Рішення

від 24.05.2022 по справі 530/1518/21

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/1518/21

2/530/62/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

25.05.2022 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., секретаря Тараненко Т.І., представника позивача адвоката Кулика В.О., представника відповідача адвоката Бибика В.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Зіньків в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 , місце проживання: с. Високе, Полтавського району, Полтавської області до Приватного сільськогосподарського підприємства "Високе", юридична адреса: м. Бровари, вул. Гагаріна, 16, Київської області, місце знаходження: с. Високе, вул. Першотравнева, 2, Полтавського району, Полтавської області про припинення правовідношень шляхом розірвання договору оренди земельної ділянки, припинення права оренди, витребування земельної ділянки та стягнення орендної плати за договором,-

ВСТАНОВИВ:

В Зіньківському районному суді Полтавської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 , місце проживання: с. Високе, Полтавського району, Полтавської області до Приватного сільськогосподарського підприємства "Високе", юридична адреса: м. Бровари, вул. Гагаріна, 16, Київської області, місце знаходження: с. Високе, вул. Першотравнева, 2, Полтавського району, Полтавської області про припинення правовідношень шляхом розірвання договору оренди земельної ділянки, припинення права оренди, витребування земельної ділянки та стягнення орендної плати за договором.

Ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області від 07.10.2021 року відкрито провадження в цивільній справі позовного провадження. Сторонам по справі направлено ухвалу про відкриття провадження, відповідачу разом з копіями позовної заяви та доданими до неї документами та судові повістки про час дату та місце судового засідання, отримані відповідачем.

24.11.2021 року відповідачем подано відзив на позов, у якому зазначено, що відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

Позивачем ОСОБА_1 відповідь на відзив у встановлений чинним законодавством строк не подано.

У судове засідання учасники справи: позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Кулик В.О. з`явилися, позовні вимоги підтримали в повному обсязі. Представник відповідача Приватного сільськогосподарського підприємства "Високе", адвокат Бибик В.А. з`явився у судове засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, позовні вимоги не визнав, послався на відзив який приєднано до матеріалів справи, просив відмовити в задоволенні позову.

Суд, зачитавши заяву позивача, заслухавши позивача та його представника, які підтримали позовні вимоги, представника відповідача, який просив відмовити по позовних вимогах та дослідивши наявні матеріали справи, приходить до висновку.

24 лютого 2022 року указом Президента України № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

14 березня 2022 року указом Президента України № 133/2022, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

21 квітня 2022 року Верховна Рада прийнялаЗакон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від19.04.2022№ 7300, за якимвоєнний стан в Україні продовжено з 05:30 25 квітня 2022 року строком на 30 діб,до 25 травня 2022 року.

22 травня 2022 року Верховна Рада прийнялаЗакон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від18.05.2022№ 7389, за якимвоєнний стан в Україні продовжено з 05:30 25 травня 2022 року строком на 90 діб,до 23 серпня 2022 року.

Відповідно до рішення Ради Суддів України від 24 лютого 2022 року № 9 щодо вжиття невідкладних заходів для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні Верховна Рада України 24 лютого 2022 року на позачерговому засіданні запровадила воєнний стан через вторгнення Росії в Україну.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.

Рада суддівУкраїнивирішила звернути увагу усіх судів України, що навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану робота судів не може бути припинена, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист.

З урахуванням положень статті 3 Конституції України про те, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю рекомендувати зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Відповідно до вимогст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами,які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна зі сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Відповідно до ст. 41 Конституції України: кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, визнання права є одним із способів захисту порушеного майнового права.

Відповідно до ст. 30 ЦПК України: Позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини, враховуючи місцезнаходження, позов пред`являється за правилами виключної підсудності до Зіньківського районного суду Полтавської області за місцем знаходження земельної ділянки.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою... .

