Постанова

від 01.06.2022 по справі 138/2363/21

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 138/2363/21

Провадження № 22-ц/801/761/2022

Категорія: 19

Головуючий у суді 1-ї інстанції Київська Т. Б.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2022 рокуСправа № 138/2363/21м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),

суддів Берегового О. Ю., Шемети Т. М.,

з участю секретаря судового засідання Кобенди Ю. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» про визнання договору припиненим та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою за апеляційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області у складі судді Київської Т. Б. від 01 лютого 2022 року, -

встановив:

В серпні 2021 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Піпка А. М. звернулася до суду з цим позовом, за яким просила:

-визнати припиненим з 27 травня 2021 року укладений 12 січня 2010 року між нею та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Прогрес» (далі СТОВ «Прогрес») договір оренди земельної ділянки, площею 2,6369 га, кадастровий номер 00522686800:01:000:0264, розташованої на території Суботівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зареєстрований в Державному реєстрі земель 27 травня 2011 року за № 052260004000151, право оренди за яким зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06 червня 2014 року згідно з рішенням про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень індексний номер 13607746;

-усунути їй перешкоди у користуванні земельною ділянкою, площею 2,6369 га, кадастровий номер 00522686800:01:000:0264, розташованою на території Суботівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області, шляхом зобов`язання СТОВ «Прогрес» повернути її ОСОБА_1 .

На обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що їй належить зазначена земельна ділянка на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 261414 від 30 липня 2009 року. 12 січня 2010 року вона уклала зі СТОВ «Прогрес» договір оренди цієї земельної ділянки строком на 10 років. Договір оренди був зареєстрований у відділі Держкомзему Могилів-Подільського району Вінницької області, про що 27 травня 2011 року у Державному реєстрі земель вчинено запис № 052260004000151. 07 жовтня 2020 року, 04 лютого 2021 року та 21 квітня 2021 року ОСОБА_1 письмово повідомляла СТОВ «Прогрес» про те, що після закінчення дії договору оренди від 12 січня 2010 року вона не бажає продовжувати строк дії договору оренди її земельної ділянки зі СТОВ «Прогрес», на що отримала усну відповідь про укладення між сторонами 01 жовтня 2012 року угоди про внесення змін в договір оренди землі від 12 січня 2010 року, якою договір було укладено у новій редакції і, відповідно, продовжено строк його дії. З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 довідалась про те, що на підставі угоди про внесення змін в договір оренди землі від 01 жовтня 2012 року та самого договору оренди від 12 січня 2010 року було зареєстровано право оренди СТОВ «Прогрес» на її земельну ділянку. Вважала, що строк дії договору оренди закінчився 27 травня 2021 року, оскільки укладення додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки та дата реєстрації речового права, здійснена на підставі цих договору та додаткової угоди, не змінює початку перебігу строку дії такого договору, який був зареєстрований у встановленому на час його укладення та реєстрації порядку.

Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 01 лютого 2022 року позов задоволено частково. Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою, площею 2,6369 га, кадастровий номер 00522686800:01:000:0264, розташованою на території Суботівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області зі сторони СТОВ «Прогрес», шляхом повернення СТОВ «Прогрес» даної земельної ділянки ОСОБА_1 . В решті позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати у справі.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не надав доказів державної реєстрації угоди від 01 жовтня 2012 року про внесення змін в договір оренди від 12 січня 2010 року, а тому така угода не є укладеною, відповідно не можна вважати, що було змінено строк дії договору оренди від 12 січня 2010 року. Крім того, в пункті 8 договору оренди від 12 січня 2010 року сторони погодили строк дії такого договору, а саме 10 років. З додатку № 1 до Угоди від 01 жовтня 2012 року слідує, що пунктом 8 визначено строк дії договору теж на 10 років. Таким чином, угода від 01 жовтня 2012 року не є новою угодою, а укладена саме з метою внесення змін до договору оренди землі від 12 січня 2010 року. Тобто, умови договору від 12 січня 2010 року змінились лише в тих пунктах, які було змінено в додатку № 1 до угоди від 01 жовтня 2012 року. Натомість, строк оренди землі, як був в договорі від 12 січня 2010 року тривалістю 10 років, так і в додатку № 1 до угоди від 01 жовтня 2012 року залишився строком 10 років. Тобто, вказаний пункт не зазнав жодних змін. В свою чергу, відповідач, з метою зміни строку договору від 12 січня 2010 року, мав би внести до пункту 8 додатку № 1 до угоди від 01 жовтня 2012 року зміни шляхом збільшення строку дії такого договору або зазначити конкретну дату, до якої такий договір буде діяти.

