за кредитним договором, договір від 18 липня 2014 року про відступлення права вимоги за іпотечним договором, договір від 01 вересня 2014 року про відступлення прав за договором застави рухомого майна від 15 березня 2012 року № 460312/3/1, укладеним між ПАТ Банк «Морський» і ТОВ «Екопік-Україна», та договір від 01 вересня 2014 року про відступлення прав вимоги за договором застави рухомого майна від 15 березня 2012 року № 460312/3/2, укладеним між ПАТ Банк «Морський» і ТОВ «Екопік-Україна».

Проте постановою від 22 лютого 2021 року Миколаївський апеляційний суд скасував зазначене рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання договорів недійсними.

Також рішенням від 12 грудня 2019 року у справі № 487/5713/17 Заводський районний суд м. Миколаєва визнав недійсним договір іпотеки.

Проте постановою від 20 січня 2021 року Миколаївський апеляційний суд скасував це рішення суду першої інстанції та в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору відмовив.

Ухвалою від 07 жовтня 2019 року у справі № 915/1997/14 Господарський суд Миколаївської області ліквідував ПП «Вікі».

Право, що підлягає застосуванню до спірних відносин

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 цього Кодексу договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку», тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

У статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Завершенням позасудового врегулювання спору є державна реєстрація прав власності на предмет іпотеки, що виступає забезпеченням за основним зобов`язанням за іпотекодержателем.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, чинним на час проведення державної реєстрації іпотечного майна (далі - Порядок № 868), визначено процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Відповідно до пункту 57 Порядку № 868 для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: 1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов`язання, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; 2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Отже, у пункті 57 Порядку № 868 визначено перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і державний реєстратор під час її проведення приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі позивача

ОСОБА_1 не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про направлення ТОВ «Екопік-Україна» та отримання ОСОБА_1 , ПП «Вікі» вимог іпотекодержателя про погашення заборгованості за договором кредиту та попередження, що у разі несплати буде звернуто стягнення на іпотечне майно та вважає, що такий висновок зроблений без врахування висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 11 квітня 2017 року у справі № 822/864/15 та від 12 квітня 2017 року у справі № 822/862/15.

У згаданих постановах Верховного Суду України від 11 квітня 2017 року у справі № 822/864/15 та від 12 квітня 2017 року у справі № 822/862/15, на які посилається заявник, зроблено висновок про те, що підтвердженням отримання письмової вимоги банку, яка пересилалася поштою рекомендованим листом, а отже, й завершення 30-денного строку з моменту її отримання, має бути повідомлення про вручення поштового відправлення, яке має бути вручене та оформлене відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (далі - Правила № 270), та Порядку пересилання поштових відправлень, затвердженого наказом Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» від 12 травня 2006 року № 211.

У пункті 2 Правил № 270 передбачено, що повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу - це повідомлення, яким оператор поштового зв`язку доводить до відома відправника чи уповноваженої ним особи інформацію про дату вручення реєстрованого поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом та прізвище одержувача.

Згідно з пунктом 94 Правил № 270 прості та рекомендовані поштові відправлення, повідомлення про надходження поштових відправлень, поштових переказів, повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичні друковані видання, адресовані юридичним особам, можуть доставлятися з використанням абонентських поштових скриньок, що встановлюються на перших поверхах приміщень чи інших доступних для цього місцях або у канцелярії, експедиції тощо, розміщені на перших поверхах приміщень, чи видаватися в приміщеннях об`єкта поштового зв`язку представникам юридичних осіб, уповноваженим на одержання пошти.

У пункті 99 Правил № 270 зазначено, що рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, повідомлення про надходження електронних поштових переказів, які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень (крім зазначених в абзаці четвертому пункту 93 цих Правил), поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об`єкті поштового зв`язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - повнолітньому члену сім`ї за умови пред`явлення документа, що посвідчує особу, а також документа, що посвідчує родинні зв`язки з адресатом (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб тощо), чи рішення органу опіки і піклування про призначення їх опікунами чи піклувальниками.