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 Про судове рішення у цивільній справі, - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 12 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як передбаченост. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Відповідно дост. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК України- кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно дост. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згіднозіст. 10-13 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцієюта законами України. Суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов"язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов"язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов"язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов"язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об"єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз"яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов"язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов"язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов"язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України, встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов"язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов"язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов"язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов"язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об"єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Відповідно дост. 81 ЦПК Україникожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановленихстаттею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормоюст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно доКонституції України, цього Кодексу таЗакону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованихКонституцією Україниправ і свобод людини та здійснення проголошеногоОсновним Законом Українипринципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина першастатті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно достатті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно достатті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертоїстатті 8 ЦПКнорми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться впостанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Уст. 8 Конституції Українизазначено, щоКонституція Українимає найвищу юридичну силу.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основіКонституції Україниі повинні відповідати їй.

Статтями15,16 ЦК Українивизначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першоюстатті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно дост. 124 Конституції Україниправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зст. 129-1 Конституції Українисуд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною 1ст. 2 Закону «Про судоустрій і статус суддів»визначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованихКонституцієюі законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно дост. 13 Закону «Про судоустрій і статус суддів»судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.

В судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до державного акта на право приватної власності на землю серії Р3 № 661759 виданого на підставі розпорядження голови Зіньківської РДА від 27.12.2002 року № 726 є власником земельної ділянки переданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Високівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, площею 3,410 га з кадастровим номером 5321381500:00:004:0043 (а.с. 17). 26.09.2013 року між ОСОБА_1 та ПСП «Високе» укладено договір оренди стосовно належної йому земельної ділянки строком на 10 років, який 05.04.2014 року зареєстровано у реєстраційній службі Зіньківського районного управління юстиції Полтавської області за № 5243525 . Пунктом 9. Договору про оренду землі передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 5,5 % (коефіцієнт 3. 2 , коефіцієнт 1, 756) від проіндексованої грошової оцінки земельної ділянки, що на момент укладення договору оренди складає 4902.22 грн. в рік, за згодою сторін у будь-якій формі (грошовій, натуральній, відробітковій), частка та строки виплати якої визначається в окремій угоді, яка щорічно до початку чергового року оренди укладається між орендодавцем та орендарем і є додатком до цього договору.

Пунктом 11 згаданого договору визначено, що орендна плата вноситься на протязі року, але не пізніше 31 грудня. Відповідно до п. 38 Договору його дія припиняється шляхом розірвання за взаємною згодою сторін або рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом (а.с. 19-20).

01.04.2015 року між сторонами укладена додаткова угода до договору оренди, яка зареєстрована у Державному реєстрі речових прав 14 квітня 2015 року за № 5243525, Відповідно до п.п. 1 додаткової угоди сторони домовились змінити та викласти п. 9 Договору оренди землі в наступній редакції: «орендна плата вноситься Орендарем у грошовій та натуральній формі у розмірі 6 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки і становить 6679 , 49 гривень в рік, за згодою сторін у будь якій формі. Пунктом 3 додаткової угоди передбачено, що орендар до закінчення терміну дії договору оренди від 26.09.2013 року зобов`язується щорічно за власний кошт забезпечити обробіток земельних ділянок сільськогосподарського призначення орендодавця в межах 0, 30 га . Пунктами 5, 6, 7 додаткової угоди передбачено строк дії договору до 31.12.2023 року.Інші умови договору оренди залишилися без змін. Додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання сторонами та є невід`ємною частиною (а.с. 25-26). У порушення пунктів 10,11 зазначеного договору оренди орендарем не здійснено виплати орендодавцю орендної плати за користування земельною ділянкою упродовж 2019-2020 років, яка в загальній сумі склала 13358,98 грн.. Окрім того, в цей період орендар не проводив індексацію орендної плати та відповідно не здійснював її виплати. Інфляційне збільшення (згідно доданого до позовної заяви обгрунтованого розрахунку сум, що підлягають стягненню додаток №13) становить 1235,50 грн.. Отже, загальна сума заборгованості з орендної плати за договором оренди від 26.09.2013 року становить 14594,48 грн..

Із відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 01.03.2021 №216 року вбачається, що відповідач нарахував орендну плату за 2019 -2020 роки в сумі 24046,17 гривень, перерахований податок склав 3034,37 гривень за 2019 рік та 8015,39 гривень вказав, що виплачено, перерахований податок склав 1442,77 гривень та повідомляв податкові органи про те, що виплачував її орендодавцю (а.с. 27) .

Представником позивача адвокатом Куликом В.О. до ПСП Високе 24.06.2021 року та 06.07.2021 року направлено адвокатські запити з проханням надати інформацію та належним чином засвідчені копії фінансових документів стосовно нарахованих та виплачених останньому сум на виконання укладеного між ним та ПСП Високе договору оренди землі від 26.09.2013 року, який 05.04.2014 року зареєстрований у реєстраційній службі Зіньківського районного управління юстиції Полтавської області за № 5243525 за 2019-2020 роки. Проте адвокатський запит від 24.06.2021 року був повернутий відправнику з відміткою відмова адресата від його одержання, а адвокатський запит від 06.07.2021 року повернутий з відміткою за закінченням терміну зберігання. Окрім того в порушення п.3 додаткової угоди до договору оренди, орендар в односторонньому порядку відмовився від виконання п.3 додаткової угоди, а саме упродовж 2019-2020 років не забезпечив обробіток земельних ділянок сільськогосподарського призначення орендодавця в межах 30 га. Відповідач у продовж 2019-2020 років взагалі не виконує взяті на себе зобов`язання згідно умов договору (п.п. 10,11) та додаткової угоди до нього (п.3) щодо сплати орендної плати та додаткового обробітку землі орендодавця, що має ознаки систематичного порушення істотних умов договору, а відтак відповідно до п.д ч.1 ст.141 ЗК України є вичерпною підставою для розірвання договору оренди землі.

У зв`язку з вищевикладеним позивач звернувся до суду та просив ухвалити рішення, яким розірвати договір оренди землі від 26.09.2013 року, який зареєстрований у реєстраційній службі Зіньківського районного управління юстиції Полтавської області за № 5243525 від 05.04.2014 року стосовно земельної ділянки з кадастровим номером № 5321381500:00:004:0043, площею 3,4101 га., розташованої на території Високівської сільської ради (Зіньківського) Полтавського району Полтавської області укладений між ОСОБА_1 та ПСП Високе, припинити право оренди між ПСП Високе та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки з кадастровим номером № 5321381500:00:004:0043, площею 3,4101 га., розташованої на території Високівської сільської ради (Зіньківського) Полтавського району Полтавської області ,зобов`язати ПСП Високе повернути ОСОБА_1 земельну ділянку, стягнути з ПСП Високе заборгованість за 2019-2020 роки за договором оренди землі від 26.09.2013 року у розмірі 14594,48 грн. з яких: 13358,97 грн. основного боргу та 1235,50 грн. інфляційного збільшення та стягнути судові витрати.

Відповідно до положень статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

За змістом статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

В порядку статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до частини 4 статті 612 ЦК України, прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

В порядку статті 613 ЦК України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. Боржник за грошовим зобов`язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

Спірні правовідносини регулюютьсяЗаконом України «Про оренду землі»зі змінами станом на моменту укладення договору, який є спеціальним законом і має пріоритет перед іншими законами в застосуванні щодо даних правовідносин, а також нормамиЦивільного кодексу УкраїнитаЗемельного кодексу України.

Згідно дост. 90 Земельного Кодексу України, яка регламентує права власників земельних ділянок власники земельних ділянок мають право: а) продавати або іншим шляхом відчужуватиземельнуділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину.

Статтею 93 ЗК Українивизначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельноюділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

У відповідності дост. 13 Закону України «Про оренду землі»договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно доумовдоговорута вимог земельного законодавства.

У відповідності до 610ЦК Українипорушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК Українипередбачено, що у разі порушення зобов`язання настаютьправові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припиненнязобов`язаннявнаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно до ч. 1ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідност. 627 ЦК Українивстановлено, що відповідно дост. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1ст. 628 ЦК Українивизначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1ст. 638 ЦК Українидоговір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору та умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 759 ЦК Українизадоговоромнайму(оренди)наймодавецьпередає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливостіукладеннята виконання договору найму (оренди).

У відповідності до ч. 5ст. 762 ЦК Україниплата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (ч. 1ст. 15 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно ч. 1-3ст. 21 Закону України «Про оренду землі»орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Стаття 141 Земельного кодексу Українипередбачає, що однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Відповідач ПСП Високеналежним чином виконує взяті на себе договірні зобов`язання в тому числі і щодо виплати орендної плати. Жодної заборгованості перед позивачем ОСОБА_1 щодо орендної плати (включно із інфляційними витратами) не існує, оскільки із 26.09.2013 року (з дати укладення спірного договору оренди) по 2020 рік позивач за власним бажанням з`являвся для отримання орендної плати за землю, що підтверджується видатково-касовими ордерами (а.с.65-75). В 2020 році ОСОБА_1 не з`являвся для отримання орендної плати. У зв`язку з цим працівниками ПСП Високе головним бухгалтером Дорошенко М.Я., бухгалтером по розрахунку орендної плати ОСОБА_2 ,обліковцем ОСОБА_3 по місцю проживання ОСОБА_1 було запропоновано йому отримати орендну плату за землю по договору за 2020 рік. Позивач відмовився від цього, тому йому повідомили, що вказані кошти відправлять поштовим зв`язком. З приводу вказаних дій було складено акт від 23.12.2020 року (а.с. 85). В подальшому на адресу проживання позивача поштовим зв`язком було направлено вказані кошти в розмірі 6452,40 грн. з приміткою орендна плата за 2020 рік, однак ОСОБА_1 відмовився отримувати кошти за оренду земельної ділянки за 2020 рік в розмірі 6452,40 грн. (а.с. 81,83,84).

Враховуючи вищевикладене, суд критично оцінює розрахунок сум позивача, що підлягають стягненню (а.с.42) виходячи з наступного:

В даному розрахунку позивач не здійснює вирахування податків. Відповідно до п.п.170.1.1 п.170.1 ст. 170 Податкового кодексу України Податковим агентом платника податку орендодавця щодо його доходу від надання в оренду (емфітевзис) земельної ділянки сільськогосподарського призначення земельної частки паю, майнового паю є орендар.

Якщо орендну плату фізичній особі власнику земельної ділянки, частки паю виплачувала за минулий рік податковий агент-юридична особа, то при виплаті доходів (орендної плати) орендодавцю вона утримала 18% ПДФО та 1,5% військового збору, перерахувала ПДФО до бюджету за своїм місцезнаходженням (основним місцем обліку) та подала до ДФС за своїм місцезнаходженням (основним місцем обліку) податковий розрахунок за ф1 ДФ з ознакою доходу 1. Однак із врахуванням сплачених ПСП Високе податкових платежів у розмірі 19,5% ( із яких 18% ПДФО і 1,5 % військовий збір). Таким чином в даному випадку саме ПСП Високе є податковим агентом по договору оренди спірної земельної ділянки. Вказану обставину визнає і сам позивач ОСОБА_1 ..

Згідно проведеного розрахунку відповідачем на момент подання відзиву сума нарахованої орендної плати (включно із врахуванням індексу інфляції за весь період дії договору оренди від 2013 по 2020 роки включно) становить 47949,11 грн., сума коштів, яку ПСП Високе мало намір виплатити позивачу становить 48009,73 грн.. Таким чином, відповідачем на час розгляду справи, виконано свої договірні зобов`язання по виплаті орендної плати по договору оренди землі від 26.09.2013 року, включно із інфляційними виплатами із перевищенням на 60,62 грн..

Так, відповідно до тлумаченьст. 651 ЦК Україниоднією із підстав зміни або розірвання договору є істотне порушення договору другою стороною. Істотним вважається таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору, тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору, при цьому сторона, яка ставить питання про розірвання чи зміну договору, має довести наявність істотного порушення договору та наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною.

Згідно із вимогами ч. ч. 1, 2ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановленихдоговором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вонарозраховувала при укладенні договору.

За ч. 1ст. 32 Закону України «Про оренду землі», який є спеціальним законом і має пріоритет перед іншими законами в застосуванні щодо даних спірних правовідносин, на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроковорозірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями24і25цьогоЗаконута умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначенихЗемельним кодексом Українита іншими законами України.

Згідно матеріалів справи при укладенні відповідного договору позивач ОСОБА_1 міг розраховувати на орієнтовну суму отриманих доходів від здачі ділянки в оренду (до 2022) на суму близько 48000 грн.. На даний час вказана сума позивачу нарахована. Таким чином, позивач не зазнав ніяких втрат і, відповідно, не відбулось істотне порушення договору оренди землі з боку відповідача ПСП Високе. Згідно п.8 договору строк дії договору становить 10 років. Згідно п.5 додаткової угоди №1 від 01.04.2015 року сторони домовились змінити п.8 договору і викласти його в редакції Договір укладено на строк до 31.12.2023 року. Згідно п.11 договору орендна плата вноситься у такі строки на протязі року, але не пізніше 31 грудня. Тобто, орендар фактично може здійснювати виплату орендної плати як періодичними платежами (за пів року, рік, місяці, тиждень, тощо) так і разовим платежем. Жодних обмежень ні закон ні договір не передбачає.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач ОСОБА_1 , згідно наданих відповідачем копій накладних разом із відзивом на запитання головуючого вказав, що він не може пояснити, чому на двох накладних за 2019 роік стоїть його підпис, потім виправив себе та вказав, що на одній накладній. На запитання головуючого , чи приносили йому кошти працівники ПСП "Високе" за договором оренди землі вказав, що не приносили, а далі уточнив, що він не хотів отримувати кошти за оренду землі, ні від кого, так як хотів розірвати договір. З цього слідує, що позивач давав мінливі покази та не послідовні, своїми діями створив формальні обставини, які можуть надати суду підстави для розірвання договору оренди..

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно дост.610 ЦКУкраїни, порушенням зобов?язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов?язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що в договорі оренди землі, сторони встановили строк і спосіб його виконання, а саме, не пізніше 31 грудня 2023 року. Тобто всі порушення можуть настати, виключно, після 31.12.2023 року.

Відповідно дост. 81 ЦПК Україникожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ч. 1ст. 84 ЦПК Україниучасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17Закону України«Про виконаннярішень тазастосування практикиЄвропейського судуз правлюдини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Виходячи зі змісту ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків.

Щодо інших доводів сторін, то Європейський суд з прав людини неодноразово зазначає (Рішенням ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 (заява № 4909/04, п. 58 Рішення)), що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, п. 29).

Суду не надано об`єктивних доказів, що відповідачем істотно та систематично порушується договір, а саме позивачем не доведено факт несплати відповідачем орендної плати у 2019 році та 2020 році, оскільки спірним договором не визначено строку внесення орендної плати, як однієї з істотних умов договору. Крім того, в матеріалах справи відсутні відомості щодо звернення позивача до відповідача щодо виплати орендної плати, а навпаки, у матеріалах справи доведено факт відмови ОСОБА_1 від отримання орендної плати (а.с.85,83), а також, позивачем не заявлялося клопотання щодо витребування судом в ПСП Високе відомостей про нарахування та виплату орендної плати. Тобто, позивачем ОСОБА_1 , не надано доказів відповідно до ст. 81 ЦПК України того, що ПСП Високе має заборгованість перед позивачем по орендній платі згідно договору про оренду землі, що відповідач не виконує умови договору, в зв"язку з чим необхідно розірвати договір оренди. Тобто, судом не встановлено істотних та систематичних порушень відповідачем умов договору оренди земельної ділянки, тому суд приходить до висновку про необхідність відмови в розірванні договору оренди земельної ділянки, припинення права оренди, витребування земельної ділянки та стягнення заборгованості по орендній платі.

Вирішуючи позов по суті, суд, також, звертає увагу, що відповідно до положень ст. ст.12,13,81ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд, тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Згідно зі ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставівикладеного такеруючись ст. ст. 1,2,4,7,8,12,13,19,30,81,133,137,141,210,228-229,258,263-268,354,430 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ,місце проживання:с.Високе,Полтавського району,Полтавської областідо Приватногосільськогосподарського підприємства"Високе",юридична адреса:м.Бровари,вул.Гагаріна,16,Київської області,місце знаходження:с.Високе,вул.Першотравнева,2,Полтавського району,Полтавської областіпро припиненняправовідношень шляхомрозірвання договоруоренди земельноїділянки,припинення праваоренди,витребування земельноїділянки тастягнення орендноїплати задоговором відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за на слідками апеляційного перегляду.

Написано власноручно.

Повний текст рішення виготовлено 30.05.2022 р.

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області С.Р. Должко