Суд вважав, що визнання договору оренди землі від 12 січня 2010 року припиненим може розцінюватись, як позовна вимога лише в тому випадку, якщо для захисту порушеного права позивача не має більш ефективного способу захисту. Для захисту прав позивачки щодо повернення земельної ділянки суд визнав достатнім сам факт встановлення такої обставини як час припинення договору оренди землі.

В апеляційній скарзі СТОВ «Прогрес», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просило рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 01 лютого 2022 року скасувати, ухвалити нове - про відмову у позові.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилалось на те, що ухвалою могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області 28 вересня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків протягом 10 днів з часу отримання копії ухвали. До Електронного кабінету підсистеми «Електронний суд» ця ухвала була доставлена 29 вересня 2021 року. Позов подавався представником ОСОБА_1 - адвокатом Піпком А. М., який є користувачем підсистеми «Електронний суд», а тому зі змістом ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачка та її представник були обізнані 29 вересня 2021 року, відповідно недоліки позовної заяви мали усунути не пізніше ніж 11 жовтня 2021 року, однак заяву про усунення недоліків позовної заяви було надіслано до суду лише 29 жовтня 2021 року. Крім того, до заяви про усунення недоліків позовної заяви додано витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 0522686800:01:000:0265, а предметом спору у цій справі є земельна ділянка з кадастровим номером 0522686800:01:000:0264.

Вважало, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, тому що позивачка у позовній заяві просила усунути їй перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання СТОВ «Прогрес» повернути її ОСОБА_1 , а суд у резолютивній частині рішення зазначив: «Усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою, площею 2,6369 га, кадастровий номер 00522686800:01:000:0264, розташованою на території Суботівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області зі сторони СТОВ «Прогрес», шляхом повернення СТОВ «Прогрес» даної земельної ділянки ОСОБА_1 ».

Вказувало, що позивачкою не надано доказів того, що між сторонами не укладалась 01 жовтня 2012 року угода про внесення змін в договір оренди землі від 12 січня 2010 року. Крім того, всупереч доводам позивачки, таку угоду було зареєстровано, оскільки в самому ж позові зазначено, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було внесено запис про інше речове право - право оренди № 5926338, а підставою такого запису є договір оренди землі від 12 січня 2010 року та угода про внесення змін в договір оренди землі від 12 січня 2010 року, що укладена 01 жовтня 2012 року між СТОВ «Прогрес» та ОСОБА_1 . Пунктом 4 Угоди передбачено, що вона вступає в силу після підписання сторонами та державної реєстрації. Натомість, 01 січня 2013 року набрали чинності зміни, внесені Законом України № 1878-VI від 11 лютого 2010 року, якими з тексту статей 182, 640, 657, 732, 745 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) виключено посилання щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону України «Про оренду землі» були виключені статті 18 та 20 про обов`язковість державної реєстрації договорів оренди землі. Згідно з новим законодавством речові права, що виникли до 01 січня 2013 року визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації. Таким чином, законодавством передбачено виключно державну реєстрацію права, а не державну реєстрацію правочинів, що діяла у цій сфері до 01 січня 2013 року. Враховуючи викладене, в даній справі строк дії договору оренди від 12 січня 2010 року повинен обрахуватися з особливостями, передбаченими в п. 8 Угоди про внесення змін в договір оренди землі від 01 жовтня 2012 року, тобто 10 років з часу укладення цієї угоди - до 01 жовтня 2022 року.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Піпко А. М. подав відзив на апеляційну скаргу, за яким просив апеляційну скаргу залишити без задоволення а рішення суду першої інстанції - без змін, як таке, що постановлене з дотриманням норм процесуального права, відповідно до встановлених судом обставин справи, правовідносин сторін та норм матеріального права, якими вони регулюються.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Частини перша та друга статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачають, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, суд розглядає справу та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 261414 від 30 липня 2009 року належить земельна ділянка, площею 2,6369 га, кадастровий номер 0522686800:01:000:0264, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Суботівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області (а. с. 26, 27).

12 січня 2010 року ОСОБА_1 уклала з СТОВ «Прогрес» договір оренди цієї земельної ділянки строком на 10 років (пункт 8). Пунктом 43 договору передбачено, що договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Договір зареєстрований у відділі Держкомзему Могилів-Подільського району Вінницької області 27 травня 2011 року за реєстровим записом № 052260004000151 (а. с. 21 - 23).

01 жовтня 2012 року сторони уклали додаткову угоду до договору оренди землі від 12 січня 2010 року, за якою виклали договір у новій редакції, а також погодили, що угода вступає в силу після підписання сторонами та державної реєстрації (а. с. 33). При цьому суд першої інстанції правильно відхилив доводи позивачки про не укладення (не підписання) нею такої додаткової угоди через відсутність доказів на підтвердження цієї обставини.

06 червня 2014 року державним реєстратором було прийнято рішення про реєстрацію права оренди земельної ділянки строком на 10 років. Підставою прийняття такого рішення зазначено договір оренди землі від 12 січня 2010 та угоду про внесення змін в договір оренди землі від 01 жовтня 012 року, що укладені між СТОВ «Прогрес» та ОСОБА_1 (а. с. 40).

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 651 ЦК України).

Відповідно до частин першої, третьої статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (стаття 654 ЦК України).

За змістом цих норм у разі зміни договору за домовленістю сторін зобов`язання змінюються (виникають нові) у такому ж порядку як і при укладенні договору, тобто з моменту, коли про таку зміну було досягнуто домовленості, а у випадку, якщо договір чи закон обумовлюють виникнення зобов`язань за договором, настанням відповідної події, вчиненням сторонами відповідних дій, державною реєстрацією договору чи державною реєстрацією речового права за договором тощо, то й зміна (виникнення нових) зобов`язань за зміненим договором відбувається з моменту настання такої події, вчинення дій, реєстрації договору чи права тощо.

Згідно з положеннями статті 125, 126 Земельного кодексу України (далі ЗК України) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону, що передбачено і частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про оренду землі».

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

При цьому, стаття 17 Закону України «Про оренду землі» визначає, що об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Отже, саме з реєстрацією права оренди закон пов`язує виникнення прав і обов`язків сторін за договором оренди землі, а тому логічним видається висновок, що початок строку договору має рахуватись з часу реєстрації права оренди земельної ділянки у встановленому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» порядку.

До такого ж правового висновку прийшов і Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2016 року, справа № 6-643цс16, у якій, зокрема зазначив, що «учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановлену форму. Разом з тим цивільні права та обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації. Виходячи з положень статті 638 ЦК України, статей 125, 126 ЗК України договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації».

До правовідносин, що виникли до 1 січня 2013 року, Верховний Суд України висловив таку ж правову позицію 18 січня 2017 року у справі № 6-2777цс16, згідно з якою «за змістом статей 18, 20 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації, договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Отже, строк дії спірного договору оренди землі починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення. Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов`язки по договору, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін».

Таким чином, Верховний Суд України, виклавши зазначену позицію, фактично розвів у часі момент укладення договору та момент набрання ним чинності. Про таке ж розмежування йдеться і в постановах від 18 грудня 2013 року, справа № 6-127цс13, 19 лютого 2014 року, справа № 6-162цс 13 та деяких інших, в яких Верховний Суд України підтвердив вище зазначену позицію та конкретизував, зробивши такі правові висновки:

1) договір оренди землі підлягає державній реєстрації, якщо такий договір укладений;

2) після державної реєстрації укладеного договору оренди землі він набирає чинності;

3) цивільні права та обов`язки, на досягнення яких спрямоване волевиявлення сторін договору оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.

В момент державної реєстрації набирає чинності (набуває юридичної сили) договір, укладення якого вже відбулося, і така реєстрація не може змінювати моменту укладання договору.

Відповідно до частини третьої статті 640 ЦК України в редакції чинній до 1 січня 2013 року, набрання чинності Закону № 1878-VI від 11 лютого 2010 року, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Ці положення є імперативними і не можуть бути змінені ніяким законом.

Це було підтверджено і правовою позицією Верховного Суду України, зокрема, викладеною у пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним», де зазначено, що відповідно до статей 210, 640 ЦК України момент вчинення правочину, який підлягає державній реєстрації пов`язується з його державною реєстрацією, тому до такої реєстрації правочин не є укладеним і не створює прав та обов`язків для сторін.

На таке визначення моменту виникнення права оренди вказує і стаття 125 ЗК України, як у її теперішній (згідно із Законом № 1066-VI(1066-17) від 5 березня 2009 року), так і попередній редакції, за якими право оренди земельної ділянки виникає з моменту його державної реєстрації (право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється).

Вочевидь частина друга статті 15 Закону України «Про оренду землі» у редакції, яка була чиною до лютого 2015 року (згідно із Законом N 191-VIII (191-19) від 12 лютого 2015 року) перебувала у змістовній колізії зі статями 210, 640 ЦК України, у редакції до 1 січня 2013 року.

Таким чином, аналіз зазначених норм не дає підстав для висновку щодо можливості визначення моменту укладення і набуття чинності договору оренди землі, а відтак і зміни такого договору інакше ніж з моменту реєстрації права оренди.

Однак, ні Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ні Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25 грудня 2015 року, не встановлюють строку, у який особа, яка набула речове право на об`єкт нерухомості, зокрема право користування земельною ділянкою за договором оренди, або коли це право було змінено за згодою сторін, зобов`язана подати заяву про реєстрацію речового права, а також не встановлюють відповідальності за порушення цього обов`язку.

Не встановлював строку, протягом якого повинен був бути зареєстрований договір оренди землі, і чинний на час укладення додаткової угоди від 01 жовтня 2012 року Тимчасовий порядок ведення державного реєстру земель, затверджений наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 2 липня 2003 року № 174, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 липня 2003 року за N 641/7962.

З 01 січня 2013 року, виходячи зі змісту положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Закону України «Про оренду землі», стаття 18 якого виключена на підставі Закону № 1878-VI від 11 лютого 2010 року, а також Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, реєстрації підлягало лише право оренди земельної ділянки, договір оренди / додаткова угода, якою такий договорі змінювався, з цього часу зареєстрованими бути не могли.

Державна реєстрація права власності та інших речових прав, в тому числі права оренди земельної ділянки, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката (пункт 1 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Ні цей закон, ні Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не встановлюють обмежень щодо моменту укладення договору / додаткової угоди про зміну умов договору, на підставі якого здійснюється державна реєстрація відповідного речового права. Тобто, законом не вимагалось укладення нового договору після 01 січня 2013 року для реєстрації речового права, яке установлювалось на підставі договору, укладеного до цієї дати.

За таких обставин, установивши, що право оренди земельної ділянки ОСОБА_1 було зареєстроване за СТОВ «Прогрес» 06 червня 2014 року на підставі договору оренди землі від 12 січня 2010 та угоди про внесення змін в договір оренди землі від 01 жовтня 012 року суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про не укладення цієї додаткової угоди.

Не можна також погодитись з висновком суду і про те, що оскільки у додатку до додаткової угоди від 01 жовтня 2012 року, яким викладено договір оренди землі від 12 січня 2010 року у новій редакції, строк дії договору не змінився - 10 років, то цей строк необхідно відраховувати з часу набрання чинності договором оренди землі у первинній редакції від 12 січня 2010 року, тобто з моменту державної реєстрації договору у відділі Держкомзему Могилів-Подільського району Вінницької області 27 травня 2011 року.

Як зазначалось вище, права і обов`язки сторін за договором змінюються з моменту досягнення домовленості про таку зміну сторонами, укладеної у формі, передбаченій для укладення відповідного договору, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до пункту 1 угоди від 01 жовтня 2012 року про внесення змін в договір оренди землі від 12 січня 2010 року цей договір викладено у новій редакції, яка викладена у додатку № 1 до даної угоди і є його невід`ємною частиною.

Жодних застережень про те, що окремі положення договору оренди землі від 12 січня 2010 року продовжують діяти у такій самій редакції, як до внесення змін, ні додаткова угода, ні додаток № 1 до неї не містять, а тому укладений між ОСОБА_1 та СТОВ «Прогрес» договір оренди землі повинен трактуватись (читатись), а також виконуватись виключно у редакції, яка є додатком № 1 до додаткової угоди від 01 жовтня 2012 року, починаючи від місця та дати його укладення - 12 січня 2012 року, закінчуючи Прикінцевими положеннями, зокрема пунктом 48, за яким цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Отже, ураховуючи викладенні вище доводи про набрання чинності (виникнення / зміну прав і обов`язків сторін) додатковою угодою від 01 жовтня 2012 року до договору оренди землі від 12 січня 2010 року, невід`ємною частиною якої є договір оренди землі у новій редакції, а також початок обчислення строку дії такого договору - з часу державної реєстрації права оренди за цим договором (у новій редакції) 06 червня 2014 року, суд першої інстанції не мав підстав для висновку про закінчення строку дії договору оренди землі і, відповідно, необхідність усунення перешкод ОСОБА_1 у користуванні її земельною ділянкою з боку відповідача.

При цьому апеляційний суд звертає увагу, що згідно з частиною першою статті 15, частиною першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Так, у постанові від 15 січня 2020 року, справа № 322/1178/17, Велика палата Верховного Суду прийшла до таких висновків.

Стаття 31 Закону «Про оренду землі» регулює питання припинення договору оренди землі, а саме договір оренди землі припиняється в разі:

- закінчення строку, на який його було укладено;

- викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом;

- поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря;

- смерті фізичної особи - орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки;

- ліквідації юридичної особи - орендаря;

- відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем;

- набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці;

- припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства).

Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї зі сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді, протягом одного місяця з дня державної реєстрації права власності на неї зобов`язана повідомити про це орендаря в порядку, визначеному статтею 148-1 ЗК України.

Однак, з такого висновку не випливає, що орендодавець є більш вразливою стороною у договорі, ніж орендар, та не має правового захисту своїх прав власності у разі неналежного виконання орендарем свого обов`язку з державної реєстрації договору оренди та, як наслідок, протиправного збільшення строку оренди.

Обов`язок забезпечити державну реєстрацію договору оренди покладено на орендаря.

Згідно із частиною другою статті 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають поновленню в порядку, встановленому законом.

У пункті "ї" частини першої статті 211 ЗК України передбачено, що порушенням земельного законодавства є, зокрема, ухилення від державної реєстрації земельних ділянок.

Згідно із частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Суди мають керуватися вимогами пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України та враховувати загальні засади цивільного законодавства, зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно із частиною другою статті 5 ЦПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже, позивачка не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про розірвання договору оренди землі у разі, якщо є об`єктивні обставини, що вказують на наявність значної міри позбавлення того, на що орендодавниця розраховувала при укладенні / зміні договору оренди земельної ділянки, для чого необхідно з`ясувати, зокрема: чи мала орендодавниця можливість контролювати дії орендаря з державної реєстрації права оренди після укладення додаткової угоди від 01 жовтня 2012 року, коли відбулась передача земельної ділянки (чи здійснювало ТОВ «Прогрес» користування земельною ділянкою з жовтня 2012 року по червень 2014 року) та як саме розуміла орендодавниця умови договору оренди земельної ділянки у редакції додатку № 1 додаткової угоди від 01 жовтня 2012 року до договору оренди землі від 12 січня 2010 року щодо строку дії договору.

Європейський суд з прав людини також вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» задовольнити.

Рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 01 лютого 2022 року скасувати і постановити нове судове рішення.

У позові ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» про визнання договору припиненим та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес», 2179 (дві тисячі сто сімдесят дев`ять) грн 20 к. витрат на сплату судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Прогрес», вул. Пирогова, 39, оф. 520, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 03731721.

(Повний текст судового рішення виготовлено 02 червня 2022 року).

Головуючий О. С. Панасюк

Судді: О. Ю. Береговий

Т. М. Шемета