Відповідно до пункту 104 Правил № 270 поштові перекази, посилки, листи чи бандеролі з оголошеною цінністю, а також прямі контейнери, згруповані поштові відправлення з позначкою «Консигнація», відправлення «EMS», міжнародні поштові відправлення з оголошеною цінністю, дрібні пакети, мішки «M» видаються адресату за умови пред`явлення ним документа, що посвідчує особу, або уповноваженій ним особі за умови пред`явлення нею документа, що посвідчує особу, та відповідної довіреності, засвідченої в установленому законодавством порядку.

Отже, рекомендоване поштове відправлення, адресоване фізичній особі, вручається працівником об`єкта поштового зв`язку адресату після пред`явлення ним документа, що посвідчує особу, або повнолітньому члену сім`ї адресата у разі надання документа, що підтверджує їх родинні зв`язки, а рекомендоване поштове відправлення, адресоване юридичній особі, вручається уповноваженій особі за умови пред`явлення нею документа, що посвідчує особу, та відповідної довіреності, засвідченої в установленому законодавством порядку. Повідомлення про вручення поштового відправлення має містити інформацію про дату вручення поштового відправлення та прізвище одержувача.

Суд апеляційної інстанції встановив, що 05 серпня 2014 року на адресу позичальника за кредитним договором ПП «Вікі» та майнового поручителя (іпотекодавця) ОСОБА_2 , який є директором ПП «Вікі», іпотекодержателем надіслано вимогу про погашення заборгованості за договором кредиту та попереджено, що у разі її несплати буде звернено стягнення на іпотечне майно. Зазначену вимогу відповідно до зворотного поштового повідомлення отримано ПП «Вікі» 08 серпня 2014 року

(т. 1, а. с. 162-165).

Повторну письмову вимогу тим же особам надіслано ТОВ «Екопік-Україна» 03 жовтня 2014 року та 29 жовтня 2014 року отримано ОСОБА_2 , що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (т. 1, а. с. 166-169).

Повідомлення про вручення поштового відправлення ПП «Вікі» містить інформацію про дату вручення рекомендованого поштового відправлення та прізвище і підпис уповноваженої одержувачем особи. Повідомлення про вручення поштового відправлення ОСОБА_2 також містить дату вручення та підпис одержувача.

Крім того, ці повідомлення про вручення поштових відправлень містять підписи працівників відділення поштового зв`язку, які перевіряли особи одержувачів, та відбитки штампів об`єктів поштового зв`язку, що відповідає положенням Правил № 270, а тому у суду апеляційної інстанції не було підстав не враховувати зазначені повідомлення на підтвердження виконання іпотекодержателем вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку».

Висновок суду апеляційної інстанції про отримання ОСОБА_1 та ПП «Вікі» письмових вимог іпотекодержателя про усунення порушень за основним зобов`язанням та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідає фактичним обставинам справи та не суперечить висновкам Верховного Суду України, викладеним у постановах від 11 квітня 2017 року у справі № 822/864/15 та від 12 квітня 2017 року у справі № 822/862/15.

Вимога про порушення основного зобов`язання та звернення стягнення на предмет іпотеки і повідомлення про вручення поштового відправлення були надані державному реєстратору та містяться в матеріалах реєстраційної справи.

Отже обставини, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , не підтвердилися, доводи скарги зводяться до переоцінки доказів, що не належить до компетенції суду касаційної інстанції, тому касаційну скаргу позивача варто залишити без задоволення.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі відповідача

Суд апеляційної інстанції встановив, що ТОВ «Екопік-Україна» подало державному реєстратору для проведення державної реєстрації права власності договір про іпотечний кредит, письмову вимогу про усунення порушення основного зобов`язання та повідомлення про вручення поштового відправлення.

При цьому у частині третій статті 37 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Водночас суди встановили, що в реєстраційній справі немає оцінки нерухомого майна на момент його відчуження.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц (провадження № 14-501цс18) за позовом про визнання дій нотаріуса щодо реєстрації права власності на нерухоме майно такими, що вчинені з порушенням порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, та скасування державної реєстрації зазначено про правильність висновків судів про те, що державна реєстрація права власності на предмет іпотеки проведена всупереч нормам чинного законодавства, оскільки іпотекодавець ухилився від виконання свого обов`язку щодо надсилання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання. Також Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про те, що спірний предмет іпотеки повністю добудовано та він має 100 % готовності. Оцінка предмета іпотеки на момент набуття права власності за іпотекодержателем та визначення його ринкової вартості в розмірі 2 563 480, 20 грн є значно нижчою ніж на момент укладення договорів іпотеки та наступної іпотеки, коли готовність житлового будинку становила 95, 9 %. Оцінка предмета іпотеки здійснена суб`єктом оціночної діяльності шляхом застосування порівняльного методичного підходу, без виходу на місце і без огляду самого об`єкта будівництва, а тому вона не відповідає дійсній ринковій вартості спірного нерухомого майна.

У постанові від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19) за позовом про скасування реєстрації речового права, права власності на іпотечне майно Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів про задоволення позову через порушення вимог договору щодо процедури звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, оскільки в матеріалах справи відсутні відомості про отримання іпотекодавцем письмової вимоги від іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності, та через відсутність інформації про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог, оскільки ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна, проте оцінка майна предмета іпотеки на момент переходу права власності не проводилася.

Отже, у зазначених постановах Велика Палата Верховного Суду однозначно висловила правові висновки щодо необхідності подання державному реєстратору документа про експертну оцінку предмета іпотеки для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.

Подібні за змістом висновки із посиланням на зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 11 червня 2020 року у справі № 914/953/19, від 12 серпня 2020 року у справі № 921/353/19 та в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі № 653/2857/17 (провадження

№ 61-1113св19), від 29 січня 2020 року у справі № 607/8488/18 (провадження № 61-7603св19), від 14 липня 2021 року у справі № 761/11601/19 (провадження № 61-3609св21).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд апеляційної інстанції встановив, що в переліку документів, які були надані державному реєстратору та містяться в реєстраційній справі, немає звіту про оцінку майна.

ТОВ «Екопік-Україна» надало звіт про оцінку майна до суду апеляційної інстанції.

У цьому звіті про оцінку майна датою оцінки зазначено 02 березня 2015 року, а періодом складення звіту 02 - 17 березня 2015 року, тоді як ТОВ «Екопік-Україна» звернулося до Реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції 26 лютого 2015 року.

Отже, ці обставини свідчать про те, що на час державної реєстрації права власності ТОВ «Екопік-Україна» на предмет іпотеки звіт про оцінку вартості предмета іпотеки державному реєстратору не було надано.

Крім того, оцінка предмета іпотеки здійснена суб`єктом оціночної діяльності шляхом застосування порівняльного методичного підходу, без огляду об`єкта оцінки та на підставі технічної документації, наданої замовником, а також матеріалів фотофіксації, здійсненої замовником, а тому, враховуючи висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц (провадження № 14-501цс18), така оцінка не відповідає дійсній ринковій вартості спірного нерухомого майна.

Суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтовані висновки про те, що під час здійснення державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за іпотекодержателем не враховано положення частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку», оскільки така державна реєстрація була проведена за відсутності відомостей в реєстраційній справі про вартість предмета іпотеки, визначену на момент такого набуття.

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій надали належну оцінку зазначеним обставинам та зробили висновки, які узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц (провадження № 14-501цс18) та від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження

№ 14-22цс19). Доводи касаційної скарги відповідача цих висновків не спростовують та фактично зводяться до переоцінки доказів.

Задоволення судами попередніх інстанцій позову про скасування державної реєстрації не призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки ТОВ «Екопік-Україна», яке скористалося позасудовим способом звернення стягнення на предмет іпотеки, проте не подало звіт про експертну оцінку предмета іпотеки, повинно було знати про порушення процедури державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем, тому ТОВ «Екопік-Україна» не могла мати правомірних очікувань на набуття у власність спірного нерухомого майна.

Безпідставними також є доводи касаційної скарги про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають правовим висновкам, викладеним, зокрема у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 490/3505/17 (провадження № 61-5426св19), від 15 жовтня 2020 року у справі № 754/10648/18 (провадження № 61-4331св20), оскільки фактичні обставини цих справ є відмінними від обставин, встановлених у справі, яка переглядається.

Так, у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 490/3505/17 (провадження № 61-5426св19) зроблено висновок лише щодо недобросовісності дій іпотекодавця з неотримання ним письмових вимог про усунення порушень, що порушує права іпотекодержателя на очікування таких дій, у зв`язку з чим суд касаційної інстанції вважав, що відсутність у матеріалах справи відомостей про отримання іпотекодавцем письмової вимоги від іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності не є підставою для скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

У постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 754/10648/18 (провадження № 61-4331св20) Верховний Суд зазначив, що доводи касаційної скарги про те, що на момент прийняття оскаржуваного рішення про державну реєстрацію права власності не проводилася оцінка предмета іпотеки, є безпідставними та спростовуються встановленими судом обставинами справи, оскільки при зверненні до нотаріуса із відповідною заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень іпотекодержатель, серед іншого, подав звіт про незалежну оцінку нерухомого майна, виконаний суб`єктом оціночної діяльності.

Отже, наведені заявником постанови Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 490/3505/17 (провадження № 61-5426св19), від 15 жовтня 2020 року у справі № 754/10648/18 (провадження № 61-4331св20) не є релевантними стосовно цієї справи.

Оцінка правомірності вирішення спору за позовом до державного реєстратора

У свою чергу, Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги ТОВ «Екопік-Україна» про те, що судами вирішено спір до державного реєстратора, який є неналежним відповідачем.

Позивач пред`явив вимогу про скасування рішення державного реєстратора та запису про державну реєстрацію права власності до ТОВ «Екопік-Україна» і державного реєстратора. Суди вважали його належним відповідачем.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (провадження № 14-626цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (провадження № 14-61цс19, від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (провадження № 14-94цс19) та інших звертала увагу на те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19) та від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц (провадження № 14-445цс19), за змістом яких спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та стосовно якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор не може бути належним відповідачем у такому спорі.

Відповідно позовна вимога про скасування рішення державного реєстратора та запису про державну реєстрацію права власності не може бути звернена до державного реєстратора, якого позивач визначив співвідповідачем. Державний реєстратор зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження.

Оскільки позов заявлений до неналежного відповідача, тому Верховний Суд скасовує оскаржувані рішення та відмовляє в задоволенні позову, пред`явленого до державного реєстратора як неналежного відповідача.

Оцінка правомірності застосування судом таких способів захисту, як скасування запису про реєстрацію права власності та поновлення запису про право власності за позивачем

Також слушними є доводи касаційної скарги ТОВ «Екопік-Україна» про застосування судом апеляційної інстанції неефективних способів захисту таких, як скасування запису про реєстрацію права власності та поновлення запису про право власності за позивачем.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження N 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження N 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження N 14-338цс18) та інших звернуто увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Суди не врахували, що на час ухвалення оскаржуваних судових рішень Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми права у редакції, яка була чинною на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав, як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, правомірними нині способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.

З метою забезпечення ефективного захисту порушених прав законодавець застеріг, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 686/19656/19 (провадження № 61-9418св20), від 03 серпня 2021 року у справі № 295/6177/19-ц (провадження № 61-5270св21), від 10 листопада 2021 року у справі № 543/253/16-ц

(провадження № 61-18491св20) та інших.

Отже, на момент ухвалення судами рішення про скасування запису про державну реєстрацію права власності та про поновлення такого запису за позивачем такі способи захисту суперечили частині другій статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», тому правомірним та ефективним способом захисту права позивача, з урахуванням змін, внесених до Закону, є скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав чи скасування державної реєстрації прав.

З наведених підстав рішення суду апеляційної інстанції в частині скасування запису про державну реєстрацію права власності та поновлення запису про право власності за позивачем підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні цих вимог.

У частині скасування рішення державного реєстратора постанову суду апеляційної інстанції потрібно залишити без змін.

Верховний Суд відхиляє доводи ТОВ «Екопік-Україна» про неправильний розподіл судом апеляційної інстанції судових витрат з урахуванням наявності у справі двох відповідачів та стягнення судового збору лише із заявника, оскільки державний реєстратор не є належним відповідачем, тому покладення на нього судових витрат було б помилковим.

Доводи скарги про суперечливість мотивувальної частини постанови апеляційного суду в частині розподілу судових витрат резолютивній частині цієї постанови не є підставою для скасування оскаржуваної постанови, оскільки вирішення цього протиріччя можливе шляхом виправлення описки, адже в мотивувальній частині суд зазначив про стягнення судового збору з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Екопік-Україна» та належним чином обґрунтував такий розподіл, проте в резолютивній частині помилково зазначив про стягнення судового збору з ТОВ «Екопік-Україна» на користь ОСОБА_1 .

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Верховний Суд встановив, що висновок суду апеляційної інстанції про отримання ОСОБА_1 та ПП «Вікі» письмових вимог іпотекодержателя про усунення порушень за основним зобов`язанням та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідає фактичним обставинам справи та не суперечить висновкам Верховного Суду України, викладеним у постановах від 11 квітня 2017 року у справі № 822/864/15 та від 12 квітня 2017 року у справі № 822/862/15, тому не виявив підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1

Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для скасування рішення державного реєстратора з огляду на неподання державному реєстратору документа про експертну оцінку предмета іпотеки для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем. Такі висновки судів відповідають правовим висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц

(провадження № 14-501цс18) та від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19).

Верховний Суд встановив, що суди першої та апеляційної інстанцій вирішили спір до державного реєстратора, який є неналежним відповідачем, не врахувавши висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження

№ 14-397цс19) та від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц (провадження № 14-445цс19), що є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до державного реєстратора.

Також Верховний Суд не погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій в частині скасування запису про право власності та поновлення запису про право власності за позивачем, оскільки такі висновки зроблені без урахування висновків, викладених у постановахВерховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 686/19656/19 (провадження № 61-9418св20), від 03 серпня 2021 року у справі № 295/6177/19-ц (провадження

№ 61-5270св21), від 10 листопада 2021 року у справі № 543/253/16-ц

(провадження № 61-18491св20).

Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню в частині вирішення позову до державного реєстратора та в частині скасування запису про право власності та поновлення запису про право власності за позивачем. У частині скасування рішення державного реєстратора постанову суду апеляційної інстанції потрібно залишити без змін.

За приписами пунктів 1, 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини(частини перша - четверта статті 412 ЦПК України).

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про залишення без задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 та часткове задоволення касаційної скарги ТОВ «Екопік-Україна», однак правовий результат вирішення питання про скасування державної реєстрації залишився без змін, то судові витрати, понесені заявниками у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанцій, покладаються на ОСОБА_1 та ТОВ «Екопік-Україна».

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Екопік-Україна» задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 червня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 березня 2021 року в частині вирішення позову до державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Молдованової Галини Миколаївни, скасування запису про реєстрацію права власності та поновлення запису про право власності за ОСОБА_1 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Молдованової Галини Миколаївни про визнання незаконним набуття права власності на іпотечне майно, скасування рішення та запису про державну реєстрацію права власності, визнання права власності відмовити.

У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Екопік-Україна» про скасування запису про реєстрацію права власності відмовити.

В іншій частині постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко