Постанова

від 25.05.2022 по справі 942/248/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

26 травня 2022 року

м. Київ

справа № 942/248/20

провадження № 61-17143св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - служба у справах дітей Новопсковської селищної ради Луганської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Новопсковського районного суду Луганської області від 11 червня 2021 року у складі судді Проньки В. В. та постанову Луганського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Карташова О. Ю., Луганської В. М., Коновалової В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Новопсковської селищної ради Луганської області, про позбавлення батьківських прав.

Заочним рішенням Новопсковського районного суду Луганської області від 27 травня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 840,80 грн в рахунок відшкодування понесеного судового збору.

Ухвалою Новопсковського районного суду Луганської області від 15 березня 2021 року заяву ОСОБА_2 задоволено, поновлено пропущений строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, заочне рішення Новопсковського районного суду Луганської області від 27 травня 2020 року скасовано, справу призначено до розгляду в загальному порядку.

09 червня 2021 року ОСОБА_1 надала заяву, в якій просила позов залишити без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 257 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Ухвалою Новопсковського районного суду Луганської області від 11 червня 2021 року позов ОСОБА_1 залишено без розгляду. Клопотання відповідача ОСОБА_2 про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12 918,00 грн. Роз`яснено позивачу право на повторне звернення до суду після усунення умов, що були підставою для залишення позову без розгляду.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Постановою Луганського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Новопсковського районного суду Луганської області від 11 червня 2021 року змінено в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу шляхом зменшення стягнутої суми витрат на професійну правничу допомогу з 12 918,00 грн до 8 019,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в апеляційній інстанції в розмірі 2 150,00 грн.

Апеляційний суд погодився із доводами апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 була позбавлена можливості надати заперечення щодо розміру витрат на правову допомогу в суді першої інстанції, враховуючи, що копію вказаної заяви позивач отримала 14 червня 2021 року, а сама ухвала постановлена 11 червня 2021 року, та вказав, що суд не перевірив, чи позивач отримала таку заяву, та чи було достатньо у неї часу на підготовку заперечень щодо заяви про компенсацію витрат на правничу допомогу, а також не проаналізував обсяг наданих адвокатом послуг.

Апеляційний суд, зменшуючи розмір витрат, присуджений судом першої інстанції, виходив із того, що розмір гонорару, визначений відповідачем ОСОБА_2 , зважаючи на складність справи, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, є неспіврозмірним, а різні за ступенем складності послуги (участь у судовому засіданні, складання заяв, аналіз заочного рішення тощо) фактично оцінені за однаковою погодинною вартістю 1 000,00 грн за годину роботи, що є необґрунтованим та надмірно завищеним показником.

Крім того, апеляційний суд вказав, що такі послуги як складання заяви про перегляд заочного рішення, складання відповіді на заперечення позивача, складання відзиву на позовну заяву фактично дублюють одна одну, є подібними та зводяться до єдиної дії - формування правової позиції відповідача у справі, заява про усунення недоліків заяви про перегляд заочного рішення, яка оцінена в розмірі 500,00 грн, складена внаслідок недоліків, допущених адвокатом, що встановлені судом першої інстанції, тому відповідна правнича допомога оплаті не підлягає, як і складання не задоволеного судом клопотання про передачу справи на розгляд до іншого суду за підсудністю, складання якого оцінено в розмірі 500,00 грн, та складання клопотання про допуск представника (200,00 грн), що не передбачено нормами цивільного процесу.

Також апеляційний суд дійшов висновку, що правнича допомога щодо представництва інтересів відповідача у судових засіданнях у справі (6 000,00 грн) підлягає оплаті лише в розмірі 3 000,00 грн, оскільки, як убачається із семи протоколів судових засідань, розгляд справи за участю адвоката Кутового Я. А. по суті пред`явленого позову не проводився.

Таким чином, оцінивши подані відповідачем ОСОБА_2 докази на підтвердження понесених ним витрат, виходячи із критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору при визначенні суми витрат на правничу допомогу, фінансового стану обох сторін, апеляційний суд дійшов висновку, що сума витрат на правничу допомогу підлягає зменшенню з 12 918,00 грн до 8 019,00 грн.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

20 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернулась засобами поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Новопсковського районного суду Луганської області від 11 червня 2021 року та постанову Луганського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року у справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить скасувати оскаржувані ухвалу суду першої інстанції в частині стягнення із позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 12 918,00 грн та постанову апеляційного суду в частині стягнення із позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 8 019,00 грн та 2 150,00 грн, та постановити в цій частині нове рішення, яким у стягненні із позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанцій відмовити у повному обсязі. Заявник також просила у своїй касаційній скарзі зупинити виконання оскаржуваної постанови апеляційного суду до ухвалення судом касаційної інстанції судового рішення у справі.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає порушення судами норм процесуального права, оскільки оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статей 134, 135, 137, 141, 142 ЦПК України. Також заявник указує, що судами не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16, від 06 червня 2019 року у справі № 752/4513/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

У касаційній скарзі заявник також зазначає, що:

- тільки 10 червня 2021 року відповідач подав заяву про розподіл судових витрат, а судове засідання було призначено на 11 червня 2021 року, отже відповідач у порушення вимог статті 175 ЦПК України не подав орієнтовний розрахунок разом із запереченнями та іншими клопотаннями раніше, і не планував подавати;

- у позивача не було можливості скласти та подати до суду заяву про зменшення витрат на правничу допомогу до 11 червня 2021 року, оскільки відповідач лише 08 червня 2021 року направив їй копію заяви із додатками, вручену через засоби поштового зв`язку 14 червня 2021 року. Так само суд позбавив позивача такої можливості, не надавши час для складання відповідної заяви, розглянувши заяву відповідача 11 червня 2021 року;

- суд може покласти судові витрати на сторону позивача при залишенні позовної заяви без розгляду тільки у випадку: (1) внаслідок необґрунтованих дій позивача; (2) якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони. Суд першої інстанції не обґрунтовує в ухвалі, як дії позивача є необґрунтованими та неправомірними при розгляді даної справи, щоб за ці дії у подальшому як наслідок покласти на сторону позивача витрати на правничу допомогу;

- у випадку надання професійної правничої допомоги самозайнятою особою також необхідно додати докази ведення адвокатом Книги обліку доходів та витрат (постанови Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 821/1594/17 та від 18 жовтня 2018 року у справі № 813/4989/17), проте відповідач цього не здійснив;

- згідно зі свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю Кутового Я. А. від 17 січня 2019 року вбачається, що його стаж роботи складає усього 2,5 роки, що є неспівмірним та значно завищеним із ціною послуг, вказаних в акті від 08 червня 2021 року - 1 000,00 грн на годину як для фахівця із таким малим та незначним стажем роботи. Суд першої інстанції мав би оцінити розумність та необхідність всіх заявлених клопотань, їх суть та наповненість змістом, для визначення вартості послуг на правову допомогу, що суд не зробив;

- договір про надання правової допомоги від 23 січня 2021 року не містить ані погодинний розрахунок вартості правової допомоги, ані передбачені процесуальні дії для справи, та їх вартісну характеристику;

- акт від 08 червня 2021 року містить пункт представництво інтересів заявника у кількості шести судових засідань загальною вартістю 6 000,00 грн, жодне з яких не було проведено. Дані судові засідання не відбувались, на що суд першої інстанції не звернув увагу;

- акт від 08 червня 2021 року містить пункт складання заяви на усунення недоліків заяви у розмірі 500,00 грн, яка подавалася у зв`язку з несплатою відповідачем судового збору за подачу заяви про перегляд заочного рішення, проте є неприпустимим покладання занадто завищених витрат на позивача за необґрунтовані дії відповідача у зв`язку з тим, що стороною відповідача належним чином не виконано вимоги Закону України «Про судовий збір» та не було сплачено судовий збір;

- відсутність ціни позову, судовий збір у розмірі 840,80 грн, мала складність справи, стаж представника відповідача усього 2,5 роки, не доведення відповідачем значення справи для нього та інше свідчать про те, що вказані в акті від 08 червня 2021 року суми, є значно завищеними;

- суд першої інстанції не з`ясував фінансовий стан сторін, щоб стягувати судові витрати у такому значному розмірі;

- надана до суду копія квитанції № 08/06 на підтвердження сплати ОСОБА_2 12 918,00 грн не є належним доказом сплати витрат на правничу допомогу, оскільки у ній не вказана дата її складання та підписання, вона не є квитанцією до прибуткового ордеру чи банківським документом.

У січні 2022 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про те, що позивач не має наміру залишати касаційну скаргу без розгляду, вимоги, викладені в касаційній скарзі, підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

У січні 2022 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Луганського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року.

Станом на дату розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 22 жовтня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 призначено судді Висоцькій В. С.

Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених абзацом 6 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 942/248/20 із Новопсковського районного суду Луганської області, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Луганського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року до закінчення касаційного провадження та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У листопаді 2021 року матеріали справи № 942/248/20 надійшли до Верховного Суду.

Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2021 року № 2343/0/226-21 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_4 .

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 грудня 2021 року касаційна скарга ОСОБА_1 та матеріали справи № 942/248/20 передано судді Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2022 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Луганського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року.

Позиція Верховного Суду

З огляд на зміст та прохальну частину касаційної скарги, перегляд в порядку касаційного провадження ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду здійснюється лише в частині вирішення питання про стягнення з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані ухвала суду першої інстанції (у незміненій у порядку апеляційного перегляду частині) та постанова апеляційного суду - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій при дослідженні питання понесених у справі ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу установлено, що 10 червня 2021 року від відповідача ОСОБА_2 до суду першої інстанції надійшла заява щодо компенсації витрат на правову допомогу.

Відповідачем на підтвердження своїх вимог надані такі докази:

- договір про надання правової допомоги від 23 січня 2021 року № 23/01/21, укладений між адвокатом Кутовим Я. А. та відповідачем ОСОБА_2 ;

- ордер на надання правничої (правової) допомоги від 23 січня 2021 року серії ВІ № 1031290, відповідно до якого адвокат Кутовий Я. А. на підставі договору про надання правової допомоги від 23 січня 2021 року № 23/01/21 має право представляти інтереси ОСОБА_2 у Новопсковському районному суді Луганської області при розгляді справи № 942/248/20;

- акт про надання юридичних послуг (виконання зобов`язань) від 08 червня 2021 року № 08/06/21, згідно з яким відповідачу надано послуги: складання клопотання про витребування заочного рішення - 200,00 грн, складання заяви про перегляд заочного рішення - 2 000,00 грн, складання заяви про усунення недоліків заяви про перегляд заочного рішення - 500,00 грн, складання клопотання про допуск представника - 200,00 грн, складання клопотання про проведення судових засідань у режимі відеоконференції - 200,00 грн, складання відповіді на заперечення позивача - 2 000,00 грн, складання клопотання про приєднання письмових доказів - 500,00 грн, складання клопотання про виклик свідків - 500,00 грн, складання відзиву на позовну заяву - 2 000,00 грн, складання клопотання про витребування письмових доказів - 500,00 грн, складання клопотання про передачу справи на розгляд до іншого суду за підсудністю - 500,00 грн, складання клопотання про виклик свідка - 500,00 грн, представлення інтересів відповідача у судових засіданнях у справі - 6 000,00 грн, витрати на відправлення поштової кореспонденції - 469,00 грн, складання клопотання про покладення витрат правової допомоги на позивача - 200,00 грн, всього - 16 269,00 грн;

- квитанцію № 08/06 про сплату відповідачем на користь адвоката Кутового Я. А. гонорару у сумі 12 918,00 грн за юридичні послуги згідно з актом від 08 червня 2021 року № 08/06/21.

Позивач ОСОБА_1 отримала заяву щодо компенсації витрат на правову допомогу 14 червня 2021 року.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просив стягнути із позивача витрати на правничу допомогу у зв`язку з розглядом апеляційної скарги у розмірі 5 150,00 грн, зазначивши, що відповідачу адвокатом надані такі юридичні послуги: вивчення судової практики, надання консультацій, підготовка правової позиції, складання відзиву на апеляційну скаргу - 2 500,00 грн, представництво інтересів у апеляційному суді - 2 500,00 грн, поштові витрати - 150,00 грн, всього - 5 150,00 грн.

Нормативно-правове обґрунтування

Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді, регламентовано зокрема у Главі 8 «Судові витрати» Розділу І «Загальні положення» ЦПК України.

Згідно з частиною першою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частини третя, четверта статті 137 ЦПК України).

Згідно з частинами п`ятою-шостою статті 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У випадках, встановлених частинами третьою-п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

Відповідно до частини дев`ятої статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору, тому доводи касаційної скарги про те, що суд не звернув увагу на дохід позивача при стягненні витрат на професійну правничу допомогу є неприйнятними.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування (правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18)).

Крім того, в постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17), від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз`яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об`єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики (стаття 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Суди попередніх інстанцій, належним чином дослідивши наявні у справі докази та надавши їм оцінку, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення на користь відповідача понесених ним у суді першої та апеляційної інстанцій витрат на професійну правничу допомогу, водночас апеляційний суд, врахувавши фактичні обставини постановлення оскаржуваної ухвали судом першої інстанції із заявленими ОСОБА_2 вимогами та наданим адвокатом обсягом послуг, правильно змінив рішення суду першої інстанції, зменшивши стягнуту суму витрат на професійну правничу допомогу з 12 918,00 грн до 8 019,00 грн.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач отримала заяву щодо компенсації витрат на правову допомогу 14 червня 2021 року вже після постановлення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали від 11 червня 2021 року та не мала можливості надати заперечення проти неї, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції, який погодився із такими доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 , і що стало підставою для зміни оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

Апеляційний суд правильно вказав, що суд першої інстанції не перевірив чи отримала позивач заяву відповідача щодо компенсації витрат на правову допомогу та чи було достатньо у неї часу на підготовку заперечень щодо цієї заяви, а також не проаналізував обсяг наданих адвокатом Кутовим Я. А. послуг, з чим колегія суддів Верховного Суду погоджується та не вбачає підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

Апеляційний суд виправив допущені судом першої інстанції процесуальні помилки при постановленні оскаржуваної ухвали, проаналізував доводи апеляційної скарги, що містять підстави для зменшення витрат на професійну правничу допомогу, понесені відповідачем у суді першої інстанції, та справедливо присудив стягнути лише 8 019,00 грн із заявлених 12 918,00 грн.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач у порушення вимог статті 175 ЦПК України не подав попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач поніс, і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки згідно з частиною другою статті 134 ЦПК України у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Отже, наведена норма процесуального закону надає суду право в разі невиконання стороною обов`язку подати попередній розрахунок судових витрат відмовити у їх відшкодуванні, за винятком суми сплаченого стороною судового збору. Частина друга статті 134 ЦПК України вказує лише на право, а не на обов`язок суду відмовити у відшкодуванні судових витрат у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат. Зазначене відповідає висновкам, що містяться у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 922/2821/18 та від 08 грудня 2021 року у справі № 201/3040/20.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд може покласти судові витрати на сторону позивача при залишенні позовної заяви без розгляду тільки внаслідок необґрунтованих дій позивача або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, відхиляються, оскільки, виходячи із конкретних обставин справи, а саме: заочне рішення Новопсковського районного суду Луганської області від 27 травня 2020 року про позбавлення відповідача батьківських прав було скасовано ухвалою Новопсковського районного суду Луганської області від 15 березня 2021 року на підставі заяви ОСОБА_2 , позивач після призначення справи до судового розгляду в загальному порядку просила залишити позов без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України та не підтримувала своїх позовних вимог після скасування заочного рішення, надані відповідачем належні та допустимі докази свідчать про факт здійснення ОСОБА_2 відповідних витрат на професійну правничу допомогу, здійснені протягом усього слухання справи у суді, свідчать про обґрунтованість заяви відповідача щодо стягнення на його користь відповідних витрат із позивача. При цьому суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу є не лише компенсацією стороні понесених нею витрат, але й у певному сенсі має спонукати іншу сторону, утримуватися від подання безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб.

Не приймаються доводи касаційної скарги про те, що у випадку надання професійної правничої допомоги самозайнятою особою також необхідно додати докази ведення адвокатом Книги обліку доходів та витрат, оскільки облік отриманих доходів адвокатом та в подальшому його оподаткування не є предметом спору, предметом спірних правовідносин є фактичне понесення витрат на правову допомогу та їх відшкодування відповідною стороною у справі, а не обов`язковість ведення адвокатом Книги обліку доходів та витрат, які ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність. Зазначене відповідає висновку, що міститься в постанові Верховного Суду від 02 грудня 2021 року у справі № 280/5176/20 (провадження № К/9901/5763/21 К/9901/10493/21).

Доводи касаційної скарги про те, що договір про надання правової допомоги від 23 січня 2021 року № 23/01/21, укладений між адвокатом Кутовим Я. А. та клієнтом ОСОБА_2 , не містить погодинний розрахунок вартості правової допомоги або передбачені процесуальні дії у справі, їх вартісну характеристику, спростовуються його змістом: предметом договору в розділі 1 (із посиланням на статтю 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), детальним описом прав адвоката, наданих йому з метою здійснення належного представництва у встановленому чинним законодавством порядку інтересів клієнта, у розділі 2, посиланням у пункті 3.4 договору, що розмір гонорару, належного до сплати адвокату, відображається в акті наданих послуг. Матеріали справи не містять підтвердження, що цей договір визнаний недійсним чи припинив свою дію. У свою чергу акт від 08 червня 2021 року № 08/06/21 про надання юридичних послуг містить перелік наданих послуг, витрачений на них час, період, тариф та суму вартості таких послуг окремо та разом.

Суд апеляційної інстанції в мотивувальній частині оскаржуваної постанови вказав на неспівмірність розміру гонорару адвоката у розмірі 1 000,00 грн, зважаючи на складність справи, час, необхідний для вчинення відповідних процесуальних дій, з чим колегія суддів Верховного Суду погоджується та не вбачає підстав для повторної оцінки.

Також апеляційної інстанції правильно звернув увагу на те, що заява відповідача про усунення недоліків заяви про перегляд заочного рішення, яка оцінена в розмірі 500,00 грн, складена внаслідок недоліків, допущених самим адвокатом, тому відповідна правнича допомога не підлягає стягненню, як і складання не задоволеного судом клопотання про передачу справи на розгляд до іншого суду за підсудністю, підготовку якого оцінено в розмірі 500,00 грн, а також підготовка клопотання про допуск представника (200,00 грн), що не передбачено нормами цивільного процесу. Так само апеляційний суд правильно прийняв до уваги, що судові засідання по суті справи за участю адвоката Кутового Я. А. не проводилися. Тобто доводи касаційної скарги про те, що судами такі чинники не враховано, є безпідставними.

Інші доводи касаційної скарги про завищену вартість присудженої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу із позивача у суді першої інстанції, у тому числі щодо квитанції № 08/06, зводяться до переоцінки доказів у справі, що за приписами статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Касаційна скарга не містить доводів щодо необґрунтованості стягнення із позивача 2 150,00 грн витрат на професійну правничу допомогу (із заявлених 5 150,00 грн), понесених у суді апеляційної інстанції. Витрати на професійну правничу допомогу на цю суму є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді апеляційної інстанції, відповідають критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру, тому колегія суддів Верховного Суду не вбачає підстав для прийняття протилежного рішення та скасування постанови апеляційного суду у відповідній частині.

Посилання заявника на неврахування судами правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16, від 06 червня 2019 року у справі № 752/4513/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, зводяться до незгоди заявника з висновками судів стосовно встановлення обставин справи та оцінкою ними доказів. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Окрім цього, фактичні обставини у перерахованих справах відрізняються від тих, що установлені судами у цій справі, яка переглядається в касаційному порядку. У свою чергу на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, закріплена у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20)).

Таким чином, не знайшло підтвердження порушеннями судами (з урахуванням виправлених апеляційних судом процесуальних порушень, допущених судом першої інстанції) вимог статей 134, 135, 137, 141, 142 ЦПК України, про що зазначає у своїй касаційній скарзі позивач. У свою чергу висновки судів у цій справі відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс21).

За своїм змістом усі доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Доводи касаційної скарги є також аналогічними аргументам апеляційної скарги позивача, які суд апеляційної інстанції належним чином перевірив та, ухвалюючи рішення часткове про задоволення апеляційної скарги, обґрунтовано зменшив розмір присуджених до стягнення судом першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані ухвала суду першої інстанції (у незміненій за результатами апеляційного перегляду частині) та постанова апеляційного суду - залишенню без змін із підстав, передбачених статтями 401, 410 ЦПК України.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Новопсковського районного суду Луганської області від 11 червня 2021 року (у незміненій за результатами апеляційного перегляду частині) та постанову Луганського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак